ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 квітня 2025 року

м. Київ

справа № 606/2201/23

провадження № 61-12480св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Приватне агропромислове підприємство «Крок», ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє її представник - адвокат Шиманська Наталія Станіславівна, на рішення Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 09 травня 2024 року у складі судді Ромазан Л. С. та постанову Тернопільського апеляційного суду від 06 серпня 2024 року у складі колегії суддів: Хоми М. В., Гірського Б. О., Храпак Н. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Приватного агропромислового підприємства «Крок» (далі - ПрАП «Крок»), ОСОБА_2 про виділ частки в статутному капіталі приватного підприємства в порядку поділу майна подружжя.

В обґрунтування позову посилалася на те, що з 08 жовтня 1983 року вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2

07 лютого 2000 року вони заснували ПрАП «Крок».

Згідно з пунктом 1.1 Статуту ПрАП «Крок» створене громадянином України ОСОБА_2 на засадах приватної власності на майно та засоби виробництва, з метою розвитку і вдосконалення нових методів господарювання, забезпечення підвищення соціального рівня життя населення, забезпечення їх продуктами харчування, налагодження переробки сільськогосподарської сировини і виробництва товарів широкого вжитку.

Основним видом діяльності ПрАП «Крок» згідно видів економічної діяльності є «Вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур» (01.11 згідно КВЕД-2010).

Із початку заснування підприємства до лютого 2023 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 спільно здійснювали управління ПрАП «Крок».

Зазначає, що заснування та подальше функціонування ПрАП «Крок» відбувалось за рахунок їх спільних трудових, грошових та інших затрат.

ОСОБА_2 працював на посаді директора, позивачка - на посаді бухгалтера, а згодом, з 03 січня 2017 року, - на посаді заступника директора підприємства.

Отже, на розвиток ПрАП «Крок» витрачались спільні грошові кошти подружжя та трудові зусилля.

Вони разом побудували успішний бізнес, який продовжує функціонувати і сьогодні.

Однак, з лютого 2023 року ОСОБА_2 почав грубо порушувати права та законні інтереси ОСОБА_1 як співвласника підприємства та чинить їй перешкоди в управлінні ПрАП «Крок», яке є їх спільною сумісною власністю.

23 лютого 2023 року відповідач видав наказ про скорочення посади заступника директора ПрАП «Крок», яку вона займала, згодом змінив замки до приміщень підприємства та чинить їй перешкоди в доступі до майна та управління підприємством.

ОСОБА_1 вважає, що вона як співзасновник та співвласник ПрАП «Крок» має право на виділ частки в статутному капіталі цього підприємства в порядку поділу майна подружжя.

Посилаючись на викладені обставини, позивачка просила суд виділити їй у приватну власність частку в статутному капіталі ПрАП «Крок» в порядку поділу майна подружжя.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 09 травня 2024 року у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив із того, що частка у статутному капіталі підприємства як об`єкт корпоративних прав не є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя та не може бути предметом поділу. У разі внесення одним із подружжя (колишнього подружжя), який є учасником господарського товариства, грошових коштів чи майна у статутний капітал цього товариства за рахунок спільних коштів подружжя, саме товариство стає їх власником, тоді як право іншого з подружжя на спільні кошти/майно трансформується в інший об`єкт - право вимоги на виплату частки у статутному капіталі товариства, що є відмінним від заявленої позивачкою ОСОБА_1 вимоги про виділ у її приватну власність частки в статутному капіталі ПрАП «Крок».

Не погодившись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 через свого представника - адвоката Шиманську Н. С. звернулася до суду з апеляційною скаргою.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 06 серпня 2024 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Шиманської Н. С. залишено без задоволення, а рішення Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 09 травня 2024 року - без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши, що вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, а передбачених законом підстав для скасування рішення місцевого суду при апеляційному розгляді не встановлено.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

04 вересня 2024 року ОСОБА_1 через представника - адвоката Шиманську Н. С. звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 09 травня 2024 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 06 серпня 2024 року.

В касаційній скарзі заявниця просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення у справі, яким позов задовольнити.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення ухвалені судами попередніх інстанцій з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, та без урахування правових висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

Доводи інших учасників справи

04 жовтня 2024 року від ПрАП «Крок», в інтересах якого діє представник - адвокат Притула О. Б., надійшов відзив, у якому заявник просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, посилаючись на їх законність та обґрунтованість.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 18 вересня 2024 року відкрито провадження у справі та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

01 жовтня 2024 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 11 березня 2025 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

Судами встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 08 жовтня 1983 року перебували у зареєстрованому шлюбі.

Під час шлюбу, 07 лютого 2000 року, відповідач ОСОБА_2 заснував ПрАП «Крок», ідентифікаційний код юридичної особи 30343667, що підтверджується статутом ПрАП «Крок», свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи серії А00 № 555520, виданим Теребовлянською районною державною адміністрацією, витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Згідно з п. 1.1 Статуту ПрАП «Крок» підприємство створене громадянином України ОСОБА_2 на засадах приватної власності на майно та засоби виробництва, з метою розвитку і вдосконалення нових методів господарювання, забезпечення підвищення соціального рівня життя населення, забезпечення їх продуктами харчування, налагодження переробки сільськогосподарської сировини і виробництва товарів широкого вжитку.

Підприємство є юридичною особою, має самостійний баланс, власні основні засоби і оборотні кошти, розрахунковий, валютний та інші рахунки в закладах банку, круглу печатку, штамп із назвою (п. 1.2 Статуту).

Діяльність підприємства здійснюється на основі і за рахунок власного та орендованого майна, орендованих майнових і земельних паїв, орендованої землі, що належить громадянам на праві приватної власності (п. 1.4 Статуту).

Головною метою діяльності підприємства є виробництво продукції рослинництва, тваринництва, птахівництва, їх переробка та реалізація, інші види господарської діяльності, зокрема надання сервісу, здійснення маркетингу, збільшення кількості робочих місць в сфері зайнятості населення (п. 2.1 Статуту).

Підприємство є власником майна засновника, продукції, виробленої в результаті господарської діяльності, отриманих доходів, а також іншого майна, набутого на підставах, не заборонених законодавством (п. 3.1 Статуту).

Відповідно до п. 3.2 Статуту джерелами формування майна та коштів підприємства є грошові та матеріальні внески засновника; прибутки, отримані від реалізації продукції, робіт, послуг та інших видів господарської діяльності; кредити банків та інших установ; капітальні вкладення і дотації з бюджету; придбання майна у фізичних і юридичних осіб; безоплатні та благодійні внески, пожертвування; інвестиції та інші джерела незаборонені законодавством України.

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 22 лютого 2023 року єдиним засновником (учасником) ПрАП «Крок» є ОСОБА_2 , розмір частки засновника (учасника) складає 500,00, відсоток частки статутного капіталу або відсоток права голосу ОСОБА_2 складає 100 %. Розмір статутного (складеного) капіталу (пайового фонду) юридичної особи становить 500 грн. Організаційно-правова форма юридичної особи: приватне підприємство.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 просила в порядку поділу майна подружжя виділити їй у приватну власність частку в статутному капіталі Приватного агропромислового підприємства «Крок», посилаючись на те, що вказане підприємство було створено у період перебування у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 за рахунок спільних коштів, вона з відповідачем спільно здійснювали управління підприємством, його функціонування відбувалось за рахунок їх спільних трудових, грошових та інших витрат, однак з лютого 2023 року останній порушує її права та законні інтереси, як співвласниці підприємства, чинить перешкоди в його управлінні.

Згідно з частиною третьою статті 368 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Положеннями статті 60 Сімейного кодексу України (далі - СК України) передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Зазначене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року в справі № 6-843цс17 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року в справі № 372/504/17-ц (провадження № 14-325цс18), від 22 вересня 2020 року в справі № 214/6174/15-ц (провадження № 14-114цс20).

Тлумачення статті 61 СК України свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно з законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті.

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до частини першої статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна,

що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Аналогічні положення містяться у частині другій статті 372 ЦК України.

Вирішуючи спори між подружжям про поділ майна, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, яке існує на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час придбання такого майна. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Відповідно до частини першої статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Таким чином, при розгляді вказаної справи необхідно з`ясувати, чи є статутний капітал приватного підприємства - юридичної особи об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про виділ у приватну власність частки в статутному капіталі ПрАП «Крок», суди попередніх інстанцій виходили з того, що частка у статутному капіталі підприємства як об`єкт корпоративних прав не є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя та не може бути предметом поділу. Суди зазначили, що у разі внесення одним із подружжя (колишнього подружжя), який є учасником господарського товариства, грошових коштів чи майна у статутний капітал цього товариства за рахунок спільних коштів подружжя, саме товариство стає їх власником, тоді як право іншого з подружжя на спільні кошти/майно трансформується в інший об`єкт - право вимоги на виплату частки у статутному капіталі товариства, що є відмінним від заявленої позивачкою вимоги.

