Постанова

Іменем України

01 грудня 2021 року

м. Київ

справа № 613/178/19

провадження № 61-1851св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Богодухівського районного суду Харківської області від 26 червня 2019 року у складі судді Шалімова Д. В. та постанову Харківського апеляційного суду від 05 грудня 2019 року у складі колегії суддів: Коваленко І. П., Овсяннікової А. І., Сащенка І. С.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про поділ спільного майна подружжя, визнання дійсною нотаріально не посвідченої згоди на міну автомобіля та квартири, визнання удаваними правочинами біржового договору купівлі-продажу автомобіля та договору дарування квартири - фактичним договором міни, визнання права спільної сумісної власності на квартиру та визнання часток.

Позовну заяву мотивовано тим, що з серпня 2006 року вона з ОСОБА_2 без реєстрації шлюбу спільно проживали в будинку її батьків на АДРЕСА_1 , вели спільне господарство. На той час відповідач працевлаштований не був, доходу не мав.

10 листопада 2007 року між ними було зареєстровано шлюб, а ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народилася дочка ОСОБА_5 . Після народження дочки позивач отримала одноразову допомогу при народженні дитини в сумі 4 800,00 грн та першу щомісячну одноразову допомогу при народженні першої дитини в сумі 620,00 грн, які в подальшому, разом із грошовими коштами, подарованими на весілля, передала ОСОБА_2 для купівлі вантажного автомобіля.

11 березня 2008 року ОСОБА_2 придбав у ІП «АІС-Харків» автомобіль ГАЗ 3302-414Е2, 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , вартістю 70 170,00 грн та зареєстрував його на своє ім`я.

ОСОБА_2 працевлаштований не був, дохід їхньої сім`ї складався виключно з щомісячної одноразової допомоги при народженні першої дитини у розмірі 620,00 грн та допомоги по догляду за першою дитиною до досягнення трирічного віку - 130,00 грн.

Скрутне матеріальне становище призвело до непорозумінь, сварок, бійок, втрати почуття любові та поваги один до одного. Зважаючи на ці обставини, 23 лютого 2009 року батьки відповідача ОСОБА_3 та ОСОБА_4 запропонували їй та ОСОБА_2 обміняти без доплат їхній автомобіль на двокімнатну квартиру, яку раніше вони обіцяли придбати для подружжя. Позивачу пропозиція здалась співмірною в контексті обміну майна, тому вона надала письмову згоду на укладення договору міни автомобіля на двокімнатну квартиру без доплат. Цю згоду було сфотографовано нею на мобільний телефон.

Рішенням Богодухівського районного суду Харківської області 15 жовтня 2009 року шлюб між сторонами було розірвано, однак фактично подружжя перестало проживати спільно з 08 травня 2009 року.

21 січня 2013 року позивачу стало відомо, що їхній з відповідачем автомобіль 16 червня 2009 року відповідач передав безоплатно своєму батьку ОСОБА_3 , хоча вона на це згоди не надавала, а погоджувалась лише на обмін.

Під час розгляду справи про збільшення розміру аліментів з ОСОБА_2 на утримання дочки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , позивачу стало відомо, що 20 серпня 2011 року ОСОБА_4 подарувала ОСОБА_2 двокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_2 .

Позивач вважає, що таким чином ОСОБА_3 та ОСОБА_4 виконали зобов`язання та придбали без доплат квартиру в обмін на автомобіль, який був об`єктом права спільної сумісної власності позивача та відповідача. У зв`язку з цим позивач вважає, що нею не пропущено строк звернення до суду.

Згоду на міну автомобіля на квартиру позивач писала власноручно в присутності свого батька без тиску з будь-якої сторони. Указану згоду нотаріально посвідчено не було.

В подальшому договори від 16 червня 2009 року та від 20 серпня 2011 року укладались без її присутності.

Позивач стверджує, що квартира є їхньою з відповідачем спільною сумісною власністю, тому підлягає поділу. Вона самостійно займається вихованням дитини, яка страждає на епілепсію, відповідач з дитиною не спілкується, сплачує лише аліменти. Через хворобу дочка не може проживати в комунальній квартирі або в одній кімнаті з членами своєї сім`ї.

Згідно з пунктом 1.1 договору дарування загальна житлова площа квартири 29,4 кв. м, тобто по 13/46 часток позивачу та відповідачу, а також 20/46 часток для проживання дочки в окремій кімнаті. Автомобіль

ГАЗ 3302-414Е2, частково було придбано за кошти, надані державою на утримання дочки після її народження, а тому фактично дочка також є співвласницею спільного сумісного майна своїх батьків.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд

- визнати дійсною нотаріально не посвідчену згоду ОСОБА_1 , письмово надану ОСОБА_2 23 лютого 2009 року, на укладення з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 договору міни автомобіля ГАЗ 3302-414 на зобов`язання придбати двокімнатну ізольовану квартиру без доплат в будь-якому районі м. Богодухова Харківської області;

- визнати удаваними правочинами договір від 16 червня 2009 року № 80133, складений ТБ «Слобожанщина», щодо відчуження ОСОБА_2 ОСОБА_3 автомобіля ГАЗ 3302-414, 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , та договір дарування квартири від 20 серпня 2011 року на

АДРЕСА_2 , укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , посвідчений 20 серпня 2011 року державним нотаріусом Богодухівської державної нотаріальної контори Харківської області Куксою Н. П., зареєстрований в реєстрі за № 1-2580, фактичним договором міни (бартеру);

- визнати квартиру АДРЕСА_3 об`єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ;

- визначити частки у праві спільної часткової власності на квартиру АДРЕСА_3 : ОСОБА_1 - 33/46, ОСОБА_2 - 13/46 часток.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду

Рішенням Богодухівського районного суду Харківської області від 26 червня 2019 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного суду від 05 грудня 2019 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 3 073,60 грн.

Рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду мотивовано тим, що позивачем не доведені заявлені нею позовні вимоги.

Фотокопія письмової згоди ОСОБА_1 , наданої ОСОБА_2 , на укладення з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 договору міни автомобіля на двокімнатну квартиру без доплат у будь-якому районі м. Богодухова не є належним та допустимим доказом у справі. Документ є копією неналежної якості, яка жодним чином не завірена, що викликало у судів сумнів у достовірності такого доказу.

Також ОСОБА_1 не надала суду належних та допустимих доказів на підтвердження обставин неможливості нотаріального укладення відповідної згоди у встановленому законом порядку.

Відсутність згоди на відчуження спільного майна сама по собі не може бути підставою для визнання договору, укладеного одним з подружжя без згоди другого подружжя, недійсним.

Набувачем автомобіля за договором є батько відповідача ОСОБА_3 , якому було відомо, що автомобіль придбано під час шлюбу між його сином та ОСОБА_1 . При цьому позивачем не доведено недобросовісності поведінки ОСОБА_3 , а саме, що останньому не було відомо, що позивач не надала згоду на продаж автомобіля. Тому підстав для визнання правочину з відчуження автомобіля удаваним та того, що цей договір фактично був договором міни, не встановлено.

Спірна квартира належала батькам відповідача ОСОБА_4 та ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 26 червня 2011 року та була подарована ОСОБА_2 згідно з договором дарування 20 серпня 2011 року. Тобто відповідач став власником квартири кв. АДРЕСА_3 , майже через два роки після розірвання шлюбу з ОСОБА_1 . При цьому позивачем не надано до суду жодних доказів того, що договір дарування насправді був удаваним правочином.

Інші позовні вимоги є похідними від вимоги про визнання дійсною нотаріально не посвідченої згоди ОСОБА_1 , наданої ОСОБА_2 , на укладення з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 договору міни автомобіля ГАЗ 3302-414 на зобов`язання придбати двокімнатну ізольовану квартиру без доплат, тому не підлягають задоволенню.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У касаційній скарзі, поданій 20 січня 2020 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Богодухівського районного суду Харківської області від 26 червня 2019 року, постанову Харківського апеляційного суду від 05 грудня 2019 року, а справу направити до суду першої інстанції на новий розгляд.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди попередніх інстанцій не врахували, що під час розгляду справи № 2004/1939/12 про поділ автомобіля як об`єкта права спільної сумісної власності встановлено, що спірний автомобіль відчужено без передачі грошових коштів.

Під час розгляду справи № 613/76/16-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ТБ «Слобожанщина», ОСОБА_2 про визнання недійсними біржового договору купівлі-продажу автомобіля та свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, поновлення права спільної сумісної власності подружжя, визначення часток у праві спільної сумісної власності, відшкодування збитків (упущеної вигоди), стягнення грошової компенсації за частку автомобіля, відповідачі визнали те, що ОСОБА_1 надавала письмову згоду на міну автомобіля з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на двокімнатну квартиру.

На переконання заявника, суди помилково не застосували до спірних правовідносин положення статті 218, частини першої статті 644 ЦК України.

Суд першої інстанції не вирішив клопотання ОСОБА_1 про витребування з ГУ ДФС у Харківській області відомостей про доходи ОСОБА_2 , клопотань про дослідження та оцінку доказів (звукозаписів та заперечень сторін у інших цивільних справах).

Короткий зміст позиції інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу, поданому до суду у лютому 2020 року, ОСОБА_2 заперечував проти доводів ОСОБА_1 , просив відмовити у задоволенні касаційної скарги. Зазначив, зокрема, що спірний автомобіль було перереєстровано на ОСОБА_3 за згодою позивача ОСОБА_1 .

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 29 січня 2020 року у складі судді Курило В. П. поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Богодухівського районного суду Харківської області від 26 червня 2019 року та постанови Харківського апеляційного суду від 05 грудня 2019 року, звільнено ОСОБА_1 від сплати судового збору за подання касаційної скарги, відкрито касаційне провадження, витребувано із суду першої інстанції цивільну справу № 613/178/19.

Ухвалою Верховного Суду від 25 вересня 2020 року у складі колегії суддів: Сімоненко В. М., Мартєва С. Ю., Петрова Є. В. зупинено виконання рішення Богодухівського районного суду Харківської області від 26 червня 2019 року в частині стягнення судового збору до закінчення перегляду його в касаційному порядку.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12 листопада 2020 року справу призначено судді-доповідачу Черняк Ю. В. Визначено суддів, які входять до складу колегії суддів: Воробйова І. А., Лідовець Р. А.

Ухвалою Верховного Суду від 15 листопада 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

З 10 листопада 2007 року до 15 жовтня 2009 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 мають спільну дочку ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Рішенням Богодухівського районного суду Харківської області від 15 жовтня 2009 року шлюб між сторонами розірвано.

Згідно з копією квитанції від 11 березня 2008 року № 18261000655761205234532 ОСОБА_2 придбав в ІП «АІС-Харків» автомобіль ГАЗ 3302-414Е2, 2008 року випуску.

У матеріалах справи міститься фотокопія письмової згоди ОСОБА_1 , наданої ОСОБА_2 , на укладення з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 договору міни автомобіля на двокімнатну квартиру без доплат у будь-якому районі м. Богодухова.

За змістом копії свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 , виданого 17 червня 2009 року Відділом реєстраційно-екзаменаційної роботи № 6 Державної автомобільної інспекції міста Богодухів Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області, автомобіль ГАЗ 3302-414, 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , було зареєстровано 17 червня 2009 року за ОСОБА_3 та в особливих відмітках зазначено, що право керування має ОСОБА_2 .

Відповідно до копії довідки ВРЕР ГУМВС України в Харківській області по обслуговуванню Богодухівського та Краснокутського районів від 12 лютого 2013 року за обліковими даними автомобіль ГАЗ 3302-414, 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , шасі № НОМЕР_3 , кузов № НОМЕР_4 , свідоцтво про реєстрацію ТЗ від 17 червня 2009 року НОМЕР_5 зареєстровано за ОСОБА_3 , адреса: АДРЕСА_4 , зареєстровано згідно з біржовим договором від 16 червня 2009 року № 80133, складеним ТБ «Слобожанщина».

Згідно з договором дарування від 20 серпня 2011 року, посвідченим державним нотаріусом Богодухівської державної нотаріальної контори Куксою Н. П., зареєстрованим в реєстрі за № 1-2580, ОСОБА_4 передала безоплатно ОСОБА_2 у власність майно: квартиру АДРЕСА_5 . Дана квартира належить дарувальнику на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого Богодухівською державною нотаріальною конторою 26 червня 2011 року. Цей дар сторони оцінили в сумі 2 000,00 грн. Загальна вартість квартири згідно з відомостями, що містяться у витязі з реєстру прав власності на нерухоме майно № 30780578, становить 54 879,00 грн. Дана квартира перебувала у спільній сумісній власності подружжя ОСОБА_4 та її чоловіка ОСОБА_3 , та останній надав згоду на дарування квартири (а. с. 41).

Рішенням Богодухівського районного суду Харківської області від 10 квітня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 12 листопада 2014 року у справі № 2004/1939/12, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя - автомобіля ГАЗ 3302-414, 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , у зв`язку з тим, що позивач не надала належних та допустимих доказів вартості вказаного автомобіля (а. с. 31-33).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі - у редакції, чинній до набрання чинності Законом України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ») передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і норми застосованого права

Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, колегія суддів вважає, що рішення Богодухівського районного суду Харківської області від 26 червня 2019 року та постанова Харківського апеляційного суду від 05 грудня 2019 року не відповідають зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.

Зі змісту позовної заяви слідує, що позивач порушує питання дійсності нотаріально не посвідченої згоди, наданої ОСОБА_2 , виключно в контексті висловлення намірів на відчуження автомобіля, який є об`єктом права спільної сумісної власності, шляхом його обміну на зобов`язання придбати двокімнатну квартиру.

Відповідно до частини першої 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

У статті 60 СК України закріплено правило, за яким майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Таке ж положення містить і частина третя статті 368 ЦК України.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом з тим зазначена презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільності набутого майна щодо певного об`єкта в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її заперечує.

Зазначене узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року № 6-843цс17, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 214/6174/15-ц (провадження № 14-114цс20), у постанові Верховного Суду від 24 березня 2021 року у справі № 501/2211/18 (провадження

№ 61-19084св20) та інших.

Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (стаття 63 СК України).

За положеннями частин першої, другої статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

Відповідно до частин першої-третьої статті 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.

Згаданою статтею визначено правила розпорядження подружжям майном, що є об`єктом права їх спільної сумісної власності. Таке розпорядження здійснюється шляхом укладення дружиною та/або чоловіком різноманітних правочинів з іншими особами. Якщо правочин щодо спільного майна укладає один з подружжя, то воля другого з подружжя, його згода на укладення правочину має бути з`ясована окремо.

Згідно з частинами першою, другою та четвертою статті 715 ЦК України за договором міни (бартеру) кожна із сторін зобов`язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший товар. Кожна із сторін договору міни є продавцем того товару, який він передає в обмін, і покупцем товару, який він одержує взамін. Право власності на обмінювані товари переходить до сторін одночасно після виконання зобов`язань щодо передання майна обома сторонами, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 716 ЦК України, до договору міни застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, договір контрактації або інші договори, елементи яких містяться в договорі міни, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

За змістом положень статті 205 ЦК України договір міни може укладатися в усній та письмовій формі.

Згідно зі статтею 208 ЦК України у письмовій формі потрібно вчиняти договір міни між юридичними особами, між фізичною та юридичною особою та правочини на суму, що перевищує двадцять і більше разів розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян.

Отже, договір міни укладається обов`язково в письмовій формі, коли він потребує нотаріального посвідчення (статті 209 657 ЦК України) та державної реєстрації (стаття 210 ЦК України).

За змістом положень частини першої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Частиною першою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У частині першій статті 89 ЦПК України зазначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Отже, загальними вимогами процесуального права визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову (дослідження обґрунтованості, наявності доказів, що їх підтверджують).

Вирішуючи спір, суди встановили, що автомобіль ГАЗ 3302-414, 2008 року випуску, реєстрацій номер НОМЕР_1 , був об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Указаний автомобіль ОСОБА_2 було відчужено ОСОБА_3 до розірвання шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Зазначені обставини підтверджені матеріалами справи та відповідачем не спростовані.

ОСОБА_1 стверджує, що її письмова згода від 23 лютого 2009 року була надана ОСОБА_2 на укладення з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 договору міни автомобіля на зобов`язання придбати двокімнатну квартиру.

Встановивши, що сторони мали намір розпорядитися вказаним автомобілем з метою укладення договору міни на об`єкт нерухомого майна, який відповідно до вимог законодавства України підлягає нотаріальному посвідченню, суди попередніх інстанцій виходили з обов`язкової наявності письмової форми згоди ОСОБА_1 , посвідченої нотаріально.

Констатувавши лише, що ОСОБА_1 не надала до суду належних та допустимих доказів на підтвердження обставин неможливості нотаріального укладення відповідної згоди у встановленому законом порядку, суди попередніх інстанцій не встановлювали обставини волевиявлення сторін щодо розпорядження автомобілем ГАЗ 3302-414 з метою набуття у подальшому сторонами у власність квартири в м. Богодухові Харківської області, а отже, не встановили всі фактичні обставини у справі відповідно до змісту пред`явленої позовної вимоги про визнання дійсною нотаріально не посвідченої згоди на міну автомобіля та квартири.

Вирішуючи позовну вимогу про визнання удаваними правочинами біржового договору купівлі-продажу автомобіля та договору дарування квартири фактичним договором міни, суди посилались на рішення Богодухівського районного суду Харківської області від 31 травня 2018 року, залишене без змін постановою Харківського апеляційного суду від 17 грудня 2018 року, у справі № 613/76/16-ц, яким відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_3 , ТБ «Слобожанщина», ОСОБА_2 про визнання недійсними біржового договору купівлі-продажу автомобіля та свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, поновлення права спільної сумісної власності подружжя, визначення часток у праві спільної сумісної власності, відшкодування збитків.

Водночас слід зазначити, що постановою Верховного Суду від 20 травня 2020 року рішення Богодухівського районного суду Харківської області від 31 травня 2018 року та постанову Харківського апеляційного суду від 17 грудня 2018 року у справі № 613/76/16-ц скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Крім того, при вирішенні позовної вимоги про визнання удаваними правочинами біржового договору купівлі-продажу автомобіля та договору дарування квартири фактичним договором міни суди повинні встановити належний склад учасників справи.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18) зроблено висновок, що «пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження».

Тобто пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

Вирішуючи питання про склад осіб, які братимуть участь у справі, суд повинен враховувати характер спірних правовідносин та визначену ним норму матеріального права, яка підлягає застосуванню.

У цій справі предметом спору, серед іншого, є визнання удаваними правочинами договору від 16 червня 2009 року № 80133, укладеного на ТБ «Слобожанщина», щодо відчуження ОСОБА_2 ОСОБА_3 автомобіля ГАЗ 3302-414, 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , та договору дарування квартири від 20 серпня 2011 року на АДРЕСА_2 , укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , посвідченого 20 серпня 2011 року державним нотаріусом Богодухівської державної нотаріальної контори Харківської області Куксою Н. П., зареєстрованого в реєстрі за № 1-2580, фактичним договором міни (бартеру).

Звертаючись до суду з указаним позовом, ОСОБА_1 визначила відповідачем лише ОСОБА_2 , а ОСОБА_3 , як покупця за договором купівлі-продажу автомобіля, та ОСОБА_4 , як дарувальника за договором дарування квартири від 20 серпня 2011 року, визначила третіми особами, а не співвідповідачами, у цій справі. Проте суди не надали правової оцінки цій обставині.

Встановивши, що позов пред`явлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача (постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц (провадження № 14-392цс18) (пункт 50), від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц (провадження № 14-512цс18) (пункт 37, 54), від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (провадження

№ 14-511цс18) (пункт 31.10), від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17 (провадження № 14-626цс18) (пункт 39), від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (провадження № 14-397цс19) (пункт 75)).

Також суди виходили з того, що квартира АДРЕСА_3 була об`єктом права спільної сумісної власності батьків відповідача ОСОБА_4 та ОСОБА_3 та була подарована ОСОБА_2 згідно з договором дарування від 20 серпня 2011 року. Тобто відповідач став власником указаної квартири майже через два роки після розірвання шлюбу з позивачем ОСОБА_1 .

Проте суди не дослідили обставини набуття батьками відповідача указаної квартири у 2011 році, тобто після набуття у власність ОСОБА_3 автомобіля ГАЗ 3302-414, належного ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на праві спільної сумісної власності. Так, усупереч положенням статей 76-78 81 83 84 87 89 228 235 263-265 ЦПК України суди попередніх інстанцій належним чином не перевірили доводи ОСОБА_1 про надання нею згоди на відчуження спірного автомобіля виключно з метою обміну, що ОСОБА_2 продав його під час шлюбу та в інтересах сім`ї своєму батьку ОСОБА_3 . Суди не звернули уваги на те, що, обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, ОСОБА_1 також посилалася на безгрошовість оспорюваного правочину, та незважаючи на те, що договір дарування було укладено 20 серпня 2011 року, тобто через два роки після розірвання шлюбу позивача та відповідача, спірну квартиру ОСОБА_4 набула у власність 26 червня 2011 року, тобто за два місяці до її дарування відповідачу.

Виходячи з обставин справи та враховуючи, що судами попередніх інстанцій належним чином не досліджені обставини, на які посилалася позивач як на підставу визнання дійсною нотаріально не посвідченої згоди на міну автомобіля на зобов`язання придбати квартиру, а також визнання удаваними правочинами біржового договору купівлі-продажу автомобіля та договору дарування квартири фактичним договором міни, висновки суду першої інстанції, з якими погодився апеляційний суд, щодо відмови в задоволенні похідних вимог про визнання квартири АДРЕСА_3 об`єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та визначення часток у праві спільної часткової власності на указану квартиру, також не можуть бути визнані обґрунтованими.

За таких обставин рішення Богодухівського районного суду Харківської області від 26 червня 2019 року та постанова Харківського апеляційного суду від 05 грудня 2019 року не відповідають критеріям законності та обґрунтованості судового рішення, визначених статтею 263 ЦПК України, а тому підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Під час нового розгляду суду належить встановити фактичні обставини, від яких залежить правильне вирішення справи, відповідно до змісту позовних вимог, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін, роз`яснити сторонам їхні права та обов`язки, наслідки вчинення чи невчинення певних процесуальних дій, зокрема, щодо визначення суб`єктного складу учасників справи, та наслідки пред`явлення позову до неналежних відповідачів.

Керуючись статтями 400 409 411 415 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Богодухівського районного суду Харківської області від 26 червня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 05 грудня 2019 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк