Постанова

Іменем України

09 лютого 2022 року

м. Київ

справа № 607/10853/21

провадження № 61-20491св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С. (суддя-доповідач), Усика Г. І., Яремка В. В.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1 ,

заінтересована особа - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 06 серпня 2021 року у складі судді Сливки Л. М. та постанову Тернопільського апеляційного суду від 10 листопада 2021 року у складі колегії суддів: Хоми М. В., Гірського Б. О., Бершадської Г. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст заяви

У червні 2021 року ОСОБА_1 у власних інтересах та інтересах малолітніх дітей: ОСОБА_3 , ОСОБА_8 звернулась до суду із заявою про застосування стосовно ОСОБА_2 обмежувального припису терміном на шість місяців у вигляді заборони перебувати у місці проживання ( АДРЕСА_1 ,) з постраждалими особами ОСОБА_3 та ОСОБА_8 , а також заборонити вести листування, телефонні розмови з ними та контактувати через інші засоби зв`язку особисто та через третіх осіб.

Заява обґрунтована тим, що ОСОБА_2 є дідом ОСОБА_3 та ОСОБА_8

ОСОБА_1 та її малолітні діти проживають та зареєстровані у АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_2 , загальною площею 60,3 кв. м, яка складається з двох житлових кімнат: 17,00 кв. м та 14.6 кв. м.

У кімнаті площею 14,6 кв. м проживали малолітні діти заявниці, а в кімнаті площею 17,00 кв. м - заявниця.

17 червня 2021 року ОСОБА_2 вчинив домашнє насильство над малолітніми дітьми заявниці, виселивши останніх з кімнати, де вони проживали, викинувши із кімнати усі їхні речі, а на вхідні двері встановив замок та зачинив двері на ключ. Такими діями ОСОБА_2 вчинив домашнє насильство над своїми малолітніми онуками, що призвело до погіршення їх житлових умов.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 06 серпня 2021 року заяву задоволено частково.

Видано обмежувальний припис ОСОБА_2 , яким на строк 3 місяці заборонено ОСОБА_2 перебувати в місці спільного проживання з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_8 за адресою: АДРЕСА_1 . У іншій частині вимог відмовлено.

Рішення першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_1 та її малолітні діти ОСОБА_3 , 2011 року народження, та ОСОБА_8 , 2017 року народження, є особами, які постраждали від домашнього насильства, а ОСОБА_2 - їх кривдником.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 10 листопада 2021 року рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 06 серпня 2021 року залишено без змін.

Задовольнивши частково заяву ОСОБА_1 , суди зазначили, що ОСОБА_2 є власником спірної квартири та вчинив економічне насильство над дітьми, а саме виселив їх із кімнати площею 14,6 кв. м, яку вони займали, викинув їх особисті речі, а на дверях кімнати встановив замок.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, щодії ОСОБА_2 є одним із видів домашнього насильства економічного характеру. ОСОБА_2 як власник квартири має право доступу до цієї квартири, право володіння, користування та розпорядження нею, однак його дії 17 червня 2021 року, до вирішення у встановленому законом порядку спору щодо усунення перешкод, встановлення порядку користування квартирою, суд першої інстанції правильно кваліфікував як домашнє насильство.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У грудні 2021 року ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 06 серпня 2021 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 10 листопада 2021 року, просив їх скасувати, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні заяви.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 22 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження у справіта витребувано матеріали справи.

У січні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 01 лютого 2022 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, у складі колегії з п`яти суддів.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтована тим, що суди не перевірили зміст вимог ОСОБА_1 , не визначили характер спірних відносин.

Суди не врахували, що твердження заявника про позбавлення ОСОБА_2 її житла чи майна є надуманим та свідчить про приватноправовий спір щодо користування майном, а не про наявність домашнього насильства щодо неї. Сторони тривалий час перебувають у неприязних відносинах, оскільки між ними існує невирішений спір щодо порядку користування житлом, а саме квартирою АДРЕСА_1 , в якій проживає ОСОБА_1 з дітьми та яка належить на праві приватної власності ОСОБА_2 .

Заявник ОСОБА_1 проживала у цій квартирі. На сьогодні власник квартири не перешкоджає їй у праві користування нею. Про наявність конфліктів свідчить факт пред`явлення ОСОБА_1 різних безпідставних позовів про усунення перешкод у користуванні квартирою, зняття з реєстрації місця проживання, тощо.

Беззаперечних доказів на підтвердження вчинення ОСОБА_2 домашнього насильства відповідно до Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» до суду не надано, а тому відсутні підстави вважати, що були наявні ризики настання тяжких наслідків для заявниці та дітей або існування загрози таких дій. Сам факт звернення заявниці до органів поліції щодо вчинення домашнього насильства без належних та допустимих доказів, що підтверджує такі дії, не є достатнім підтвердженням вчинення такого насильства та застосування судом до кривдника спеціальних заходів щодо протидії домашнього насильства.

Суд не оцінив пропорційність втручання у права та свободи особи, оскільки має існувати розумне співвідношення між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення.

Суд не встановив, якими формам домашнього насильства піддавалася заявниця, не оцінив ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві.

Спір щодо користування сторонами квартирою свідчить про наявність конфлікту між ними, але не підтверджує факт, що ОСОБА_2 вчинив щодо ОСОБА_1 домашнє економічне насильство, що є необхідною умовою для застосування судом до відповідної особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству.

ОСОБА_2 як власник майна вчинив дії щодо своєї власності, правомірність яких може бути оспорена ОСОБА_1 у порядку позовного провадження.

ОСОБА_2 та його представник не були повідомлені належним чином про день та час розгляду справи. Представник завчасно подавав клопотання про відкладення розгляду справи, оскільки ОСОБА_2 перебував у відпустці з 22 червня 2021 року до 04 липня 2021 року та з 03 серпня 2021 року до 15 серпня 2021 року.

Аргументи інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення - без змін.

Доводи скаржника не ґрунтуються на дійсних обставинах справи. Сторони не перебувають у неприязних стосунках.

17 червня 2021 року скаржник разом зі своїм сином ОСОБА_4 , під час відсутності ОСОБА_1 , виніс з однієї із житлових кімнат спірної квартири, в якій проживали малолітні діти, усі їхні речі, зачинив цю кімнату на замок, позбавивши дітей та заявницю можливості користуватися цією кімнатою.

Наявні фото та відео докази підтверджують, що дитячі речі 17 червня 2021 року були хаотично скинуті в одній кімнаті, інша кімната, де проживали діти, до їх виселення, зачинена скаржником.

ОСОБА_2 позбавляє заявницю та її дітей користуватися всіма кімнатами квартири.

При вселенні заявниці у спірну квартиру ОСОБА_4 , як власником, не було зроблено будь-яких застережень щодо порядку користування квартирою, а також щодо строку проживання у ній.

Заявниця є наймачем спірної квартири, тому її діти мають право користуватися цією квартирою без будь-яких обмежень на рівні з наймачем.

У письмових поясненнях на відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2 зазначив, що ОСОБА_1 постійно чинить йому перешкоди у користуванні своєю власністю, закрила одну із житлових кімнат, змінила замки на вхідних дверях. З приводу таких дій він неодноразово звертався до поліції.

Неприязні стосунки з ОСОБА_1 тривають з березня 2021 року, коли колишня невістка незаконно поселила у квартиру свою матір, яка проживала до липня 2021 року.

Він, як власник квартири, надав її в тимчасове користування своєму сину ОСОБА_4 та його сім`ї.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьоюстатті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає: суди попередніх інстанцій не врахували правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 07 лютого 2018 року у справі № 654/5243/14-ц, від 05 вересня 2019 року у справі № 756/3859/19, від 29 серпня 2019 року у справі № 640/23804/18, від 10 лютого 2021 року у справі № 761/49109/19, від 05 червня 2020 року у справі № 752/5633/19, від 11 серпня 2021 року у справі № 753/4405/20, від 13 січня 2021 року у справі № 369/7782/19, від 20 травня 2020 року у справі № 673/1607/19, від 23 грудня 2020 року у справі № 753/17743/19, від 02 вересня 2020 року у справі № 635/4854/19ц.

Суди ухвалили рішення за відсутності заявника, належним чином неповідомленого про дату, час і місце судового засідання.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку про задоволення частково касаційної скарги з таких підстав.

Обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що заявник ОСОБА_1 , її сини: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстровані та проживають на АДРЕСА_1 .

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 розірваний, цивільна справа № 607/2922/21.

ОСОБА_2 є власником двокімнатної квартири на АДРЕСА_1 . У цій квартирі ОСОБА_2 не проживав.

12 червня 2021 року ОСОБА_2 змінив замки на вхідних дверях до квартири на АДРЕСА_1 .

17 червня 2021 року ОСОБА_2 виніс деякі дитячі речі з кімнати площею 14,6 кв. м та закрив її на ключ, позбавивши доступу до цієї кімнати ОСОБА_1 та малолітніх дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_8 .

У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із про визначення порядку користування квартирою.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Закон України від 07 грудня 2017 року № 2229-VIII«Про запобігання та протидію домашньому насильству» (далі - Закон) визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства.

Згідно з пунктами 3, 4 частини першої статті 1 Закону домашнє насильство - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Економічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру.

Відповідно до частини першої статті 24 Закону до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належать: 1) терміновий заборонний припис стосовно кривдника; 2) обмежувальний припис стосовно кривдника; 3) взяття на профілактичний облік кривдника та проведення з ним профілактичної роботи; 4) направлення кривдника на проходження програми для кривдників.

Обмежувальний припис стосовно кривдника - це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов`язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи (пункт 7 частини першої статті 1 Закону).

Згідно з частиною третьою статті 26 Закону рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків.

Оцінка ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи (пункт 9 частини першої статті 1 Закону).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3502 ЦПК України заява про видачу обмежувального припису може бути подана особою, яка постраждала від домашнього насильства, або її представником - у випадках, визначених Законом України "Про запобігання та протидію домашньому насильству».

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 3504 ЦПК України у заяві про видачу обмежувального припису повинно бути зазначено обставини, що свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису, та докази, що їх підтверджують (за наявності).

Закон визначає, що видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися лише в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних факторів та ризиків.

Верховний Суд зауважує, що вирішуючи питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису, суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві.

Відповідні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі № 363/3496/18, провадження № 61-4830св19; від 26 вересня 2019 року у справі № 452/317/19-ц, провадження № 61-12915св19; від 17 червня 2020 року у справі № 509/2131/18, провадження № 61-271св19; від 23 грудня 2020 року у справі № 753/17743/19, провадження № 61-23053св19; від 24 лютого 2021 року у справі № 570/2528/20, провадження № 61-16103св20.

Звертаючись до суду із заявою про видачу обмежувального припису стосовно ОСОБА_2 , заявник обґрунтувала вимоги тим, що він вчинив щодо своїх малолітніх онуків економічне насильство, що призвело до погіршення їхніх житлових умов.

Звертаючись до суду із заявою про видачу обмежувального припису, ОСОБА_1 зазначала, що 17 червня 2021 року ОСОБА_2 вчинив домашнє насильство над її малолітніми дітьми шляхом виселення їх з кімнати де вони проживали. Оскільки спірна квартира має лише дві кімнати, то вона з двома малолітніми дітьми вимушена проживати в одній кімнаті, площею 17 кв. м, що суперечить статті 47 Житлового кодексу Української РСР, згідно з якоюнорма жилої площі встановлена в розмірі 13,65 кв. м. на одну особу.

Крім того, 12 червня 2021 року ОСОБА_2 змінив замки на вхідних дверях до квартири на АДРЕСА_1 .

ОСОБА_7 чинить щодо неї та її малолітніх дітей домашнє насильство економічного характеру, яке полягає у позбавленні їх житла.

Встановивши обставини, суди дійшли висновку, що ОСОБА_2 вчинив економічне насильство щодо своїх внуків та заявниці.

Вирішуючи питання про видачу обмежувального припису, суди зазначили, що ОСОБА_2 як власник квартири має право доступу до квартири на АДРЕСА_1 , володіти, користуватись та розпоряджатись нею, однак його дії, вчинені 17 червня 2021 року, до вирішення у встановленому законом порядку спору щодо усунення перешкод, встановлення порядку користування квартирою, суд кваліфікує як домашнє насильство.

Із такими висновками судів погодитися не можна, з огляду на таке.

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (стаття 81 ЦПК України).

У справі, що переглядається, встановлено, що між ОСОБА_1 (колишня невістка) та ОСОБА_2 (власником квартири) існують конфліктні стосунки щодо порядку користування квартирою, в якій проживає заявниця з дітьми, що згідно з матеріалами справи підтверджується зверненнями до органів поліції та суду.

Дійшовши висновку про застосування обмежувального припису, суд першої інстанції зазначив, що дії ОСОБА_2 , на які у заяві посилалася заявниця, підтверджені матеріалами відео та фото фіксації від 12 та 17 червня 2021 року, інформацією, що наявна у позовній заяві, згідно з якою Тернопільський міськрайонний суд ухвалою від 26 липня 2021 року відкрив провадження у справі № 607/11584/21 за позовом ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітніх дітей ОСОБА_3 , ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні квартироюза адресою: АДРЕСА_1 .

Суди дійшли висновку про вчинення ОСОБА_2 економічного насильства як форми, що включаєпозбавлення житла заявниці та її дітей.

Оцінюючи доводи касаційної скарги, Верховний Суд зазначає, що суди не провели належний аналіз ситуації у цій справі з урахуванням наданих сторонами доказів, а відкриття провадження у цивільній справі щодо користування квартирою не є доказом вчинення ОСОБА_2 домашнього насильства, зокрема економічного насильства щодо внуків.

У письмових запереченнях на заяву про застосування обмежувального припису ОСОБА_2 вказував, що він не вчиняв економічного насильства щодо своїх внуків, а лише намагався вільно користуватися і розпоряджатися своєю власністю- вказаною квартирою та побутовою технікою, яку він купував і яка знаходиться у квартирі. ОСОБА_1 вважає , що квартира належить їй і заборонила йому в доступі до свого майна шляхом зміни замка на вхідних дверях та спілкування з внуками. Щодо її протиправних дій складено два протоколи за частиною першою статті 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення від 07 червня та 12 червня 2021 року. Разом з працівниками поліції йому було відновлено доступ до належного йому майна шляхом зміни замка, ключі від якого він передав ОСОБА_1 для вільного користування.

Посилання ОСОБА_1 на підтвердження економічного насильства про встановлення ОСОБА_4 замка на вхідних дверях спростовується матеріалами справи. У постанові Тернопільського апеляційного суду від 28 жовтня 2021 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності встановлено, що 12 червня 2021 року ОСОБА_1 за місцем свого проживання вчинила насильство в сім`ї економічного та психологічного характеру стосовно батька свого колишнього чоловіка, ОСОБА_2 , а саме чинила психологічний тиск та перешкоджала у вільному доступі до житла, змінивши замки у квартирі. ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 173-2 КУпАП (а. с.82-85).

Обґрунтування поданої заяви про застосування обмежувального припису тим, що: «оскільки вказана квартира має лише дві кімнати, тепер заявниця з двома малолітніми дітьми вимушена проживати в одній кімнаті площею 17 кв. м, що суперечить вимогам статті 47 щодо норм житлової площі на одну особу, яка складає 13,65 кв. м» свідчить про намагання заявника користуватися належною ОСОБА_2 квартирою до вирішення відповідного спору у суді.

Верховний Суд зауважує, що Закон визначає, що видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися лише в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних факторів та ризиків.

У рішенні суду відсутні висновки щодо факторів та ризиків щодо заявника та дітей, які настали у зв`язку із вчиненими ОСОБА_2 діями.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 посилався на те, що надані докази у справі не підтверджують вчинення ним домашнього насильства. Суд першої інстанції не зазначив, у чому полягала його протиправна поведінка. Обоє малолітніх дітей, починаючи із листопада 2020 року, проживали з матір`ю у кімнаті 17 кв. м, а в кімнаті 14.6 кв. м - ОСОБА_4 (батько дітей). Тому заявниця з дітьми не зазнала погіршення житлових умов.

Згідно з протоколом судового засідання від 08 листопада 2021 року суд апеляційної інстанції задовольнив клопотання представника ОСОБА_2 про приєднання до матеріалів справи постанови про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 ( а .с. 81-85, 90 зворот) та відхилив клопотання про допит свідків.

Суд апеляційної інстанції критично оцінив посилання ОСОБА_2 на постанову Тернопільського апеляційного суду від 28 жовтня 2021 року, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною першою статті173 -2 Кодексу України про адміністративні правопорушення, оскільки в ній вказано про факт насильства в сім`ї, вчиненого ОСОБА_1 стосовно ОСОБА_2 12 червня 2021 року з приводу перешкоджання нею у вільному доступі до житла квартири ОСОБА_2 .

Перевіряючи доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не виклав ґрунтовні мотиви щодо доводів апеляційної скарги, зокрема, що заявниця не надала доказів про вчинення ним економічного насильства за умови наявного спору щодо квартири, заявниця та її діти не позбавлені права користуватися квартирою.

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 зазначила, що вона та її діти бажають користуватися всіма кімнатами квартири, а ОСОБА_4 як власник квартири їм у цьому перешкоджає, оскільки при вселенні заявниці у спірну квартиру ОСОБА_2 як власником не було зроблено будь-яких застережень щодо порядку користування нею, а також щодо строку проживання у квартирі.

Оцінивши доводи касаційної скарги, Верховний Суд зазначає, що заявниця мала довести, що за умови не встановлення порядку користування квартирою при її вселенні у квартиру, її бажання користуватися усією квартирою, яка не належить їй на праві власності, обмеження власником квартири, ОСОБА_2 , у користуванні ОСОБА_1 всіма її кімнатами, є вчинення ОСОБА_2 стосовно неї та дітей економічного насильства згідно з критеріями, визначеними Закону.

Крім того, застосувавши обмежувальний припис ОСОБА_2 , яким на строк три місяці заборонено йому перебувати в місці спільного проживання з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_8 за адресою: АДРЕСА_1 , суди не надали оцінки тій обставині, що ОСОБА_2 не проживає у квартирі, а нею користується ОСОБА_1 та її діти, тому навіть за умови вчинення домашнього насильства такий захід не виконує завдання протидії домашньому насильству, спрямованого на захист прав та інтересів ОСОБА_1 та її дітей. Вжиття обмежувальних заходів не усуває спору між сторонами, а факт позбавлення власника квартири користуватися нею протягом трьох місяців призводить до порушення права власності.

Отже, з урахуванням заяви про застосування обмеженого припису, підстав подання заяви, матеріалів справи Верховний Суд дійшов висновку, що між сторона у цій справі існує спір щодо порядку користування спірною квартирою, а правомірність вчинення ОСОБА_2 , як власником, 17 червня 2021 року певних дій щодо своєї власності, може бути оспорена ОСОБА_1 , яка діє у власних інтересах та інтересах малолітніх ОСОБА_3 та ОСОБА_8 , в порядку позовного провадження.

Існування спору між сторонами щодо порядку користування спірною квартирою підтверджується ухвалою Тернопільського міськрайонного суду від 26 липня 2021 року про відкриття провадження у справі № 607/11584/21 за позовом ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітніх дітей ОСОБА_3 , ОСОБА_8 до відповідача ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні квартирою за адресою: АДРЕСА_1 .

Верховний Суд зауважує, що у кожному конкретному випадку суди мають враховувати фактичні обставини справи та письмові докази, а заявник має довести факт вчинення економічного насильства відповідно до Закону.

Верховний Суд також зазначає, що вирішуючи питання про застосування обмежувального припису відповідно до Закону, пріоритет надається безпеці постраждалої особи, а не праву власника особі, яка вчинила домашнє насильство.

Вимога, що ґрунтується на застосуванні обмежувального припису залежно від результатів оцінки ризиків, міститься в частині третій статті 26 Закону.

Верховний Суд зазначає, що Закон не вимагає надавати обґрунтування та перелік факторів, розглянутих у рамках оцінки ризиків, проте стандартом верховенства права є вмотивоване рішення суду. Метою використання інструментів оцінки ризиків є оцінювання летальності та серйозності домашнього насильства з метою запобігання подальшому насильству й керування ризиками.

У рішеннях судів відсутні мотиви щодо оцінки ризиків, які суди мають розглянути під час ухвалення рішення про видачу обмежувального припису для гарантування безпеки постраждалої особи в конкретному випадку.

Враховуючи те, що вжиті заходи стосовно ОСОБА_2 мають тимчасовий характер, проте у цій справі відсутні достатні, належні та допустимі докази на підтвердження тверджень та заперечень заявника і заінтересованої особи у справі, а висновки судів не є переконливими та однозначними щодо подій, які відбулися 12 і 17 червня 2021 року з боку ОСОБА_2 , то не можна однозначно стверджувати про законність та справедливість ухвалених судових рішень.

Посилання заявника на неврахування судами висновків Верхового Суду, викладених у постановах, що зазначені ним в касаційній скарзі, не впливають на висновки судів, оскільки у кожній справі суд встановлює наявність чи відсутність насилля з урахуванням оцінки ризиків.

З огляду на викладене судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні заяви через недоведеність заявницею вчинення ОСОБА_2 домашнього насилля економічного характеру.

Посилання ОСОБА_2 на те, що він та його представник не були повідомлені належним чином про день та час розгляду справи, представник ОСОБА_2 завчасно подавав клопотання про відкладення розгляду справи, оскільки ОСОБА_2 перебував у відпустці з 22 червня 2021 року до 04 липня 2021 року та з 03 серпня 2021 року до 15 серпня 2021 року є необґрунованими, з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 350-5 ЦПК України справа про видачу обмежувального припису розглядається судом за участю заявника та заінтересованих осіб. У разі якщо участь заявника становить загрозу подальшої дискримінації чи насильства для нього, справа може розглядатися без його участі.Неявка належним чином повідомлених заінтересованих осіб не перешкоджає розгляду справи про видачу обмежувального припису.

Із матеріалів справи відомо, що представник ОСОБА_2 - адвокат Стадник В. О. звернувся до суду першої інстанції з заявою про відкладення розгляду справи з 26 червня 2021 року у зв`язку із його зайнятістю в іншому судовому процесі (а. с. 17). Згідно з розпискою адвокат Стадник В. О. про судове засідання у справі 05 серпня 2021 року повідомлений (а. с. 19). Відповідно до заяви про відкладення розгляду справи адвокат Стадник Л. М. просив суд відкласти розгляд справи 05 серпня 2021 року у зв`язку із його перебуванням у відпустці з 28 липня 2021 року до 08 липня 2021 року (а. с. 20). У судове засідання 05 серпня 2021 року ОСОБА_2 та його представник - адвокат Стадник В. О. не з`явилися. Оскільки згідно з процесуальним законом неявка належним чином повідомлених заінтересованих осіб не перешкоджає розгляду справи про видачу обмежувального припису, т о за вказаних обставин відсутні підстави стверджувати про порушення процесуальних прав ОСОБА_2

ОСОБА_2 скористався своїм правом на оскарження судового рішення, суд апеляційної інстанції переглянув справу за участю сторін. Отже, Верховний Суд не встановив порушення судами норм процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень в частині неповідомлення ОСОБА_2 та його представника про день та час розгляду справи.

Зазначені доводи касаційної скарги не мають правового значення, оскільки судові рішення скасовуються судом касаційної інстанції з інших підстав.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Згідно з частинами першою - третьою статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Перевіривши в межах касаційної скарги правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити частково, судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в позові.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно з частиною третьою статті 350-5 ЦПК України судові витрати, пов`язані із розглядом справи про видачу обмежуваного припису, відносяться за рахунок держави.

З огляду на висновок щодо суті касаційної скарги судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у судах апеляційної та касаційної інстанцїй необхідно віднести за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Отже, необхідно компенсувати ОСОБА_2 за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, судовий збір, сплачений за подання касаційної скарги у розмірі 908,00 грн та апеляційної скарги - 681,00 грн.

Керуючись статтями 400 409 412 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 06 серпня 2021 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 10 листопада 2021 року в частині видачі обмежувального припису скасувати, ухвалити в цій частині нове рішення.

У задоволенні заяви ОСОБА_1 , яка діє у власних інтересах та в інтересах малолітніх дітей: ОСОБА_3 , ОСОБА_8 , заінтересована особа, - ОСОБА_2 , про видачу обмежувального припису відмовити.

У іншій частині рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 06 серпня 2021 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 10 листопада 2021 року залишити без змін.

Компенсувати ОСОБА_2 за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, судовий збір у розмірі 1 589,00 грн.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

Г. І. Усик

В. В. Яремко