Постанова

Іменем України

15 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 617/1022/17

провадження № 61-156св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Публічне акціонерне товариство «Банк Золоті Ворота» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк Золоті Ворота»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вовчанського районного суду Харківської області від 19 жовтня 2017 року у складі судді Уханьової І. С. та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 29 листопада 2017 року у складі колегії суддів: Овсяннікової А. І., Коваленко І. П., Сащенка І. С.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Банк Золоті Ворота» (далі - ПАТ «Банк Золоті Ворота») в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Банк Золоті Ворота» про визнання договору про надання споживчого кредиту припиненим.

Позов мотивовано тим, що 16 липня 2008 року між нею та Акціонерним комерційним банком «Золоті Ворота» (далі - АКБ «Золоті Ворота») укладено договір № 412 про надання споживчого кредиту, згідно з яким банк надав їй на споживчі цілі кредит у розмірі 185 000 грн строком на 85 місяців, із 16 липня 2008 року до 14 липня 2015 року, зі сплатою 15,99 % річних за кожним платіжним періодом відповідно до додатку № 1 до договору.

На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 16 липня 2008 року між нею та АКБ «Золоті Ворота» укладено іпотечний договір

№ 08-191, відповідно до якого в іпотеку банку передано земельну ділянку, розташовану на АДРЕСА_1 , на території Циркунівської сільської ради Харківського району, площею 0,12 га, з цільовим призначенням - для ведення індивідуального садівництва.

24 березня 2014 року між нею та АКБ «Золоті Ворота» укладено договір про зміни № 2 до договору про надання споживчого кредиту, яким сторони підтвердили наявність у неї заборгованості у сумі 132 565,79 грн. Відповідно до пункту 3 договору про зміни № 2 з моменту його укладання та підписання банк проводить реструктуризацію заборгованості позичальника (у частині прострочених зобов`язань позичальника за договором) таким чином: прострочена сума заборгованості за кредитом у розмірі 82 608,83 грн з моменту укладення та підписання договору про зміни вважається строковою та обліковується на рахунку № НОМЕР_1 .

24 березня 2014 року правлінням Публічного акціонерного товариства «Банк Золоті Ворота» (правонаступник АКБ «Золоті Ворота», далі - ПАТ «Банк Золоті Ворота») прийнято рішення про те, що після часткового погашення заборгованості у сумі 80 000 грн, за умови, що таке часткове погашення буде здійснено у період з 24 березня 2014 року до 23 березня 2016 року (достроково), банк здійснить прощення (анулювання) її боргу у сумі, що залишиться після погашення 80 000 грн, і не буде пред`являти вимоги щодо сплати пені та судових витрат за кредитним договором, про що їй письмово повідомлено банком.

У зв`язку з цією пропозицією вона у 2014 році сплатила ПАТ «Банк Золоті Ворота» 80 000 грн: 24 березня 2014 року - 610,50 грн та 49 389,50 грн; 24 квітня 2014 року - 1 300 грн; 25 квітня 2014 року - 20 000 грн, 23 травня 2014 року - 2 000 грн, 25 червня 2014 року - 6 700 грн.

ПАТ «Банк Золоті Ворота» прощено (анульовано) борг у розмірі 52 565,79 грн, про що їй видано лист та повернуто боргові документи на предмет іпотеки.

27 травня 2017 року вона звернулася до ПАТ «Банк Золоті Ворота» з вимогою надати довідку про виконання та припинення договору про надання споживчого кредиту, припинення іпотечного договору і закриття рахунку.

Листом ПАТ «Банк Золоті Ворота» від 30 травня 2017 року № 569 їй повідомлено про відмову припинити договори, закрити рахунок і надати довідку та запропоновано погасити кредитну заборгованість.

З огляду на викладене, ОСОБА_1 просила суд визнати договір про надання споживчого кредиту від 16 липня 2008 року № 412 припиненим.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Вовчанського районного суду Харківської області від 19 жовтня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду мотивовано відсутністю правових підстав для визнання договору споживчого кредиту припиненим. Квитанції, додані ОСОБА_1 до позовної заяви, не є доказом сплати заборгованості за кредитом, оскільки сплачені не позивачкою.

Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 29 листопада 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено. Рішення Вовчанського районного суду Харківської області від 19 жовтня 2017 року залишено без змін.

Ухвалу апеляційного суду мотивовано тим, що суд першої інстанції в повному обсязі встановив фактичні обставини справи, перевірив доводи і дав їм належну правову оцінку та ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону.

Позивачка не надала доказів на підтвердження того, що вона виконала вимоги додаткового договору та у вказаний банком період сплатила 80 000 грн.

Додані до позовної заяви квитанції не є належним доказом щодо сплати саме нею коштів за цим договором та припинення кредитних зобов`язань.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1 просить оскаржувані судові рішення скасувати та направити справу до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що на порушення вимог статті 228 ЦПК України 2004 року апеляційний суд не забезпечив участі позивачки та її представника у підготовчому засіданні, не визначив порядок з`ясування обставин справи та дослідження доказів у справі, через що відмовився у судовому засіданні під час розгляду справи по суті оглянути та дослідити письмові докази, надані позивачкою на підтвердження її вимог.

Щодо обставин виконання ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором, то суд апеляційної інстанції дійшов протилежного висновку, ніж той, який викладено у листі ПАТ «Банк Золоті Ворота» щодо відсутності у неї заборгованості, не забезпечивши при цьому явку відповідача в судове засідання для спростування чи підтвердження зазначеного факту.

Суди попередніх інстанцій не звернули увагу на те, що рішення банку про анулювання кредитної заборгованості узгоджується з положеннями ЦК України. На підтвердження виконання домовленості з банком ОСОБА_1 сплатила податкові платежі на суму прощеного боргу до органів фіскальної служби, що суди залишили без уваги.

Крім того, суд першої інстанції, висновки якого підтримав і апеляційний суд, неправильно застосував до спірних правовідносин положення статті 654 ЦК України.

Короткий зміст позиції інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу відповідачем до суду не подано.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набрав чинності 15 грудня 2017 року, визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Підпунктом 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Ухвалою Верховного Суду від 02 березня 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Вовчанського районного суду Харківської області від 19 жовтня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 29 листопада 2017 року, витребувано із суду першої інстанції цивільну справу № 617/1022/17.

Ухвалою Верховного Суду від 11 квітня 2018 року справу за позовом ОСОБА_1 до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Банк Золоті Ворота» про визнання договору про надання споживчого кредиту припиненим призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

16 липня 2008 року між АКБ «Золоті Ворота» та ОСОБА_1 укладено договір про надання споживчого кредиту № 412, згідно з умовами якого ОСОБА_1 отримала кредит на споживчі цілі у сумі 185 000 грн строком на 85 місяців, із 16 липня 2008 року до 14 липня 2015 року, зі сплатою 15,99 % річних за кожним платіжним періодом відповідно до додатку № 1 до договору.

У забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 16 липня 2008 року АКБ «Золоті Ворота» та ОСОБА_1 уклали іпотечний договір, відповідно до якого ОСОБА_1 передала в іпотеку банку земельну ділянку, розташовану на АДРЕСА_1 , на території Циркунівської сільської ради Харківського району Харківської області площею 0,12 га, з цільовим призначенням - для ведення індивідуального садівництва.

24 березня 2014 року між АКБ «Золоті Ворота» та ОСОБА_1 укладено договір про зміни № 2 до договору про надання споживчого кредиту, в якому сторони підтвердили наявність заборгованості ОСОБА_1 у розмірі 132 565,79 грн.

Відповідно до листа ПАТ «Банк Золоті Ворота» від 24 березня 2014 року правління банку розглянуло звернення ОСОБА_1 щодо списання пені та прощення частини боргу, банком було прийнято рішення про прощення (анулювання) боргу у сумі, що залишиться після погашення заборгованості у сумі 80 000 грн у період з 24 березня 2014 року до 23 березня 2016 року (а. с. 13).

Згідно з повідомленням АТ «Банк Золоті Ворота» б/н банком було прощено (анулювано) борг у розмірі 52 565,79 грн, з якого: прострочена заборгованість за кредитом - 40 819,33 грн, прострочена заборгованість за відсотками - 11 746,46 грн, як частини загальної суми боргу (а. с. 14).

22 квітня 2015 року ОСОБА_1 подала до Вовчанської об`єднаної Державної податкової інспекції податкову декларацію про майновий стан і доходи за 2014 рік, відповідно до якої позивачка задекларувала грошові кошти у розмірі 52 565,79 грн у вигляді доходу, який включається до загального річного оподатковуваного доходу, та сплатила на користь держави в особі УДКСУ у Вовчанському районі Харківської області 7 884,86 грн податку, який підлягає сплаті платником податку самостійно (а. с. 32-36).

У відповіді на адвокатський запит адвоката позивача - Дєдова С. В. від 29 травня 2017 року № 535 ПАТ «Банк Золоті Ворота» у листі від 30 травня 2017 року № 569 зазначило, що станом на 30 травня 2017 року договір про надання споживчого кредиту від 16 липня 2008 року № 412 з ОСОБА_1 не припинено, рахунок № НОМЕР_1 не закрито, іпотечний договір від 16 липня 2008 року № 08-191 не припинено (а. с. 17).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній до набрання чинності Законом України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ») передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення відповідають зазначеним вище вимогам цивільного процесуального законодавства України.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною першою статті 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Разом з цим положеннями статті 605 ЦК України встановлено можливість припинення зобов`язання внаслідок звільнення (прощення боргу) кредитором боржника від його обов`язків, якщо це не порушує прав третіх осіб щодо майна кредитора.

Згідно із роз`ясненнями, які містяться в абзаці першому пункту 17 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», зобов`язання припиняється з підстав, передбачених договором або законом (частина перша статті 598 ЦК України). Такі підстави, зокрема, зазначені у статтях 599-601 604-609 ЦК України.

Одним з основних принципів цивільного судочинства є змагальність сторін (стаття 10 ЦПК України 2004 року).

Сторони й інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (стаття 60 ЦПК України 2004 року).

Статтею 57 ЦПК України 2004 року передбачено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Згідно зі статтею 58 ЦПК України 2004 року належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Надаючи оцінку поданим сторонами доказам, суди повинні оцінювати кожний доказ окремо, а потім надавати оцінку сукупності доказів у їх співвідношенні. При цьому суд має з`ясовувати як належність та допустимість доказів за формою та їх відношенням до правовідносин між сторонами, так і за їх змістом.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що ОСОБА_1 належним чином не довела наявність обставин, які в розумінні положень статті 599 ЦК України зумовлюють припинення кредитного договору, а тому її позовні вимоги є необґрунтованими.

Колегія суддів погоджується з такими висновками судів.

ОСОБА_1 обґрунтувала позовні вимогами відсутністю у неї будь-яких зобов`язань перед ПАТ «Банк Золоті Ворота», посилаючись на домовленість сторін про реструктуризацію та прощення (анулювання) її боргу у випадку внесення нею на користь банку 80 000 грн у рахунок часткового погашення кредитної заборгованості у розмірі 132 565,79 грн.

АТ «Банк Золоті Ворота» підтвердило листом, що ним було прощено (анулювано) борг у розмірі 52 565,79 грн, з якого: прострочена заборгованість за кредитом - 40 819,33 грн, прострочена заборгованість за відсотками - 11 746,46 грн, як частини загальної суми боргу (а. с. 14).

Водночас обов`язковою ознакою анулювання (прощення) кредитором заборгованості є повне припинення зобов`язання боржника перед кредитором.

Прощення банком заборгованості за кредитом не припиняє правовідносин між банком як кредитором та боржником за кредитним договором, оскільки в такому випадку банк залишає за собою право вжити повний комплекс заходів щодо стягнення в подальшому кредитної заборгованості відповідно до вимог чинного законодавства України.

Саме такий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 31 липня 2018 року у справі № 825/4309/13-а (адміністративне провадження № К/9901/4256/18), від 24 січня 2019 року у справі № 808/890/16 (адміністративне провадження № К/9901/26879/18).

Прощення боргу є одностороннім правочином, що не звільняє кредитора - юридичну особу, що вчинила такий правочин, від обов`язку оформити документ бухгалтерського обліку, в якому відображено зміст зобов`язання, що припиняється прощенням боргу, а будь-якого кредитора - від обов`язку в суді доказувати відповідні обставини.

Крім того, колегія суддів зазначає, що специфіка банківської діяльності полягає у тому, що надання банком кредитів здійснюється за рахунок коштів, що не належать йому на праві власності, а залучені в тимчасове користування. Отже, припинення зобов`язань боржника шляхом прощення банком боргу не може бути характерним для банківської діяльності, оскільки порушуватиме права третіх осіб - вкладників та інших кредиторів.

Враховуючи викладене, висновок судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 по суті є правильним і доводи касаційної скарги ОСОБА_1 його не спростовують.

Колегія суддів вважає, що рішення Вовчанського районного суду Харківської області від 19 жовтня 2017 року та ухвала Апеляційного суду Харківської області від 29 листопада 2017 року ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Згідно із статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Керуючись статтями 400 409 410 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Вовчанського районного суду Харківської області від 19 жовтня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 29 листопада 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк