Постанова

Іменем України

17 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 607/10125/17

провадження № 61-15494св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Черняк Ю. В., Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 ,

відповідач: ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 15 лютого 2019 року у складі судді Ромазана В. В. та постанову Тернопільського апеляційного суду від 23 липня 2019 року у складі колегії суддів: Шевчук Г. М., Міщій О. Я., Ткач З. Є.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики. Уточнивши позовні вимоги, просила стягнути з ОСОБА_2 заборгованість згідно договору позики від 28 квітня 2016 року, а саме 856 458 грн 00 коп. - основного боргу, 240 967,34 грн - нарахованих відсотків, 3% річних в сумі - 39 572,86 грн.

Позов мотивовано тим, що 28 квітня 2016 року ОСОБА_3 позичив ОСОБА_2 , кошти в сумі 30 000,00 доларів США, які зобов`язувався повернути в строк до 28 травня 2016 року, про що надав письмову розписку. 12 квітня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено договір про відступлення права вимоги. Яв ОСОБА_4 неодноразово зверталася до відповідача з вимогою про повернення боргу, однак ОСОБА_2 ухиляється від виконання зобов`язання та не реагує на її вимоги. Оскільки, договором позики не було передбачено сплати процентів за користування грошовими коштами, вона має право на одержання процентів. Просить стягнути з ОСОБА_2 на її користь нараховані відсотки в сумі 240 967,34 грн та 3% річних - 39 572,86 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 15 лютого 2019 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Скасовано заходи забезпечення позову вжиті ухвалою Тернопільського міськрайонного суду від 29 серпня 2017 року.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачем не доведено факт передачі первісним кредитором ОСОБА_3 права грошової вимоги за договором позики від 28 квітня 2016 року, відповідно до договору про відступлення права вимоги від 12 квітня 2017 року.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 23 липня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 15 лютого 2019 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що оскільки у договорі про відступлення права вимоги від 12 квітня 2017 року, відповідно до якого позивач набув права вимоги по стягненню заборгованості за розпискою, від 28 квітня 2016 року, сторонами не було передбачено обсяг та зміст прав (конкретна сума основного боргу, відсотків за користування позикою, виплат, пов`язаних з простроченням виконання зобов`язання, неустойки тощо), які перейшли до нового кредитора ОСОБА_1 , які є істотними умовами цього договору, а тому позивач не вправі ставити вимоги до відповідача щодо стягнення боргу, як новий кредитор, у розмірах визначених ним у тому числі відсотків та трьох відсотків річних, як відповідальність за його невиконання.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права,просила скасувати рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 15 лютого 2019 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 23 липня 2019 року та прийняти нове рішення про задоволення позову.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою судді Верховного Суду від 25 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У жовтні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що виходячи зі змісту пункту 2 договору про відступлення права вимоги від 12 квітня 2017 року сторонами визначено перехід прав та обов`язків Первісного кредитора до Нового у зобов`язанні у повному обсязі і до таких прав сторони віднесли право вимоги у Боржника основного боргу, відсотків за користування позикою, виплат, пов`язаних з простроченням виконання зобов`язання, неустойки. Отже, і обсяг і зміст прав визначені у договорі про відступлення права вимоги від 12 квітня 2017 року у відповідності до статті 514 ЦК України.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

Відзив (заперечення) на касаційну скаргу учасники справи до суду не подали.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

28 квітня 2016 року ОСОБА_2 було надано розписку відповідно до якої ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_3 у позику грошові кошти в розмірі 30 000 доларів США, та зобов`язався повернути їх до 28 травня 2016 року (а. с. 4).

12 квітня 2017 року, між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено Договір про відступлення прав вимоги, відповідно до якого Первісний кредитор ОСОБА_3 передав належне йому право згідно з договором позики від 28 квітня 2016 року (основний договір), який укладенний між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 у порядку, передбаченому частиною 2 статті 1047 ЦК України, шляхом складання Боржником розписки про отримання позики від Первісного кредитора, а ОСОБА_1 приймає право вимоги, що належить Первісному кредитору за основним договором (а.с.5).

Відповідно інформації викладеній в листі Борщівського відділення поліції Чортківського відділу поліції Головного Управління Національної поліції в Тернопільський області №3037/102/03-2018 від 18 квітня 2018 року, 27 березня 2018 року згідно ухвали слідчого Борщівського районного суду внесено відомості в Єдиний реєстр досудових розслідувань за зверненням ОСОБА_2 від 26 лютого 2018 року та розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні № 1218210050000080 за ознаками злочину, передбаченому статтею 189 КК України. В ході проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні №1218210050000080 місце знаходження ОСОБА_5 та ОСОБА_3 не встановлено, тому дані особи не допитані (а. с.53).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України, (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики на позичальникові лежить обов`язок повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки. Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів.

Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша стаття 1049 ЦК України).

Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

Саме такий правовий висновок про застосування статей 1046 1047 ЦК України міститься в постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13 та від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно статті 513 ЦК України, правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом.

Статтею 514 ЦК України визначено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що 28 квітня 2016 року ОСОБА_2 було надано розписку відповідно до якої ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_3 у позику грошові кошти в розмірі 30 000 доларів США, та зобов`язався повернути їх до 28 травня 2016 року (а. с. 4).

12 квітня 2017 року, між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено Договір про відступлення прав вимоги, відповідно до якого Первісний кредитор ОСОБА_3 передав належне йому право згідно з договором позики від 28 квітня 2016 року (основний договір), який укладенний між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 (а.с.5).

Встановлено, що суд першої та апеляційної інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, вірно дійшли висновку, що оскільки у договорі про відступлення права вимоги від 12 квітня 2017 року, відповідно до якого позивач набув права вимоги по стягненню заборгованості за розпискою, від 28 квітня 2016 року, сторонами не було передбачено обсяг та зміст прав (конкретна сума основного боргу, відсотків за користування позикою, виплат, пов`язаних з простроченням виконання зобов`язання, неустойки тощо), які перейшли до нового кредитора ОСОБА_1 , які є істотними умовами цього договору, а тому позивач не вправі ставити вимоги до відповідача щодо стягнення боргу, як новий кредитор, у розмірах визначених ним у тому числі відсотків та трьох відсотків річних, як відповідальність за його невиконання.

Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах цивільного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 15 лютого 2019 року у складі судді Ромазана В. В. та постанову Тернопільського апеляційного суду від 23 липня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. А. Воробйова

Ю. В. Черняк

Р. А. Лідовець