№ 607/665/21 - Судова практика України - Законодавство України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 квітня 2025 року

м. Київ

справа № 607/665/21

провадження № 61-1074св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Тернопільського міського нотаріального округу Боднарчук Оксана Ігорівна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_3 , в інтересах якої діє адвокат Матус Тарас Анатолійович, та ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Гнатів Оксана Богданівна, на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області в складі судді Герчаківської О. Я. від 23 травня 2022 року та постанову Тернопільського апеляційного суду в складі колегії суддів: Дуковського О. Л., Дьомич Л. М., Єгорової С. М., від 05 грудня 2024 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа - приватний нотаріус Тернопільського міського нотаріального округу Боднарчук О. І. (далі - приватний нотаріус Боднарчук О. І.), про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу та визнання права власності.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_5 , з яким вона з 01 вересня 2009 року до 24 вересня 2020 року проживала однією сім`єю без реєстрації шлюбу в квартирі, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Стверджує, що вони із ОСОБА_5 були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права і обов`язки, притаманні подружжю, вели спільний бюджет, разом працювали, відпочивали та подорожували. Усі урочисті події вони здійснювали тільки разом, а також разом відвідували друзів.

За час подружнього життя ОСОБА_5 визнав батьківство щодо її сина - ОСОБА_4 , вважав його рідним, займався його вихованням та забезпеченням.

За час проживання однією сім`єю вони за спільні кошті набули наступне майно:

1) об`єкт нежитлової нерухомості - приміщення на АДРЕСА_2 , право власності на яке зареєстровано за ТОВ «Говерла-2015»;

2) частину будівлі гуртожитку на АДРЕСА_3 , право власності на яке зареєстровано за ТОВ «Говерла-2015», а саме:

- коридор XVIII загальною площею 5,6 кв. м, що становить 1/1000 частку будівлі гуртожитку;

- приміщення № 1 86-1 площею 71,5 кв. м, що становить 15/1000 частки будівлі гуртожитку;

- кабінет № НОМЕР_2 загальною площею 19,2 кв. м, що становить 4/1000 частки будівлі гуртожитку;

- нежитлове приміщення НОМЕР_3 загальною площею 2 531 кв. м;

- приміщення загальною площею 417,5 кв. м;

- приміщення 3 загальною площею 210,2 кв. м.

Єдиним учасником ТОВ «Говерла-2015», ТОВ «Говерла-2019» був ОСОБА_5 .

Посилаючись на приписи статей 3 61 63 65 69 70 74 СК України 113 115 ЦК України, ОСОБА_1 просила суд:

1) встановити факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_5 з 01 вересня 2009 року до 24 вересня 2020 року;

2) визнати за ОСОБА_1 право власності, як на частку у праві спільної сумісної власності подружжя на:

- 1/2 об`єкта нежитлової нерухомості, приміщення загальною площею 170,7 кв. м, що знаходиться за адресою: приміщення АДРЕСА_4 ;

- 1/2 будівлі гуртожитку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , а саме: коридор XVIII загальною площею 5,6 кв. м, що становить 1/1000 частку будівлі гуртожитку;

- 1/2 приміщення № НОМЕР_4, загальною площею 71,5 кв. м, а саме: НОМЕР_4-1 площею 71,5 кв. м, що становить 15/1000, за адресою: АДРЕСА_3 ;

- 1/2 кабінету № НОМЕР_2 загальною площею 19,2 кв. м, що становить 4/1000 частки будівлі гуртожитку за адресою: АДРЕСА_3 ;

- 1/2 нежитлового приміщення НОМЕР_3 загальною площею 253,1 кв. м, за адресою: АДРЕСА_3 ;

- 1/2 будівлі гуртожитку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 417,5 кв. м;

- 1/2 будівлі гуртожитку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , приміщення 3 загальною площею 210,2 кв. м.

06 квітня 2021 року представник позивачки - адвокат Гнатів О. Б., подала до суду заяву у порядку пункту 2 частини другої статті 49 ЦПК України та сформулювала позовні вимоги наступним чином:

2) визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частки статутного капіталу ОСОБА_5 у ТОВ «Говерла-2015» та на 1/2 частки статутного капіталу ОСОБА_5 у ТОВ «Говерла-2019» як об`єкта спільної сумісної власності подружжя;

3) компенсувати 1/2 частки ринкової вартості у статутному капіталі ТОВ «Говерла-2015», що формується зокрема з:

- об`єкта нежитлової нерухомості, приміщення загальною площею 170,7 кв. м, що знаходиться за адресою: приміщення АДРЕСА_4 ;

- будівлі гуртожитку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , а саме: коридор XVIII загальною площею 5,6 кв. м, що становить 1/1000 частку будівлі гуртожитку;

- приміщення НОМЕР_5 загальною площею 71,5 кв. м, а саме: НОМЕР_4-1 площею 71,5 кв. м, що становить 15/1000, за адресою: АДРЕСА_3 ;

- кабінету НОМЕР_6 загальною площею 19,2 кв. м, що становить 4/1000 частки будівлі гуртожитку за адресою: АДРЕСА_3 ;

- нежитлового приміщення НОМЕР_3 загальною площею 253,1 кв. м, за адресою: АДРЕСА_3 ;

4) компенсувати 1/2 частки ринкової вартості статутного капіталу ТОВ «Говерла-2019», що формується зокрема з:

- будівлі гуртожитку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 417,5 кв. м;

- будівлі гуртожитку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , приміщення 3 загальною площею 210,2 кв. м.

11 серпня 2021 року представник позивачки - адвокат Гнатів О. Б., подала суду заяву у порядку пункту 2 частини другої статті 49 ЦПК України та сформулювала позовні вимоги наступним чином:

2) визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частки статутного капіталу ТОВ «Говерла-2015» та на 1/2 частки статутного капіталу ТОВ «Говерла-2019»;

3) припинити право спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_5 на статутний капітал ТОВ «Говерла-2015» та статутний капітал ТОВ «Говерла-2019»;

4) визнати право власності на 1/2 (що у вартісному виразі складає 303 977,99 грн) майнових прав на кошти спільної сумісної власності, які надані ОСОБА_5 як позику ТОВ «Говерла-2015» та визнати право власності на 1/2 (що у вартісному виразі складає 2 048 277,97 грн) майнових прав на кошти спільної сумісної власності, які надані ОСОБА_5 як позику ТОВ «Говерла-2019», та які залишились неповерненими, що у загальній сумі складає 2 352 355,96 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 23 травня 2022 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Встановлено факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 з 2009 року до ІНФОРМАЦІЯ_1 . У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 та ОСОБА_5 проживали однією сім`єю в період з 2009 року до 24 вересня 2020 року, вели спільне господарство та спільний побут, що підтверджується належними та допустимими доказами, наявними у матеріалах справи.

Разом з цим, позивачка не надала суду доказів того, що вона в установленому законом порядку подала нотаріусу заяву про видачу свідоцтва про право на спадщину та що нотаріус відмовив їй у видачі такого свідоцтва, а тому вимоги про визнання права на половину частки у статутному капіталі ТОВ «Говерла-2015» та ТОВ «Говерла-2019», а також визнання права позивачки на половину майнових прав на кошти спільної сумісної власності, які надані померлим ОСОБА_5 як позику цим товариствам, є передчасними.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 05 грудня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 23 травня 2022 року змінено, викладено його мотивувальну частину в редакції цієї постанови. В решті рішення суду залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позивачка довела обставини її спільного проживання з ОСОБА_5 як подружжя, введення ними спільного господарства, наявність у них спільного бюджету, наявності між сторонами взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю в період з 2009 року до 24 вересня 2020 року.

Предметом позову у цій справі є вимоги щодо захисту права особи на частку у спільній сумісній власності, яка набута за час спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_5 однією сім`єю без реєстрації шлюбу.

Встановлено, що внески до статутних капіталів ТОВ «Говерла-2015» та ТОВ «Говерла-2019» ОСОБА_5 зробив у 2015 та 2019 роках відповідно, тобто під час проживання з ОСОБА_1 однією сім`єю без реєстрації шлюбу.

ОСОБА_1 як особа, яка проживала із ОСОБА_5 однією сім`єю без реєстрації шлюбу, має право вимагати виплати вартості частки члена подружжя у статутних капіталах ТОВ «Говерла-2015» та ТОВ «Говерла-2019», визначеної на дату пред`явлення відповідних позовних вимог, а не право власності на половину частки у статутному капіталі цих товариств.

З врахуванням наведеного, позовні вимоги ОСОБА_1 щодо визнання права власності на 1/2 частки статутних капіталів ТОВ «Говерла-2015» та ТОВ «Говерла-2019», а також припинення права спільної сумісної власності на статутні капітали вказаних товариств не підлягають до задоволення з огляду на обрання позивачкою неналежного способу захисту.

Відмовляючи у задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 про визнання права власності на 1/2 майнових прав на кошти спільної сумісної власності, які надані ОСОБА_5 як позику ТОВ «Говерла-2015» та ТОВ «Говерла-2019», апеляційний суд виходив з того, що в матеріалах справи відсутні оригінали чи копії договорів позики, право вимоги за якими бажає набути позивачка.

Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції

23 січня 2025 року до Верховного Суду від імені ОСОБА_3 - адвокат Матус Т. А. подав через підсистему «Електронний суд» касаційну скаргу на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 23 травня 2022 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 05 грудня 2024 року.

13 лютого 2025 року від імені ОСОБА_1 - адвокат Гнатів О. Б. подала до Верховного Суду через засоби поштового зв`язку касаційну скаргуна рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 23 травня 2022 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 05 грудня 2024 року.

Ухвалою Верховного Суду від 18 лютого 2025 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_3 , в інтересах якої діє адвокат Матус Т. А., та витребувано справу із суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 10 квітня 2025 року прийнято до провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Гнатів О. Б., на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 23 травня 2022 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 05 грудня 2024 року.

У квітні 2025 року матеріали цивільної справи № 607/665/21 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 17 квітня 2025 року справу призначено до судового розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

У касаційній скарзі адвокат Матус Т. А., який діє в інтересах ОСОБА_3 , просить рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 23 травня 2022 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 05 грудня 2024 року скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову у повному обсязі.

У касаційній скарзі адвокат Гнатів О. Б., який діє в інтересах ОСОБА_1 , просить рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 23 травня 2022 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 05 грудня 2024 року скасувати в частині відмови у задоволенні вимог про визнання права власності на 1/2 частки статутного капіталу ТОВ «Говерла -2015», на 1/2 частки статутного капіталу ТОВ «Говерла-2019», припинення права спільної сумісної власності, та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову.

Доводи осіб, які подали касаційні скарги

Підставою касаційного оскарження адвокат Матус Т. А., який діє в інтересах ОСОБА_3 , зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановах Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі № 129/2115/15, від 27 лютого 2019 року у справі № 522/25049/16, від 15 серпня 2019 року у справі № 588/350/15, від 10 жовтня 2019 року у справі № 748/897/18, від 15 липня 2020 року у справі № 524/10054/16, від 23 вересня 2021 року у справі № 182/670/15, від 08 грудня 2021 року у справі № 531/295/19 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга ОСОБА_3 , в інтересах якої діє адвокатМатус Т. А., мотивована тим, що обов`язковою умовою для встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу є доведення того, що в указаний період дані особи мали спільний бюджет та витрати, вели спільне господарство, спільно придбавали майно, були пов`язані виконанням взаємних прав і обов`язків та спільним побутом, тобто між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю. Вказаний факт не може бути встановлений виключно на таких доказах як покази свідків та наявність періодичного спільного відпочинку між чоловіком та жінкою.

Ігноруючи відсутність у матеріалах справи будь-яких доказів введення спільного бюджету, спільного господарства, наявність взаємних прав і обов`язків та спільного побуту, суди попередніх інстанцій встановили факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_5 та ОСОБА_1 виключно на підставі того, що вони періодично разом спільно відпочивали та на основі показань свідків сторони позивачки.

Факт спільного відпочинку сторін, спільна присутність на святкуванні свят самі по собі, без доведення факту ведення спільного господарства наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, не може свідчити про те, що між сторонами склались та мали місце протягом визначеного позивачкою періоду усталені відносини, які притаманні подружжю.

Суд першої інстанції з порушенням норм процесуального права прийняв заяви позивачки від 06 квітня 2021 року та від 11 серпня 2021 року, які фактично є заявами про зміну предмета та підстав позову, що є недопустимим, оскільки одночасну зміну предмета і підстав позову необхідно розглядати як новий позов.

Підставою касаційного оскарження адвокат Гнатів О. Б., який діє в інтересах ОСОБА_1 ,обґрунтовує необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2024 року у справі № 760/20948/16-ц та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні (пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України), а також відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування статей 60 61 65 69 74 СК України, статей 178, 186, 369, 372 ЦК України та частини першої статті 23 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Гнатів О. Б., мотивована тим, що відмовляючи у задоволенні позовної вимоги про визнання права власності, суд апеляційної інстанції врахував правові висновки Великої Палати Верховного Суду у справі № 760/20948/16-ц щодо належного способу захисту у подібній категорії справ (виділ належної їй частки шляхом отримання грошової компенсації), чим суттєво обмежив захист позивачкою свого порушеного права власності (корпоративного права), що суперечить Конституції України.

Суд апеляційної інстанції фактично втрутився у право власності позивачки, гарантоване статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та спричинив порушення її права на справедливий суд, закріпленого в пункті 1 статті 6 цієї Конвенції.

Відповідно до пункту 1 глави 11 «Видача свідоцтв про право на частку в спільному майні подружжя» Розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, у разі смерті одного з подружжя свідоцтво про право власності на частку в їх спільному майні видається нотаріусом на підставі на підставі письмової заяви другого з подружжя з подальшим повідомленням спадкоємців померлого, які прийняли спадщину. Таке свідоцтво може бути видано на половину спільного майна.

Абсолютно доречним вбачається поділ частки у статутному капіталі товариства між подружжям в натурі, де кожен із подружжя набуває пропорційний розмір частки і стає повноправним учасником товариства, тобто набуває корпоративних прав після проведеної державної реєстрації належності особі права власності на частину статутного капіталу.

Оскільки корпоративне право, яке є фактично приналежністю до права на частку в юридичній особі, є об`єктом власності, є оборотоздатним, то відповідно цим правом особа вправі розпоряджатись, володіти, користуватися. Будь-яких обмежень стосовно корпоративних прав чи позбавлення такого права законодавством не встановлено.

Доводи осіб, які подали відзиви на касаційну скаргу

У відзивах на касаційну скаргу ОСОБА_3 , в інтересах якої діє адвокат Матус Т. А., поданих до суду у березні 2025 року, ОСОБА_1 та ОСОБА_4 заперечували проти доводів відповідачки, просили оскаржувані судові рішення в частині задоволення позову залишити без змін.

Обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

З 1994 року по 1999 рік ОСОБА_5 та ОСОБА_6 перебували у зареєстроваому шлюбі, в якому у них народилося двоє дітей: ОСОБА_7 , 1994 року народження, та ОСОБА_8 , 1997 року народження.

28 листопада 2011 року між ТОВ «Тернопільбуд» та Дочірнім підприємством «Говерла» (далі - ДП «Говерла») в особі директора ОСОБА_5. укладено договір купівлі-продажу, згідно з умов якого ТОВ «Тернопільбуд» продало, а ДП «Говерла» купило приміщення № 205, загальною площею 170,7 кв. м, що становить 36/1000 ідеальних частин будівлі гуртожитку, що знаходиться на АДРЕСА_3 , з належної ТОВ «Тернопільбуд» будівлі гуртожитку загальною площею 4 741,4 кв. м (т. 1, а. с. 168-169).

13 грудня 2013 року між ТОВ «Тернопільбуд» та ДП «Говерла» в особі директора ОСОБА_5. укладено договір купівлі-продажу, згідно умов якого ТОВ «Тернопільбуд» продало, а ДП «Говерла» купило нежитлове приміщення № НОМЕР_7, загальною площею 253,1 кв. м, що становить 52/1000 частки будівлі гуртожитку, що знаходиться на АДРЕСА_3 , з якої 480/1000 частки належить ТОВ «Тернопільбуд» (т. 1, а. с. 156-157).

18 листопада 2014 року між ТОВ «Тернопільбуд» та ДП «Говерла» в особі директора ОСОБА_5. укладено договір купівлі-продажу, згідно з умовами якого ТОВ «Тернопільбуд» продало, а ДП «Говерла» купило кабінет № НОМЕР_2, загальною площею 19,2 кв. м, що становить 4/1000 частки будівлі гуртожитку, що знаходиться на АДРЕСА_3 , з якої 396/1000 частки належить ТОВ «Тернопільбуд» (т. 1, а. с. 160-161).

18 грудня 2014 року між ТОВ «Тернопільбуд» та ДП «Говерла» в особі директора ОСОБА_5. укладено договір купівлі-продажу, згідно з умовами якого ТОВ «Тернопільбуд» продало, а ДП «Говерла» купило приміщення № НОМЕР_4, загальною площею 71,5 кв. м, а саме НОМЕР_4-1 приміщення площею 71,5 кв. м, що становить 15/1000 частки будівлі гуртожитку, що знаходиться на АДРЕСА_3 , з якої 392/1000 частки належить ТОВ «Тернопільбуд» (т. 1, а. с. 164-165).

18 серпня 2015 року між ТОВ «Тернопільбуд» та ДП «Говерла» в особі директора ОСОБА_5. укладено договір купівлі-продажу, згідно з умовами якого ТОВ «Тернопільбуд» продало, а ДП «Говерла» купило коридор XVIII загальною площею 5,6 кв. м, що становить 1/1000 частку будівлі гуртожитку, що знаходиться на АДРЕСА_3 , з якої 367/1000 частки належить ТОВ «Тернопільбуд» (пункт 1 договору).

Загальна площа цілої будівлі гуртожитку на АДРЕСА_3 становить 4 828,6 кв. м.

Із витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вбачається, що засновником ТОВ «Говерла-2015» (дата запису 13 жовтня 2015 року) та ТОВ «Говерла-2019» (дата запису 06 березня 2019 року) є ОСОБА_5 (т. 1, а. с. 186-190).

Згідно Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 42422308 від 18 серпня 2015 року ДП «Говерла» є власником коридору XVIII загальною площею 5,6 кв. м, що становить 1/1000 частку будівлі гуртожитку, що розташована на АДРЕСА_3 (т. 1, а. с. 141-142).

Згідно з інформаційними довідками № 230933810 від 04 листопада 2020 року та № 247206368 від 05 березня 2021 року, приміщення загальною площею 170,7 кв. м, яке становить 36/1000 частин будівлі гуртожитку, що за адресою: АДРЕСА_3 , на праві приватної власності належить ТОВ «Говерла-2015». Будівля гуртожитку за адресою: АДРЕСА_3 , на праві спільної часткової приватної власності належить:

- 1/1000 частка (коридор XVIII загальною площею 5,6 кв. м) - ТОВ «Говерла-2015»;

- 15/1000 частки (приміщення № НОМЕР_4 загальною площею 71,5 кв. м) - ТОВ «Говерла-2015»;

- 4/1000 частки (кабінет № НОМЕР_2) - ТОВ «Говерла-2015»;

- 52/1000 (нежитлове приміщення НОМЕР_3) - ТОВ «Говерла-2015» (т. 1, а. с. 25-26, 198-203).

Згідно з інформаційними довідками № 230934297 від 04 листопада 2020 року та № 247206523 від 05 березня 2021 року, нежитлове приміщення загальною площею 417,5 кв. м, яке становить 87/1000 частин будівлі гуртожитку за адресою: АДРЕСА_3 , на праві спільної часткової приватної власності належить: 82/1000 - ТОВ «Говерла-2019»; приміщення загальною площею 210,2 кв. м за адресою: АДРЕСА_5 , що становить 44/1000 частин будівлі гуртожитку належить ТОВ «Говерла-2019» (т. 1, а с. 27-28, 204-207).

13 червня 2020 року до актового запису № 29 від 22 жовтня 1997 року про народження ОСОБА_9 внесено зміни про батька: ОСОБА_10 змінено на ОСОБА_5 , а прізвище та по-батькові ОСОБА_9 змінено на ОСОБА_4 (т. 1, а. с. 18-19).

ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (т. 1, а. с. 4).

25 вересня 2020 року між ОСОБА_1 та спеціалізованим комунальним підприємством «Ритуальна служба» Тернопільської міської ради укладено договір-замовлення № 1047 на організацію та проведення поховання ОСОБА_5 (т. 1, а. с. 136).

25 вересня 2020 року ОСОБА_1 видано свідоцтво про поховання ОСОБА_5 №1047 (т.1 а.с.137).

Із акта перевірки паспортного режиму на АДРЕСА_1 , від 29 жовтня 2020 року, складеного комісією ДП «Фаворит 2», вбачається, що ОСОБА_1 , яка зареєстрована за вказаною адресою, та ОСОБА_5 , її цивільний чоловік, який зареєстрований за вказаною адресою, проживали разом до дня його смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 (т. 1, а. с. 5).

Згідно з сертифікатом застрахованої особи № 1181926 від 20 червня 2018 року до Генерального договору №МВ 02/16 від 29 червня 2016 року комплексного страхування подорожуючих за межі країни постійного проживання, свідоцтва про страхування № 1181926/2 від 20 червня 2018 року, сертифікату застрахованої особи № 431985 від 19 травня 2016 року до Генерального договору № МВ 01/14 від 25 листопада 2014 року комплексного страхування подорожуючих за межі країни постійного проживання, квитків авіакомпанії «SkyUp Airlines» на 21 червня 2018 року, ваучера №1181926 від 20 червня 2018 року, свідоцтва про страхування № НОМЕР_1 від 14 липня 2014 року ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , здійснювали спільні подорожі (т. 1, а. с. 6-17).

Матеріали справи містять фотографії із зображенням ОСОБА_1 та ОСОБА_5 під час їх відпочинку, святкування урочистих подій, весіль, сімейних свят, а також інформацію з месенджера «Viber», яка містить відомості про дзвінки ОСОБА_1 та ОСОБА_5 один одному за жовтень 2019 року, вересень-жовтень 2020 року (т. 1, а. с. 21-23, 32-40).

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Частиною другою статті 3 СК України визначено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Відповідно до частин першої та другої статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя.

Згідно із частиною першою статті 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

Відповідно до статті 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц (провадження № 14-130цс19), звернуто увагу на те, що відповідно до вимог статті 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні наведеному визначенню, і предметом доказування у таких справах є факти спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2024 року у справі № 523/14489/15-ц (провадження № 14-22цс20) викладено висновок, згідно з яким особа, яка вважає себе власником майна (або його частини), може здійснити захист свого цивільного права, обґрунтувавши в позові підставу позовних вимог про поділ майна тим, що воно набуте за час спільного проживання жінки та чоловіка однією сім`єю. Позовні вимоги про поділ майна, що належить сторонам на праві спільної сумісної власності, є ефективним способом захисту прав, здатним справедливо та без занадто обтяжливих для сторін судових процедур вирішити цивільну справу. Заявлення у таких справах позовного провадження окремої вимоги про встановлення факту спільного проживання жінки та чоловіка однією сім`єю без реєстрації шлюбу не здатне забезпечити захист прав власника (пункт 40).

Згідно з абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 обов`язковими умовами для визнання осіб членами сім`ї, крім спільного проживання, є ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.

Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є, зокрема, докази: спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами подружніх взаємних прав та обов`язків, інших доказів які вказують на наявність встановлених між сторонами відносин притаманних подружжю.

Згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (стаття 61 СК України).

Згідно із частиною четвертою статті 368 ЦК України майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Ураховуючи викладене, особам, які проживають однією сім`єю без реєстрації шлюбу, на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте ними за час спільного проживання або набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти.

Вирішуючи питання щодо правового режиму такого майна, підлягають встановленню факти створення (придбання) сторонами майна внаслідок спільної праці, ведення спільного господарства, побуту, виконання взаємних прав та обов`язків, з`ясовується час придбання, джерело набуття (кошти, за які таке майно було набуте), а також мета придбання майна, що дозволяє надати йому правовий статус спільної сумісної власності.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2024 року у справі № 760/20948/16-ц (провадження № 14-70цс22) зазначено, що «у справах позовного провадження факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, як і інші юридичні факти, належить до предмета доказування і підлягає встановленню при ухваленні судового рішення, якщо цей факт пов`язаний з будь-якими заявленими позовними вимогами. Суд зобов`язаний встановити наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 76 ЦПК України)».

Факт спільного відпочинку сторін, спільна присутність на святкуванні свят, пересилання відповідачем коштів на рахунок позивачки, самі по собі, без доведення факту ведення спільного господарства наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, не може однозначно свідчити про те, що між сторонами склались та мали місце усталені відносини, які притаманні подружжю (постанови Верховного Суду від 30 червня 2022 року у справі № 694/1540/20, провадження № 61-1904св22; від 09 жовтня 2024 року у справі № 753/11423/22, провадження № 61-2916св24).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зі статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 80 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частина третя статті 89 ЦПК України).

У справі, яка переглядається судом, встановлено, що протягом періоду з 2009 року до 24 вересня 2020 року, за який позивачка просить встановити факт її проживання з ОСОБА_5 однією сім`єю без реєстрації шлюбу, останній не перебував у зареєстрованому шлюбі.

На підтвердження обставин проживання з ОСОБА_5 однією сім`єю без реєстрації шлюбу за вказаний період ОСОБА_1 надала суду докази реєстрації їх місця проживання та фактичного проживання за однією адресою на АДРЕСА_3 , ведення спільного господарства та побуту, спільного відпочинку, у тому числі за кордоном, та здійснення ними витрат, пов`язаних з поліпшенням умов проживання.

Встановлено, що з 2009 року ОСОБА_5 разом із позивачкою брали участь як чоловік та жінка у різних святкових подіях, у тому числі і на весіллях його дочок - відповідачок у справі, що ними не заперечується.

Проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_5 однією сім`єю з 2009 року до 24 вересня 2020 року також підтверджується спільними фотознімками, показами свідків, доказами здійсненням ОСОБА_1 догляду за ОСОБА_5 , який хворів на цукровий діабет, а також організацією його поховання.

В оцінці судами вказаних доказів з метою встановлення характеру відносин, що склались між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 протягом їх спільного проживання, колегія суддів звертає увагу на те, що 13 червня 2020 року були внесені зміни до актового запису про народження сина ОСОБА_1 шляхом зазначення його батьком ОСОБА_5 .

Таким чином, у справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій, забезпечивши повний та всебічний розгляд справи, надавши оцінку доводам сторін, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, дійшли обґрунтованого висновку про те, що позивачка довела належними та допустимими доказами факт її спільного проживання з ОСОБА_5 однією сім`єю сім`єю без реєстрації шлюбу з 2009 року до ІНФОРМАЦІЯ_1 , зокрема, ведення ними спільного господарства, наявності у них спільного бюджету, подружніх взаємних прав та обов`язків в розумінні статті 3 СК України.

Натомість відповідачі не спростували належними та допустимими доказами обставини, які вказують на наявність протягом вказаного періоду встановлених між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 відносин, притаманних подружжю, та їх проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_3 , в інтересах якої діє адвокатМатус Т. А., вказаних висновків судів не спростовують та зводяться до вимоги здійснити переоцінку доказів, що відповідно до статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги ОСОБА_3 , в інтересах якої діє адвокат Матус Т. А., про одночасну зміну підстав та предмета позову, оскільки заяву про зміну предмета або підстав позову можливо вважати новим позовом у разі, якщо в ній зазначена самостійна матеріально-правова вимога (або вимоги) та одночасно на її обґрунтування наведені інші обставини (фактичні підстави) і норми права (юридичні підстави), які позивач первісно не визначив підставою позову. Не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права. Зміна формулювання позовних вимог за тих самих обставин не вказує про одночасну зміну підстав та предмета позову.

Доводи касаційної скарги про те, що судом не враховано висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі № 129/2115/15, від 27 лютого 2019 року у справі № 522/25049/16, від 15 серпня 2019 року у справі № 588/350/15, від 10 жовтня 2019 року у справі № 748/897/18, від 15 липня 2020 року у справі № 524/10054/16, від 23 вересня 2021 року у справі № 182/670/15, від 08 грудня 2021 року у справі № 531/295/19, є безпідставними з огляду на те, що висновки у справі, що переглядається, не суперечать висновкам, викладеним у вказаних постановах.

Щодо позовних вимог, пред`явлених у цій справі та спрямованих на поділ спільного сумісного майна

Потребу у встановленні юридичного факту позивачка пов`язує з необхідністю вирішення питання щодо поділу майна, набутого нею з ОСОБА_5 за час спільного проживання в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти.

У справі, яка переглядається Верховним Судом, з метою поділу спільного сумісного майна ОСОБА_1 просила про:

- визнання права власності на 1/2 частки статутного капіталу ТОВ «Говерла-2015» та ТОВ «Говерла-2019»;

- припинення права спільної сумісної власності на статутний капітал ТОВ «Говерла-2015» та ТОВ «Говерла-2019»;

- визнання права власності на 1/2 майнових прав щодо коштів, наданих у позику ТОВ «Говерла-2015» та ТОВ «Говерла-2019».

Оцінюючи підстави, наведені позивачкою в обґрунтування позову про поділ спільного сумісного майна, а також характер пред`явлених позовних вимог, Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для їх задоволення з огляду на таке.

Статутний капітал товариства з обмеженою відповідальністю складається із вкладів його учасників. Розмір статутного капіталу дорівнює сумі вартості таких вкладів (частина перша статті 144 ЦК України).

Вкладом до статутного (складеного) капіталу господарського товариства можуть бути гроші, цінні папери, інші речі або майнові чи інші відчужувані права, що мають грошову оцінку, якщо інше не встановлено законом (частина перша статті 13 Закону України «Про господарські товариства»). Аналогічна норма передбачена частиною другою статті 115 ЦК України.

Товариство є власником майна, переданого йому учасниками у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу продукції, виробленої товариством в результаті господарської діяльності; одержаних доходів; іншого майна, набутого на підставах, не заборонених законом (частина перша статті 12 Закону України «Про господарські товариства»). Аналогічна норма передбачена частиною першою статті 115 ЦК України.

Порядок і спосіб визначення вартості частини майна, що пропорційна частці учасника у статутному капіталі, а також порядок і строки її виплати встановлюються статутом і законом (абзац четвертий частини другої статті 148 ЦК України).

Учасники товариства мають право, зокрема, брати участь у розподілі прибутку товариства та одержувати його частку (дивіденди). Право на отримання частки прибутку (дивідендів) пропорційно частці кожного з учасників мають особи, які є учасниками товариства на початок строку виплати дивідендів; здійснити відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві, в порядку, встановленому законом (пункти «б» та «д» частини першої статті 10 Закону України «Про господарські товариства»).

У разі внесення одним із подружжя як вкладу у статутний капітал товариства з обмеженою відповідальністю коштів, які є спільною сумісною власністю, вказане товариство стає їх власником. Натомість особа, яка внесла вклад у статутний капітал товариства набуває право на частку учасника цього товариства.

Інший з подружжя, який був співвласником коштів, внесених у статутний капітал товариства з метою захисту свого права при поділі їх спільного сумісного майна набуває право вимагати виплати вартості частки члена подружжя у статутному капіталі. Суд виходить з презумпції про те, що вартість частки у статутному капіталі відповідає розміру внеску, якщо тільки сторона, яка стверджує про зміну цієї вартості на час розгляду справи, не доведе, що вартість частки змінилась (зросла або внаслідок звичайної діяльності товариства зменшилась).

Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2024 року у справі № 760/20948/16-ц (провадження № 14-70цс22).

За таких обставин, враховуючи характер правовідносин, які склалися між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , який є засновником та єдиним учасником ТОВ «Говерла-2015» та ТОВ «Говерла-2019», висновок апеляційного суду про неможливість задоволення вимог про визнання право власності на 1/2 частки статутного капіталу товариств та припинення права спільної сумісної власності на статутний капітал товариств, є правильним, оскільки не забезпечить ефективний захист прав у справі про поділ майна подружжя, предметом вирішення якої є поділ корпоративних прав у товариствах.

Ефективним способом захисту за таких умов є саме вирішення вимоги про поділ спільного сумісного майна шляхом виплати вартості частки члена подружжя у статутному капіталі товариства, визначену на дату пред`явлення позовних вимог.

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.21), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20, пункт 52).

Отже, надаючи оцінку пред`явленим ОСОБА_1 вимогам щодо визнання права власності на 1/2 частки статутних капіталів ТОВ «Говерла-2015» та ТОВ «Говерла-2019», а також припинення права спільної сумісної власності на статутні капітали вказаних товариств, суд апеляційної інстанції дійшов обгрунтованого висновку про неможливість їх задоволення з огляду на обрання позивачкою неналежного способу захисту.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Гнатів О. Б., про те, що відмовляючи у задоволенні позовної вимоги про визнання права власності на підставі правових висновків, викладених Великою Палатою Верховного Суду у справі № 760/20948/16-ц, суд апеляційної інстанції суттєво обмежив можливість захисту позивачкою свого порушеного права власності, що гарантоване Конституцією України, - є помилковими.

За змістом частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

В оцінці питання належності способу захисту у справах про поділ спільного майна, до складу якого входять корпоративні права, посилання позивачки на те, що абсолютно доречним є поділ частки у статутному капіталі товариства між подружжям в натурі, де кожен із подружжя набуває пропорційний розмір частки і стає повноправним учасником товариства, тобто набуває корпоративних прав, грунтується на власному тлумаченні стороною позивача норм матеріального права та не спростовує правильності наведених апеляційним судом висновків у цій частині.

Оскільки в частині вирішення вимог про визнання права власності на 1/2 частки статутного капіталу ТОВ «Говерла-2015» та ТОВ «Говерла-2019» спір по суті не вирішувався, колегія суддів не надає оцінку доводам касаційної скарги адвоката Гнатіва О. Б., який діє в інтересах ОСОБА_1 , про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування статей 60 61 65 69 74 СК України, статей 178, 186, 369, 372 ЦК України та частини першої статті 23 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» у подібних правовідносинах.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційних скарг

В межах доводів та вимог касаційних скарг, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховним Судом не встановлено підстав для висновку про неправильне застосуванням судами норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального прав.

Керуючись статтями 400 409 410 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_3 , в інтересах якої діє адвокат Матус Тарас Анатолійович, та ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Гнатів Оксана Богданівна, залишити без задоволення.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 23 травня 2022 року в незміненій частині та постанову Тернопільського апеляційного судувід 05 грудня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович