№ 623/2936/19 - Судова практика України - Законодавство України

Постанова

Іменем України

07 квітня 2021 року

м. Київ

справа № 623/2936/19

провадження № 61-1416св20

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач-ОСОБА_1 ,відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю «Прості займи»,розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 26 вересня 2019 року в складі судді Винниченка П. П., та постанову Харківського апеляційного суду від 03 грудня 2019 року в складі колегії суддів: Бурлаки І. В., Бровченка І. О., Колтунової А. І.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Описова частина

Короткий зміст вимог

У липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про визнання недійсним кредитного договору № 1904968826595 від 19 лютого 2019 року, укладеного між ним та ТОВ «Прості займи».

Позовна заява мотивована тим, що в квітні 2019 року йому розпочали телефонувати працівники ТОВ «Прості займи», від яких він дізнався, що ним в режимі онлайн укладено із ТОВ «Прості займи» в електронній формі договір про отримання кредиту № 1904968826595 у формі заяви-анкети для отримання кредиту від 19 лютого 2019 року. Наприкінці квітня 2019 року він отримав від ТОВ «Прості займи» копію вказаної заяви-анкети, з якої вбачалося, що йому надано на особисті потреби кредит у розмірі 2 000,00 грн. строком на 16 днів - до 06 березня 2019 року. Однак, відповідний кредитний договір він не підписував, сторони не домовились про всі істотні умови, визначені законодавством, а правочин містить умови, які є несправедливими та суперечать принципу сумлінності, наслідком чого є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на погіршення становища споживача. Також вказував, що у заяві-анкеті відсутній його підпис як позичальника, тобто не додержано письмову форму договору, а також відсутні відомості, що йому передавались гроші кредитодавцем, а отже договір не може вважатись укладеним. На його думку, такі дії відповідача мають ознаки нечесної підприємницької практики; сторони не досягли однозначного розуміння щодо розміру процентної ставки та порядку її нарахування. Крім того, спірний договір в частині встановлення відсоткової ставки в розмірі 2 % на день слід визнати недійсним відповідно до законодавства про захист прав споживачів. Кредитний договір також передбачає сплату штрафу у розмірі 3 % за кожен день користування кредитом в межах строку кредиту та пені у відсотках від суми заборгованості, починаючи з першого її дня, однак штраф і пеня є одним видом відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення призводить до подвійної цивільно-правової відповідальності позичальника, що також є незаконним.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 26 вересня 2019 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ТОВ «Прості займи» про визнання недійсним кредитного договору.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не доведено законність та обґрунтованість його позовних вимог, а тому судом було відмовлено у задоволенні позову у зв`язку із його безпідставністю.

Постановою Харківського апеляційного суду від 03 грудня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 26 вересня 2019 року залишено без змін.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що судом першої інстанції належним чином встановлено фактичні обставини у справі на підставі доказів та заперечень сторін. У зв`язку із цим судом обґрунтовано відмовлено у задоволенні заявлених позовних вимог.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У січні 2020 року ОСОБА_1 , не погодившись із рішенням Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 26 вересня 2019 року та постановою Харківського апеляційного суду від 03 грудня 2019 року, надіслав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 20 лютого 2020 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 26 вересня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 03 грудня 2019 року.

Справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою суду від 30 березня 2021 року справу 623/2936/19 призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтована тим, що судами неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, їх висновки не відповідають обставинам справи, ними порушено та неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права. Суди не надали належної оцінки доказам у справі, не звернули увагу на те, що він не підписував оспорюваний договір, у тому числі і за допомогою електронного цифрового підпису, не вчиняв дій щодо ідентифікації в інформаційно-телекомунікаційній системі, в якій укладено договір, та не приймав пропозицію щодо отримання кредиту; матеріали справи не містять доказів перерахування йому кредитних коштів; у кредитному договорі відсутні численні істотні умови, а Умови надання та обслуговування кредитів він не підписував та з ними не погоджувався, тому вони не є складовою частиною кредитного договору; спірний договір передбачає сплату неустойки за зобов`язанням, яке ще не є простроченим; штраф і пеня є одним видом відповідальності, що виключає їх одночасне застосування за одне й те саме порушення; у спірному договорі чітко не зазначено розмір відсотків за користування кредитом.

Позиції інших учасників

23 березня 2020 року ТОВ «Прості займи» надіслало засобами поштового зв`язку до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу. Однак, відзив надісланий до суду з пропуском строку, визначеного ухвалою суду від 20 лютого 2020 року про відкриття касаційного провадження (до 23 березня 2020 року) і він не містить клопотання про поновлення строку на його подання, а тому в силу статей 126 395 ЦПК України даний відзив залишається без розгляду.

Фактичні обставини, встановлені судами

19 лютого 2019 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Прості займи» укладено кредитний договір № 1904968826595 у режимі онлайн шляхом заповнення в електронній формі заяви-анкети на сайті відповідача, по якій ОСОБА_1 отримав кредит на особисті потреби у розмірі 2 000,00 грн. строком на 16 днів - до 06 березня 2019 року та зобов`язався його повернути і сплатити відсотки у розмірі 0 грн., а при виникненні заборгованості - відсотки за користування кредитом за весь період користування у розмірі 2 % за кожен день користування кредитом (730 % річних або 732 % річних, якщо на період користування кредитом припадає високосний рік). Дата початку нарахування відсотків розпочинається з 19 лютого 2019 року. Позичальник також зобов`язався сплатити неустойку у вигляді штрафу у розмірі 3 % за кожен день користування у межах встановленого строку кредиту та пеню у розмірі 3,64 % від суми заборгованості, починаючи з першого дня заборгованості, на 15-й день - 5,02 %, на 30-й - 7,67 %.

Відповідні відомості містить і паспорт споживчого кредиту, в якому, крім цього, зазначено, що відсоткова ставка є фіксованою, порядок повернення кредиту передбачає 1 платіж у розмірі 2000,00 грн в кінці строку дії договору.

У зазначеній заяві-анкеті на отримання кредиту наявні дані ОСОБА_1 , його прізвище, ім`я та по батькові, серія та номер паспорта, дата та орган його видачі, ідентифікаційний податковий номер, адреса реєстрації та місця проживання, дата народження, номер телефону, відомості про місце роботи, щомісячний дохід та сімейний стан. Також у ній зазначено номер карткового рахунку, на який позичальнику перераховуватимуться кредитні кошти, перші дві цифри якого - 53, останні чотири цифри - 3216.

У пунктах 4-6 заяви-анкети ОСОБА_1 підтвердив, що доступ до заповнення від його імені заяв-анкет на офіційному сайті відповідача (pzaim.zp.ua та www.bistrozaim.ua) належить лише йому, ніякі інші особи не мають можливості скористатись від його імені можливістю отримання інтернет-кредиту у товаристві; всі заяви-анкети, що надходять від його імені на вказані сайти, є дійсними та надані ним особисто: всі заявки на видачу кредитних коштів на його картковий рахунок надані з його особистого мобільного телефону є дійсними та надані ним особисто.

У заяві-анкеті для отримання кредиту зазначено, що позичальник ознайомився та погодився з кредитним договором, Умовами надання та обслуговування кредитів та Правилами про порядок надання коштів у позику, в тому числі, на умовах фінансового кредиту, що розміщені на офіційному сайті ТОВ «Прості займи».

Згідно наданого відповідачем алгоритму укладення договору за допомогою мережі «Інтернет», після подачі відповідної заяви позичальником отримано унікальний код на підтвердження оформлення позики через SМS на мобільний номер, вказаний на сайті відповідача при реєстрації, який було введено позивачем на цьому сайті, підтвердивши подачу заяви-анкети.

Відповідачем прийнято позитивне рішення про надання кредиту та 19 лютого 2019 року через платіжну систему за допомогою ТОВ «ВЕР ФОР ПЕЙ» здійснено переказ кредитних коштів в сумі 2000,00 грн на платіжну картку, вказану позичальником у заяві.

Згідно довідки ТОВ «ВЕЙ ФОР ПЕЙ» на банківську кредитну картку ОСОБА_1 перераховані кошти за кредитним договором у розмірі 2000,00 грн., що підтверджується даними ПАТ «Універсал Банк» про отримання на картку кредиту, останні 4 цифри номера картки отримувача - 3216, власник картки банк Monobank, категорія картки MasterCard, час запиту 19 лютого 2019 року о 16 год 46 хв, тип транзакції P2P_Credit, спосіб оплати CARD TOKEN.

Відповідно до виписки з транзакцій ТОВ «ВЕЙ ФОР ПЕЙ» ОСОБА_1 на рахунок ТОВ «Прості займи» перераховані кошти в рахунок оплати за кредитним договором №1904968826595 з підтвердженням перерахування з картки оплат - останні 4 цифри номера картки отримувача 3216, власник картки банк Monobank, категорія картки MasterCard, час оплати 06 березня 2019 року о 09 год 26 хв, сума - 1,00 грн.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги і матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відмовляючи у задоволенні заявлених позовних вимог ОСОБА_1 суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, виходив із їх необґрунтованості, оскільки позивачем не доведено наявності підстав для визнання правочину недійсним.

Верховний Суд погоджується із відповідними висновками судів першої таапеляційної інстанцій, оскільки вони відповідають нормам чинного законодавства, якими регулюються спірні правовідносини, а також фактичним обставинам справи, встановленим судами на підставі повного, всебічного та об`єктивного дослідження наданих доказів.

Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. (стаття 628 ЦК України).

Статті 6 та 627 ЦК України визначають, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що оспорюваний кредитний договір укладений в електронній формі. Електронні правочини оформлюються шляхом фіксації волі сторін та його змісту. Така фіксація здійснюється за допомогою складання документу, який відтворює волю сторін. На відміну від традиційної письмової форми правочину воля сторін електронного правочину втілюється в електронному документі.

Як вбачається із справи, у заяві-анкеті для отримання кредиту зазначено, що ОСОБА_1 ознайомився та погодився з кредитним договором, Умовами надання та обслуговування кредитів та Правилами про порядок надання коштів у позику, в тому числі, на умовах фінансового кредиту, що розміщені на офіційному сайті pzaim.zp.ua та bistrozaim.ua ТОВ «Прості займи».

У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до частини першої статті 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа.

Згідно частин першої та другої статті 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний підпис є обов`язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписувача електронного документа іншими суб`єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (пункт 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

У статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, порядок укладення електронного договору. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів (стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

У частинах першій та другій статті 639 ЦК України зазначено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Відповідно до частини першої статті 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною (частина перша статті 642 ЦК України).

Згідно частини першої статті 1054 ЦКУкраїни за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити відсотки (частина перша статті 1048 ЦК України).

Як установлено судами попередніх інстанцій, спірний кредитний договір укладений між сторонами в день оформлення та подання ТОВ «Прості займи» ОСОБА_1 відповідної заяви-анкети 19 лютого 2019 року та перерахування йому суми кредиту 2 000,00 грн, а тому доводи ОСОБА_1 щодо непідписання ним договору за допомогою електронного цифрового підпису не можуть бути взяті до уваги, оскільки спірний договір укладено з використанням ним електронного підпису одноразовим ідентифікатором, що відповідає вимогам статті 12 Закону України «Про електронну комерцію».

Крім того, судами правильно встановлено, що заява-анкета на отримання кредиту містить персональні дані ОСОБА_1 , зокрема, його паспортні дані та номер картки платника податків, які відповідають копіям його паспорта та картки платника податків, які наявні в матеріалах справи. Однак, доказів внесення цих даних до анкети-заяви не ОСОБА_1 , а іншою особою, зокрема, звернення до правоохоронних органів у зв`язку із такими обставинами, ним до суду не надано.

Статтями 16 203 215 ЦК України передбачено, що для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.

Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частинами першою, другою та п`ятою статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

Завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. (частина перша статті 2 ЦПК України).

Стаття 76 ЦПК України визнає доказами будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (стаття 77 ЦПК України).

Відповідно до статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

З наданого відповідачем алгоритму укладення кредитного договору вбачається, що без ознайомлення з Умовами надання та обслуговування кредитів та Правилами про порядок надання коштів у позику, подальше укладення електронного договору кредиту на сайті є неможливим.

