Постанова

Іменем України

21 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 611/2140/12

провадження № 61-144св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

третя особа - приватний нотаріус Коростишівського районного нотаріального округу Житомирської області ОСОБА_10,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Коростишівського районного суду Житомирської області від 17 квітня 2018 року у складі судді Василенка Р. О. та постанову Житомирського апеляційного суду від 19 листопада 2018 року у складі колегії суддів: Коломієць О. С., Талько О. Б., Шевчук А. М.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - приватний нотаріус Коростишівського районного нотаріального округу Житомирської області ОСОБА_10, про визнання заповіту недійсним.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2012 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом, у якому просив визнати недійсним заповіт, посвідчений 27 серпня 2012 року приватним нотаріусом Коростишівського районного нотаріального округу Житомирської області ОСОБА_10, підписаний замість заповідача ОСОБА_4 фізичною особою ОСОБА_5 .

На обґрунтування позовних вимог зазначав, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивача ОСОБА_4 . Після смерті батька, позивач, як спадкоємець першої черги за законом, звернувся до приватного нотаріуса Коростишівського районного нотаріального округу Владики І. В. із заявою щодо оформлення спадщини померлого, однак дізнався, що на підставі відповідного заповіту від 27 серпня 2012 року спадкоємцем нерухомого майна померлого, а саме 54/100 частин житлового будинку АДРЕСА_1 є дружина померлого від другого шлюбу ОСОБА_2 .

Посилаючись на те, що оскаржуваний заповіт не відповідає внутрішній волі заповідача та вимогам чинного законодавства України, оскільки його підписано сторонньою особою, в той час, як заповідач мав змогу його засвідчити власним підписом, крім того, текст заповіту не містить належних ідентифікаційних даних про заповідача, особу на користь якої видано заповіт та особу, яка його підписала від імені заповідача, просив позов задовольнити.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Справа переглядалася судами не одноразово.

Останнім рішенням Коростишівського районного суду Житомирської області від 17 квітня 2018 року, яке залишено без змін постановою Житомирського апеляційного суду від 19 листопада 2018 року, у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, мотивовано тим, що оспорюваний заповіт відповідає положенням частини четвертої статті 297, статтям 1247 1248 ЦК України та вимогам Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, волевиявлення заповідача було вільним та відповідало його волі, а тому відсутні підстави для визнання заповіту недійсним.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у січні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої та постанову суду апеляційної інстанцій, а позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 11 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження у зазначеній справі та витребувано її із Коростишівського районного суду Житомирської області.

01 жовтня 2019 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.

Ухвалою Верховного Суду від 03 лютого 2020 року заяву судді Фаловської І. М. про самовідвід у зазначеній справі задоволено.

04 лютого 2020 року справу повторно розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Сердюка В. В.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не дали належної оцінки письмовим доказами, а також свідченням допитаних в якості свідків медичних працівників, які вказували на той факт, що мала місце фізична спроможність померлого вчиняти рухи руками щодо здійснення підпису на заповіті 27 серпня 2012 року і неспроможність хворого прочитати вголос текст заповіту, через хворобу - рак язика.

Відзив на касаційну скаргу

У травні 2019 року третя особа у справі - приватний нотаріус Коростишівського районного нотаріального округу Мошковська З. І. подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу в якому просить залишити без задоволення касаційну скаргу ОСОБА_1 . Зазначає, що при посвідченні вказаного заповіту нею, як нотаріусом, було дотримано всіх вимог законодавства України, які регулюють порядок вчинення нотаріальних дій при посвідченні заповіту, а тому підстави для скасування рішення суду відсутні.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судом встановлено, що 27 серпня 2012 року ОСОБА_4 , перебуваючи у Коростишівській районній лікарні, склав заповіт, за яким на випадок своєї смерті, належне йому майно, а саме 54/100 частки житлового будинку з надвірними будівлями та земельну ділянку, що знаходяться в АДРЕСА_1 , заповів своїй дружині - ОСОБА_2 . Заповіт містить відомості, що його прочитано особисто вголос заповідачем в присутності ОСОБА_5 , який підписав заповіт замість ОСОБА_4 , та нотаріуса, яким записано текст заповіту за проханням заповідача з його слів (т. 1 а. с. 7).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 (т. 1 а. с. 8).

Згідно висновку повторної судово-медичної експертизи від 08 лютого 2018 року № 10-2077/ц в березні 2011 року ОСОБА_4 було діагностовано злоякісне новоутворення (рак) бічної стінки язика зліва, з приводу даного захворювання 03 березня 2011 року йому було проведено оперативне лікування. В подальшому хворий, через погіршення стану здоров`я, отримував комбіноване лікування. З 13 серпня 2012 року по 28 серпня 2012 року ОСОБА_4 знаходився на стаціонарному лікуванні в хірургічному відділенні Коростишівської центральної районної лікарні.

На час перебування у лікарні 27 серпня 2012 року ОСОБА_4 мав можливість вголос вимовляти слова, фрази та речення. На поставлене питання щодо можливості ОСОБА_4 власноручно написати будь-який текст, в тому числі і ставити підпис, колегія експертів надала відповідь, що можливість написання тексту взагалі (робити відповідні «тонкі» рухи пальцями), залежить від функціонального стану верхніх кінцівок (кистей та пальців рук). В наданій експертам медичній документації не відмічені будь-які захворювання, які б унеможливлювали вищевказану дію (т. 3 а. с. 201 - 221).

Відповідно до показань свідків, в тому числі завідувача хірургічного відділення лікарні ОСОБА_6 , лікаря-хірурга ОСОБА_7 , молодших медичних сестер хірургічного відділення ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , нотаріуса ОСОБА_10 , ОСОБА_5 та матері померлого заповідача ОСОБА_3 через тяжкий стан хворого заповідача ОСОБА_4 , останній не міг особисто підписати заповіт, оскільки на дві руки йому були підключені крапельниці. Разом з тим, останній міг вголос вимовляти слова, фрази речення, що свідчить про те, що на час укладення оспорюваного заповіту ОСОБА_4 міг прочитати його вголос.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-ІХ).

Відповідно до пункту 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 460-ІХ касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Отже, розгляд касаційної скарги у цій справі здійснюється у порядку, визначеному ЦПК України (у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяв на час подання касаційної скарги, далі - ЦПК України).

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої та постанова суду апеляційної інстанцій - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства. Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.

Згідно з пунктом 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Відповідно до статей 1216 1217 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно з частинами першою та другою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статі 203 цього Кодексу.

Частиною третьою статті 203 ЦК України встановлено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Згідно із положеннями статті 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Статтею 1234 ЦК України встановлено, що право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто.

Відповідно до статті 1247 ЦК України заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складання; має бути особисто підписаний заповідачем.

Згідно із статтею 1248 ЦК України нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним. Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках (стаття 1253 цього Кодексу).

За змістом частини четвертої статті 207 ЦК України якщо фізична особа у зв`язку з хворобою або фізичною вадою не може підписатися власноручно, за її дорученням текст правочину у її присутності підписує інша особа. Підпис іншої особи на тексті правочину, що посвідчується нотаріально, засвідчується нотаріусом або посадовою особою, яка має право на вчинення такої нотаріальної дії, із зазначенням причин, з яких текст правочину не може бути підписаний особою, яка його вчиняє.

Стаття 1257 ЦК України передбачає, що заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений із порушенням вимог щодо його форми та посвідчення є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

За своєю юридичною природою заповіт є одностороннім правочином, який дійсний за умови додержання встановленої законом форми та змісту. Отже, на заповіт, як односторонній правочин розповсюджуються загальні норми цивільного законодавства стосовно підстав та наслідків визнання недійсності правочинів.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК України.

Недійсними є заповіти: 1) в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі; 2) складенні особою, яка не мала на це права (особа не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту); 3) складені з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (відсутність нотаріального посвідчення або посвідчення особами, яке прирівнюється до нотаріального, складання заповіту представником тощо).

Підпунктами 1.3, 1.7, 1.8, 1.9, 1.10 пункту 1 Глави 3 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, який затверджений наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, передбачено, що у заповіті зазначаються місце і час складення заповіту, дата та місце народження заповідача. Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним, про що зазначається перед його підписанням. Якщо заповідач унаслідок фізичної вади, хвороби або з будь-яких інших причин не може власноручно підписати заповіт, за дорученням заповідача він може бути підписаний іншою фізичною особою.

Як вбачається із заповіту ОСОБА_4 , посвідченого 27 серпня 2012 року приватним нотаріусом Коростишівського районного нотаріального округу ОСОБА_10, заповіт за своєю формою та змістом відповідає вищезазначеним вимогам. Заповіт прочитаний ОСОБА_4 особисто уголос до його підписання та підписано за дорученням ОСОБА_4 , у зв`язку з його хворобою, у його присутності та приватного нотаріуса Коростишівського районного нотаріального округу ОСОБА_10 - ОСОБА_5, особу якого встановлено та дієздатність перевірено. У вказаному заповіті зазначено місце і час його складання, зазначено причини по яким заповіт на прохання заповідача підписано іншою особою та посвідчено його нотаріусом.

З огляду на наведене, Верховний Суд вважає, що судом першої та апеляційної інстанції було правильно установлені фактичні обставини справи, зокрема, що через тяжкий стан хворого заповідача ОСОБА_4 , останній не міг особисто підписати заповіт, оскільки на дві руки йому були підключені крапельниці. Разом з тим, останній міг вголос вимовляти слова, фрази речення, що свідчить про те, що на час укладення оспорюваного заповіту ОСОБА_4 міг прочитати його вголос, що підтверджується показаннями свідків та висновками комплексної судово-медичної експертизи від 08 лютого 2018 року № 10-2017/ц, на підставі цього зроблені обґрунтовані висновки щодо відмови у задоволенні позову.

Доводи касаційної скарги щодо незаконності та необґрунтованості оскаржених судових рішень спростовуються змістом оспореного заповіту, іншими матеріалами справи, які не містять доказів відсутності вільного волевиявлення заповідача на складання заповіту і порушення визначених законом умов його складання.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58 59 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальних частинах рішення суду першої та постанови суду апеляційної інстанцій, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої та апеляційної інстанцій.

Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на вищевказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої та постанову суду апеляційної інстанцій залишити без змін, оскільки доводи касаційної скарги правильних висновків суду першої та апеляційної інстанцій не спростовують.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Коростишівського районного суду Житомирської області від 17 квітня 2018 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 19 листопада 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. І. Грушицький І. В. Литвиненко В. В. Сердюк