Постанова

Іменем України

24 березня 2021 року

м. Київ

справа № 607/13692/18

провадження № 61-20294св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О.,

Яремка В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивачка - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Тернопільський міський відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 26 червня 2019 року у складі судді Ромазана В. В. та постанову Тернопільського апеляційного суду від 10 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Бершадської Г. В., Ткач О. І., Ходоровського М. В.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів

У липні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Тернопільський міський відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області (далі - Тернопільський міський ВДВС ГТУЮ), про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів.

Позов обґрунтовувала тим, що згідно з рішенням Овруцького районного суду Житомирської області від 19 березня 2010 року з відповідача стягнуто аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, до досягнення нею повноліття. Постановою державного виконавця відділу державної виконавчої служби Тернопільського районного управління юстиції (далі - ВДВС Тернопільського РУЮ) 28 липня 2010 року відкрито виконавче провадження щодо примусового виконання виконавчого листа № 2-944/10, виданого на виконання зазначеного судового рішення.

Посилаючись на те, що відповідач належним чином не виконував рішення суду зі сплати аліментів, з урахуванням збільшених позовних вимог, позивачка просила стягнути з нього на її користь пеню за прострочення сплати аліментів станом на 01 січня 2019 року в розмірі 199 736,07 грн, яку розраховувала за період прострочення з вересня 2010 року до грудня 2018 року.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 26 червня 2019 року, залишеним без змін постановою Тернопільського апеляційного суду від 10 жовтня 2019 року, позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 10 390 грн неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за період з 01 вересня 2010 року до 01 січня 2019 року. В решті позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що відповідальність платника аліментів за їх прострочення обмежується 100 відсоткамизаборгованості, яка існувала станом на 01 січня 2019 року.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників

У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просила рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди помилково обмежили розмір стягнення пені 100 відсотками розміру заборгованості зі сплати аліментів та не здійснили розрахунок пені з урахуванням заборгованості за кожен місяць, у якому виникла заборгованість. Суди не врахували правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі № 333/6020/16-ц.

У грудні 2019 року на адресу Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_2 , у якому він просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 21 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали.

Ухвалою Верховного Суду від 04 березня 2021 року справу призначено до розгляду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ«Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).

Касаційна скарга у цій справі подана у листопаді 2019 року, а тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі - у редакції, чинній до набрання чинності Законом № 460-IX) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції не відповідає.

Суди встановили, що ОСОБА_2 та ОСОБА_4 перебували у зареєстрованому шлюбі з 14 вересня 2008 року, який на цей час розірвано. У шлюбі у них народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Овруцького районного суду Житомирської області від 19 березня 2010 року, яке набрало законної сили, у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 аліменти на утримання сина ОСОБА_3 у розмірі 1/4 частини його заробітку (доходу), але не менше ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку з 09 лютого 2010 року до 02 березня 2027 року, тобто до досягнення ОСОБА_6 повноліття.

На виконання цього судового рішення 19 березня 2010 року Овруцьким районним судом Житомирської області видано виконавчий лист № 2-944/10, який пред`явлено до виконання.

Постановою головного державного виконавця ВДВС Тернопільського РУЮвід 28 липня 2010 року відкрито виконавче провадження за виконавчим листом № 2-944/10.

Постановою начальника відділу Тернопільського міського ВДВС ГТУЮ від 11 квітня 2018 року прийнято виконавче провадження № 20500134 з примусового виконання виконавчого листа № 2-944/10, виданого 19 березня 2010 року Овруцьким районним судом Житомирської області (т. 1, а. с. 166)

Відповідно до розрахунку заборгованості з аліментів, проведеного старшим державним виконавцем Тернопільського міського ВДВС ГТУЮ від 02 квітня 2019 року № 16466, станом на 01 квітня 2019 року за ОСОБА_2 рахується переплата в сумі 38,05 грн (т. 1, а. с. 156, 157).

Встановлено, що ОСОБА_2 за період з 2010 року до 2018 року допускав несвоєчасну сплату аліментних платежів, унаслідок чого мала місце заборгованість: за період з вересня 2010 року до грудня 2010 року у розмірі 1 722,20 грн (2 720,60 - 998,40), з яких 2 720,60 підлягало сплаті; 998,40 грн сплачено; за 2011 рік - 1 946 грн (4 946 - 3 000), з яких 4 946 грн підлягало сплаті; 3 000 грн сплачено; за 2012 рік - 2 938 грн (6 469 - 3 530), з яких 6 468 грн підлягало сплаті, 3 530 грн сплачено; за 2013 рік - 2 494 грн (7 014 - 4 520), з яких 7 014 грн підлягало сплаті, 4 520 грн сплачено; за 2015 рік - 1 181 грн (9 381 - 8 200), з яких 9 381 грн підлягало сплаті, 8 200 грн сплачено; за 2016 рік - 109 грн, (11 134 - 11025), з яких 11 134 грн підлягало сплаті, 11 025 грн сплачено (т. 1, а. с. 156, 157).

Таким чином, загальна сума заборгованості за вказані роки у ОСОБА_2 склала 10 390 грн. За 2014, 2017, 2018 роки у відповідача рахувалась переплата у розмірі 2 418 грн, 396 грн та 4 653,75 грн відповідно, що були спрямовані на погашення існуючої заборгованості за попередні роки.

Згідно зі статтею 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Статтею 180 СК України встановлений обов`язок батьків утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Сплата аліментів за рішенням суду є одним із способів виконання обов`язку утримувати дитину тим з батьків, хто проживає окремо від дитини.

За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина (частина третя статті 181 СК України).

Згідно з частиною першою статті 196 СК України при виникненні заборгованості з вини особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення.

Статтею 71 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» визначено порядок стягнення аліментів на виконання рішення суду.

Згідно із частиною третьою статті 71 цього Закону визначення суми заборгованості із сплати аліментів, присуджених як частка від заробітку (доходу), визначається виконавцем у порядку, встановленому СК України.

У частині восьмій цієї статті зазначено, що спори щодо розміру заборгованості із сплати аліментів вирішуються судом за заявою заінтересованої особи у порядку, встановленому законом.

Отже, порядок стягнення аліментів на виконання рішення суду передбачений статтею 71 зазначеного Закону, відповідно до частини восьмої якої суд вирішує питання заборгованості лише в разі спору про її розмір.

Неустойка (пеня) - це спосіб забезпечення виконання зобов`язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов`язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Проте таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Це додаткові втрати неналежного боржника, майнове покарання його за невиконання або невчасне виконання обов`язку сплатити аліменти.

У статті 196 СК України не встановлено будь-яких обмежень періоду нарахування пені, навпаки, в ній зазначено, що пеня нараховується за кожен день прострочення.

Правило про стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення означає, що при обчисленні загальної суми пені за прострочення сплати аліментів ураховується сума несплачених аліментів та кількість днів прострочення. Оскільки аліменти нараховуються щомісячно, строк виконання цього обов`язку буде різним, отже, і кількість днів прострочення також буде різною залежно від кількості днів у місяці. Тобто пеня за прострочення сплати аліментів повинна нараховуватися на всю суму несплачених аліментів за кожен день прострочення її сплати, а її нарахування не обмежується тільки тим місяцем, у якому не проводилося стягнення.

Пеня за заборгованість зі сплати аліментів нараховується на всю суму несплачених аліментів за кожний день прострочення її сплати, а її нарахування не обмежується тільки тим місяцем, в якому не проводилося стягнення.

Отже, зобов`язання зі сплати аліментів носить періодичний характер і повинне виконуватися щомісяця, тому при розгляді спорів про стягнення на підставі частини першої статті 196 СК України пені від суми несплачених аліментів суд повинен з`ясувати розмір несплачених аліментів за кожним із цих періодичних платежів, установити строк, до якого кожне із цих зобов`язань мало бути виконане, та з урахуванням установленого - обчислити розмір пені виходячи із суми несплачених аліментів за кожен місяць окремо від дня порушення платником аліментів свого обов`язку щодо їх сплати до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, підсумувавши розміри нарахованої пені за кожен із прострочених платежів та визначивши її загальну суму.

Викладене узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 25 квітня 2018 року у справі № 572/1762/15-ц (провадження № 14-37цс18) та від 03 квітня 2019 року у справі № 333/6020/16-ц (провадження № 14-616цс18).

Водночас відповідно до частини першої статті 196 СК України, у редакції, чинній на час пред`явлення позову та вирішення спору, у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, дійшов обґрунтованого висновку про те, що відповідальність платника аліментів за їх прострочення обмежується 100 відсоткамизаборгованості, яка існувала станом на 01 січня 2019 року.

Відповідно Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права.

Також колегія суддів відхиляє доводи заявника про невідповідність розрахунку заборгованості зі сплати аліментів нормам законодавства України, з огляду на те, що розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, а у разі спору - судом (частина третя статті 195 СК України). Сторони зазначений розрахунок державного виконавця не оскаржили і не спростували в суді.

Верховний Суд як суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями встановлювати обставини справи, досліджувати докази та надавати їм правову оцінку.

Заявник посилається на неврахування судами попередніх інстанції правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі № 333/6020/16-ц.

У цій постанові наведено формулу, за якою має обчислюватися пеня за несплату або прострочення сплати аліментів. Зокрема, розмір пені за місячним платежем розраховується так: заборгованість зі сплати аліментів за конкретний місяць (місячний платіж) необхідно помножити на кількість днів заборгованості, які відраховуються з першого дня місяця, наступного за місяцем, у якому мали бути сплачені, але не сплачувалися аліменти, до дня їх фактичної виплати (при цьому день виконання зобов`язання не включається до строку заборгованості) та помножити та 1 відсоток. Тобто, заборгованість за місяць х кількість днів заборгованості х 1 %.

За цим правилом обраховується пеня за кожним простроченим місячним платежем. Загальний розмір пені становить суму розмірів пені, обрахованої за кожним місячним (періодичним) платежем.У разі виплати аліментів частинами, необхідно зазначити, що якщо такі часткові платежі вчинені протягом місяця, у якому повинні сплачуватися аліменти, і їх загальна сума становить місячний платіж, визначений у рішенні суду про стягнення аліментів, вважається, що той з батьків, який повинен сплачувати аліменти, виконав ці зобов`язання.

У разі, якщо місячний платіж сплачено не у повному розмірі, то пеня буде нараховуватися з першого дня місяця, наступного за місяцем сплати чергового платежу, на різницю між розміром, який мав бути сплачений на утримання дитини, та розміром фактично сплачених аліментів з урахуванням строку прострочення та ставки пені - 1 %.

Строк прострочення вираховується з урахуванням раніше зазначеного правила і починає перебіг з першого дня місяця, наступного за місяцем внесення періодичного платежу, до дня, який передує дню сплати заборгованості.

У разі, якщо заборгованість зі сплати аліментів погашено частково в іншому місяці, то визначення пені на заборгованість зі сплати аліментів розраховується з урахуванням розміру несплаченої частки аліментів за певний місяць з дня сплати частки місячного платежу і до дня, який передує дню погашення заборгованості за відповідним місячним платежем, помножену на 1 %.

Велика Палата Верховного Суду зауважила, що аналогічно вирішено питання у її постанові від 25 квітня 2018 року у справі 572/1762/15-ц (провадження

№ 14-37цс18), проте помилково наведено формулу, за якою обчислення пені за несплату або прострочення сплати аліментів передбачає врахування кожного місяця окремо, а не за кожен день прострочення сплати аліментів.

На таку помилку звертає увагу заявниця.

Проте помилкове зазначення у цій справі такої формули не вплинуло на правильність по суті вирішення спору, оскільки суди обґрунтовано застосували правило частини першої статті 196 СК України, відповідно до якого розмір пені не повинен перевищувати 100 відсотків заборгованості зі сплати аліментів.

Доводи касаційної скарги загалом є аналогічними доводам, викладеним в апеляційній скарзі на рішення суду першої інстанції, не дають підстав вважати, що судами порушено норми процесуального права та неправильно застосовані норми матеріального права, переважно зводяться до необхідності переоцінки доказів у справі, що відповідно до статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на те, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400 409 410 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 26 червня 2019 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 10 жовтня 2019 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко