Постанова

Іменем України

15 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 626/601/19

провадження № 61-14001св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Приватне аграрно-орендне підприємство «Промінь»,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення сторін касаційну скаргу Приватного аграрно-орендного підприємства «Промінь» на постанову Харківського апеляційного суду від 18 червня 2019 року у складі колегії суддів: Маміної О. В., Кругової С. С., Пилипчук Н. П.,

ВСТАНОВИВ:

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги Приватного аграрно-орендного підприємства «Промінь» на постанову Харківського апеляційного суду від 18 червня 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Приватного аграрно-орендного підприємства «Промінь» (далі - ПАОП «Промінь») про розірвання договору оренди землі у зв`язку зі зміною власника.

Позовна заява мотивована тим, що він є власником земельної ділянки з кадастровим номером 6323381200:14:000:0079 загальною площею 5,19 га, що розташована на території Кобзівської сільської ради Красноградського району Харківської області, яку він успадкував за законом після смерті ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Зазначає, що ця земельна ділянка відповідно до договору від 01 листопада 2006 року № 555, укладеного з ОСОБА_2 , перебуває в оренді ПАОП «Промінь» строком на 25 років. ОСОБА_1 має намір, як новий власник, самостійно використовувати земельну ділянку і отримувати дохід, оскільки сума орендної плати є недостатньою і не відповідає його потребам. Договором оренди передбачено підстави розірвання договору у зв`язку з переходом права власності на цю земельну ділянку до іншої особи.

У зв`язку з тим що право власності на земельну ділянку перейшло до нього, а подальше використання земельної ділянки на умовах, запропонованих ПАОП «Промінь», є невигідним, позивач звернувся із вказаним позовом до суду.

На підставі вказаного ОСОБА_1 просив розірвати договір оренди землі від 01 листопада 2006 року № 555, який укладений між ОСОБА_2 та ПАОП «Промінь» і зареєстрований 23 березня 2007 року за № 040769800196, строком на 25 років, на земельну ділянку загальною площею 5,19 га, кадастровий номер 6323381200:14:000:0079, яка належала ОСОБА_2 відповідно до державного акта ІІ-ХР № 059892, виданого 22 серпня 2001 року.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Красноградського районного суду Харківської області від 03 квітня 2019 року (у складі судді Дудченко В. О.) у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що право позивача було порушено та наявні правові підстави для розірвання договору оренди земельної ділянки, який був укладений між ОСОБА_2 та ПАОП «Промінь», у зв`язку з переходом права власності на земельну ділянку до іншої особи. Проте позивач пропустив трирічний строк позовної давності, про застосування якого заявив відповідач, тому немає підстав для задоволення позову.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Харківського апеляційного суду від 18 червня 2019 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено.

Розірвано договір оренди земельної ділянки № 555 від 01 листопада 2006 року, кадастровий номер 6323381200:14:000:0079, площею 5,19 га, призначеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Кобзівської сільської ради Красноградського району Харківської області, укладений між ОСОБА_2 та ПАОП «Промінь», який зареєстровано 23 березня 2007 року за № 040769800196 Красноградським районним відділом Харківської регіональної філії Державного підприємства «Центр ДЗК при державному комітеті України по земельних ресурсах».

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що немає підстав вважати строк позовної давності таким, що сплинув.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у липні 2019 року до Верховного Суду, ПАОП «Промінь», посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення місцевого суду.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що на момент звернення до суду із цим позовом строк позовної давності сплинув.

Доводи інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 зазначає, що суд апеляційної інстанції правильно визначив початок перебігу строку давності з моменту, коли особа довідалася або могла довідатися про порушене право та таке підтверджується саме можливістю реалізувати своє право на звернення до суду.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України тут і далі в редакції, що діяла на час подання касаційної скарги, що розглядається, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 20 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою в указаній справі та витребувано матеріали цивільної справи.

09 вересня 2019 року вказану справу передано на розгляд до Верховного Суду.

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 26 грудня 2019 року справу призначено до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд встановив, що між ОСОБА_2 та ПАОП «Промінь» 01 листопада 2006 року укладений договір оренди земельної ділянки № 555 , кадастровий номер 6323381200:14:000:0079 загальною площею 5,19 га, що розташована на території Кобзівської сільської ради Красноградського району Харківської області.

Згідно з пунктом 1.1 договору оренди орендодавець надає, а орендар приймає в строкове, платне користування земельну ділянку.

Відповідно до пункту 3.1 договір укладено сторонами на 25 років починаючи з дня його державної реєстрації.

Пунктом 14.5 договору оренди земельної ділянки передбачено, що підставою для зміни або розірвання договору є перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи, а також реорганізація юридичної особи - орендаря.

ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , по Ѕ частці її майна успадкували її син ОСОБА_1 , який 02 серпня 2010 року отримав свідоцтво про право на спадщину за законом, та чоловік померлої - ОСОБА_3 .

Відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно своє право власності на земельну ділянку позивач зареєстрував 23 жовтня 2015 року.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною першою статті 93 ЗК України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Відповідно до частини першої статті 6 Закону України «Про оренду землі» (у редакції, чинній на момент укладення договору оренди землі) орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених ЗК України ЦК України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

У статті 13 Закону України «Про оренду землі» надано визначення договору оренди. Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно з частиною першою статті 19 Закону України «Про оренду землі» строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін.

Відповідно до частини першої статті 407 ЦК України право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.

Отже, користуватися земельною ділянкою приватної власності можливо на праві оренди, підставою для якої є договір, відповідно до якого сплачується орендна плата.

Статтею 31 ЗК України визначено, що договір оренди землі припиняється в разі: закінчення строку, на який його було укладено; викупу земельної ділянки для суспільних потреб та примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності в порядку, встановленому законом; поєднання в одній особі власника земельної ділянки та орендаря; смерті фізичної особи - орендаря, засудження його до позбавлення волі та відмови осіб, зазначених у статті 7 цього Закону, від виконання укладеного договору оренди земельної ділянки; ліквідації юридичної особи - орендаря; відчуження права оренди земельної ділянки заставодержателем; набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій іншою особою земельній ділянці; припинення дії договору, укладеного в рамках державно-приватного партнерства (щодо договорів оренди землі, укладених у рамках такого партнерства).

Перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи (у тому числі в порядку спадкування), реорганізація юридичної особи - орендаря не є підставою для зміни умов або припинення договору, якщо інше не передбачено договором оренди землі (частина четверта статті 32 Закону України «Про оренду землі»).

Відповідно до частини першої статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

Разом з тим незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п`ята статті 1268 ЦК України).

Частиною першою статті 1297 ЦК України (в редакції, чинній на час відкриття спадщини після померлої ОСОБА_2 ) передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Отже, спадкоємець, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, є її власником з часу її відкриття, а документом для підтвердження права власності на спадкове майно є свідоцтво про право на спадщину, отримане в установленому законодавством порядку.

При цьому встановлено, що позивач свідоцтво про право на спадщину за законом отримав 02 серпня 2010 року, а своє право власності на спірну земельну ділянку у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстрував 23 жовтня 2015 року.

Відповідно до пункту 14.5 договору оренди земельної ділянки від 01 листопада 2006 року № 555 дія договору припиняється шляхом його розірвання, зокрема, при переході права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи.

Суд першої інстанції правильно встановив, що, виходячи із змісту пункту 14.5 договору оренди земельної ділянки від 01 листопада 2006 року № 555 та з огляду на частину четверту статті 32 Закону України «Про оренду землі», ОСОБА_1 мав підстави для зміни або розірвання договору у зв`язку з переходом права власності в порядку спадкування на орендовану земельну ділянку до іншої особи.

При цьому місцевий суд вказав, що особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу в межах строку позовної давності.

Так, ввідповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Суть позовної давності полягає в тому, що цей інститут забезпечує визначеність і стабільність цивільних правовідносин. Він дисциплінує учасників цивільного обігу, стимулює їх до активності у здійсненні належних їм прав, зміцнює договірну дисципліну, сталість господарських відносин.

Для обчислення позовної давності застосовують загальні положення про обчислення строків, що містяться в статтях 252-255 ЦК України.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Частиною першою статті 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно з частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Установлено, що сторони у договорі оренди землі врегулювали спірні відносини відповідно до диспозитивних приписів частини четвертої статті 32 Закону України «Про оренду землі» таким чином, що перехід права власності на предмет оренди (орендовану земельну ділянку) є підставою для розірвання договору (пункт 14.5 договору).

Отже, перехід права власності на предмет оренди (орендовану земельну ділянку) не спричиняє автоматичного припинення спірних договірних правовідносин, а лише створює правову ситуацію, у якій кожна із сторін договору має право вимагати його розірвання, адресуючи цю вимогу іншій стороні. Іншими словами, відповідне положення договору закріплює відкладальну (суспензивну), а не скасувальну (резолютивну) умову у сенсі статті 212 ЦК України, а сам факт зміни власника предмета оренди (орендованої земельної ділянки) є правозмінюючим, а не правоприпиняючим юридичним фактом.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Усі три вказаних категорії є складовими більш широкого поняття «підстав захисту суб`єктивного цивільного права».

Порушенням суб`єктивного цивільного права є протиправна дія (бездіяльність) особи, яка має наслідком припинення належного іншій особі суб`єктивного цивільного права або обмеження свободи його реалізації як повністю, так і частково. Невизнанням суб`єктивного цивільного права є дія чи бездіяльність особи, яка являє собою заперечення існування суб`єктивного цивільного права іншої особи, але не має ознак порушення права. Оспорюванням суб`єктивного цивільного права є дія чи бездіяльність особи, яка полягає у запереченні належності або обсягу відповідного суб`єктивного цивільного права без ознак його порушення.

Таким чином, зміна спірних правовідносин у вигляді виникнення на боці кожної із сторін договору оренди землі права вимагати його розірвання внаслідок зміни власника орендованої земельної ділянки сама по собі не свідчить, що будь-яке суб`єктивне цивільне право та/або законний інтерес сторони цього договору (у тому числі й позивача у справі) якимось чином порушені, не визнаються чи оспорюються.

Із наведеного випливає, що підстава для захисту права ОСОБА_1 виникла тоді, коли відповідач своєю відмовою розірвати спірний договір оренди землі створив перешкоди реалізації позивачем належного йому права вимагати такого розірвання.

За таких обставин апеляційний суд правильно пов`язав початок перебігу строку позовної давності з моментом, коли ПАОП «Промінь» відмовилось розірвати спірний договір оренди земельної ділянки та продовжило користуватися нею.

З огляду на зазначене доводи касаційної скарги щодо пропуску строку позовної давності є необґрунтованими.

Разом із тим згідно з частиною третьою статті 400 ЦПК України, суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).

Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність (пункт 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004).

Однією із загальних засад цивільного законодавства пункт 6 статті 3 ЦК України визначає добросовісність - певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 застосувала доктрину venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка ґрунтується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).

Основу доктрини venire contra factum proprium становить принцип добросовісності. Так, у статті I.-1:103 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказано, що поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Установлено, що позивач у справі протягом значного періоду часу (майже 9 років) отримував від відповідача платежі, належні йому за договором оренди земельної ділянки № 555 від 01 листопада 2006 року, підтверджуючи тим самим наявність між сторонами договірних правовідносин, які продовжуються у відповідності до цього договору.

Очевидно, що дії позивача, який став новим власником земельної ділянки після смерті ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 02 серпня 2010 року, тривалий час виконував свої зобов`язання та користувався правами, передбаченими договором оренди земельної ділянки від 01 листопада 2006 року № 555, а згодом, зі спливом значного часу, у березні 2019 року, пред`явив позов про розірвання цього договору оренди, суперечать його попередній поведінці і є недобросовісними.

Отже, заявляючи відповідний позов про розірвання договору оренди землі з мотивів зміни власника ділянки після тривалого мовчання з цього приводу, позивач хоча й використовує належне йому право, але як новий власник майна та орендодавець у спірних правовідносинах діє недобросовісно, зловживаючи своїм правом, діє всупереч доктрині «venire contra factum proprium».

Створення в орендаря відчуття (протягом дев`яти років), що орендодавець не буде користуватись своїм правом на припинення договору та самостійно використовувати земельну ділянку і отримувати з неї дохід, може мати наслідком застосування доктрини непротирічної поведінки. Адже своєю поведінкою новий орендодавець створює в іншої сторони видимість направленості своєї волі на збереження орендних відносин, тобто орендар з огляду на тривалу бездіяльність орендодавця міг обґрунтовано покладатися на стабільність спірного правовідношення.

Правопорядок має забезпечити захист розумно сформованих під впливом цієї видимості очікувань і не дозволяти іншій стороні в подальшому ігнорувати створену видимість та діяти всупереч їй.

Отже, якщо виходити з цього принципу, то дійсно можна вважати, що орендодавця протягом дев`яти років влаштовували всі істотні умови договору оренди, він отримував вчасно орендну плату і ніяких дій щодо реалізації права на розірвання договору не здійснював, що свідчить про його погодження з умовами складеного спадкодавцем договору оренди.

При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п`ятою цієї статті, суд може зобов`язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом (частини четверта, шоста статті 13 ЦК України).

Відповідно до частини третьої статті 16 ЦК України суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п`ятої статті 13 цього Кодексу.

За таких умов, відповідно до положень пункту 6 частини першої статті 3, частин четвертої і шостої статті 13, частини 3 статті 16 ЦК України та, застосувавши доктрину venire contra factum proprium (заборона суперечливої поведінки), найбільш розумним і справедливим буде відмовити позивачу в захисті його права внаслідок зловживання ним таким правом, захистивши тим самим право добросовісної сторони - орендаря.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного по суті висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Разом з тим, відмовляючи у задоволенні позовних вимог у зв`язку зі спливом позовної давності, місцевий суд не врахував, що позовні вимоги є необґрунтованими, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову, а тому позовна давність застосована до необґрунтованого позову безпідставно.

У зв`язку із зазначеним, оскільки підстав для застосування позовної давності немає, у задоволенні позову слід відмовити з інших підстав.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до частини четвертої статті 412 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

З огляду на вищенаведене постанова апеляційного суду підлягає скасуванню, а рішення місцевого суду - зміні шляхом викладення його мотивувальної частини у редакції цієї постанови.

Керуючись статтями 400 409 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватного аграрно-орендного підприємства «Промінь» задовольнити частково.

Постанову Харківського апеляційного суду від 18 червня 2019 року скасувати.

Рішення Красноградського районного суду Харківської області від 03 квітня 2019 року змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: С. Ю. Бурлаков

А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун