Постанова

Іменем України

29 червня 2021 року

місто Київ

справа № 607/25431/19

провадження № 61-2437св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

відповідач - Акціонерне товариство «Альфа-Банк»,

третя особа - державний реєстратор Білобожницької сільської ради Чортківського району Тернопільської області Іванісік Сергій Васильович,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства «Альфа-Банк» на ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 29 жовтня 2019 року у складі судді Грицака Р. М. та постанову Тернопільського апеляційного суду від 23 грудня 2019 року у складі колегії суддів: Храпак Н. М.. Дикун С. І., Парандюк Т. С.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у жовтні 2019 року звернулися до суду із позовом про скасування запису про державну реєстрацію права власності Акціонерного товариства «Альфа-Банк» (далі - АТ «Альфа-Банк») на квартиру АДРЕСА_1 , номер запису про право власності 33803237, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1943595361101; скасування рішення державного реєстратора Білобожницької сільської ради Чортківського району Тернопільської області Іванісіка С. В. у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1943595361101, номер запису права власності 33803237; дата та час реєстрації 16 жовтня 2019 року, за АТ «Альфа-Банк» права власності на зазначену квартиру, відновивши запис про право власності на цю квартиру за ОСОБА_1 .

Також у жовтні 2019 року позивачі звернулися до суду із заявою про забезпечення позову, в якій просили заборонити АТ «Альфа-Банк» відчужувати третім особам спірне нерухоме майно, а також здійснювати інші дії, пов`язані із виселенням та перешкоджанням у проживанні зареєстрованих у спірній квартирі осіб, у тому числі і малолітніх дітей.

Таку заяву позивачі обґрунтовували тим, що, приймаючи 16 жовтня 2019 року оспорюване рішення про державну реєстрацію права власності за АТ «Альфа-Банк» на предмет іпотеки, з використанням не передбаченого договором іпотеки від 16 березня 2007 року іпотечного застереження, за відсутності згоди органу опіки та піклування, наявності спору між сторонами щодо суми заборгованості за договором кредиту, недотримання під час здійснення реєстраційних дій вимог статті 35 Закону України «Про іпотеку» щодо належного повідомлення іпотекодавця та позичальника про звернення стягнення на предмет іпотеки, при наявності рішення суду про визнання припиненими договору кредиту та договору іпотеки, державний реєстратор діяв протиправно.

На переконання позивачів, АТ «Альфа-Банк», незаконно набувши право власності на спірну квартиру, має можливість розпоряджатися нею і тому існує дійсна загроза того, що новий власник здійснить відчуження її третім особам, що може утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду у разі задоволення позову.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 29 жовтня 2019 року заяву ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про забезпечення позову задоволено.

Вжито заходи забезпечення позову шляхом заборони АТ «Альфа-Банк» до завершення розгляду справи відчужувати третім особам квартиру АДРЕСА_1 .

Заборонено АТ «Альфа-Банк» до завершення розгляду справи здійснювати дії, пов`язані з виселенням та перешкоджанням у проживанні зареєстрованих осіб у спірній квартирі.

Ухвалу суду першої інстанції обґрунтовано тим, що невжиття заходів забезпечення позову може призвести до відчуження АТ «Альфа-Банк» спірної квартири на користь третіх осіб до завершення розгляду справи.

Також суд першої інстанції врахував, що у зазначеній квартирі зареєстровані та проживають позивачі, а також ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Додатково суд першої інстанції врахував, що рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 11 жовтня 2018 року, залишеним без змін постановою Тернопільського апеляційного суду від 15 січня 2019 року, у цивільній справі № 607/8082/18 за позовом ОСОБА_2 та ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Укрсоцбанк» визнано припиненими договір кредиту від 16 березня 2007 року № 770/38-63-07 та іпотечний договір від 16 березня 2007 року, який укладено з майновим поручителем ОСОБА_1 .

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 23 грудня 2019 року апеляційну скаргу АТ «Альфа-Банк» залишено без задоволення, ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 29 жовтня 2019 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, додатково зазначив, що не дивлячись на те, що 11 жовтня 2018 року іпотечний договір визнано судом припиненим внаслідок належного виконання позичальником зобов`язань за договором кредиту, на забезпечення виконання якого він укладався, втім АТ «Альфа-Банк» звернулося до державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на спірну квартиру за цим товариством, яка відбулася 25 жовтня 2019 року. Зазначений факт свідчить про те, що існує очевидна небезпека того, що спірне майно може бути відчужене відповідачем третім особам, що ускладнить чи зробить неможливим виконання можливого рішення суду про задоволення позову.

Суд апеляційної інстанції відхилив доводи заявника щодо того, що суд першої інстанції не звернув увагу на неспівмірність заходів забезпечення позову з огляду на те, що предметом спору є житлове приміщення (квартира), і саме це житло до завершення розгляду справи суд заборонив відповідачу відчужувати третім особам, що свідчить про співмірність заявленим вимогам.

Також суд не взяв до уваги доводи заявника, що заява про забезпечення позову є свідченням того, що відбувається зловживання процесуальними правами задля позбавлення кредитора можливості захистити своє законне майнове право, оскільки при розгляді заяви про забезпечення позову вирішується лише питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову і не вирішуються матеріально-правові вимоги.

Суд апеляційної інстанції визнав безпідставними доводи АТ «Альфа-банк» про те, що судом першої інстанції не вирішено питання зустрічного забезпечення позову, оскільки реалізація заходів зустрічного забезпечення є правом суду, а не його обов`язком, за винятком випадків, передбачених частиною третьою статті 154 ЦПК України, за змістом якої суд зобов`язаний застосовувати зустрічне забезпечення, якщо позивач не має зареєстрованого в установленому законом порядку місця проживання (перебування) чи місцезнаходження на території України та майна, що знаходиться на території України, у розмірі, достатньому для відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові.

Апеляційний суд встановив, що позивачі мають зареєстроване в установленому законом порядку місце проживання на території України, а саме за адресою: АДРЕСА_2 . Крім цього, докази відсутності у позивачів майна, що знаходиться на території України, в розмірі, достатньому для відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові, заявником до суду апеляційної інстанції не подано.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційні скарзі, поданій до Верховного Суду засобами поштового зв`язку у січні 2020 року, АТ «Альфа-Банк» просило скасувати ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 29 жовтня 2019 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 23 грудня 2019 року, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовити.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційну скаргу обґрунтовано тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що заявниками не наведено обґрунтованих та об`єктивних доказів на підтвердження наявності ризику невиконання чи утруднення виконання судового рішення у разі задоволення позову.

На переконання заявника, АТ «Альфа-Банк» є правомірним власником спірної квартири, тому заборона відчуження зазначеного об`єкта нерухомого майна є порушенням права на розпорядження майном.

Заявник вважає, що вимоги заяви про забезпечення позову є неспівмірними із заявленими вимогами позову.

Також, порушенням норм процесуального права є те, що суд першої інстанції не вирішив питання про зустрічне забезпечення.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У лютому 2020 року надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просили залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення без змін.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою Верховного Суду від 10 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження та витребувано із суду першої інстанції копії матеріалів справи, необхідних для розгляду касаційної скарги.

Провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).

Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Враховуючи, що касаційна скарга у справі, що переглядається, подана у січні 2020 року, вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-IX.

За змістом правила частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що предметом позову є вимоги про скасування запису про державну реєстрацію права власності АТ «Альфа-Банк» на квартиру АДРЕСА_1 , номер запису про право власності 33803237, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1943595361101; про скасування рішення державного реєстратора Білобожницької сільської ради Чортківського району Тернопільської області Іванісіка С. В. у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1943595361101, номер запису про право власності 33803237; дата та час реєстрації 16 жовтня 2019 року за АТ «Альфа-Банк» права власності на зазначену квартиру, відновивши запис про право власності на цю квартиру за ОСОБА_1 .

Між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» (далі - АКБ СР «Укрсоцбанк»), правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк», та ОСОБА_2 16 березня 2007 року укладений договір про надання відновлювальної кредитної лінії № 770/38-63-07.

Між АКБ СР «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 16 березня 2007 року укладено іпотечний договір, відповідно до якого ОСОБА_1 , яка є майновим поручителем за зобов`язаннями ОСОБА_2 за договором про надання відновлювальної кредитної лінії від 16 березня 2007 року № 770/38-63-07, передала в іпотеку трикімнатну квартиру АДРЕСА_3 . Предметом іпотеки є об`єкт нерухомості, що на праві власності належить іпотекодавцю на підставі свідоцтва про право власності № НОМЕР_1 , виданого виконавчим комітетом міської Ради народних депутатів м. Тернопіль 27 серпня 1996 року.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 19 липня 2017 року у справі №607/5159/17 із ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» (далі - ПАТ «Укрсоцбанк») стягнуто заборгованість за договором кредиту від 16 березня 2007 року № 770/38-63-07 за відсотками у розмірі 6 557, 60 дол. США, що еквівалентно 177 846, 47 грн, та 56 721, 58 грн нарахованої пені.

Відповідно до довідки ПАТ «Укрсоцбанк» від 12 грудня 2017 року, ОСОБА_2 31 жовтня 2017 року у добровільному порядку погасив заборгованість за договором кредиту від 16 березня 2007 року № 770/38-63-07 відповідно до виконавчого листа, виданого Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області 16 серпня 2017 року № 607/5159/17.

Згідно з рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 11 жовтня 2018 року, залишеним без змін постановою Тернопільського апеляційного суду від 15 січня 2019 року у справі № 607/8082/18, визнано припиненим договір відновлювальної кредитної лінії від 16 березня 2007 року № 770/38-63-07; визнано припиненим іпотечний договір від 16 березня 2007 року.

Відповідно до відомостей із Єдиного державного реєстру судових рішень постановою Верховного Суду від 12 листопада 2020 року касаційну скаргу Акціонерного товариства «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк», залишено без задоволення. Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 11 жовтня 2018 року та постанову Апеляційного суду Тернопільської області від 15 січня 2019 року залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 29 жовтня 2019 року, зробив висновок, що не дивлячись на те, що 11 жовтня 2018 року іпотечний договір визнано судом припиненим внаслідок належного виконання позичальником зобов`язань за договором кредиту, на забезпечення виконання якого він укладався, проте, АТ «Альфа-Банк» звернулося до державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на спірну квартиру за цим товариством, що відбулося 25 жовтня 2019 року. Наведене доводить існування ризику відчуження спірної квартири на користь третіх осіб.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, тимчасових заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання можливого судового рішення, якщо його буде ухвалено на користь позивача, у тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Суд застосовує заходи забезпечення позову у разі, якщо існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в справі.

Забезпечення позову по суті є обмеженням суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.

Згідно з частинами першою та другою статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Таким чином, умовою застосування забезпечення позову як сукупності процесуальних дій є обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог. Такі заходи гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.

Відповідно до частини першої статті 150 ЦПК України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; 1-1) накладенням арешту на активи, які є предметом спору, чи інші активи відповідача, які відповідають їх вартості, у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави; 2) забороною вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; 6) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд може застосувати кілька видів забезпечення позову, перелік яких визначений у статті 150 цього Кодексу, а також інші заходи, необхідні для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 частини першої статті 150 ЦПК України.

Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог.

Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати або знецінити, якщо такі дії відповідача можуть призвести у майбутньому до того, що виконання рішення суду про присудження може бути утрудненим або взагалі неможливим.

Відповідно до частини третьої статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) зазначено, що «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».

Отже, застосовуючи заходи забезпечення позову, суди повинні перевірити відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи після відкриття провадження у ній, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Задовольняючи заяву про забезпечення позову шляхом заборони АТ «Альфа-Банк» здійснювати дії з відчуження спірної квартири, суди першої та апеляційної інстанцій врахували, що між сторонами дійсно виник спір щодо правомірності рішення державного реєстратора та його скасування про державну реєстрацію права власності відповідача на зазначене нерухоме майно.

Отже, предметом спору є оцінка правомірності набуття АТ «Альфа-Банк» права власності на квартиру АДРЕСА_1 та, у разі доведеності підстав позову, - вирішення питання про скасування запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно.

В оцінці співмірності заходів забезпечення позову пред`явленим позовним вимогам, ймовірності невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову суди першої та апеляційної інстанцій врахували дійсні обставини справи, зокрема, те, що позивачі зареєстровані та проживають у спірній квартирі, де також мешкають їх троє неповнолітніх дітей.

Суд апеляційної інстанції підставно врахував ту обставину, що попри наявність рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 11 жовтня 2018 року, залишеного без змін постановою Тернопільського апеляційного суду від 15 січня 2019 року та постановою Верховного Суду від 12 листопада 2020 року, відповідач звернувся до державного реєстратора щодо державної реєстрації права власності на спірну квартиру, що відбулося 25 жовтня 2019 року.

За наведених обставин у разі відчуження спірної квартири це зумовить необхідність вчинення ОСОБА_1 додаткових зусиль з метою захисту порушеного права, зокрема, шляхом звернення із позовом до нового власника про повернення (витребування) свого майна.

Такий ризик є виправданим та відповідає меті забезпечення позову, у зв`язку з цим доводи заявника про неспівмірність заходів забезпечення позову пред`явленим позовним вимогам Верховний Суд визнає необґрунтованими.

Доводи касаційної скарги про те, що суд першої інстанції не вирішив питання про зустрічне забезпечення Верховний Суд відхиляє з огляду на таке.

Згідно із частиною першою статті 154 ЦПК України суд може вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення).

Отже, наведеними положеннями визначено право суду застосовувати зустрічне забезпечення.

Обов`язок застосування судом зустрічного забезпечення визначається у частині третій статті 154 ЦПК України за умови таких обставин: 1) позивач не має зареєстрованого в установленому законом порядку місця проживання (перебування) чи місцезнаходження на території України та майна, що знаходиться на території України, в розмірі, достатньому для відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові; або 2) суду надані докази того, що майновий стан позивача або його дії щодо відчуження майна чи інші дії можуть ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду про відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, встановивши, що позивачі мають зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_4 , проте відповідачем не надано доказів на підтвердження тієї обставини, що позивачі не мають майна, що знаходиться на території України, в розмірі, достатньому для відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути завдані забезпеченням позову, у випадку відмови у позові, дійшов обґрунтованого висновку, що відсутні підстави вважати наявними обставини для застосування зустрічного забезпечення відповідно до частини третьої статті 154 ЦПК України.

Зважаючи на наведене, враховуючи, що з приводу оцінки правомірності набуття АТ «Альфа-Банк» права власності на квартиру АДРЕСА_1 існує спір, Верховний Суд зробив висновок, що забезпечення позову шляхом заборони відповідачу відчужувати зазначене нерухоме майно третім особам є доцільним та виправданим способом охорони інтересів позивачів на час розгляду справи.

За наведених обставин Верховний Суд встановив, що оскаржувані судові рішення постановлені з додержанням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги спрямовані на зміну оцінки доказів й обставин справи, що перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції за правилами статті 400 ЦПК України.

З огляду на наведене Верховний Суд визнає касаційну скаргу необґрунтованою, оскільки правильне застосовування норми права є беззаперечним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Враховуючи, що позивачі обґрунтували та довели необхідність вжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони відповідачу здійснювати відчуження спірної квартири, оскаржувані ухвала суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції підлягають залишенню без змін.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Альфа-Банк» залишити без задоволення.

Ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 29 жовтня 2019 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 23 грудня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді С. О. Погрібний

І. Ю. Гулейков

В. В. Яремко