№ 607/947/18 - Судова практика України - Законодавство України

Постанова

Іменем України

21 липня 2021 року

м. Київ

справа № 607/947/18

провадження № 61-7795св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Хопти С. Ф. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області

від 22 листопада 2018 року у складі судді Вийванка О. М. та постанову Тернопільського апеляційного суду від 28 лютого 2019 року у складі колегії суддів: Сташківа Б. І., Хоми М. В., Щавурської Н. Б.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом

до ОСОБА_2 , третя особа - публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» (далі - ПАТ «УкрСиббанк»), про усунення перешкод

у здійсненні права власності шляхом вселення та зобов`язання відповідача вчинити певні дії.

Позовну заяву мотивовано тим, що 24 лютого 2001 між нею

та ОСОБА_2 було укладено шлюб, який рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 30 серпня 2013 було розірвано. За час перебування у шлюбі з ОСОБА_2 ними за кредитні кошти було придбано будинок

АДРЕСА_1 . Вони є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

ОСОБА_1 зазначала, що вона разом із сином зареєстровані

у зазначеному будинку, проте не мають змоги там проживати з моменту розірвання шлюбу з відповідачем, оскільки останній змінив вхідні замки

на дверях та не впускає їх в будинок.

З урахуванням зазначеного ОСОБА_1 просила суд вселити її разом

із сином до спірного будинку та зобов`язати ОСОБА_2 надати їй ключі

від зазначеного житлового будинку.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області

від 22 листопада 2018 року позовну заяву ОСОБА_1 задоволено частково.

Зобов`язано ОСОБА_2 надати ОСОБА_1 ключі від вхідних дверей житлового будинку АДРЕСА_1 .

У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що права позивача підлягають захисту шляхом усунення перешкод у користуванні будинком, зобов`язавши відповідача передати ключі позивачу від спірного житлового будинку, оскільки відповідач чинить перешкоди позивачу, яка

є співвласником спірного житлового будинку, у користуванні цим житловим будинком. Через відсутність ключів від вхідних дверей позивач не може здійснювати своє право щодо користування та розпорядження своїм майном.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 28 лютого 2019 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 , залишено без задоволення. Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 22 листопада 2018 року залишено без змін.

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що права позивача підлягають захисту шляхом усунення перешкод у користуванні будинком, зобов`язавши відповідача передати ключі позивачу від спірного житлового будинку, оскільки відповідач чинить перешкоди позивачу, яка

Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про те, що суд правомірно відмовив у позовних вимогах про примусове вселення до спірного житлового будинку неповнолітнього сина сторін, оскільки позивач не надала належних та допустимих доказів

на підтвердження того факту, що відповідачем чиняться перешкоди

у вселенні у житловий будинок його сина. Відповідач не заперечував проти проживання у цьому житловому будинку сина сторін.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі, поданій у квітні 2019 року до Верховного Суду,

ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій неповно дослідили усі обставини справи.

ОСОБА_2 вважає, що позивач не є власником спірного житлового будинку, оскільки сам факт придбання його за кредитні кошти у шлюбі

не передбачає автоматичного визнання права власності на це майно.

Зазначає, що погашення боргу за спірний житловий будинок відбувалось

за грошові кошти його батьків.

Вважає, що суд повинен встановлювати не тільки факт набуття майна

під час шлюбу, але й той факт, що джерелом набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 27 червня 2019 року було поновлено

ОСОБА_2 строк на касаційне оскарження рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 22 листопада 2018 року

та постанови Тернопільського апеляційного суду від 28 лютого 2019 року. Відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали цивільної справи № 607/947/18 із Тернопільського міськрайонного суду тернопільської області.

У липні 2019 року справу передано до Верховного Суду.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У липні 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив АТ «УкрСиббанк»

на касаційну скаргу у якому зазначено, що оскаржувані судові рішення

є законними та обґрунтованими.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

З 24 лютого 2001 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували

у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 30 серпня 2013 було розірвано (а. с. 8, 36).

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження

від 05 червня 2013 року серія НОМЕР_1 (а. с. 7).

Згідно договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Тернопільської області Денисюк І. Л. та зареєстрованого у реєстрі від 10 жовтня 2005 року

№ 11725, ОСОБА_2 придбав у власність житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, що знаходиться по

АДРЕСА_1 . У подальшому було змінено адресний номер зазначеного житлового будинку з АДРЕСА_1 на АДРЕСА_1 .

Відповідно до пункту 5 зазначеного договору купівлі-продажу на момент укладення цього договору, ОСОБА_2 перебуває у зареєстрованому шлюбі з громадянкою ОСОБА_1 і цей житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами набувається ними за взаємною згодою, як спільна сумісна власність (а. с. 122, 165).

Житловий будинок АДРЕСА_1 було придбано за кредитні кошти, отриманні за кредитним договором

від 10 жовтня 2005 року, укладеним між акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 , відповідно до умов якого останній отримав кредит в іноземній валюті у розмірі

50 000,00 доларів США (а. с. 124).

У забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_2 за зазначеним кредитним договором банком було прийнято заставу житловий будинок

з надвірними будівлями та спорудами, що знаходиться по АДРЕСА_1 , що підтверджується договором іпотеки від 10 жовтня 2005 року, укладеним між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 (а. с. 117).

10 жовтня 2005 року між акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 було укладено договір поруки № 1, відповідно до умов якого ОСОБА_1 зобов`язалась відповідати у повному обсязі

за виконання ОСОБА_2 усіх зобов`язань, що виникли із зазначеного кредитного договору.

ОСОБА_2 проживає у житловому будинку

АДРЕСА_1 , а ОСОБА_1 зареєстрована

у зазначеному житловому будинку, проте фактично проживає разом

із сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у житловому будинку АДРЕСА_4 ,

на підставі договору найму.

ОСОБА_1 після розірвання шлюбу з 2013 року не проживає у спірному житловому будинку через скандали з ОСОБА_2 . Між нею та останнім склалися неприязні стосунки. ОСОБА_1 не має можливості користуватися спірним житловим будинком через відсутність ключів від вхідних дверей житлового будинку.

У грудні 2013 року ОСОБА_1 зверталася до суду з позовом

до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя та визнання права власності.

У судових рішеннях, які ухвалювалися за цим позовом, було встановлено, що спірний будинок було придбано за час шлюбу і що він є спільним майном подружжя, ці обставини сторонами не заперечувалися (а. с. 38).

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ від 18 листопада 2015 року у справі № 607/23618/13-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя

та визнання права власності касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Заочне рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 05 червня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 04 серпня 2015 року скасовано та справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції (а. с. 38).

Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду від 22 вересня 2016 року

у справі № 607/23618/13-ц позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя та визнання права власності залишено без розгляду, у зв`язку із повторною неявкою позивача у судове засідання (а. с. 41).

Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області

у справі № 607/10608/15-ц позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна в натурі залишено без розгляду, у зв`язку із повторною неявкою позивача у судове засідання (а. с. 42).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_2 задоволенню не підлягає.

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні

чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд.

Згідно із частиною першою статті 4, частиною першою статті 5 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Частиною першою статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 15 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який

не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

За змістом частини третьої статті 16 ЦК України, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності є непорушним.

У статті 47 Конституції України передбачено, що ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до частини першої статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Статтею 68 СК України встановлено, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно

за взаємною згодою, відповідно до Цивільного кодексу України.

Частиною першою статті 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно статті 328 ЦК України, право власності набувається на підставах,

що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Частиною першою статті 383 ЦК України та статтею 150 ЖК України закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб, мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд.

Згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, зокрема жилим приміщенням, шляхом усунення перешкод у користуванні власністю, виселення та у разі необхідності, зняття особи з реєстраційного обліку, проте це право залежить від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового

та цивільного законодавства.

Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність

у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод

у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.

Вирішуючи спір, надавши належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, встановивши, що позивач є співвласником житлового будинку АДРЕСА_1 ,

та ураховуючи те, що відповідачем створюються перешкоди позивачу

у користуванні своєю власністю, обґрунтовано вважав, що ОСОБА_1

у відповідності до вимог статті 391 ЦК України має право вимагати усунення перешкод у здійсненні нею права користування та розпорядження спірним житловим будинком та дійшов правильного висновку про захист порушених прав позивача шляхом зобов`язання відповідача надати позивачу ключі

від вхідних дверей цього житлового будинку.

Доводи касаційної скарги про те, що відповідач є єдиним власником спірного житлового будинку є ідентичними доводам апеляційної скарги, яким суд надав належну оцінку, вони є достатньо аргументованими, а тому Верховний Суд доходить висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника.

Разом із тим судами першої та апеляційної інстанцій правильно встановлено, що спірний житловий будинок, набутий відповідачем з у шлюбі із позивачем. Оскільки відсутні судові рішення про визнання спірного житла особистою приватною власністю відповідача, тому відсутні правові підстави вважати, що таке майно належить виключно відповідачу. Також матеріали справи не містять належні та допустимі докази на спростування презумпції спільності майна, набутого подружжям у шлюбі, а реєстраційне посвідчення від 19 жовтня 2005 року, згідно якого спірний житловий будинок зареєстрований за ОСОБА_2 , свідчить про те, що він

є титульним власником, що не робить його одноосібним власником майна.

Інші доводи касаційної скарги не впливають на правильність прийнятого рішення та не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, обґрунтовано викладених у мотивувальних частинах судових рішень.

При вирішенні справи суди правильно визначили характер правовідносин між сторонами, правильно застосували закон, що їх регулює, повно

і всебічно дослідили матеріали справи та надали належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області

від 22 листопада 2018 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 28 лютого 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту

її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: С. Ф. Хопта

Є. В. Синельников

В. В. Шипович