Постанова

Іменем України

31 березня 2021 року

місто Київ

справа № 607/1422/17

провадження №61-2087св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Луспеника Д. Д., Ступак О. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Домобудівник»,

третя особа - Профспілковий комітет Товариства з обмеженою відповідальністю «Домобудівник»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Домобудівник» на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 01 серпня 2018 року у складі судді Грицака Р. М. та постанову Тернопільського апеляційного суду від 06 грудня 2018 року у складі колегії суддів: Сташківа Б. І., Парандюк Т. С., Хоми М. В.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Домобудівник»

(далі - ТОВ «Домобудівник») про поновлення строку для оскарження наказу про звільнення, визнання протиправним наказу, поновлення на посаді слюсаря - монтажника баштових кранів та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з дня звільнення до дня поновлення на роботі. Уточнивши позовні вимоги, позивач просив стягнути невиплачену заробітну плату за час простою з 01 жовтня 2015 року до 15 червня 2016 року в сумі 39 036, 88 грн, компенсації за невикористані відпустки за період з 01 жовтня 2014 року до 31 вересня 2015 року в сумі 6 538, 76 грн та 27 655, 83 грн, оплати за час вимушеного прогулу за період з 16 червня 2016 року до 26 травня 2017 року, разом 67 926, 26 грн. Також позивач зазначав, що внаслідок протиправних дій відповідача йому завдано моральну шкоду, розмір відшкодування якої він визначив у 20 000, 00 грн.

Позивач обґрунтовував позов тим, що 20 листопада 1992 року він був прийнятий на роботу у Тернопільський домобудівний комбінат, який згодом перейменовано у ТОВ «Домобудівник» на посаду слюсаря-монтажника баштових кранів. 17 червня 2015 року на підприємстві було оголошено простій. У січні 2017 року в Тернопільському обласному управлінні поліції йому вручено трудову книжку та повідомлено, що його звільнено із роботи ТОВ «Домобудівник» ще у червні 2016 року за прогули. Позивач зазначені дії відповідача вважає незаконними, зазначивши, що про звільнення йому не було відомо і з наказами він не був ознайомлений, профспілка згоди на його звільнення не надавала. Позивач просив суд поновити йому строк для оскарження наказу про звільнення, посилаючись на те, що копію наказу про звільнення відповідач йому не вручав та не видав у день звільнення трудову книжку.

Стислий виклад заперечень відповідача

Відповідач позов не визнав, вважав його необґрунтованим та таким, у задоволенні якого необхідно відмовити.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 01 серпня 2018 року позов ОСОБА_1 до ТОВ «Домобудівник» задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано наказ від 14 червня 2016 року № 16/06/7-7 «Про звільнення за прогул без поважних причин ОСОБА_1 ». Поновлено ОСОБА_1 на посаді слюсаря-монтажника баштових кранів ТОВ «Домобудівник» з 14 червня 2016 року. Стягнуто із ТОВ «Домобудівник» на користь ОСОБА_1 заробітну плату за період з 01 жовтня 2015 року до 14 червня 2016 року у розмірі 9 258, 05 грн з урахуванням установлених законодавством України податків, зборів та обов`язкових платежів. Стягнуто з ТОВ «Домобудівник» на користь ОСОБА_1 60 883, 00 грн середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу із урахуванням установлених законодавством України податків, зборів та обов`язкових платежів. Зобов`язано відповідача провести ОСОБА_1 індексацію зазначеної суми невиплаченої заробітної плати, а також компенсацію втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строку їх виплати. Стягнуто із ТОВ «Домобудівник» на користь ОСОБА_1 2 000, 00 грн відшкодування моральної шкоди. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Суд першої інстанції, частково задовольняючи позов, керувався тим, що місцезнаходженням виробничих приміщень ТОВ «Домобудівник» та робочим місцем праці позивача є м. Тернопіль, вул. Лозовецька, 13, що встановлено з пояснень сторін. Згідно з відомостями із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань профспілкова організація TOB «Домобудівник» знаходиться за адресою: м. Тернопіль, вул. Лозовецька, 13 .