Колегія суддів Верховного Судуне може погодитись із вказаними висновками судів попередніх інстанцій з наступних підстав.

Із матеріалів справи вбачається, що відповідач ОСОБА_2 є єдиним засновником юридичної особи - ПрАП «Крок». Вказане підприємство засновано під час перебування сторін у зареєстрованому шлюбі. Організаційно-правова форма юридичної особи: приватне підприємство.

У відповідності до статті 80 ЦК України юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.

Згідно із частиною першою статті 91 ЦК України юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині. Отже, юридичній особі може належати майно на праві власності.

Відповідно до частин першої та другої статті 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями; юридична особа відповідає за своїми зобов`язаннями усім належним їй майном. Тому засновники (учасники) наділяють юридичну особу майном, на яке вона набуває право власності.

Юридичні особи можуть створюватися у формі товариств, установ та в інших формах, встановлених законом. Товариством є організація, створена шляхом об`єднання осіб (учасників), які мають право участі у цьому товаристві. Товариство може бути створено однією особою, якщо інше не встановлено законом (частини перша, друга статті 83 ЦК України).

Господарським товариством є юридична особа, статутний (складений) капітал якої поділений на частки між учасниками (частина перша статті 113 ЦК України).

Господарське товариство, крім повного і командитного товариств, може бути створене однією особою, яка стає його єдиним учасником (частина друга статті 114 ЦК України).

Згідно із статтею 115 ЦК України господарське товариство є власником: 1) майна, переданого йому учасниками товариства у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу; 2) продукції, виробленої товариством у результаті господарської діяльності; 3) одержаних доходів; 4) іншого майна, набутого на підставах, що не заборонені законом.

Вкладом до статутного (складеного) капіталу господарського товариства можуть бути гроші, цінні папери, інші речі або майнові чи інші відчужувані права, що мають грошову оцінку, якщо інше не встановлено законом.

Аналогічні норми передбачена частиною першою статті 12, частиною першою статті 13 Закону України «Про господарські товариства».

Учасники товариства мають право, зокрема, брати участь у розподілі прибутку товариства та одержувати його частку (дивіденди). Право на отримання частки прибутку (дивідендів) пропорційно частці кожного з учасників мають особи,

які є учасниками товариства на початок строку виплати дивідендів; здійснити відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві, в порядку, встановленому законом (пункти «б» та «д» частини першої статті 10 Закону України «Про господарські товариства»).

Частиною першою статті 113 Господарського кодексу України встановлено, що приватним підприємством визнається підприємство, що діє на основі приватної власності одного або кількох громадян, іноземців, осіб без громадянства та його (їх) праці чи з використанням найманої праці. Приватним також є підприємство, що діє на основі приватної власності суб`єкта господарювання - юридичної особи.

Верховний Суд у постанові від 11 грудня 2024 року у справі № 2-90/11 (провадження № 61-447св24) дійшов правового висновку, що приватне підприємство, яке створене для ведення підприємницької діяльності й розподілу прибутку між учасниками (засновниками), є господарським товариством, що зумовлює застосування до спірних правовідносин відповідного законодавства, зокрема закону України «Про господарські товариства».

Встановлено, що ПрАП «Крок»створено для ведення підприємницької діяльності, зокрема, але не виключно, різноманітного роду діяльності, пов`язаної з виробництвом сільськогосподарської продукції, має статутний капітал, а отже, є господарським товариством.

У постанові від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18 (провадження № 12-71гс20) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що право власності на майно, передане учасниками господарського товариства як вклад, належить товариству, а не його учасникам (засновникам). Тому майно господарського товариства належить йому на праві власності і не може належати на праві власності іншим особам. Зокрема, таке майно не може належати на праві спільної власності учаснику (засновнику, члену) приватного підприємства та його подружжю (колишньому подружжю).

Таким чином, з моменту внесення грошових коштів чи іншого майна як вкладу таке майно належить на праві власності самому товариству, і воно втрачає ознаки об`єкта права спільної сумісної власності подружжя.

Схожі висновки викладені в постанові Верховного Суду України від 03 липня 2013 року у справі № 6-61цс13.

Разом із цим, у пункті 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 19 вересня 2012 року № 17-рп/2012 у справі № 1-8/2012 за конституційним зверненням Приватного підприємства «ІКІО» щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 61 СК України (далі - Рішення Конституційного Суду України) зазначено, що в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 61 СК України треба розуміти так, що статутний капітал та майно приватного підприємства є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Водночас у пункті 2.1 мотивувальної частини цього рішення Конституційний Суд України зазначив, що власність у сім`ї існує у двох правових режимах: спільна сумісна власність подружжя та особиста приватна власність кожного з подружжя. Отже, передусім статутний капітал та майно приватного підприємства може бути об`єктом права спільної сумісної власності подружжя не в усіх випадках, а лише за умови, що це майно не є особистою приватною власністю дружини чи чоловіка (якщо воно отримане, наприклад, у спадок).

В абзаці п`ятому пункту 2.2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України вказано, що вклад до статутного капіталу та виділене зі спільної сумісної власності подружжя майно (кошти) передаються у власність приватного підприємства. Це твердження узгоджуватиметься з резолютивною частиною Рішення Конституційного Суду України, у якій вказано, що майно приватного підприємства - це об`єкт права спільної сумісної власності подружжя, якщо виходити з того, що в резолютивній частині мається на увазі приватне підприємство як єдиний майновий комплекс (про що також йдеться в зазначеному абзаці з посиланням на статтю 191 ЦК України), а не лише як юридична особа.

У пунктах 8.45, 8.46 постанови від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18 (провадження № 12-71гс20) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що «проведений аналіз свідчить, що висновки, викладені в Рішенні Конституційного Суду України, слід розуміти так: статутний капітал приватного підприємства - юридичної особи або майно приватного підприємства - єдиного майнового комплексу можуть бути об`єктами права спільної сумісної власності подружжя (якщо вони не є об`єктами права особистої власності одного з подружжя).

Іншими словами, пункт 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України охоплює два різні випадки: перший - коли майно передано у власність юридичної особи, зареєстрованої як приватне підприємство. Тоді частка в статутному капіталі такої юридичної особи (але не її майно) може належати на праві приватної спільної сумісної власності подружжю; другий - коли йдеться про єдиний майновий комплекс, тобто про підприємство в розумінні статті 191 ЦК України, яке не передане як вклад юридичній особі, а використовується одним з подружжя без створення юридичної особи, зокрема, як фізичною особою - підприємцем. Тоді майно, яке входить до складу підприємства як єдиного майнового комплексу (але не частка в статутному капіталі майнового комплексу, бо майновий комплекс не може мати статутного капіталу), може належати на праві спільної сумісної власності подружжю».

Отже, системний аналіз зазначених норм матеріального права дозволяє дійти висновку про те, що статутний капітал приватного підприємства - юридичної особи може бути об`єктом права спільної сумісної власності подружжя і предметом поділу між кожним з подружжя з урахуванням загальних вимог законодавства щодо критеріїв визначення правового режиму спільного сумісного майна подружжя та способів поділу його між кожним з подружжя. Відповідно, наслідком такого поділу може бути виділ у приватну власність одного із подружжя частки в статутному капіталі приватного підприємства (визнання права власності на таку частку).

При цьому слід приймати до уваги, що часткою в статутному капіталі товариства є сукупність корпоративних прав та обов`язків, пов`язаних з участю особи в товаристві, серед яких право на управління товариством, право на отримання частини прибутку від діяльності товариства, а також право на отримання частини майна товариства у разі виходу з нього учасника або у випадку розподілу майна товариства в процесі його ліквідації (див. п.8.37 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18 (провадження № 12-71гс20)).

Суди попередніх інстанцій зазначеного не врахували та дійшли помилкового висновку про відмову у задоволенні позовних вимог з підстав неналежного способу захисту порушеного права, обраного позивачем.

Вимогами процесуального закону визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні спору. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

Колегія суддів зазначає, що у силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини,

що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання

про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

З урахуванням наведеного, оскільки фактичні обставини, від яких залежить правильне вирішення справи, не встановлено, а суд касаційної інстанції у силу своїх процесуальних повноважень (стаття 400 ЦПК України) позбавлений такої можливості, тому справу необхідно передати для нового розгляду до суду першої інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

У пункті 1 частини третьої статті 411 ЦПК України визначено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з частиною четвертою статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

За викладених обставин судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи для нового розгляду до суду першої інстанції.

Розподіл судових витрат не здійснюється, оскільки Верховний Суд направляє справу на новий розгляд, не ухвалюючи судового рішення по суті спору.

Керуючись статтями 400 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє її представник- адвокат Шиманська Наталія Станіславівна, задовольнити частково.

Рішення Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 09 травня 2024 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 06 серпня 2024 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун

М. Ю. Тітов