№ 621/2300/16-ц - Судова практика України - Законодавство України

Постанова

Іменем України

27 січня 2023 року

м. Київ

справа № 621/2300/16-ц

провадження № 61-6391св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Хопти С. Ф. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

відповідач - Бірківська сільська рада Зміївського району Харківської області, ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Зміївського районного суду Харківської області від 12 листопада 2019 року у складі судді Овдієнко В. В. та постанову Харківського апеляційного суду від 27 лютого 2020 року у складі колегії суддів: Кругової С. С., Маміної О. В., Пилипчук Н. П.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2016 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до Бірківської сільської ради Зміївського району Харківської області, ОСОБА_3 про визнання недійсними рішення та акта про право приватної власності на землю.

Уточнені позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 обґрунтовували тим, що з 30 березня 2016 року вони є власниками квартири АДРЕСА_1 , яка знаходиться в одноповерховому багатоквартирному будинку.

Під час влаштування центрального водовідведення у своїй квартирі вони зіштовхнулися з неможливістю використати для цього прилеглу до будинку земельну ділянку, оскільки ця земельна ділянка в 1998 році приватизована їхньою сусідкою ОСОБА_3 , яка не дає дозвіл на облаштування водовідведення, а впритул до стіни їхньої квартири здійснила роботи із залиття фундаменту та має намір побудувати гараж.

Рішенням виконавчого комітету Бірківської сільської ради народних депутатів Зміївського району Харківської області від 17 червня 1998 року № 85 надано ОСОБА_3 безкоштовно у приватну власність земельну ділянку, площею 0,063 га, на АДРЕСА_2 для обслуговування житлового будинку.

На підставі цього рішення 15 грудня 1998 року ОСОБА_3 видано державний акт на право приватної власності на землю серії ХР № 12-00-089365, відповідно до якого ОСОБА_3 передано в приватну власність земельну ділянку, площею 0,0509 га, на АДРЕСА_2 для обслуговування житлового будинку і господарських будівель.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вважають, що Бірківська сільська рада Зміївського району Харківської області з порушенням вимог чинного законодавства України передала у приватну власність ОСОБА_3 частину земельної ділянки на АДРЕСА_2 із земель загального користування, у зв`язку з чим порушила їх право як суміжних землекористувачів щодо користування присадибною земельною ділянкою та землями загального користування, а також їх права як власників квартири.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посилаючись на вимоги статті 17 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) та Закону України «Про місцеве самоврядування», з урахуванням уточнених позовних вимог, просили суд:

- визнати недійсним рішення виконавчого комітету Бірківської сільської ради народних депутатів Зміївського району Харківської області від 17 червня 1998 року № 85 «Про надання безкоштовно у приватну власність земельної ділянки для обслуговування житлового будинку ОСОБА_3 , АДРЕСА_2 , розміром 0,063 га»;

- визнати недійсним державний акт на право приватної власності на земельну ділянку, площею 0,0509 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських споруд, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , серія ХР № 12-00-089365 від 15 грудня 1998 року, реєстр № 2972, виданий ОСОБА_3 на підставі рішення виконавчого комітету Бірківської сільської ради народних депутатів Зміївського району Харківської області від 17 червня 1998 року № 85.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Зміївського районного суду Харківської області від 12 листопада 2019 року позов ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволено.

Визнано недійсним рішення виконавчого комітету Бірківської сільської ради народних депутатів Зміївського району Харківської області від 17 червня 1998 року № 85 «Про надання безкоштовно у приватну власність земельної ділянки для обслуговування житлового будинку ОСОБА_3 , АДРЕСА_2 , розміром 0,063 га».

Визнано недійсним державний акт на право приватної власності на земельну ділянку, площею 0,0509 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських споруд, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , серія ХР № 12-00-089365 від 15 грудня 1998 року, реєстр № 2972, виданий ОСОБА_3 на підставі рішення виконавчого комітету Бірківської сільської ради народних депутатів Зміївського району Харківської області від 17 червня 1998 року № 85.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що Бірківська сільська рада Зміївського району Харківської області в порушення вимог статті 42 ЗК України передала в приватну власність ОСОБА_3 земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний житловий будинок, чим порушила права позивачів як власників однієї з квартир багатоквартирного житлового будинку.

Доводи відповідачів про те, що прибудинкова територія багатоквартирного будинку АДРЕСА_3 не визначалася, не можуть бути підставою для визнання правомірною приватизації одним із співвласників квартири у цьому будинку спірної земельної ділянки, яка фактично прилягає до будинку.

Щодо доводів ОСОБА_3 про пропуск позивачами строку позовної давності суд першої інстанції зазначив, що позивачі тільки 30 березня 2016 року придбали квартиру АДРЕСА_1 , а 22 листопада 2016 року звернулися до суду з цим позовом.

Отже, з часу набуття права власності на квартиру позивачами строк позовної давності не пропущено, а до моменту придбання вказаної квартири у позивачів не було підстав для звернення до суду з позовом про захист прав власників квартири.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Харківського апеляційного суду від 27 лютого 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення.

Рішення Зміївського районного суду Харківської області від 12 листопада 2019 року залишено без змін.

Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що питання про надання у власність земельної ділянки ОСОБА_3 вирішено Бірківською сільською радою Зміївського району Харківської області із порушенням встановленого нормативно-правовими актами порядку, оскільки приватизована ОСОБА_3 земельна ділянка впритул прилягає до стін багатоквартирного житлового будинку.

Прибудинкова територія багатоквартирного житлового будинку АДРЕСА_3 є особливим об`єктом права власності на землю чи користування нею, у зв`язку з тим, що призначена для розміщення й обслуговування житлового будинку і належних до нього будівель та споруд та має задовольняти інтереси всіх мешканців цього будинку, тому правовстановлюючі документи відповідача на землю є незаконними та підлягають скасуванню.

Доводи ОСОБА_3 щодо пропуску позивачами позовної давності визнані такими, що не заслуговують на увагу, оскільки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не були учасниками підписання акта узгодження меж земельної ділянки, наданої ОСОБА_3 у власність, дізнались про наявність у неї державного акта на землю та про наявність відповідного рішення сільської ради про передачу спірної земельної ділянки у її власність лише у 2016 році, коли ОСОБА_3 почала чинити їм перешкоди в облаштуванні водовідведення на земельній ділянці біля будинку, тому строк звернення до суду з цим позовом позивачами не пропущено.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У березні 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_3 на рішення Зміївського районного суду Харківської області від 12 листопада 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 27 лютого 2020 року, в якій заявник просить скасувати оскаржувані судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження рішення Зміївського районного суду Харківської області від 12 листопада 2019 року та постанови Харківського апеляційного суду від 27 лютого 2020 року заявник зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 30 січня 2018 року у справі № 740/737/15, від 20 березня 2018 року у справі № 925/1278/16, від 16 квітня 2018 року у справі № 302/1464/14-ц, від 20 листопада 2018 року у справі № 920/1121/17, від 12 грудня 2018 року у справі № 369/3190/16-ц, від 16 жовтня 2019 року у справі № 460/762/16-ц, також посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, зокрема чи має право особа в разі наявності у неї перешкод у проведенні побутової каналізації до належного їй житлового приміщення порушувати питання про скасування права власності іншої особи на земельну ділянку (пункти 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Крім того, заявник вказує на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України)

Касаційну скаргу мотивовано тим, щосуди першої та апеляційної інстанцій не звернули увагу на те, що позивачі на підставі вимог статей 401-406 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статей 98-102 ЗК України мали право звернутися до суду із позовом про встановлення їм за рішенням суду земельного сервітуту, а не про скасування права власності ОСОБА_3 на спірну земельну ділянку.

Також судами попередніх інстанцій не досліджено обґрунтованості позовних вимог, зокрема чи можуть позивачі претендувати на монтаж водовідведення через земельну ділянку ОСОБА_3 з огляду на технічну можливість таких будівельних робіт.

Крім того, суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі, зокрема співвласників квартири АДРЕСА_4 ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , а також оскаржувані судові рішення впливають на права та обов`язки суміжних землекористувачів та власників сусідніх квартир багатоповерхового житлового будинку АДРЕСА_5 ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , та ОСОБА_10 .

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 13 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її з суду першої інстанції.

У квітні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09 листопада 2020 року справу передано судді-доповідачеві: Ждановій В. С.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21 вересня 2021 року справу передано судді-доповідачеві: Хопті С. Ф.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У травні 2020 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на касаційну скаргу, в якому зазначено, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, оскільки не містить обґрунтування неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

У травні 2020 року до Верховного Суду надійшла відповідь ОСОБА_3 на відзив ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , на касаційну скаргу, в якій зазначено, що викладені у відзиві заперечення проти касаційної скарги є необґрунтованими.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є власниками квартири АДРЕСА_1 , що підтверджується договором купівлі-продажу квартири від 30 березня 2016 року, посвідченим приватним нотаріусом Зміївського районного нотаріального округу Харківської області Трубніковою В. В., зареєстрованим в реєстрі за № 268, а також інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 02 квітня 2016 року № 56544274 (т. 1, а. с. 9, 10).

ОСОБА_3 разом із членами сім`ї ОСОБА_6 та ОСОБА_7 є власниками квартири АДРЕСА_4 , що підтверджується свідоцтвом про право власності на житло від 16 червня 1998 року, виданим Бірківською сільською радою Зміївського районного Харківської області (т. 1, а. с. 70).

Рішенням виконавчого комітету Бірківської сільської ради народних депутатів Зміївського району Харківської області від 17 червня 1998 року № 82 виділено ОСОБА_3 земельну ділянку для обслуговування житлового будинку у АДРЕСА_3 , розміром 0,063 га (т. 1 а. с. 169).

Відповідно до рішення виконавчого комітету Бірківської сільської ради народних депутатів Зміївського району Харківської області від 17 червня 1998 року № 85 надано ОСОБА_3 безкоштовно у приватну власність земельну ділянку, площею 0,063 га, на АДРЕСА_2 для обслуговування житлового будинку (т. 1, а. с. 61).

Рішенням виконавчого комітету Бірківської сільської ради народних депутатів Зміївського району Харківської області від 17 червня 1998 року № 86 дозволено ОСОБА_3 будівництво гаража і господарських споруд на прибудинковій ділянці у АДРЕСА_2 , а також зобов`язано її протягом місяця виготовити технічну документацію у архітектора Зміївського району (т. 1, а. с. 66).

Висновком про технічну можливість будівництва житлового будинку та господарсько-побутових споруд від 30 червня 1998 року, складеним архітектором Зміївського району, підтверджується, що відбулося обстеження земельної ділянки АДРЕСА_3 та дозволено будівництво за наведеним ескізом (т. 1, а. с. 64).

Відповідно до протоколу узгодження меж земельної ділянки від 16 серпня 1998 року здійснено установлення та закріплення в натурі межі належної ОСОБА_3 земельної ділянки, площею 0,05 га, розташованої на території Бірківської сільської ради, АДРЕСА_2 , для обслуговування житлового будинку, за участю власників суміжних земельних ділянок ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 (т. 1, а. с. 13-15).

Рішенням Бірківської сільської ради Зміївського району Харківської області від 23 листопада 2009 року № 570-V «Про затвердження рішень виконавчого комітету» затверджено рішення виконавчого комітету сільської ради щодо передачі земельних ділянок для будівництва і обслуговування жилих будинків, господарських будівель і споруд, ведення особистих селянських господарств, прийнятих у період з дня набрання чинності Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (12 червня 1997 року) до набрання чинності ЗК України (01 січня 2002 року) (т. 1, а. с. 59).

Відповідно до свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_1 , виданого 26 серпня 2008 року відділом реєстрації актів цивільного стану Зміївського районного управління юстиції Харківської області, 11 липня 2008 року шлюб між ОСОБА_6 та ОСОБА_3 розірвано. Після реєстрації розірвання шлюбу ОСОБА_3 змінила своє прізвище на ОСОБА_11 (т. 1, а. с. 58).

16 травня 2016 року ОСОБА_2 звернулася до Бірківської сільської ради Зміївського районну Харківської області із заявою, в якій повідомила про перешкоди щодо облаштування водовідведення у квартирі АДРЕСА_3 , а також щодо незаконності приватизації спірної земельної ділянки (т. 1, а. с. 16).

Згідно з протоколом засідання постійної комісії з питань земельних відносин, благоустрою та охорони навколишнього середовища та узгоджувальної комісії зі спірних питань при Бірківській сільській раді Зміївського районну Харківської області від 30 травня 2016 року вирішено рекомендувати ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернутися до Комунального підприємства Зміївської районної ради «Зміїв-Сервіс» для отримання технічних умов на будівельні роботи для проведення каналізації (т. 1, а. с. 17-21).

Рішенням Бірківської сільської ради Зміївського району Харківської області від 08 червня 2016 року № 176-VІІ «Про розгляд заяви громадянки ОСОБА_2 » рекомендовано ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , власникам квартири АДРЕСА_1 , звернутися до Комунального підприємства Зміївської районної ради «Зміїв-Сервіс» для отримання технічних умов на будівельні роботи для проведення водовідведення (т. 1, а. с. 22).

Листом відділу містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства Зміївської районної державної адміністрації Харківської області від 29 серпня 2016 року № 01-15/149 ОСОБА_1 повідомлено, що приватизація частини прибудинкової території власником однієї із квартир багатоквартирного житлового будинку не передбачена чинним законодавством України як на даний час так і в минулому. Мінімальний протипожежний розрив між будівлями однієї категорії пожежобезпеки відповідно до таб. 1 додатку 3.1 ДБН 360-92* «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень» становить 6 м (т. 1, а. с. 23).

Відповідно до листа Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) від 07 листопада 2016 року № 5650/0-0.13-4012/6-16 ОСОБА_1 повідомлено, що статтею 42 ЗК України визначено, що земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкова територія, що перебувають у спільній сумісній власності власників квартир та нежитлових приміщень у будинку, передаються безоплатно у власність або постійне користування співвласникам багатоквартирного будинку. Порядок використання земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні будинки а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначаються співвласниками. Розміри та конфігурація земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначаються на підставі відповідної землевпорядної документації. Земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами, тому надати у власність землю під окремими приміщеннями багатоквартирного будинку неможливо, оскільки неможливо створити об`єкт земельних відносин -земельну ділянку (т. 1, а. с. 24, 25).

Листом Комунального підприємства «Зміїв-Сервіс» від 27 жовтня 2016 року № 679 ОСОБА_1 повідомлено, що влаштування централізованого водовідведення на ділянці, яка не є власністю замовника не допускається, або допускається, якщо господар даної земельної ділянки не заперечує щодо проведення робіт (т. 1, а. с. 26).

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга ОСОБА_3 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положеннями статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Право приватної власності є непорушним.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини другої статті 16 цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Згідно зі статтею 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (частина статті 21 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції та законів України.

Згідно зі статтею 25 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Відповідно до пункту 34 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до виключної компетенції пленарних засідань сільських, селищних, міських рад віднесено вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Згідно із частиною другою статті 19 Конституції України органи місцевого самоврядування зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку (частина 10 статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Відповідно до статті 152 ЗК України у редакції, чинній на час звернення з позовом до суду, держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Згідно із частиною першою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Стаття 4 ЦПК України передбачає право на звернення до суду за захистом порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Звертаючись до суду із вказаним позовом, позивачі обґрунтовували свої вимоги тим, що збудований ОСОБА_3 фундамент для гаража зі сторони житлового будинку, де розташована квартира позивачів та неможливість влаштувати водовідведення порушує їх права, як співвласників будинку, на користування прибудинковою територією.

Ураховуючи викладене, колегія суддів не погоджується із доводами касаційної скарги ОСОБА_3 про те, що позивачами було обрано неналежний спосіб захисту своїх прав шляхом визнання недійсними рішення виконавчого комітету Бірківської сільської ради народних депутатів Зміївського району Харківської області та державного акта на право приватної власності на землю.

Згідно зі статтею 42 ЗК України земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території державної або комунальної власності, надаються в постійне користування підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками. У разі приватизації громадянами багатоквартирного жилого будинку відповідна земельна ділянка може передаватися безоплатно у власність або надаватись у користування об`єднанню власників. Порядок використання земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначається співвласниками. Розміри та конфігурація земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначаються на підставі проектів розподілу території кварталу, мікрорайону та відповідної землевпорядної документації.

Із аналізу цільового призначення земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, та норм статті 42 ЗК України вбачається, що земельна ділянка належить співвласникам жилого будинку на праві спільної сумісної власності, яка разом із загальним майном і допоміжними приміщеннями є майном співвласників, які визначають порядок його використання.

Відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» користування закріпленою за приватизованим будинком прибудинковою територією здійснюється в порядку і на умовах, передбачених Земельним кодексом України.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, не спростовано матеріалами справи те, що приватизована ОСОБА_3 земельна ділянка впритул прилягає до стін багатоквартирного житлового будинку АДРЕСА_3 .

Прибудинкова територія багатоквартирного житлового будинку АДРЕСА_3 є особливим об`єктом права власності на землю чи користування нею, оскільки призначена для розміщення й обслуговування житлового будинку і належних до нього будівель та споруд та має задовольняти інтереси всіх мешканців цього будинку.

Враховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що Бірківська сільська рада Зміївського району Харківської області у порушення вимог статті 42 ЗК України передала у приватну власність ОСОБА_3 земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний житловий будинок, чим порушила права позивачів як власників однієї з квартир багатоквартирного житлового будинку.

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій дослідили всі наявні у справі докази у їх сукупності та співставленні, надали їм належну оцінку, правильно визначили характер спірних правовідносин і норми права, які підлягали застосуванню до цих правовідносин, і дійшли обґрунтованого висновку про задоволення позову.

Колегія суддів Верховного Суду не приймає до уваги доводи касаційної скарги ОСОБА_3 про пропуск позивачами позовної давності, з огляду на таке.

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Згідно із статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 261 ЦК України, встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

У справі, що переглядається, ОСОБА_3 просила застосувати строк позовної давності у три роки і в поданій суду першої інстанції заяві про застосування позовної давності вважала, що ОСОБА_1 знав про порушення його права на землю ще задовго до подання позову до суду (т. 1, а. с. 52-57).

Однак судами першої та апеляційної інстанцій встановлено те, що позивачі тільки 30 березня 2016 року придбали квартиру АДРЕСА_1 , а 22 листопада 2016 року звернулися до суду з цим позовом.

Також колегія суддів Верховного Суду не приймає до уваги доводи касаційної скарги заявника про те, що суди попередніх інстанцій ухвалили рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі, зокрема співвласників квартири АДРЕСА_4 ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , оскільки спірна земельна ділянка була виділена на праві приватної власності саме ОСОБА_3 .

Доводи касаційної скарги про неврахування судами першої та апеляційної інстанцій висновків щодо застосування норм матеріального й процесуального права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 30 січня 2018 року у справі № 740/737/15, від 20 березня 2018 року у справі № 925/1278/16, від 16 квітня 2018 року у справі № 302/1464/14-ц, від 20 листопада 2018 року у справі № 920/1121/17, від 12 грудня 2018 року у справі № 369/3190/16-ц, від 16 жовтня 2019 року у справі № 460/762/16-ц, на які заявник посилалася у касаційній скарзі, є необґрунтованими, а висновки судів попередніх інстанцій не суперечать зазначеним висновкам Верховного Суду.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 400 401 403 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Зміївського районного суду Харківської області від 12 листопада 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 27 лютого 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: С. Ф. Хопта

Є. В. Синельников

В. В. Шипович