Постанова

Іменем України

01 червня 2022 року

м. Київ

справа № 607/11828/17

провадження № 61-17142св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О.,Дундар І. О., (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Тітова М. Ю.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Головне управління Національної поліції в Тернопільській області, Державної казначейської служби України,

третя особа - прокуратура Тернопільської області,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Головного управління Національної поліції в Тернопільській області на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 26 березня 2019 року у складі судді Дзюбича В. Л. та постанову Тернопільського апеляційного суду від 12 серпня 2019 року у складі колегії суддів: Шевчук Г. М., Міщій О. Я., Ткач З. Є.,

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Головного управління Національної поліції в Тернопільській області, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду.

Позов мотивований тим, що 25 квітня 2007 року щодо нього було порушено кримінальну справу № 1146259, матеріали якої 07 вересня 2015 року надіслано для проведення додаткового розслідування у Тернопільський РВ УМВСУ в Тернопільській області. За даним фактом 07 вересня 2015 року внесено відомості до ЄРДР № 12015210180000458. 31 грудня 2015 року вказане кримінальне провадження закрите у зв`язку із відсутністю події кримінального правопорушення. Таким чином, відповідно до положень статті 56 Конституції України, він має право на відшкодування завданої йому моральної шкоди за час перебування під слідством, втраченого заробітку та вартості втраченого майна, а також стягнення на його користь понесених витрат на правову допомогу за рахунок коштів державного бюджету.

Вказав, що розмір завданої йому моральної шкоди складає 329 600,00 грн, виходячи із розміру мінімальної заробітної плати, встановленої на 01 січня 2017 року у сумі 3200,00 грн. Також завдано моральну шкоду у розмірі вартості втраченого ним майна - ТзОВ «ВІК», яка станом на 20 вересня 2017 року становить 718 500,00 доларів США, що відповідно до офіційного курсу НБУ еквівалентно 18 767 220,00 грн. Розмір втраченого ним через незаконні дії посадових осіб прибутку за період 2007 року по 2017 рік складає 1 725 893,50 доларів США, що відповідно до офіційного курсу НБУ станом на 20 вересня 2017 року еквівалентно 45 080 338,22 грн.

Крім цього, за час перебування під слідством він був незаконно усунутий з посади директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельно-виробнича компанія «ЛІК» (надалі- ТОВ «ТВК «ЛІК») у зв`язку із чим втратив заробітну плату у розмірі 329 600,00 грн, розмір якої обчислено ним виходячи із розміру мінімальної заробітної плати встановленої на 01 січня 2017 року у сумі 3 200 грн (3200*103=329 600). Також, за час перебування під слідством ним понесені витрати на отримання правової допомоги на загальну суму 30 000 доларів США, що станом на 20 вересня 2017 року еквівалентно 783 600,00 грн.

Вказує на те, що постановою слідчого в ОВС ГСУ МВС України Гунько В. Ю. від 12 вересня 2012 року накладений арешт на належне йому майно: земельну ділянку площею 0,1 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд; земельну ділянку площею 0,0078 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; житловий будинок загальною площею 56,6 кв. м., житловою площею 32,5 кв. м. і на момент звернення до суду дане майно продовжує залишатись під арештом.

Із врахуванням збільшених позовних вимог просив:

стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на його користь:

487 713,00 грн відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством, судом та додатковим розслідуванням;

487 713,00 грн втраченої заробітної плати на посаді директора ТОВ «ТВК«ЛІК» за перебування під слідством, судом та додатковим розслідуванням;

718500,00 доларів США вартості втраченого ним підприємства - ПМП «ВІК», що станом на 18 квітня 2018 року згідно офіційного курсу НБУ еквівалентно 18 739 917,00 грн;

718500,00 доларів США моральної шкоди завданої втратою підприємства ПМП «ВІК», що станом на 18 квітня 2018 року згідно офіційного курсу НБУ еквівалентно 18 739 917,00 грн;

782 460,00 грн витрат на правову допомогу за час перебування під слідством;

1900963,90 доларів США втраченого прибутку ПМП «ВІК» за 11 років, що станом на 18 квітня 2018 року згідно офіційного курсу НБУ еквівалентно 49580940,44 грн;

25000,00 грн за проведені розрахунки суми відшкодування майнової та моральної шкоди;

25 000,00 грн за проведення нових розрахунків, оскільки за час штучного затягування відповідачем розгляду справи зросла мінімальна заробітна плата та змінився курс долара США по відношенню до гривні;

зобов`язати ГУНП в Тернопільській області подати всі необхідні документи в Управління державної реєстрації Тернопільської міської ради (та інших державних установ) для зняття усіх арештів з належного йому майна.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 26 березня 2019 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто із Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 432 044,60 грн грошового відшкодування завданої моральної шкоди та 160 000,00 грн сплачених позивачем сум за надання юридичної допомоги.

У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 - відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що наявні правові підстави для відшкодування моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури, відшкодування витрат на правову допомогу.Оскільки в результаті незаконних дій органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду в період з 25 квітня 2007 року по 31 грудня 2015 року (за виключенням періодів, коли кримінальна справа закривалась органом досудового розслідування, а саме: з 04 грудня 2008 року по 09 грудня 2008 року та з 24 грудня 2008 року по 20 січня 2009 року) позивач зазнав моральних страждань внаслідок незаконного перебування під слідством протягом 103 місяців та 16 днів та розмір відшкодування моральної шкоди, який підлягає до стягнення на користь позивача становить 432 044,60 грн.

