Постанова

Іменем України

02 березня 2023 року

м. Київ

справа № 607/21703/21

провадження № 61-11873св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Дундар І. О. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Державна казначейська служба України, Головне управління Державної казначейської служби України у Тернопільській області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 21 вересня 2022 року у складі судді Сливки Л. М. та постанову Тернопільського апеляційного суду від 16 листопада 2022 у складі колегії суддів: Шевчук Г. М., Міщій О. Я.,Бершадської Г. В.,

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Тернопільського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної казначейської служби України у Тернопільській області (далі - Головне управління ДКСУ у Тернопільській області), Державної казначейської служби України (далі - ДКСУ) про відшкодування моральної та матеріальної шкоди.

Позов мотивований тим, що постановою Тернопільського апеляційного суду від 03 грудня 2019 року у справі № 607/14261/19 стягнуто на користь ОСОБА_1 2 000,00 грн для відшкодування (компенсації) моральної шкоди, заподіяної внаслідок дії працівників УПП Департаменту патрульної поліції в Тернопільській області по притягненню до адміністративної відповідальності.

11 січня 2020 року Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області видано виконавчий лист у справі № 607/14261/19.

23 лютого 2020 року позивачем до Управління ДКСУ у м. Тернополі Тернопільської області подано заяву про стягнення коштів з державного бюджету для відшкодування моральної шкоди. До заяви додано оригінал виконавчого листа, копію постанови суду, реквізити.

У зв`язку з бездіяльністю казначейської служби, 04 квітня 2020 року позивачем направлено скаргу до ДКСУ з проханням вжити заходів щодо безспірного списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації) ОСОБА_1

07 квітня 2020 року позивачу направлено відповідь на подану скаргу, зі змісту якої вбачається, що заява з виконавчим документом перенаправлена до Головного управління ДКСУ у Тернопільській області і буде виконана в порядку черговості.

Позивач зазначає, що ним не отримано відшкодування, виконавчий документ не виконано, кошти Головним управлінням ДКСУ в Тернопільській області не перераховані.

На думку позивача, внаслідок тривалого невиконання рішення суду та невиплати коштів позивачу завдано моральну шкоду, яка полягає в моральних та фізичних стражданнях, які внесли негативні зміни у його життя.

Позивач просив стягнути за рахунок Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку 1 000 000,00 грн - відшкодування моральної шкоди, 46,24 грн - 3% річних, 30,00 грн - інфляційні витрати.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 08 вересня 2021 року у справі № 500/124/21 відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ДКСУ, Головного управління ДКСУ у Тернопільській області про відшкодування моральної та матеріальної шкоди.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 листопада 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Скасовано рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 08 вересня 2021 року у справі № 500/124/21 та ухвалено постанову, якою закрито провадження за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ДКСУ, Головного управління ДКСУ у Тернопільській області про відшкодування моральної та майнової шкоди.

Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17 листопада 2021 року справу № 500/124/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ДКСУ, Головного управління ДКСУ у Тернопільській області про відшкодування моральної та матеріальної шкоди передано до Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області.

Короткий зміст оскаржених судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 21 вересня 2022 року, яке залишено без змін постановою Тернопільського апеляційного суду від 16 листопада 2022 року, позов ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Майка М. Б., до ДКСУ, Головного управління ДКСУ у Тернопільській області про відшкодування моральної та майнової шкоди задоволено частково.

Стягнуто із Державного бюджету України шляхом безспірного списання ДКСУ з відповідного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 5 000,00 грн моральної шкоди.

Стягнуто із Державного бюджету України шляхом безспірного списання ДКСУ з відповідного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 46,24 грн - 3% річних за прострочення перерахування коштів та 30,00 грн інфляційних втрат, що в загальному становить 76,24 грн.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Судові витрати по справі у відповідності до статті 141 ЦПК України компенсовано за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що із матеріалів справи вбачається, що 30 червня 2022 року казначейство здійснило перерахування коштів на користь позивача ОСОБА_1 в якості відшкодування моральної шкоди у розмірі 2 000,00 грн за виконавчим листом № 607/14261/19, виданим Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області від 11 січня 2020 року. Врахувавши тривалий характер порушення (понад три роки), який полягав у невиконанні рішення суду, суд першої інстанції визнав факт заподіяння позивачу моральної шкоди, проте, з урахуванням характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, суд зробив висновок, що позовні вимоги позивача щодо стягнення моральної шкоди у розмірі 1 000 000,00 грн є завищеними, зазначений розмір не знайшов свого підтвердження у судовому засіданні. Так, позивачу були спричинені моральні страждання, що безумовно змінило його нормальний життєвий ритм, проте інших доказів на підтвердження немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення, істотності змін в житті, тощо) до суду не надано, а тому керуючись засадами справедливості, добросовісності та розумності, суд першої інстанції стягнув із Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 5 000,00 грн моральної шкоди.

Суд першої інстанції, з урахуванням вимог статті 625 ЦК України та правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 01 жовтня 2014 року у справі № 6-113цс14 та у постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 14-16цс18, стягнув з ДКСУ за рахунок коштів державного бюджету на користь позивача 3% річних у розмірі 46,24 грн та інфляційні втрати у сумі 30,00 грн за тривале невиконання рішення суду.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що, враховуючи тривалість вимушених змін у житті позивача, глибину душевних страждань, яких зазнав ОСОБА_1 внаслідок неналежного виконання судового рішення про стягнення з ДКСУ на його користь 2 000,00 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди, та з урахуванням вимог розумності і справедливості, суд першої інстанції вірно визначив розмір моральної шкоди в сумі 5 000,00 грн. Встановивши, що ДКСУ прострочено грошове зобов`язання з виплати позивачу присуджених рішенням суду грошових коштів, суд першої інстанції вірно зазначив, що у позивача виникло право на застосування наслідків такого порушення у вигляді стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У листопаді 2022 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить постанову Тернопільського апеляційного суду від 16 листопада 2022 року скасувати, рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 21 вересня 2022 року змінити, прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц, від 28 жовтня 2020 року у справі № 610/3221/19-ц. У цих постановах Верховний Суд зазначив, що визначення розміру відшкодування шкоди залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступеня зниження престижу, репутації, часу та зусиль, необхідних для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості. Мотивування суду першої та апеляційної інстанції суперечить вищевикладеним висновкам Верховного Суду, дані висновки Верховного Суду не враховані судами. Визначений судом розмір моральної шкоди значно занижений та не відповідає глибині моральних страждань позивача та принципу розумності, виваженості і справедливості. Своєю протиправною бездіяльністю посадові особи Головного управління ДКСУ у Тернопільській області заподіяли позивачу психологічну травму, внаслідок якої був повністю порушений його нормальний уклад життя, соціальні зв`язки.

Позивач звертає увагу на те, що негативні спогади про психотравмуючі події завдають йому постійно нових душевних страждань, а гіркий досвід викликає страх повторення ситуації. Також, позивач відчуває внутрішній дискомфорт, емоційну напругу та розгубленість через неспроможність самостійно подолати наслідки заподіяної психологічної травми. Розмір душевних страждань позивач оцінює у 1 000 000,00 грн. На його думку, зазначена сума враховує усі страждання, які йому довелося пережити.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 08 грудня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі № 607/21703/21; витребувано справу з суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 08 грудня 2022 року касаційну скаргу ДКСУ, яка підписана представником Качор В. В., на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 21 вересня 2022 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 16 листопада 2022 року повернуто.

У січні 2023 року справа № 607/21703/21 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 02 березня 2023 року відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , поданий ДКСУ, повернуто без розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 08 грудня 2022 року вказано, що касаційна скарга містить передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц, від 28 жовтня 2020 року у справі № 610/3221/16-ц, від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц, від 06 липня 2020 року у справі № 522/16531/17, від 16 травня 2018 року у справі № 14-16цс18, від 26 червня 2019 року у справі № 757/21050/16-ц, від 27 листопада 2019 року у справі № 750/6330/17, від 15 квітня 2020 року у справі № 761/24136/15-ц та у постанові Верховного Суду України від 01 жовтня 2014 року у справі № 6-113цс14 та судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України).

Фактичні обставини

Суди встановили, що постановою Тернопільського апеляційного суду від 03 грудня 2019 року у справі № 607/14261/19 стягнуто з держави на користь ОСОБА_1 шляхом безспірного списання коштів державного бюджету в сумі 2 000,00 грн для відшкодування (компенсації) моральної шкоди, заподіяної внаслідок дії працівників УПП Департаменту патрульної поліції в Тернопільській області по притягненню до адміністративної відповідальності.

На виконання зазначеної постанови Тернопільського апеляційного суду від 03 грудня 2019 року Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області 11 січня 2020 року видано виконавчий лист у справі № 607/14261/19.

23 лютого 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Управління ДКСУ у м. Тернополі Тернопільської області із заявою про перерахування йому моральної шкоди, стягненої за виконавчим листом Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області виданого 11 січня 2020 у справі № 607/14261/19.

Управлінням ДКСУ у м. Тернополі Тернопільської області 05 березня 2020 року супровідним листом за № 06-08/332 перенаправлено зазначену заяву ОСОБА_1 із виконавчим документом по справі № 607/14261/19 до Головного управління ДКСУ у Тернопільській області для подальшого виконання.

За наслідками опрацювання документів, поданих позивачем, у відповідності до пункту 36 Порядку № 845, Головне управління ДКСУ у Тернопільській області звернулося щодо надання відомостей, що можуть бути підставою для зупинення безспірного списання коштів державного бюджету і їх перерахування на рахунок стягувача, до Управління патрульної поліції в Тернопільській області Департаменту патрульної поліції України.

На виконання пункту 37 Порядку № 845 Головним управлінням ДКСУ у Тернопільській області заяву стягувача та виконавчий документ Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області, виданий 12 лютого 2020 року у справі №607/14261/19 направлено до ДКСУ для здійснення безспірного списання коштів державного бюджету.

04 квітня 2020 року позивачем направлено скаргу до ДКСУ з проханням вжити заходів щодо безспірного списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації) ОСОБА_1

30 червня 2022 року казначейство здійснило перерахування коштів на користь позивача ОСОБА_1 в якості відшкодування моральної шкоди у розмірі 2 000,00 грн за виконавчим листом № 607/14261/19, виданим Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області від 11 січня 2020 року.

Позиція Верховного Суду

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно із вимогами статті 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв`язку із приниженням її честі, гідності а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості.

Аналіз положень статті 23 ЦК України дозволяє зробити висновок, що за загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди.

Загальні підстави відповідальності за майнову та моральну шкоду, завдану органом державної влади, їх посадовими та службовими особами, передбачені нормами статей 1167 1173 1174 ЦК України, відповідно до яких:

моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом;

шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадової або службової особи при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів (статті 1173 1174 ЦК України).

Статті 1173 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків. Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України.

Як свідчить тлумачення статей 23 1173 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній особі незаконною бездіяльністю органу державної влади, відшкодовується державою, і при визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA,№ 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 27 листопада 2019 року у справі №750/6330/17 (адміністративне провадження №К/9901/37372/18), на яку посилається позивач у касаційній скарзі, зазначено, що

«у практиці Європейського Суду з прав людини порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань та незручностей зокрема через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди (див. наприклад, Рисовський проти України, № 29979, п. 86, 89, від 20 жовтня 2011, Антоненков та інші проти України, № 14183/02, п. 71, 22 листопада 2005).

Таким чином, психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров`я, можуть свідчить про заподіяння їй моральної шкоди.

Виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір.

При цьому слід виходити з презумпції, що порушення прав людини з боку суб`єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним конституційним обов`язкам (ст. 3. 19 Конституції України) і завжди викликає у людини негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого.

У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам. При цьому, в силу ст. 1173 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини відповідача - органу державної влади чи місцевого самоврядування, а протиправність його дій та рішень презюмується - обов`язок доказування їх правомірності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України)».

Отже, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначається залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо), та, з урахуванням інших обставин, зокрема, тяжкості вимушених змін у життєвих стосунках, ступеню зниження престижу і ділової репутації позивача. При цьому виходити слід із засад розумності, виваженості та справедливості.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

У справі, що переглядається, суди встановили надмірну тривалість невиконання рішення суду, внаслідок чого ОСОБА_1 завдана моральна шкода, яка полягає в душевних стражданнях, яких він зазнав у зв`язку з тривалим невиконання судового рішення.

Отже, суди, виходячи із обставин справи і зібраних доказів, врахувавши характер та обсяг заподіяних позивачу моральних страждань, засади розумності і справедливості, вважали за необхідне визначити розмір відшкодування моральної шкоди 5 000,00 грн.

Зважаючи на те, що законодавством не встановлено чіткого розміру відшкодування моральної шкоди у цій категорії справ, доводи касаційної скарги в частині збільшення розміру відшкодування моральної шкоди зводяться до переоцінки доказів, що на підставі норм статті 400 ЦПК України не належить до компетенції суду касаційної інстанції.

Висновки суду за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені з порушенням норм процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу належить залишити без задоволення, постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, а тому судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 21 вересня 2022 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 16 листопада 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. О. Дундар

Н. О. Антоненко

М. М. Русинчук