№ 607/122/15-ц - Судова практика України - Законодавство України

Постанова

Іменем України

05 жовтня 2022 року

м. Київ

справа № 607/122/15-ц

провадження № 61-7199св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , від імені яких діє адвокат Кметик Володимир Степанович, на постанову Тернопільського апеляційного суду від 24 березня 2021 року у складі колегії суддів: Парандюк Т. С., Дикун С. І., Хоми М. В., та за касаційною скаргою Акціонерного товариства «УкрСиббанк» на постанову Тернопільського апеляційного суду від 24 березня 2021 року у складі колегії суддів: Парандюк Т. С., Дикун С. І., Хоми М. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2015 року Публічне акціонерне товариства «УкрСиббанк» (далі - ПАТ «УкрСиббанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.

Позов мотивовано тим, що 02 червня 2006 року між банком та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, відповідно до умов якого позичальник отримав кредит у розмірі 100 000,00 дол. США, зі сплатою 11,8 % річних, з кінцевим строком до 01 червня 2021 року.

Для забезпечення виконання зобов`язань за договором від 02 червня 2006 року № 11008451000 між банком та ОСОБА_2 укладено договір поруки № 1.

Позичальник належним чином не виконав свої кредитні зобов`язання, внаслідок чого станом на 06 травня 2015 року виникла заборгованість у розмірі 87 426,42 дол. США та пеня у розмірі 261 330,80 грн.

ПАТ «УкрСиббанк», з урахуванням уточнених позовних вимог, просило суд стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 :

- заборгованість за кредитним договором у розмірі 87 426,42 дол. США;

- заборгованість за пенею у розмірі 261 330,80 грн.

Короткий зміст судових рішень у справі

Заочним рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 26 травня 2015 року у складі судді Процько Я. В. позов ПАТ «УкрСиббанк» задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 у солідарному порядку на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованість за договором про надання споживчого кредиту від 02 червня 2006 року № 11008451000 у розмірі 87 426,42 дол. США та 261 330,80 грн.

Вирішено питання щодо судового збору.

Заочне рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позичальник порушив умови кредитного договору, забезпеченого порукою, внаслідок чого виникла заборгованість перед кредитором, а тому відповідачі відповідають перед банком як солідарні боржники відповідно до статей 526 554 ЦК України.

Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 04 липня 2016 року у складі судді Сташків Н. М. заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення залишено без задоволення відповідно до пункту 1 частини третьої статті 287 ЦПК України.

Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 29 серпня 2016 року в складі судді Братасюка В. М. у задоволенні заяви ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення Тернопільського міськрайонного суду від 26 травня 2016 року відмовлено відповідно до пункту 1 частини третьої статті 287 ЦПК України.

Рішенням Апеляційного суду Тернопільської області від 10 листопада 2016 року у складі колегії суддів: Жолудько Л. Д., Сташків Б. І., Костів О. З. апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволено.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 26 травня 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ПАТ «УкрСиббанк» відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постановою Верховного Суду від 07 листопада 2018 року (провадження

№ 61-6293св18) касаційну скаргу ПАТ «УкрСиббанк» задоволено частково.

Рішення Апеляційного суду Тернопільської області від 10 листопада 2016 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 11 березня 2019 року апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишено без задоволення.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду від 26 травня 2015 року, яким стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованість за договором про надання споживчого кредиту від 02 червня 2006 року у розмірі 87 426,42 дол. США, а також заборгованість за пенею, що становить 261 330,80 грн, та судовий збір у розмірі 3 441,00 грн, залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 09 грудня 2020 року (провадження

№ 61-8282св19) касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволено.

Постанову Тернопільського апеляційного суду від 11 березня 2019 року скасовано.

Передано справу № 607/122/15-ц на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 24 березня 2021 рокуапеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволено частково.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 26 травня 2015 року змінено, зменшено суму стягнення заборгованості за споживчим кредитом від 02 червня 2006 року № 11008451000 з 87 426,42 дол. США до 75 402,54 дол. США, з яких 55 630,86 дол. США - основна заборгованість за кредитом, 19 771,68 дол. США - відсотки за користування кредитними коштами, а також зменшено розмір пені з 261 330,80 грн до 104 427,66 грн.

Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що позичальником з моменту отримання кредиту та до 28 листопада 2014 року було сплачено 40 292,31 дол. США основної заборгованості за кредитом та 39 320,77 дол. США із отриманих 100 000,00 дол. США кредиту.

Отже, сума заборгованості ОСОБА_1 та ОСОБА_2 як солідарних боржників перед банком за кредитним договором від 02 червня 2006 року № 11008451000 складає 75 402,54 дол. США, з яких: 1) основна заборгованість за кредитом - 55 630,86 дол. США; 2) заборгованість за відсотками за користування кредитом - 19 771,68 дол. США; 3) пеня - 104 427,66 грн.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що позов про дострокове стягнення заборгованості є передчасним, апеляційний суд вважав такими, що не заслуговують на увагу, оскільки пунктом 5.5 кредитного договору передбачено право банку на дострокове повернення кредиту, нарахованих відсотків та комісії у разі, зокрема, порушення позичальником термінів повернення кредиту або термінів сплати процентів, комісії більше ніж на один місяць.

Враховуючи те, що відповідачі перестали належним чином виконувати умови кредитного договору, з урахуванням пункту 5.5 договору банк звернувся до суду з позовом, так як уже у жовтні 2013 року заборгованість за договором становила 22 664,64 дол. США, а саме за тілом кредиту - 8 041,41 дол. США, за відсотками - 14 623,23 дол. США.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 про те, що банк пропустив визначений частиною четвертою статті 559 ЦК України строк звернення до поручителя, оскільки позичальник з 10 серпня 2012 року почав допускати прострочення виконання кредитних зобов`язань, договором поруки не встановлено строк його дії, а банк звернувся до суду повторно у січні 2015 року, апеляційний суд відхилив, так як ще 28 листопада 2013 року ПАТ «Укрсиббанк» звернулося до суду з позовом про стягнення із відповідачів заборгованості за кредитним договором в межах шестимісячного строку, що підтверджується копією позовної заяви від 28 листопада 2013 року, платіжним дорученням про оплату судового збору.

Крім того, у зв`язку з тим, що відповідачі перестали повертати кредитні кошти з серпня 2012 року, банк направив їм вимоги про сплату заборгованості в сумі 74 330,96 дол. США, вимагав усунення порушень кредитного договору, а саме погашення простроченої заборгованості протягом 31-го календарного дня з дати одержання повідомлення у розмірі 8 041,41 дол. США основної заборгованості за кредитом та 14 623,27 дол. США відсотків за прострочення. Однак ці вимоги залишились відповідачі не виконали.

У постанові Верховного Суду від 09 грудня 2020 року помилково зазначено, що апеляційний суд не з`ясував, на які потреби був виданий кредит, чи є цей кредит споживчим, чи є підстави для застосування до спірних правовідносин частини десятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» в редакції, чинній до 10 червня 2017 року; чи змінив банк з дотриманням вимог закону та умов договору строк виконання основного зобов`язання та чи виникло у зв`язку з цим у позивача право на дострокове стягнення всієї суми заборгованості.

Матеріалами справи доведено, що між сторонами 02 червня 2006 року було укладено споживчий кредит на придбання приватного будинку на АДРЕСА_1 . На момент виникнення спірних правовідносин діяв Закон України «Про захист прав споживачів» у редакції, що діяв до 10 червня 2017 року. З моменту укладення договору сторони змін до договору не вносили, отже дія норми частини десятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, яка діяла до 10 червня 2017 року, не поширюються на спірні правовідносини, оскільки відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства не мають зворотної дії.

