№ 607/8938/22 - Судова практика України - Законодавство України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 червня 2024 року

м. Київ

справа № 607/8938/22

провадження № 61-11791св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ;

відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю «Обласне виробниче об`єднання сільського комунального господарства»;

третя особа - ОСОБА_2 ;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Вароди Павла Борисовича на заочне рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 16 лютого 2023 року у складі судді Братасюка В. М., постанову Тернопільського апеляційного суду від 30 червня 2023 року у складі колегії суддів: Храпак Н. М., Костів О. З., Хома М. В., та додаткову постанову цього суду від 02 серпня 2023 року

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Обласне виробниче об`єднання сільського комунального господарства» (далі - ТзОВ «Обласне виробниче об`єднання сільського комунального господарства») про визнання майнових прав на об`єкти інвестування.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що 12 лютого 2020 року між ним та ТзОВ «Обласне виробниче об`єднання сільського комунального господарства» було укладено п`ять договорів про спільну пайову участь в будівництві багатоквартирного житлового будинку за будівельною адресою: АДРЕСА_1 , а саме:

- договір № 2.1 з наступною передачею пайовику його частки у вигляді квартири № 3, яка розташована на 2 поверсі будинку, загальною чисельністю кімнат 1 , площею 36 кв. м, із загальним розміром пайового внеску 360 000 грн, що еквівалентно 14 400 доларів США, та терміном завершення робіт з будівництва до кінця четвертого кварталу 2020 року;

- договір № 2.2 з наступною передачею пайовику його частки у вигляді квартири № 4, яка розташована на 2 поверсі будинку, загальною чисельністю кімнат 1 , площею 40 кв. м, із загальним розміром пайового внеску 400 000 грн, що еквівалентно 16 000 доларів США, та терміном завершення робіт з будівництва до кінця четвертого кварталу 2020 року;

- договір № 2.3 з наступною передачею пайовику його частки у вигляді квартири № 16, яка розташована на 7 поверсі будинку загальною чисельністю кімнат 1 , площею 36 кв. м, із загальним розміром пайового внеску 360 000 грн, що еквівалентно 14 400 доларів США, та терміном завершення робіт з будівництва до кінця четвертого кварталу 2020 року;

- договір № 2.4 з наступною передачею пайовику його частки у вигляді квартири № 17, яка розташована на 7 поверсі будинку загальною чисельністю кімнат 1 , площею 40 кв. м, із загальним розміром пайового внеску 400 000 грн, що еквівалентно 16 000 доларів США, та терміном завершення робіт з будівництва до кінця четвертого кварталу 2020 року;

- договір № 2.5 з наступною передачею пайовику його частки у вигляді приміщення, яке розташоване в цокольному поверсі будинку загальною чисельністю кімнат - 1, площею 18 кв. м, із загальним розміром пайового внеску 157 500 грн, що еквівалентно 6 300 доларів США, та терміном завершення робіт з будівництва до кінця четвертого кварталу 2020 року.

На виконання умов цих договорів він сплатив відповідачу грошові кошти, що підтверджується квитанціями до прибуткового касового ордера, однак ТзОВ «Обласне виробниче об`єднання сільського комунального господарства» свої зобов`язання не виконано, будівництво не завершено, будинок не введено в експлуатацію.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив визнати за ним майнові права на об`єкти інвестування, а саме на квартири №№ 3 , 4 , 16 , 17 та приміщення цокольного поверху, що розташовані за будівельною адресою: АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 16 лютого 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що будівництво житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , із залученням коштів пайовиків, в тому числі позивача, здійснювалося на підставі договору підряду від 22 липня 2019 року, укладеного між підрядником ТзОВ «Обласне виробниче об`єднання сільського комунального господарства» та замовниками ОСОБА_3 і ОСОБА_4 на належних останнім на праві приватної власності земельних ділянках з кадастровими номерами: 6110100000:01:014:0009, площею 0,023 га, власник ОСОБА_3 ; 6110100000:01:014:0010, площею 0,0459 га, власник ОСОБА_3 ; 6110100000:01:014:0032, площею 0,0173 га, власник ОСОБА_4 , що підтверджується інформаційними довідками з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку від 03 липня 2021 року.

Згідно з пунктом 1.7 договору підряду від 22 липня 2019 року замовником передано функції генеральному підряднику ТзОВ «Обласне виробниче об`єднання сільського комунального господарства» в особі генерального директора Соколюка О. О. функції: укладання договорів пайової участі з пайовиками будівництва вказаного будинку та отримання від них коштів; коректування, внесення змін, погодження проектно-кошторисної документації; здачу завершеного будівництвом об`єкта в експлуатацію.

Дозвільними документами на проведення вказаного будівництва є Містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , які видано Управлінням містобудування, архітектури та кадастру Тернопільської міської ради 05 січня 2015 року за № 479, в намірах забудови яких зазначено - будівництво 8-ми квартирного житлового будинку, та Декларація про початок виконання будівельних робіт, зареєстрована в Управлінні ДАБІ у Тернопільській області 13 серпня 2015 року за № ТП082152250340, в якій вказано - будівництво 8-ми квартирного житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , кадастрові номери земельних ділянок 6110100000:01:014:0009, 6110100000:01:014:0032, 6110100000:01:014:001, характеристика житлових будинків: кількість поверхів - 4, кількість квартир: 2 однокімнатні загальною площею 87,25 кв. м, житловою 39,78 кв. м; 6 трикімнатних загальною площею 511,71 кв. м, житловою 311,13 кв. м.

З огляду на зазначене судом встановлено, що укладені між сторонами договори №№ 2.1, 2.2, 2.3, 2.4, 2.5 про спільну пайову участь в будівництві багатоквартирного житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , не відповідають дозвільними документами на проведення будівництва вказаного будинку, квартири № 3 та № 4 мають площу 36 кв. м та 40 кв. м, що суперечить Декларації про початок виконання будівельних робіт, а квартира № 16 площею 36 кв. м на 7-му поверсі будинку, квартира № 17 площею 40 кв. м на 7-му поверсі будинку, та приміщення в цокольному поверсі будинку площею 18 кв. м взагалі не передбачені як об`єкти будівництва в 4-ох поверховому будинку.

Тому місцевий суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню, оскільки оплата позивачем пайових внесків за об`єкти нерухомості, що по своїй суті є об`єктами самочинного будівництва, не може бути підставою набуття майнових прав, згідно укладених договорів №№ 2.1, 2.2, 2.3, 2.4, 2.5 про спільну пайову участь в будівництві багатоквартирного житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

Однак, суд звернув увагу на те, що згідно з пунктом 1.3 договору підряду від 22 липня 2019 року саме ТзОВ «Обласне виробниче об`єднання сільського комунального господарства» несе боргові зобов`язання перед пайовиками будівництва до виконання своїх зобов`язань за договорами пайової участі, саме відповідач як забудовник зобов`язаний забезпечити права інвесторів, оскільки він превентивно підтвердив належність умов договорів, та вважав себе зобов`язаним їх належно виконувати, в той же час будівництво повинно було провадитись згідно із затвердженою проектно-кошторисної документацією, що визначено пунктом 1.2 договору підряду від 22 липня 2019 року.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 - адвокат Варода П. Б. оскаржив його в апеляційному порядку.

26 травня 2023 року представник ОСОБА_2 - адвокат Молень Р. Б. подав до суду апеляційної інстанції клопотання, в якому просив залучити ОСОБА_2 до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача. Клопотання було мотивоване тим, що належну ОСОБА_2 земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , самовільно зайняли невідомі особи та здійснили на ній будівництво багатоквартирного житлового будинку.

Ухвалою Тернопільського апеляційного суду від 20 червня 2023 року клопотання ОСОБА_2 задоволено, залучено її до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача.

Короткий зміст судових рішень суду апеляційної інстанції

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 30 червня 2023 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Вароди П. Б. залишено без задоволення, а заочне рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 16 лютого 2023 року - без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Також апеляційний суд зазначив, що на підставі рішення Тернопільського міськрайонного суду від 23 жовтня 2015 року у справі № 607/14177/15-ц за ОСОБА_2 в порядку спадкування за законом після померлого ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнано право власності на: 1/2 частку земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,0230 га, кадастровий номер 6110100000:01:014:0009, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; частину (0,0130) земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,0459 га, кадастровий номер 6110100000:01:014:0010, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; частину (площею 101 кв. м) земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,0491 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Отже, на момент видачі 05 січня 2015 року дозвільних документів на проведення спірного будівництва, якими є Містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , а також Декларація про початок виконання будівельних робіт від 13 серпня 2015 року, ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно не міг звертатися до Відділу державного архітектурно-будівельного контролю Тернопільської міської ради про видачу вказаних документів.

У зв`язку з цим рішенням виконавчого комітету Тернопільської міської ради від 07 квітня 2021 року № 285 скасовано Містобудівні умови та обмеження від 05 січня 2015 року № 479 забудови земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , а наказом начальника Відділу державного архітектурно-будівельного контролю Тернопільської міської ради від 15 квітня 2021 року № 24 скасовано реєстрацію Декларації про початок виконання будівельних робіт від 13 серпня 2015 року № ТП082152250340.

