Постанова

Іменем України

23 серпня 2023 року

м. Київ

справа № 604/997/21

провадження № 61-10161св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Тернопільська районна державна адміністрація, ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Підволочиського районного суду Тернопільської області від 26 травня 2022 року у складі судді Сидорак Г. Б. та постанову Тернопільського апеляційного суду від 14 вересня 2022 року у складі колегії суддів: Дикун С. І., Парандюк Т. С., Храпак Н. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Тернопільської районної державної адміністрації, ОСОБА_2 про визнання незаконним, скасування розпорядження, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку та скасування державної реєстрації.

Позов обґрунтований тим, що він є власником суміжної з земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Городницької сільської ради.

Межі суміжної земельної ділянки з ним не погоджувались, а з орендарем цієї ділянки у нього постійно виникають суперечки з приводу меж.

Станом на 26 липня 2012 року Підволочиська РДА була позбавлена можливості приймати будь-які рішення про передання земельної ділянки у власність ОСОБА_2 у зв`язку із відсутністю документів, які передбачені законодавством для прийняття такого рішення, зокрема погодженого проєкту землеустрою та отриманого погодження меж земельної ділянки з суміжними землевласниками.

Державний акт на право власності на земельну ділянку, серія ЯМ №805650, є недійсним, оскільки виданий на підставі оскаржуваного розпорядження, а запис №12082665, внесений до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 17 листопада 2015 року приватним нотаріусом Тернопільського районного нотаріального округу Журавель С. С., підлягає скасуванню.

Просив визнати незаконним та скасувати розпорядження голови Підволочиської РДА від 26 липня 2012 року № 476-од «Про передачу безоплатно у власність гр. ОСОБА_2 земельної ділянки для ведення особисто селянського господарства на території Городницької сільської ради»; визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку від 29 серпня 2012 року, серія ЯМ № 805650, виданого Управлінням Держкомзему у Підволочиському районі на ім`я ОСОБА_2 ; скасувати запис про державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку, кадастровий номер 6124681600:01:004:0874, внесеного до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно приватним нотаріусом Тернопільського районного нотаріального округу Журавель С. С. 17 листопада 2015 року № 12082665.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Підволочиського районного суду Тернопільської області від 26 травня 2022 року, яке залишене без змін постановою Тернопільського апеляційного суду від 14 вересня 2022 року, у позові відмовлено.

Відмовивши у позові, суди виходили з того, що оскаржувані розпорядження голови Підволочиської РДА, державний акт та реєстрація права власності на землю за відповідачкою не порушують права та охоронювані законом інтереси позивача, що є самостійною підставою для ухвалення судом рішення про відмову в позові.

Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 16 грудня 2020 року № 1635-р «Про реорганізацію та утворення районних державних адміністрацій» з 24 травня 2021 року Підволочиську районну державну адміністрацію (далі - Підволочиська РДА) реорганізовано шляхом приєднання до райдержадміністрації, розташованої в адміністративному центрі новоутвореного району, а саме Тернопільської районної державної адміністрації.

Суди виходили з того, що підписання акта погодження меж самостійного значення не має, воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, як і будь-яких інших прав у процедурі приватизації. Непогодження меж земельної ділянки не може бути підставою для відмови у затвердженні технічної документації, за умови правомірних дій кожного із землекористувачів.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У жовтні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Підволочиського районного суду Тернопільської області від 26 травня 2022 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 14 вересня 2022 року, просив їх скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанції не застосували правових висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 380/624/16-ц, провадження № 14-301цс18, від 12 лютого 2020 року у справі № 545/1149/17, провадження № 14-730цс19, у постановах Верховного Суду від 05 травня 2020 року у справі № 404/3048/18, провадження № 61-19228св19, від 22 жовтня 2020 року у справі № 454/805/13-а, провадження № К/9901/58873/18.

Аргументи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надійшов.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 20 жовтня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.

У листопаді 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

Підстави відкриття касаційного провадження та межі розгляду справи

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Касаційне провадження відкрито з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що відповідно до інформації з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку від 04 серпня 2021 року, земельна ділянка для ведення особистого селянського господарства площею 1,0001 га, кадастровий номер 6124681600:01:004:0875, яка розташована на території Городницької сільської ради Тернопільського (колишнього - Підволочиського) району Тернопільської області належить ОСОБА_1 , інформація щодо реєстрації права власності відсутня.

Згідно з відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 6124681600:01:004:0874, зареєстровано за ОСОБА_2 на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку від 29 серпня 2012 року, серія ЯМ № 805650, виданого Управлінням Держкомзему у Підволочиському районі та витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 02 листопада 2015 року № НВ-6101986292015, виданого відділом Держгеокадастру у Підволочиському районі.

Розпорядженням голови Підволочиської РДА від 26 липня 2012 року №476-од ОСОБА_2 передано безоплатно у власність земельну ділянку загальною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства із земель резервного фонду Городницької сільської ради за межами населеного пункту. Пунктом другим вказаного рішення рекомендовано ОСОБА_2 звернутись до землевпорядної організації, яка має ліцензію на проведення землевпорядних робіт, для замовлення технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку.

Земельні ділянки, кадастрові номери 6124681600:01:004:0875 та 6124681600:01:004:0874, є суміжними.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 41 Конституції України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном, а також право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина перша статті 4 ЦК України, частина перша статті 4 ЦПК України).

У розумінні закону суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Під порушенням необхідно розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб.

Отже, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого - вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Відсутність порушеного права та інтересу встановлюється при розгляді справи по суті та є самостійною підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Згідно з частиною другою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині.

Власнику належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (частина перша статті 317 ЦК України).

Відповідно до статті 386 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

Право власності на землю - це право володіти, користуватися та розпоряджатися земельними ділянками (стаття 78 ЗК України).

Згідно зі статтями 91 96 ЗК України власники земельних ділянок та землекористувачі зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів; дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов`язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон; зберігати геодезичні знаки, протиерозійні споруди, мережі зрошувальних і осушувальних систем; за свій рахунок привести земельну ділянку у попередній стан у разі незаконної зміни її рельєфу, за винятком здійснення такої зміни не власником земельної ділянки, коли приведення у попередній стан здійснюється за рахунок особи, яка незаконно змінила рельєф.

Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Суди встановили, що ОСОБА_1 і ОСОБА_2 є сусідами та суміжними землевласниками.

У цій справі позивач бажає скасувати розпорядження, визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку та скасувати державну реєстрацію відповідачки через те, що в нього з нею виникають суперечки щодо меж їхніх земельних ділянок, однак фактично не погоджується з набуттям у власність відповідачкою її земельної ділянки.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним із найважливіших наслідків дії принципу змагальності у цивільному процесі.

Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Посилання у касаційній скарзі на те, що оскаржуване розпорядження прийнято без погодження меж земельної ділянки ОСОБА_2 із позивачем і тому є незаконним, є необґрунтованими, оскільки погодження меж полягає у тому, щоб суміжному землевласнику або землекористувачу було запропоновано підписати відповідний акт. Якщо він відмовляється це робити, уповноважений орган повинен виходити не із факту відмови від підписання акта, а з мотивів такої відмови.

Підписання акта погодження меж самостійного значення не має, воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, як і будь-яких інших прав у процедурі приватизації.

Непогодження меж земельної ділянки із суміжними власниками та землекористувачами не може бути підставою для відмови уповноваженим органом у затвердженні технічної документації, за умови правомірності дій кожного із землекористувачів.

Подібні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справах № 350/67/15-ц, провадження № 14-652цс18, № 514/1571/14-ц, провадження № 14-552цс18, від 12 лютого 2020 року у справі № 545/1149/17, провадження № 14-730цс19, на яку посилається заявник у касаційній скарзі, постанові Верховного Суду від 05 травня 2020 року у справі № 404/3048/18, провадження № 61-19228св19, від 22 жовтня 2020 року у справі № 454/805/13-а, провадження № К/9901/58873/18, на які посилається заявник у касаційній скарзі.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Цей принцип не створює обов`язку вважати доведеною і встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, щоб реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19).

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини змагальність судочинства ґрунтується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він нівелює можливість суду втручатися у відносини сторін шляхом збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову процесуальний закон, за загальним правилом, покладає на позивача.

У матеріалах справи немає будь-якого доказу, що вказує на порушення прав позивача як суміжного з відповідачкою землевласника під час набуття ОСОБА_2 земельної ділянки у власність. Доказів того, що земельні ділянки накладаються або відповідачка чинить перешкоди позивачу у використанні ним його власної земельної ділянки він також не надав, тому безпідставними є посилання касаційної скарги на межові спори з відповідачкою.

Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з тим, що відповідачка приватизувала земельну ділянку, водночас вимоги, заявлені позивачем, стосуються усунення перешкод у користуванні його земельною ділянкою, проте належними і допустимими доказами не підтверджені.

З огляду на вказане, встановивши на підставі належних та допустимих доказів фактичні обставини справи, суди дійшли обґрунтованого висновку про відсутність порушених прав та інтересів позивача та відмову у позові.

У касаційній скарзі заявник посилається на неврахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах, зазначених у доводах касаційної скарги, на підставі яких відкрито касаційне провадження.

Для визначення подібності правовідносин Верховний Суд враховує правовий висновок, викладений в мотивувальних частинах постанов Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19, провадження № 14-166цс20, від 08 лютого 2022 року у справі №2-7763/10, провадження № 14-197цс21, згідно з якими на предмет подібності необхідно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, тоді подібність необхідно також визначати за суб`єктним та об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 380/624/16-ц, провадження № 14-301цс18 (визначення юрисдикції спору щодо скасування наказу Головного управління Держземагентсва у Київській області про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду),не є релевантними у справі, що переглядається.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваний судових рішень - без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки у цій справі оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400 401 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргуОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Підволочиського районного суду Тернопільської області від 26 травня 2022 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 14 вересня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. С. Олійник

І. Ю. Гулейков

В. В. Яремко