№ 623/2015/21 - Судова практика України - Законодавство України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 липня 2024 року

м. Київ

справа № 623/2015/21

провадження № 61-13797св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Фаловської І. М.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1 ,

заінтересована особа - Акціонерне товариство «РВС Банк»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства «РВС Банк» на ухвалу Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 31 травня 2021 року в складі судді Одарюка М. П. та постанову Полтавського апеляційного суду від 17 серпня 2023 року у складі суддів Абрамова П. С., Дряниці Ю. В., Панченка О. О., у справі за заявою ОСОБА_1 про забезпечення позову до подання позовної заяви,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст вимог заяви про забезпечення позову

У травні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про забезпечення позову до подання позовної заяви.

Заява обґрунтована тим, що 18 вересня 2008 року між заявником та Відкритим акціонерним товариством «Банк Демарк» (далі - ВАТ «Банк Демарк») укладено іпотечний договір № 102-054/1, предметом якого визначено цілісний майновий комплекс бази відпочинку «ІНФОРМАЦІЯ_1», що знаходиться за адресою: Харківська область, Ізюмський район, с. Заводи, урочище ІНФОРМАЦІЯ_1, будинок б/н.

Цей договір укладено з метою майнового забезпечення кредитного договору № 102-054 від 18 вересня 2008 року, укладеного між ВАТ «Банк Демарк» та ДП «Теплоенергоцентраль» ТОВ «Високі Енергетичні Технології». Заявник виступив майновим поручителем боржника за кредитним договором.

18 вересня 2008 року додатковою угодою до зазначеного іпотечного договору внесено зміни, згідно з якими іпотекодержателю надавалося право у випадку невиконання позичальником за кредитним договором своїх зобов`язань задовольнити свої вимоги за рахунок переданого в іпотеку майна.

За інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно з 18 грудня 2020 року власником цілісного майнового комплексу бази відпочинку «ІНФОРМАЦІЯ_1», що знаходиться за адресою: Харківська область, Ізюмський район, с. Заводи, урочище ІНФОРМАЦІЯ_1, будинок б/н, є Акціонерне товариство «РВС Банк» (далі - АТ «РВС Банк»). ОСОБА_1 вважає незаконною процедуру переходу права власності на спірне майно від нього доАТ «РВС Банк».

Заявник зазначає, що його спір зАТ «РВС Банк» стосується не кредитних зобов`язань, а порушенням останнім положень законодавства про звернення стягнення на майно іпотекодавця на користь іпотекодержателя.

Заявник указував, що на момент подання цієї заяви про забезпечення позову ним розпочато підготовку звернення до суду з вимогою про захист його майнових прав, як власника переданого в іпотеку майна, зокрема, направлено відповідні запити про надання інформації, розпочато підготовку до незалежної оцінки вартості майна, укладено договір про надання правової допомоги з професійним адвокатом та вчинено інші дії з метою подання позовної заяви, що вимагає додаткового часу, зокрема, для отримання відповідей на запити та підготовки правової позиції.

Заявник указав на свій намір оскаржити законність процедури переходу спірного майна, що було предметом іпотеки, тому проведення будь-яких дій щодо зміни статусу цього нерухомого майна, його продажу, зміни його стану тощо може унеможливити належний судовий розгляд та ускладнити виконання майбутнього судового рішення.

Виходячи з цього, ОСОБА_1 просив суд вжити заходи забезпечення позову до подання позовної заяви, а саме заборонити АТ «РВС Банк» вчиняти будь-які дії зі зміни фактичного стану, проведення перереєстрації, продажу, передачі в оренду або користування тощо об`єкту іпотечного договору № 102-054/1 від 18 вересня 2008 року, а саме - нежитлових будівель цілісного майнового комплексу бази відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 », загальною площею 1354,3 кв. м, який складається з: житлового будинку під літ. А-3, дерев`яного, обкладеного цеглою; літнього будинку під літ.А-1, дерев`яного; літнього будинку під літ. А-2, дерев`яного; літнього будинку під літ. А-3, дерев`яного; літнього будинку під літ.А-4, дерев`яного; літнього будинку під літ. А-5, дерев`яного; літнього будинку під літ. А-6, дерев`яного; літнього будинку під літ. А-7, дерев`яного; літнього будинку під літ. А-8, дерев`яного; літнього будинку під літ. А-9, дерев`яного; літнього будинку під літ. А-10, дерев`яного; літнього будинку під літ. А-11, дерев`яного; літнього будинку під літ. А-12, дерев`яного; літнього будинку під літ. А-13, дерев`яного, битовки під літ. Б, дерев`яної; медпункту під літ. В, дерев`яного; павільйону під літ. Г, залізного; павільйону під літ. Д, залізного; сторожки під літ. Ж, цегляної, площею 10,7 кв.м; більярдної під літ. З, дерев`яної; душової під літ. Е, цегляної; льоху під літ. Л, цегляного; гаражу під літ. М., залізного; гаражу під літ. Н, залізного; гаражу під літ. О, залізного; гаражу під літ. П., залізного; гаражу під літ. Р, залізного, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції та мотиви його ухвалення

Ухвалою Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 31 травня 2021 року заяву ОСОБА_1 задоволено.

Заборонено АТ «РВС Банк» вчиняти будь-які дії зі зміни фактичного стану, проведення перереєстрації, продажу, передачі в оренду або користування, тощо об`єкту іпотечного договору № 102-054/1 від 18 вересня 2008 року, а саме: нежитлових будівель цілісного майнового комплексу бази відпочинку «ІНФОРМАЦІЯ_1», загальною площею 1 354,3 кв. м, який складається з: житлового будинку під літ. А-3, дерев`яного, обкладеного цеглою; літнього будинку під літ. А-1, дерев`яного; літнього будинку під літ. А-2, дерев`яного; літнього будинку під літ. А-3, дерев`яного; літнього будинку під літ. А-4, дерев`яного; літнього будинку під літ. А-5, дерев`яного; літнього будинку під літ. А-6, дерев`яного; літнього будинку під літ. А-7, дерев`яного; літнього будинку під літ. А-8, дерев`яного; літнього будинку під літ. А-9, дерев`яного; літнього будинку під літ. А-10, дерев`яного; літнього будинку під літ. А-11, дерев`яного; літнього будинку під літ. А-12, дерев`яного; літнього будинку під літ. А-13, дерев`яного, битовки під літ. Б, дерев`яної; медпункту під літ. В, дерев`яного; павільйону під літ. Г, залізного; павільйону під літ. Д, залізного; сторожки під літ. Ж, цегляної, площею 10,7 кв. м; більярдної під літ. З, дерев`яної; душової під літ. Е, цегляної; льоху під літ. Л, цегляного; гаражу під літ. М, залізного; гаражу під літ. Н, залізного; гаражу під літ. О, залізного; гаражу під літ. П, залізного; гаражу під літ. Р, залізного, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що в обґрунтування свої вимог заявник посилається на те, що він має намір найближчим часом розпочати процес оскарження переходу права власності до відповідача на спірне майно, яке було предметом іпотеки. Заявник потребує часу для отримання додаткових відомостей (доказів), а майно перебуває під загрозою змінення та/або подальшої перереєстрації на третіх осіб. Враховуючи викладене, суд виснував про необхідність вжиття заходів забезпечення позову, оскільки існує загроза невиконання майбутнього судового рішення, ухваленого за наслідками розгляду спору між учасниками справи щодо спірного майна. Вирішуючи питання про необхідність застосування зустрічного забезпечення суд указав, що на час вирішення заяви про забезпечення позову у суду відсутні відомості про існування визначених частиною третьою статті 154 ЦПК України обставин, за яких, суд зобов`язаний застосувати зустрічне забезпечення. Суд першої інстанції також указав, що учасники справи мають право, за наявності підстав та в порядку статті 156 ЦПК України, звернутися до суду з заявою про заміну виду забезпечення позову або в порядку статті 158 ЦПК України про скасування заходів забезпечення позову.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції та мотиви його ухвалення

Не погодившись із ухвалою Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 31 травня 2021 року, АТ «РВС Банк» подало апеляційну скаргу.

Постановою Полтавського апеляційного суду від 17 серпня 2023 року апеляційну скаргу АТ «РВС Банк» залишено без задоволення. Ухвалу Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 31 травня 2021 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності заявлених вимог щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками судового процесу. Подання заяви про забезпечення позову до пред`явлення самого позову має особливості правового механізму регулювання. ОСОБА_1 вказував, що він не погоджується із визначеним АТ «РВС Банк» розміром вартості предмета іпотеки та законністю процедури переходу іпотечного майна до останнього, у зв`язку із чим прохав забезпечити позов шляхом встановлення заборони АТ «РВС Банк», який має набути правового статусу відповідача у майбутньому, вчиняти будь які дії зі зміни фактичного стану, проведення перереєстрації, продажу, передачі в оренду або користування об`єктом іпотечного договору.

Протягом 10 днів після забезпечення у цій справі позову до подання позовної заяви ОСОБА_1 було подано до суду першої інстанції позов до АТ «РВС Банк» про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, який було прийнято до провадження в порядку цивільного судочинства (справа № 623/2244/21). Судове рішення суду першої інстанції відповідає вимогам щодо його законності та обґрунтованості, а доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

20 вересня 2023 року АТ «РВС Банк» засобами поштового зв`язку звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою на ухвалу Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 31 травня 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 17 серпня 2023 року, у якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 31 травня 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 17 серпня 2023 року і ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову.

Як на підставу касаційного оскарження судового рішення АТ «РВС Банк» у касаційній скарзі посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права.

АТ «РВС Банк» указує на те, що судами попередніх інстанцій невірно вирішено питання забезпечення позову. Оскаржені судові рішення не містять мотивів, згідно з якими можна вважати, що можливі дії банку щодо іпотечного майна можуть ускладнити виконання майбутнього рішення суду. Заявник не надав жодних доказів щодо вчинення ним будь-яких дій зі зміни фактичного стану, перереєстрації, продажу, оренди тощо щодо предмета іпотеки. Заходи забезпечення позову не відповідають змісту позовних вимог і не можуть вплинути на виконання рішення суду. Суди проігнорували висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20), від 18 травня 2021 року у справі № 914/ 1570/20 (провадження № 12-90гс20), від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) та від 10 листопада 2021 року у справі № 361/6799/14 (провадження № 61-16714св21).

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив.

Провадження у суді касаційної інстанції

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22 вересня 2023 року справу призначено судді-доповідачу ОСОБА_2., судді, які входять до складу колегії: Дундар І. О., Русинчук М. М.

Ухвалою Верховного Суду від 13 жовтня 2023 року вказану касаційну скаргу залишено без руху та надано заявнику строк для усунення недоліків, зокрема запропоновано надіслати на адресу суду належні докази на підтвердження дати отримання копії повного тексту оскаржуваної постанови.

02 листопада 2023 року на адресу Верховного Суду надійшли матеріали на усунення недоліків касаційної скарги.

Відповідно до розпорядження Верховного Суду від 15 листопада 2023 року № 1457/0/226-23 на підставі службової записки Голови Касаційного цивільного суду Гулька Б. І. у зв`язку із відставкою судді ОСОБА_2 призначено повторний автоматизований розподіл судових справ за касаційними провадженнями, зокрема, 61-13797ск23.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15 листопада 2023 року справу призначено судді-доповідачу Сердюку В. В., судді, які входять до складу колегії: Карпенко С. О., Фаловська І. М.

Відповідно до розпорядження Верховного Суду від 05 грудня 2023 року № 1596/о/226-23 на підставі повідомлення судді Касаційного цивільного суду Сердюка В. В. у зв`язку із перебуванням у відпустці судді Касаційного цивільного суду Карпенко С. О., призначено повторний автоматизований розподіл за касаційним провадженням 61-13797ск23.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05 грудня 2023 року справу призначено судді-доповідачу Сердюку В. В., судді, які входять до складу колегії: Ігнатенко В. М., Фаловська І. М.

Ухвалою Верховного Суду від 05 грудня 2023 року поновлено АТ «РВС Банк» строк на касаційне оскарження ухвали Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 31 травня 2021 року та постанови Полтавського апеляційного суду від 17 серпня 2023 року, відкрито касаційне провадження у цій справі, витребувано цивільну справу № 623/2015/21 із суду першої інстанції.

У січні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Установлені судами попередніх інстанцій фактичні обставини справи щодо заяви про забезпечення позову

