Постанова

Іменем України

06 жовтня 2021 року

м. Київ

справа № 607/23087/19

провадження № 61-140св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., Усика Г. І. (суддя-доповідач),

Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Тернопільського апеляційного суду від 02 грудня 2020 року у складі колегії суддів: Парандюк Т. С., Дикун С. І, Храпак Н. М.

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст заявлених позовних вимог

У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про поділ майна подружжя та визнання недійсним договору купівлі-продажу.

На обґрунтування позовних вимог зазначала, що 07 червня 2003 року між нею та ОСОБА_2 зареєстрований шлюб, який розірвано рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 27 березня 2019 року. У шлюбі народилося двоє дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка є особою з інвалідністю.

За час шлюбу подружжя набуло у власність житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 48 кв. м; земельні ділянки, розташовані на території Цебрівської сільської ради, площею 0,084 га та 0,223 га; автомобіль «Шевроле Авео», 2008 року випуску, державний реєстраційний знак НОМЕР_1 .

09 листопада 2018 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (сестра відповідача), тобто під час перебування ОСОБА_2 у шлюбі з ОСОБА_1 , без її згоди укладено договір купівлі-продажу транспортного засобу - автомобіля «Шевроле Авео», 2008 року випуску, державний реєстраційний знак НОМЕР_1 .

Оскільки будинок, земельні ділянки та автомобіль є об`єктами спільної сумісної власності та враховуючи, що на її утриманні перебуває двоє неповнолітніх дітей, один з яких має інвалідність, позивач просила відступити від засад рівності часток подружжя та визнати за нею:

- право власності на 2/3 частини житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, загальною площею 48 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;

- право власності на 2/3 частини земельної ділянки площею 0,084 га згідно з державним актом на землю серії ЯЕ №123690 та на 2/3 частини земельної ділянки площею 0,223 га згідно з державним актом на землю серії ЯЕ №123689;

- скасувати договір купівлі-продажу від 09 листопада 2018 року №6141/2018/1183018 транспортного засобу «Шевроле Авео», 2008 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 ;

- визнати за ОСОБА_1 право власності на 2/3 частини автомобіля «Шевроле Авео», 2008 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 .

У січні 2020 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про стягнення грошової компенсації.

В обґрунтування вимог зустрічного позову ОСОБА_2 зазначав, що під час перебування у шлюбі з ОСОБА_1 вони проживали у квартирі АДРЕСА_2 , у якій за рахунок спільних коштів провели капітальний ремонт. Загальна вартість вкладених у ремонт коштів становить 115 140,00 грн, половина з яких - 57 570,00 грн, просив стягнути з ОСОБА_1 відповідно до статей 57 60 62 70 СК України.

Короткий зміст ухвалених судових рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Зборівського районного суду Тернопільської області від 26 серпня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано недійсним договір купівлі - продажу автомобіля «Шевроле Авео», 2008 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , № 6141/2018/1183018 від 09 листопада 2018 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину автомобіля Шевроле Авео», 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 .

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, загальною площею 48 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину земельної ділянки площею 0,084 га згідно з державним актом на землю серії ЯЕ № 123690 та на 1/2 частину земельної ділянки площею 0,223 га згідно з державним актом на землю серії ЯЕ № 123689.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 відмовлено.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, загальною площею 48 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та земельні ділянки площею 0,084 га та 0,223 га є спільною сумісною власністю подружжя, яке підлягає поділу в рівних частках.

Встановивши, що автомобіль «Шевроле Авео», 2008 року випуску, державний реєстраційний знак НОМЕР_1 , був набутий за спільні кошти подружжя у період шлюбу, а отже є їх спільною сумісною власністю, суд першої інстанції дійшов висновку, що неотримання згоди іншого з подружжя при відчуженні такого майна є порушенням вимог статей 60 61 63 СК України, та підставою для визнання недійсним оспорюваного договору купівлі-продажу автомобіля.

Посилаючись на те, що відповідач ОСОБА_2 дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, не приховував, не знищував та не пошкоджував спільного майна, витрачав кошти в інтересах сім`ї та сплачує аліменти, суд першої інстанції вважав відсутніми підстави для відступу від засад рівності часток подружжя, у зв`язку з чим дійшов висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , визнавши за нею право власності на 1/2 частку у праві власності на житловий будинок, земельних ділянок та автомобіля.

Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив з того, що позивач не надав доказів збільшення вартості квартири внаслідок проведених подружжям ремонтних робіт, а отже не довів наявність підстав для задоволення позову.

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 02 грудня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково, рішення Зборівського районного суду Тернопільської області від 26 серпня 2020 року в частині визнання права власності за ОСОБА_1 на 1/2 частину житлового будинку з надвірними будовами та спорудами, житловою площею 48,8 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та визнання права власності на 1/2 частину земельних ділянок площею 0,084 га згідно з державним актом на землю серії ЯЕ №123690, та площею 0,223 га згідно з державним актом на землю серії ЯЕ №123689, скасовано, ухвалено в цій частині нове судове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 .

У решті рішення місцевого суду залишено без змін, поновлено дію рішення Зборівського районного суду Тернопільської області від 26 серпня 2020 року щодо вирішення питання про поділ автомобіля. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Судове рішення апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та застосував норми матеріального права при вирішенні позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу №6141/2018/1183018 транспортного засобу «Шевроле Авео», 2008 року випуску, державний реєстраційний знак НОМЕР_1 , укладений 09 листопада 2018 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , та визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частину автомобіля. Апеляційний суд також визнав обґрунтованим висновок місцевого суду про недоведеність зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 .

Разом з тим, апеляційний суд не погодився з висновком суду першої інстанції про поділ між подружжям житлового будинку та земельних ділянок. Зазначив, що оскільки ОСОБА_2 набув право власності на житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, загальною площею 48 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та на земельні ділянки площею 0,084 га та 0,223 га на підставі рішення Зборівського районного суду від 17 грудня 2010 року, то зазначене нерухоме майно є його особистою приватною власністю. Оскільки ОСОБА_1 не оспорювала та не ставила питання про визнання за нею на 1/2 права власності на житловий будинок та дві земельні ділянки після ухвалення Зборівським районним судом рішення від 17 грудня 2010 року, доказів щодо придбання цих об`єктів за спільні кошти подружжя не надала, а також беручи до уваги відсутність правовстановлюючих документів на земельні ділянки та, що вони не зареєстровані у встановленому законом порядку, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для поділу зазначеного майна, оскільки воно не є спільною сумісною власністю подружжя.

Узагальнені доводи касаційної скарги та позицій інших учасників справи

У січні 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , в якій заявник просила скасувати постанову Тернопільського апеляційного суду від 02 грудня 2020 року та залишити в силі рішення Зборівського районного суду Тернопільської області від 26 серпня 2020 року, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Як на підставу касаційного оскарження, заявник посилається на застосування апеляційним судом норм права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі № 401/1221/16-ц, від 03 грудня 2018 року у справі № 525/511/16-ц, від 24 січня 2019 року у справі № 729/1170/16-ц, від 31 січня 2019 року у справі № 686/23104/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга ОСОБА_1 в межах доводів та вимог, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, обґрунтована посиланням на те, що суд апеляційної інстанції не враховував висновків, викладених у вказаних вище постановах Верховного Суду, щодо дотримання презумпції права спільної сумісної власності майна подружжя, яка не потребує доказування. Зазначена презумпція може бути спростована одним із подружжя в судовому порядку, при цьому тягар доказування обставин, необхідних для її спростування, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Вказувала на те, що відповідач не спростував належними та допустимими доказами факт того, що набуті у шлюбі житловий будинок та земельні ділянки були придбані виключно за його кошти, навпаки як і під час розгляду справи в судах попередніх інстанцій, так і в самій апеляційній скарзі відповідач зазначав, що діяв в інтересах сім`ї, а отже на спірне майно, поширюється правовий режим спільної сумісної власності подружжя. Сама по собі відсутність державної реєстрації права власності на земельні ділянки, не може бути самостійною підставою для відмови у задоволенні позову, оскільки державна реєстрація є лише посвідченням речового права на об`єкт нерухомості, набутого на підставі рішення Зборівського районного суду від 17 грудня 2010 року.