У листах з описом вкладення від 11 березня 2016 року, 21 березня 2016 року та 29 березня 2016 року, направлених на адресу ОСОБА_1 , ТОВ «Домобудівник» зазначає про необхідність прибуття для проходження інструктажу та перевірки знань з охорони праці за адресою: м. Тернопіль, вул. Кривоноса, 2б . Жодних відомостей про отримання листів позивачем, а також інших доказів, які б підтверджували факт ознайомлення позивача зі зміною його робочого місця, відповідачем не надано.

Крім того, усупереч вимогам частини першої статті 149 КЗпП України від позивача не було відібрано письмових пояснень з приводу його відсутності на робочому місці 07 червня 2016 року, не ознайомлено із наказом про його звільнення. Судом встановлено, що позивач не працював з 01 жовтня 2015 року до дати його звільнення, 14 червня 2016 року, і за ним частково зберігався заробіток. Останніми місяцями праці відповідача є серпень та вересень 2015 року. Згідно з робочим календарем на 2015 рік у серпні було 20 робочих, а у вересні - 22 робочі дні ( 20+22=42/2=21). З довідки відповідача від 25 жовтня 2017 року № 25/10/17-5с та індивідуальної відомості Пенсійного фонду України про застраховану особу випливає, що у серпні 2015 року зарплата позивача становила 2 260, 00 грн, у вересні цього ж року зарплата становила 2 520, 00 грн за відпрацьовані повні робочі місяці. Таким чином, середньоденна зарплата позивача становить 113, 8 грн (2260+2520)/2/21). Вимушений прогул ОСОБА_1 тривав протягом періоду з 14 червня 2016 року до 01 серпня 2018 року (дата ухвалення рішення суду), що становить сумарно 535 робочих днів (142 робочі дні у 2016 році, 248 робочих днів у 2017 році та 145 робочих днів в 2018 році). Відповідно, стягненню на користь позивача підлягає сума у розмірі 60 883, 00 грн (113, 80*535).

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 06 грудня 2018 року рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 01 серпня 2018 року в частині зобов`язання ТОВ «Домобудівник» провести ОСОБА_1 індексацію невиплаченої заробітної плати, а також компенсацію втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строку їх виплати змінено. Стягнуто із ТОВ «Домобудівник» на користь ОСОБА_1 індексацію невиплаченої заробітної плати та компенсацію втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строку їх виплати у розмірі 14 658, 74 грн. У іншій частині рішення суду залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позову, додатково зазначивши, що суд першої інстанції правильно виходив з того, що ОСОБА_1 адміністрацією відповідача не було належним чином повідомлено про зміну його робочого місця, як наслідок, складання актів про відсутність позивача на робочому місці, оскільки обов`язок повідомлення працівника про зміну робочого місця покладається лише на роботодавця, а саме по собі відправлення відповідачем на адресу позивача листів не є належним повідомленням про зміну робочого місця, а тому не є підставою для його звільнення.

Доводи представника відповідача щодо пропуску ОСОБА_1 строку звернення до суду не заслуговують на увагу, оскільки судом першої інстанції встановлено, що позивачеві не вручено копію наказу про його звільнення або трудову книжки. Посилання представника відповідача на те, що позивач знав про день свого звільнення у жовтні 2016 року під час звернення до голови Тернопільської обласної ради профспілок та отримання позивачем 08 квітня 2016 року у слідчому управлінні Національної поліції своєї трудової книжки не може свідчити про її вручення роботодавцем у визначеному законом порядку, оскільки звернення до цих органів відносилося до питання організації роботи товариства, а в трудовій книжці позивача не було відмітки про звільнення його з роботи. Це свідчить про те, що позивача не було належним чином повідомлено про день його звільнення.

