Постанова

Іменем України

10 березня 2021 року

м. Київ

справа № 629/1748/20

провадження № 61-11512св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М., Тітова М. Ю. (суддя-доповідач),

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1 ,

заінтересована особа - Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області в особі Лозівського районного відділу Державної міграційної служби України в Харківській області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (письмового провадження) касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 24 квітня 2020 року в складі судді Харабадзе К. Ш. та постанову Харківського апеляційного суду від 30 червня 2020 рокув складі колегії суддів: Бурлака І. В., Хорошевського О. М., Яцини В. Б.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст вимог

У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, у якій просив встановити факт його постійного проживання на території України станом на 13 листопада 1991 року.

Свої вимоги обґрунтував тим, що він народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в місті Ташкенті Узбекської Радянської Соціалістичної Республіки, де закінчив середню школу та навчався в училищі, а також вперше отримав паспорт громадянина Союзу Радянських Соціалістичних Республік, який в подальшому втратив.

У період з 1986 року по 1988 рік він проходив строкову службу в лавах Радянської армії, а після повернення, у 1989 році, переїхав до України в Одеську область та з цього часу він територію України не залишав, постійно проживаючи та працюючи в Україні.

Вказував, що встановлення факту постійного проживання на території України станом на 13 листопада 1991 року необхідне йому для підтвердження його належності до громадянства України та отримання паспорту громадянина України.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 24 квітня 2020 року, залишеною без змін постановою Харківського апеляційного суду від 30 червня 2020 року, відмовлено у відкритті провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України.

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що заява ОСОБА_1 про встановлення факту постійного проживання на території України не підлягає розгляду в судах у порядку окремого провадження, так як встановлення цього факту має іншу процесуальну процедуру. Разом з тим, заявник таку процедуру не пройшов, до належних компетентних органів Управління Державної міграційної служби України не звертався, а тому відсутні підстави для відкриття провадження у справі.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У липні 2020 року ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 24 квітня 2020 року та постанову Харківського апеляційного суду від 30 червня 2020 року й направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

В обґрунтування вимог касаційної скарги зазначає, що висновок судів попередніх інстанцій про відмову у відкритті провадження у справі є безпідставним, оскільки встановлення юридичного факту постійного проживання особи на території України відноситься до виключної компетенції судів загальної юрисдикції, про що свідчить, зокрема, постанова Верховного Суду від 06 травня 2020 року в справі № 365/762/17.

Вказує, що його заява про встановлення факту постійного проживання на території України достатньо обґрунтована, у заяві він зазначав, що встановлення цього факту необхідно йому для підтвердження належності до громадянства України, а тому відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України повинна розглядатися у порядку окремого провадження в Лозівському міськрайонному суді Харківської області.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 25 серпня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

24 вересня 2020 року справу № 629/1748/20 передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 23 лютого 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (частина друга статті 389 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною першою статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України передбачено, що суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Частиною другою статті 315 ЦПК України передбачено, що в судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини першої статті 3 Закону України «Про громадянство України» громадянами України є усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України; особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України «Про громадянство України» (13 листопада 1991 року) проживали в Україні і не були громадянами інших держав.

Пунктом 3 частини другої статті 9 Закону України «Про громадянство України» визначено, що безперервне проживання на законних підставах на території України протягом останніх п`яти років є однією з умов прийняття до громадянства України.

Згідно з пунктом 9 Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженого Указом Президента України від 27 березня 2001 року № 215, для встановлення належності до громадянства України відповідно до пункту 2 частини першої статті 3 Закону України «Про громадянство України» особа, яка проживала на території України за станом на 13 листопада 1991 року і перебувала у громадянстві колишнього СРСР, але не має у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт її проживання в Україні на зазначену дату, подає:

а) заяву про встановлення належності до громадянства України;

б) копію паспорта громадянина колишнього СРСР. У разі відсутності паспорта громадянина колишнього СРСР подається довідка територіального підрозділу Державної міграційної служби України про встановлення особи та про те, що за станом на 13 листопада 1991 року особа перебувала в громадянстві колишнього СРСР (за наявності документів, що підтверджують зазначений факт);

в) судове рішення про встановлення юридичного факту проживання особи на території України за станом на 13 листопада 1991 року.

Отже, одним із документів на підтвердження обставин для встановлення належності до громадянства України є рішення суду, яким підтверджується факт проживання особи на території України за станом на 13 листопада 1991 року.

Таким чином, законом передбачено встановлення в судовому порядку юридичних фактів щодо виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, до яких відносяться і факти, що породжують право особи на встановлення належності до громадянства України.

За викладених обставин, вимоги ОСОБА_1 про встановлення факту його постійного проживання на території України за станом на 13 листопада 1991 року можуть бути предметом розгляду в судах у порядку, передбаченому главою 6 розділу IV ЦПК України, а тому висновок судів попередніх інстанцій про відмову у відкритті провадження у справі є помилковим.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Частиною шостою статті 411 ЦПК України передбачено, що підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

Згідно з частиною четвертою статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити, ухвалу Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 24 квітня 2020 року та постанову Харківського апеляційного суду від 30 червня 2020 рокускасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 24 квітня 2020 року та постанову Харківського апеляційного суду від 30 червня 2020 року скасувати, справу передати для вирішення питання про відкриття провадження у справі.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. І. КратСудді:Н. О. Антоненко Є. В. Краснощоков М. М. Русинчук М. Ю. Тітов