№ 623/259/16-ц - Судова практика України - Законодавство України

Постанова

Іменем України

05 жовтня 2022 року

м. Київ

справа № 623/259/16-ц

провадження № 61-9400св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , від імені якої діє адвокат Дробчак Людмила Володимирівна, на рішення Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 05 квітня 2017 року у складі судді Одарюка М. П. та постанову Харківського апеляційного суду від 13 травня 2021 року у складі колегії суддів: Котелевець А. В., Бурлаки І. В., Хорошевського О. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики.

Позовну заяву мотивовано тим, що 02 квітня 2013 року між ним ( ОСОБА_1 ) та ОСОБА_2 у простій письмовій формі укладено договір позики, відповідно до умов якого він надав у борг ОСОБА_2 суму в розмірі 25 000,00 дол. США, що еквівалентно 620 745,45 грн, яку остання зобов`язалася повернути протягом року. Станом на 26 січня 2016 року борг не було повернуто.

10 січня 2016 року між ним ( ОСОБА_1 ) та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 в простій письмовій формі укладено договір позики, відповідно до умов якого він надав у борг ОСОБА_2 та ОСОБА_3 суму в розмірі 4 544,00 дол. США, що еквівалентно 118 234,70 грн. У розписці від 10січня 2016 року строк повернення позики сторонами не було обумовлено, у зв`язку з чим позивач 28 січня 2016 року звернувся до відповідачів з письмовою вимогою повернути кошти, на що відповідачі не відреагували.

Оскільки в добровільному порядку відповідачі відмовляються повернути позичені кошти, ОСОБА_1 просив суд стягнути на його користь:

- зі ОСОБА_2 620 745,45 грн за договором позики від 02 квітня 2013 року суму, що еквівалентно 25 000,00 дол. США, з урахуванням 3 % річних від простроченої суми в розмірі 10 905,52 грн, та нарахованих процентів на рівні облікової ставки Національного банку України (далі - НБУ) за час користування грошовими коштами за період з 02 квітня 2013 року до 26 січня 2016 року у розмірі 85 935,69 грн;

- зі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 118 234,70 грн, що еквівалентно 4 544,00 дол. США, за договором позики від 10 січня 2016 року.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 05 квітня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Стягнуто зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму позики у розмірі 620 745,45 грн, що еквівалентно 25 000,00 дол. США станом на 26 січня 2016 року за курсом НБУ, 85 935,69 грн суми нарахованих процентів та 10 905,52 грн - трьох процентів річних від суми простроченого боргу, а всього - 717 586,66 грн.

Стягнуто у солідарному порядку зі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 суму позики у розмірі 118 234,70 грн, що еквівалентно 4 544,00 дол. США станом на 14 березня 2016 року за курсом НБУ.

Стягнуто зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені ним судові витрати у розмірі 7 200,05 грн.

Стягнуто зі ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 понесені ним судові витрати у розмірі 516,75 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що 02 квітня 2013 року ОСОБА_2 отримала у ОСОБА_1 у борг 25 000,00 дол. США, які зобов`язалася повернути протягом року, а 10 січня 2016 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 отримали від ОСОБА_1 в борг 4 544,00 дол. США, що підтверджується долученими до матеріалів справи документами.

У розписці від 10 січня 2016 року строк повернення позики сторонами не було обумовлено, у зв`язку з чим позивач направив відповідачам вимогу про повернення суми позики.

Станом на момент розгляду справи відповідачі свій обов`язок по поверненню грошових коштів не виконали, у зв`язку з чим суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.

ОСОБА_2 не визнавала факт складання розписки на суму 25 000,00 дол. США.

Суд першої інстанції відповідно дочастини четвертої статті 10 ЦПК України 2004 року роз`яснив ОСОБА_2 її право заявити клопотання про призначення експертизи з метою з`ясування питання, ким виконана розписка про отримання грошових коштів у сумі 25 000,00 дол. США та хто її підписував, та у процесі розгляду справи констатував, що з вини відповідача не було проведено судово-почеркознавчу експертизу. З огляду на це суд зазначив, що розписка від 02 квітня 2013 року, яку надав ОСОБА_1 , є належним і допустимим доказом отримання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 грошових коштів від ОСОБА_1 .

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Не погоджуючись з указаним рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_2 - Дробчак Л. В. у квітні 2017 року подала на нього апеляційну скаргу.

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 04 травня 2017 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - Дробчак Л. В. на рішення Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 05 квітня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики.

Постановою Харківського апеляційного суду від 13 травня 2021 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - Дробчак Л . В . залишено без задоволення.

Рішення Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 05 квітня 2017 року залишено без змін.

Постанову апеляційного суду мотивовано доведеністю обставин укладення між сторонами 02 квітня 2013 року та 10 січня 2016 року в простій письмовій формі договорів позики, що підтверджується оригіналами відповідних розписок, підписаних позичальниками.

Надані позивачем як докази договори позики, розписки від 02 квітня 2013 року та від 10 січня 2016 року містять усі зазначені у статті 1046 ЦК України умови, зокрема, про отримання грошових коштів у розмірі 25 000,00 дол. США, що еквівалентно 620 745,45 грн, та у розмірі 4 544,00 дол. США, що еквівалентно 118 234,70 грн, а також дати їх написання.

Доказів того, що відповідачі повернули борг ОСОБА_1 , матеріали справи не містять.

Апеляційний суд неодноразово призначав у справі проведення судово-почеркознавчих експертиз.

Досліджуючи складені висновки експертів з іншими доказами на підтвердження заявлених вимог, апеляційний суд установив, що згідно з висновком комісійної судово-почеркознавчої експертизи Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 04 жовтня 2018 року № 12381/12382/18-32/20641/20642/18-32 ОСОБА_2 02 квітня 2013 року власноручно підписала текст розписки про отримання нею від ОСОБА_1 в борг суму в розмірі 25 000,00 дол. США, що еквівалентно 620 745,45 грн, яку зобов`язалася повернути протягом року.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У червні 2021 року ОСОБА_2 , від імені якої діє адвокат Дробчак Л. В., звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 05 квітня 2017 року та постанову Харківського апеляційного суду від 13 травня 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що відповідно до висновків судово-почеркознавчої експертизи Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз імені Засл. проф. М. С. Бокаріуса від 03 березня 2018 року № 24771/4596, повторної комісійної судово-почеркознавчої експертизи Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз від 02 травня 2019 року № 267-19, додаткової комісійної судово-почеркознавчої експертизи Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз від 03 листопада 2020 року № 20-5984, рукописний текст та підпис в розписці від 02 квітня 2013 року виконані не ОСОБА_2 , а іншою особою з наслідуванням справжніх почерку та підпису ОСОБА_2 , тоді як лише одна експертиза надала протилежний висновок. Зазначеного апеляційний суд не врахував, порушивши вимоги статей 77 81 89 ЦПК України.

Постанова суду апеляційної інстанції не містить належного мотивування відхилення судом висновків трьох експертиз, наданих різними експертними установами, та мотивів взяття до уваги висновку, який було складено на підставі документів, які пізніше, ухвалою від 16 вересня 2020 року, були визнані недостовірними зразками.

Також апеляційний суд порушив вимоги частини першої статті 107 ЦПК України щодо врахування думки учасників про обрання матеріалів проведення експертизи.

Крім того, суди попередніх інстанцій помилково ототожнили поняття «договір позики» та «розписка», які є окремими видами документів, у зв`язку з чим неправильно застосували до спірних правовідносин положення частини першої статті 1049 ЦК України.

Розписка, складена 10 січня 2016 року, обов`язку щодо повернення грошових коштів не містить.

Короткий зміст позиції інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу, поданому до суду у липні 2021 року, представник ОСОБА_1 адвокат Мальцева Г. Ю. заперечувала проти доводів ОСОБА_2 , просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 15 червня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано з Ізюмського міськрайонного суду Харківської області цивільну справу № 623/259/16-ц.

Ухвалою Верховного Суду від 15 липня 2021 року зупинено виконання рішення Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 05 квітня 2017 року та постанови Харківського апеляційного суду від 13 травня 2021 року до закінчення касаційного провадження.

Ухвалою Верховного Суду від 27 вересня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

02 квітня 2013 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в простій письмовій формі укладено договір позики, що підтверджується розпискою, складеною ОСОБА_2 .

Відповідно до умов договору позики від 02 квітня 2013 року ОСОБА_1 надав у борг ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі 25 000,00 дол. США, що еквівалентно 620 745,45 грн, зі строком повернення 1 рік (а. с. 151, т. 1).

10 січня 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 у простій письмовій формі укладено договір позики, що підтверджується розпискою, складеною ОСОБА_2 .

Відповідно до умов договору позики від 10 січня 2016 року ОСОБА_1 надав у борг ОСОБА_2 та ОСОБА_3 грошові кошти в розмірі 4 544,00 дол. США, що еквівалентно 118 234,70 грн (а. с. 240, т. 1).

28 січня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 з вимогою повернути кошти (а. с. 184, т. 1).

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 27 листопада 2017 року задоволено клопотання представника ОСОБА_2 Дробчак Л. В. , у справі призначено судово-почеркознавчу експертизу, проведення якої доручено Харківському науково-дослідному інституту судових експертиз імені Засл. проф. М. С. Бокаріуса.

Згідно з висновком судово-почеркознавчої експертизи № 24771/4596, складеним 03 березня 2018 року судовими експертами Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз імені Засл. проф. М. С. Бокаріуса Абросимовим В. Г. та Гайдамакіною Д. І. , підпис від імені ОСОБА_2 у розписці від 02 квітня 2013 року від імені ОСОБА_2 на суму 25 000,00 дол. США (а. с. 151, т. 1), розташований ліворуч від рукописного запису «( ОСОБА_7 )», виконано рукописним способом без попередньої технічної підготовки та використання технічних засобів не ОСОБА_2 , а іншою особою. Рукописні записи, що починаються та закінчуються словами: « Росписка Я , ОСОБА_7 , …» «…в течение года 02 апреля 2013 года ( ОСОБА_7 ), в розписці від 02 квітня 2013 року від імені ОСОБА_2 на суму 25 000,00 дол. США (а. с. 151, т. 1) - виконані не ОСОБА_2 , а іншою особою.

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 31 травня 2018 року, доповненою ухвалою цього ж суду від 29 серпня 2018 року, задоволено клопотання ОСОБА_1 ; у справі призначена комісійна судово-почеркознавча експертиза, проведення якої доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз.

Згідно з висновком комісійної судово-почеркознавчої експертизи № 12381/12382/18-32/20641/20642/18-32, складеним 04 жовтня 2018 року судовими експертами Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Куріпко К. П., Кириленко Н. Д. , Красюк І. П. , підпис від імені ОСОБА_2 , який міститься зліва від запису прізвища «( ОСОБА_7 )» у розписці, яка починається та закінчується словами « Росписка Я , ОСОБА_7 , …» «…в течение года 02 апреля 2013 года ( ОСОБА_7 )» від 02 квітня 2013 року, яка складена від імені ОСОБА_2 (а. с. 151, т. 1), виконано рукописним способом без попередньої технічної підготовки і застосування технічних засобів. Рукописні записи (буквені та цифрові) у розписці, яка починається та закінчується словами: « Росписка Я , ОСОБА_7 …» «…в течении года 02 апреля 2013 года ( ОСОБА_7 )» від 02 квітня 2013 року, яка складена від імені ОСОБА_2 (а. с. 151, т. 1), виконані ОСОБА_7 . Підпис від імені ОСОБА_2 , який міститься зліва від запису прізвища «( ОСОБА_7 )» у розписці, яка починається та закінчується словами « Росписка Я , ОСОБА_7 …» «…в течение года 02 апреля 2013 года ( ОСОБА_7 )» від 02 квітня 2013 року, яка складена від імені ОСОБА_2 (а. с. 151 т. 1), виконаний ОСОБА_2 (а. с. 114 -117, 121-144, 216-218, т. 2; 26-40, т. 3).

Ухвалою Харківського апеляційного суду від 12 грудня 2018 року задоволено клопотання представника ОСОБА_2 ОСОБА_11 , у справі призначено повторну комісійну судово-почеркознавчу експертизу, проведення якої доручено Дніпропетровському науково-дослідному інституту судових експертиз.

Згідно з висновком експертів № 267-19, складеним 02 травня 2019 року за результатами проведення судової повторної комісійної почеркознавчої експертизи старшим судовим експертом ОСОБА_12 та судовим експертом Здор В. М., рукописний текст та підпис на розписці від 02 квітня 2013 року, за якою ОСОБА_2 отримала від ОСОБА_1 суму позики в розмірі 25 000,00 дол. США, цілком та повністю придатні для дослідження з метою ідентифікації особи виконавця. Рукописні записи, що починаються та закінчуються словами: « Росписка Я , ОСОБА_7 …» «…в течение года 02 апреля 2013 года ( ОСОБА_7 )» в росписці від 02 квітня 2013 року від імені ОСОБА_2 на суму 25 000,00 дол. США (а. с. 151, т. 1) виконані не ОСОБА_2 , а іншою особою. Підпис від імені ОСОБА_2 в розписці від 02 квітня 2013 року на суму 25 000,00 дол. США (а. с. 151, т. 1), розташований ліворуч від рукописного запису « ОСОБА_7 », виконаний не ОСОБА_2 , а іншою особою.

Ухвалою Харківського апеляційного суду від 04 грудня 2019 року, доповненою ухвалою цього ж суду від 16 вересня 2020 року, задоволено клопотання представника ОСОБА_1 Мальцевої Г. Ю. ; у справі призначена повторна комісійна судово-почеркознавча експертиза, проведення якої доручено Одеському науково-дослідному інституту судових експертиз.

Згідно з висновком експертів № 20-5984 додаткової комісійної судово-почеркознавчої експертизи, складеним 03 листопада 2020 року судовими експертами ОСОБА_14 та ОСОБА_15 , рукописний текст та підпис від імені ОСОБА_2 в розписці від 02 квітня 2013 року на суму 25 000,00 дол. США (т. 1, а. с. 151), придатний для почеркознавчого дослідження, у тому числі для ідентифікації виконавця (виконавців).

Рукописні записи, що починаються та закінчуються словами «Росписка Я ОСОБА_7 …» «…в течении года 02 апреля 2013 года ( ОСОБА_7 » в розписці від 02 квітня 2013 року на суму 25 000,00 дол. США (т. 1, а. с. 151), виконані не самою ОСОБА_2 , зразки якої віднесені до групи П, а іншою особою, зразки почерку яких віднесені експертами до групи 1.

Підпис від імені ОСОБА_2 , розташований ліворуч від рукописного запису «( ОСОБА_7 )» в розписці від 02 квітня 2013 року на суму 25 000,00 дол. США (т. 1, а. с. 151), виконаний не ОСОБА_2 , а іншою особою з наслідуванням справжніх підписів ОСОБА_2 , або почерком, схожим з підписним почерком ОСОБА_2 .

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 31 січня 2019 року у справі № 686/2873/16-ц (провадження № 61-32918св18), у постанові Верховного Суду України від 08 червня 2016 року у справі № 6-1103цс16 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), та порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, та встановлення обставин, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України)

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і норми застосованого права

Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах доводів і вимог касаційної скарги, колегія суддів вважає, що рішення Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 05 квітня 2017 року та постанова Харківського апеляційного суду від 13 травня 2021 року відповідають зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.

За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (стаття 1046 ЦК України).

Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

Частиною першою статті 1049 ЦК України визначено, що за договором позики на позичальникові лежить зобов`язання повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Системний аналіз зазначених норм цивільного законодавства України вказує на те, що договір позики є двостороннім правочином, реальним, одностороннім договором (оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі щодо повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права).

Законодавець визначив, що розписка позичальника може бути доказом укладення договору позики та його умов.

За своєю суттю договір чи розписка про отримання у позику грошових коштів є документами, якими підтверджується як умови домовленості сторін та зміст зобов`язань, так і засвідчується отримання позичальником від позикодавця погодженої сторонами грошової суми.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Такі правові висновки зроблені Верховним Судом України у постановах від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15, від 24 лютого 2016 року у справі № 6-50цс16, від 18 січня 2017 року в справі № 6-2789цс16, Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) та Верховним Судом, зокрема, у постановах від 20 листопада 2020 року у справі № 484/2410/15-ц (провадження

№ 61-1395св19), від 24 травня 2022 року у справі № 159/1519/21 (провадження № 61-2290св22).

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною першою статті 527 ЦК України встановлено, що боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Отже, для належного виконання зобов`язання необхідно дотримуватися визначених у договорі строків, а прострочення виконання зобов`язання є його порушенням.

Відповідно до статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За змістом положень частин першої, п`ятої та шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків (частина перша, друга статті 76 ЦПК України).

Згідно зі статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Статтею 110 ЦПК України передбачено, що висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом з іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

При перевірці й оцінці експертного висновку суд повинен з`ясувати достатність поданих експертові об`єктів дослідження; повноту відповідей на поставлені питання та їх відповідність іншим фактичним даним; узгодженість між дослідницькою частиною та підсумковим висновком експертизи; обґрунтованість експертного висновку та його узгодженість з іншими матеріалами справи.

Вирішуючи спір, суди вважали, що факт укладення та підписання особою договору позики з розпискою підтверджує також отримання нею зазначених у цих документах коштів.

Суди попередніх інстанцій установили, що 02 квітня 2013 року ОСОБА_2 уклала договір позики та підписала розписку про отримання у ОСОБА_1 25 000,00 дол. США із зобов`язанням повернути вказану суму протягом одного року.

Крім того, 10 січня 2016 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у простій письмовій формі укладено договір позики із ОСОБА_1 , що підтверджується розпискою, складеною відповідачами, про отримання у позивача у борг 4 544,00 дол. США.

Оскільки ОСОБА_2 заперечувала проти того, що розписка від 02 квітня 2013 року складена та підписана нею, тому суд, виходячи з положень частини четвертої статті 10 ЦПК України 2004 року, роз`яснив їй право заявити клопотання про призначення відповідної експертизи.

З метою встановлення обставин щодо підписання ОСОБА_2 боргової розписки від 02 квітня 2013 року за клопотаннями представників відповідача ухвалами Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 16 травня 2016 року та від 17 листопада 2016 року, з урахуванням положень статей 66 143 149 150 ЦПК України 2004 року та статей 102-104 107 108 111-113 ЦПК України, була призначена судово-почеркознавча експертиза.

Харківський науково-дослідний інститут судових експертиз надав до суду повідомлення від 29 липня 2016 року № 5649 та повідомлення від 10 березня 2017 року № 185 про неможливість надати висновок.

У мотивувальній частині висновку від 10 березня 2017 року зазначається, зокрема, що клопотання експерта в повному обсязі не виконано, вільні зразки підпису ОСОБА_2 до інституту не надані, рукописні записи, представлені в якості вільних зразків почерку ОСОБА_2 , надані в однохарактерному документі та виконані скорописом, надані рукописні записи виконані стилізованими рухами, різняться між собою.

В подальшому представник відповідача, який був присутній у судовому засіданні 04 квітня 2017 року, заявив клопотання про проведення повторної судово-почеркознавчої експертизи, яке суд відхилив з огляду на непроведення у справі первинної експертизи.

Інших клопотань у суді першої інстанції щодо необхідності проведення у справі експертизи ОСОБА_2 не заявляла.

З огляду на викладене, за наявності у справі оригіналів розписок від 02 квітня 2013 року та від 10 січня 2016 року та за умови неспростування відповідачами фактів укладення цих розписок, які по суті підтверджують укладення договорів позики, у суду першої інстанції не було підстав для відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Під час апеляційного розгляду справи було призначено судово-почеркознавчу (висновок судово-почеркознавчої експертизи Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз імені Засл. проф. М.С.Бокаріуса від 03 березня 2018 року № 24771/4596), комісійну судово-почеркознавчу (висновок комісійної судово-почеркознавчої експертизи Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 04 жовтня 2018 року № 12381/12382/18-32/20641/20642/18-32), повторну комісійну судово-почеркознавчу (висновок Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз від 02 травня 2019 року № 267-19) та додаткову комісійну судово-почеркознавчу (висновок Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз від 03 листопада 2020 року № 20-5984) експертизи.

Досліджуючи зазначені висновки експертів поряд з іншими доказами на підтвердження заявлених вимог, апеляційний суд установив, що відповідно до висновку комісійної судово-почеркознавчої експертизи від 04 жовтня 2018 року № 12381/12382/18-32/20641/20642/18-32, складеного судовими експертами Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Куріпко К. П., Кириленко Н. Д., 02 квітня 2013 року ОСОБА_2 власноручно підписала текст розписки, про отримання нею в борг від ОСОБА_1 25 000,00 дол. США, що еквівалентно 620 745,45 грн, які зобов`язалася повернути протягом року.

Суд апеляційної інстанції поклав указаний висновок в основу своєї постанови, якою залишив рішення суду першої інстанції без змін.

Підстави для проведення у справі комісійної судово-почеркознавчої експертизи вказані в ухвалі Апеляційного суду Харківської області від 31 травня 2018 року, доповненої ухвалою цього ж суду від 29 серпня 2018 року.

Зазначене спростовує доводи касаційної скарги про те, що підставою для проведення у справі комісійної судово-почеркознавчої експертизи є лише категорична незгода позивача з попереднім експертним висновком.

Інші експертні висновки апеляційний суд перевірив на предмет належності та допустимості як доказів відповідно до статей 77 та 78 ЦПК України та, не узявши їх до уваги, навів відповідні мотиви.

Надання Верховним Судом повторної оцінки указаним документам буде зводитись до переоцінки доказів у справі, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції згідно з вимогами статті 400 ЦПК України.

Аргументи ОСОБА_2 про відсутність у розписці, складеній 10 січня 2016 року, обов`язку щодо повернення грошових коштів, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, оскільки у вказаній розписці зазначено, що грошові кошти у розмірі 4 544,00 дол. США ОСОБА_1 надав ОСОБА_2 та ОСОБА_3 саме у борг.

Доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.

Колегія суддів Верховного Суду не бере до уваги посилання у касаційній скарзі на неврахування судами висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 31 січня 2019 року у справі № 686/2873/16-ц (провадження

№ 61-32918св18), у постанові Верховного Суду України від 08 червня 2016 року у справі № 6-1103цс16, оскільки висновки у цих справах та у справі, яка переглядається, а також встановлені судами попередніх інстанцій фактичні обставини, що формують зміст спірних правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів вважає, що рішення Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 05 квітня 2017 року та постанова Харківського апеляційного суду від 13 травня 2021 року винесені з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для задоволення касаційної скарги немає.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно із статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Крім того, відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Оскільки касаційне провадження у справі закінчено, то виконання зазначених судових рішень підлягає поновленню.

Керуючись статтями 400 409 410 416 419 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , від імені якої діє адвокат Дробчак Людмила Володимирівна, залишити без задоволення.

Рішення Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 05 квітня 2017 року та постанову Харківського апеляційного суду від 13 травня 2021 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 05 квітня 2017 року та постанови Харківського апеляційного суду від 13 травня 2021 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк