Постанова

Іменем України

18 вересня 2023 року

м. Київ

справа № 607/11584/21

провадження № 61-5623св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітніх ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ,

відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_4 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, за зустрічнимпозовом: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , Управління сім`ї, молодіжної політики і захисту дітейТернопільської міської ради,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційні скарги ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітніх ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 08 лютого 2022 року у складі судді Братасюка В. М., постанову Тернопільського апеляційного суду від 20 травня 2022 року та додаткову постанову Тернопільського апеляційного суду від 01 липня 2022 року у складі колегії суддів: Бершадської Г. В., Гірського Б. О., Хоми М. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог за первісним позовом

У липні 2021 року ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітніх ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , звернулась з позовом до ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні квартирою за адресою: АДРЕСА_1 (далі - квартира АДРЕСА_2 ) шляхом забезпечення їм можливості вільно користуватись усіма приміщеннями та кімнатами цієї квартири.

Позов обґрунтований тим, що між нею - законним представником малолітніх ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та їхнім дідом ОСОБА_4 є спір щодо права на користування дітьми усією площею квартири АДРЕСА_2 .

ОСОБА_4 вчинив акт домашнього насилля щодо дітей, з огляду на що стосовно нього винесено обмежувальний припис.

У подальшому відповідач замінив вхідний замок на дверях квартири, обмежив вхід до однієї з кімнат, створює дітям перешкоди у користуванні житлом та погрожує вселити у квартиру та зареєструвати у квартирі інших осіб за відсутності згоди наймача, зокрема ОСОБА_1 .

Просила заборонити ОСОБА_4 чинити будь-які перешкоди у користуванні квартирою її малолітнім дітям, без її дозволу відвідувати квартиру АДРЕСА_2 , змінювати замки на вхідних дверях до квартири, встановлювати будь-які замки на будь-які двері у квартирі, вселяти чи реєструвати у вказаній квартирі будь-яких осіб, вчиняти будь-які інші дії, які можуть обмежити права ОСОБА_2 та ОСОБА_3 вільно користуватись цією квартирою.

Короткий зміст позовних вимог за зустрічним позовом

У серпні 2021 року ОСОБА_4 звернувся із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітніх ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, за зустрічнимпозовом: Управління сім`ї, молодіжної політики і захисту дітей Тернопільської міської ради, ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , про визначення порядку користування квартирою АДРЕСА_2 .

Позов обґрунтований тим, що він та ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітніх дітей, не можуть узгодити порядок користування квартирою АДРЕСА_2 .

Просив визначити порядок користування квартирою АДРЕСА_2 у такий спосіб:

- виділити йому в користування кімнату площею 13,0 кв. м (приміщення № 6);

- виділити малолітнім ОСОБА_7 та ОСОБА_8 в користування кімнату площею 18, 6 кв. м (приміщення № 5);

- допоміжні приміщення: кухню (приміщення № 4), ванну кімнату (приміщення № 2), вбиральню (приміщення № 3), балкон (приміщення № 1) залишити у спільному користуванні.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 08 лютого 2022 року, яке залишене без змін постановоюТернопільського апеляційного суду від 20 травня 2022 року, у первісному позові відмовлено. Судові витрати компенсовано за рахунок держави. Зустрічний позов задоволено. Встановлено такий порядок користування квартирою АДРЕСА_2 :

-малолітнім ОСОБА_7 та ОСОБА_8 виділено у користування кімнату площею 18, 6 кв. м (приміщення № 5);

- ОСОБА_4 виділено у користування кімнату площею 13, 0 кв. м (приміщення № 6);

-допоміжні приміщення: кухню (приміщення № 4), ванну кімнату (приміщення № 2), вбиральню (приміщення № 3), балкон (приміщення № 1) залишено в спільному користуванні.

Ухваливши рішення про відмову у первісному позові та про задоволення зустрічного позову, суди виходили з того, що статус власника майна є абсолютним, і не може бути обмежений вимогою користувача квартири, якою є ОСОБА_1 , що виключає її право надавати власнику дозвіл на відвідування житла, зміну чи встановлення замків, вселення чи реєстрацію в квартирі АДРЕСА_2 інших осіб, тощо.

ОСОБА_1 не є співвласником квартири АДРЕСА_2 . Ні вона, ні її діти не є членами сім`ї власника житла, тому не можуть претендувати на захист сервітутного права користування житлом або вимагати встановлення порядку користування майном, на що мають право співвласники.