Відтак, житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , збудований без дозволу на виконання будівельних робіт, не є об`єктом незавершеного будівництва та на нього не може бути визнано майнові права.

Додатковою постановою Тернопільського апеляційного суду від 02 серпня 2023 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу (правову) допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 7 000 грн.

Додаткове судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що подаючи відзив на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 - адвокат Молень Р. Б. просив стягнути судові витрати та зазначив, що орієнтовний розмір судових витрат, які ОСОБА_2 очікує понести під час розгляду справи складає 10 000 грн. 05 липня 2023 року, тобто протягом п`яти днів після ухвалення судового рішення, у порядку, передбаченому частиною восьмою статті 141 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України),представник ОСОБА_2 - адвокат Молень Р. Б. подав до суду заяву про ухвалення додаткового рішення, в якій просив стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_2 понесені судові витрати, а саме витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7 000 грн.

На підтвердження цих витрат представник ОСОБА_2 - адвокат Молень Р. Б. надав: договір про надання правничої допомоги № 01/12 від 01 грудня 2021 року, укладений між адвокатським об`єднанням «Молень, Багранюк та партнери» та ОСОБА_2 ; додаткову угоду № 8 від 29 червня 2023 року до цього договору, якою встановлено розмір гонорару адвокатського об`єднання у фіксованій сумі 7 000 грн, які клієнт зобов`язаний перерахувати на розрахунковий рахунок адвокатського об`єднання не пізніше шістдесяти днів з дня прийняття рішення; акт № 8 від 03 липня 2023 року про надання правничої допомоги.

Апеляційний суд звернув увагу на те, що представляючи інтереси ОСОБА_2 , адвокат Молень Р. Б. виконав значну роботу, оскільки позивач не залучив її довірителя до участі у справі в суді першої інстанції, у зв`язку з чим адвокат Молень Р. Б. змушений був подати обґрунтовану заяву до суду апеляційної інстанції про залучення ОСОБА_2 до участі у справі як третю особу, а також - відзив на апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 - адвоката Вароди П. Б.

Враховуючи наведене, оскільки адвокат Молень Р. Б. надав докази на підтвердження обсягу наданих послуг, виконаних робіт та їх вартість, а сторона позивача не подала письмове клопотання про зменшення судових витрат на професійну правничу допомогу, то апеляційний суд дійшов висновку про задоволення заяви ОСОБА_2 - адвоката Моленя Р. Б. про ухвалення додаткового рішення.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У серпні 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Варода П. Б. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на заочне рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 16 лютого 2023 року, постанову Тернопільського апеляційного суду від 30 червня 2023 року та додаткову постанову цього суду від 02 серпня 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга подана на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389, пунктів 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України та обґрунтована тим, що суди не врахували правових висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених в постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі № 761/32696/13, від 20 березня 2019 року у справі № 761/20612/15, від 29 травня 2019 року у справі № 761/20844/13 тощо, а також - не дослідили зібрані у справі докази.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою ВерховногоСуду у складіколегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 серпня 2023 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області.

18 вересня 2023 року справа № 607/8938/22 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою ВерховногоСуду у складіколегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 червня 2024 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що висновки судів попередніх інстанцій суду про неможливість визнання за позивачем майнових права на об`єкти інвестування внаслідок скасування містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки, декларації про початок виконання будівельних робіт, які були чинні на час виникнення майнових прав на об`єкти інвестування, є помилковими. Скасування дозвільних документів на будівництво автоматично не припиняє майнових прав особи на об`єкт будівництва за рахунок якої воно створено, навіть при набутті таким об`єктом статусу самочинного будівництва.

ТзОВ «Обласне виробниче об`єднання сільського комунального господарства» як забудовник не виконало належним чином взятих на себе зобов`язань перед ОСОБА_1 за договорами про спільну пайову участь в будівництві багатоквартирного житлового будинку, будівництво не завершило та не ввело будинок в експлуатацію, а тому з урахуванням сплачених пайових внесків позивачем ефективним способом захисту його порушених прав є визнання за ним майнових прав на об`єкти інвестування.

Крім того, ухвалюючи додаткове судове рішення про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу (правову) допомогу у розмірі 7 000 грн, апеляційний суд не врахував клопотання про зменшення судових витрат, заявлене представником ОСОБА_1 - адвокатом Вародою П. Б. у судовому засіданні, в обґрунтування якого він послався, зокрема на те, що заявлені витрати на професійну правничу допомогу не є співмірними зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт.

Висновки суд апеляційної інстанції про те, що клопотання про зменшення судових витрат має бути виключно письмовій формі є необґрунтованим, оскільки процесуальний закон не встановлює вимог щодо усної чи письмової форми клопотання про зменшення судових витрат, яка подається (заявляється).

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У листопаді 2023 року представник ОСОБА_2 - адвокат Молень Р. Б. подав відзив на касаційну скаргу, в якому зазначив, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, ухваленими відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи, тому підстави для їх скасування відсутні.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

12 лютого 2020 року між ОСОБА_1 та ТзОВ «Обласне виробниче об`єднання сільського комунального господарства» було укладено п`ять договорів про спільну пайову участь в будівництві багатоквартирного житлового будинку за будівельною адресою: АДРЕСА_1 , а саме:

- договір № 2.1 з наступною передачею пайовику його частки у вигляді квартири № 3, яка розташована на 2 поверсі будинку, загальною чисельністю кімнат 1 , площею 36 кв. м (пункти 1.1, 1.2), із загальним розміром пайового внеску 360 000 грн, що еквівалентно 14 400 доларів США (пункт 3.1), та терміном завершення робіт з будівництва до кінця четвертого кварталу 2020 року (пункт 2.1.5). На виконання умов цього договору ОСОБА_1 сплатив ТзОВ «Обласне виробниче об`єднання сільського комунального господарства» грошові кошти в загальній сумі 252 000 грн, що підтверджується квитанціями до прибуткового касового ордера: від 12 лютого 2020 року на суму 100 000 грн; від 21 лютого 2020 року на суму 100 000 грн; від 28 лютого 2020 року на суму 52 000 грн (т.1 а.с.13-18);

- договір № 2.2 з наступною передачею пайовику його частки у вигляді квартири № 4, яка розташована на 2 поверсі будинку, загальною чисельністю кімнат 1 , площею 40 кв. м (пункти 1.1, 1.2), із загальним розміром пайового внеску 400 000 грн, що еквівалентно 16 000 доларів США (пункт 3.1), та терміном завершення робіт з будівництва до кінця четвертого кварталу 2020 року (пункт 2.1.5.). На виконання умов цього договору ОСОБА_1 сплатив ТзОВ «Обласне виробниче об`єднання сільського комунального господарства» грошові кошти в загальній сумі 280 000 грн, що підтверджується квитанціями до прибуткового касового ордера: від 28 лютого 2020 року на суму 48 000 грн; від 23 березня 2020 року на суму 166 000 грн; від 15 квітня 2020 року на суму 66 000 грн (т.1 а.с.19-24);

- договір № 2.3 з наступною передачею пайовику його частки у вигляді квартири № 16, яка розташована на 7 поверсі будинку загальною чисельністю кімнат 1 , площею 36 кв. м (пункти 1.1, 1.2), із загальним розміром пайового внеску 360 000 грн, що еквівалентно 14 400 доларів США (пункт 3.1.), та терміном завершення робіт з будівництва до кінця четвертого кварталу 2020 року (пункт 2.1.5). На виконання умов цього договору ОСОБА_1 сплатив ТзОВ «Обласне виробниче об`єднання сільського комунального господарства» грошові кошти в загальній сумі 252 000 грн, що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордера від 16 липня 2020 року (т.1 а.с.25-30);

- договір № 2.4 з наступною передачею пайовику його частки у вигляді квартири № 17, яка розташована на 7 поверсі будинку, загальною чисельністю кімнат 1 , площею 40 кв. м (пункти 1.1, 1.2), із загальним розміром пайового внеску 400 000 грн, що еквівалентно 16 000 доларів США (пункт 3.1), та терміном завершення робіт з будівництва до кінця четвертого кварталу 2020 року (пункт 2.1.5.). На виконання умов цього договору ОСОБА_1 сплатив ТзОВ «Обласне виробниче об`єднання сільського комунального господарства» грошові кошти в загальній сумі 308 850 грн, що підтверджується квитанціями до прибуткового касового ордера від 06 серпня 2020 року на суму 204 564 грн та від 09 вересня 2020 року на суму 104 286 грн (т.1 а.с.31-37);

- договір № 2.5 з наступною передачею пайовику його частки у вигляді приміщення, яке розташоване в цокольному поверсі будинку загальною чисельністю кімнат - 1, площею 18 кв. м (пункти 1.1, 1.2), із загальним розміром пайового внеску 157 500 грн, що еквівалентно 6 300 доларів США (пункт 3.1), та терміном завершення робіт з будівництва до кінця четвертого кварталу 2020 року (пункт 2.1.5). На виконання умов цього договору ОСОБА_1 сплатив ТзОВ «Обласне виробниче об`єднання сільського комунального господарства» грошові кошти в загальній сумі 111 240 грн, що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордера від 10 червня 2020 року (т.1 а.с.38-43).

ТзОВ «Обласне виробниче об`єднання сільського комунального господарства» зобов`язання перед ОСОБА_1 за вищевказаними договорами не виконано, будівництво не завершено, будинок не введено в експлуатацію.

Будівництво житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , із залученням коштів пайовиків, в тому числі позивача ОСОБА_1 , здійснювалося на підставі договору підряду від 22 липня 2019 року, укладеного між ТзОВ «Обласне виробниче об`єднання сільського комунального господарства» як підрядником та ОСОБА_3 і ОСОБА_4 як замовниками, на належних останнім на праві приватної власності земельних ділянках з кадастровими номерами: 6110100000:01:014:0009, площею 0,023 га, власник ОСОБА_3 ; 6110100000:01:014:0010, площею 0,0459 га, власник ОСОБА_3 ; 6110100000:01:014:0032, площею 0,0173 га, власник ОСОБА_4 , що підтверджується інформаційними довідками з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку від 03 липня 2021 року.

З огляду на зазначене судами встановлено, що укладені між сторонами договори №№ 2.1, 2.2, 2.3, 2.4, 2.5 про спільну пайову участь в будівництві багатоквартирного житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , не відповідають дозвільними документами на проведення будівництва вказаного будинку, квартири № 3 та № 4 мають площу 36 кв. м та 40 кв. м, що суперечить Декларації про початок виконання будівельних робіт, а квартира № 16 площею 36 кв. м на 7-му поверсі будинку, квартира № 17 площею 40 кв. м на 7-му поверсі будинку, та приміщення в цокольному поверсі будинку площею 18 кв. м взагалі не передбачені як об`єкти будівництва в 4-ох поверховому будинку.

Також часткова оплата позивачем пайових внесків за об`єкти нерухомості, що по своїй суті є об`єктами самочинного будівництва, не може бути підставою набуття майнових прав, згідно укладених договорів № 2.1, 2.2, 2.3, 2.4, 2.5 про спільну пайову участь в будівництві багатоквартирного житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

Крім того, апеляційним судом встановлено, що на підставі рішення Тернопільського міськрайонного суду від 23 жовтня 2015 року у справі № 607/14177/15-ц за ОСОБА_2 в порядку спадкування за законом після померлого ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнано право власності на: 1/2 частку земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,0230 га, кадастровий номер 6110100000:01:014:0009, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; частину (0,0130) земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,0459 га, кадастровий номер 6110100000:01:014:0010, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; частину (площею 101 кв. м) земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,0491 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (т.1 а.с.175-178).

Отже, на момент видачі, а саме 05 січня 2015 року, дозвільних документів на проведення спірного будівництва, якими є Містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , а також Декларація про початок виконання будівельних робіт від 13 серпня 2015 року, ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно не міг звертатися до Відділу державного архітектурно-будівельного контролю Тернопільської міської ради про видачу вказаних документів.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з пунктами 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Вароди П. Б. не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частинами першою та другою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У частині першій статті 527 ЦК України передбачено, що боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Згідно зі статтею 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За змістом статей 655 656 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Предметом договору купівлі-продажу можуть бути майнові права.

До договору купівлі-продажу майнових прав застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не випливає із змісту або характеру цих прав.

Відповідно до статті 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.

У частині першій статті 179 ЦК України надано визначення речі як предмета матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов`язки.

Також у статті 182 цього Кодексу передбачено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Стаття 190 ЦК України визначає майно особливим об`єктом, яким вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Окремо вказано, що майнові права є неспоживчою річчю та визнаються речовими правами.

З аналізу вказаних норм можна зробити висновок, що у ЦК України визначення майнового права відсутнє, оскільки у статті 190 ЦК України міститься вказівка лише про те, що майнові права є неспоживчою річчю і визнаються речовими правами. При цьому не викликає сумніву, що майнові права є об`єктом цивільних правовідносин.

Майновими правами визнаються будь-які права, пов`язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права (права на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) та права вимоги (абзац третій частини другої статті 3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність»).

У теорії цивілістики під майновими правами розуміється: 1) у широкому значенні речового права суб`єктивне цивільне право як таке, що стосується майнових цінностей і має грошову оцінку, наприклад, право власності на похідні права, зобов`язальні права (права з договорів, що укладаються з приводу передання майна у власність або користування), майнові права інтелектуальної власності, корпоративні права, тощо; 2) у вузькому значенні - як суб`єктивне право, яке здатне бути самостійним об`єктом обороту; тобто у разі передання майнового права набувач отримує його як можливість претендування на майно або вчинення власних дій відносно майна.

Крім того, вказане питання було предметом дослідження як у рішеннях Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), так і Верховного Суду України та Верховного Суду.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Концепція «майна» в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися «правом власності», а відтак і «майном» (пункт 98 рішення ЄСПЛ щодо прийнятності заяви у справі «Броньовські проти Польщі», заява № 31443/96; пункт 22 рішення ЄСПЛ від 10 березня 2011 року у справі «Сук проти України», заява № 10972/05; пункт 74 рішення ЄСПЛ «Фон Мальтцан та інші проти Німеччини» від 02 березня 2005 року, заяви № 71916/01, 71917/01 та 10260/02).

У контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції об`єктами права власності можуть бути, у тому числі, «легітимні очікування» та «майнові права» (рішення ЄСПЛ від 23 жовтня 1991 року у справі «Пайн Велі Девелопмент Лтд. та інші проти Ірландії», заява № 12742/87; ухвала ЄСПЛ від 13 грудня 1984 року щодо прийнятності заяви S. v. the United Kingdom, № 10741/84).

Відповідно до пунктів 21, 24 рішення від 1 червня 2006 року у справі «Федоренко проти України» (№ 25921/02) ЄСПЛ вказав, що право власності може бути «існуючим майном» або «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи «законними сподіваннями» отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована ЄСПЛ і в справі «Стреч проти Сполучного Королівства», заява № 44277/98).

В іншій справі «Н.К.М. проти Угорщини» (NKM v. Hungary, скарга № 66529/11) у рішенні від 14 травня 2013 року ЄСПЛ зазначив, що «правомірні очікування» підлягають захисту як власне майно і майнові права.

У постанові Верховного Суду України від 30 січня 2013 року в справі № 6-168цс12 визначено майнове право як «право очікування», яке є складовою частиною майна як об`єкта цивільних прав.

Майнове право - це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений деякими, але не всіма правами власника майна, і яке свідчить про правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно або інше речове право на певне майно в майбутньому.

Визначення майнового права як права очікування та повноваження власника таких прав надано у висновках Верховного Суду України, викладених у постановах від 30 січня 2013 року у справі № 6-168цс12, від 15 травня 2013 року у справі № 6-36цс13, від 4 вересня 2013 року у справі № 6-51цс13, від 24 червня 2015 року у справі № 6-318цс15, від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1920цс15, від 18 листопада 2015 року у справі № 6-1858цс15, від 2 грудня 2015 року у справах № 6-1502цс15 та № 6-1732цс15, від 10 лютого 2016 року у справі № 6-2124цс15, від 16 березня 2016 року у справі № 6-290цс16, від 23 березня 2016 року у справі № 6-289цс16, від 30 березня 2016 року у справах № 6-3129цс15 та № 6-265цс16, від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2994цс15, від 25 травня 2016 року у справі № 6-503цс16, від 07 грудня 2016 року у справі № 6-1111цс16.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 вересня 2021 року у справі № 359/5719/17 (провадження № 14-8цс21) зазначено, що інвестор після виконання ним фінансових зобов`язань за укладеними договорами купівлі-продажу цінних паперів та резервування об`єкта нерухомості (чи аналогічними правочинами, що підтверджують здійснення інвестування) отримує документи, які підтверджують реальність такого правочину та встановлюють для нього його особисті майнові права на конкретний об`єкт нерухомого майна. Для отримання права власності на такий об`єкт нерухомості інвестор має трансформувати свої майнові права у власність шляхом державної реєстрації речових прав на цей об`єкт нерухомості, але виконати це можна лише за умов завершення будівництва новоствореного об`єкта нерухомості відповідно вимог чинного законодавства та прийняття такого нерухомого майна до експлуатації (статті 328 331 ЦК України).

Отже саме інвестор є особою, яка первісно набуває право власності на об`єкт нерухомого майна, що споруджений за його кошти.

Разом з тим у разі вчинення самочинного будівництва об`єкту нерухомого майна інвестор, рівно як і забудовник, не набуває права власності на об`єкт самочинного будівництва (стаття 376 ЦК України).

Інвестор наділений правами, тотожними правам власника нерухомого майна, пов`язаними зі створенням об`єкту нерухомого майна, а тому в разі порушення його речових прав він має право на звернення до суду за їх захистом шляхом пред`явлення позову про визнання за ним його майнових прав та витребування своєї власності з незаконного володіння іншої особи (статті 392 388 ЦК України). При цьому не вимагається визнання недійсними нікчемних правочинів, які спрямовані на незаконне заволодіння майном інвестора іншими особами (стаття 228 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проєкту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

За загальним правилом, встановленим у частині другій статті 376 ЦК України, особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Згідно з абзацом першим частини другої статті 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» фізична або юридична особа, яка має намір щодо забудови земельної ділянки, що перебуває у власності або користуванні такої особи, повинна одержати містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва.

Частиною другою статті 36 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» встановлено заборону на виконання будівельних робіт без подання повідомлення про початок виконання будівельних робіт.

Також заборонена експлуатація закінчених будівництвом об`єктів, не прийнятих (якщо таке прийняття передбачено законодавством) в експлуатацію (частина восьма статті 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»).

Отже, відсутність дозволу на будівництво (повідомлення про початок виконання будівельних робіт), проєкта (будівельного паспорта) або порушення умов, передбачених у цих документах, тягне визнання такого будівництва самочинним відповідно до частини першої статті 376 ЦК України.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Встановивши, що укладені між сторонами договори №№ 2.1, 2.2, 2.3, 2.4, 2.5 про спільну пайову участь в будівництві багатоквартирного житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , не відповідають дозвільними документами на проведення будівництва вказаного будинку, оскільки квартири № 3 та № 4 мають площу 36 кв. м та 40 кв. м, що суперечить Декларації про початок виконання будівельних робіт, а квартира № 16 площею 36 кв. м на 7-му поверсі будинку, квартира № 17 площею 40 кв. м на 7-му поверсі будинку, та приміщення в цокольному поверсі будинку площею 18 кв. м взагалі не передбачені як об`єкти будівництва в 4-ох поверховому будинку, суд першої інстанції, з рішенням якого погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про відсутність підстав для визнання за позивачем майнових прав на ці об`єкти інвестування.

Також суди обґрунтовано виходили з того, що незакінчене будівництво за адресою: АДРЕСА_1 є самочинним, так як рішенням виконавчого комітету Тернопільської міської ради від 07 квітня 2021 року № 285 скасовано Містобудівні умови та обмеження від 05 січня 2015 року № 479 забудови земельної ділянки за вказаною адресою, а наказом начальника Відділу державного архітектурно-будівельного контролю Тернопільської міської ради від 15 квітня 2021 року № 24 скасовано реєстрацію Декларації про початок виконання будівельних робіт від 13 серпня 2015 року № ТП082152250340.

При цьому часткова оплата позивачем пайових внесків за об`єкти нерухомості, що є об`єктами самочинного будівництва, не може бути підставою набуття майнових прав на ці об`єкти за укладеними між сторонами договорами №№ 2.1, 2.2, 2.3, 2.4, 2.5 про спільну пайову участь в будівництві багатоквартирного житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78 81 89 367 368 ЦПК України, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Згідно з частиною першою, пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 134 ЦПК України передбачено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи. Суд може попередньо визначити суму судових витрат (крім витрат на професійну правничу допомогу), пов`язаних з розглядом справи або певною процесуальною дією. Така попередньо визначена судом сума не обмежує суд при остаточному визначенні суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Згідно з частинами першою-п`ятою статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частин першої-третьої, восьмої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

В пункті 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Згідно з частиною першою статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Договір про надання правової допомоги укладається в письмовій формі. Договір про надання правової допомоги може вчинятися усно у випадках: 1) надання усних і письмових консультацій, роз`яснень із правових питань з подальшим записом про це в журналі та врученням клієнту документа, що підтверджує оплату гонорару (винагороди); 2) якщо клієнт невідкладно потребує надання правової допомоги, а укладення письмового договору за конкретних обставин є неможливим - з подальшим укладенням договору в письмовій формі протягом трьох днів, а якщо для цього існують об`єктивні перешкоди - у найближчий можливий строк. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Договір про надання правової допомоги може укладатися на користь клієнта іншою особою, яка діє в його інтересах. Особливості укладення та змісту контрактів (договорів) з адвокатами, які надають безоплатну правову допомогу, встановлюються законом, що регулює порядок надання безоплатної правової допомоги. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики (стаття 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Згідно зі статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з`їздом адвокатів України від 09 червня 2017 року гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.

Тож домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов`язання.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 зроблено правовий висновок про те, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Згідно з правовими висновками, викладеними в додаткових постановах Верховного Суду від 16 червня 2022 року у справі № 873/244/21, від 19 липня 2022 року у справі № 910/6807/21, від 16 березня 2023 року у справі № 927/153/22 витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Крім того, за змістом постанови від 28 грудня 2020 року у справі № 640/18402/19 Верховний Суд дійшов висновку про те, що розмір гонорару адвоката встановлений сторонами договору у фіксованому розмірі, не залежить від обсягу послуг та часу витраченого представником позивача, а отже є визначеним.

В суді апеляційної інстанції правничу допомогу ОСОБА_2 надавав адвокат Молень Р. Б., що підтверджується договором про надання правничої допомоги № 01/12 від 01 грудня 2021 року, укладеним між адвокатським об`єднанням «Молень, Багранюк та партнери» та ОСОБА_2 , ордером на надання правничої допомоги ОСОБА_2 в Тернопільському апеляційному суді.

Подаючи відзив на апеляційну скаргу, представник ОСОБА_2 - адвокат Молень Р. Б. просив стягнути з позивача судові витрати та зазначив, що орієнтовний розмір судових витрат, які ОСОБА_2 очікує понести під час розгляду справи складає 10 000 грн.

05 липня 2023 року, тобто в межах п`ятиденного строку після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції, адвокат Молень Р. Б. подав до апеляційного суду заяву про ухвалення додаткового судового рішення, в якій просив стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_2 понесені судові витрати, а саме витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7 000 грн. Разом із заявою адвокат Молень Р. Б. подав: договір про надання правничої допомоги № 01/12 від 01 грудня 2021 року, укладений між адвокатським об`єднанням «Молень, Багранюк та партнери» та ОСОБА_2 ; додаткову угоду № 8 від 29 червня 2023 року до цього договору, якою встановлено розмір гонорару адвокатського об`єднання у фіксованій сумі 7 000 грн, які клієнт зобов`язаний перерахувати на розрахунковий рахунок адвокатського об`єднання не пізніше шістдесяти днів з дня прийняття рішення; акт № 8 від 03 липня 2023 року про надання правничої допомоги.

В судовому засіданні від 02 серпня 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Варода П. Б. заперечував проти заяви представника ОСОБА_2 - адвоката Моленя Р. Б. про стягнення витрат на правничу допомогу, посилаючись на те, що ОСОБА_2 та її представник не подали доказів понесення судових витрат до судових дебатів та не робили жодних заяв про це до закінчення судових дебатів, а також вважав, що заява про розподіл судових витрат між сторонами подана з пропуском п`ятиденного строку, встановленого частиною восьмою статті 141 ЦПК України. Крім того, наголошував на тому, що адвокат Варода П. Б. лише подав відзив на апеляційну скаргу та брав участь в одному судовому засіданні, тому вважав, що заявлені витрати на професійну правничу допомогу не є співмірними зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт.

Однак сторона позивача в порядку, передбаченому статтею 137 ЦПК України, не заявляла клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Тому наведена в касаційній скарзі підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини третьої статті 411 ЦПК України, є необґрунтованою.

Отже, з огляду на надані заявником докази, а також виходячи з критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), розумності їхнього розміру, враховуючи ступінь складності справи, обсяг наданої адвокатом правової допомоги, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про задоволення заяви представника ОСОБА_2 - адвоката Моленя Р. Б. про ухвалення додаткового рішення та стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрат на професійну правничу (правову) допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 7 000 грн.

При цьому апеляційний суд обґрунтовано виходив з того, що сторона позивача в порядку, передбаченому статтею 137 ЦПК України, не заявляла клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також врахував заперечення представника позивача, наведені в судовому засіданні від 02 серпня 2023 року та виходив з того, що представник ОСОБА_1 - адвокат Варода П. Б. не навів обґрунтованих доводів щодо неспівмірності судових витрат на правничу допомогу, понесених ОСОБА_2 в суді апеляційної інстанції.

Доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій в частині вирішення спору по суті та висновків апеляційного суду в частині вирішення питання про розподіл судових витрат, а також не дають підстав вважати, що судами порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовано норми матеріального права.

З огляду на характер спірних правовідносин та встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, посилання заявника в касаційній скарзі на правові висновки, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі № 761/32696/13, від 20 березня 2019 року у справі № 761/20612/15, від 29 травня 2019 року у справі № 761/20844/13 тощо, є безпідставним, оскільки висновки судів першої та апеляційної інстанцій не суперечать висновкам, викладеним у зазначених постановах, а відповідні аргументи касаційної скарги фактично зводяться до незгоди із встановленими обставинами справи та необхідності переоцінки доказів, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Оскільки Верховний Суд встановив необґрунтованість заявлених в касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, то доводи касаційної скарги про недослідження судами наявних в матеріалах справи доказів (пункт 4 частини другої статті 389, пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України), не заслуговують на увагу та не підлягають перевірці.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77-80 89 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних судових рішеннях, питання обґрунтованості висновків судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Вароди Павла Борисовича залишити без задоволення.

Заочне рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 16 лютого 2023 року, постанову Тернопільського апеляційного суду від 30 червня 2023 року та додаткову постанову цього суду від 02 серпня 2023 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович