Постанова

Іменем України

31 березня 2020 року

м. Київ

справа № 630/588/17

провадження № 61-40350св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Усика Г. І. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,

учасники справи:

позивач - Комунальний заклад «Люботинська спеціалізована школа-інтернат І-ІІІ ступенів «Дивосвіт» Харківської обласної ради,

відповідач - ОСОБА_1 ,

третя особа - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Комунального закладу «Люботинська спеціалізована школа-інтернат І-ІІІ ступенів «Дивосвіт» Харківської обласної ради на постанову Апеляційного суду Харківської області від 11 червня 2018 року у складі колегії суддів: Хорошевського О. М., Кружиліної О. А., Яцини В. Б.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2017 року Комунальний заклад «Люботинська спеціалізована школа-інтернат І-ІІІ ступенів «Дивосвіт» Харківської обласної ради (далі - КЗ «Люботинська спеціалізована школа-інтернат «Дивосвіт») звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_2 , про виселення, зняття з реєстрації.

На обгрунтування позовних вимог зазначав, що в оперативному управлінні учбового закладу знаходяться приміщення навчального корпусу та житлові приміщення гуртожитку, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . З 20 вересня 1983 року по 1996 рік відповідач був зареєстрований та проживав разом із своєю сім`єю у гуртожитку для дітей-сиріт. Приміщення, які займає відповідач не мають статусу службових приміщень, а тому у порушення статті 58 Житлового кодексу Української РСР (далі - ЖК Української РСР) відповідач разом із своєю сім`єю з 1996 року продовжує займати житлові приміщення № 2.1-2.7 загальною площею 59 кв. м у навчальному корпусі школи-інтернату без будь-яких правових підстав.

Посилаючись на те, що Харківською обласною радою ордер про надання жилого приміщення відповідачу не видавався, а тому відповідач та члени його сім`ї безпідставно займають спірні житлові приміщення, позивач, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив виселити ОСОБА_1 із житлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , без надання іншого жилого приміщення та зняти його з реєстрації за вказаною адресою.

У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з зустрічним позовом до КЗ «Люботинська спеціалізована школа-інтернат «Дивосвіт» про визнання права користування житловим приміщенням.

На обгрунтування позовних вимог зазначав, що він є пенсіонером, інвалідом ІІ групи, має трудовий стаж 46 років, з яких 30 років, а саме, з 1983 року по 2013 рік працював у Люботинській спеціалізованій школі-інтернаті для дітей-сиріт. У вересні 1983 року адміністрацією навчального закладу йому було надано для проживання житлове приміщення у спальному корпусі та зареєстровано місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 . У 1994 році директором школи-інтернату за погодженням із профспілковим комітетом йому було надано приміщення у навчальному корпусі площею 43,4 кв. м для проживання разом із сім`єю. У подальшому, у 1997 році, адміністрацією школи-інтернату за погодженням із профспілковим комітетом йому були надані додаткові приміщення площею 15,6 кв. м. Він неодноразово звертався до учбового закладу для отримання доказів на підтвердження правомірності його проживання у спірному житловому приміщенні, однак відповідачем йому було відмовлено. Звертав увагу, що приміщення, що перебувають у його користуванні фактично є житловими, мають відокремлений вихід, обладнані необхідними комунікаціями, на його ім`я відкритий особовий рахунок, протягом усього часу він сплачує комунальні послуги за користування зазначеними приміщеннями. Вказував на те, що позов КЗ «Люботинська спеціалізована школа-інтернат «Дивосвіт» про його виселення поданий поза межами позовної давності, оскільки учбовий заклад визнавав факт його проживання у спірному житловому приміщенні з 1997 року.

Посилаючись на наведене, позивач просив визнати за ним право користування житловим приміщенням № 2.1-2.7 громадського будинку (школа) за адресою:

АДРЕСА_1 .

Короткий зміст ухвалених судових рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Люботинського міського суду Харківської області від 05 квітня

2018 року в задоволенні позову КЗ «Люботинська спеціалізована школа-інтернат «Дивосвіт» відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 право користування житловими приміщеннями

№ 2-1.-2-7 у громадському будинку літ. А-3 (школа), розташовані за адресою:

АДРЕСА_1 .