Щодо визначення середнього заробітку за час вимушеного прогулу судом правильно застосовано статтю 27 Закону України «Про оплату праці» та Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, зокрема враховано заробітну плату за два останні місяці, що передували звільненню ОСОБА_1 , за які йому нараховано та виплачено заробітну плату і, відповідно, сплачено до Головного управління Державної фіскальної служби України у Тернопільській області податок та відрахування до Пенсійного фонду України, тобто за серпень та вересень 2015 року.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду у січні 2019 року, ТОВ «Домобудівник» просило скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтовується тим, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норми матеріального права та порушили норми процесуального права. Так, судами безпідставно не враховано факту пропуску позивачем строку звернення до суду, визначеного законом. Окрім того, заявник вважає, що для визначення середньомісячного заробітку судом першої інстанції неправильно застосовано Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100. Вирішуючи питання про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суди не дослідили, чи працював позивач за іншим місцем роботи. А також для визначення середньоденної заробітної плати неправильно враховано місяці серпень 2015 року та вересень 2015 року, замість березня 2016 року та лютого 2016 року. Суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про витребування з управління Пенсійного фонду індивідуальних відомостей стосовно позивача. Суди не звернули увагу, що відсутність згоди профспілкового органу не призводить до поновлення працівника на роботі. При цьому суд зобов`язаний оцінювати рішення профспілкового органу на предмет його обґрунтованості.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою Верховного Суду від 04 лютого 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.

Провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).

Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» № 460-IX (далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Враховуючи, що касаційна скарга у справі, що переглядається, подана у 2019 році, вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності

Законом № 460-IX.

За змістом правила частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені у статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги та матеріали цивільної справи в межах доводів касаційної скарги, за результатами чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 20 листопада 1992 року прийнятий на посаду слюсаря-монтажника баштових кранів Тернопільського домобудівного комбінату відповідно до наказу від 20 листопада 1992 року № 208. 01 липня 1994 року Тернопільський домобудівний комбінат реорганізовано в ТОВ «Домобудівник».

ОСОБА_1 є членом профспілкової організації ТОВ «Домобудівник», що підтверджено списком членів профспілкової організації ТОВ «Домобудівник», складеним головою зазначеної профспілки.

Згідно з протоколом обшуку від 05 грудня 2015 року, складеного старшим слідчим в ОВС СУ ГУНП у Тернопільській області, проведеного у нежитлових приміщеннях, що знаходяться на 1 та 2 поверхах будівлі ТОВ «Домобудівник» на вул. Лозовецькій, 13 у м. Тернополі, під час проведеного обшуку вилучено 282 трудові книжки працівників ТОВ «Домобудівник», серед яких була наявна трудова книжка ОСОБА_1 .

Встановлено, що 01 жовтня 2015 року в ТОВ Домобудівник» оголошувався простій, який припинено 14 березня 2016 року відповідно до наказу від 12 березня 2016 року № 12/03/16-1, та установлено початок роботи товариства з 14 березня 2016 року; зобов`язано головного бухгалтера забезпечити нарахування заробітної плати за період простою для працівників відповідно до статті 113 КЗпП України; начальника відділу кадрів зобов`язано своєчасно повідомити працівників про відновлення роботи товариства.

Місцезнаходження виробничих приміщень ТОВ «Домобудівник» та робочим місцем праці позивача є м. Тернопіль, вул. Лозовецька, 13 .

Згідно з відомостями із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань профспілкова організація TOB «Домобудівник» знаходиться за адресою: м. Тернопіль, вул. Лозовецька, 13 .

У листах з описом вкладення від 11 березня 2016 року, 21 березня 2016 року та 29 березня 2016 року, направлених на адресу ОСОБА_1 , ТОВ «Домобудівник» зазначає про необхідність прибуття для проходження інструктажу та перевірки знань з охорони праці за адресою: м. Тернопіль, вул. Кривоноса, 2б . Будь-які відомості про отримання цих листів позивачем, а також інших доказів, які б підтверджували факт ознайомлення позивача із зміною його робочого місця, відповідачем не надано.

Відповідно до наказу ТОВ «Домобудівник» від 14 червня 2016 року

№ 16/06/7-24 «Про звільнення за прогул без поважних причин ОСОБА_1 » позивача звільнено із займаної посади слюсаря-монтажника баштових кранів, з 14 червня 2016 року за прогул (відсутність на роботі більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин) відповідно до пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України. Підпис ОСОБА_1 про його ознайомлення з наказом відсутній, також відсутні відомості про погодження звільнення з профспілковою організацією ТОВ «Домобудівник», членом якої є позивач.