Крім того, врахував характер та обсяг моральних страждань, яких зазнав позивач, тривалість характеру немайнових втрат з часу порушення кримінальної справи з 25 квітня 2007 року до моменту закриття кримінального провадження у зв`язку із встановленням відсутності події кримінального правопорушення - 31 грудня 2015 року, впродовж яких ОСОБА_1 незаконно перебував під слідством та судом, застосуванням до нього запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд, арешту належного йому майна що спричинило тяжкість вимушених змін у його життєвих зв`язках, погіршення стосунків у сім`ї та з оточуючими, а також появи негативних психоемоційних змін, врахував ступінь зниження престижу і ділової репутації, необхідність залучення значних фізичних, душевних та матеріальних ресурсів для відновлення попереднього стану, виходячи з засад виваженості, розумності та справедливості.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 12 серпня 2019 року апеляційні скарги прокуратури Тернопільської області та Головного управління Національної поліції в Тернопільській області задоволено частково.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 26 березня 2019 року змінено в частині стягнення сплачених позивачем сум за надання правничої допомоги, зменшено суму стягнення.

Стягнуто із Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 40 300 грн сплачених позивачем сум за надання правничої допомоги.

В решті рішення суду залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що позивачем не представлено детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, акт виконаних робіт до договору про надання правової допомоги №_40_/07кта наявні квитанції не є доказом обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена позивачем. Також суд першої інстанції необґрунтовано взяв до уваги як доказ понесених позивачем витрат на правову допомогу договір про надання правової допомоги 07 жовтня 2010 року № 36/ Юк, Акт виконаних робіт без дати, квитанцію без номеру та без дати на загальну суму 2 400 грн. Позивачем не доведено витрати на правничу допомогу адвоката на загальну суму 14 400 грн, оскільки судові засідання не відбулись і адвокат не брав у них участь. Також позивачем не доведено витрати на відрядження в сумі 11 000 грн, оскільки представлена ОСОБА_1 квитанція про оплату не є належним доказом понесених витрат.

В іншій частині суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції та зазначив, що позивач перебував під слідством з моменту порушення кримінальної справи - 25 квітня 2007 року до моменту закриття кримінального провадження у зв`язку із встановленням відсутності події кримінального правопорушення - 31 грудня 2015 року, що становить 103 місяці та 16 календарних днів, впродовж яких він був незаконно перебував під слідством та судом. Колегія суддів не прийняла до уваги доводи апелянтів, що початок обчислення строку перебування позивача під слідством слід здійснювати з часу пред`явлення обвинувачення як не обгрунтовані. З аналізу практики ЄСПЛ щодо тлумачення положення «розумний строк» вбачається, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ і було б неприродно встановлювати один строк у конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин (рішення у справі «Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства»).У розумінні ЄСПЛ для визначення того, чи була тривалість певного строку розумною, передусім встановлюється початок цього строку та його закінчення. Строк, який слід брати до уваги у зазначеному відношенні, охоплює весь період провадження. У кримінальному провадженні відлік часу, на думку ЄСПЛ, починається з моменту висунення обвинувачення в широкому розумінні цих слів. Тобто сюди включається й арешт, і початок слідства, коли особу притягують як підозрювану, і повідомлення про кримінальне переслідування, й «інші дії, що мають на увазі схожі твердження і що істотно впливають на становище підозрюваного» (справа «Екле проти ФРН»). У пункті 253 рішення ЄСПЛ від 21 квітня 2011 року у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» йдеться: «Суд зазначає, що момент, з якого ст. 6 починає застосовуватись до «кримінальних» питань, залежить від обставин справи. Провідне місце, яке займає в демократичному суспільстві право на справедливий судовий розгляд, спонукає Суд віддавати перевагу «сутнісній», а не «формальній» концепції «обвинувачення», про яке йдеться у пункті 1 статті 6 (пункт 62 рішення ЄСПЛ від 18 січня 2007 року у справі «Шубінський проти Словенії»)». Таким чином враховуючи на те, що на момент порушення кримінальної справи по факту шахрайства, вчиненого в особливо великих розмірах службовими особами ТОВ «ТВК «ЛІК» за ознаками складу злочину, передбаченого частиною 4 статті 190 КК України (25 квітня 2007 року) єдиною службовою особою даного підприємства та його директором був ОСОБА_1 , що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями протоколів загальних зборів учасників ТзОВ «ТВК «ЛІК» від 08 листопада 2006 року та 30 квітня 2007 року та на майно ПМП ''ВІК'' належне позивачу накладений арешт, що підтверджується постановою про накладення арешту на майно від 06 липня 2007 року, постановленою слідчим в ОВС УМВС України в Тернопільській області Зубко А. Є. та 08 червня 2007 року слідчим в ОВС СУ УМВСУ в Тернопільській області Зубко А. Є. винесено постанову про проведення обшуку за місцем знаходження ПМП «ВІК», власником якого є позивач, в ході якого ОСОБА_1 було добровільно видано бухгалтерські документи фінансово-господарської діяльності ПМП «ВІК» та TOB «TBK «ЛІК» колегія суддів вважає, що кримінальне переслідування ОСОБА_1 розпочалось з моменту порушення кримінальної справи з 25 квітня 2007 року. Зазначені висновки суду також узгоджуються із позицією Великої Палати Верховного Суду, що викладена у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі №383/596/15. Колегія суддів вважала, що суд першої інстанції вірно прийшов до висновку, що в результаті незаконних дій органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду в період з 25 квітня 2007 року по 31 грудня 2015 року (за виключенням періодів, коли кримінальна справа закривалась органом досудового розслідування, а саме: з 04 грудня 2018 року по 09 грудня 2008 року та з 24 грудня 2008 року по 20 січня 2009 року) позивач зазнав моральних страждань внаслідок незаконного перебування під слідством на протязі 103 місяців та 16 днів та розмір відшкодування моральної шкоди, який підлягає до стягнення на користь позивача становить 432044,60 грн (4173х103=429819+4173/30*16=4432044,60, де 103 - кількість повних місяців перебування під слідством, 16-кількість календарних днів перебування під слідством, 4173 - розмір мінімальної заробітної плати, встановлений на момент розгляду справи).

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У вересні 2019 року представник Головного управління Національної поліції в Тернопільській області - Стукало М. С. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив скасувати рішення Тернопільського міськрайонного суду від 26 березня 2019 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 12 серпня 2019 року в частині відшкодування майнової шкоди, а провадження у справі в цій частині закрити. Змінити рішення Тернопільського міськрайонного суду від 26 березня 2019 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 12 серпня 2019 року в частині визначення періоду перебування позивача під слідством і судом та відповідно до вказаного періоду зменшити розмір відшкодування моральної шкоди.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтована тим, що судами неправомірно на підставі неналежних доказів, внаслідок неправильного дослідження та оцінки доказів, задоволено вимогу позивача про відшкодування витрат на правову допомогу та внаслідок неправильного установлення обставин, які мають значення для справи, невірно обраховано період перебування позивача під слідством і судом, що викликало завищену суму відшкодування моральної шкоди.

Суд не врахував, що встановлення розміру грошових доходів, втрачених громадянами унаслідок незаконних дій органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду віднесено до компетенції цих органів, а не суду, припустився помилки та частково задовольнив позов про відшкодування майнової шкоди у вигляді правової допомоги, незважаючи на те, що справа у цій частині не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а позов поданий передчасно, і суд мав застосувати правовий механізм підпункту першого пункту першого статті 255 ЦПК України, яким передбачено обов`язок суду закрити провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Ці вимоги процесуального закону безпідставно залишилися без уваги суду при вирішенні цього спору в частині вимог про відшкодування майнової шкоди.

Аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 24 лютого 2016 року у справі № 6-2089цс15, від 26 вересня 2018 року у справі № 700/304/16-ц.

Суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права, припустився помилки у визначенні суми відшкодування майнової шкоди, оскільки неправильно дослідив та оцінив докази витрат на правову допомогу. Позивачем не надано належних та допустимих доказів сплати суми в розмірі 40 300 грн.

Про обов`язковість документального підтвердження оплати витрат на правову допомогу вказано у постанові Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 301/1894/17. Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 21 березня 2018 року у справі №815/4300/17, від 11 квітня 2018 року у справі № 814/698/16.

Щодо визначення періоду, за який позивачу обраховується моральна шкода, то суд неправильно розрахував його, оскільки будь-яких незаконних процесуальних дій, що обмежують права людини, стосовно ОСОБА_1 протягом періоду з 25 квітня 2007 року по 03 травня 2012 року не вчинялось, протягом цього часу він не перебував під слідством чи судом. У зазначений проміжок часу позивач не мав визначеного процесуального статусу у зазначеному кримінальному провадженні. 25 квітня 2007 року слідчим в ОВС СУ УМВС в Тернопільській області було порушено кримінальну справу № 1146259 по факту шахрайства, вчиненого в особливо великих розмірах службовими особами ТОВ «ТВК «ЛІК» за ознаками складу злочину, передбаченого частиною четвертою статті 190 КК України. 04 грудня 2008 року СУ УМВС в Хмельницькій області було винесено постанову про відмову в порушенні кримінальної справи відносно позивача за статтею 190 КК України за відсутності ознак складу злочину, та того ж дня кримінальна справа № 56/0085 закрита за відсутності складу злочину. Вказана справа в подальшому неодноразово закривалась, а постанови про закриття скасовувались прокуратурою. Весь цей період позивач мав статус свідка у кримінальній справі, отже, жодних процесуальних дій, що обмежували б його права, не вчинялось.

Лише 08 серпня 2011 року старшим слідчим в ОВС ГСУ МВС України винесено постанову про порушення відносно ОСОБА_1 кримінальної справи № 56/0085, постанову про притягнення позивача як обвинуваченого винесено 09 серпня 2011 року, а вручені йому вказані постанови 03 травня 2012 року.

Враховуючи рішення Конституційного Суду України від 27 жовтня 2019 року № 9-рп/99, час перебування останнього під слідством слід обраховувати саме з дати пред`явленням позивачу обвинувачення у вчиненні злочину - 03 травня 2012 року.

Враховуючи закриття кримінального провадження постановою ТРВП ТВП ГУНП в області від 31 грудня 2015 року, загальний термін перебування позивача під слідством становить не 103 місяці 16 днів, як зазначено у судових рішеннях, а 43 місяці 28 днів.

Відшкодування моральної шкоди за період з моменту порушення кримінальної справи не відносно позивача до вручення позивачу постанови про притягнення в якості обвинуваченого, тривалістю близько 60 місяців на загальну суму близько 250 400 грн є безпідставним та викличе незаконне збагачення позивача за рахунок коштів державного бюджету. Такої правової позиції щодо періоду відшкодування моральної шкоди та тлумачення категорії «перебування під слідством і судом» дотримується Верховний Суд у постанові від 19 вересня 2018 року у справі № 534/955/17.

Аналіз змісту касаційної скарги свідчить про те, що судові рішення оскаржуються лише в частині задоволених позовних вимог, в іншій частині не оскаржують ся, тому в касаційному порядку не переглядаються.

Позиція інших учасників справи

У листопаді 2019 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу Головного Управління Національної поліції в Тернопільській області залишити без задоволення, а оскаржувані рішення без змін.

Відзив мотивований тим, що матеріалами справи доведено та не спростовано в касаційній скарзі, що переслідування його розпочалося з 25 квітня 2007 року і закінчилося 31 грудня 2015 року. За весь цей період він зазнав моральних страждань внаслідок незаконного перебування під слідством протягом103 місяців та 16 днів.

Суди правильно розрахували період незаконного перебування під слідством та розмір відшкодування моральної шкоди, який підлягає до стягнення на його користь.

Твердження заявника ГУНП в Тернопільській області про те, що він не правильно та передчасно звернувся з позовом до суду, а також що суд зобов`язаний був закрити провадження у справі в частині відшкодування майнової шкоди у вигляді наданої йому правової допомоги є помилковим.

Щодо розміру майнової шкоди у вигляді витрат на правову допомогу, суд апеляційної інстанції повно та всебічно дослідив надані документи та зменшив суму стягнення за надання йому правової допомоги.

У грудні 2019 року представник прокуратури Тернопільської області Осядач Н. подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу Головного Управління Національної поліції в Тернопільській області задовольнити та визнати її обґрунтованою.

Відзив мотивований тим, що суди прийшли до висновку, що позивач має право на відшкодування моральної та майнової шкоди у зв`язку з його кримінальним переслідуванням у кримінальній справі № 1146259 (№ 56/0085). Проте, суди не звернули уваги що чинним КПК України та ЦК України, Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» не передбачено такої підстави для відшкодування особі моральної та майнової шкоди, завданої органами досудового розслідування, прокуратури і суду, як «кримінальне переслідування».

До спірних правовідносин підлягали застосуванню положення статті 1176 ЦК України, статті 5 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», які є підставою для відшкодування моральної та майнової шкоди встановлюють «незаконне притягнення особи до кримінальної відповідальності».

Поза увагою суддів залишилося рішення Конституційного Суду України від 27 жовтня 1999 року № 9-рп/99 у справі № 1-15/99, яким встановлено, що притягнення до кримінальної відповідальності, як стадія кримінального переслідування, починається з моменту пред`явлення особі обвинувачення у вчиненні злочину.

Суди помилково та безпідставно визначили, що моментом притягнення ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності є 25 квітня 2007 року - дата порушення кримінальної справи, а не дата пред`явлення ОСОБА_1 обвинувачення у вчиненні злочину - 03 травня 2012 року.

Матеріали справи не містять належних, достовірних доказів, які б підтверджували заподіяння ОСОБА_1 у період з 25 липня 2007 року по 03 травня 2012 року моральної шкоди, у розумінні вказаного поняття, викладеному в статті 23 ЦК України.

В касаційній скарзі зазначені підстави, у зв`язку з якими суди не мали права брати до уваги деякі докази, які подавалися ОСОБА_1 на підтвердження факту понесення витрат на послуги адвоката, а також наведені процесуальні порушення, допущені судами при прийнятті та оцінці поданих позивачем доказів.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 21 жовтня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі № 607/11828/17 та витребувано справу з суду першої інстанції. У задоволенні клопотання Головного Управління Національної поліції в Тернопільській області про зупинення виконання рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 26 березня 2019 року відмовлено.

У серпні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду та 07 серпня 2020 року передана судді-доповідачу.

Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Ухвалою Верховного Суду від 09 квітня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою Верховного Суду від 21 квітня 2021 року справу № 607/11828/17 передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 403 ЦПК України, оскільки заявник оскаржує судові рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції.

Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 09 червня 2021 року справу повернуто на розгляд Верховного Суду.

Ухвала мотивована тим, що Велика Палата Верховного Суду вже викладала у своїх постановах висновок щодо питання предметної юрисдикції спору про відшкодування майнової шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, а тому заявником не дотримано умов передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, передбачених частиною шостою статті 403 ЦПК України. За захистом свого порушеного права позивач звернувся у порядку цивільного судочинства із позовом про відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, та обґрунтовано розглянули спір у порядку цивільного судочинства. За таких обставин помилковими є наведені у касаційній скарзі доводи про те, що цей спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, не підтверджені нормами чинного законодавства, а тому немає підстав для закриття провадження у справі. Аналогічних висновків Велика Палата дійшла також у постановах від 20 вересня 2018 року (справа № 686/23731/15-ц, провадження № 14-298цс18), від 13 червня 2018 року (справа № 755/13879/16-ц, провадження № 14-164цс18), від 20 березня 2019 року (справа № 161/15362/16-ц, провадження № 14-592цс18), від 15 грудня 2020 року (справа № 752/17832/14-ц, провадження № 14-538цс19), від 20 березня 2019 року (справа № 686/1049/18, провадження № 14-654цс18), від 31 жовтня 2018 року (справа № 383/596/15, провадження № 14-342цс18).

Фактичні обставини

Суди встановили, що 08 листопада 2006 року відбулись установчі збори учасників товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельно-виробнича компанія «ЛІК», на яких було ухвалено рішення про створення товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельно-виробнича компанія «ЛІК» та обрано директором Козацького В. В.

12 квітня 2007 року до прокурора Тернопільського району надійшла заява, подана від імені представника «Біркінхед Лімітед» Закревського В. А. - Нарольського A. A. про притягнення до кримінальної відповідальності ОСОБА_1 за фактом незаконного заволодіння грошовими коштами TOB «TBK «ЛІК» у сумі 350 000 грн.

25 квітня 2007 року слідчим в ОВС СУ УМВСУ в Тернопільській області Зубко А. Є. порушено кримінальну справу № 1146259 по факту шахрайства, вчиненого в особливо великих розмірах службовими особами TOB «TBK «ЛІК» за ознаками складу злочину, передбаченого частиною четвертою статті 190 КК України. Як зазначено у мотивувальній частині постанови, 12 січня 2007 року службові особи TOB «TBK «ЛІК» шляхом зловживання довірою заволоділи коштами компанії «БІРКІНХЕД ЛІМІТЕД» в сумі 350 000 грн, яка є власником 99 % TOB «TBK «ЛІК», чим завдали їй шкоди на вказану суму.

30 квітня 2007 року на загальних зборах учасників TOB «TBK «ЛІК» роботу директора ОСОБА_1 по результатах роботи за 2006 рік визнано незадовільною та ухвалено рішення про усунення ОСОБА_1 від виконання обов`язків директора TOB «TBK «ЛІК» з 04 травня 2017 року, на період розслідування кримінальної справи. У протоколі загальних зборів від 30 квітня 2007 року зазначено, що ОСОБА_1 подав заяву про звільнення з посади директора TOB «TBK «ЛІК» за власним бажанням.

08 червня 2007 року слідчим в ОВС СУ УМВСУ в Тернопільській області Зубко А. Є. винесено постанову про проведення обшуку за місцем знаходження ПМП «ВІК» за адресою АДРЕСА_1 , в ході якого ОСОБА_1 добровільно видано бухгалтерські документи фінансово-господарської діяльності ПМП «ВІК» та TOB «TBK «ЛІК».

15 серпня 2007 року засновника та директора ПМП «ВІК» ОСОБА_1 допитано в якості свідка у кримінальній справі №1146259.

Із постанови ст. слідчого СЧ СУ УМВСУ в Хмельницькій області Атаманюка В. В. від 23 січня 2008 року вбачається, що за вказівкою Генеральної прокуратури України кримінальну справу №1146259 для організації досудового слідства було направлено в СУ УМВСУ в Хмельницькій області і їй присвоєно №56/0085.

04 грудня 2008 року начальник СЧ СУ УМВСУ в Хмельницькій області Цісар І. І., виніс постанову про відмову в порушенні кримінальної справи відносно ОСОБА_1 за статтею 190 КК України, за відсутністю в його діях ознак складу злочину.

Постановою начальника СЧ СУ УМВСУ в Хмельницькій області Цісара І. І. від 04 грудня 2008 року кримінальну справу №56/0085 порушену по факту шахрайства, вчиненого в особливо великих розмірах службовими особами ТзОВ «TBK «ЛІК» за статтею 190 КК України, провадженням закрито, за відсутністю складу злочину.

Начальник відділу прокуратури Хмельницької області Бровчука М. В. своєю постановою від 09 грудня 2008 року скасував постанову начальника СЧ СУ УМВСУ в Хмельницькій області Цісара І. І. від 04 грудня 2008 року про закриття кримінальної справи №56/0085 на підставі пункту 2 статті 6 КПК України, як незаконну.

Постановою начальника СЧ СУ УМВСУ в Хмельницькій області Цісара І. І. від 24 грудня 2008 року кримінальну справу №56/0085, порушену по факту шахрайства, вчиненого в особливо великих розмірах службовими особами ТзОВ «TBK «ЛІК» за статтею 190 КК України, повторно провадженням закрито, за відсутністю складу злочину.

Зазначену постанову начальника СЧ СУ УМВСУ в Хмельницькій області від 24 грудня 2008 року скасовано постановою старшого прокурора відділу нагляду за додержанням законів при провадженні досудового слідства управління нагляду за додержанням законів органами внутрішніх справ Бабіча О. Є. від 20 січня 2009 року, а кримінальну справу №56/0085 скеровано для організації провадження досудового слідства до ГСУ МВС України.

20 січня 2009 року заступником Міністра-начальником ГСУ МВС України Колядою П. В. винесено постанову про відновлення досудового слідства у кримінальній справі №56/0085, порушеній за фактом заволодіння службовими особами TOB «TBK «ЛІК» шляхом шахрайства чужим майном, за ознаками злочину, передбаченого частиною четвертою статтею 190 КК України та направлено для організації провадження досудового слідства до СУ УМІ Тернопільській області.

27 січня 2009 року слідчим СУ УМВСУ в Тернопільській області Гончаруком С. М. винесено постанову про прийняття кримінальної справи №56/0085 до свого провадження.

07 травня 2009 року заступником Генерального прокурора України Пшонкою В. винесено постанову про зміну підслідності, відповідно до якої кримінальну справу 56/0085 вилучено із провадження слідчого СУ УМВСУ в Тернопільській області Гончарука С. М. та доручено розслідування даної справи ГСУ МВС України.

23 червня 2009 року заступником начальника відділу ГСУ МВС України Гребенюком І. М. винесено постанову про прийняття кримінальної справи № 56/0085 до свого провадження.

Постановою старшого слідчого в ОВС ГСУ МВС Волошина В. В. від 07 жовтня 2010 року допущено до участі у кримінальній справі №56/0085 захисника свідка ОСОБА_1 - адвоката Рукавця О. В.

08 серпня 2011 року старшим слідчим в ОВС ГСУ МВС України Гресь С. М. винесено постанову про порушення відносно ОСОБА_1 кримінальної справи за ознаками злочину, передбаченого частиною п`ятою статті 191 КК України за фактом розтрати чужого майна шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем в особливо великих розмірах та за ознаками злочину, передбаченого частиною 2 статті 366 КК України, за фактом службового підроблення, тобто внесення службовою особою до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, складання завідомо неправдивих документів, що спричинило тяжкі наслідки. Вказану кримінальну справу об`єднано із кримінальною справою №56/0085.

Копію постанови про порушення відносно нього кримінальної справи №56/0085 вручено ОСОБА_1 03 травня 2012 року.

08 серпня 2011 року т. в. о. старшого слідчого в ОВС ГСУ МВС України Костецьким Є. Й. винесено постанову про прийняття кримінальної справи № 56/0085 до свого провадження.

09 серпня 2011 року т. в. о. старшого слідчого в ОВС ГСУ МВС України Костецьким Є. Й. у кримінальній справі №56/0085 винесено постанову про притягнення ОСОБА_1 як обвинуваченого та пред`явлення йому обвинувачення у вчиненні злочину передбаченого частиною п`ятою статті 191 КК України, копію якої вручено ОСОБА_1 03 травня 2012 року.

Постановою т. в. о. старшого слідчого в ОВС ГСУ МВС України Костецьким Є. Й. від 09 серпня 2011 року досудове слідство у кримінальній справі №56/0085 про обвинувачення ОСОБА_1 зупинено у зв`язку із оголошенням розшуку обвинуваченого.

18 серпня 2011 року т. в. о. старшого слідчого в ОВС ГСУ МВС України Костецьким Є. Й. винесено постанову про відновлення досудового слідства у кримінальній справі №01-18228, порушеній СУ УМВСУ в Тернопільській області 25 квітня 2017 року за фактом шахрайства, вчиненого службовими особами TOB «TBK «ЛІК» в особливо великих розмірах, за ознаками складу злочину, передбаченого частини четвертої статті 190 КК України.

18 серпня 2011 року т. в. о. старшого слідчого в ОВС ГСУ МВС України Костецьким Є. Й. винесено постанову про зупинення досудового слідства у кримінальній справі № 56/0085, оскільки не вдалося встановити місце знаходження обвинуваченого ОСОБА_1 .

Постановами т. в. о. старшого слідчого в ОВС ГСУ МВС України Костецьким Є. Й. від 13 жовтня 2011 року відновлено досудове слідство у кримінальній справі №01-18228, а досудове слідство у кримінальній справі №56/0085-зупинено.

Постановою Печерського районного суду м. Києва від 13 жовтня 2011 року надано дозвіл на затримання ОСОБА_1 та доставку його до суду для вирішення клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

20 березня 2012 року старшим слідчим в ОВС ГСУ МВС України Гунько В. Ю. винесено постанову про прийняття кримінальної справи №56/0085 за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого частиною п`ятою статті 191 КК України до свого провадження та відновлення досудового слідства у даній справі.

Постановою старшого слідчого в ОВС ГСУ МВС України Гунько В. Ю. від 28 квітня 2012 року в рамках досудового слідства у кримінальній справі №56/0085 накладений арешт на все належне ОСОБА_1 майно.

Постановою Печерського районного суду м. Києва від 10 травня 2012 року ОСОБА_1 в рамках кримінальної справи №56/0085 обрано запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд з постійного місця проживання.

31 серпня 2012 року старшим слідчим в ОВС ГСУ МВС України Гунько В. Ю. винесено постанову про порушення щодо ОСОБА_1 кримінальної справи № 24-364 за ознаками злочину, передбаченого частиною другою статті 209 КК України, за фактом вчинення за попередньою змовою з ОСОБА_4 та не встановленою особою, легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, а саме одержаних внаслідок вчинення заволодіння коштами TOB «TBK «ЛІК» в розмірі 350000 грн, копію якої вручено ОСОБА_1 31 серпня 2012 року.

Того ж дня, старшим слідчим в ОВС ГСУ МВС України Гунько В. Ю. винесено постанову про порушення щодо ОСОБА_1 кримінальної справи за ознаками злочину, передбаченого статтею 191 КК України, за фактом вчинення за попередньою змовою з ОСОБА_4 та невстановленою особою заволодіння у особливо великих розмірах коштами TOB «TBK «ЛІК» в розмірі 350000 грн. шляхом зловживання своїм службовим становищем, копію якої вручено ОСОБА_1 31 серпня 2012 року.

Вказану кримінальну справу постановою від 31 серпня 2012 року об`єднано в одне провадження із кримінальної справою №56/0085 та присвоєно їм єдиний №24-364.

31 серпня 2012 року у кримінальній справі №24-364 старшим слідчим в ОВС ГСУ МВС України Гунько В. Ю. винесено постанову про притягнення ОСОБА_1 як обвинуваченого та пред`явлення йому обвинувачення у вчиненні злочинів, передбачених частиною п`ятою статті 191, частини другої статті 209 та частини другої статті 366 КК України.

Постановою старшого слідчого в ОВС ГСУ МВС України Гунько В. Ю. від 31 серпня 2012 року кримінальну справу №24-364 щодо ОСОБА_1 в частині пред`явленого обвинувачення за ознаками злочину, передбаченого статтею 191 КК України, за фактом вчинення ним злочину у формі розтрати коштів TOB «TBK» ЛІК» в розмірі 350000 грн закрито.

08 жовтня 2012 року заступником генерального прокурора України Пришко А. Г. затверджено обвинувальний висновок, складений у кримінальній справі №24-634 про обвинувачення ОСОБА_1 у вчиненні злочинів передбачених частини другої статті 209, частини п`ятої статті 191, частини другої статті 366 КК України та ОСОБА_4 у вчиненні злочинів передбачених частиною другою статті 209, частини п`ятої статті 191, частини другої статті 366 КК України та скеровано його до суду.

Постановою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 07 листопада 2014 року, яка залишена без змін ухвалою апеляційного суду Тернопільської області від 29 липня 2015 року, кримінальну справу про обвинувачення ОСОБА_1 у вчиненні злочинів, передбачених частиною другою статті 209, частини п`ятої статті 191, частини другої статті 366 КК України та ОСОБА_4 у вчиненні злочинів передбачених частини другої статті 209, частини п`ятої статті 191, частини другої статті 366 КК України (судовий №1915/16629/2012) повернуто Генеральному прокурору України для організації додаткового розслідування з мотивів його неповноти та неправильності, які не можуть бути усунутими в судовому засіданні.

Матеріали кримінальної справи №24-364 надійшли в Тернопільський РВ УМВСУ в Тернопільській області 07 вересня 2015 року для проведення додаткового розслідування.

07 вересня 2015 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості про кримінальне провадження №12015210180000458 за ознаками злочинів, передбачених статтею 366 КК України.

31 грудня 2015 року слідчим СВ ТРВП ТВП ГУНП в Тернопільській області Серединською М. В. винесено постанову про закриття кримінального провадження, внесеного до ЄРДР №12015210180000458 від 07 вересня 2015 року у зв`язку із встановленням відсутності події кримінального правопорушення.

Вказаною постановою слідчого одночасно скасовано арешт накладений на земельну ділянку кадастровий номер 6822755200:01:005:0108, (реєстраційний номер 329490068227), земельну ділянку кадастровий номер 6822755200:01:005:0109, житловий будинок (реєстраційний номер 329435368227), квартира АДРЕСА_2 , які арештовані згідно постанови про накладання арешту на майно від 12 вересня 2012 року старшого слідчого в ОВС ГСУ МВС України Гунько В. Ю. Копію постанови в частині скасування арешту майна направлено на виконання у Реєстраційну службу Тернопільського міського управління юстиції Тернопільської області.

Постановою Тернопільського районного відділення поліції ТВП ГУНП Тернопільській області від 13 травня 2018 року ОСОБА_1 відмовлено у визначенні розміру відшкодування шкоди, зазначеної в пункті 4 статті третьої Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, ще здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», у зв`язку із тим, що подані ОСОБА_1 документи, якими можна було підтвердити факт оплати грошових коштів на правову допомогу у зв`язку із притягнення його 09 серпня 2011 року як обвинуваченого у кримінальній справі №1146259 неналежно оформлені.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів частково приймає аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Статтею 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» встановлено, що відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного та психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Пункт 2 частини другої статті 1167 ЦК України передбачає, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

Відповідно до частин другої та третьої статті 13 Закону № 266/94-ВР розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Отже, право на відшкодування моральної шкоди на підставі Закону № 266/94-ВР виникає в особи у випадку повної реабілітації.

У справі, що переглядається, суди виходили з того, що незаконні дії органів відносно позивача мали місце в період з 25 квітня 2007 року по 31 грудня 2015 року (за виключенням періодів, коли кримінальна справа закривалась органом досудового розслідування, а саме : з 04 грудня 2008 року по 09 грудня 2008 року та з 24 грудня 2008 року по 20 січня 2009 року), тому період незаконного перебування під слідством тривав 103 місяці та 16 днів.

Такі висновки не відповідають вимогам закону та обставинам справи.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 вересня 2018 року у справі № 534/955/17 (провадження № 61-22539ск18), на яку Головне управління Національної поліції в Тернопільській області посилалось в касаційній скарзі, зазначено, що «період перебування під слідством та судом у спірних правовідносинах має бути обрахований за час, починаючи від 22 вересня 2014 року до 23 березня 2017 року, тобто з моменту вручення позивачу письмового повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення до набрання виправдувальним вироком законної сили».

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 383/596/15 (провадження № 14-342цс18), на яку посилався суд апеляційної інстанції, дійсно зазначено, що «відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом, починаючи з моменту порушення кримінальної справи». Але за обставин справи, яка переглядалась Великою Палатою Верховного Суду мало місце порушення кримінальної справи відносно позивача.

У справі, що переглядається, суди встановили, що 25 квітня 2007 року було порушено кримінальну справу по факту шахрайства, вчиненого в особливо великих розмірах службовими особами TOB «TBK «ЛІК» за ознаками складу злочину, передбаченого частиною четвертою статті 190 КК України. В той час як відносно позивача ОСОБА_1 порушено кримінальну справу лише 08 серпня 2011 року за ознаками злочину, передбаченого частиною п`ятою статті 191 КК України та частиною 2 статті 366КК України.

Колегія суддів дійшла висновку, що період перебування під слідством та судом відносно позивача мав місце з 08 серпня 2011 року по 31 грудня 2015 року, тобто складав 52 місяці 24 дні.

Згідно з частиною другою статті 23 ЦК України моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв`язку із приниженням її честі, гідності а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості.

Відповідно до частини першої статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями чи дією органу державної влади відшкодовується державою незалежно від вини цього органу.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності та справедливості.

Верховний Суд врахував, що оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 12 липня 2007 року «STANKOV v. BULGARIA», № 68490/01, § 62).

Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом повинен визначатися судом із врахуванням мінімального розміру заробітної плати.

Викладене дає підстави для висновку, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» установлено у 2019 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі 4173 грн, саме з цієї суми обґрунтовано виходили суди при розгляді справи.

За таких обставин та з підстав, передбачених указаними нормами матеріального права, правильним, законним та обґрунтованим є визначення розміру моральної шкоди в сумі 220 227 грн (52 місяці 24 дні х 4173 грн).

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що позовні вимоги в частині відшкодування майнової шкоди не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.

Чинним законодавством визначено порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, у тому числі й відшкодування моральної шкоди. За змістом положень частини першої статті 12 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Закон № 266/94-ВР) розмір відшкодовуваної шкоди, зазначеної в пункті 1 статті 3 цього Закону (тобто заробітку та інших грошових доходів, які громадянин втратив внаслідок незаконних дій), залежно від того, який орган провадив слідчі (розшукові) дії чи розглядав справу, у місячний термін з дня звернення громадянина визначають відповідні органи, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратура і суд, про що виносять постанову (ухвалу). Якщо кримінальне провадження закрито судом при розгляді кримінальної справи в апеляційному або касаційному порядку, зазначені дії провадить суд, що розглядав справу у першій інстанції.

Оскільки Закон № 266/94-ВР не містить вимог щодо процесуальної форми документа, з яким особа має звернутися до суду за захистом свого порушеного права, то таким способом захисту в силу положень статей 15 16 ЦК України може бути, зокрема, звернення до суду з відповідною позовною заявою.

Суди правильно встановили, що за захистом свого порушеного права позивач звернувся у порядку цивільного судочинства із позовом про відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, та обґрунтовано розглянули спір у порядку цивільного судочинства.

Доводи касаційної скарги щодо завищення та не доведення розміру витрат на правову допомогу безпідставні.

В постанові Великої Палати Верховного Судувід 07 липня 2021 року у справі N 910/12876/19 (провадження N 12-94гс20) зроблено висновок, що «гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини. Разом з тим чинне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу…В цілому нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін».

У частині другій статті 1 Закону № 266/94-ВР встановлено, що у випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

У пункті 4 статті 3 цього Закону № 266/94-ВР передбачено, що у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються), зокрема суми, сплачені громадянином у зв`язку з поданням йому юридичної допомоги.

Встановивши факт понесення позивачем витрат у зв`язку з поданням юридичної допомоги, оцінивши надані докази, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для їх стягнення в розмірі 40300 грн згідно акту виконаних робіт за період з 09 травня 2012 року по 29 липня 2015 року, тобто саме за час перебування під слідством і судом.

В той же час суди дійшли помилкового висновку про стягнення моральної та майнової шкоди з Державної казначейської служби України, яка не порушувала прав та обов`язків позивача, не вступала із ним у будь-які правовідносини та не завдала йому жодної шкоди, тому не може нести відповідальність за шкоду, завдану позивачу іншими суб`єктами, з огляду на те, що виконання рішення суду про стягнення коштів здійснюється ДКС України не з власного рахунку, а з Державного бюджету України у межах відповідних призначень.

Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року в справі 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18) вказано, що кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Резолютивні частини рішень не повинні містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання.

В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 листопада 2020 року у справі № 554/5980/18 (провадження № 61-7636св19) Верховний Суд зробив висновок, що «кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. У таких справах резолютивна частина судового рішення не повинна містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено стягнення коштів. Проте суди на це уваги не звернули та зробили помилковий висновок про стягнення коштів безпосередньо з Державної казначейської служби України шляхом їх списання з єдиного казначейського рахунку. Тому резолютивну частині ухвали суду першої інстанції слід змінити».

Відповідно до статті 2 ЦК України учасником спірних правовідносин у справі про відшкодування шкоди за рахунок держави на підставі статті 1174 ЦК України є держава Україна, а тому вона має бути відповідачем.

Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України).

Таким чином, відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України, тому відсутня необхідність зазначення у резолютивній частині рішення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватись, або номера чи виду рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов`язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своєю суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не резолютивній частині рішення.

Проте суди на це уваги не звернули та зробили помилковий висновок про стягнення коштів безпосередньо з Державної казначейської служби України шляхом їх списання з єдиного казначейського рахунку.

Висновки Верховного Суду

Доводи касаційної скарги свідчать про те, що судові рішення ухвалені частково без додержання норм матеріального права, тому касаційну скаргу належить задовольнити частково, рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду змінити в частині визначення періоду перебування позивача під слідством і судом, розміру моральної шкоди та порядку стягнення сум на відшкодування шкоди; в іншій частині оскаржені судові рішення залишити без змін.

Керуючись статтями 400 409 410 412 416 ЦПК України (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління Національної поліції в Тернопільській області задовольнити частково.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 26 березня 2019 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 12 серпня 2019 року змінити в частині визначення періоду перебування позивача під слідством і судом та розміру моральної шкоди.

Викласти абзац другий резолютивної частинирішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 26 березня 2019 року в такій редакції: «Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , ідентифікаційний код: НОМЕР_1 ) 220 227 грн грошового відшкодування завданої моральної шкоди».

Викласти абзац третій резолютивної частини постанови Тернопільського апеляційного суду від 12 серпня 2019 року в такій редакції: «Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , ідентифікаційний код: НОМЕР_1 ) 40 300 гривень сплачених сум за надання правничої допомоги».

В іншій частині рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 26 березня 2019 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 12 серпня 2019 року залишити без змін.

З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 26 березня 2019 року та постанова Тернопільського апеляційного суду від 12 серпня 2019 року в змінених частинах втрачають законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. І. Крат Судді: Н. О. Антоненко І. О. Дундар Є. В. Краснощоков М. Ю. Тітов