Отже, заповненням анкети-заяви позичальник підтвердив прийняття відповідних умов надання кредиту, які діяли станом на 19 лютого 2019 року, а також засвідчив, що він повідомлений кредитодавцем у встановленій законом формі про всі умови, повідомлення про які є необхідним відповідно до вимог чинного законодавства України.

Верховний Суд також відхиляє доводи позивача, що сторони не досягли однозначного розуміння щодо розміру відсоткової ставки та порядку її нарахування, оскільки в договорі визначено, що розмір відсотків складає 2 % на день за кожен день користування кредитом, водночас також вказано, що позичальник зобов`язаний сплатити відсотки - 0 грн., а також що положення договору про встановлення 2 % на день слід визнати недійсними відповідно до законодавства про захист прав споживачів, зважаючи на таке.

Як вбачається зі змісту заяви-анкети від 19 лютого 2019 року сторонами погоджено, що при виникненні заборгованості позичальник зобов`язується сплатити відсотки за користування кредитом за весь період користування у розмірі 2 % за кожен день користування кредитом (730% річних або 732% річних, якщо на період користування кредитом припадає високосний рік); дата початку нарахування процентів починається з 19 лютого 2019 року.

Отже, з дня отримання кредиту (та неповернення його в день отримання), позичальник має перед позивачем заборгованість, на яку нараховуються відсотки у розмірі 2 % на день.

Матеріали справи та встановлені судом обставини не дають підстав вважати, що дії відповідача при укладенні спірного кредитного договору суперечили волевиявленню позивача, а також про наявність у таких діях умислу, який був спрямований на введення споживача в оману.

Виходячи з оплатного характеру кредитного договору, відсутні підстави вважати, що умови договору про сплату відсотків за користування кредитом, є несправедливими та призводять до дисбалансу прав та обов`язків сторін договору, оскільки вказаний розмір відсоткової ставки погоджено за домовленістю сторін у заяві-анкеті.

У матеріалах справи відсутній розрахунок заборгованості ОСОБА_1 по спірному кредитному договору, за яким підлягає сплаті розмір відсотків, що перевищує 50 % суми кредиту, що згідно із статтею 18 Закону України «Про захист прав споживачів» може бути визнано несправедливою умовою договору. Слід також зазначити, що після спливу визначеного договором строку кредитування, право кредитодавця нараховувати передбачені цим договором відсотки припиняється, що відповідає правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (касаційне провадження № 14-10цс18).

Однак, Верховний Суд вважає обґрунтованими доводи касаційної скарги щодо визнання недійсним умов спірного договору в частині обов`язку позичальника сплачувати відповідні суми неустойки у вигляді штрафу та пеню враховуючи наступне.

Зі змісту спірного договору вбачається, що сторони передбачили у ньому, що позичальник зобов`язався сплатити неустойку у вигляді штрафу у розмірі 3 % за кожен день користування у межах встановленого строку кредиту та пеню у розмірі 3,64 % від суми заборгованості, починаючи з першого дня заборгованості, на 15-й день - 5,02 %, на 30-й - 7,67 %.

Як було зазначено вище, зміст правочину не може суперечити цьому ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (частина перша статті 203 ЦК України). Недотримання цих вимог може бути підставою для визнання недійсним такого правочину (стаття 215 ЦК України).

Згідно із статтею 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Відповідно до статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Для кваліфікації умов договору як несправедливих необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві, а у випадку визнання окремого положення договору несправедливим може бути визнано недійсним або змінено саме це положення, а не сам договір.

Подібні правові висновки щодо застосування вищезазначених норм ЦК України та Закону України «Про захист прав споживачів» у спірних правовідносинах викладені у постановах Верховного Суду: від 06 грудня 2019 року в справі № 664/1261/16-ц (касаційне провадження № 61-25248св18), від 27 січня 2020 року в справі № 754/6091/18 (касаційне провадження № 61-11473св19).

Згідно із частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Як зазначено у договорі кредиту, сторони визначили, що позичальник сплачує неустойку у вигляді штрафу у розмірі 3 % за кожен день користування у межах встановленого строку кредиту.

Згідно з частиною другою статті 549 ЦК України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Штраф є особливим видом відповідальності за неналежне виконання зобов`язання, яка має на меті, крім відшкодування збитків після вчиненого порушення щодо виконання зобов`язання, додаткову стимулюючу функцію для добросовісного виконання зобов`язання.

Окрім того, до моменту вчинення порушення штрафвідіграє забезпечувальну функцію і, навпаки, з моменту порушення - є мірою відповідальності.

Відповідно до частини другої статті 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі.

Встановлення штрафу у договорі є санкцією за невиконання стороною своїх зобов`язань за кредитним договором, укладеним між позивачем і фінансовою установою.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін)(частина перша статті 530 ЦК України).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом(частина перша статті 612 ЦК України).

Таким чином, стягнення штрафу як одного із видів неустойки може мати місце у випадку прострочення виконання зобов`язання, однак не може застосовуватися до часу відсутності факту прострочення боржником виконання свого зобов`язання.

Умова спірного кредитного договору в частині обов`язку ОСОБА_1 сплачувати неустойку у вигляді штрафу в розмірі 3 % за кожен день користування у межах встановленого строку кредиту за відсутності прострочення по його поверненню є несправедливою та суперечить принципу розумності та добросовісності, а тому підлягає визнанню недійсною.

У частині третій статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Встановлення сторонами умови кредитного договору в частині обов`язку позичальника сплачувати пеню, а саме, у розмірі 3,64 % від суми заборгованості, починаючи з першого дня заборгованості, на 15-й день - 5,02 %, на 30-й - 7,67 %, що становить до 2 703,38 % на рік (14*3,64+15*5,02+336*7,67), є несправедливою у розумінні статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника, як споживача послуг відповідача, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за кредитним договором.

У зв`язку із цим, також підлягає визнанню недійсною умова спірного кредитного договору в частині обов`язку позичальника сплачувати пеню у вищезазначених розмірах.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно із частиною першою статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Зважаючи на те, що внаслідок неправильного застосування норм матеріального права суди попередніх інстанцій помилково відмовили в повному обсязі у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , Верховний Суд дійшов висновку про скасування рішення Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 26 вересня 2019 року та постанови Харківського апеляційного суду від 03 грудня 2019 року, з ухваленням нового рішення про задоволення позову частково, а саме, визнання недійсними умов кредитного договору № 1904968826595 від 19 лютого 2019 року, який укладений між ТОВ «Прості займи» та ОСОБА_1 , про обов`язки позичальника сплачувати неустойку у вигляді штрафу 3 % за кожен день користування у межах встановленого строку кредиту та пеню у розмірі 3,64 % від суми заборгованості, починаючи з першого дня заборгованості, на 15-й день - 5,02 %, на 30-й - 7,67 %.

Щодо судових витрат

Відповідно до частини шостої статті 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що споживачі, в тому числі, фінансових послуг, звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов`язані з порушенням їх прав.

Таким чином, ОСОБА_1 звільнений від сплати судового збору у даній справі.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях, із ТОВ «Прості займи» на користь держави слід стягнути судовий збір, який мала б сплатити сторона позивача в судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій (за подання позову щодо однієї немайнової вимоги, апеляційної та касаційної скарг за оскарження рішень судів у частині вирішення такої вимоги), у розмірі 3 457,80 грн (768,40+768,40*150 %+768,40*200 %).

Керуючись статтями 141, 400, 409, 411, 412, 416ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково

Рішення Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 26 вересня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 03 грудня 2019 року скасувати, ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Прості займи» про визнання недійсним кредитного договору задовольнити частково.

Визнати недійсними умови кредитного договору № 1904968826595 від 19 лютого 2019 року, який укладений між ТОВ «Прості займи» та ОСОБА_1 , про обов`язки позичальника сплачувати неустойку у вигляді штрафу 3 % за кожен день користування у межах встановленого строку кредиту та пеню у розмірі 3,64 % від суми заборгованості, починаючи з першого дня заборгованості, на 15-й день - 5,02 %, на 30-й - 7,67 %.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Прості займи» на користь держави судовий збір у сумі 3 457,80 грн (три тисячі чотириста п`ятдесят сім гривень вісімдесят копійок).

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська

Судді: В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

С. Ю. Мартєв

В. А. Стрільчук