Підставами звільнення позивача з роботи у наказі зазначені: акт від 07 червня 2016 року № 24/5-16, складений заступником директора ТОВ «Домобудівник», заступником директора по виробництву про відсутність на робочому місці ОСОБА_1 07 червня 2016 року без поважних причин з 09:00 год. до 17:30 год., впродовж всього робочого дня; доповідна записка від 07 червня 2016 року.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений статтею 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Під час розгляду позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв`язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).

Прогул, під яким розуміється відсутність на робочому місці без поважних причин більше трьох годин протягом робочого дня, за своєю правовою природою є порушенням трудової дисципліни (дисциплінарним проступком), під яким варто розуміти невиконання чи неналежне виконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.

Частиною першою статті 147 КЗпП України передбачено, що за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана; звільнення.

Відповідно до статті 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

До застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку (статті 149 КЗпП України).

Згідно з частиною першою статті 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених, зокрема пунктом 4 статті 40 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

Тобто до порядку застосування дисциплінарного стягнення встановлені такі обов`язкові вимоги: виявлення дисциплінарного проступку; отримання від порушника письмового пояснення; додержання строків накладення дисциплінарного стягнення - один місяць із дня виявлення дисциплінарного проступку і шість місяців із дня його вчинення працівником; видання власником наказу чи розпорядження про застосування дисциплінарного стягнення; доведення наказу (розпорядження) під розписку до відома працівника.

Згідно з частиною третьою статті 41 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» звільнення членів виборного профспілкового органу підприємства, установи, організації (у тому числі структурних підрозділів), його керівників, профспілкового представника (там, де не обирається виборний орган профспілки), крім додержання загального порядку, допускається за наявності попередньої згоди виборного органу, членами якого вони є, а також вищестоящого виборного органу цієї профспілки (об`єднання профспілок).

Частиною третьою статті 252 КЗпП України передбачено, що звільнення членів виборного профспілкового органу підприємства, установи, організації (у тому числі структурних підрозділів), його керівників, профспілкового представника (там, де не обирається виборний орган професійної спілки), крім випадків додержання загального порядку, допускається за наявності попередньої згоди виборного органу, членами якого вони є, а також вищого виборного органу цієї професійної спілки (об`єднання професійних спілок).

Отже системний аналіз наведених норм права дозволяє зробити висновок, що попередня згода чи незгода на звільнення працівника, який є членом профспілкової організації або його керівником, з боку профспілкової організації є засобом захисту прав працівника, і це право на захист не може бути обмежено.

Судами встановлено, що на час звільнення ОСОБА_1 із займаної посади не отримано згоди на його звільнення як члена профспілкового комітету профспілкової організації ТОВ «Домобудівник».

Водночас, згідно з частиною дев`ятою статті 43 КЗпП України якщо розірвання трудового договору з працівником проведено власником або уповноваженим ним органом без звернення до виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника), суд зупиняє провадження по справі, запитує згоду виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) і після її одержання або відмови виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) в дачі згоди на звільнення працівника (частина перша цієї статті) розглядає спір по суті.

Згідно з усталеною судовою практикою суд, встановивши, що звільнення працівника проведено власником або уповноваженим ним органом без звернення до профспілкового органу, зупиняє провадження по справі, запитує згоду профспілкового органу і після її одержання або відмови профспілкового органу в дачі згоди на звільнення працівника розглядає спір по суті. Не буде суперечити закону, якщо до профспілкового органу в такому випадку звернеться власник чи уповноважений ним орган або суддя при підготовці справи до судового розгляду. Аналогічним чином вирішується спір про поновлення на роботі, якщо згоду профспілкового органу на звільнення визнано такою, що не має юридичного значення. Відмова профспілкового органу в згоді на звільнення є підставою для поновлення працівника на роботі (пункт 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів»).

Отже, як при звільненні члена профспілкової організації без отримання попередньої згоди виборного органу первинної профспілкової організації (стаття 43 КЗпП України), так і при звільненні члена виборного профспілкового органу без отримання попередньої згоди виборного органу, членом якого він є, а також вищого виборного органу цієї профспілки (стаття 252 КЗпП України) суд має зупинити провадження у справі та запитати відповідний орган щодо згоди на звільнення. Відсутність такого рішення під час звільнення працівника сама по собі не є безумовною підставою для його поновлення на роботі, оскільки така згода або незгода на звільнення може бути витребувана судом при вирішенні трудового спору.

Виконуючи вимоги частини дев`ятої статті 43 КЗпП України, суд першої інстанції ухвалою від 06 вересня 2017 року скерував запит щодо згоди чи відмови у наданні згоди первинної профспілкової організації ТОВ «Домобудівник» на звільнення позивача з роботи за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України.

Профспілковий комітет ТОВ «Домобудівник» листом від 13 вересня 2017 року № 47 повідомив суд про те, що він не дає згоди на звільнення ОСОБА_1 за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом принципу верховенства права.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Тобто саме на суд покладено обов`язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, ухвалюючи рішення про поновлення ОСОБА_1 на посаді слюсаря-монтажника баштових кранів ТОВ «Домобудівник», дійшов обґрунтованого висновку про те, що звільнення позивача відбулося з порушенням вимог статей 43 252 КЗпП України.

Також суди попередніх інстанцій дійшли правильних висновків про те, що позивача не було належним чином повідомлено про зміну робочого місця, усупереч правилам частини першої статті 149 КЗпП України роботодавцем від позивача не відібрано письмових пояснень з приводу його відсутності на робочому місці та не було ознайомлено з наказом про його звільнення. Доказів вручення копії наказу про звільнення позивачу ТОВ «Домобудівник» до суду не надано.

Відповідно до частини другої статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Розмір такого стягнення слід обчислювати відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, виходячи із середньоденного заробітку позивача за два останні місяці роботи до звільнення, помноженого на кількість робочих днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. При цьому середньоденна заробітна плата обчислюється діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів.

Визнавши незаконними дії та рішення роботодавця щодо звільнення позивача, суд першої інстанції, з рішенням якого погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Доводи касаційної скарги про те, що судами попередніх інстанцій не застосовано до спірних правовідносин позовну давність є безпідставними з огляду на таке.

Працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки (частина перша статті 233 КЗпП України).

Згідно з приписами статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, ОСОБА_1 трудову книжку та копію наказу у день звільнення не отримав. Копію наказу у встановлений законом спосіб йому не вручено. Відповідачем протилежне не доведено. Тому строк на звернення до суду, передбачений статтею 233 КЗпП України, позивачем не пропущений.

Доводи касаційної скарги щодо обов`язку суду оцінювати рішення профспілкового органу на предмет його обґрунтованості не впливають на законність рішень судів, оскільки підставою задоволення позову була сукупність встановлених порушень роботодавцем трудового законодавства, а не сам лише факт відмови профспілкового органу у звільненні позивача.

Стосовно доводів касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про витребування доказів Верховний Суд визнає їх необґрунтованими, оскільки всі докази мають бути подані до суду першої інстанції.

Посилання заявника на те, що суди не дослідили питання, чи працював позивач за іншим місцем роботи, є необґрунтованими, оскільки відповідач, у разі наявності відповідних заперечень, повинен був довести зазначену обставину, однак не реалізував зазначеного процесуального обов`язку.

Доводи касаційної скарги щодо неправильного обрахунку судом першої інстанції розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин спору, що перебуває поза межами повноважень Верховного Суду, визначених статтею 400 ЦПК України.

Зважаючи на наведене, Верховний Суд встановив, що доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність оскаржуваних судових рішень не впливають, а тому касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення судів - без змін.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України

«Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини зазначав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23).

Верховний Суд, застосувавши правило частини третьої статті 401 ЦПК України, вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення судів без змін.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Домобудівник» залишити без задоволення.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 01 серпня 2018 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 06 грудня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді С. О. Погрібний

Д. Д. Луспеник

О. В. Ступак