Постанова

Іменем України

27 січня 2021 року

м. Київ

справа № 607/16163/19

провадження № 61-6882св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Грушицького А. І., Калараша А. А. (суддя-доповідач), Петрова Є. В.,

Ткачука О. С.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Тернопільський національний технічний університет імені Івана Пулюя,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Тернопільського національного технічного університету імені Івана Пулюя на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від

25 листопада 2019 року у складі судді Вийванко О. М. та на постанову Тернопільського апеляційного суду від 06 березня 2020 року у складі колегії суддів: Гірського Б. О., Бершадської Г. В., Ткач О. І., у справі за позовом ОСОБА_1 до Тернопільського національного технічного університету імені Івана Пулюя про визнання права користування та зобов`язання зареєструвати місце проживання,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст вимог позовної заяви

У липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Тернопільського національного технічного університету імені Івана Пулюя (далі -ТНТУ ім. І. Пулюя), у якому, з урахуванням заяви про зміну предмету позову

(а. с. 40), остаточно просив суд:

- визнати за ним право користування на умовах найму кімнатою у гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1 ;

- визнати неправомірною відмову в реєстрації ОСОБА_1 у гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1 ;

- зобов`язати ТНТУ ім. І. Пулюя зареєструвати ОСОБА_1 за вказаною адресою.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилався на те, що його батькові, як працівнику Технічного коледжу ТНТУ ім. І. Пулюя, у 1994 році було надано для проживання кімнату в вищевказаному гуртожитку, який перебуває у повному господарському віданні ТНТУ ім. І. Пулюя.

Позивач разом із матір`ю вселився в це житло і проживають там на момент звернення до суду з позовом.

ОСОБА_1 звертався до директора Технічного коледжу ТНТУ ім. І. Пулюя із проханням про надання згоди на реєстрацію місця проживання за його фактичним місцем проживання, проте він отримав відповідь про відсутність правових підстав щодо надання згоди на реєстрацію його місця проживання за вказаною адресою.

Посилаючись на зазначені обставини, просив суд задовольнити його позовні вимоги.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області

від 25 листопада 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_1 право користування на умовах найму житловим приміщенням: кімнатою в гуртожитку

АДРЕСА_2 .

У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 був вселений у гуртожиток у 1994 році як малолітня дитина наймача ОСОБА_2 , що не суперечить пункту 17 Примірного положення про гуртожитки, тривалий час

(з 1994 року) користується та проживає у гуртожитку спільно зі своєю матір`ю ОСОБА_3 та має право на проживання у ньому.

Відхиляючи доводи відповідача про те, що ОСОБА_1 разом із матір`ю втратили право користування спірним майном у зв`язку зі звільненням за власним бажанням їх працівника ОСОБА_2 (батька позивача), суд виходив із того, що позивач із матір`ю вселилися у гуртожиток за наявності відповідних на те правових підстав.

Відмовляючи в іншій частині позовних вимог, суд виходив із того, що права та інтереси позивача не були порушені відповідачем, оскільки були відсутні підстави для здійснення реєстрації ОСОБА_1 в гуртожитку до визнання за ним права користування на умовах найму житлового приміщення - кімнати в гуртожитку

АДРЕСА_2 .

Також, на думку суду, відсутні підстави для зобов`язання відповідача зареєструвати позивача за вказаною адресою, оскільки між сторонами не виник спір щодо цього предмету спору, а тому позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, ТНТУ ім. І. Пулюя оскаржило його в апеляційному порядку лише в частині задоволення позовних вимог, а тому в частині позовних вимог ОСОБА_1 про визнання неправомірною відмову в реєстрації ОСОБА_1 у гуртожитку та зобов`язання ТНТУ ім. І. Пулюя зареєструвати ОСОБА_1 не переглядалося апеляційним судом.

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 06 березня 2020 року рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 25 листопада 2019 року залишено без змін.

Погоджуючись із висновком суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог щодо визнання за позивачем права користування на умовах найму житловим приміщенням, апеляційний суд вважав, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

03 квітня 2020 року ТНТУ ім. І. Пулюяподав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області

від 25 листопада 2019 року та на постанову Тернопільського апеляційного суду

від 06 березня 2020 року, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Аналіз змісту касаційної скарги свідчить про те, що рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 25 листопада 2019 року та постанова Тернопільського апеляційного суду від 06 березня 2020 року оскаржуються в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання права користування на умовах найму житловим приміщенням, а тому в іншій частині Верховним Судом не переглядаються.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 02 червня 2020 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи з Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області.

У липні 2020 року справа № 607/16163/19 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 17 грудня 2020 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

Як на підставу скасування оскаржуваних судових рішень Тернопільський національний технічний університет імені Івана Пулюя посилається на застосування судом апеляційної інстанції норми статей 9 116 132 ЖК УРСР за відсутності правового висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у правовідносинах, що стосуються визнання права користування на умовах найму кімнатою в гуртожитку державної форми власності, який перебуває у повному господарському віданні університету.

Апеляційний суд не застосував норми статей 58 61 129 130 ЖК України, статей

16 та 392 ЦК України, пункту 7 Примірного положення про користування гуртожитками, затвердженого Постановою КМУ від 20 червня 2018 року № 498, норми Примірного положення про студентський гуртожиток, затвердженого наказом МОН України від 13 листопада 2007 року № 1004 (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Суди не врахували висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц, відповідно до якого виселення особи із службового приміщення після припинення трудових правовідносин із роботодавцем переслідує легітимну мету в розумінні статті

8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Крім того, про таку легітимність свідчить рішення ЄСПЛ від 16 лютого 2017 року у справі «Каракуця проти України» за заявою військовослужбовця, який разом з іншими членами сім`ї був виселений із кімнати в гуртожитку після припинення служби в Міністерстві оборони України, де ЄСПЛ вважав таке втручання таким, що переслідує легітимну мету - захист економічного добробуту країни та прав інших осіб, які потребували житло у зв`язку зі службою.

Також не враховано висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у вказаній постанові, відповідно до якого, якщо власник службового житла не висловив вимогу звільнити це житло, проживання у ньому після припинення трудових правовідносин не свідчить про законність його використання особою, якій воно було надане.

Крім того, зазначає, що незаконне проживання позивача у гуртожитку призведе до порушення прав здобувачів освіти та працівників коледжу, оскільки на момент розгляду справи не всі студенти та працівники забезпечені житлом у гуртожитку.

В ухвалі Верховного Суду від 02 червня 2020 року про відкриття касаційного провадження вказано, що касаційна скарга ТНТУ ім. І. Пулюя подана з дотриманням вимог статті 392 ЦПК України, зокрема, касаційна скарга містить підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 3 частини другої статті

389 ЦПК України.

Доводи інших учасників справи

У липні 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ТНТУ ім. І. Пулюя, підписаний представником Шевчуком В. О., у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення.

Відзив мотивовано тим, що позивач як член сім`ї працівника ТНТУ ім. І. Пулюя законно вселився в кімнату в гуртожитку, а тому має право на користування цим приміщенням. Вказане підтверджено рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 30 травня 2019 року, яке залишено без змін постановою Тернопільського апеляційного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 607/3833/17, у якому встановлено факт законного вселення ОСОБА_3 та ОСОБА_1 в кімнату гуртожитку.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено та не заперечувалося сторонами, що позивач

ОСОБА_1 є сином ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які перебували у зареєстрованому шлюбі.

ОСОБА_2 (батько позивача) працював сантехніком у Технічному коледжі ТНТУ ім. І. Пулюя та 1994 року разом із сім`єю (дружиною та сином) вселився і проживав у кімнаті № 1 блоку № 15 гуртожитку на АДРЕСА_3 .

У 1998 році ОСОБА_2 звільнився за власним бажанням із Технічного коледжу ТНТУ ім. І.Пулюя.

У 1999 році шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 розірвано.

Також встановлено, що будівля гуртожитку загальною площею 7 972,10 кв. м за адресою: АДРЕСА_3 , належить державі в особі Верховної Ради України на праві державної власності відповідно до свідоцтва про право власності на будівлю гуртожитку від 11 червня 2003 року та перебуває у повному господарському віданні ТНТУ ім. І. Пулюя. (а. с. 5-6, 28)

Згідно з п. 5 наказу ТНТУ ім. І. Пулюя від 07 вересня 2015 року № 4/7-612 «Про передачу будівель та споруд на баланс юридичної особи ТНТУ ім. І. Пулюя» частину гуртожитку на АДРЕСА_3 загальною площею 4779,05 кв. м залишено у користуванні технічного коледжу ТНТУ ім. І. Пулюя, який є відокремленим підрозділом, для забезпечення здійснення його діяльності. (а. с. 29)

Наказом ТНТУ ім. І. Пулюя від 29 вересня 2016 року № 4/7-665 «Про передачу в тимчасове користування та обслуговування Технічного коледжу ТНТУ ім. І. Пулюя приміщень гуртожитку на АДРЕСА_3 » з 01 вересня

2016 року окремі приміщення гуртожитку, які використовуються для проживання сторонніх осіб згідно з Додатком № 1, зокрема, кімнату № 1 блок № 15, площею 17,2 кв. м із кількістю мешканців 2 особи передано у тимчасове користування та обслуговування Технічного коледжу ТНТУ ім. І. Пулюя. (а. с. 30-31)

ОСОБА_1 звертався до Технічного коледжу ТНТУ ім. І. Пулюя зі зверненням про надання дозволу на реєстрацію у кімнаті гуртожитку.

Листом Технічного коледжу ТНТУ ім. І. Пулюя від 13 березня 2019 року № 2/19-175 повідомлено про відсутність правових підстав для надання згоди закладу на реєстрацію місця проживання. (а. с.7)

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ»

№ 460-ІХ від 15 січня 2020 року, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).

Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи та вимоги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, врахувавши аргументи, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судові рішення в оскаржуваній частині не відповідають вказаним вимогам закону.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно із статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом принципу верховенства права.

Частина друга статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно з пунктом 3 вказаної частини, є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Частина п`ята статті 12 ЦПК України покладає на суд певні обов`язки зі створення для сторін змагального процесу, суд керує ходом судового процесу, сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами, роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом, запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Тобто саме на суд покладено обов`язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Вимогами цивільного процесуального законодавства суд зобов`язаний установити: чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача; у чому полягає таке порушення прав; якими доказами воно підтверджується. Залежно від установленого суд повинен вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Згідно з вимогами ЦПК України учасники справи мають передбачені процесуальним законом права і обов`язки.

Обов`язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач, є підставою для відмови у позові; а у разі, якщо на тому наполягає відповідач, - для відхилення його заперечень проти позову.

У випадку невиконання учасником справи його обов`язку із доведення відповідних обставин необхідними доказами, такий учасник має усвідомлювати та нести ризик відповідних наслідків, зокрема, відмови у задоволенні позовних вимог, у зв`язку із їх недоведеністю.

З аналізу вказаних норм права можна зробити висновок про те, що особа має право на захист свого цивільного права лише у разі його порушення, невизнання або оспорювання із відповідним доведенням обставин, що стали причиною для звернення з позовом до суду. У той час, як суд зобов`язаний з`ясувати, в чому саме полягає порушення прав позивача.

Таким чином, реалізації права на позов передує порушення, невизнання чи оспорення права.

Загальний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів передбачений статтею 16 ЦК України.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок щодо нього, судам слід виходити із його ефективності (стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, стаття 5 ЦПК України), а це означає, що вимога про захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, а також забезпечувати поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

У справі, що переглядається, предметом спору є визнання права користування житловим приміщенням, а саме: кімнатою в гуртожитку, який перебуває у повному господарському відданні ТНТУ ім. І. Пулюя, та зобов`язання зареєструвати місце проживання.

Судами встановлено, що ОСОБА_2 (батько позивача) працював сантехніком у Технічному коледжі ТНТУ ім. І. Пулюя та 1994 року разом із сім`єю (дружиною та сином (позивач у справі) вселився і проживав у кімнаті № 1 блоку

№ 15 гуртожитку на АДРЕСА_3 .

У 1998 році ОСОБА_2 звільнився за власним бажанням із Технічного коледжу ТНТУ ім. І. Пулюя та виселився із гуртожитку.

Разом із тим, його колишня дружина та син продовжили проживати в гуртожитку, який належить державі в особі Верховної Ради України на праві державної власності та перебуває у повному господарському віданні ТНТУ ім. І. Пулюя.

Таким чином, судами встановлено та не заперечувалося самим позивачем факт його користування на момент звернення до суду із позовом спірним майном та проживання у кімнаті № 1 блоку № 15 гуртожитку на АДРЕСА_3 .

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, виходив із того, що ОСОБА_1 був вселений у гуртожиток у 1994 році як малолітня дитина наймача ОСОБА_2 за наявності відповідних на те правових підстав, оскільки таке вселення не суперечить пункту 17 Примірного положення про гуртожитки, тривалий час (з 1994 року) користується та проживає у гуртожитку спільно зі своєю матір`ю

ОСОБА_3 та має право на проживання у ньому.

Колегія суддів із зазначеним висновком не погоджується з огляду на те, що питання правомірності чи неправомірності вселення позивача у спірну кімнату гуртожитку не є предметом спору у цій справі, оскільки питання про виселення ОСОБА_1 не ставиться, а тому не має правового значення.

Суд захищає лише порушені, оспорені чи невизнані права, а реалізації права на позов передує саме факт такого порушення, невизнання чи оспорення.

Разом із тим, позивач за відсутності достатніх правових підстав звернувся до суду із вимогою про визнання права користування кімнатою гуртожитку, враховуючи те, що він сам не заперечує факт свого користування на момент звернення до суду спірним майном, а також враховуючи відсутність спору між ТНТУ ім. І. Пулюя до ОСОБА_1 про виселення.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог в частині визнання права користування, суди не установили, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача, у чому полягає таке порушення прав, не звернули увагу на те, що пред`явлення позову про визнання права користування спірною кімнатою в гуртожитку є передчасним з урахуванням конкретних обставин цієї справи.

З урахуванням зазначеного, колегія суддів частково погоджується з доводами касаційної скарги та вважає за необхідне рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 25 листопада 2019 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 06 березня 2020 року в частині позовних вимог про визнання права користування скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 у вказаній частині із підстав, наведених у цій постанові.

Висновки Верховного Суду за результатом розгляду касаційної скарги

Частинами першою, третьою статті 412 ЦПК України встановлено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухваленням нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Колегія суддів частково приймає доводи касаційної скарги, які дають підстави для висновку, що оскаржені рішення ухвалені без додержанням норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог у частині визнання права користування житловим приміщенням.

В іншій частині рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 25 листопада 2019 року та постанова Тернопільського апеляційного суду від 06 березня 2020 року не оскаржуються, а тому не є предметом перегляду Верховним Судом у касаційному порядку.

Щодо розподілу судових витрат

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру заявлених позовних вимог. Судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови у позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша, друга статті 141 ЦПК України).

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги та відмову в задоволенні позову в частині визнання права користування на умовах найму, з ОСОБА_1 на користь ТНТУ ім. Івана Пулюя підлягають стягненню судові витрати, понесені ним за подання апеляційної та касаційної скарг пропорційно вимогам, у розмірі 2 689,40 грн (1 152,60 грн + 1 536,80 грн).

Керуючись статтями 141 400 409 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Тернопільського національного технічного університету імені Івана Пулюя задовольнити частково.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області

від 25 листопада 2019 року та постанову Тернопільського апеляційного суду

від 06 березня 2020 року в частині позовних вимог про визнання права користування скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Тернопільського національного технічного університету імені Івана Пулюя про визнання права користування відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Тернопільського національного технічного університету імені Івана Пулюя судові витрати у розмірі 2 689,40 грн.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді: А. І. Грушицький

А. А. Калараш

Є. В. Петров

О. С. Ткачук