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 у встановленому законом порядку отримав у користування спірні житлові приміщення № 2-1.-2-7 у громадському будинку літ. А-3 (школа), розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , які він з 1983 року займає разом із своєю сім`ю. Оцінивши надані сторонами докази у їх сукупності, суд дійшов висновку, що надання відповідачеві жилих приміщень у відомчому житловому фонді будинку, який до 2003 року знаходився у розпорядженні школи-інтернату, відбулося з дотриманням вимог статті 52 ЖК Української РСР, сама по собі відсутність документального підтвердження, зокрема, рішення адміністрації та профспілкового комітету про надання ОСОБА_1 у користування спірних приміщень, не свідчить про незаконність їх зайняття відповідачем, а тому позовні вимоги КЗ «Люботинська спеціалізована школа-інтернат «Дивосвіт» про виселення відповідача та зняття його з реєстрації задоволенню не підлягають, натомість наявні підстави для задоволення зустрічного позову ОСОБА_1 про визнання за ним права користування зазначеними житловими приміщеннями.

Постановою Апеляційного суду Харківської області від 11 червня 2018 року апеляційну скаргу КЗ «Люботинська спеціалізована школа-інтернат «Дивосвіт» задоволено частково, рішення Люботинського міського суду Харківської області від 05 квітня 2018 року скасовано, ухвалено нове судове рішення про відмову в задоволенні первісного і зустрічного позовів.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що з 2003 року будівля школи-інтернату передана до власності територіальної громади. До 2003 року житловий будинок АДРЕСА_1 належав до відомчого житлового фонду, його розпорядником був КЗ «Люботинська спеціалізована школа-інтернат «Дивосвіт», однак у матеріалах справи відсутні будь-які відомості про правовий статус житлових приміщень, якими користується ОСОБА_1 (службове, приміщення в гуртожитку тощо), а тому позовні вимоги КЗ «Люботинська спеціалізована школа-інтернат «Дивосвіт» не підлягають задоволенню.

Ураховуючи, що ОСОБА_1 у 1983 році, як працівнику Люботинської спеціалізованої школи-інтернату, були надані у користування спірні житлові приміщення, правовий статус яких є невизначеним, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання за ним у судовому порядку права користування зазначеними житловими приміщеннями.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У липні 2018 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга КЗ «Люботинська спеціалізована школа-інтернат «Дивосвіт», у якій заявник просив скасувати постанову Апеляційного суду Харківської області від 11 червня

2018 року в частині відмови у задоволенні його позовних вимог та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову в цій частині, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована посиланням на те, що апеляційний суд неповно з`ясував обставини справи, не надав належної правової оцінки наявним у матеріалах справи доказам та доводам позивача про відсутність у відповідача спеціального ордеру, який є єдиною підставою для зайняття житлових приміщень у школі-інтернаті. Суд не прийняв до уваги відповідь Департаменту науки та освіти Харківської обласної ради від 01 серпня 2017 року, згідно якої відсутні відомості про прийняття у встановленому законодавством порядку рішення про надання відповідачу житла та видачу ордера, а тому суд безпідставно не застосував правову позицію, висловлену в постанові Верховного Суду України від 22 червня 2017 року у справі № 6-2010цс16, відповідно до якої такими, що самоправно зайняли жиле приміщення вважаються особи, які до нього самовільно вселилися без будь-яких підстав, а саме без відповідного рішення про надання їм цього приміщення та відповідного ордера на житлове приміщення. Сам по собі факт реєстрації відповідача у спірних житлових приміщеннях за відсутності документу, що підтверджує право користування ними, не може свідчити про законність зайняття ним цих приміщень, оскільки інститут реєстрації місця проживання фактично з`явився лише у 2003 році, а тому відмітка у паспорті ОСОБА_1 про реєстрацію його місця проживання є пропискою, яка на той час була засобом регулювання та контролю за пересуванням сільського населення всередині країни, що відповідно до положень статті 58 ЖК Української РСР не є підставою для вселення у спірні житлові приміщення. Сама по собі оплата комунальних послуг також не свідчить про правомірність зайняття цих житлових приміщень. Висновки суду про те, що позивач не надав доказів на підтвердження статусу житлових приміщень, якими користується відповідач є неспроможними, оскільки незалежно від того який статус (службове приміщення, гуртожиток тощо) має житлове приміщення, яким користується відповідач разом із своєю сім`єю, у нього відсутні законні підстави для їх зайняття.

Відзив на касаційну скаргу подано не було.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 27 липня 2018 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу з місцевого суду.

Справа надійшла на адресу суду касаційної інстанції та передана 07 вересня

2018 року для розгляду колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на момент подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України (у редакції, чинній на момент подання касаційної скарги) під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Постанова суду апеляційної інстанції у частині вирішення зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 про визнання права користування житловим приміщенням заявником не оскаржується, а тому в цій частині у касаційному порядку не переглядається.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

Судами установлено, що з 15 серпня 1983 року ОСОБА_1 працював на посаді вчителя фізичного виховання в Люботинській обласній школі-інтернаті для дітей-сиріт.

З 20 вересня 1983 року ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

На підставі договору від 23 червня 2003 року №105 приміщення школи перебуває на балансі Комунального закладу «Люботинська спеціалізована школа-інтернат І-ІІІ ступенів «Дивосвіт» Харківської обласної ради та закріплено за ним на праві оперативного управління.

Згідно копії технічного паспорту, виготовленого КП «Люботинське БТІ» станом на 23 березня 2011 року, за адресою: АДРЕСА_1 , розташована будівля школи, літ. «А-3», власником якої є територіальні громади сіл, селищ, міст Харківської області в особі Харківської обласної ради. В експлікації приміщень будівлі школи окремо зазначені приміщення, які утворюють квартиру загальною площею 59,00 кв. м, у тому числі, житловою площею 39,50 кв. м (№ 2-1 - коридор, № 2-2 - ванна, № 2-3, 2-4, 2-5 - житлові кімнати, № 2-6, 2-7 - коридори).

Наказом від 14 жовтня 2013 року № 260-к ОСОБА_1 звільнений з займаної посади на підставі пункту 1 статті 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) за угодою сторін.

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обгрунтування

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга КЗ «Люботинська спеціалізована школа-інтернат «Дивосвіт» не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.

Частиною першою статті 5 ЖК Української РСР передбачено, що державний житловий фонд перебуває у віданні місцевих Рад народних депутатів (житловий фонд місцевих Рад) та у віданні міністерств, державних комітетів і відомств (відомчий житловий фонд).

Згідно із частиною першою статті 9 ЖК Української РСР громадяни мають право на одержання у безстрокове користування у встановленому порядку жилого приміщення в будинках державного чи громадського житлового фонду або в будинках житлово - будівельних кооперативів.

Ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом (частина третя статті 9 ЖК Української РСР).

Згідно зі статтею 18 ЖК Української РСР управління житловим фондом здійснюється власником або уповноваженим ним органом у межах, визначених власником.

Відповідно до статті 52 ЖК Української РСР жилі приміщення в будинках відомчого житлового фонду надаються громадянам за спільним рішенням адміністрації і профспілкового комітету підприємства, установи, організації, затвердженим виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів, а у випадках, передбачених Радою Міністрів СРСР, - за спільним рішенням адміністрації і профспілкового комітету з наступним повідомленням виконавчому комітетові відповідної Ради народних депутатів про надання жилих приміщень для заселення.

Судами встановлено, що до 2003 року житлові приміщення, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , мали статус відомчого, розпорядником якого була Люботинська обласна школа-інтернат для дітей-сиріт спільно з утвореним у ній профспілковим комітетом. У суді першої інстанції допитані як свідки колишні працівники КЗ «Люботинська спеціалізована школа-інтернат «Дивосвіт»: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , які підтвердили, що ОСОБА_1 , як молодому спеціалісту на засіданні профспілкового комітету, за погодженням із керівництвом навчального закладу були надані для проживання спірні житлові приміщення у будівлі школи-інтернату по АДРЕСА_1 без надання відповідного ордера на вселення.

Спірні приміщення, які утворюють квартиру загальною площею 59,00 кв. м, у тому числі, житловою площею 39,50 кв. м (№ 2-1 - коридор, № 2-2 - ванна, № 2-3, 2-4, 2-5 - житлові кімнати, № 2-6, 2-7 - коридори), відповідно до технічного паспорту, виготовленого КП «Люботинське БТІ» станом на 23 березня 2011 року, розташовані у будівлі школи літ. «А-3 по АДРЕСА_1 , власником якої є територіальні громади сіл, селищ, міст Харківської області в особі Харківської обласної ради. Доказів, які б підтверджували правовий статус спірних житлових приміщень (службові, приміщення у гуртожитку, тощо) матеріали справи не містять.

Частиною першою статті 58 ЖК Української РСР передбачено, що на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення.

Відповідно до частини третьої статті 116 ЖК Української РСР осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.

Самоуправними визнаються дії, що свідчать про заняття житлового приміщення особою, яка усвідомлювала, що права на це вона не мала, або зайняла помешкання після відмови відповідного органу в його наданні. Вселення громадян у житлове приміщення не на підставі ордера, а на підставі іншого адміністративного акту (наприклад, письмового дозволу відповідної посадової особи) або рішення некомпетентного органу і т.д. не є самоуправним вселенням. Якщо ж особа зайняла житлове приміщення без ордера, але на підставі якогось дозволу, така особа не може вважатися такою, що самоуправно зайняла житлове приміщення.

Європейський суд з прав людини в своєму рішенні у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» від 02 грудня 2010 року зазначав, що поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому особа проживає на законних підставах або яке було в законному порядку встановлене, а залежить від фактичних обставин, а саме - існування достатніх і тривалих зв`язків із конкретним місцем. Утрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання в право на житло.

ОСОБА_1 проживає у житлових приміщеннях № 2-1.-2-7 громадського будинку (школа) за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрований за зазначеною адресою з 20 вересня 1983 року. Відповідач вселився у спірні житлові приміщення у 1983 році, як молодий спеціаліст (учитель фізичного виховання) за згодою адміністрації Люботинської школи-інтернату для дітей-сиріт, зареєстрований за вказаною адресою та сплачує за користування спірними приміщеннями комунальні послуги. Позивач не є власником житлових приміщень, якими користується відповідач.

За таких обставин, висновок суду апеляційної інстанції про те, що користування ОСОБА_1 житловими приміщеннями у навчальному корпусі школи-інтернат не може вважатися самоуправним, а тому вимоги КЗ «Люботинська спеціалізована школа-інтернат «Дивосвіт» про його виселення не підлягають задоволенню.

Аргументи касаційної скарги є ідентичними доводам, що були викладені заявником у його позовній заяві та апеляційній скарзі, висновків суду апеляційної інстанцій не спростовують, містять посилання на обставини, що були предметом перевірки апеляційного суду, яким була надана належна правова оцінка. У силу повноважень, визначених статтею 400 ЦПК України (у редакції, чинній на момент подання касаційної скарги), суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та здійснювати переоцінку доказів.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України (у редакції, чинній на момент подання касаційної скарги) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Узагальнюючи наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що суд апеляційної інстанції повно і всебічно дослідив матеріали справи, правильно застосував норми матеріального права, надав належну правову оцінку доводам сторін та наявним у справі доказам, а тому відсутні підстави для задоволення касаційної скарги.

Керуючись статтями 400 401 409 415 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Комунального закладу «Люботинська спеціалізована школа-інтернат І-ІІІ ступенів «Дивосвіт» Харківської обласної ради залишити без задоволення.

Постанову Апеляційного суду Харківської області від 11 червня 2018 року залишити без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Г. І. Усик

І. Ю. Гулейков

О. В. Ступак