Постанова

Іменем України

16 лютого 2022 року

м. Київ

справа № 612/678/19-ц

провадження № 61-10564св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - фізична особа-підприємець ОСОБА_2 ,

третя особа - Близнюківська районна державна адміністрація Харківської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного суду від 27 травня 2021 року у складі колегії суддів: Хорошевського О. М., Бурлака І. В., Яцини В. Б.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (далі - ФОП ОСОБА_2 ), третя особа - Близнюкіська районна державна адміністрація Харківської області, про розірвання договору оренди та стягнення заборгованості з оренди, пені та трьох відсотків річних.

Позов мотивовано тим, що 20 березня 2017 року між нею та ФОП ОСОБА_2 було укладено договір оренди належної їй земельної ділянки, який зареєстрований 31 липня 2017 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, відповідно до умов якого вона повинна отримувати кожний рік орендну плату в розмірі 10 305, 10 грн.

ОСОБА_1 зазначала, що рішенням Близнюківського районного суду Харківської області від 27 вересня 2018 року у справі № 612/39/18 на її користь була стягнута з відповідача орендна плата за 2017 рік у розмірі 10 305,10 грн.

Разом із цим ОСОБА_3 зазначала, що ФОП ОСОБА_2 розрахувався з нею за оренду земельної ділянки за 2017-2019 роки тільки 29 листопада 2019 року, сплативши їй 31 050, 30 грн.

Вважала, що відповідно до статті 625 ЦК України відповідач має сплати їй борг за прострочення виконання грошового зобов`язання з урахуванням індексів інфляції у розмірі 2 086, 76 грн за 2017-2018 роки та 3 % річних за 2017-2018 роки у розмірі 873, 25 грн.

Крім того, відповідно до умов договору оренди від 20 березня 2017 року відповідач у разі невнесення орендної плати у строк повинен сплатити їй пеню за кожен день прострочення за 2017 рік за період з 29 листопада 2018 року по 29 листопада 2019 року у розмірі 3 576,26 грн, а за 2018 рік за період з 01 січня 2019 року по 29 листопада 2019 року - 3 240, 85 грн.

Разом із цим ОСОБА_1 зазначала, що у відповідності до умов договору оренди від 20 березня 2017 року несвоєчасна сплата орендної плати за 2017-2018 роки є підставою для розірвання цього договору.

З урахуванням викладеного та уточнень позовних вимог, ОСОБА_1 просила суд стягнути з ФОП ОСОБА_2 на її користь заборгованість з орендної плати з урахуванням індексу інфляції у розмірі 2 086, 76 грн, 3 % річних - 873,25 та пеню - 6 817, 11 грн, а також розірвати договір оренди земельної ділянки від 20 березня 2017 року, зареєстрований 31 липня 2017 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та припинити речове право - право оренди земельної ділянки.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Близнюківського районного суду Харківської області від 08 лютого 2021 року у складі ОСОБА_4 позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з ФОП ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 пеню за прострочення орендної плати у розмірі 3 292,70 грн, 3 % річних від простроченої суми заборгованості - 702,97 грн та інфляційні втрати - 1 559,57 грн, а загалом 5 555,24 грн.

Розірвано договір оренди земельної ділянки, укладений 20 березня 2017 року між ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 на земельну ділянку кадастровий номер 6320684700:02:000:0016, зареєстрований 31 березня 2017 року № 19823579 та припинити інше речове право № 19823579 - право оренди земельної ділянки.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач неодноразово порушував умови договору у частині виплати орендної плати, тому договір підлягає розірванню, а також підлягає стягненню пеня, 3 % річних та інфляційні втрати за порушення виконання зобов`язань.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Харківського апеляційного суду від 27 травня 2021 року апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Близнюківського районного суду Харківської області від 08 лютого 2021 року змінено, скасовано його у частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про розірвання договору оренди земельної ділянки від 20 березня 2017 року.

У задоволенні цих позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено з підстав, викладених у постанові.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована відсутністю підстав для розірвання договору оренди землі з підстав систематичної невиплати орендної плати, оскільки відповідачем вживались заходи для виплати орендної плати ОСОБА_1 , неодноразово надсилалися листи на відомі адреси з проханням отримати орендну плату, проте відсутні належні та допустимі докази на підтвердження того, що позивач вживала будь-які активні дії щодо отримання орендної плати за користування землею.

Короткий зміст вимог касаційних скарг та їх доводи

У червні 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , в якій заявник просить скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції в частині відмови у розірванні договору оренди земельної ділянки та залишити в силі рішення суду першої інстанції в цій частині.

Постанова суду апеляційної інстанції у частині позовних вимог щодо стягнення пені за прострочення орендної плати, 3 % річних від простроченої суми заборгованості та інфляційні втрати до суду касаційної інстанції не оскаржено та предметом перегляду не є (стаття 400 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 183/262/17 та від 02 травня 2018 року у справі № 925/549/17, а також не дослідив зібрані у справі докази.

ОСОБА_1 зазначає, що незважаючи на судове рішення, ухвалене у справі № 612/39/18, яким було стягнуто з відповідача на її користь заборгованість з орендної плати за спірним договором оренди земельної ділянки за 2017 рік, відповідач продовжував порушувати її права та не сплачував орендну плата за рішенням суду за 2017 рік, а також не сплачував орендну плату за спірним договором за 2017 рік.

Орендна плата була сплачена відповідачем за 217-2019 роки лише під час розгляду справи № 612/678/19.

ОСОБА_1 вважає, що оскільки у оскаржуваному договорі не зазначено місце виконання зобов`язання, тому таке виконання провадиться за місцем її проживання, що можна було зробити шляхом переказу коштів через відділення поштового зв`язку на адресу отримувача або шляхом переказу коштів через відділення поштового зв`язку з отриманням у відділенні поштового зв`язку.

Зазначає, що місце її проживання було вказано у спірному договорі і не змінювалось до 19 липня 2019 року, тоді як зобов`язання зі сплати орендної плати за 2017 рік та 2018 рік не були виконані.

На думку ОСОБА_1 , матеріали справи не містять належних та допустимих доказів із яких вбачалось би, що відповідач здійснив оплату орендної плати за її місцем проживання, а вона відмовилась від отримання орендної плати за 2017-2018 роки, та ці кошти повернулись відповідачу.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 30 липня 2021 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи № 612/678/19-ц із Близнюківського районного суду Харківської області.

У серпні 2021 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи № 612/678/19-ц.

Ухвалою Верховного Суду від 08 лютого 2022 року справу призначено до розгляду.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У серпні 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив представника ФОП ОСОБА_2 - ОСОБА_5 на касаційну скаргу.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 на праві власності належить земельна ділянка 6320684700:02:000:0016 площею 7,071 га з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що знаходиться на території Новоукраїнської сільської ради Близнюківського району Харківської області.

Довіреністю від 06 січня 2017 року, посвідченою приватним нотаріусом Лозівського міського нотаріального округу Харківської області Руденко Т. В., ОСОБА_1 уповноважила ОСОБА_6 бути її представником з усіма необхідними повноваженнями у будь-яких органах, установах чи організаціях незалежно від форми власності чи підпорядкування з питань, пов`язаних з управлінням належним їй правом на земельну частку (пай) у землі яка розташована на території Новоукраїнської сільської ради Близнюківського району Харківської області, у тому числі здавати в оренду зазначену земельну ділянку.

20 березня 2017 року між ОСОБА_1 , в інтересах якої згідно довіреності діяла ОСОБА_6 та ФОП ОСОБА_2 було укладено договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 6320684700:02:000:0016 площею 7,071 га, на 49 років.

Згідно пунктів 9, 11 зазначеного договору оренди земельної ділянки оренда плата вноситься орендарем у розмірі грошової оплати - 10 305,10 грн за кожний рік оренди. Орендна плата вноситься до 31 грудня кожного року.

Пунктом 13 договору оренди земельної ділянки передбачено, що у разі невнесення орендної плати у строки, визначені цим договором, справляється пеня у розмірі 120 % річних облікової ставки Національного банку України несплаченої за кожен день прострочення.

Згідно із Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права, зазначений договір оренди земельної ділянки зареєстрований 31 березня 2017 року за № 19823579.

Рішенням Близнюківського районного суду Харківської області від 27 вересня 2018 року у справі № 612/39/18 позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ФОП ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість із виплати орендної плати у розмірі 10 305,10 грн та витрати зі сплати судового збору - 484,70 грн, а усього 10 789,80 грн. у задоволенні іншої частини позовних умов відмовлено.

11 грудня 2018 року ФОП ОСОБА_2 направляв на адресу ОСОБА_1 лист звернення, згідно якого просив повідомити реквізити карткового рахунку для перерахування орендної плати або прийти особисто для отримання орендної плати.

Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів отримання ОСОБА_1 зазначеного листа.

29 листопада 2019 року ОСОБА_1 отримала від ФОП ОСОБА_2 орендну плату за три роки, а саме 2017-2019 роки 31 050, 30 грн (за 2017 рік - 10 789, 80 грн, за 2018 рік - 10 305, 10 грн та за 2019 рік - 10 305, 10 грн), що підтверджується відповідною розпискою від 29 листопада 2019 року та відомостями видачі орендної плати за 2017-2019 роки.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону постанова суду апеляційної інстанції в частині позовних вимог про розірвання договору оренди не відповідає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про оренду землі» відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються ЗК України ЦК України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог та умов - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Частинами першою та другою статті 651 ЦК України передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Стаття 1 Закону України «Про оренду землі» визначає оренду землі як засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства (стаття 13 Закону України «Про оренду землі»).

Відповідно до статті 32 Закону України «Про оренду землі» на вимогу однієї зі сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду у разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, у разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених ЗК України та іншими законами України.

У статті 141 ЗК України серед підстав припинення права користування земельною ділянкою, зокрема в пункті «д» частини першої цієї статті передбачено систематичну несплату земельного податку або орендної плати.

Відповідно до частини першої статті 782 ЦК України наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за її користування протягом трьох місяців підряд.

Зазначеними нормами матеріального права визначено, що систематична (два і більше випадки) несплата орендної плати, передбаченої договором, є підставою для розірвання договору оренди. Разове порушення умов договору оренди у цій частині не вважається систематичним і не може бути підставою для його розірвання, але повторне порушення може свідчити про систематичність.

Ураховуючи, що до відносин, пов`язаних з орендою землі, застосовуються також положення ЦК України, Верховний Суд виходить з того, що при вирішенні судом питання щодо розірвання договору оренди землі за обставин систематичного невнесення орендної плати застосуванню також підлягають положення частини другої статті 651 ЦК України, згідно з якими договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених законом, або договором. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Стаття 611 ЦК України передбачає різні правові наслідки порушення зобов`язання, до яких належать, зокрема, припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом або розірвання договору, зміна умов зобов`язання, сплата неустойки, відшкодування збитків і моральної шкоди.

Застосування такого правового наслідку, як розірвання договору судом, саме з підстави істотності допущеного порушення договору, що значною мірою позбавляє того, на що особа розраховувала при укладенні договору, відповідає загальним засадам цивільного законодавства, до яких згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України належать, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 06 березня 2019 року у справі № 183/262/17 (касаційне провадження № 61-41932сво18) дійшов висновку, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Підставою для припинення права користування земельною ділянкою є систематична (два та більше випадки) несплата орендної плати.

Згідно із частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суди встановили, що відповідач виплатив позивачу орендну плату за землю за 2014-2019 роки 29 листопада 2019 року, тобто не у строки, передбачені пунктом 11 договору, а лише після звернення позивача до суду із цим позовом до відповідача про розірвання договору оренди у зв`язку із невиплатою орендної плати.

Скасовуючи рішення суду в частині позовних вимог про розірвання договору оренди, суд апеляційної інстанції не врахував, що сам факт систематичного порушення договору оренди земельної ділянки щодо виплати орендної плати є самостійною та достатньою підставою для розірвання такого договору, незважаючи на те, чи виплачена в подальшому заборгованість, а тому той факт, що відповідач сплатив суму заборгованості з орендної плати, не має правового значення для вирішення позовних вимог про розірвання договору оренди.

Згідно із пунктом 4 частини другої статті 532 ЦК України, якщо місце виконання зобов`язання не встановлено у договорі, виконання провадиться за грошовим зобов`язанням - за місцем проживання кредитора, а якщо кредитором є юридична особа, - за її місцезнаходженням на момент виникнення зобов`язання. Якщо кредитор на момент виконання зобов`язання змінив місце проживання (місцезнаходження) і сповістив про це боржника, зобов`язання виконується за новим місцем проживання (місцезнаходженням) кредитора з віднесенням на кредитора всіх витрат, пов`язаних із зміною місця виконання.

Частиною першою статті 537 ЦК України передбачено, що боржник має право виконати свій обов`язок шляхом внесення належних з нього кредиторові грошей або цінних паперів у депозит нотаріуса, нотаріальної контори в разі: 1) відсутності кредитора або уповноваженої ним особи у місці виконання зобов`язання; 2) ухилення кредитора або уповноваженої ним особи від прийняття виконання або в разі іншого прострочення з їхнього боку; 3) відсутності представника недієздатного кредитора.

Згідно із частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною першою статті 613 ЦК України передбачено, що кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов`язку.

Вирішуючи спір у частині розірвання договору оренди землі, суд першої інстанції, встановивши, відсутність належних та допустимих доказів вчинення дій з боку відповідача для належного виконання ним обов`язку щодо сплати орендної плати у строки, передбачені пунктом 11 договору оренди земельної ділянки, зокрема, шляхом надіслання орендної плати за місцем проживання орендодавця або шляхом внесення належних орендодавцю грошей у депозит нотаріуса, а також доказів того, що у строки, передбачені договором, ФОП ОСОБА_2 запропонував, а ОСОБА_1 відмовилась приймати орендну плату за 2017-2019 роки, а також ураховуючи те, що виконання ФОП ОСОБА_2 свого обов`язку зі сплати орендної плати за 2017-2018 року лише у листопаді 2019 року після звернення позивача до суду є простроченням виконання зобов`язання за договором оренди, дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для розірвання договору оренди земельної ділянки від 20 березня 2017 року.

Такі висновки суду першої інстанції є правильними, відповідають обставинам справи і ґрунтуються на вимогах закону.

Оскільки під час дослідження доказів та встановлення фактів у справі, судом першої інстанції не були порушені норми процесуального права, правильно застосовані норми матеріального закону, тому рішення суду є законним і обґрунтованим.

Установивши, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону, суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції в частині позовних вимог щодо розірвання договору оренди і залишає в силі рішення суду першої інстанції в цій частині позовних вимог відповідно до статті 413 ЦПК України.

Керуючись статтями 400 409 413 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Харківського апеляційного суду від 27 травня 2021 року у частині позовних вимог ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 , третя особа - Близнюківська районна державна адміністрація Харківської області, про розірвання договору оренди скасувати.

Рішення Близнюківського районного суду Харківської області від 08 лютого 2021 року у цій частині залишити в силі.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. М. Осіян

Н. Ю. Сакари

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович