№ 620/1477/23 - Судова практика України - Законодавство України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 серпня 2024 року

м. Київ

справа № 620/1477/23

адміністративне провадження № К/990/35091/23, К/990/35201/23, К/990/35819/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача: Мартинюк Н.М.,

суддів: Жука А.В., Соколова В.М.,

розглянув у попередньому судовому засіданні у касаційній інстанції адміністративну справу №620/1477/23

за позовом ОСОБА_1

до Чернігівської обласної прокуратури, Чотирнадцятої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих)

про визнання протиправним та скасування рішення і наказу, зобов`язання вчинити певні дії,

за касаційними скаргами ОСОБА_1 , Офісу Генерального прокурора і Чернігівської обласної прокуратури

на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 11 квітня 2023 року (головуючий суддя: Житняк Л.О.)

постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 вересня 2023 року

і ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 серпня 2023 року

(головуючий суддя: Василенко Я.М., судді: Ганечко О.М., Кузьменко В.В.).

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 звернувся з позовом до Чернігівської обласної прокуратури, Чотирнадцятої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих), у якому просив суд:

- визнати протиправним і скасувати рішення Чотирнадцятої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) від 2 грудня 2022 року №1 про неуспішне проходження позивачем атестації;

- визнати протиправним і скасувати наказ виконуючого обов`язки керівника Чернігівської обласної прокуратури від 27 січня 2023 року №25к «Про звільнення ОСОБА_1 »;

- зобов`язати Чернігівську обласну прокуратуру поновити позивача на посаді, рівнозначній посаді, яку він займав станом на 22 квітня 2021 року в Чернігівській окружній прокуратурі Чернігівської обласної прокуратури;

- стягнути з Чернігівської обласної прокуратури на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 23 квітня 2021 року до фактичного поновлення на роботі.

Позов обґрунтований тим, що викладені у мотивувальній частині рішення Комісії №1 від 2 грудня 2022 року висновки та твердження не відповідають фактичним обставинам справи, в тому числі й тим, які були встановлені судовими рішеннями.

Зауважує, що оскаржуване рішення Комісії від 2 грудня 2022 року не містить посилання на перелік доказів, які підтверджують викладені у ньому висновки, не містить мотивів, з яких не прийняті до уваги ті чи інші докази.

Отже, позивач вважає рішення Чотирнадцятої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур стосовно нього упередженим, протиправним та таким, що не відповідає вимогам частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - «КАС України»), тому підлягає скасуванню.

Вважаючи своє звільнення незаконним, ОСОБА_1 звернувся до суду з метою його оскарження і відновлення своїх порушених трудових прав.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 11 квітня 2023 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 вересня 2023 року, позов задоволено частково:

- визнано протиправним і скасовано рішення Чотирнадцятої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) від 2 грудня 2022 року № 1 про неуспішне проходження атестації;

- визнано протиправним і скасовано наказ виконуючого обов`язки керівника Чернігівської обласної прокуратури від 27 січня 2023 року №25к «Про звільнення ОСОБА_1 »;

- поновлено ОСОБА_1 на посаді прокурора Чернігівської місцевої прокуратури Чернігівської області та органах прокуратури з 27 січня 2023 року;

- стягнуто з Чернігівської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 27 січня 2023 року до 11 квітня 2023 року в розмірі: 19 717,11 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи позов частково, суди попередніх інстанцій виходили з того, що обставини, які були покладені в основу оскаржуваного рішення Чотирнадцятої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур вже були спростовані як постановою Деснянського районного суду міста Чернігова від 22 березня 2019 року у справі №750/299/19 щодо відсутності в діях ОСОБА_1 події і складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - «КУпАП»), так і рішенням дисциплінарної комісії, яким дисциплінарне стягнення стосовно ОСОБА_1 було закрито.

До того ж, суди попередніх інстанції зауважили, що факт незаконності звільнення ОСОБА_1 за указаних обставин вже був підтвердження судовими рішеннями у справі №620/4901/21, ухваленими на користь ОСОБА_1 .

Зважаючи на це, суди попередніх інстанцій констатували незаконність звільнення позивача й поновили його на посаді, з якої його було звільнено, а також вирішили питання про стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Не погоджуючись із судовими рішеннями судів попередніх інстанцій, ОСОБА_1 , Офіс Генерального прокурора і Чернігівська обласна прокуратура звернулись до Верховного Суду з касаційними скаргами на них.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзивів

У жовтні 2023 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив скасувати рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 11 квітня 2023 року і постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 вересня 2023 року в частині поновлення позивача на посаді, з якої його звільнили, і в цій частині ухвалити нове рішення, яким поновити ОСОБА_1 на посаді прокурора Чернігівської окружної прокуратури Чернігівської області, тобто у реформованому органі. До того ж, позивач просив суд скасувати указані судові рішення і у частині стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу, вважаючи обрахунок, здійснений судами невірним. Тож, у цій частині просив Суд також ухвалити нове рішення, яким стягнути на свою користь за спірний період суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі: 368 303, 03 грн.

Касаційну скаргу обґрунтував тим, що суди попередніх інстанцій, поновлюючи ОСОБА_1 на посаді не застосували ефективний спосіб захисту його порушеного права, адже посади, на якій його було поновлено вже не існує. До того ж, ОСОБА_1 наполягає, що при обрахунку суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу суди попередніх інстанцій безпідставно не затасували підвищені посадові оклади. В обґрунтування цього доводу зауважує, що на підставі рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 17 серпня 2021 року №620/4901/21, яке підлягало негайному виконанню в частині поновлення позивача на посаді, суд його поновив саме на посаді прокурора Чернігівської окружної прокуратури Чернігівської області, тобто у реформованому органі. Тому, саме із заробітної плати за цією посадою мав бути здійснений розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивача.

Верховний Суд ухвалою від 1 листопада 2023 року відкрив касаційне провадження на підставі пунктів 1 і 3 частини четвертої статті 328 КАС України.

У відзиві на касаційну скаргу Офіс Генерального прокурора просить відмовити у її задоволенні. Заперечує, як стосовно вимог касаційної скарги, так і щодо вирішення цієї справи судами попередніх інстанцій на користь позивача в цілому.

Інші учасники справи свого відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_1 не подали, копію ухвали Суду про відкриття касаційного провадження отримали 2 листопада 2023 року.

У жовтні 2023 року Офіс Генерального прокурора також подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив скасувати рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 11 квітня 2023 року і постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 вересня 2023 року, та прийняти нову, якою у задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування вимог касаційної скарги Офіс Генерального прокурора зазначив, що вважає помилковими висновки судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення вимог позову. Також, на його думку, оскаржуване рішення кадрової комісії відповідає вимозі обґрунтованості як в контексті доводу про невідповідність позивача критерію професійної компетентності, так і критерію доброчесності та професійної етики.

Скаржник також доводить, що до повноважень кадрових комісій входить дослідження матеріалів, обговорення результатів атестації прокурора та прийняття рішень про успішне чи неуспішне її проходження, що, в свою чергу, є дискреційними повноваженнями кадрових комісій та знаходяться у межах їхньої виключної компетенції. На переконання скаржника, кадрова комісія не зобов`язана юридично довести чи встановити у деталях невідповідність прокурора конкретному критерію, а уповноважена лише вказати на чіткий перелік обставин, які стали підставою для прийняття кадровою комісією колегіального рішення, що підтверджує наявність у членів комісії обґрунтованих сумнівів щодо відповідності прокурора одному чи кільком із вказаних критеріїв.

Інші учасники справи своїх відзивів на касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора не подали, копію ухвали Суду про відкриття касаційного провадження отримали 2 листопада 2023 року.

У жовтні 2023 року Чернігівська обласна прокуратура також подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просила скасувати рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 11 квітня 2023 року і постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 вересня 2023 року, та прийняти нову, якою у задоволенні позову відмовити.

Касаційна скарга Чернігівської обласної прокуратури подана на підставі аналогічних доводів, як і скарга Офісу Генерального прокурора.

Інші учасники справи своїх відзивів на касаційну скаргу Чернігівської обласної прокуратури не подали, копію ухвали Суду про відкриття касаційного провадження отримали 2 листопада 2023 року.

ІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до записів №12, 13, 14 трудової книжки ОСОБА_1 від 9 липня 2012 року серії НОМЕР_1 , позивач:

15 грудня 2015 року призначений на посаду прокурора Чернігівської місцевої прокуратури;

11 вересня 2020 року юридична особа «Прокуратура Чернігівської області» перейменована у «Чернігівську обласну прокуратуру». Підстава: наказ від 3 вересня 2020 року №410;

22 квітня 2021 року звільнений із займаної посади та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру».

ОСОБА_1 на ім`я Генерального прокурора України подав заяву про переведення на посаду прокурора в окружній прокуратурі та про намір пройти атестацію від 9 жовтня 2019 року.

19 березня 2021 року Чотирнадцята кадрова комісія обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) прийняла рішення №2 про неуспішне проходження прокурором атестації. Вказане також підтверджується копією протоколу Комісії від 19 березня 2021 року №13.

В основу указаного рішення Кадрової комісії були покладені рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокуратури від 30 липня 2020 року №171дп-19 та висновок службового розслідування, затвердженого прокурором Чернігівської області 2 березня 2019 року, встановлено, що стосовно прокурора Чернігівської місцевої прокуратури Чернігівської області ОСОБА_1 складено протокол про вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 КУпАП.

Судами також було встановлено, що постановою Деснянського районного суду міста Чернігова від 22 березня 2019 року провадження у справі щодо ОСОБА_1 за частиною першою статті 130 КУпАП закрито за відсутністю в його діях події і складу адміністративного правопорушення.

До того ж, рішенням Комісії з розгляду дисциплінарних скарг про вчинення прокурором дисциплінарного проступку та здійснення дисциплінарного провадження щодо прокурорів від 30 липня 2020 року №171дп-20 дисциплінарне провадження відносно ОСОБА_1 закрито у зв`язку зі спливом річного строку для накладення дисциплінарного стягнення. Водночас, у вказаному рішенні зазначено про доведеність вчинення ОСОБА_1 дисциплінарних проступків, передбачених пунктами 5, 6 частини першої статті 43 Закону України «Про прокуратуру», як зазначила кадрова комісія у своєму рішення.

Одночасно, в ході опрацювання Генеральною інспекцією Офісу Генерального прокурора анкети доброчесності прокурора Чернігівської місцевої прокуратури Чернігівської області ОСОБА_1 , на їх думку, виявлено обставини, що можуть свідчити про недостовірність тверджень, поданих ним у анкеті та, за наявності підстав, тягнути за собою встановлену законом відповідальність. Тож, Чернігівської обласної прокуратури направлено лист щодо необхідності проведення за вказаною інформацією службового розслідування.

Наказом керівника Чернігівської обласної прокуратури від 10 березня 2021 року №54 призначено службове розслідування.

Зважаючи на викладене, Кадрова комісія дійшла висновку, що дії та поведінка прокурора ОСОБА_1 (керування транспортним засобом після вживання алкогольних напоїв, відмова від проходження огляду на стан сп`яніння і, як наслідок, вчинення адміністративних правопорушень, недотримання правил дорожнього руху під час керування транспортним засобом) не відповідають високим стандартам етичної поведінки, а також вимогами суспільства до прокурорів та зазначила, що за таких обставин у Комісії наявний обґрунтований сумнів щодо відповідності прокурора ОСОБА_1 вимогам професійної етики та доброчесності.

У зв`язку з цим, прийнято рішення про те, що прокурор Чернігівської місцевої прокуратури Чернігівської області ОСОБА_1 неуспішно пройшов атестацію.

22 квітня 2021 року Чернігівською обласною прокуратурою прийнято наказ №272к «Про звільнення ОСОБА_1 », із змісту якого вбачається, що керуючись статтею 11 Закону України «Про прокуратуру», підпунктом 2 пункту 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» наказано звільнити ОСОБА_1 з посади прокурора Чернігівської місцевої прокуратури Чернігівської області та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 22 квітня 2021 року.

Позивач оскаржив своє звільнення у судовому порядку.

Судами попередніх інстанцій також було встановлено, що розглянувши матеріали про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 130 КУпАП 22 березня 2019 року, Деснянським районним судом міста Чернігова у справі №750/299/19 прийнято постанову, згідно з якою провадження у справі щодо ОСОБА_1 було закрито за відсутністю в його діях події і складу адміністративного правопорушення. Вказана постанова 2 квітня 2019 року набрала законної сили.

2 травня 2019 року прокурором Чернігівської області затверджено висновок службового розслідування стосовно прокурора Чернігівської місцевої прокуратури ОСОБА_1

30 липня 2020 року Кадрова комісія з розгляду дисциплінарних скарг про вчинення прокурором дисциплінарного проступку та здійснення дисциплінарного провадження щодо прокурорів Офісу Генерального прокурора прийняла рішення №171дп-20, згідно з яким вирішила дисциплінарне провадження №07-99дс-4дп-20 стосовно прокурора Чернігівської місцевої прокуратури Чернігівської області ОСОБА_1 - закрити.

Відповідно до ухвали Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 грудня 2020 року у справі №9901/287/20 відкрито провадження за позовом ОСОБА_1 до Кадрової комісії з розгляду дисциплінарних скарг про вчинення прокурором дисциплінарного проступку та здійснення дисциплінарного провадження щодо прокурорів Офісу Генерального прокурора.

10 березня 2021 року Чернігівською обласною прокуратурою прийнято наказ №54, згідно з яким з метою перевірки факту можливого подання прокурором Чернігівської місцевої прокуратури ОСОБА_1 в анкеті доброчесності прокурора недостовірних (у тому числі неповних) тверджень наказано, зокрема: призначити службове розслідування; розслідування провести до 9 квітня 2021 року, за результатами якого надати висновок.

Зазначені вище обставини встановлені та були предметом розгляду у справі №620/4901/21.

За результатами розгляду вказаної справи №620/4901/21 Чернігівським окружним адміністративним судом ухвалено рішення від 17 серпня 2021 року, яке залишене без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 січня 2022 року, яким визнано протиправним та скасовано рішення Чотирнадцятої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) від 19 березня 2021 року № 2 про неуспішне проходження ОСОБА_1 атестації, наказ Чернігівської обласної прокуратури від 22 квітня 2021 року №272к «Про звільнення ОСОБА_1 » та поновлено позивача у Чернігівській окружній прокуратурі Чернігівської обласної прокуратури на посаді, рівнозначній посаді прокурора Чернігівської місцевої прокуратури Чернігівської області. Також, стягнуто з Чернігівської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 23 квітня 2021 року до 17 серпня 2021 року в сумі: 25 874 грн 94 коп.

До того ж, постановою Верховного Суду від 22 серпня 2023 року у справі №620/4901/21 рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 17.08.2021 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 17.01.2022 в частині поновлення ОСОБА_1 та підстав звільнення змінено, щодо мотивів задоволення позовних вимог, викладено мотивувальну частину у редакції цієї постанови; змінено резолютивні частини указаних судових рішень, і викладено пункт четвертий резолютивної частини в наступній редакції: «Поновити ОСОБА_1 на посаді прокурора Чернігівської місцевої прокуратури Чернігівської області з 23 квітня 2021 року»; у іншій частині судові рішення залишено без змін.

Також, рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 6 вересня 2021 року у справі №9901/287/20, залишеного без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 січня 2022 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до Кадрової комісії з розгляду дисциплінарних скарг про вчинення прокурором дисциплінарного проступку та здійснення дисциплінарного провадження щодо прокурорів Офісу Генерального прокурора про визнання протиправними дій та скасування рішення.

У зазначеному позові позивач просив визнати протиправними дії Кадрової комісії з розгляду дисциплінарних скарг про вчинення прокурором дисциплінарного проступку та здійснення дисциплінарного провадження щодо прокурорів Офісу Генерального прокурора, пов`язані з формуванням висновку про вчинення прокурором дисциплінарного проступку, передбаченого пунктами 5 та 6 частини першої 1 статті 43 Закону України «Про прокуратуру» з порушенням принципу змагальності, без урахування фактичних обставин справи, в тому числі встановлених рішенням суду; скасувати рішення Кадрової комісії з розгляду дисциплінарних скарг про вчинення прокурором дисциплінарного проступку та здійснення дисциплінарного провадження щодо прокурорів Офісу Генерального прокурора від 30 липня 2020 року №171дп-20, в частині встановлених нею фактів.

Залишаючи без змін рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 6 вересня 2021 року у справі №9901/287/20, Шостим апеляційним адміністративним судом було зазначено, що Кадровою комісією протиправно не було враховано висновки, викладені в постанові Деснянського районного суду міста Чернігова від 22 березня 2019 року у справі №750/299/19 про притягнення до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 130 КУпАП. Також, колегія суддів погодилася з висновком суду, що постанова у справі №750/299/19 не мала преюдиційного значення для Кадрової комісії при ухваленні нею рішення, втім, звернула увагу, що вказаним вище рішенням були встановлені відповідні факти, в тому числі ті, які спростовували доводи, викладені в протоколі про адміністративне правопорушення серії БД №238422 (щодо стану алкогольного сп`яніння відповідача), вказане також спростовується випискою №20 із медичної карти.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, колегія суддів підсумувала, що позивачем, в межах спірних правовідносин обрано невірний спосіб захисту порушеного права, адже скасування рішення Кадрової комісії з розгляду дисциплінарних скарг про вчинення прокурором дисциплінарного проступку та здійснення дисциплінарного провадження щодо прокурорів Офісу Генерального прокурора від 30 липня 2020 року №171дп-20, в частині встановлених нею певних фактів стосовно позивача не призведе до поновлення його порушених прав (з урахуванням наявності наказу про звільнення).

У подальшому, на виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 17 серпня 2021 року та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 січня 2022 року за заявою позивача від 4 лютого 2022 року, наказом Чернігівської обласної прокуратури від 4 лютого 2022 року №27к позивача поновлено з 23 квітня 2021 року в органах прокуратури на посаді прокурора Чернігівської місцевої прокуратури Чернігівської області. Пунктом 3 зазначеного наказу виплачено заробітну плату за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць.

Далі, 2 грудня 2022 року Чотирнадцятою кадровою комісією обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) прийнято рішення № 1 «Про неуспішне проходження прокурором атестації».

Згідно із зазначеним рішенням, за результатами проведення співбесіди, Комісія виявила обставини, які свідчать про невідповідність прокурора Чернігівської місцевої прокуратури Чернігівської області ОСОБА_1 , вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності.

В пункті 3 зазначеного рішення вказані обставини, що свідчать про невідповідність позивача вимогам щодо професійної компетентності прокурора.

Вказано, що позивач не надав жодної повної відповіді, обмежившись одним реченням по кожному питанню без надання пояснення, чому саме така відповідь повинна бути на поставлене питання.

Пояснюючи Комісії причини таких стислих відповідей повідомив, що йому відомо про те, що під час атестації Комісія висловлювала незадоволення надто об`ємними відповідями.

Комісією критично сприйняті такі пояснення, констатовано явну неповноту відповідей внаслідок чого вона має обґрунтований сумнів у відповідності позивача критерію професійної компетентності.

У пункті 4 рішення від 2 грудня 2022 року №1 містяться, на думку Комісії, обставини, що свідчать про невідповідність позивача вимогам щодо професійної етики та доброчесності.

Зокрема, пункт 4 рішення містить посилання на висновок службового розслідування, яке було проведено у зв`язку із наявністю даних керування прокурором транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння та відмову від проходження огляду з метою виявлення стану сп`яніння та дисциплінарне провадження.

Оскаржуючи рішення дисциплінарної комісії, позивач на думку Комісії, використав своє право на судове оскарження, не спростував факти наявності в його діях дисциплінарних проступків, попередньо встановлених відповідною дисциплінарною комісією. Крім того, позивач надав пояснення, які суперечили його поясненням, наданим раніше у рамках дисциплінарного провадження.

На підставі зазначеного рішення Комісії від 2 грудня 2022 року №1 Чернігівською обласною прокуратурою прийнято наказ від 27 січня 2023 року № 25к, яким позивача звільнено з посади прокурора Чернігівської місцевої прокуратури Чернігівської області та органів прокуратури на підставі підпункту 2 пункту 19 Розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року №113 з 27 січня 2023 року у зв`язку із рішенням Чотирнадцятої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) від 2 грудня 2022 року №1 про неуспішне проходження атестації.

Вважаючи рішення Чотирнадцятої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) від 2 грудня 2022 року №1 про неуспішне проходження позивачем атестації та прийнятий на його підставі наказ виконуючого обов`язки керівника Чернігівської обласної прокуратури від 27 січня 2023 року №25к «Про звільнення ОСОБА_1 » протиправними, позивач звернувся з цим позовом.

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВА

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» від 2 червня 2016 року №1401-VIII (далі - «Закон № 1401-VIII»), який набрав чинності з 30 вересня 2016 року, виключено із Конституції України розділ VII "ПРОКУРАТУРА" та доповнено Конституцію України статтею 131-1, якою передбачено, що в Україні діє прокуратура, яка здійснює: 1) підтримання публічного обвинувачення в суді; 2) організацію і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку; 3) представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом. Прокуратуру в Україні очолює Генеральний прокурор, якого призначає на посаду та звільняє з посади за згодою Верховної Ради України Президент України.

Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України визначає Закон України «Про прокуратуру» (далі - «Закон»), статтею 4 якого унормовано, що організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Статтею 51 Закону передбачено загальні умови звільнення прокурора з посади, припинення його повноважень на посаді.

Так, відповідно до пункту 9 частини першої статті 51 Закону прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

25 вересня 2019 року набрав чинності Закон №113-ІХ, яким запроваджено реформування системи органів прокуратури, у зв`язку з чим, внесено ряд змін до Закону України «Про прокуратуру», зокрема, в тексті Закону слова «Генеральна прокуратура України», «регіональні прокуратури», «місцеві прокуратури» замінено відповідно на «Офіс Генерального прокурора», «обласні прокуратури», «окружні прокуратури».

Згідно з пунктом 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX до дня початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур їх повноваження здійснюють відповідно Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, місцеві прокуратури.

Після початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур забезпечення виконання функцій прокуратури призначеними до них прокурорами здійснюється з дотриманням вимог законодавства України та особливостей, визначених Генеральним прокурором.

За прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури. На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури.

День початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур визначається рішеннями Генерального прокурора стосовно Офісу Генерального прокурора, усіх обласних прокуратур, усіх окружних прокуратур. Вказані рішення публікуються у газеті «Голос України» (пункт 4 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX).

Відповідно до пункту 6 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX, з дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру».

Згідно з пунктом 7 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX прокурори та слідчі органів прокуратури, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів і слідчих у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.

Атестація здійснюється згідно з Порядком проходження прокурорами атестації, який затверджується Генеральним прокурором (пункт 9 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX).

Згідно з пунктами 11, 12 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX атестація прокурорів проводиться кадровими комісіями офісу Генерального прокурора, кадровими комісіями обласних прокуратур.

Предметом атестації є оцінка: 1) професійної компетентності прокурора; 2) професійної етики та доброчесності прокурора.

За змістом пункту 13 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX атестація прокурорів включає такі етапи: 1) складення іспиту у формі анонімного письмового тестування або у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора. Результати анонімного тестування оприлюднюються кадровою комісією на офіційному вебсайті Генеральної прокуратури України або Офісу Генерального прокурора не пізніше ніж за 24 години до проведення співбесіди; 2) проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. Для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурори виконують письмове практичне завдання.

Пунктом 15 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX передбачено, що для проведення співбесіди кадрові комісії вправі отримувати в усіх органах прокуратури, у Раді прокурорів України, секретаріаті Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, Національному антикорупційному бюро України, Державному бюро розслідувань, Національному агентстві з питань запобігання корупції, інших органах державної влади будь-яку необхідну для цілей атестації інформацію про прокурора, в тому числі інформацію про: 1) кількість дисциплінарних проваджень щодо прокурора у Кваліфікаційно-дисциплінарній комісії прокурорів та їх результати; 2) кількість скарг, які надходили на дії прокурора до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів та Ради прокурорів України, з коротким описом суті скарг; 3) дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності: а) відповідність витрат і майна прокурора та членів його сім`ї, а також близьких осіб задекларованим доходам, у тому числі копії відповідних декларацій, поданих прокурором відповідно до законодавства у сфері запобігання корупції; б) інші дані щодо відповідності прокурора вимогам законодавства у сфері запобігання корупції; в) дані щодо відповідності поведінки прокурора вимогам професійної етики; г) матеріали таємної перевірки доброчесності прокурора; 4) зайняття прокурором адміністративних посад в органах прокуратури з копіями відповідних рішень.

Фізичні та юридичні особи, органи державної влади, органи місцевого самоврядування мають право подавати до відповідної кадрової комісії відомості, які можуть свідчити про невідповідність прокурора критеріям компетентності, професійної етики та доброчесності. Для цього графік проведення співбесід із зазначенням прізвища, імені та по батькові прокурора, його посади, заздалегідь оприлюднюється на офіційному вебсайті Генеральної прокуратури України або Офісу Генерального прокурора.

Згідно з пунктом 17 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX кадрові комісії за результатами атестації прокурора ухвалюють одне із таких рішень: рішення про успішне проходження прокурором атестації або рішення про неуспішне проходження прокурором атестації.

Кадрові комісії за результатами атестації подають Генеральному прокурору інформацію щодо прокурорів, які успішно пройшли атестацію, а також щодо прокурорів, які не успішно пройшли атестацію.

Повторне проходження одним і тим самим прокурором атестації або одного з її етапів забороняється.

Згідно з пунктом 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» за умови настання однієї із наступних підстав:

1) неподання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв`язку із цим пройти атестацію;

2) рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури;

3) в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах відсутні вакантні посади, на які може бути здійснено переведення прокурора Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, який успішно пройшов атестацію;

4) ненадання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, у разі успішного проходження ним атестації, згоди протягом трьох робочих днів на переведення на запропоновану йому посаду в Офісі Генерального прокурора, обласній прокуратурі, окружній прокуратурі.

За змістом пунктів 2, 4 розділу І Порядку №221 атестація прокурорів Генеральної прокуратури України (включаючи прокурорів Головної військової прокуратури, прокурорів секретаріату Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів), регіональних, місцевих прокуратур та військових прокуратур проводиться відповідними кадровими комісіями. Порядок роботи, перелік і склад кадрових комісій визначаються відповідними наказами Генерального прокурора.

Повторне проходження одним і тим самим прокурором атестації або одного з її етапів не допускається. Якщо складання відповідного іспиту було перервано чи не відбулося з технічних або інших причин, незалежних від членів комісії та прокурора, комісія призначає новий час (дату) складання відповідного іспиту для прокурора. (пункт 7 розділу І Порядку №221).

Пунктом 8 розділу І Порядку №221 визначено, що за результатами атестації прокурора відповідна кадрова комісія ухвалює одне із таких рішень: 1) рішення про успішне проходження прокурором атестації; 2) рішення про неуспішне проходження прокурором атестації. Форми типових рішень визначені у додатку 1 до цього Порядку.

Співбесіда полягає в обговоренні результатів дослідження членами комісії матеріалів атестації щодо дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності, а також рівня професійної компетентності прокурора, зокрема, з огляду на результати виконаного ним практичного завдання (пункт 12 розділу ІV Порядку №221).

Відповідно до пунктів 13, 14 розділу ІV Порядку №221 співбесіда прокурора складається з таких етапів: 1) дослідження членами комісії матеріалів атестації; 2) послідовне обговорення з прокурором матеріалів атестації, у тому числі у формі запитань та відповідей, а також обговорення питання виконаного ним практичного завдання.

Співбесіда проходить у формі засідання комісії.

Члени комісії мають право ставити запитання прокурору, з яким проводять співбесіду, щодо його професійної компетентності, професійної етики та доброчесності.

Пунктом 15 розділу ІV Порядку №221 передбачено, що після завершення обговорення з прокурором матеріалів атестації та виконаного ним практичного завдання члени комісії без присутності прокурора, з яким проводиться співбесіда, обговорюють її результати, висловлюють пропозиції щодо рішення комісії, а також проводять відкрите голосування щодо рішення комісії стосовно прокурора, який проходить атестацію. Результати голосування вказуються у протоколі засідання.

Пунктом 12 Порядку № 233 визначено, що рішення комісії, крім зазначених в абзаці другому цього пункту, в тому числі процедурні, обговорюється її членами і ухвалюються шляхом відкритого голосування більшістю голосів присутніх на засіданні членів комісії. Член комісії вправі голосувати "за" чи "проти" рішення комісії. У разі рівного розподілу голосів, приймається рішення, за яке проголосував голова комісії.

Рішення про успішне проходження прокурором атестації за результатами співбесіди ухвалюється шляхом відкритого голосування більшістю від загальної кількості членів комісії. Якщо рішення про успішне проходження прокурором атестації за результатами співбесіди не набрало чотирьох голосів, комісією ухвалюється рішення про неуспішне проходження прокурором атестації.

Рішення про неуспішне проходження атестації повинно бути мотивованим із зазначенням обставин, що вплинули на його прийняття.

IV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).

Верховний Суд ухвалами від 1 листопада 2023 року відкрив касаційні провадження за скаргами ОСОБА_1 , Офісу Генерального прокурора і Чернігівської обласної прокуратури на підставі пунктів 1 і 3 частини четвертої статті 328 КАС України.

Відповідно до пунктів 1 і 3 частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

- якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

- якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Проаналізувавши доводи касаційних скарг, Верховний Суд дійшов наступних висновків.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних рішень визначаються статтею 242 КАС України, відповідно до якої рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Спірні правовідносини, які склались у цій справі, зводяться до питання правомірності ухвалення кадровою комісією оспорюваного рішення про неуспішне проходження позивачем співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності і виконання практичного завдання для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурора (3 етапу атестації).

Перш за все варто зауважити, що 19 вересня 2019 року прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» №113-ІХ, яким внесено зміни до кодексів та законів України не скільки щодо форми чи змісту діяльності прокуратури, а скільки щодо реформи органів прокуратури в частині кадрових питань.

Відповідно до пункту 7 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №113-ІХ прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на виконання вимог пунктів 9, 10 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX ОСОБА_1 подав заяву у встановлений строк за визначеною формою, у зв`язку з чим останнього допущено до проходження атестації прокурорів.

Отже, позивач фактично погодився зі встановленими умовами та правилами щодо переведення на посаду в окружну прокуратуру та проведення атестації.

Зі змісту пункту 19 Закону №113-IX вбачається, що прокурори, які на день набрання чинності цим Законом обіймають посади в Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» за умови настання однієї з таких підстав:

Отже, зі змісту указаних норм висновується, що підставою для звільнення прокурора є настання однієї з підстав, визначених у підпунктах 1 - 4 пункту 19 цього розділу, зокрема й неуспішне проходження атестації.

Верховний Суд також наголошує, що положення Закону №113-IX на день їх виконання відповідачами і прийняття оскаржуваного наказу були чинними, неконституційними у встановленому законом порядку не визнавалися. Так само були чинними і положення Порядку №221, а тому правові підстави для їх незастосування відсутні.

Аналогічна правова позиція неодноразово була висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 21 вересня 2021 року в справі №200/5038/20-а, від 21 вересня 2021 року в справі №160/6204/20 та від 29 вересня 2021 року в справі №440/2682/20, від 20 жовтня 2021 року в справі №440/2700/20, від 20 жовтня 2021 року в справі №280/3705/20 та інших.

Стосовно звільнення позивача з підстав неуспішного проходження ним третього етапу атестації.

За пунктами 12, 13 розділу IV Порядку №221 співбесіда полягає в обговоренні результатів дослідження членами комісії матеріалів атестації щодо дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності, а також рівня професійної компетентності прокурора, зокрема, з огляду на результати виконаного ним практичного завдання.

Співбесіда проходить у формі засідання комісії.

Відповідно до пунктів 14-16 розділу IV Порядку №221 члени комісії мають право ставити запитання прокурору, з яким проводять співбесіду, щодо його професійної компетентності, професійної етики та доброчесності.

Після завершення обговорення з прокурором матеріалів атестації та виконаного ним практичного завдання члени комісії без присутності прокурора, з яким проводиться співбесіда, обговорюють її результати, висловлюють пропозиції щодо рішення комісії, а також проводять відкрите голосування щодо рішення комісії стосовно прокурора, який проходить атестацію. Результати голосування вказуються у протоколі засідання.

Залежно від результатів голосування комісія ухвалює рішення про успішне проходження прокурором атестації або про неуспішне проходження прокурором атестації.

Слід зазначити, що Верховний Суд неодноразово надавав оцінку та висловлював правову позицію щодо застосування, зокрема, і пунктів 7, 9, 11, 12, 15, 17 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ в аспекті дискреційних повноважень кадрових комісій (в рамках атестації прокурорів) і меж судового контролю у справах про оскарження рішень останніх за наслідками третього етапу атестації (співбесіди).

Так, у постановах від 10 квітня 2020 року у справі №819/330/19, від 10 січня 2020 року у справі №2040/6763/18, від 21 жовтня 2021 року у справі №640/154/20, від 2 листопада 2021 року у справах №№120/3794/20-а, 640/1598/20, від 4 листопада 2021 року у справі №640/537/20, від 2 грудня 2021 року у справі №640/25187/19, від 16 грудня 2021 року у справі №640/26168/19, від 22 грудня 2021 року у справі №640/1208/20 Верховний Суд висловився щодо обґрунтованості й вмотивованості рішення кадрової комісії про неуспішне проходження прокурором атестації як необхідної умови його відповідності критеріям, визначеним статтею 2 КАС України, а також, що рішення кадрової комісії можуть піддаватися судовому контролю, що аж ніяк не заперечує й не протирічить дискреційним повноваженням цього органу під час атестування прокурорів й ухвалення за наслідками цієї процедури відповідних рішень.

Отже, оскільки предметом атестації є оцінка професійної компетентності, професійної етики та доброчесності прокурора (пункт 5 розділу I Порядку №221), а рішення про неуспішне проходження прокурором атестації приймається кадровою комісією саме з підстав невідповідності, на думку комісії, прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності, то Верховний Суд наголошує на тому, що суди мають повноваження оцінювати рішення кадрових комісій про неуспішне проходження атестації.

Згідно встановлених обставин цієї справи, ОСОБА_1 вже двічі проходить третій етап атестації, а саме співбесіду з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності і виконання практичного завдання для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурора (3 етапу атестації).

Варто акцентувати особливу увагу на тому, що незаконність звільнення ОСОБА_1 за першої його спроби пройти 3 етап атестації, була констатована судовими рішеннями у судовій справі №620/4901/21.

Так, за результатами розгляду вказаної справи №620/4901/21 Чернігівський окружний адміністративний суд ухвалив рішення від 17 серпня 2021 року, яке залишене без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 січня 2022 року, яким визнано протиправним і скасовано рішення Чотирнадцятої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) від 19 березня 2021 року №2 про неуспішне проходження ОСОБА_1 атестації, наказ Чернігівської обласної прокуратури від 22 квітня 2021 року №272к «Про звільнення ОСОБА_1 » та поновлено позивача у Чернігівській окружній прокуратурі Чернігівської обласної прокуратури на посаді, рівнозначній посаді прокурора Чернігівської місцевої прокуратури Чернігівської області. Також, стягнуто з Чернігівської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 23 квітня 2021 року до 17 серпня 2021 року в сумі: 25 874 грн 94 коп.

Постановою Верховного Суду від 22 серпня 2023 року у справі №620/4901/21 рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 17 серпня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 січня 2022 року було змінено лише у частині поновлення ОСОБА_1 на посаді, та мотивів задоволення позовних вимог.

Верховний Суд зазначає, що на виконання указаних судових рішень, задля того, аби бути переведеним на посаду в окружну прокуратуру, ОСОБА_1 необхідно було вдруге пройти 3 етап атестації - співбесіду.

Проте, при повторному проходженні цього етапу, кадрова комісія знову встановила невідповідність ОСОБА_1 критеріям професійної компетентності, етики та доброчесності. На основі оскаржуваного у цій справі рішення Кадрової комісії про неуспішне проходження позивачем атестації, ОСОБА_1 було звільнено із займаної посади наказом від 27 січня 2023 року.

Варто зазначити, що як встановили суди попередніх інстанцій у цій справі, в основу повторного рішення Чотирнадцятої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) від 2 грудня 2022 року №1 про неуспішне проходження позивачем атестації були покладені майже аналогічні обставини, як і в основу вже скасованого судом рішення Чотирнадцятої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) від 19 березня 2021 року №2.

Фактично, кадрова комісія виявила невідповідність ОСОБА_1 критерію доброчесності та професійної етики з огляду на обставини навколо притягнення позивача до відповідальності (адміністративної та дисциплінарної) за водіння автомобіля у нетверезому вигляді.

Так, суди попередніх інстанцій, встановили, що, розглянувши матеріали про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 130 КУпАП Деснянський районний суд міста Чернігова 22 березня 2019 року у справі №750/299/19 прийняв постанову, якою закрив провадження за відсутністю в його діях події і складу адміністративного правопорушення. Вказана постанова 2 квітня 2019 року набрала законної сили.

Тобто, судовим рішенням не було підтверджено причетність позивача до вчинення ним правопорушення за частиною першою статті 130 КУпАП.

Варто зауважити, що приймаючи це судове рішення, судом було, зокрема, встановлено, що свідок ОСОБА_2 в судовому засіданні пояснила, що працює заступником головного лікаря з амбулаторної роботи та експертизи тимчасової непрацездатності КЛПЗ «Чернігівська обласна психоневрологічна лікарня». З приводу медичного освідування ОСОБА_1 пояснила, що 4 січня 2019 року близько 04 год. він прибув до медичного закладу та подав письмову заяву з проханням провести огляд на стан сп`яніння у зв`язку із складеним на нього протоколом про адміністративне правопорушення, передбачене частиною першою статті 130 КУпАП. Клінічний огляд проводив черговий лікар-нарколог. На момент огляду ОСОБА_1 був достатньо орієнтований, запах свіжого алкоголю не відчувався. Результати проведеного аналізу видихуваного повітря та токсикологічного аналізу сечі та крові дали негативні результати, які підтвердили, що на момент освідування ОСОБА_1 не перебував у стані алкогольного сп`яніння.

Обставини навколо складення щодо ОСОБА_1 протоколу за частиною першою статті 130 КУпАП були покладені в основі також і висновків службових розслідувань.

Між тим, варто зазначити, що 30 липня 2020 року Кадрова комісія з розгляду дисциплінарних скарг про вчинення прокурором дисциплінарного проступку та здійснення дисциплінарного провадження щодо прокурорів Офісу Генерального прокурора прийняла рішення №171дп-20, згідно з яким вирішила дисциплінарне провадження №07-99дс-4дп-20 стосовно прокурора Чернігівської місцевої прокуратури Чернігівської області ОСОБА_1 закрити.

Тобто, в розрізі указаних фактичних обставин справи, яким вже було надано оцінку як судовими рішеннями у справі №620/4901/21, так і у цій справі, основний факт вчинення порушення, який був покладений в основу для притягнення позивача як до адміністративної, так і дисциплінарної відповідальності, не підтвердився.

За таких умов, Верховний Суд вважає правильними висновки судів попередніх інстанцій, щодо необґрунтованості рішення кадрової комісії про невідповідності ОСОБА_1 критерію етики та доброчесності, зважаючи на судові рішення у справі №620/4901/21, які мали бути враховані кадровою комісією при повторному проведенні співбесіди з позивачем.

Стосовно рішення кадрової комісії в аспекті невідповідності позивача вимозі професійної компетентності, Верховний Суд також погоджується із висновками судів попередніх інстанції з огляду на таке.

Так, в оскаржуваному рішення кадрової комісії було зазначено, що позивач надав короткі (неповні) відповіді на 3 поставлених до нього запитання. Між тим, кадрова комісія у цьому рішенні не зазначала, що відповіді, надані позивачем, були неправильними чи некомпетентними. Неповнота як характеристика наданої відповіді є суб`єктивним сприйняттям членів кадрової комісії озвученої інформації, проте у такому разі кадрова комісія могла задати позивачеві уточнюючі запитання, за для того аби виявити чи дійсно позивач належним чином обізнаний у певній темі, чи ні.

Більше того, в оскаржуваному рішенні кадрова комісія не обґрунтувала, яку відповідь мав би дати позивач на поставлені запитання, чи що, на переконання членів комісії (окрім стислості відповіді) було зазначено позивачем невірно, некомпетентно.

Насамкінець, як вірно зауважили суди попередніх інстанцій, більшою мірою ОСОБА_1 підтвердив свій високий рівень знань, зважаючи на те, що успішно пройшов перші два етапи атестації, як то іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону та іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки. Тому, саме по собі надання особою стислої відповіді явно не може мати наслідком звільненню її із займаної посади.

За таких умов, доводи касаційних скарг Офісу Генерального прокурора та Чернігівської обласної прокуратури не знайшли свого підтвердження матеріалами справи, а тому Верховний Суд дійшов висновку про правильність висновків судів попередніх інстанцій стосовно скасування рішення кадрової комісії та наказу про звільнення позивача, прийняте на його основі.

Стосовно доводів ОСОБА_1 про порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права в частині поновлення його на посаді, яка наразі не існує, а також неповноти розміру середнього заробітку, яку належить стягнути на його користь.

Положеннями спеціального законодавства, а саме нормами Закону України «Про прокуратуру», не врегульовано процедуру поновлення на посаді прокурора в разі його незаконного звільнення.

Отже, з метою ефективного відновлення порушених прав позивача та уникнення декларативності судового рішення суд повинен застосувати до спірних правовідносин окремі положення КЗпП України.

Звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку, свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника.

Відповідно до частини першої статті 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Одночасно, закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту трудових прав, ніж зазначені в частині першій статті 235, статті 240-1 КЗпП України, а відтак встановивши, що звільнення відбулось із порушенням установленого законом порядку, суд зобов`язаний поновити працівника на попередній роботі.

Отже, у випадку незаконного звільнення працівника з роботи його порушене право повинно бути відновлене шляхом поновлення його на посаді, з якої його було незаконно звільнено.

Верховний Суд неодноразово висловлював правову позицію, суть якої у правозастосуванні частини першої статті 235 КЗпП України зводиться до того, що працівник повинен бути поновлений на попередній роботі.

Зважаючи на наведене, Верховний Суд не встановив порушень норм матеріального права судами попередніх інстанцій в частині поновлення позивача з посади, з якої його було незаконно звільнено.

Аналогічно висновку стосовно поновлення позивача дійшов Верховний Суд при розгляді справи №620/4901/21.

Тож, указаний довід касаційної скарги ОСОБА_1 Верховний Суд відхиляє.

Стосовно ж суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яку належить стягнути на користь позивача, варто зауважити, що довід касаційної скарги ОСОБА_1 щодо необхідності застосування до такого обрахунку підвищених окладів працівників реформованих органів прокуратур також варто відхилити.

В цьому аспекті необхідно зауважити, що та помилка судів попередніх інстанцій, яка була допущена у судовій справі №620/4901/21 в частині поновлення ОСОБА_1 у Чернігівській окружній прокуратурі на посаді, яка є рівнозначною посаді, яку він обіймав станом на день звільнення з Чернігівської місцевої прокуратури, вже була виправлена постановою Верховного Суду від 22 серпня 2023 року у справі №620/4901/21, на момент ухвалення постанови апеляційного суду у межах цієї справи.

Тож, суди попередніх інстанцій правильно відхилили доводи позивача про необхідність розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 27 січня 2023 року до 11 квітня 2023 року з врахуванням підвищення посадових окладів та відповідні надбавки, оскільки позивач не пройшов атестації та був звільнений з посади прокурора Чернігівської місцевої прокуратури Чернігівської області на підставі рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації, а тому на нього не поширювалося положення частини третьої статті 81 Закону України «Про прокуратуру» щодо розмірів посадових окладів прокурора окружної прокуратури. Питання оплати праці таких прокурорів визначались в розмірі їх посадових окладів, встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року №505.

Отже, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що оскаржуваним наказом виконуючого обов`язки керівника Чернігівської обласної прокуратури від 27 січня 2023 року №25к «Про звільнення ОСОБА_1 » позивача незаконно звільнено з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру», що є достатньою підставою для поновлення його на попередній роботі з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Стосовно оскарження ОСОБА_1 протокольної ухвали Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 серпня 2023 року, варто зауважити, що скаржник хоча і ставить перед Судом питання про скасування цього судового рішення, між тим достатньою мірою не обґрунтовує підстави її оскарження.

Враховуючи наведене, Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень і погоджується з висновками судів.

З огляду на це відсутні підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення першої та (або) апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати не розподіляються.

Керуючись статтями 341 343 349 350 353 355 356 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_1 , Офісу Генерального прокурора і Чернігівської обласної прокуратури залишити без задоволення.

Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 11 квітня 2023 року, постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 вересня 2023 року і ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 серпня 2023 року у справі №620/1477/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не може бути оскаржена.

………………….

Н.М. Мартинюк

А.В. Жук

В.М. Соколов,

Судді Верховного Суду