У березні 2021 року до суду касаційної інстанції від представника ОСОБА_2 - ОСОБА_6 надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому вона просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Тернопільського апеляційного суду від 02 грудня 2020 року - без змін.

Відзив на касаційну скаргу мотивований тим, що суд апеляційної інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, доводи касаційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновком апеляційного суду, який ґрунтується на матеріалах справи та вимогах закону.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 28 січня 2021 року відкрито касаційне провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України та витребувано матеріали справи.

Справа надійшла на адресу суду касаційної інстанції 15 лютого 2021 року.

Ухвалою Верховного Суду від 28 вересня 2021 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Фактичні обставини справи, установлені судами попередніх інстанцій

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі з 07 червня 2003 року, який розірвано рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 27 березня 2019 року.

У шлюбі в сторін народилося двоє дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка є особою з інвалідністю.

У 2008 році подружжя придбало автомобіль «Шевроле Авео», 2008 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 .

Рішенням Зборівського районного суду Тернопільської області від 17 грудня 2010 року визнано дійсним договір купівлі-продажу будинковолодіння, розташованого в АДРЕСА_1 та земельних ділянок, що розташовані на території Цебрівської сільської ради, площею 0,084 га згідно з державним актом на землю серії ЯЕ 123690 та площею 0,223 га згідно з державним актом на землю серії ЯЕ 123689, укладений у листопаді 2010 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_7 . Визнано за ОСОБА_2 право власності на житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами за адресою:АДРЕСА_1 , загальною площею 48 кв. м та на земельні ділянки, розташовані на території Цебрівської сільської ради, площею 0,084 га згідно з державним актом на землю серії ЯЕ 123690 та площею 0,223 га згідно з державним актом на землю серії ЯЕ 123689.

31 січня 2011 року на підставі зазначеного вище рішення суду проведено державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами за адресою:АДРЕСА_1 , загальною площею 48 кв. м.

09 листопада 2018 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (сестра відповідача) укладено договір купівлі-продажу транспортного засобу, відповідно до якого ОСОБА_3 набула у власність автомобіль «Шевроле Авео», 2008 року випуску, державний реєстраційний знак НОМЕР_1 . Вказаний договір укладено під час перебування ОСОБА_2 у шлюбі з ОСОБА_1 та вчинено без згоди останньої.

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обґрунтування

Вивчивши матеріали справи, доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований в органі державної реєстрації актів цивільного стану.

Поняття, зміст права власності та його здійснення закріплено у статтях 316 317 319 ЦК України, аналіз яких свідчить, що право власності має абсолютний характер, його зміст становлять правомочності власника з володіння, користування і розпорядження належним йому майном. Забезпечуючи всім власникам рівні умови здійснення своїх прав, держава гарантує власнику захист від порушень його права власності з боку будь-яких осіб.

У сімейному законодавстві передбачено два режими власності подружжя - особиста приватна власність дружини, чоловіка, тобто кожного з подружжя, та спільна сумісна власність подружжя.

Відповідно до частин першої та другої статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Конструкція статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом з тим, зазначена презумпція може бути спростована одним із подружжя в судовому порядку у разі оспорювання ним поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт.

Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції спільності майна подружжя, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Зазначений правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі № 401/1221/16-ц, від 03 грудня 2018 року у справі № 525/511/16-ц, від 24 січня 2019 року у справі № 729/1170/16-ц, від 31 січня 2019 року у справі № 686/23104/17.

Статус спільної сумісної власності визначається такими критеріями, як час набуття майна і кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття). Отже, у разі придбання майна в період шлюбу, але за особисті кошти таке майно не може вважатись спільним майном подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за чиї кошти воно придбане. Якщо заява одного з подружжя про те, що річ була куплена за особисті кошти, не буде належним чином підтверджена, презумпція права спільної сумісної власності подружжя залишиться непохитною. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції спільності майна подружжя, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 СК України).

Відповідно до частин 1-2 статті 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Способи набуття права власності поділяються на дві групи: первинні, тобто такі, що не залежать від прав попереднього власника на майно, та похідні, за яких право власності на майно переходить до власника від його попередника.

До похідних способів належить набуття цього права: на підставі правочинів (стаття 334 ЦК України); в порядку спадкування після смерті громадянина (стаття 1216 ЦК України); в порядку правонаступництва при реорганізації юридичної особи (частина 2 статті 104, статті 107 109 ЦК України); у випадку приватизації державного майна та майна, що перебуває у комунальній власності (стаття 345 ЦК України).

Відповідно до частини п`ятої статті 11 ЦК України цивільні права можуть виникати з рішення суду лише у випадках, встановлених актами цивільного законодавства. Наприклад: відповідно до статті 335 ЦК України про передачу за рішенням суду в комунальну власність безхазяйної нерухомої речі; в порядку, встановленому статті 376 ЦК України, право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути визнане за рішенням суду.

Судами встановлено, що житловий будинок та земельні ділянки ОСОБА_2 набув на підставі договору купівлі-продажу, укладеного у листопаді 2010 року між ним та ОСОБА_7 , який рішенням Зборівського районного суду Тернопільської області від 17 грудня 2010 року визнано дійсним. Разом з тим, хоча право власності на спірне нерухоме майно і було визнано в судовому порядку за ОСОБА_2 відповідно до статті 220 ЦК України, саме по собі зазначене судове рішення не може бути безумовною правовою підставою віднесення набутого ОСОБА_2 спірного майна до його особистої приватної власності, оскільки як правильно зазначив суд першої інстанції, ОСОБА_2 не довів, що житловий будинок та земельні ділянки він придбав за кошти, що належали йому особисто, а отже не спростував презумпцію спільної сумісної власності на майно набуте у шлюбі.

Беручи до уваги наведене, суд першої інстанції, правильно застосував норми матеріального права та дійшов обґрунтованого висновку про доведеність позовних вимог ОСОБА_1 щодо визнання за нею права власності на 1/2 частину житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, загальною площею 48 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та на 1/2 частину земельної ділянки площею 0,084 га згідно з державним актом на землю серії ЯЕ № 123690 та на 1/2 частину земельної ділянки площею 0,223 га згідно з державним актом на землю серії ЯЕ № 123689.

Натомість, апеляційний суд неправильно застосував норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини та не врахував висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 31 січня 2019 року у справі № 686/23104/17, у якому суд, аналізуючи положення статей 60 70 71 СК України, зазначив про презумпцію спільної сумісної власності подружжя на майно, набуте ним у період шлюбу та, що тягар доказування обставин, необхідних для її спростування, покладається на того з подружжя, який спростовує презумпцію спільної сумісної власності подружжя на майно.

Рішення судів в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі - продажу автомобіля «Шевроле Авео», 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 та про визнання права власності на 1/2 частину автомобіля, а також в частині вирішення зустрічного позову ОСОБА_2 не оскаржуються, а тому суд касаційної інстанції не здійснює їх перегляд у зазначених частинах.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарг.

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Ураховуючи, що суд апеляційної інстанції скасував рішення Зборівського районного суду Тернопільської області від 26 серпня 2020 року, яке відповідає закону, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для скасування постанови Тернопільського апеляційного суду від 02 грудня 2020 року та залишення в силі рішення суду першої інстанції.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Ураховуючи, що касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню, сплачений за її подання судовий збір у розмірі 4 795,80 грн підлягає стягненню із ОСОБА_2 на користь позивача .

Керуючись статтями 400 409 413 415 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити .

Постанову Тернопільського апеляційного суду від 02 грудня 2020 року скасувати, залишити в силі рішення Зборівського районного суду Тернопільської області від 26 серпня 2020 року.

Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір, сплачений за подання касаційної скарги, у розмірі 4 795,80 грн.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний

Г. І. Усик

В. В. Яремко