Встановивши, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 існує спір щодо порядку користування квартирою, між ними склались неприязні відносини, квартира є зоною житлового комфорту дітей, суди застосували за аналогією закону частину другу статті 358 ЦК України для врегулювання відносин між власником майна та володільцем - користувачем.

Додатковою постановою Тернопільського апеляційного суду від 01 липня 2022 року заяву ОСОБА_4 про ухвалення додаткової постанови про стягнення понесених витрат на професійну правничу допомогу задоволено. Ухвалено додаткову постанову, якою стягнено з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 понесені витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 7 000,00 грн.

Врахувавши, що витрати, пов`язані з оплатою правничої допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, ОСОБА_4 належним чином підтвердив витрати на правничу допомогу у розмірі 7 000,00 грн, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність їх стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 .

Суд апеляційної інстанції вказав, що посилання ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітніх дітей, на Закон України «Про судовий збір» як підставу звільнення від сплати понесених витрат на професійну правничу допомогу є безпідставним, оскільки цей Закон регулює лише питання сплати судового збору, а не відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

У червні 2022 року ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітніх ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 08 лютого 2022 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 20 травня 2022 року, просила їх скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

У липні 2022 року ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітніх ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на додаткову постанову Тернопільського апеляційного суду від 01 липня 2022 року, просила її скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційні скарги

Касаційна скарга на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 08 лютого 2022 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 20 травня 2022 року мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 10 березня 2021 року у справі № 686/26093/19, провадження № 61-16974св20, від 19 травня 2021 року у справі № 712/4380/20, провадження № 61-1865св21, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 569/4373/19, провадження № 14-298цс19.

Суди не врахували розрахунок норми житлової площі на одну особу, встановлений статтею 47 ЖК України.

Відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм права, а саме статті 396 ЦК України.

Касаційна скарга на додаткову постанову Тернопільського апеляційного суду від 01 липня 2022 року мотивована тим, що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування статті 141 ЦПК України у справах, у яких позов заявлено законним представником в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб.

Аргументи інших учасників справи

Відзив ОСОБА_4 , поданий адвокатом Дячук С. І., на касаційну скаргу на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 08 лютого 2022 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 20 травня 2022 року мотивований тим, що між сторонами не укладено договору найму житлового приміщення та не встановлено підстав, передбачених частиною першою статті 405 ЦК України.

Діти не втратили право користування житлом, оскільки їй у користування виділено більша з двох житлових кімнат квартири АДРЕСА_2 .

Статті 47 50 Житлового кодексу України (назва кодексу в редакції Закону від 21 квітня 2022 року № 2215-IX) (далі - ЖК України) не застосовні до спірних правовідносин, оскільки стосуються норм житлової площі, забезпеченої за рахунок державного і громадського житлового фонду.

Норми ЦК України превалюють над нормами ЖК України у спірних правовідносинах.

З 24 лютого 2022 року діти не проживають у квартирі АДРЕСА_2 разом з бабусею ОСОБА_9

ОСОБА_4 , який є особою з інвалідністю 3-ої групи не може користуватись і жити у квартирі АДРЕСА_2 через перешкоди, що вчиняє ОСОБА_1 .

Просить про відшкодування витрат на правничу допомогу у розмірі 3 000,00 грн.

Пояснення ОСОБА_5 на касаційну скаргу на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 08 лютого 2022 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 20 травня 2022 року мотивовані тим, що оскаржувані рішення є правильними, права дітей не порушено, оскільки їм надано у користування більшу з двох житлових кімнат у квартирі АДРЕСА_2 , і порядок користування, визначений судами, є оптимальним.

Пояснення ОСОБА_6 на касаційну скаргу на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 08 лютого 2022 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 20 травня 2022 року мотивовані тим, що у квартирі АДРЕСА_2 зареєстрована вона як дружина ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , діти - ОСОБА_10 і ОСОБА_11 , ОСОБА_1 , власником є ОСОБА_4 . Оскаржувані рішення є правильними, права дітей не порушено, оскільки їм надано у користування більшу з двох житлових кімнат у квартирі, і порядок користування, визначений судами, не порушує прав інших користувачів.

Відзив ОСОБА_4 , поданий адвокатом Дячук С. І., на касаційну скаргу на додаткову постанову Тернопільського апеляційного суду від 01 липня 2022 року мотивований тим, що законодавство не встановлює законним представникам, які діють в інтересах неповнолітніх дітей, пільг щодо стягнення витрат на правничу допомогу.

Просить стягнути з ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітніх ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , витрати на правничу допомогу у розмірі 3 000,00 грн, докази яких будуть надані суду у встановлені процесуальним законом строки.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 28 червня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітніх ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 08 лютого 2022 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 20 травня 2022 року та витребувано матеріали справи.

Ухвалою Верховного Суду від 01 вересня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітніх ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , на додаткову постанову Тернопільського апеляційного суду від 01 липня 2022 року.

У серпні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

Підстави відкриття касаційного провадження та межі розгляду справи

Згідно з пунктами 1, 3 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітніх ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 08 лютого 2022 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 20 травня 2022 року відкрито з підстав, передбачених пунктами 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України.

Касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 в інтересах малолітніх ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на додаткову постанову Тернопільського апеляційного суду від 01 липня 2022 року відкрито з підстави, передбаченої частиною другої статті 389 ЦПК України.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційних скарг, відзивів на них, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційних скарг без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що згідно зі свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 27 травня 2011 року власником квартири АДРЕСА_2 є ОСОБА_4 .

Відповідно до технічного паспорта на квартиру АДРЕСА_2 технічна характеристика нерухомого майна є такою: кімната площею 18, 6 кв. м (приміщення № 5), кімната площею 13, 0 кв. м (приміщення № 6) кухня (приміщення № 4), ванна кімната (приміщення № 2), вбиральня (приміщення № 3), балкон (приміщення № 1).

У квартирі мають зареєстроване місце проживання ОСОБА_6 (дружина власника квартири АДРЕСА_2 ), ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , їхні малолітні діти - ОСОБА_10 і ОСОБА_11 .

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 15 березня 2021 року розірвано шлюб ОСОБА_1 з ОСОБА_5

ОСОБА_1 , яка є колишньою невісткою ОСОБА_4 , і діє у справі в інтересах власних дітей (його онуків), проживає та має зареєстроване місце проживання у квартирі АДРЕСА_3 з червня 2011 року. Діти ОСОБА_1 - малолітні ОСОБА_10 і ОСОБА_11 проживають та мають зареєстроване місце проживання у квартирі АДРЕСА_2 з серпня 2011 року, та з січня 2017 року, відповідно.

На час звернення до суду між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 склалися неприязні стосунки, мало місце сімейне насилля.

ОСОБА_1 разом з дітьми проживає у спірній квартирі в кімнаті площею 18, 6 кв. м ОСОБА_4 обмежив фізичний доступ ОСОБА_1 та її дітям до кімнати площею 13,0 кв м, встановивши замок в кімнату, яку має намір використовувати для власного проживання.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Верховний Суд переглядає оскаржувані судові рішення в межах доводів касаційної скарги.

Щодо касаційної скарги на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 08 лютого 2022 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 20 травня 2022 року

Згідно зі статтею 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до частин четвертої, п`ятої статті 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.

Сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства (частини друга, четверта статті 3 Сімейного кодексу України (далі - СК України).

Згідно з частиною першою статті 383 ЦК України, статтею 150 ЖК України громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.

Відповідно до статті 156 ЖК України члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

До членів сім`ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу (до членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство). Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім`ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу.

Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом (частина перша статті 401 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 406 ЦК України сервітут припиняється у разі: поєднання в одній особі особи, в інтересах якої встановлений сервітут, і власника майна, обтяженого сервітутом; відмови від нього особи, в інтересах якої встановлений сервітут; спливу строку, на який було встановлено сервітут; припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту; невикористання сервітуту протягом трьох років підряд; смерті особи, на користь якої було встановлено особистий сервітут.

Сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення (частина друга статті 406 ЦК України).

У постановах Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року у справі № 695/2427/16-ц, провадження № 61-29520св18, від 09 жовтня 2019 року у справі № 523/12186/13-ц, провадження № 61-17372св18, зазначено, що власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім`ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час.

У постанові Великої Палати Верховного Суду 13 жовтня 2020 року, справа № 447/455/17, провадження № 14-64цс20, зазначено, що положення статті 406 ЦК України у спорі між власником та колишнім членом його сім`ї з приводу захисту права власності на житлове приміщення, можуть бути застосовані за умови наявності таких підстав - якщо сервітут був встановлений, але потім припинився. Однак встановлення такого сервітуту презюмується на підставі статті 402, частини першої статті 405 ЦК України. Дійсну сутність відповідних позовних вимог суд повинен оцінювати, виходячи з правових та фактичних підстав позову, наведених у позовній заяві, а не лише з формулювань її прохальної частини, які можуть бути недосконалими. Водночас припинення права користування житловим приміщенням колишнього члена сім`ї власника житлового будинку може бути підтверджено у судовому порядку, якщо це право пов`язане із захистом права власності відповідно до статті 391 ЦК України, за змістом якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Суди встановили, що власником квартири є ОСОБА_4 ОСОБА_1 є колишньою невісткою ОСОБА_4 і діє у справі в інтересах власних дітей, а малолітні ОСОБА_10 та ОСОБА_11 є онуками ОСОБА_4 та не пов`язані спільним побутом з власником квартири і не є членами сім`ї власника.

Суди встановили, що ОСОБА_1 з малолітніми ОСОБА_12 та ОСОБА_13 проживають у квартирі АДРЕСА_4 ), власник квартири не чинить перешкод у її користуванні, та у зустрічному позові просить виділити цю кімнату у користування малолітнім дітям.

Водночас зі змісту вимог первісного позову та касаційної скарги випливає, що ОСОБА_1 фактично просить суд заборонити ОСОБА_4 користуватись та частково і розпоряджатись його квартирою, зокрема, залишивши за нею право вирішувати як розпоряджатись цими правомочностями в інтересах дітей.

Відповідно до частини четвертої статті 10 ЦПК України, статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» Верховний Суд у своїх рішеннях застосовує Конвенцію і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Згідно зі статтею 8 Конвенції кожній особі гарантується право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла.

Такий загальний захист поширюється на власника квартири і на наймача (рішення ЄСПЛ від 18 лютого 1999 року у справі «Ларкос проти Кіпру», заява № 29515/95).

У своїх рішеннях ЄСПЛ вказує, що втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення ЄСПЛ від 13 травня 2008 року у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства», заява № 19009/04, пункт 50, від 02 грудня 2010 року у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України», заява № 30856/03, пункти 40 - 41).

У практиці ЄСПЛ напрацьовано три головні критерії, які необхідно оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: а) чи є втручання законним; б) чи переслідує воно «суспільний інтерес»; в) чи є такий захід пропорційним визначеним цілям.

ЄСПЛ констатує порушення державою статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Під час розгляду справи по суті необхідно оцінити баланс між захистом права власності та правом на користування квартирою.

Посилання заявниці, що суди не врахували розрахунок норми житлової площі на одну особу, встановлений статтею 47 ЖК України, є безпідставними, оскільки квартира АДРЕСА_2 не надавалась ОСОБА_1 та малолітнім ОСОБА_7 та ОСОБА_8 в порядку, визначеному ЖК України, і у цій справах щодо фактичного встановлення порядку користуванняжитловим приміщенням, з огляду на баланс інтересів власника житла і наймачів, вказана норма не є застосовною.

Верховний Суд також зауважує, що постановою Тернопільського апеляційного суду від 28 жовтня 2021 року у справі № 607/10560/21 ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні домашнього насильства щодо ОСОБА_4 , а саме у вчиненні психологічного тиску та перешкоджанні у вільному доступі до квартири АДРЕСА_2 .

З огляду на вказане Верховний Суд погоджується з висновками судів, що статус власника майна є абсолютним і не може бути обмеженим вимогою користувача квартири, яка належить ОСОБА_4 , і виключає право ОСОБА_1 надавати власнику дозвіл на відвідування квартири, зміну чи встановлення замків, вселення чи реєстрацію в майні інших осіб.

Враховуючи те, що між сторонами фактично існує спір щодо порядку користування квартирою, склались неприязні відносини між ОСОБА_4 і ОСОБА_1 , встановлені факти домашнього насильства, вчиненого ОСОБА_1 щодо ОСОБА_4 , і, як наслідок, вона разом з дітьми проживає в кімнаті площею 18,6 кв. м, а ОСОБА_4 обмежив фізичний доступ їй і дітям до кімнати площею 13,0 кв. м, яку має намір використовувати для власного проживання, суди дійшли обґрунтованого висновку про збереження існуючого status quo, встановивши порядок користування житлом у цій справі.

У касаційній скарзі заявниця посилається на неврахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах, зазначених у доводах касаційної скарги, на підставі яких відкрито касаційне провадження.

Для визначення подібності правовідносин Верховний Суд враховує правовий висновок, викладений в мотивувальних частинах постанов Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19, провадження № 14-166цс20, від 08 лютого 2022 року у справі №2-7763/10, провадження № 14-197цс21, згідно з якими на предмет подібності необхідно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, тоді подібність необхідно також визначати за суб`єктним та об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

У постанові Верховного Суду від 10 березня 2021 року у справі № 686/26093/19, провадження № 61-16974св20, вирішувалось питання про визнання припиненим права користування житлом та зобов`язання особи звільнити житло.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 569/4373/19, провадження № 14-298цс19, вирішувалось питання про виселення наймачів за позовом нового власника.

У постанові Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі № 712/4380/20, провадження № 61-1865св21, вирішувалось питання про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення без надання іншого жилого приміщення.

Водночас у справі, що переглядається, не вирішувалось питання про виселення користувачів із квартири, вона стосується спору, який виник між власником квартири АДРЕСА_2 ОСОБА_4 та ОСОБА_1 щодо користування квартирою, а саме за позовом ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітніх ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , - всією квартирою, за зустрічним позовом ОСОБА_4 - одноосібно однією житловою кімнатою та спільно нежитловими приміщеннями квартири.

Загальні висновки, викладені у вказаних постановах, що власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім`ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час узгоджуються з висновками судів попередніх інстанцій у справі, що переглядається.

Доводи заявниці про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах (статті 396 ЦК України у спорах між малолітніми невласниками-користувачами приватного житлового фонду з власником житла) є безпідставними, враховуючи встановлені фактичні обставини цієї справи.

Недовівши порушення прав малолітніх осіб виділенням їм у користування більшої з двох житлових кімнат та залишенням меншої кімнати у користуванні власника квартири АДРЕСА_3 , заявниця фактично заперечує право власника на користування та розпорядження належною йому квартирою, формально посилаючись на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування статті 396 ЦПК України, застосування якої є очевидним та не передбачає іншого тлумачення.

Щодо касаційної скарги на додаткову постанову Тернопільського апеляційного суду від 01 липня 2022 року

Відповідно до статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно зі статтею 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до пункту 12 частини третьої статті 2 ЦПК України однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Цивільним процесуальним законом визначено критерії, які необхідно застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу у справі.

Відповідно до частини другої статті 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 141 ЦПК України).

Не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, враховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19, від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19).

Заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення Європейського суду з прав людини від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04, пункт 268; від 28 липня 1999 року у справі «Ботацці проти Італії», заява № 34884/97, пункт 30).

У касаційній скарзі немає мотивів щодо непогодження з розміром правничої допомоги та її відшкодуванням. Заявниця мотивує касаційну скаргу лише тим, що вона не є позивачем у справі, а лише законним представником неповнолітніх, тому з неї не можуть бути стягнені ці витрати.

Суд апеляційної інстанції правильно вказав про те, що звільнення ОСОБА_1 від сплати судового збору не звільняє її від сплати витрат на правничу допомогу.

Подібний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 22 листопада 2018 року у справі № 635/5462/17, провадження№ 61-41310св18, від 01 квітня 2020 року у справі № 567/517/17, провадження № 61-14555св19, від 19 травня 2022 року у справі № 295/7653/20, провадження № 61-1480св21.

Відповідно до частини першої статті 59 ЦПК України права, свободи та інтереси малолітніх осіб віком до чотирнадцяти років, а також недієздатних фізичних осіб захищають у суді відповідно їхні батьки, усиновлювачі, опікуни чи інші особи, визначені законом.

Згідно із частиною першою статті 64 ЦПК України представник, який має повноваження на ведення справи в суді, здійснює від імені особи, яку він представляє, її процесуальні права та обов`язки.

Посилання ОСОБА_1 про те, що вона не є позивачем у справі є безпідставними, спростовується матеріалами справи й зводиться до власного тлумачення норм процесуального права, що не може бути правовою підставою для задоволення касаційної скарги.

Подібного висновку дійшов Верховний Суд, оцінюючи аналогічні доводи ОСОБА_1 , у постанові від 15 лютого 2023 року у справі № 607/13662/21, провадження № 61-11148св22.

З огляду на вказане, встановивши на підставі належних та допустимих доказів фактичні обставини справи, суди дійшли обґрунтованого висновку про відмову в первісному позові та задоволення зустрічного позову.

30 серпня 2022 року до Верховного Суду надійшло клопотання ОСОБА_5 про залишення без розгляду касаційної скарги ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітніх ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , на додаткову постанову щодо стягнення витрат на правничу допомогу, оскільки вона зловживає своїми процесуальними правами.

Вказане клопотання не підлягає задоволенню з огляду на те, що цивільним процесуальним законодавством не передбачено такої процесуальної дії як залишення касаційної скарги без розгляду, а подання ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітніх ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , касаційної скарги на додаткову постанову Тернопільського апеляційного суду від 01 липня 2022 року не має ознак зловживання процесуальними правами.

Щодо відшкодування витрат на правничу допомогу, понесених ОСОБА_4 в суді касаційної інстанції

Загальні норми щодо стягнення витрат на правничу допомогу викладені вище у цій постанові.

Відповідно до частин першої, другої статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Аналогічні положення викладені в частинах першій, другій статті 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з`їздом адвокатів України від 09 червня 2017 року (зі змінами, затвердженими З`їздом адвокатів України 15 лютого 2019 року) (далі - Правила адвокатської етики).

Відповідно до частини третьої статті 28 Правил адвокатської етики розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю.

З огляду на викладене Верховний Суд зауважує, що правовідносини щодо домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах яких розглядаються питання щодо зобов`язання про сплату та строки сплати.

Втручання суду у договірні відносини між адвокатом і клієнтом з питань визначення розміру гонорару чи його зменшення можливо лише за умови обґрунтованості та наявності доказів підтвердження невідповідності витрат фактично наданим послугам (постанови Верховного Суд від 20 листопада 2020 року у справі № 910/13071/19, від 21 квітня 2021 року у справі № 488/1363/17, провадження № 61-11991св20).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (додаткові постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, від 07 липня 2021 року у справі № 910/12876/19).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року в справі № 922/1964/21, провадження № 12-14гс22, викладено висновок, що: «Гонорар може встановлюватися у формі: фіксованого розміру, погодинної оплати. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв. Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною першою статті 30 Закону № 5076-VI як «форма винагороди адвоката», але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору. Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку. Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу. Подання детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, не є самоціллю, а є необхідним для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат».

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 137 ЦПК України).

Згідно з матеріалами справи на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку з розглядом цієї справи, ОСОБА_4 через адвоката Дячук С. І. надав: копію договору про надання правничої допомоги від 22 липня 2022 року № 47, укладеного між Адвокатським об`єднанням «Твій адвокат» та ОСОБА_4 (далі - договір); ордер про надання правничої допомоги адвокатом Дячук С. І. в судах України всіх інстанцій у справі 607/11584/21 від 22 липня 2022 року, серія ВО № 1038405; квитанцію про оплату послуг за договором у розмірі 3 000,00 грн; акт виконаних робіт від 22 липня 2022 року.

Відповідно до пункту 4.2 договору за надання правничої допомоги відповідно до цього договору клієнт сплачує Адвокатському об`єднанню гонорар у розмірі 3 000,00 грн.

Згідно з пунктом 1 акта виконаних робіт Адвокатське об`єднання «Твій адвокат» вчиняло такі дії: консультація - 0,5 год витраченого часу (вартість - 500,00 грн); підготовка відзиву на касаційну скаргу - 2,5 год витраченого часу (вартість - 2 500,00 грн).

Відповідно до пункту 2 акта виконаних робіт вартість виконаних робіт становить 3 000,00 грн, із розрахунку 1 год - 1 000,00 грн.

Суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21, провадження № 12-14гс22).

Клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката від ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітніх ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , до Верховного Суду не надходило.

Отже, Верховний Суд, взявши до уваги умови щодо форми і порядку обчислення адвокатського гонорару, складність справи, обсяг фактично наданих послуг та час необхідний для виконання адвокатом робіт, докази понесених витрат, відсутність клопотання про зменшення витрат,дійшов висновку про задоволення заяви ОСОБА_4 про відшкодування витрат на правничу у розмірі 3 000,00 грн.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційних скарг без задоволення, а оскаржуваний судових рішень - без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки у цій справі оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400 401 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скаргиОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітніх ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , залишити без задоволення.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 08 лютого 2022 року, постанову Тернопільського апеляційного суду від 20 травня 2022 року та додаткову постанову Тернопільського апеляційного суду від 01 липня 2022 року залишити без змін.

Заяву ОСОБА_4 , подану адвокатом Дячук Сніжанною Ігорівною, про відшкодування витрат на правничу допомогу задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітніх ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , на користь ОСОБА_4 3 000 (три тисячі) грн 00 коп на відшкодування витрат, понесених на оплату професійної правничої допомоги у суді касаційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. С. Олійник

О. В. Ступак

В. В. Яремко