№ 620/5059/24 - Судова практика України - Законодавство України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 червня 2025 року

м. Київ

справа № 620/5059/24

адміністративне провадження № К/990/16681/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Єзерова А.А., суддів Бевзенка В.М., Кравчука В.М.,

розглянув в порядку письмового провадження адміністративну справу за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 09.07.2024 (суддя Соломко І.І.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27.03.2025 (колегія суддів у складі: судді-доповідача Кучми А.Ю., суддів Аліменка В.О., Бєлової Л.В.) у справі №620/5059/24 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_2 , третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_3 , про визнання неправомірними дій, бездіяльність протиправним рішення, зобов`язання вчинити певні дії.

I. ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ

1. У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_2 , третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_3 , у якому просила:

визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 , які полягали у неналежному виконанні обов`язку, щодо перевірки та встановлення факту проживання ОСОБА_4 разом з його повнолітньою донькою ОСОБА_1 до 07.03.2022;

визнати протиправним рішення Військової частини НОМЕР_1 , оформлене листом від 25.01.2024 вих. №34, щодо відмови у виплаті грошового забезпечення сім`ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх ОСОБА_4 на користь його повнолітньої дочки ОСОБА_1 , яка проживала зі своїм батьком до 07.03.2022;

зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату грошового забезпечення сім`ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх ОСОБА_4 на користь його повнолітньої дочки ОСОБА_1 починаючи з 22.05.2023 (дата набуття статусу зникнення безвісти ОСОБА_4 );

визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка полягала у не розгляді заяви ОСОБА_1 від 15.12.2023 про виплату грошового забезпечення безвісти зниклого ОСОБА_4 , а також у неприйнятті рішення щодо виплати або відмови у виплаті грошового забезпечення та не повідомленні заявниці про прийняте рішення у письмовій формі у 15-ти денний строк з дня отримання заяви.

2. В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначає, що вона є донькою військовослужбовця ОСОБА_4 , який зник безвісти під час захисту Вітчизни. З метою отримання виплат, які належать її батьку, звернулась до відповідача із відповідною заявою та документами, за результатами розгляду якої листом від 25.01.2024 № 34 отримала відмову у проведенні виплат на підставі пункту 7 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або зниклих безвісти, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 №884 (далі - Порядок №884) з тих обставин, що позивачка та її батько проживали за різним адресами.

ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

3. Судами попередніх інстанцій установлено, що ОСОБА_4 є батьком позивачки, ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження від 16.07.2000 серія НОМЕР_2 .

4. 21.05.2023 командиром Військової частини НОМЕР_1 видано наказ №145, в якому вказано, що під час забезпечення заходів із правового режиму воєнного стану, вважати зниклим безвісті з 20.05.2023 старшого сержанта військової служби за призовом під час мобілізації ОСОБА_4 , зняти з усіх видів забезпечення з 20.05.2023 та з повсякденного набору сухих продуктів з 21.05.2023.

Вказані обставини також зазначені у сповіщенні №29 ІНФОРМАЦІЯ_1 .

5. 16.01.2024 позивачка звернулась до Військової частини НОМЕР_1 з метою отримання виплат, які належать зниклому безвісті військовослужбовцю ОСОБА_4 .

6. За результатами розгляду заяви позивачки, відповідач листом від 25.01.2024 № 34, посилаючись на пункт 7 Порядку №884, повідомив про відмову у виплаті грошового забезпечення зниклого безвісти батька позивача у зв`язку з тим, що позивач та її батько були зареєстровані за різними адресами.

Вважаючи свої права порушеними, позивачка звернулася до суду.

ІІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

7. Чернігівський окружний адміністративний суд рішенням від 09.07.2024, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 27.03.2025, позов задовольнив частково. Визнав протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка виразилась у неприйнятті рішення щодо відмови ОСОБА_1 про виплату грошового забезпечення зниклого безвісті її батька - ОСОБА_4 . Зобов`язав Військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про нарахування та виплату грошового забезпечення зниклого безвісті її батька - ОСОБА_4 з дотримання приписів пунктів 5-7 Порядку №884, з урахуванням висновків, викладених у цьому судовому рішенні. У задоволенні решти позовних вимог відмовив.

8. Задовольняючи позов у визначеній судами частині, суди виходили з того, що відповідачем не дотримано процедури прийняття рішення, встановленої пунктом 5 Порядку №844, що не відповідає критеріям обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень з урахуванням приписів частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), відтак, з боку відповідача допущена протиправна бездіяльність.

9. Відмовляючи в іншій частині позову, суди, обираючи належний і ефективний спосіб захисту порушених прав, взяли до уваги, що призначення і виплата грошового забезпечення сім`ям військовослужбовців, зниклих безвісти, належить до дискреційних повноважень військової частини, відтак суди вважали за необхідне зобов`язати військову частину повторно розглянути заяву позивачки про призначення їй грошового забезпечення у зв`язку із безвісті зникненням його батька, військовослужбовця під час захисту Вітчизни та прийняти по ній обґрунтоване рішення.

ІV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ, ЗАПЕРЕЧЕНЬ НА КАСАЦІЙНУ СКАРГУ

10. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції та постановою суду апеляційної інстанції, позивачка звернулась до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій в частині відмови у задоволенні позову та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

11. Як на підставу касаційного оскарження скаржниця посилається на положення пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України, яке передбачає, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

12. Скаржниця вважає, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права, а саме: пункт 3 частини шостої статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", пункти 5-7 Порядку №884 у редакції на момент звернення до суду з цим позовом, пункт 5 частини першої Закону України "Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні", частин другої та четвертої статті 3 Сімейного кодексу України, які, на думку скаржниці, у сукупності свідчать, що проживання разом та реєстрація за однією і тією ж адресою - це різні юридичні й фактичні поняття.

13. Скаржниця покликається на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування пункту 5 Порядку 884, пункту 7 частини першої статті 2 Закону України "Про адміністративну процедуру" щодо прийняття рішення відповідачем та обов`язку командира військової частини розглядати та надавати вмотивовану відповідь за результатом розгляду заяв, поданих членами сімей військовослужбовців, які перелічені у абзаці третьому частини 6 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та пункті 7 Порядку №884.

14. Також, позивачка у касаційній скарзі посилається на помилковість висновків судів попередніх інстанцій стосовно дискреційних повноважень відповідача в частині розгляду заяв 1, 2 і вважає, що суд мав зобов`язати відповідача призначити виплату їй грошового забезпечення у зв`язку з тим, що її батько безвісти зник під час виконання ним військового обов`язку, пов`язаного із захистом Вітчизни.

15. Скаржниця зазначає про порушення судами норм процесуального права, неповне з`ясування обставин, які мають значення для справи, що призвело до неправильного її вирішення. Вважає, що суди не надали оцінку тому факту, що особова справа зниклого безвісті ОСОБА_4 , яку просила витребувати позивачка, відповідач не надав до суду, внаслідок чого суд не встановив фактичні обставини у цій справі.

Скаржниця зауважує, що суди не надали оцінку довідці про її проживання в одному будинку із безвісті зниклим військовослужбовцем, її батьком та не дослідили і не надали оцінку посиланням позивачки на протиправну бездіяльність відповідача щодо не розгляду її першої заяви.

Позивачка вважає, що суди попередніх інстанцій допустили порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення належних фактичних обставин у справі через не дослідження зібраних доказів.

16. У касаційній скарзі скаржниця окрім наведеного зазначає про те, що справа становить значний суспільний інтерес, оскільки її предметом є спір з приводу порушення прав членів сімей військовослужбовців з боку військової частини.

17. Відповідач відзив на касаційну скаргу у встановлені судом строки не надав, що не перешкоджає розгляду справи.

V. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

18. Розглядаючи вимоги скаржника, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, відзиву на неї, Верховний Суд в межах касаційного перегляду, визначених статті 341 КАС України, виходить з такого.

19. 15.12.2023 набрав чинності Закон України «Про адміністративну процедуру» від 17.02.2022 № 2073-IX (далі - Закон № 2073-IX), який упорядковує відносини органів виконавчої влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, інших суб`єктів, які відповідно до закону уповноважені здійснювати функції публічної адміністрації, з фізичними та юридичними особами щодо розгляду і вирішення адміністративних справ у спосіб прийняття й виконання адміністративних актів (частина перша статті 1 Закону № 2073-IX).

Частиною першою статті 6 Закону № 2073-IX визначено, що адміністративний орган здійснює адміністративне провадження виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України, цим Законом та іншими законами України, а також на підставі міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Адміністративний орган зобов`язаний обґрунтовувати адміністративні акти, які він приймає, крім випадків, визначених законом. Адміністративний акт, який може негативно вплинути на право, свободу чи законний інтерес особи, повинен містити мотивувальну частину, що відповідає вимогам цього Закону (частина третя статті 8 Закону № 2073-IX).

Статтею 18 цього закону гарантовано ефективні засоби правового захисту. Цією нормою передбачено, що особа має право на оскарження рішень, дій чи бездіяльності адміністративного органу в порядку адміністративного оскарження відповідно до цього Закону та/або в судовому порядку.

Статтею 27 Закону № 2073-IX визначено коло осіб, які є учасниками адміністративного провадження. Відповідно до частини першої цієї норми учасником адміністративного провадження є: 1) особа, питання про право, свободу чи законний інтерес або обов`язок якої вирішується в адміністративному акті (адресат), у тому числі: а) особа, яка з метою забезпечення реалізації свого права, свободи чи законного інтересу або виконання нею визначеного законом обов`язку звертається до адміністративного органу із заявою про прийняття адміністративного акта (заявник); б) особа, стосовно якої адміністративний орган ініціював адміністративне провадження; в) особа, яка з метою захисту свого права, свободи чи законного інтересу звертається до адміністративного органу із скаргою (скаржник); 2) інша особа, на право, свободу чи законний інтерес якої негативно впливає або може вплинути адміністративний акт (заінтересована особа).

20. Підпунктом 11 частини першої статті 28 Закону № 2073-IX передбачено право учасників адміністративного провадження оскаржити у передбаченому законом порядку адміністративний акт, процедурне рішення або дію, бездіяльність адміністративного органу.

21. За правилами статті 36 Закону № 2073-IX адміністративне провадження відповідно до цього Закону розпочинається: 1) за заявою особи щодо забезпечення реалізації її права, свободи чи законного інтересу або виконання нею визначеного законом обов`язку, у тому числі щодо отримання адміністративної послуги; 2) за ініціативою адміністративного органу, у тому числі у порядку здійснення ним інспекційного (контрольного, наглядового) повноваження. Адміністративне провадження продовжується у разі подання скарги в порядку адміністративного оскарження.

22. Процедура прийняття рішення у справі в адміністративному провадженні передбачена статтею 69 Закону № 2073-IX, відповідно до якої за результатами розгляду справи адміністративний орган у межах своїх повноважень приймає адміністративний акт.

33. Відповідно до статті 72 Закону № 2073-IX адміністративний акт, прийнятий у письмовій формі, або усний адміністративний акт, підтверджений у письмовій формі, повинен мати мотивувальну частину (крім випадків, передбачених частиною шостою цієї статті).

Мотивування (обґрунтування) адміністративного акта в письмовій формі повинно забезпечувати особі можливість правильно його зрозуміти та реалізувати своє право на оскарження адміністративного акта.

У мотивувальній частині адміністративного акта зазначаються: 1) дата подання заяви або скарги та стислий зміст вимоги, що в ній міститься (у разі прийняття акта за заявою або скаргою особи); 2) фактичні обставини справи; 3) зміст документів та відомості, враховані під час розгляду справи; 4) посилання на докази або інші матеріали справи, на яких ґрунтуються висновки адміністративного органу; 5) детальна правова оцінка обставин, виявлених адміністративним органом, та чітке зазначення висновків, зроблених на підставі такої правової оцінки виявлених обставин.

Адміністративний акт може не містити посилання на фактичні обставини справи і результати дослідження доказів та інших матеріалів справи, якщо такий акт прийнято на підставі акта чи іншого документа, складеного за результатами проведення інспекційних (контрольних, наглядових) заходів, якщо цей документ вже містить відповідне мотивування (обґрунтування) та доведений до особи належним чином. Для окремих видів справ законодавством можуть визначатися додаткові відомості, що зазначаються у мотивувальній частині адміністративного акта.

Відсутність в адміністративному акті мотивувальної частини, складеної відповідно до вимог цього Закону, має наслідки, встановлені цим Законом.

Мотивування (обґрунтування) адміністративного акта не вимагається, якщо: 1) адміністративний орган задовольнив заяву, при цьому адміністративний акт не стосується прав, свобод чи законних інтересів інших осіб; 2) адміністративний орган під час здійснення інспекційних (контрольних, наглядових) повноважень не виявив порушень законодавства.

23. Оскільки предметом спору, що виник у цій справі, є ухвалене відповідачем в процесі виконання своїх управлінських функцій адміністративного акта (рішення), зокрема, щодо відмови у виплаті грошового забезпечення, Суд, враховуючи публічно-правову природу спірних правовідносин, що виникли в межах адміністративної процедури прийняття рішень; наявність у спірних правовідносинах категорій адміністративної процедури (адміністративний орган; адміністративний акт; адміністративне провадження; адміністративна процедура; дискреційне повноваження; учасники адміністративного провадження (особа, питання про право, свободу чи законний інтерес або обов`язок якої вирішується в адміністративному акті (адресат), та беручи до уваги те, що оскаржуване рішення відповідає формі адміністративного акта, вважає за необхідне зазначити, що спірні публічно-правові (адміністративно-правові) відносини є відносинами адміністративної процедури, які регулюються Законом № 2073-IX з урахуванням, зокрема, положень Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII).

Таким чином, колегія суддів погоджується з доводами скаржника про необхідність застосування у спірних правовідносинах положень Закону № 2073-IX.

24. Закон № 2011-XII визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Статтею 2 Закону №2011-XII встановлено, що ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.

25. Частиною першою статті 9 Закону №2011-XII передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

У відповідності до частин другої - четвертої цієї норми до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України. Порядок і розміри грошового забезпечення військовослужбовців, відряджених до державних органів, підприємств, установ, організацій, а також державних та комунальних навчальних закладів для виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки із залишенням на військовій службі, визначаються Кабінетом Міністрів України.

26. Відповідно до частини шостої статті 9 Закону №2011-XII за військовослужбовцями, захопленими в полон або заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або безвісно відсутніми, зберігаються виплати в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру та інші види грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення. Сім`ям зазначених військовослужбовців щомісячно виплачується грошове забезпечення, в тому числі додаткові та інші види грошового забезпечення, у порядку та в розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України. Дія цього пункту не поширюється на військовослужбовців, які добровільно здалися в полон, самовільно залишили військові частини (місця служби) або дезертирували зі Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів.

Грошове забезпечення виплачується таким членам сімей військовослужбовців: дружині (чоловіку), а в разі її (його) відсутності - повнолітнім дітям, які проживають разом з нею (ним), або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (осіб з інвалідністю з дитинства - незалежно від їх віку), а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців, або батькам військовослужбовців рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі і не мають дітей. Виплата грошового забезпечення цим членам сімей здійснюється до повного з`ясування обставин захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, інтернування військовослужбовців або їх звільнення, або визнання їх у встановленому законом порядку безвісно відсутніми чи померлими. У всіх випадках виплата грошового забезпечення здійснюється не більше ніж до дня виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини.

У разі індексації грошового забезпечення, в тому числі додаткового та інших видів грошового забезпечення, військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів грошове забезпечення членам сімей військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх, виплачується з урахуванням такої індексації - з дня прийняття рішення про проведення такої індексації.

27. Порядок та умови перерахунку розміру грошового забезпечення, в тому числі додаткового та інших видів грошового забезпечення, військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів встановлюються Кабінетом Міністрів України.

28. 07.06.2018 наказом Міністерства оборони України №260 затверджено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (далі - Порядок № 260), який визначає механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам.

Розділом ХХХ цього Порядку регулюється питання щодо виплати грошового забезпечення в разі захоплення в полон чи заручниками, смерті (загибелі) військовослужбовців або якщо вони визнані безвісно відсутніми чи оголошені померлими.

Грошове забезпечення, в тому числі одноразові додаткові види грошового забезпечення, право на які у військовослужбовця виникло включно до дня його загибелі (смерті) або до дня визнання його судом безвісно відсутнім, оголошення померлим, виплачується зазначеним в пункті 1 цього розділу членам його сім`ї, а в разі їх відсутності - спадкоємцям за їх зверненням на підставі наказу командира військової частини про виплату. Грошове забезпечення зазначеним особам виплачується, якщо звернення за одержанням надійшло до закінчення трьох років із дня смерті (загибелі) військовослужбовця або з дня набрання законної сили рішенням суду про визнання військовослужбовця безвісно відсутнім, оголошення померлим (пункт 2 Розділ ХХХ Порядку №260).

29. Механізм виплати грошового забезпечення, в тому числі додаткових та інших видів грошового забезпечення, сім`ям військовослужбовців Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, Держспецтрансслужби та Держспецзв`язку, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх визначає Порядок №884.

Під терміном "безвісно відсутній військовослужбовець" слід розуміти зниклого безвісти під час захисту Вітчизни військовослужбовця, щодо якого понад 15 днів відсутні відомості про місце його перебування, крім відомостей про самовільне залишення військової частини або місця служби (пункт 2 Порядку №884).

30. Пунктом 3 Порядку №884 передбачено, що за військовослужбовцями зберігаються виплати в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру та інші види грошового забезпечення (далі - грошове забезпечення) з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення.

31. Згідно із пунктом 4 Порядку №884, виплата грошового забезпечення здійснюється з дня захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, а також інтернування в нейтральних державах або зникнення безвісти, членам сімей військовослужбовців за їх заявою на ім`я командира (начальника, керівника) військової частини (установи, організації).

До заяви додаються: копії сторінок паспорта повнолітніх членів сім`ї з даними про прізвище, ім`я та по батькові і реєстрацію місця проживання (перебування); довідка про реєстрацію місця проживання (перебування) членів сім`ї (у разі відсутності такої інформації в паспорті); копія свідоцтва про шлюб (у разі наявності); копії свідоцтв про народження дітей (у разі наявності); копія документа, що засвідчує реєстрацію в Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків (для осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це контролюючому органу і мають відмітку в паспорті, копія сторінки паспорта з такою відміткою).

32. Відповідно до пунктів 5, 6 Порядку №884, командир (начальник, керівник) військової частини (установи, організації) розглядає протягом 15 днів подані документи та приймає рішення щодо виплати або відмови у виплаті грошового забезпечення, про що повідомляється заявнику в письмовій формі.

У рішенні про відмову у виплаті грошового забезпечення обов`язково зазначаються підстави для такої відмови.

Командир (начальник, керівник) військової частини (установи, організації) приймає рішення про відмову у виплаті у разі: подання заяви особами, що не зазначені в пункті 7 цього Порядку; подання не в повному обсязі документів, зазначених у пункті 4 цього Порядку; подання заяви з порушенням строків, визначених абзацами шостим і сьомим пункту 6 цього Порядку; з`ясування в установленому законодавством порядку обставин щодо добровільної здачі військовослужбовця в полон, самовільного залишення військової частини (установи, організації), місця служби або дезертирування.

Прийняття рішення про відмову у виплаті грошового забезпечення у зв`язку з поданням не в повному обсязі документів не позбавляє заявників права звернутися до командира (начальника, керівника) військової частини (установи, організації) повторно після усунення причин, що стали підставою для відмови у виплаті.

Рішення про відмову у виплаті грошового забезпечення може бути оскаржено у судовому порядку.

Виплата грошового забезпечення здійснюється щомісяця на підставі наказів командирів (начальників, керівників) військових частин (установ, організацій) членам сімей: військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, інтернованих у нейтральних державах, - до дня їх звільнення включно; військовослужбовців, безвісно відсутніх, - до дня набрання законної сили рішенням суду про визнання їх безвісно відсутніми або оголошення померлими.

Виплата грошового забезпечення членам сімей військовослужбовців здійснюється до повного з`ясування обставин захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, їх інтернування або звільнення, або визнання їх в установленому законом порядку безвісно відсутніми чи померлими. У всіх випадках виплата грошового забезпечення здійснюється не більше ніж до дня виключення військовослужбовця із списків особового складу військової частини (установи, організації).

Виплата грошового забезпечення членам сімей військовослужбовців здійснюється у разі, коли заява про його виплату надійшла до військової частини (установи, організації): до дня звільнення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, інтернованих у нейтральних державах; протягом трьох років з дня набрання законної сили рішенням суду про визнання військовослужбовців безвісно відсутніми або оголошення померлими, але не пізніше ніж до дня набрання законної сили рішенням суду про скасування рішення про визнання їх безвісно відсутніми або оголошення померлими.

33. Пунктом 7 Порядку № 884 передбачено, що виплата грошового забезпечення здійснюється таким членам сімей військовослужбовців: дружині (чоловіку), а в разі її (його) відсутності - повнолітнім дітям, які проживають разом з нею (ним), або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (інвалідів з дитинства - незалежно від їх віку), а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців, або батькам рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі і не мають дітей. У разі письмової відмови однієї з осіб від виплати грошового забезпечення її частка рівномірно розподіляється між іншими особами, які мають право на його одержання.

34. Як установлено судами і підтверджується матеріалами справи, лист Військової частини НОМЕР_1 від 25.01.2024 №34, яким позивачці було відмовлено у нарахуванні і виплаті грошового забезпечення зниклого безвісті її батька, не містить підстав для відмови, які наведені у пункті 5 Порядку №884, які є вичерпними і не підлягають розширеному тлумаченню відповідачем.

35. З огляду на не зазначення відповідачем підстав для відмови у виплаті позивачеві грошового забезпечення військовослужбовця ОСОБА_4 , який зник безвісти, відповідачем не дотримано процедуру прийняття рішення, встановленої пунктом 5 Порядку №844, що не відповідає критеріям обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень з урахуванням приписів частини другої статті 2 КАС України, тому суди першої та апеляційної інстанції дійшли правильного висновку про протиправність прийнятого відповідачем рішення, відтак це рішення підлягає скасуванню.

36. Щодо дискреційних повноважень Військової частини НОМЕР_1 при прийнятті спірного рішення та доводів скаржниці про наявність підстав для зобов`язання відповідача нарахувати і виплачувати грошове забезпечення позивачці, колегія суддів зазначає наступне.

37. Згідно з Рекомендацією Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

38. Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта.

39. Частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

За приписами вказаної правової норми слідує, що у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення.

Якщо ж таким суб`єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб`єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб`єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов`язати суб`єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.

40. Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб`єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб`єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.

41. Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, 22414/93, 1996, ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005 за заявою №38722/02).

42. Отже, ефективний засіб правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

43. Обираючи належний та ефективний спосіб захисту порушених прав, позивачка звернулась до суду із позовом про визнання протиправним та скасування рішення Військової частини НОМЕР_1 , оформлене листом від 25.01.2024 №34, щодо відмови у виплаті грошового забезпечення сім`ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх та зобов`язання призначити і виплачувати їй грошове забезпечення, належне її батьку, ОСОБА_4 , військовослужбовцю, зниклому безвісті під час виконання ним обов`язку, пов`язаного із захистом Батьківщини.

44. Такий спосіб захисту колегія суддів не вважає втручанням у дискреційні повноваження Військової частини НОМЕР_1 , оскільки судовим розглядом справи встановлені обставини беззаперечного права позивачки на отримання грошового забезпечення сім`ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх за її батька, ОСОБА_4 , військовослужбовця, який зник безвісті під час виконання ним обов`язку, пов`язаного із захистом Батьківщини та єдиним рішенням, яке позбавило позивачку цього права є рішення Військової частини НОМЕР_1 , оформлене листом від 25.01.2024 №34.

45. В контексті встановлених обставин у цій справі, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що позивачка має право на отримання грошового забезпечення сім`ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх за її батька, ОСОБА_4 , військовослужбовця, який зник безвісті під час виконання ним обов`язку, пов`язаного із захистом Батьківщини.

46. Обираючи належний і ефективний спосіб захисту порушених прав, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку, що призначення позивачці грошового забезпечення належить до дискреційних повноважень Військової частини НОМЕР_1 , відтак суд першої інстанції правомірно зобов`язав Військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути заяву позивачки із документами про призначення їй грошового забезпечення у зв`язку із зникненням безвісті її батька ОСОБА_4 та прийняти по ній обґрунтоване рішення з дотриманням положень пунктів 5-7 Порядку №884 і з урахуванням правових висновків, викладених у цьому судовому рішенні.

47. Враховуючи наведене, Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального чи порушення норм процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень судами першої та апеляційної інстанцій і погоджується з їх висновками.

48. Відповідно до статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

49. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 345 349 350 355 356 КАС України, Верховний Суд,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 09.07.2024 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27.03.2025 у справі №620/5059/24 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не оскаржується.

Суддя-доповідач А.А. Єзеров

Суддя В.М. Бевзенко

Суддя В.М. Кравчук