Постанова

Іменем України

19 жовтня 2022 року

м. Київ

справа № 619/1259/18

провадження № 61-14651 св 21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ;

відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю фірма «СВ»;

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 07 жовтня 2020 року і постанову Харківського апеляційного суду від 05 серпня 2021 рокута касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю фірма «СВ» на постанову Харківського апеляційного суду від 05 серпня 2021 рокуу складі колегії суддів: Котелевець А. В., Кругової С. С., Хорошевського О. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю фірма «СВ» (далі - ТОВ фірма «СВ») про відшкодування шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що з 23 березня 2011 року по 23 травня 2016 року вона працювала в TOB фірма «СВ» на посаді фасувальника та оператора розфасувально-пакувального автомату.

У грудні 2015 року після проходження флюорографічного обстеження легенів у неї були виявлені ознаки захворювання органів дихання.

06 червня 2017 року рішенням Центральної лікарсько-експертної комісії державної установи «Інститут медицини праці національної академії медичних наук України» (далі - ЦЛЕК ДУ «Інститут медицини праці національної академії медичних наук України») № 20/493 у неї було встановлено професійне захворювання - пневмоконіоз (р/р 2/2), ЛН І (один) ст., яке є хронічним захворюванням легенів внаслідок тривалого вдихання та відкладання в легенях пилу і характеризується розвитком дифузного фіброзу. Зміни в легенях внаслідок дії пилу настають, як правило, після тривалої роботи декількох років, яке є невиліковним і незворотним.

Це захворювання виникло у неї у зв`язку з тривалою роботою в умовах дії шкідливих виробничих факторів: кварцу, пилу з вмістом діоксиду кремнію більше 70 %, соди кальцинованої; синтетичних миючих засобів, які значно перевищували гранично допустимі норми у зв`язку з тривалими порушеннями ТОВ фірма «СВ» законодавства про охорону праці, гігієнічних регламентів та нормативів з роботи в умовах дії шкідливих виробничих факторів.

Неправомірними діями відповідача їй було завдано також моральної шкоди.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд стягнути з відповідача у рахунок втраченого заробітку внаслідок зменшення професійної працездатності за період 01 серпня 2017 року по 01 квітня 2018 року одноразово грошову суму у розмірі 11 024 грн; в рахунок втраченого заробітку внаслідок зменшення професійної працездатності за три роки наперед з 01 квітня 2018 року по 01 квітня 2021 року грошову суму у розмірі 49 608 грн; щомісячно до відновлення професійної працездатності або зміни відсотків втрати професійної працездатності по 1 378 грн; 5 095 грн на відшкодування майнової шкоди та 3 млн грн на відшкодування моральної шкоди.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 07 жовтня 2020 року у складі судді Нечипоренко І. М. у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що позивач не надала доказів на підтвердження вини та протиправної поведінки ТОВ фірми «СВ» щодо порушення законодавства про охорону праці, гігієнічних регламентів і нормативів під час роботи, що призвело до професійного захворювання позивача, а тому правові підстави для задоволення позову відсутні.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Харківського апеляційного суду від 05 серпня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 07 жовтня 2020 року в частині вирішення спору про відшкодування моральної шкоди скасовано й ухвалено в цій частині нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ТОВ фірми «СВ» на користь ОСОБА_1 100 тис. грн на відшкодування моральної шкоди. Вирішено питання розподілу судових витрат. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що на момент звернення до суду ОСОБА_1 як особи, потерпілої від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань, відшкодування її моральної (немайнової) шкоди не вважалось страховою виплатою у розумінні положень частини восьмої статті 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» та мало здійснюватися незалежно від часу настання страхового випадку відповідно до положень ЦК України та КЗпП України.

У зв`язку з професійним захворюванням позивачу завдано моральної шкоди, яка полягає в тому, що ОСОБА_1 втратила професійну працездатність у загальному розмірі 20 %. Після втрати працездатності у позивача змінилися умови життя, вона періодично проходить лікування, позбавлена в повній мірі реалізувати своє право на працю, повинна докладати додаткових зусиль для організації свого життя.

Виходячи із наведених вище обставин, колегія суддів вважала, що позивачу завдано моральної шкоди, розмір якої визначено з урахуванням вимог розумності та справедливості.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

У серпні 2021 року ТОВ фірма «СВ» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просило оскаржуване судове рішення апеляційного суду скасувати, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження указаного судового рішення ТОВ фірма «СВ» зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 369/1558/17, від 30 жовтня 2019 року у справі № 753/19288/14, від 06 листопада 2019 року у справі № 924/1022/17, від 13 червня 2019 року у справі № 212/1015/17, від 27 листопада 2019 року у справі № 212/3137/17, від 04 липня 2018 року у справі № 219/9095/16, від 26 вересня 2018 року у справі № 265/379/16 тощо, що відповідає вимогам пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

У серпні 2021 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просила оскаржувані судові рішення в частині незадоволених позовних вимог скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й ухвалити у цій частині нове судове рішення, яким її позов задовольнити у повному обсязі.

Підставою касаційного оскарження указаних судових рішень ОСОБА_1 зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2019 року у справі № 210/5258/16, від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17, що відповідає вимогам пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі й витребувано цивільну справу № 619/1259/18 із Дергачівського районного суду Харківської області.

У жовтні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 жовтня 2022 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи осіб, які подали касаційні скарги

Касаційна скарга ТОВ фірми «СВ» мотивована тим, що умови праці на підприємстві відповідача відповідають нормам, встановленим державою, хвороба позивача виникла на ґрунті індивідуальних особливостей її організму, але не у зв`язку з порушенням умов охорони праці, тому відповідачем не було порушено вимог статті 153 КЗпП України про встановлення безпечних та нешкідливих умов праці.

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що апеляційним судом при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди не було враховано, що вона втратила професійну працездатність на 20%, захворювання є невиліковним, не взято до уваги стан її здоров`я та тяжкість вимушених змін у життєвих стосунках, у зв`язку з чим не погоджувалася із визначеним судом апеляційної інстанції розміром відшкодування моральної шкоди.

Доводи осіб, які подали відзиви на касаційні скарги

У листопаді 2021 року ТОВ фірма «СВ» подало відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому просив відмовити у задоволенні касаційної скарги ОСОБА_1 .

Також у листопаді 2021 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу ТОВ фірми «СВ», в якому просила відмовити у задоволенні касаційної скарги.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 з 23 березня 2011 року по 23 травня 2016 року перебувала у трудових відносинах з ТОВ фірма «СВ».

З 27 листопада 2012 року вона працювала на посаді оператора фасувально - пакувального автомату (з 2016 року назву посади змінено на «Оператор розфасувально - пакувального автомату»).

Відповідно до медичного висновку Центральної лікарсько-експертної комісії Державної установи «Інститут медицини праці національної академії медичних наук України» про наявність (відсутність) професійного характеру захворювання від 06 червня 2017 року № 20/493 ОСОБА_1 встановлено діагноз: пневмоконіоз (р/р; 2/2), ЛН І (один) ст. Захворювання професійне, встановлене вперше. Повідомлення про наявність вперше виявленого професійного захворювання від 08 червня 2017 року № 279. При винесенні остаточного рішення, комісією було взято до уваги пункт 7 першого розділу наказу Міністерства охорони здоров`я України від 08 квітня 2014 року № 248, згідно з яким дотримання гігієнічних нормативів не виключає порушення стану здоров`я осіб з підвищеною чутливістю (зниженою резистентністю) (а.с. 23, т. 1).

Згідно з листом комунального закладу охорони здоров`я «Обласний центр медико-соціальної експертизи» від 10 січня 2018 року ОСОБА_1 вперше оглянута Київською міжрайонною медико-соціальною експертною комісією (далі - МСЕК) у 2016 році, визнана інвалідом ІІІ групи, загальне захворювання, до 01 червня 2017 року. У 2017 році на переогляд не з`явилася. Первинно направлена на МСЕК 01 серпня 2017 року для встановлення відсотків втрати працездатності за профзахворюванням. 09 серпня 2017 року оглянута обласною МСЕК №1 - інвалідом не визнана, група інвалідності не встановлена. Встановлено 20 % втрати працездатності за профзахворюванням, первинно з 01 серпня 2017 року до 01 серпня 2018 року (а.с. 70, т. 1).

Згідно з протоколом від 06 березня 2014 року № 217-220 вміст кварцу на робочому місці ОСОБА_1 на підприємстві ТОВ «СВ» не перевищує ГДК ТОСТ 12.1.005-88 «Общие санитарно-гигиенические требования к воздуху рабочей зоны» та складає 1,0 мг/м куб при ГДК 1,0 мг/м куб., про що зазначено у висновку експерта комплексної судово-медичної експертизи від 31 липня 2020 року, проведеної на підставі ухвали Дергачівського районного суду Харківської області від 05 грудня 2019 року (а.с. 55-68, т. 3)

За даними лабораторних досліджень, проведених з метою атестації робочих місць санітарно-промисловою лабораторією ПП «Екобуд-25» від 04 лютого 2016 року на робочому місці оператора розфасувально-пакувального автомату ТОВ «СВ» вміст кремнію діоксиду кристалічного становить 0,77 мг/м куб при ГДК 1,0 мг/м куб, тобто його концентрація є меншою, ніж передбачає ГДК ГОСТ 12.1.005-88 «Общие санитарно-гигиенические требования к воздуху рабочей зоны» (а.с. 102, т. 1).

Відповідно до Інформаційної довідки про умови праці оператора розфасувально-пакувального автомату відділення фасування сипучих чистящих засобів TOB фірми «СВ», затвердженої 03 березня 2016 року Головним державним санітарним лікарем Дергачівського та Золочівського районів та протоколами дослідження повітря, шумового навантаження, освітлення тощо встановлено, що умови праці є допустимими та такими, що відповідають вимогам законодавства.

Актом розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 30 червня 2017 року, затвердженим начальником Головного управління Держпраці у Харківській області, встановлено: професійне захворювання ОСОБА_1 виникло за таких обставин: індивідуальні особливості організму громадянки ОСОБА_1 , яка працювала оператором розфасувально-пакувального автомату; причина виникнення професійного захворювання: робота в умовах дії шкідливих виробничих факторів; відсутні особи, які порушили законодавство про охорону праці, гігієнічні регламенти і нормативи (а. с. 96-98, т. 1).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга ТОВ фірми «СВ» підлягає частковому задоволенню. Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 1168 ЦК України моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.

Згідно з частинами першою та п`ятою статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частинами першою та другою статті 153 КЗпП України визначено, що на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці. Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Відповідно до статті 173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.

Відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством (стаття 237-1 КЗпП України).

Відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).

Разом з тим, відповідно до підпункту «е» пункту 1 частини 1 статті 21 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» у редакції, чинній до 20 березня 2007 року, у разі настання страхового випадку Фонд зобов`язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров`я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому.

Положеннями пункту 1, абзацу 3 пункту 5, пункту 9, абзацу 3 пункту 10, пункту 11 розділу I Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» № 717-V, який набрав чинності 20 березня 2007 року, скасовано право застрахованих громадян, які є потерпілими на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду, яке вони мали відповідно до приписів первинної редакції Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності».

Проте Конституційний Суд України вважає, що право цих громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки статтею 1167 ЦК України та статтею 237-1 КЗпП України їм надано право відшкодовувати моральну шкоду за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця) (абзац 9 пункту 5 мотивувальної частини рішення № 20-рп/2008 від 08 жовтня 2008 року).

Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності (частини друга, третя статті 5 ЦК України).

Отже, у контексті рішення Конституційного Суду України № 20-рп/2008 від 08 жовтня 2008 року Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» не встановлював ретроспективно обов`язок роботодавця з відшкодування моральної шкоди, оскільки щодо юридичної відповідальності, зокрема і цивільно-правової, новий закон застосовується лише тоді, коли він пом`якшує або скасовує відповідальність особи.

Позовна давність не поширюється, зокрема, на вимогу про відшкодування шкоди, завданої, зокрема, каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я, крім випадків завдання такої шкоди внаслідок недоліків товару, що є рухомим майном, у тому числі таким, що є складовою частиною іншого рухомого чи нерухомого майна, включаючи електроенергію (пункт 3 частини першої статті 268 ЦК України).

Страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, є одним із видів загальнообов`язкового державного соціального страхування (стаття 4 Закону України від 14 січня 1998 року № 16/98-ВР «Основи законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування»), правове регулювання якого здійснювалося, зокрема Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності».

Оскільки питання відшкодування моральної шкоди регулюються законодавчими актами, введеними у дію в різні строки, суду необхідно в кожній справі з`ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати: якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при такому виді правовідносин, коли набрав чинності законодавчий акт, що визначає умови і порядок відшкодування моральної шкоди в цих випадках, та коли були вчинені дії, якими заподіяно цю шкоду.

Тобто спори щодо відшкодування шкоди на підставі Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» повинні вирішуватися на підставі законодавства, яке було чинним на момент виникнення в потерпілого права на її відшкодування. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.

Таким чином, і право на відшкодування моральної шкоди виникає в потерпілого з дня встановлення МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.

Викладене узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 05 грудня 2018 року у справі № 210/5258/16-ц (провадження № 14-463цс18), від 23 січня 2019 року у справі № 210/2104/16-ц (провадження № 14-597цс18) та від 20 листопада 2019 року у справі № 210/3177/17 (провадження № 14-288цс19).

Як встановлено судами, згідно з листом комунального закладу охорони здоров`я «Обласний центр медико-соціальної експертизи» від 10 січня 2018 року ОСОБА_1 вперше оглянута Київською міжрайонною медико-соціальною експертною комісією (далі - МСЕК) у 2016 році, визнана інвалідом ІІІ групи, загальне захворювання, до 01 червня 2017 року. У 2017 році на переогляд не з`явилася. Первинно направлена на МСЕК 01 серпня 2017 року для встановлення відсотків втрати працездатності за профзахворюванням. 09 серпня 2017 року оглянута обласною МСЕК №1 - інвалідом не визнана, група інвалідності не встановлена. Встановлено 20 % втрати працездатності за профзахворюванням, первинно з 01 серпня 2017 року до 01 серпня 2018 року (а.с. 70, т. 1).

Крім того, відповідно до пунктів 16 та 17 акта розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 30 червня 2017 року професійне захворювання ОСОБА_1 виникло за таких обставин: індивідуальні особливості організму громадянки ОСОБА_1 , яка працювала оператором розфасувально-пакувального автомату; причина виникнення професійного захворювання: робота в умовах дії шкідливих виробничих факторів (а. с. 96-98, т. 1).

Установивши, що професійне захворювання позивача виникло під час її перебування у трудових відносинах з відповідачем, на якого законодавством покладено обов`язок забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці, що потягнуло за собою втрату позивачем професійної працездатності та завдало їй моральних страждань, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для відшкодування позивачці моральної шкоди.

Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 26 листопада 2021 року у справі № 619/1255/18 (провадження № 61-11870св21).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Разом з тим, колегія суддів Верховний Суд вважає за можливе частково задовольнити касаційну скаргу ТОВ фірми «СВ» і, вирішуючи питання про розмір відшкодування моральної шкоди з урахуванням ступеня фізичних і моральних страждань позивача, їх тривалості й тяжкості, істотності вимушених змін у її житті, ступеня втрати професійної працездатності,а також з урахуванням конкретних обставин справи й наслідків, що наступили для позивача, виходячи з міркувань розумності, виваженості та справедливості дійшла висновку про зміну розміру відшкодування моральної шкоди, встановивши його у сумі 40 тис. грн.

Відтак, доводи касаційної скарги ОСОБА_1 в цій частині задоволенню не підлягають, інших доводів касаційна скарга не містить.

Наведене узгоджується із правовим висновком, зробленим Верховним Судом у постанові від 10 червня 2020 року у справі № 212/3859/16-ц (провадження № 61-10532св18).

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Разом з тим, Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги ТОВ фірми «СВ» про те, що умови праці на підприємстві відповідача відповідають нормам, встановленим державою, хвороба відповідача виникла на ґрунті індивідуальних особливостей її організму, але не у зв`язку з порушенням умов охорони праці, тому відповідачем не було порушено вимог статті 153 КЗпП України про встановлення безпечних та нешкідливих умов праці, оскільки сторони перебували у трудових відносинах, професійні захворювання отримані позивачем під час виконання нею трудових обов`язків, тому наявні підстави, передбачені статтями 153 237-1 КЗпП України, для відшкодування роботодавцем працівнику моральної шкоди.

Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційних скарг, не можуть бути підставами для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки вони ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального права та зводяться до переоцінки встановлених судом обставин, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Наведені у касаційних скаргах доводи були предметом дослідження у суді апеляційної інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає, що касаційна скарга ТОВ фірми «СВ» підлягає частковому задоволенню, а постанова апеляційного суду - зміні.

Керуючись статтями 400 409 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю фірми «СВ» задовольнити частково.

Постанову Харківського апеляційного суду від 05 серпня 2021 рокув частині розміру відшкодування моральної шкоди змінити, визначивши його у сумі 40 тис. гривень.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

С. Ф. Хопта