Суди установили, що ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про забезпечення позову до подання позовної заяви, у якій просив заборонити АТ «РВС Банк» вчиняти будь-які дії зі зміни фактичного стану, проведення перереєстрації, продажу, передачі в оренду або користування тощо об`єкту іпотечного договору № 102-054/1 від 18 вересня 2008 року, а саме - нежитлових будівель цілісного майнового комплексу бази відпочинку «ІНФОРМАЦІЯ_1», загальною площею 1354,3 кв. м, який складається з: житлового будинку під літ. А-3, дерев`яного, обкладеного цеглою; літнього будинку під літ.А-1, дерев`яного; літнього будинку під літ. А-2, дерев`яного; літнього будинку під літ. А-3, дерев`яного; літнього будинку під літ.А-4, дерев`яного; літнього будинку під літ. А-5, дерев`яного; літнього будинку під літ. А-6, дерев`яного; літнього будинку під літ. А-7, дерев`яного; літнього будинку під літ. А-8, дерев`яного; літнього будинку під літ. А-9, дерев`яного; літнього будинку під літ. А-10, дерев`яного; літнього будинку під літ. А-11, дерев`яного; літнього будинку під літ. А-12, дерев`яного; літнього будинку під літ. А-13, дерев`яного, битовки під літ. Б, дерев`яної; медпункту під літ. В, дерев`яного; павільйону під літ. Г, залізного; павільйону під літ. Д, залізного; сторожки під літ. Ж, цегляної, площею 10,7 кв.м; більярдної під літ. З, дерев`яної; душової під літ. Е, цегляної; льоху під літ. Л, цегляного; гаражу під літ. М., залізного; гаражу під літ. Н, залізного; гаражу під літ. О, залізного; гаражу під літ. П., залізного; гаражу під літ. Р, залізного, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Заява про забезпечення позову обґрунтована тим, що указане майно належало йому на праві власності та було передано в іпотеку ВАТ «Банк Демарк» згідно договору іпотеки № 102-054/1 від 18 вересня 2008 року, предметом якого було визначено цілісний майновий комплекс бази відпочинку «ІНФОРМАЦІЯ_1», що знаходиться за адресою: Харківська область, Ізюмський район, с. Заводи, урочище ІНФОРМАЦІЯ_1, будинок б/н.

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно з 18 грудня 2020 року власником цілісного майнового комплексу бази відпочинку «ІНФОРМАЦІЯ_1», що знаходиться за адресою: Харківська область, Ізюмський район, с. Заводи, урочище ІНФОРМАЦІЯ_1, будинок б/н, є АТ «РВС Банк».

ОСОБА_1 вважає незаконною процедуру переходу права власності на спірне майно від нього до АТ «РВС Банк».

Заявник зазначав, що його спір з АТ «РВС Банк» стосується порушенням останнім положень законодавства про звернення стягнення на майно іпотекодавця на користь іпотекодержателя.

Суд апеляційної інстанції установив, що протягом 10 днів після забезпечення у цій справі позову до подання позовної заяви ОСОБА_1 подав до суду першої інстанції позов до АТ «РВС Банк» про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, який прийнято до провадження в порядку цивільного судочинства (справа № 623/2244/21).

Згідно з відкритими даними Єдиного державного реєстру судових рішень цивільна справа № 623/2244/21 перебуває на розгляді Дзержинського районного суду м. Харкова.

Суди установили, що між ОСОБА_1 та АТ «РВС Банк» існує спір щодо вказаного нерухомого майна, заходи забезпечення позову шляхом заборони вчиняти дії, спрямовані на відчуження спірного майна, відповідають змісту права, за захистом якого заявник звернувся до суду, а також такий захід та є співмірними із заявленими вимогами за встановлених судами обставин.

Установлено, що заходи забезпечення позову, які заявник просив застосувати, а саме заборона вчиняти дії щодо відчуження вказаного майна не обмежує осіб у користуванні майном.

Суди встановили існування підстав для забезпечення позову у цій справі.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам процесуального закону оскаржені судові рішення відповідають, а викладені у касаційній скарзі доводи не дають Верховному Суду підстав для скасування ухвалених у цій справі судових рішень.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Згідно з частинами першою та другою статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до частин першої, другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті - це тимчасове обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Заява про забезпечення позову повинна містити, зокрема, обґрунтування необхідності забезпечення позову (пункт 3 частини першої статті 151 ЦПК України).

Обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення заяви про забезпечення позову. Крім того, особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна довести відповідність (адекватність) засобу забезпечення позову.

У частині першій статті 150 ЦПК України закріплено види забезпечення позову. Зокрема позов забезпечується забороною вчиняти певні дії. При цьому вид забезпечення позову має бути співмірним із заявленими позивачем вимогами.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має пересвідчитися, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, з майновими наслідками заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Ці обставини є істотними і необхідними для забезпечення позову.

Інститут забезпечення позову є сукупністю встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.

Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.

Під час розгляду заяви про забезпечення позову суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) зазначено, що «під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) зазначено, що «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) виснувала, що «умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Тому суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову, повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде співмірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача».

Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.

Під час вирішення питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не учасниками даного судового процесу.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.

Підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом залежно від конкретного випадку. Під час вжиття заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову. Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 21 лютого 2024 року у справі № 201/9686/23 (провадження № 61-18173св23).

У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10 травня 2022 року у справі № 910/8298/21 із посиланням на правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду у складі суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 16 серпня 2018 року у справі № 910/1040/18, зазначено, що у випадку звернення особи до суду з позовними вимогами немайнового характеру, судове рішення у разі задоволення яких не вимагатиме примусового виконання, то в такому випадку має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. При цьому в таких немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, оскільки позивач не зможе їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.

Колегія суддів звертає увагу, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2024 року у справі № 754/5683/22 (провадження № 14-28цс23) констатовано про відсутність підстав для відступу від висновків, що містяться у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11 квітня 2022 року у справі № 910/11069/21 та від 10 травня 2022 року у справі № 910/8298/21 та на які містилося посилання при передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

У справі, яка переглядається, суди установили наявність спору між сторонами, який стосується нерухомого майна щодо якого застосовано заходи забезпечення позову; ризик незабезпечення ефективного захисту порушених прав заявника, який може істотно ускладнити чи унеможливити виконання майбутнє рішення суду за наслідками розгляду спорі між сторонами; співмірність обраного заявником виду забезпечення позову з пред`явленими у справі № 623/2244/21 позовними вимогами.

Крім того, дійсна мета звернення ОСОБА_1 до суду з заявою про забезпечення позову підтверджується тим, що суди попередніх інстанцій не установили, а учасники справи не довели належними та допустимими доказами те, що таке звернення заявника було спрямоване на зловживання ним своїми правами.

Навпаки, підставами подання заяви про забезпечення позову у цій справі ОСОБА_1 зазначав необхідність забезпечення йому можливості ефективного захисту та поновлення права на спірне майно, яке він вважає порушеним. Заява про забезпечення позову обґрунтована тим, що спірне майно належало йому на праві власності та було передано в іпотеку ВАТ «Банк Демарк» згідно з договором іпотеки № 102-054/1 від 18 вересня 2008 року.

ОСОБА_1 вважає незаконною процедуру переходу права власності на спірне майно від нього до АТ «РВС Банк».

Після забезпечення у цій справі позову до подання позовної заяви ОСОБА_1 подав до суду першої інстанції позов до АТ «РВС Банк» про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, який перебуває на розгляді Дзержинського районного суду м. Харкова (справа № 623/2244/21).

Тобто ОСОБА_1 довів, а АТ «РВС Банк» не спростував, що заявник має на меті захистити своє право власності на указане в заяві про забезпечення позову майно, яке вважає порушеним.

З огляду на наведене, повно та всебічно дослідивши обставини справи щодо застосування у цій справі заходів забезпечення позову, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, установивши наявність спору між учасниками справи щодо відповідного майна, а також існування підстав для забезпечення позову, суди дійшли обґрунтованого висновку про необхідність забезпечення позову у цій справі шляхом заборони АТ «РВС Банк» вчиняти будь-які дії зі зміни фактичного стану, проведення перереєстрації, продажу, передачі в оренду або користування, тощо спірного майна.

З таким висновком судів першої та апеляційної інстанцій колегія суддів Верховного Суду погоджується.

Колегія суддів наголошує, що забезпечення позову є тимчасовим обмеженням щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача. Таке тимчасове обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб здійснюється в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог заявника (позивача). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову. Такі висновки узгоджуються з постановою Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 16 серпня 2018 року у справі № 910/1040/18.

Доводи касаційної скарги в їх сукупності зводяться до незгоди із судовими рішеннями місцевого та апеляційного судів про забезпечення позову і такі доводи не дають передбачених законом підстав для скасування оскаржених судових рішень, які відповідають вимогам щодо їх законності та обґрунтованості.

Доводи касаційної скарги про те, що між сторонами справи відсутній спір є безпідставними. ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до АТ «РВС Банк», а вимоги його позову спрямовані на захист його майнових прав, які заявник вважає порушеними.

Доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_1 не обґрунтував доказами необхідність забезпечення позову у цій справі не дають суду касаційної інстанції підстав для скасування оскаржених судових рішень, оскільки підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом залежно до конкретного випадку, а суди попередніх інстанцій встановили, що невжиття таких заходів може утруднити чи унеможливити виконання майбутнього рішення суду.

У цій справі не доведено доказами, що заява про забезпечення позову подана з метою зловживання правами, а суди підтвердили дійсну мету заявника на забезпечення позову для ефективного захисту його прав, які він вважав порушеними, що також спростовує відповідні доводи касаційної скарги.

Доводи касаційної скарги про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 в цій справі є за своєю суттю позовними вимогами немайнового характеру, що, на думку заявника, унеможливлює застосування у цій справі заходів забезпечення позову, колегія суддів відхиляє з урахуванням висновків, викладених Великою Палатою Верховного Суду у справі № 754/5683/22 (провадження № 14-28цс23).

Доводи касаційної скарги про неврахування судами у цій справі висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20), від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20), від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) та від 10 листопада 2021 року у справі № 361/6799/14 (провадження № 61-16714св21), не заслуговують на увагу з огляду на таке.

У справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) Велика Палата Верховного Суду погодилася із висновками суду апеляційної інстанції, який застосував заходи забезпечення позову з метою, зокрема, гарантувати виконання у майбутньому рішення суду. Отже, висновки у справі, яка переглядається, не суперечать висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20).

У справі № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновками суду апеляційної інстанції про необхідність вжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони Галицькій митниці Державної митної служби України здійснювати митне оформлення товарів, що містять об`єкт інтелектуальної власності до набрання рішенням у справі законної сили. Суд дійшов висновку, що невжиття заходів забезпечення позову у випадку задоволення позовних вимог призведе до порушення прав інтелектуальної власності позивача.

З огляду на зазначене, встановлені судами фактичні обставини справи, яка переглядається, є відмінними від обставин, установлених у справі № 914/1570/20.

У справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновками суду апеляційної інстанції про необхідність застосування заходів забезпечення позову, зокрема у зв`язку з тим, що обраний вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача та не перешкоджатиме його господарській діяльності, оскільки арештоване майно фактично перебуватиме у володінні власника.

З огляду на зазначене, висновки у справі, яка переглядається, не суперечать висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19).

У справі № 361/6799/14 (провадження № 61-16714св21) Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанції та ухвалив нове судове рішення про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову, керуючись тим, що захід забезпечення позову у вигляді арешту земельної ділянки не є співмірним із заявленими позивачем вимогами про скасування державного акту про право власності на землю та визнання недійсним договору купівлі-продажу.

Таким чином, встановлені судами фактичні обставини справи, яка переглядається, є відмінними від обставин, установлених у справі № 361/6799/14.

На відміну від справ, на які посилається заявник у касаційній скарзі, висновки судів попередніх інстанцій у справі, яка переглядається у касаційному порядку, обґрунтовані існуванням спору між ОСОБА_1 та АТ «РВС Банк» щодо спірного нерухомого майна, співмірності заявлених засобів забезпечення позову та відповідної мети такого забезпечення - уникнення випадку ускладнення чи неможливості виконання остаточного рішення суду у цій справі та надання можливості заявнику забезпечити йому ефективне поновлення прав на спірне майно, які він вважала порушеними.

Саме по собі посилання на неоднакове застосування положень норм матеріального права у різних справах хоч і у подібних правовідносинах, але з різними встановленими обставинами, не має правового значення для справи, яка є предметом перегляду, та не свідчить про різне застосування чи тлумачення норм матеріального права.

Таким чином, доводи касаційної скарги спростовуються матеріалами справи та змістом судових рішень і не свідчать про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права та суперечність висновків судів судовій практиці Верховного Суду з розгляду справ подібної категорії.

Колегією суддів враховує усталену практику ЄСПЛ який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

ЄСПЛ зазначив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру (справа «Пономарьов проти України» (CASE «PONOMARYOV v. UKRAINE»), рішення ЄСПЛ від 03 квітня 2008 року).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновку судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд виходить із того, що у справі, що розглядається, сторонам надано вмотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів першої та апеляційної інстанцій.

Зазначені скаржником доводи, у взаємозв`язку із дослідженими судами матеріалами справи, не дають Верховному Суду підстав вважати, що оспорений висновок судів першої та апеляційної інстанцій щодо застосування заходів забезпечення позову, яке має тимчасовий характер, є непропорційним втручанням у право сторони спору на вільне володіння своїм майном або що цей висновок не є необхідним у демократичному суспільстві для забезпечення принципу верховенства права.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги, на думку колегії суддів, слід відмовити, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства «РВС Банк» залишити без задоволення.

Ухвалу Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 31 травня 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 17 серпня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

СуддіВ. В. Сердюк В. М. Ігнатенко І. М. Фаловська