Постанова

Іменем України

15 червня 2022 року

м. Київ

справа № 607/9960/18

провадження № 61-15685св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

треті особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_5

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , про усунення перешкод у користуванні нежитловим приміщенням

за касаційною скаргою адвоката Яворського Андрія Васильовича як представника ОСОБА_2 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 14 серпня 2020 року у складі судді Ромазана В. В. та постанову Тернопільського апеляційного суду від 08 вересня 2021 року у складі колегії суддів: Ходоровського М. В., Гірського Б. О., Бершадської Г. В.,

ВСТАНОВИВ:

1.Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просила зобов`язати ОСОБА_2 не чинити їй перешкоди в користуванні належним їй на праві приватної власності магазином, загальною площею 1515,8 кв. м, що знаходиться на АДРЕСА_1 та звільнити зазначене приміщення магазину.

На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначала, що вона на праві власності на підставі договору дарування від 31 травня 2017 року № 482, посвідченого приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Ломакіною Л. В., є власником спірного приміщення магазину; земельної ділянки, кадастровий номер 6110100000:12:012:0023, площею 0,0317 га, що належить їй на праві власності згідно з договором дарування від 31 травня 2017 року № 485, посвідченим приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Ломакіною Л. В.; земельної ділянки, кадастровий номер 6110100000:12:012:0024, площею 0,0318 га, що належить їй на праві власності згідно з договором дарування від 31 травня 2017 року № 488, посвідченим приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Ломакіною Л. В.; земельної ділянки, кадастровий номер 6110100000:12:012:0028, площею 0,0300 га, що належить їй на праві власності згідно із договором дарування від 31 травня 2017 року № 491, посвідченим приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Ломакіною Л. В.

За умовами договорів дарування нерухоме майно на момент переходу права приватної власності було вільним від будь-яких майнових прав і претензій третіх осіб.

05 вересня 2017 року позивач звернулась із письмовою вимогою до ОСОБА_2 повідомивши його про те, що з 31 травня 2017 року вона є власником магазину, а тому просить його або звільнити від своїх речей це приміщення, або ж укласти з нею договір оренди.

У відповідь на вимогу відповідач зазначив, що він спірне приміщення використовує для здійснення своєї господарської діяльності - торгівлі будівельними матеріалами у магазині « ІНФОРМАЦІЯ_1 » на підставі договору оренди нерухомого майна № 12/04/17, укладеного 12 квітня 2017 року між ним і попереднім власником ОСОБА_6 . Згідно з пунктом 7.5 цього договору, реорганізація орендодавця, зміна власника об`єкта оренди тощо не припиняє дію цього договору та договір діє до повного його виконання.

28 вересня 2017 року ОСОБА_1 прибула в приміщення магазину на АДРЕСА_1 з наміром зняти показники з лічильників, однак відповідач не допустив її до лічильників та не надав документів, які підтверджували б законність перебування відповідача.

Вважає укладений договір оренди підробленим, адже вона договору оренди із дарувальником приміщення не укладала. Крім цього, вона не підписувала акти виконаних робіт, які є підставою для розрахунків, не узгоджувала з відповідачем вартості оренди приміщення магазину.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просила позов задовольнити.

У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про залучення співвідповідачем у цій справі ОСОБА_3 , який здійснює господарську діяльність у її приміщенні на підставі договору суборенди, укладеного між ним і ОСОБА_2

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області ухвалою від 13 вересня 2018 року залучив ОСОБА_3 до участі у справі співвідповідачем.

У квітні 2020 року ОСОБА_1 подала заяву та доповнила підстави позову новими обставинами, зазначивши, що у неї як у власника магазину утворилася податкова заборгованість зі сплати податку на нерухоме майно. Крім цього, договір оренди майна, на який покликається відповідач, як на підставу свого перебування у належному позивачеві приміщенні магазину, завершився ще 13 лютого 2020 року. Разом із цим, відповідач не припинив вчиняти їй перешкоди в користуванні належним їй майном. Відповідач спричиняє їй як власнику магазину збитки не лише у вигляді втраченої вигоди у зв`язку із неможливістю передати в оренду її магазин сумлінному орендарю, але й збитки у вигляді штрафу та пені за несвоєчасну сплату нарахованого податковою службою податку на нерухомість. 13 грудня 2019 року та 28 лютого 2020 року вона повторно звернулась до відповідача із вимогою про звільнення належного їй приміщення магазину, а 10 березня 2020 року подала заперечення про подальше користування відповідачем магазином.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області рішенням від 14 серпня 2020 року позов задовольнив. Усунув ОСОБА_1 перешкоди в користуванні належним їй на праві власності нежитловим приміщенням - магазином, загальною площею 1515,8 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 шляхом зобов`язання ОСОБА_2 звільнити зазначене приміщення магазину. Вирішив питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що термін дії договору оренди нерухомого майна закінчився, позивач відмовилася від подальшого його продовження, завчасно повідомивши про це орендаря, тому відповідачі безпідставно користуються належною їй власністю.

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області додатковим рішенням від 20 травня 2021 року доповнив резолютивну частину рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 14 серпня 2020 року наступним змістом: «Усунув ОСОБА_1 перешкоди в користуванні належній їй на праві власності нежитловим приміщенням - магазином, загальною площею 1515,8 кв. м, що на АДРЕСА_1 шляхом зобов`язання ОСОБА_3 звільнити зазначене приміщення магазину. Вирішив питання щодо розподілу судових витрат.».

Короткий зміст рішення апеляційного суду

Тернопільський апеляційний суд постановою від 08 вересня 2021 року апеляційні скарги представника ОСОБА_2 - ОСОБА_7 та ОСОБА_3 залишив без задоволення, а рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 14 серпня 2020 року та додаткове рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 20 травня 2021 року залишив без змін. Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, поклав на сторони в межах ними понесених.

Постанова апеляційного суду мотивована законністю і обґрунтованістю рішення суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог касаційної скарги, відзиву на неї та відповіді на відзив, їх узагальнені аргументи

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду 20 вересня 2021 року, адвокат Яворський А. В. як представник ОСОБА_2 просить скасувати рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 14 серпня 2020 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 08 вересня 2021 року і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 910/719/19 та постановах Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі № 911/928/18, від 05 червня 2018 року у справі № 904/7825/17, від 12 червня 2018 року у справі № 910/15387/17, від 29 травня 2018 року у справі № 923/854/17, від 23 квітня 2019 року у справі № 904/2997/18, від 18 січня 2018 року у справі № 910/12017/17.

На обґрунтування касаційної скарги заявник зазначає, що оскаржувані судові рішення є незаконними та необґрунтованими, ухвалені з порушенням норм матеріального і процесуального права.

Суди попередніх інстанцій в своїх рішеннях застосували висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 18 січня 2018 року у справі № 910/12017/17, що баланс захисту прав орендодавця та орендаря полягає в тому, що власник-орендодавець захищений правом вибору, здавати або не здавати своє майно в оренду, та правом змінювати умови договору при його переукладенні на новин строк; орендар, який належно виконував свої обов`язки за договором оренди, захищений тим, що за прийнятності для нього нових умов, саме він має переважне право укладення нового договору оренди перед будь-якими іншими особами. Однак, це посилання суду є безпідставним, адже переукладання договору на новий строк (стаття 777 ЦК України) є відмінним від пролонгації договору на тих самих умовах (стаття 764 ЦК України).

Позивач спочатку подала негаторний позов про усунення перешкод у користуванні належним їй на праві власності нежитловим приміщенням шляхом зобов`язання звільнити магазин, оскільки він користується спірним магазином без достатніх правових підстав. Потім ОСОБА_1 подала заяву від 16 квітня 2020 року, якою доповнила підстави позову новими обставинами, із збереженням первинних. В цій заяві, поряд з іншим, змінила підставу позову, і просила суд зобов`язати ОСОБА_2 не чинити ОСОБА_1 перешкоди в користуванні належним їй на праві приватної власності магазином та звільнити приміщення, з тих підстав, що договір оренди від 12 квітня 2017 року № 12/04/2017 припинив свою дію з 13 лютого 2020 року на підставі її заяви від 13 грудня 2019 року про припинення договору оренди.

Отже, позовну вимогу позивач залишила в негаторному позові, а не змінила її на таку, яка випливає із договірних відносин. Відтак, договір оренди від 12 квітня 2017 року № 12/04/17 не припинив свою дію та вважається поновленим на два календарних роки на цих же умовах.

Суди цього до уваги не взяли, а також не вказали на якій правовій підставі договір оренди нежитлового приміщення від 12 квітня 2017 року припинив свою дію, і на якій правовій підставі відповідач зобов`язаний звільнити це приміщення, адже статтею 781 ЦК України передбачені випадки згідно з якими договір оренди (найму) припиняється, яких у цій справі немає.

Повернення орендованого приміщення, після закінчення строку дії договору оренди відбувається відповідно до статті 795 ЦК України, після чого дія такого припиняється. У разі не звільнення орендарем приміщення, після виконання частини другої статті 795 ЦК України, до орендаря застосовуються положення статті 785 ЦК України, про негайне повернення орендованого майна.

25 жовтня 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу, який мотивований тим, що касаційна скарга є необґрунтованою, а судові рішення є законними та обґрунтованими.

ОСОБА_2 і ОСОБА_3 не очікуючи набрання законної сили судовими рішеннями, усвідомивши неправомірність своїх дій щодо безпідставного користування спірним приміщенням добровільно, з власної ініціативи звільнили його.

24 і 27 вересня 2021 року вона отримала від ОСОБА_3 і ОСОБА_2 повідомлення про добровільне виконання судових рішень.

Окрім того, з копій витягів з реєстру платників єдиного податку від 19 жовтня 2015 року № 1519153400522 та від 13 вересня 2021 року № 10177 щодо ФОП ОСОБА_2 , ОСОБА_2 повідомив відповідний податковий орган про припинення своєї господарської діяльності в магазині на АДРЕСА_1 .

Твердження ОСОБА_2 є маніпулятивними в частині нібито дострокового розірвання ним 15 липня 2021 року договору, який їй ніколи не передавався та факт припинення якого ще у лютому 2020 року установили суди у цій справі, однак на даний час вирішальне значення у справі має основний факт - ОСОБА_2 добровільно припинив чинити перешкоди у користуванні магазином та звільнив його з 15 липня 2021 року.

ОСОБА_1 щодо неправомірних дій адвоката Яворського А. В. просить постановити окрему ухвалу та скерувати її до КДКА Тернопільської області, вказавши на порушення даним адвокатом частини четвертої статті 43 ЦПК України (введення суду в оману щодо дійсних обставин справи), а також «Правил адвокатської етики», затверджених звітно-виборним з`їздом адвокатів України 09 червня 2017 року.

22 листопада 2021 року до Верховного Суду надійшла відповідьадвоката Яворського А. В. як представника ОСОБА_2 на відзив ОСОБА_1 , мотивована обґрунтованістю касаційної скарги, безпідставністю аргументів і доводів позивача.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 30 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

12 жовтня2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

31 травня 2017 року ОСОБА_6 на підставі договору дарування, який посвідчений приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Ломакіною Л. В., подарувала ОСОБА_1 належний їй на праві власності магазин загальною площею 1515,8 кв. м, що за адресою: АДРЕСА_1 .

У пункті 6 зазначеного договору вказано, що дарувальник свідчить, що на момент укладення цього договору вказаний магазин не перебуває під арештом чи забороною відчуження, у заставі (в тому числі податковій) не перебуває, не є внеском до статутного фонду юридичних осіб, судового спору по ній немає, від прав третіх осіб він вільний; відносно нього не укладено будь-яких договорів по відчуженню; він не переданий у найм (оренду), тимчасове чи довічне користування.

31 травня 2017 року ОСОБА_6 на підставі договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Ломакіною Л. В., подарувала ОСОБА_1 належну їй на праві власності земельну ділянку площею 0,0317 га, кадастровий номер 6110100000:12:012:0023, що знаходиться на АДРЕСА_1 , для іншої комерційної діяльності.

Крім цього, 31 травня 2017 року ОСОБА_6 на підставі договору дарування земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Ломакіною Л. В., подарувала ОСОБА_1 належну їй на праві власності земельну ділянку площею 0,0318 га, кадастровий номер 6110100000:12:012:0024, для будівництва і обслуговування будівель торгівлі, що знаходиться на АДРЕСА_1 .

Також, 31 травня 2017 року ОСОБА_6 на підставі договору дарування земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Ломакіною Л. В., подарувала ОСОБА_1 належну їй на праві власності земельну ділянку площею 0,0300 га на АДРЕСА_1 , кадастровий номер 6110100000:12:012:0028, для будівництва і обслуговування закладів торгівлі.

У пунктах 3 зазначених договорів вказано, що дарувальник стверджує, що внаслідок укладення цього договору не порушуються права та законні інтереси інших осіб, в тому числі неповнолітніх, малолітніх, непрацездатних дітей, і що згадана земельна ділянка вільна від будь-яких майнових прав і претензій третіх осіб, а також про те, що до цього часу вона нікому іншому на продана, не подарована, не відчужена іншим способом, на земельну ділянку не зареєстровані обтяження, в спорі, під забороною відчуження та арештом не перебуває, земельні сервітути не встановлені.

На підставі вказаних договорів за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на приміщення магазину загальною площею 1515,8 кв. м та земельні ділянки площею 0,0317 га, площею 0,0318 га, площею 0,0300 га, що знаходяться на АДРЕСА_1 , що підтверджується інформацією витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.

З метою усунення перешкод у користуванні належним їй спірним майном -позивач направляла ОСОБА_2 вимоги від 05 вересня 2017 року, від 12 лютого 2018 року, від 13 грудня 2019 року, від 28 лютого 2020 року, від 10 березня 2020 року про укладення з нею як новим власником зазначеного майна договору оренди або ж звільнення ним зазначеного приміщення, оскільки позивач має намір використовувати спірне приміщення у своїх власних цілях для підприємницької діяльності.

ОСОБА_2 вимоги не виконав, адже спірне майно знаходиться в нього в оренді на підставі договору оренди нерухомого майна від 12 квітня 2017 року № 12/04/17, укладеного між ОСОБА_6 (орендодавець) та ОСОБА_2 (орендар), який є чинний на цей час на підставі пунктів 7.2 і 7.3 договору.

Згідно з договором оренди нерухомого майна від 12 квітня 2017 року № 12/04/17, укладеного між ОСОБА_6 (орендодавець) і ОСОБА_2 (орендар), орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування на визначених у договорі умовах нерухоме майно, об`єктом оренди якого є: нежитлове приміщення площею 1515,8 кв. м, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Пунктом 3.1.1 зазначеного договору сторони передбачили, що орендодавець зобов`язаний передати об`єкт оренди орендарю за актом приймання - передачі в термін 10 календарних днів з моменту підписання цього договору, в стані, що відповідає умовам договору. Підписання акта приймання-передачі свідчить про фактичну передачу об`єкта в оренду. Пунктом 4.1 договору сторони передбачили, що сума орендної плати за один місяць користування об`єктом оренди складає 7 000,00 грн. Пунктом 7.2, 7.3 цього правочину передбачено, що строк оренди за договором складає 2 роки 10 місяців та починає свій перебіг з дня передачі об`єкта оренди орендарю за актом прийому-передачі. Якщо за два місяці до закінчення терміну дії цього договору, сторони продовжують виконувати його умови і будь-яка із сторін не виявить бажання його припинити то договір вважається поновленим на два календарних роки на цих же умовах.

Як додаток 1 до договору оренди відповідачем надано акт приймання-передачі від 12 квітня 2017 року, підписаний орендарем і орендодавцем, відповідно до якого орендодавець ( ОСОБА_1 ) передала, а орендар ( ОСОБА_2 ) прийняв нежитлове приміщення площею 1515,8 кв. м, яке знаходиться на АДРЕСА_1 .

Згідно з копіями розписок від 01 вересня 2017 року, від 01 травня 2017 року, від 01 червня 2017 року, від 01 липня 2017 року та від 01 серпня 2017 року ОСОБА_6 , яка є орендодавцем за вказаним договором отримала від ОСОБА_2 у рахунок орендної плати за користування нежитловим приміщенням площею 1515,8 кв. м, яке знаходиться на АДРЕСА_1 в розмірі 7 000,00 грн за вказані місяці.

Відповідач не узгоджував із позивачем перерахування коштів за орендоване ним майно, розмір орендної плати.

ОСОБА_1 як власнику спірного нерухомого майна, у тому числі земельних ділянок, органами ДПС у Тернопільській області нараховано податок на нерухоме майно, зокрема по нежитловому приміщенню магазину за 2018-2019 роки на суму 63 254,33 грн, який остання зобов`язана сплатити до бюджету.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не

підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Предметом позову у справі, що розглядається, є вимоги власника спірного магазину про зобов`язання відповідача не чинити їй перешкоди у користуванні нежилим приміщенням шляхом його звільнення.

Згідно із положеннями статті 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватись і розпоряджатись своєю власністю, результатами інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право власності є непорушним.

Відповідно до частини першої статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (частини перша, друга статті 319 ЦК України).

Відповідно до статті 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно з частинами першої, другою статті 763 ЦПК України договір найму укладається на строк, встановлений договором. Якщо строк найму не встановлений, договір найму вважається укладеним на невизначений строк.

Суди встановили, що між ОСОБА_2 і попереднім власником ОСОБА_6 12 квітня 2017 року укладено договір оренди нерухомого майна № 12/04/17, пунктом 7.1 якого передбачено, що договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє до закінчення строку оренди, який складає 2 роки та 10 місяців з дня передачі об`єкта оренди орендарю за актом прийому - передачі.

Отже, укладеним договором оренди спірного майна визначено строк його дії до 12 лютого 2020 року.

Позивач у справі набула право власності на спірний магазин на підставі договору дарування від 31 травня 2017 року.

Відповідно до статті 770 ЦК України у разі зміни власника речі, переданої у найм, до нового власника переходять права та обов`язки наймодавця. Сторони можуть встановити у договорі найму, що у разі відчуження наймодавцем речі договір найму припиняється.

Згідно з пунктом 7.5 договору оренди нерухомого майна зміна власника об`єкта оренди не припиняє дію цього договору та договір діє до повного його виконання.

Ураховуючи наведене до позивача як нового власника перейшли всі права та обов`язки наймодавця за договором оренди нерухомого майна від 12 квітня 2017 року № 12/04/17.

Згідно зі статтею 764 ЦК України, якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму (оренди), то за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Пунктом 7.3договору оренди нерухомого майна від 12 квітня 2017 року № 12/04/17 передбачено, що якщо за два місяці до закінчення терміну дії цього договору, сторони продовжують виконувати його умови і будь-яка із сторін не виявить бажання його припинити то договір вважається поновленим на два календарних роки на цих же умовах.

Згідно із частиною першою статті 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Установивши, що ОСОБА_2 було відомо про не бажання позивача продовжувати зазначений договір оренди, тобто про відсутність її волевиявлення щодо цього, адже вона надсилала йому вимоги упродовж 2017, 2018, 2019 років, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що договір є припиненим, тому позовні вимоги про зобов`язання усунути перешкоди у користуванні нежитловим приміщенням шляхом його звільнення є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Аргументи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують, зводяться до тлумачення норм закону на власний розсуд, та переоцінки фактичних обставин справи, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду (стаття 400 ЦПК України).

Інші докази та обставини, на які посилається заявник в касаційній скарзі, були предметом дослідження апеляційного суду та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх встановленні та дослідженні суд апеляційної інстанції дотримав норми матеріального та процесуального права.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58 59 212 ЦПК України у редакції 2004 року, так і статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів надана як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.

Підстав для постановлення окремої ухвали щодо порушень адвокатом частини четвертої статті 43 ЦПК України (введення суду в оману щодо дійсних обставин справи), а також «Правил адвокатської етики», затверджених звітно-виборним з`їздом адвокатів України 09 червня 2017 року Верховний Суд також не встановив.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу адвоката Яворського Андрія Васильовича як представника ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 14 серпня 2020 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 08 вересня 2021 року залишити без змін.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

М. Ю. Тітов