Короткий зміст вимог касаційних скарг та їх доводів

У квітні 2021 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Тернопільського апеляційного суду від 24 березня 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просили скасувати оскаржуване судове рішення та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 мотивовано тим, що всупереч вимогам статей 263 367 ЦПК України апеляційний суд під час розгляду справи не виконав вимоги постанови Верховного Суду від 09 грудня 2020 року, які зобов`язували апеляційний суд з`ясувати, чи мав право кредитодавець звертатись до суду з позовом, не виконавши вимоги частини десятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній до 10 червня 2017 року, не дотримавши передбаченого зазначеним договором порядку досудового врегулювання спору. На порушення вимог частини першої статті 382 ЦПК України щодо змісту мотивувальної частини постанови суд апеляційної інстанції жодним чином суд не мотивував відхилення суттєвих доводів апеляційної скарги.

У квітні 2021 року АТ «УкрСиббанк» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Тернопільського апеляційного суду від 24 березня 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційну скаргу АТ «УкрСиббанк» мотивовано тим, що встановлений апеляційним судом у мотивувальній частині оскаржуваної постанови розмір кредитної заборгованості не узгоджується з сумою, яку судом стягнуто з відповідачів на користь банку.

Апеляційний суд не мотивував, на підставі яких доказів визначив суму заборгованості, оскільки подібні величини складових кредитної заборгованості були зазначені у висновку судово-економічної експертизи від 10 квітня 2019 року № 383/417/-422/'19-22, який судом визнано таким, що не спростовує проведення відповідачами оплати з погашення заборгованості.

Крім того, всупереч вимогам частини першої статті 364, частини першої статті 367 ЦПК України апеляційний суд після подання апеляційних скарг у 2016 році прийняв додаткові пояснення представника відповідачів до апеляційних скарг, подані 25 лютого 2019 року, в яких наведено нові, не зазначені в апеляційних скаргах, підстави для скасування рішення суду першої інстанції, а саме невідповідність розрахунків у справі фактичній заборгованості позичальника.

Короткий зміст позиції інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , поданому до суду у липні 2021 року, АТ «УкрСиббанк» заперечувало проти доводів відповідачів, просило залишити їх касаційну скаргу без задоволення, оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 25 травня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на постанову Тернопільського апеляційного суду від 24 березня 2021 року залишено без руху для сплати судового збору, зазначення в касаційній скарзі обов`язкових підстав касаційного оскарження та надання касаційної скарги (у новій редакції) та її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

У червні 2021 року заявники у встановлений судом строк зазначені недоліки касаційної скарги усунули.

Ухвалою Верховного Суду від 17 червня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , витребувано з Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області цивільну справу № 607/122/15-ц, відмовлено ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у задоволенні клопотання про зупинення виконання постанови Тернопільського апеляційного суду від 24 березня 2021 року.

Ухвалою Верховного Суду від 25 травня 2021 року касаційну АТ «УкрСиббанк» на постанову Тернопільського апеляційного суду від 24 березня 2021 року залишено без руху для сплати судового збору.

У червні 2021 року заявник у встановлений судом строк зазначений недолік касаційної скарги усунув, судовий збір за подання касаційної скарги сплатив.

Ухвалою Верховного Суду від 17 червня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою АТ «УкрСиббанк».

Ухвалою Верховного Суду від 27 вересня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

02 червня 2006 року між банком та ОСОБА_1 укладено договір про надання споживчого кредиту № 11008451000.

Відповідно до умов цього договору банк надав позичальнику кредит в сумі 100 000,00 дол. США під 11,8 % річних, а останній зобов`язався щомісячно повертати надані кошти в обсязі та у терміни, встановлені графіком погашення кредиту (додаток № 1 до договору), але в будь-якому випадку повернути кредит у повному обсязі не пізніше 01 червня 2021 року.

У пункті 11.1 договору про надання споживчого кредиту № 11008451000 сторони погодили, що у випадку настання обставин, визначених у пунктах 2.3, 4.9, 5.3, 5.5, 5.6, 5.8, 5.10, 7.4, 9.2, 9.14 цього договору, та направлення банком на адресу позичальника повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту і неусунення позичальником порушень умов за цим договором протягом 31 (тридцяти одного) календарного дня з дати одержання вищевказаного повідомлення (вимоги), вважати термін повернення кредиту таким, що настав на 32 (тридцять другий) календарний день з дати одержання позичальником повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту. При цьому у випадку неотримання позичальником вищевказаного повідомлення (вимоги) в результаті зміни позичальником адреси (без попереднього про це письмового повідомлення банку) або з інших підстав протягом 40 (сорока) календарних днів з дати направлення повідомлення (вимоги) банком, вважати термін повернення кредиту таким, що настав на 41 (сорок перший) календарний день з дати відправлення позичальнику повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту.

Згідно з пунктом 11.2 договору про надання споживчого кредиту № 11008451000 зазначене у пункті 11.1 договору повідомлення (вимога) банку про дострокове повернення кредиту направляється листом (цінний з описом та повідомленням про вручення) або доставляється кур`єром на адресу позичальника, що вказана у розділі 12 цього договору.

Згідно з пунктами 1.1-1.5 договору поруки поручитель зобов`язується перед кредитором відповідати за виконання позичальником усіх його зобов`язань перед кредитором в повному обсязі, що виникли з кредитного договору, у тому числі, за повернення основної суми заборгованості, відсотків за користування кредитом, за сплату пені та інших штрафних санкцій, обумовлених вказаним договором. Відповідальність поручителя і позичальника є солідарною. Підстави невиконання позичальником своїх зобов`язань за кредитним договором ніяким чином не можуть вплинути на виконання поручителем зобов`язань за договором поруки.

Відповідно до розрахунку, наданого банком до суду разом із позовною заявою, розмір заборгованості ОСОБА_1 станом на 06 травня 2015 року складає: 87 426,42 дол. США - борг за тілом кредиту та 261 330,80 грн - заборгованість зі сплати пені.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , від імені яких діє адвокат Кметик В. С., зазначають неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 09 грудня 2020 року у справі № 607/122/15 (провадження № 61-8282св18) (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Також заявники вказують на порушення судом апеляційної інстанцій норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення АТ «УкрСиббанк» зазначає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі № 758/824/17 (провадження № 61-22164св18) (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Крім того, заявник вказує про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Також заявник вказує на порушення судом апеляційної інстанцій норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , від імені яких діє адвокат Кметик В. С., на постанову Тернопільського апеляційного суду від 24 березня 2021 року підлягає частковому задоволенню, а касаційна скарга АТ «УкрСиббанк» задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і норми застосованого права

Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів і вимог касаційної скарги, колегія суддів вважає, що постанова Тернопільського апеляційного суду від 24 березня 2021 року не відповідає зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення, невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами, то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.

За змістом пункту 22 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» (тут і далі в редакції, чинній на момент укладення кредитного договору) споживач - це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних із підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції (пункт 23 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Предметом позову в справі, що переглядається, є дострокове солідарне стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 кредитної заборгованості за договором споживчого кредиту від 02 червня 2006 року № 11008451000 у сумі 87 426,42 дол. США, що еквівалентно 148 272,86 грн, а також заборгованості за пенею - 261 330,80 грн.

Справа розглядалась судами, у тому числі судом касаційної інстанції, неодноразово.

За результатом останнього касаційного розгляду справу було направлено на новий апеляційний розгляд до суду апеляційної інстанції для вирішення наступних питань: на які потреби було видано кредит; чи є цей кредит споживчим; чи є підстави для застосування до спірних правовідносин частини десятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній до 10 червня 2017 року; чи змінив банк з дотриманням вимог закону та умов договору строк виконання основного зобов`язання та чи виникло у зв`язку з цим у позивача право на дострокове стягнення всієї суми заборгованості.

Суд апеляційної інстанції виходив з констатації факту того, що кредит є споживчим, оскільки його було видано на придбання житла.

Колегія суддів погоджується з таким висновком, тим більше, що сторони не заперечували проти цільового призначення кредиту.

Водночас, надаючи оцінку іншим обставинам у справі, суд апеляційної інстанції не врахував особливості правового регулювання правовідносин у сфері споживчого кредитування, на чому наголошував Верховний Суд при попередньому скасуванні судового рішення суду апеляційної інстанції.

Відповідно до частини п`ятої статті 411 ЦПК України висновки суду касаційної інстанції, в зв`язку з якими скасовано судові рішення, є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.

Апеляційний суд порушив указані норми цивільного процесуального законодавства України, чим допустив неповноту встановлення обставин у справі, не повною мірою з`ясував характер договірних правовідносин сторін у справі.

Так, у своїй постанові від 09 грудня 2020 року колегія суддів Верховного Суду посилалася на низку постанов Верховного Суду України, які підлягали врахуванню під час нового розгляду справи.

У постанові Верховного Суду України від 14 вересня 2016 року у справі

№ 6-223цс16 зроблено висновок, що:

«законодавець встановлює спеціальний порядок стягнення як поточної заборгованості, так і дострокового стягнення заборгованості за споживчим кредитом (стаття 11 Закону України «Про захист прав споживачів»). За положеннями пункту 10 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», якщо кредитодавець згідно з договором про надання споживчого кредиту одержує внаслідок порушення споживачем умов договору право на вимогу повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, або на вилучення продукції чи застосування іншої санкції, він може використати таке право лише у разі: затримання сплати частини кредиту та/або відсотків щонайменше на один календарний місяць; або перевищення сумою заборгованості суми кредиту більш як на десять відсотків; або несплати споживачем більше однієї виплати, яка перевищує п`ять відсотків суми кредиту; або іншого істотного порушення умов договору про надання споживчого кредиту. Якщо кредитодавець на основі умов договору про надання споживчого кредиту вимагає здійснення внесків, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі внески або повернення споживчого кредиту можуть бути здійснені споживачем протягом тридцяти календарних днів з дати одержання повідомлення про таку вимогу від кредитодавця. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про надання споживчого кредиту, вимога кредитодавця втрачає чинність. За своїм змістом частина десята статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» є нормою, що встановлює особливий порядок врегулювання вимог кредитодавця у разі неналежного виконання умов договору споживчого кредиту, що відрізняється від задоволення вимог кредитора за договором банківського кредиту, на який положення законодавства про захист прав споживачів не поширюються.

Установивши, що кредитування здійснювалось на споживчі потреби суд повинен застосувати до встановлених правовідносин законодавство щодо захисту прав споживачів».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц (провадження № 14-680цс19) викладено такий висновок:

«у договорах за участю фізичної особи-споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів (частина друга статті 627 ЦК України у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг», який набрав чинності 16 жовтня 2011 року). Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом (частина третя статті 1054 ЦК України у вказаній редакції). Регулювання правовідносин банку зі споживачем щодо кредитування для споживчих потреб до 10 червня 2017 року відбувалося з урахуванням приписів Закону України «Про захист прав споживачів». З 10 червня 2017 року на ці відносини поширюється Закон України «Про споживче кредитування», а у частині, що йому не суперечить, - також Закон України «Про захист прав споживачів». Частина десята статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, що була чинною до 10 червня 2017 року, встановлювала обов`язковий досудовий порядок врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту. Звернення до суду з позовом про дострокове повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту не замінює визначений Законом України «Про захист прав споживачів» порядок. Якщо кредитодавець звертається до суду з таким позовом, не виконавши вимоги частини десятої статті 11 цього Закону у редакції, чинній до 10 червня 2017 року, не дотримавши передбачений зазначеним договором порядок, який не має погіршувати порівняно із цим Законом становище споживача, то в останнього як у позичальника відсутній обов`язок достроково повернути кошти за договором про надання споживчого кредиту, а у суду відсутня підстава для задоволення відповідного позову у частині, яка стосується дострокового стягнення коштів за таким договором».

Тобто, дотримання встановленого частиною десятою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» досудового порядку стягнення грошових коштів за договором споживчого кредиту є обов`язковим для подальшого вирішення спору у судовому порядку за позовом кредитора.

У випадку ж недотримання досудового порядку врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту, то суд відмовляє у задоволенні відповідного позову у частині, яка стосується дострокового стягнення коштів за таким договором.

Водночас питання простроченої заборгованості, тобто такої, за якою вже настав строк вимоги, може бути вирішено у судовому порядку.

Зазначене підтверджується усталеною практикою розгляду подібних справ у суді касаційної інстанції, а згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, у постанові від 27 березня 2019 року у справі № 521/21255/13-ц (провадження № 14-600цс18) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що боржник зобов`язаний виконати його обов`язок відповідно до умов договору. Тобто, порушивши права або законні інтереси кредитора, боржник зобов`язаний поновити їх, не чекаючи на повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту чи на звернення до суду з відповідним позовом. Враховуючи приписи статей 526, 527 і 530 ЦК України, направлення повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту стосується загального порядку досудового врегулювання відповідних спорів. Невиконання кредитором обов`язку з направлення такого повідомлення (вимоги) не означає відсутність порушення його прав, а тому він може вимагати у суді виконання боржником обов`язку з дострокового повернення кредиту.

У постанові від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц (провадження № 14-680цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що висновок, наведений у постанові від 27 березня 2019 року у справі № 521/21255/13-ц, не враховує спеціальний порядок, передбачений Законом України «Про захист прав споживачів» в редакції до 2017 року. Частина десята статті 11 зазначеного Закону у редакції, що була чинною до 10 червня 2017 року, встановила обов`язковий досудовий порядок врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту.

У постанові Верховного Суду від 07 вересня 2022 року у справі № 707/396/17 (провадження № 61-3827св21) зазначено: «ураховуючи, що праву кредитора на дострокове стягнення в судовому порядку заборгованості за кредитним договором має передувати реалізація ним права вимоги дострокового виконання основного зобов`язання відповідно до вимог частини десятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній до 10 червня 2017 року, висновок апеляційного суду про передчасність позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» є обґрунтованим та узгоджується з нормами матеріального права, які апеляційним судом застосовані правильно, лише в частині, яка стосується такої складової кредитної заборгованості, як поточна заборгованість (основна заборгованість, строк вимоги за якою ще не настав).

У справі, яка переглядається у касаційному порядку, встановивши, що кредит є споживчим, оскільки його було видано на придбання житла, суд апеляційної інстанції водночас не застосував до спірних правовідносин положення Закону України «Про захист прав споживачів» у відповідній редакції та не врахував особливості правового регулювання правовідносин у сфері споживчого кредитування.

По-перше, зазначаючи про невиконання відповідачами досудових вимог банку про дострокове повернення кредиту у разі непогашення простроченої заборгованості, апеляційний суд не надав належної оцінки доводам відповідачів про відсутність доказів надсилання їм кредитором таких вимог.

Обмежившись лише встановленням факту існування таких вимог та наявності їх копій у матеріалах справи, апеляційний суд не мотивував своє рішення належним виконанням позивачем обов`язку з надсилання цих вимог, тоді як згідно з пунктом 11.2 договору про надання споживчого кредиту за № 11008451000 зазначене у пункті 11.1 договору повідомлення (вимога) банку про дострокове повернення кредиту направляється листом (цінний з описом та повідомленням про вручення) або доставляється кур`єром на адресу позичальника, що вказана у розділі 12 цього договору.

Отже, саме поштове відправлення листа з описом та повідомленням про вручення може вказувати про направлення позивачем відповідачам вимог № 30-11/3480 та № 30-11/3481 про усунення порушень умов кредитного договору. Факт надсилання не може підтверджуватися лише копіями цих вимог.

Зазначене вказує про порушення апеляційним судом статей 263 264 367 ЦПК України.

Таким чином, оскільки матеріали справи не містять доказів отримання відповідачами досудових вимог банку, адресованих їм, позивач не мав можливості звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості без застосування можливості позасудового врегулювання спору.

По-друге, відповідно до зазначених вище постанов Верховного Суду суд апеляційної інстанції не встановив обов`язок відповідачів щодо повернення частини грошових коштів, строк вимоги за якими настав, оскільки положення Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній до 10 червня 2017 року, щодо обов`язкового досудового повідомлення позичальника про погашення цієї заборгованості, на неї не поширюються, так як кредитний договір було укладено 02 червня 2006 року.

При цьому апеляційний суд не звернув уваги на те, що підставами позову є не визнання кредитного договору недійсним, при якому застосовується законодавство України, яке було чинним на день укладення договору, а вимога про повернення кредиту, яка була заявлена у січні 2015 року.

Під час першого розгляду справи у суді касаційної інстанції Верховний Суд у своїй постанові від 07 листопада 2018 року зазначив апеляційному суду про необхідність перевірити наданий банком розрахунок заборгованості та встановити всі складові кредитного боргу.

У оскаржуваній постанові суд апеляційної інстанції встановив, що:

- сума заборгованості ОСОБА_1 та ОСОБА_2 як солідарних боржників перед банком за кредитним договором від 02 червня 2006 року № 0011008451000 складає 75 402,54 дол. США, з яких: 1) основна заборгованість за кредитом - 55 630,86 дол. США; 2) заборгованість за відсотками за користування кредитом - 19 771,68 дол. США; 3) пеня - 104 427,66 грн;

- відповідачами з моменту отримання кредиту та до 28 листопада 2014 року було сплачено 40 292,31 дол. США основної заборгованості за кредитом та 39 320,77 дол. США із отриманих 100 000,00 дол. США кредиту,

При цьому апеляційний суд не зазначив жодного арифметичного обґрунтування визначених до стягнення сум, у межах розміру основної заборгованості за кредитом 55 630,86 дол. США суд не розмежував її складові: прострочену суму та суму, строк виконання за якою ще не настав.

Зазначені вище обставини вказують про порушення апеляційним судом положень статей 76-84 228 229 235 263 368 369 411 ЦПК України.

Позивач, вважаючи такою, що мала місце, обставину зміни строку кредитування, неодноразово уточнюючи позовні вимоги, збільшив розмір відсотків з 23 907,91 дол. США (станом на 12 грудня 2014 року) до 27 718,73 дол. США (станом на 06 травня 2015 року), однак не надав до суду розрахунок заборгованості, який би містив розмежування щодо інших її складових та остаточний розмір простроченої суми основної заборгованості.

Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що, надаючи оцінку поданим сторонами доказам, суди повинні оцінювати кожний доказ окремо, а потім надавати оцінку сукупності доказів у їх співвідношенні. При цьому суд має з`ясовувати як належність та допустимість доказів за формою та їх відношенням до правовідносин між сторонами, так і за їх змістом.

У силу вищенаведених положень статті 400 ЦПК України у Верховного Суду відсутні процесуальні можливості самостійно з`ясувати дійсні обставини справи та оцінити докази, які не були досліджені апеляційним судом, на підтвердження позовних вимог банку.

За таких обставин постанова Тернопільського апеляційного суду від 24 березня 2021 року є незаконною та необґрунтованою, підлягає скасуванню з ухваленням у справі нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ПАТ «УкрСиббанк» через:

- недоведеність підстав для дострокового стягнення всієї суми кредиту;

- необґрунтованість розміру простроченої суми заборгованості.

Крім того, Верховний Суд звертає увагу суду апеляційної інстанції на недопустимість тверджень в судовому рішенні про те, що Верховний Суд при попередньому скасуванні судового рішення суду апеляційної інстанції помилково зазначив підстави такого скасування. Це є грубим порушенням як положень щодо компетенції судів, інстанційності судів, так і вимог частини п`ятої статті 411 ЦПК України.

Висновки за наслідками розгляду касаційних скарг

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справу на новий розгляд.

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Керуючись статтями 400 409 412 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , від імені яких діє адвокат Кметик Володимир Степанович, задовольнити частково.

Касаційну скаргу Акціонерного товариства «УкрСиббанк» залишити без задоволення.

Постанову Тернопільського апеляційного суду від 24 березня 2021 року скасувати. Ухвалити у справі нове рішення.

У задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення кредитної заборгованості відмовити.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк