№ 607/18049/20 - Судова практика України - Законодавство України

Постанова

Іменем України

12 жовтня 2022 року

м. Київ

справа № 607/18049/20

провадження № 61-20761св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом)- ОСОБА_1 , правонаступником якого є ОСОБА_2 ,

відповідач (позивач за зустрічним позовом)- ОСОБА_3 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Управління у справах сім`ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Тернопільського апеляційного суду від 11 листопада 2021 року у складі колегії суддів: Бершадської Г. В., Гірського Б. О., Дикун С. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування житлом.

Позов обґрунтований тим, що йому на підставі договору дарування житлового будинку від 03 листопада 2001 року на праві приватної власності належить будинок АДРЕСА_1 .

ОСОБА_3 не проживає в цьому будинку більше десяти років без поважних причин, не сплачує комунальні платежі, в утриманні житла та прибудинкової території участі не бере, особистих речей в будинку немає і будинком не цікавиться. Перешкод у користуванні житлом позивач відповідачці не чинив. Реєстрація відповідачки порушує право позивача на вільне розпорядження і користування майном, оскільки він позбавлений можливості оформити субсидію тощо.

ОСОБА_3 більше десяти років проживає постійно із членами своєї сім`ї на АДРЕСА_2 .

Просив суд визнати ОСОБА_3 такою, що втратила право користування будинком АДРЕСА_1 .

Короткий зміст зустрічних позовних вимог

У грудні 2020 року ОСОБА_3 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Управління у справах сім`ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради, про усунення перешкод у користуванні житлом та вселення.

Позов обґрунтований тим, що вона проживала у будинку АДРЕСА_1 з народження. На момент її вселення цей будинок належав її дідові ОСОБА_4

03 листопада 2001 року будинок подарований батькові згідно з договором дарування, посвідченого нотаріально приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Василишиним С. Й., реєстровий номер 10255.

У спірному будинку вона безперешкодно проживала до літа 2016 року. У цей період між нею та ОСОБА_1 почали виникати гострі конфлікти. 28 червня 2016 року близько 19 год 05 хв ОСОБА_1 побив її металевою ключкою для гри у гольф та погрожував членам її сім`ї фізичною розправою, вчинивши кримінальні дії, визначені статтею 125 КК України, що підтверджується вироком Тернопільського міськрайонного суду від 06 вересня 2016 року у справі № 607/8538/16. Отже, з літа 2016 року вона вимушена була внаслідок погроз та фізичного насильства тимчасово виїхати з цього будинку.

Надалі ОСОБА_1 продовжував поводитись дуже агресивно та неадекватно. Перебування ОСОБА_3 у будинку стало небезпечним. Вона не могла, не наражаючи себе на небезпеку, зайти до будинку, усі її речі залишились в ньому.

Вона заходила до спірного будинку лише тоді, коли ОСОБА_1 не було вдома.

Протягом 2017 року ОСОБА_1 тривалі періоди перебував на лікуванні в комунальному підприємстві Тернопільській обласній клінічній психоневрологічній лікарні. У його відсутність ОСОБА_3 безперешкодно проживала в будинку разом з дітьми.

У серпні 2018 року ОСОБА_1 змінив ключі до дверей будинку та воріт. ОСОБА_3 та її мати ОСОБА_5 , яка в цей час повернулась із дітьми з відпочинку з м. Шаяни Закарпатської області, не змогли зайти до будинку. З цього приводу зареєстроване звернення до Тернопільського районного відділу поліції ТВП ГУНП в Тернопільській області.

На сьогодні ОСОБА_3 та її діти не мають постійного місця проживання та вимушені жити у знайомих, які погодились надати їй тимчасове житло за адресою: АДРЕСА_2 . Іншого житла вона не має.

Будинок у с. Зарічево Закарпатської області, про який вказує представник ОСОБА_1 , належить іншій особі.

Просила зобов`язати ОСОБА_1 не чинити їй перешкоди в користуванні нею та її дітьми ОСОБА_6 і ОСОБА_6 спірним будинком та вселити їх в нього.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 07 червня 2021 року у первісному та зустрічному позовах відмовлено.

Відмовивши у первісному та зустрічному позовах, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_3 з поважних причин не проживає у спірному будинку, з метою уникнення конфлікту та непорозумінь, які виникли між сторонами, проживає у м. Тернополі. Іншого житла у її власності немає. Вона не довела, що позивач їй чинить перешкоди у користуванні житлом.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 11 листопада 2021 року рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 07 червня 2021 року скасоване, ухвалено нове рішення, яким ОСОБА_3 визнана такою, що втратила право користування спірним будинком.

Скасувавши рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив з того, що у матеріалах справи відсутні будь-які докази про те, що ОСОБА_3 намагалася повернутися до спірного будинку, вживала будь-які заходи щодо вселення, зокрема і в судовому порядку.

Рішення суду першої інстанції містить взаємовиключні висновки, зокрема відмовивши у первісному позові, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_3 з поважних причин не проживає у спірному будинку, оскільки батько перешкоджає їй у доступі до будинку. Відмовивши у зустрічному позові, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_3 не довела, що позивач чинить їй перешкоди в користуванні житлом. Висновки суперечать один одному та не узгоджуються з мотивувальною частиною рішення суду першої інстанції в частині підстав відмови в первісному позові.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У грудні 2021 року ОСОБА_3 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Тернопільського апеляційного суду від 11 листопада 2021 року, просила її скасувати, залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржуване судове рішення є незаконним, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.

Вона з поважних причин не проживає в будинку, оскільки в 2016 році батько побив її і вона з метою уникнення конфліктів та непорозумінь проживає на АДРЕСА_3 . Земельну ділянку в с. Великі Гаї вони придбали з чоловіком і збудували під час шлюбу будинок, однак в ньому не проживають. З чоловіком вона не проживає близько чотирьох років, він працює в м. Києві та приїжджає до дітей.

Суд першої інстанції встановив, що вона перестала проживати у спірному будинку у зв'язку із перешкодами з боку ОСОБА_1 , а не з підстав втрати інтересу чи добровільно, тому дійшов обґрунтованого висновку, що вона з поважних причин не проживала у спірному будинку.

Суд апеляційної інстанції помилково зазначив як підставу для скасування рішення суду першої інстанції наявність у її чоловіка зареєстрованого на нього будинку. Суд апеляційної інстанції встановив ці обставини лише на підставі показань однієї сторони, що суперечить принципу змагальності.

Також суд апеляційної інстанції помилково взяв до уваги наявність будинку у с. Зарічево Закарпатської області, посилаючись на довідку Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, оскільки цей будинок належить іншій однойменній особі, яка не має РНОКПП.

Аргументи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу доВерховного Суду не надійшов.

Рух справи в суді касаційної інстанції

У квітні 2022 року ОСОБА_3 звернулася до Верховного Суду з клопотанням, в якому повідомила про смерть ОСОБА_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на підтвердження надала копію свідоцтва про смерть.

Ухвалою Верховного Суду від 17 травня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.

У липні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

У липні 2022 року ОСОБА_2 звернулася до Верховного Суду із заявою про закриття касаційного провадження.

Ухвалою Верховного Суду від 12 липня 2022 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, у складі колегії з п`яти суддів.

Ухвалою Верховного Суду від 31 серпня 2022 року заяву ОСОБА_2 про закриття касаційного провадження залишено без задоволення. Залучено ОСОБА_2 до участі у справі як правонаступника ОСОБА_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

У вересні 2022 року ОСОБА_2 звернулася до Верховного Суду з клопотанням про зупинення касаційного провадження до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 607/10326/22.

Підстави відкриття касаційного провадження та межі розгляду справи

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційне провадження відкрито з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Рішення суду першої інстанції в частині вирішення зустрічного позову у суді апеляційної інстанції не оскаржувалося, тому не переглядається і судом касаційної інстанції.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про задоволення касаційної скарги з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ОСОБА_1 на підставі договору дарування від 03 листопада 2001 року за реєстровим № 10255 на праві приватної власності належить житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами, що знаходиться на АДРЕСА_1 .

ОСОБА_3 є рідною дочкою ОСОБА_1 , яка має двоє неповнолітніх дітей ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Вироком Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 05 вересня 2016 року у справі № 607/8538/16-к встановлено, що 28 червня 2016 року близько 19 год 05 хв ОСОБА_1 , який перебував в приміщенні ринку «Новий +», що на проспекті Ст. Бандери 72, в м. Тернополі, на ґрунті неприязних відносин під чассловесного конфлікту зі своєю дочкою ОСОБА_3 умисно наніс їй близько десяти ударів долонями рук в праву ділянку обличчя, грудну клітку, ліве та праве плече, та обох передпліччях, чим спричинив їй легкі тілесні ушкодження. Цим вироком ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 125 КК України, та призначено йому покарання у виді штрафу в розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 510,00 грн.

Згідно з випискою з медичної карти стаціонарного хворого № 10817 пацієнт ОСОБА_1 знаходився на стаціонарному лікуванні у Тернопільській обласній комунальній клінічній психоневрологічній лікарні з 11 листопада 2016 року до 30 листопад 2016 року. Діагноз: Геморагічний інсульт в лівій гемісфері головного мозку гострий період з помірно вираженою сенсорно-амнесзтичною афазією. Змішана (дисциркулятора та дисметаболічна) енцефалопатія з нерізко-вираженою загально - мозковою симптоматикою. ІХС. Стенокардія напруги 2 ФК. Постінфарктний кардіосклероз (гострий Q-інфаркт вересень 2013 року). Стан після стентування ONCX (2013), стентування PDA 2014 року СН 1 ст. Гіпертонічна хвороба 3 ст, ст. 2 CH1 (NYHA 2). Госпітальна двобічна нижньодолева пневмонія, середнього ступеня важкості, ЛН 1 ст. ст. розрішення. Цукровий діабет, II тип, в стадії медикаментозної субкомпенсації, важкий перебіг.

Відповідно до актів обстеження місця проживання від 08 березня 2019 року, 07 червня 2019 року, 09 серпня 2019 року, 02 листопада 2019 року, 06 березня 2020 року, 08 травня 2020 року, 07 серпня 2020 року, складених ОСОБА_1 за участі ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , на час проведення обстеження та складання цьго акта ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 не проживає, її майна і особистих речей в будинку не виявлено. За цією адресою проживає і має постійне місце реєстрації ОСОБА_1 .

Згідно з актами опитування сусідів від 21 липня 2020 року та 16 вересня 2020 року комісією у складі діловода сільської ради та сусідів складено акт про те, що 21 липня 2020 року здійснено перевірку на предмет проживання ОСОБА_3 та встановлено, що вона зареєстрована на АДРЕСА_1 , але зі слів власника будинку ОСОБА_1 за вказаною адресою не проживає більше десяти років.

Відповідно до довідки, виданої виконкомом Великогаївської сільської ради 16 вересня 2020 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , жителю АДРЕСА_1 , склад його сім`ї: ОСОБА_10 - ІНФОРМАЦІЯ_5 , дочка (зареєстрована, за вказаною адресою не проживає).

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта № 230740547 від 03 листопада 2020 року за ОСОБА_3 16 лютого 2017 року проведено державну реєстрацію права приватної власності на нежитлове приміщення, загальною площею 567,2 кв.м. за адресою АДРЕСА_4 ; 14 липня 2015 року проведено державну реєстрацію права приватної власності на земельну ділянку площею 2 га у Кордишівській с/р Шумського району Тернопільської обл. Також здійснена реєстрація права приватної власності на будинок за адресою: АДРЕСА_5 за ОСОБА_3 , однак у зв`язку із відсутністю ідентифікаційного коду у особи, за якою зареєстроване вказане майно неможливо встановити дійсність належності вказаного будинку саме ОСОБА_3 , яка заперечує факт володіння цією нерухомістю.

Відповідно до довідки № 80/2020, виданої 08 грудня 2020 року Об`єднанням співвласників квартирного будинку «Чайковського 39», згідно з договірних домовленостей ОСОБА_3 разом з дітьми ОСОБА_6 та ОСОБА_6 проживає за адресою: АДРЕСА_2 . На підставі наданої ОСОБА_3 копії паспорта НОМЕР_1 , виданого Тернопільським РВ УМВС України в Тернопільській області 17 червня 2005 року, встановлено, що постійним місцем реєстрації є: АДРЕСА_1 .

Згідно з довідками про реєстрацію місця проживання, виданих центром надання адміністративних послуг Великогаївської сільської ради, ОСОБА_6 та ОСОБА_6 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 ( ОСОБА_11 з 12 жовтня 2020 року та ОСОБА_12 з 10 листопада 2020 року).

Відповідно до копій квитанцій ОСОБА_13 здійснювала оплату за телекомунікаційні послуги за адресою: АДРЕСА_1 за період січень 2016 року - березень 2016 року, травень 2016 року, липень 2016 року, вересень 2016 року, вересень 2017 року, березень 2018 року.

Згідно з талоном-повідомлення єдиного обліку № 7398 Тернопільського РВП ТВП ГУНП в Тернопільській області про прийняття і реєстрацію заяви (повідомлення) про кримінальне правопорушення та іншу подію, 25 листопада 2020 року об 11 год 13 хв надійшла заява ОСОБА_3 з проханням спільно із працівниками поліції забрати свої особисті речі із будинку батька ОСОБА_14 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

05 лютого 2021 року між ОСОБА_1 (продавець) та ОСОБА_15 (покупець) укладено попередній договір купівлі-продажу нерухомого майна, згідно з яким продавець зобов`язується продати та передати покупцю, а покупець зобов`язується купити та прийняти від продавця житловий будинок, з надвірними побудовами і спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та земельну ділянку, площею 0,2500 га, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер: 6125281700:02:001:1777, що розташована за адресою: с. Великі Гаї, до 05 квітня 2021 року укласти договори купівлі-продажу нерухомого майна на умовах, передбачених цим договором (пункт 1 договору). Якщо договори купівлі-продажу не будуть укладені протягом строку, встановленого в пункті 1 цьогодоговору з вини продавця - продавець зобов`язується повернути покупцю кошти, сплачені ним в рахунок виконання зобов`язання в сумі 280 000,00 грн, а також 10 % від ціни продажу нерухомого майна, тобто від 8 400 000,00 грн, а саме 840 000,00 грн (пункт 7 договору).

07 червня 2021 року ОСОБА_1 видана довідка № 01-4/1001 про те, що він перебуває на стаціонарному лікуванні у ПІТ-кардіологічному відділенні КНП «Тернопільська університетська лікарня» ТОР з 06 червня 2021 року до сьогодні з діагнозом: IXC-прогресуюча стенокардія (дестабілізація з 06 червня 2021 року після інфарктний кардіосклероз (2013року) Стентування ОТЛКА-2 стенти (2013-2014 роки) Стенезуючий коронаросклероз, гіпертонічна хвороба III ст. 2 ст, - гіпертензивне серце (дуже високий кардіосимулярний ризик СН II ACT- цукровий діабет II тип. Перенесений геморагічний інсульт 2016 році.

Суд апеляційної інстанції встановив, що починаючи з 2018 року ОСОБА_3 проживає згідно з договірних домовленостей разом з двома дітьми ( ОСОБА_6 та ОСОБА_6 ) за адресою: АДРЕСА_2 .

Чоловік ОСОБА_3 - ОСОБА_16 зареєстрував на праві приватної власності житловий будинок загальною площею 327 кв. м на АДРЕСА_6 . Вказану обставину сторони визнали, тому ОСОБА_3 є власником 1/2 вказаного житлового будинку.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Щодо первісного позову

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.

Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним (частина перша, четверта статті 41 Конституції України).

Кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду (частини перша, четверта статті 47 Конституції України).

Відповідно до частини першої статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Ця норма права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. Не має значення, ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.

Згідно з частиною першою статті 383 ЦК України, статтею 150 ЖК України (тут і далі назва Кодексу в редакції Закону № 2215-IX від 21 квітня 2022 року)громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.

Відповідно до частини четвертої статті 156 ЖК України до членів сім`ї власника відносяться особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу, а саме подружжя, їх діти і батьки. Членами сім`ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.

Системний аналіз зазначених норм матеріального права дає підстави для висновку, що користування житлом, яке знаходиться у власності особи, мають члени сім`ї власника (подружжя, їх діти, батьки) та інші особи, які постійно проживають разом з власником у будинку, ведуть з ним спільне господарство, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом (частина четверта статті 9 ЖК України).

Засадничими принципами цивільного судочинства є змагальність та диспозитивність, що покладає на позивача обов`язок з доведення обґрунтованості та підставності усіх заявлених вимог. Саме на позивача покладається обов`язок надати належні та допустимі докази на доведення власної правової позиції.

Застосовуючи принцип диспозитивності, закріплений у статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Отже, позивач, як особа, яка на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами на звернення до суду за захистом порушеного права, визначає докази, якими підтверджуються доводи позову та спростовуються заперечення відповідача проти позову, доводиться їх достатність та переконливість.

Відповідно до статті 405 ЦК України, члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

За змістом вказаної норми матеріального права при вирішенні питання про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, враховуються причини її відсутності. Підставою для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, може слугувати лише свідома поведінка такої особи, яка свідчить про втрату нею інтересу до такого житлового приміщення.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (постанова Великої Палати Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19).

У позовній заяві ОСОБА_1 , посилаючись на статтю 405 ЦК України, фактично просив визнати ОСОБА_3 такою, що втратила право користування житлом, як члена його сім`ї. Мотиви, що ОСОБА_3 не є членом його сім`ї, у позовній заяві не викладено.

Суди також не встановили, що ОСОБА_3 не є членом сім`ї ОСОБА_1 .

Відповідно до статті 405 ЦК України суд має встановити причини, через які ОСОБА_3 не проживала у житлі.

Верховний Суд зазначає, що суд встановлює причини, через які особа не проживає у житлі, як підстави для визнання її такою, що втратила право користування житлом , з урахуванням конкретних життєвих обставин.

Відповідно до цивільного процесуального закону позивач має довести факт відсутності відповідача у жилому приміщенні без поважних причин.

Суди встановили, що позивач за первісним позовом є власником житлового будинку АДРЕСА_1 , відповідачка за первісним позовом є його дочкою та проживала у цьому будинку з народження до моменту конфліктної ситуації, до 28 червня 2016 року, під час якої ОСОБА_1 наніс їй тілесні ушкодження, за що був засуджений вироком Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 05 вересня 2016 року.

З червня 2016 року до серпня 2018 року ОСОБА_3 приїздила до будинковолодіння за вказаною вище адресою, привозила своїх дітей - внуків ОСОБА_1 , та за відсутності останнього залишалася ночувати у будинку, де на той час мешкала її мати ОСОБА_5 . Протягом 2016-2018 років ОСОБА_3 оплачувала телекомунікаційні послуги за адресою проживання батька.

Суди встановили, що з серпня 2018 року ОСОБА_3 не користується будинком де зареєстрована, їй відомо, що ОСОБА_1 змінивзамки в дверях будинку, встановив огорожу, а тому ОСОБА_3 з метою уникнення конфліктів та непорозумінь разом із дітьми проживає на АДРЕСА_2 у житлі, яке їй не належить. Іншого житла вона у власності не має.

Висновки суду апеляційної інстанції, викладені в оскаржуваному судовому рішенні, обґрунтовані виключно доводами ОСОБА_1 та тими обставинами, на які він посилався, як на підставу позову.

Оцінивши обставини справи на докази у справі, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_3 у спірному будинку не проживає без поважних причин.

Ухваливши рішення про задоволення первісного позову, суд апеляційної інстанції зазначив, що сам по собі факт неприязних стосунків між сторонами не є підтвердженням того, що ОСОБА_3 не проживала у будинку з поважних причин, та не може бути підставою для визнання поважності причин її непроживання у будинку.

Суд першої інстанції, встановивши обставини справи та надавши оцінку підставам позову за первісним позовом дійшов обґрунтованого висновку, що ОСОБА_3 не втратила інтерес до житла, що знаходиться на АДРЕСА_1 , підстави її не проживання за цією адресою є поважними, оскільки конфлікт між нею та власником житла триває, а вона не може вважатися такою, що втратила право на користування житлом.

Суд першої інстанції обґрунтовано взяв до уваги, що підтвердженням непорозуміння між сторонами у справі, яке не припинилися, є звернення ОСОБА_3 25 листопада 2020 року із заявою до територіального органу Національної поліції із проханням спільно із працівниками поліції забрати свої особисті речі із будинку батька ОСОБА_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

У зв`язку з цим, помилковим є твердження суду апеляційної інстанції, що ОСОБА_3 залишила будинок, починаючи з червня 2016 року, до подання позову не проживала у ньому та не користувалася, не робила спроб та не вживала заходів для проживання у спірному будинку.

Крім того, суд апеляційної інстанції не встановив, що ОСОБА_3 свідомо втратила інтерес до житлового приміщення, що є обов`язковою підставою для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

Також суд апеляційної інстанції не взяв до уваги показання свідків та не надав їм належну правову оцінку у сукупності з іншими доказами у справі, які підтвердили, що ОСОБА_3 з народження проживала у спірному будинку, потім ходила у школу, вийшла заміж, після чого чоловік і діти почали там проживати, останній раз бачили ОСОБА_3 влітку 2018 року. ОСОБА_1 у 2016 році побив дочку, а потім вигнав дружину з дому. Після конфлікту з ОСОБА_1 . ОСОБА_3 не могла потрапити до спірного будинку.

Отже, встановлені судом першої інстанції обставини вказують на недоведеність заявленого ОСОБА_17 позову про втрату ОСОБА_3 права на користування житлом, тому обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про відмову в первісному позові.

Висновки суду апеляційної інстанції про суперечливість висновків суду першої інстанції щодо відмови в первісному та зустрічному позовах не спростовують встановлені судом першої інстанції обставини та висновки про непроживання ОСОБА_3 у належному ОСОБА_1 будину з поважних причин, враховуючи, що суд касаційної інстанції переглядає рішення лише в частині первісного позову.

Згідно зі статтею 8 Конвенції кожній особі гарантується право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла.

Такий загальний захист поширюється не лише на власника квартири, але і на наймача (рішення ЄСПЛ від 18 лютого 1999 року у справі «Ларкос проти Кіпру», заява № 29515/95).

Тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції, а тому виселення її з відповідного житла є невиправданим втручанням в приватну сферу особи, порушенням прав на повагу до житла.

З огляду на викладене, відсутня правова підстава для втрати права користування ОСОБА_3 належним на праві власності ОСОБА_1 (правонаступник ОСОБА_2 ) житлом. Отже, відсутній критерій законності втручання в право ОСОБА_3 на користування житлом, тому відсутні підстави надавати оцінку легітимності мети втручання у право на житло та необхідності у демократичному суспільстві.

Посилання в касаційній скарзі на незастосування судом апеляційної інстанції норм права без врахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 686/436/17, провадження № 61-2797св19,є обґрунтованими щодо застосування висновків, що відповідач з поважних причин не проживає у спірному житловому приміщенні, а саме через конфлікти та суперечки з позивачкою, не втратив інтерес до спірного житла.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції здійснив помилкову оцінку доказів у справі та скасував рішення суду першої інстанції в частині первісного позову, яке відповідає вимогам закону.

Щодо зупинення провадження у справі

Клопотання обґрунтоване тим, що у провадженні Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним. На її думку вирішення того позову має істотне значення для розгляду цієї справи, оскільки ОСОБА_3 ставить під сумнів правонаступництво ОСОБА_2 після смерті ОСОБА_1 .

При застосуванні правил ЦПК України про зупинення провадження у випадках, передбачених статтею 251 ЦПК України, суд зобов`язаний зупинити провадження у справі, а при наявності підстав, визначених статтею 252 ЦПК України, питання про зупинення провадження у справі вирішується судом у залежності від конкретних обставин справи. Перелік підстав для зупинення провадження у справі, наведений в статтях 251 252 ЦПК України, є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 251 ЦПК України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у разі об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Підставою для зупинення провадження у справі є не лише існування іншої справи на розгляді в суді та припущення про те, що рішення в ній має значення для цивільної справи, що розглядається, а саме неможливість її розгляду до вирішення іншої справи.

Лише взаємопов`язаність двох справ не свідчить про неможливість розгляду однієї справи до прийняття рішення в іншій справі, оскільки незалежно від результату розгляду справи № 607/10326/22, суд касаційної інстанції має достатньо правових підстав для розгляду справи, яка є предметом касаційного перегляду.

Неможливість розгляду однієї справи до вирішення справи іншим судом полягає лише в тому, що обставини, які розглядаються іншим судом, не можуть бути встановлені судом самостійно.

Пов`язаність справ полягає у тому, що рішення іншого суду, який розглядає справу, встановлює обставини, що впливають на збирання та оцінку доказів у цій справі. Ці обставини повинні бути такими, що мають значення для цієї справи.

Вирішення питання про зупинення провадження у справі не повинно призводити до порушення розумного строку розгляду справи.

З огляду на викладене Верховний Суд вважає за необхідне залишити клопотання ОСОБА_2 про зупинення провадження у справі без задоволення, враховуючи, що докази у справі дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом розгляду в цій справі, що переглядається в касаційному порядку.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з пунктом 4 частини першої статті409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.

Відповідно до статті 413 ЦПК України, установивши, що апеляційним судом було скасовано судове рішення, яке відповідає закону, суд касаційної інстанції скасовує рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції.

Перевіривши в межах касаційної скарги правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити, судове рішення суду апеляційної інстанції скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Керуючись статтями 400 409 413 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Заяву ОСОБА_2 про зупинення касаційного провадження залишити без задоволення.

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Постанову Тернопільського апеляційного суду від 11 листопада 2021 року скасувати, рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 07 червня 2021 року залишити в силі.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко