№ 633/444/17 - Судова практика України - Законодавство України

Постанова

Іменем України

30 червня 2022 року

м. Київ

справа № 633/444/17

провадження № 61-11664св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Агрома»,

особа, яка подала апеляційну скаргу - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на ухвалу Харківського апеляційного суду від 19 травня 2021 року у складі колегії суддів: Пилипчук Н. П., Кругової С. С., Тичкової О. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрома» (далі - ТОВ «Агрома») про стягнення поворотної фінансової допомоги.

Позовну заяву мотивував тим, що у період з серпня до жовтня 2013 року він надав ТОВ «Агрома» фінансову допомогу на зворотній основі, а саме: 28 серпня 2013 року у розмірі 788 000,00 грн, 09 жовтня 2013 року у розмірі 149 900,00 грн, 10 жовтня 2013 року у розмірі 149 900,00 грн, 11 жовтня 2013 року у розмірі 149 900,00 грн, 12 жовтня 2013 року у розмірі 149 900,00 грн, 14 жовтня 2013 року у розмірі 149 900,00 грн, 15 жовтня 2013 року у розмірі 149 900,00 грн, 16 жовтня 2013 року у розмірі 149 900,00 грн, 17 жовтня 2013 року у розмірі 149 900,00 грн, 18 жовтня 2013 року у розмірі 149 900,00 грн, 19 жовтня 2013 року у розмірі 149 900,00 грн, 21 жовтня 2013 року у розмірі 149 900,00 грн, 22 жовтня 2013 року у розмірі 149 900,00 грн, 23 жовтня 2013 року у розмірі 149 900,00 грн, 24 жовтня 2013 року у розмірі 149 900,00 грн, 25 жовтня 2013 року у розмірі 149 900,00 грн, 26 жовтня 2013 року у розмірі 149 900,00 грн, 28 жовтня 2013 року у розмірі 149 900,00 грн, а всього на загальну суму 3 188 000,00 грн, що підтверджується відповідними квитанціями до прибуткових касових ордерів, підписаними керівником ТОВ «Агрома» Жуковим Ю. Є. і засвідченими відбитком печатки підприємства.

Оскільки сторони не визначили строк повернення цих коштів, позивач 10 листопада 2017 року направив лист з вимогою про повернення фінансової допомоги, який товариство отримало 14 листопада 2017 року.

Вважає, що ТОВ «Агрома» свої зобов`язання за зазначеними договорами про фінансову допомогу на зворотній основі не виконало, позику не повернуло.

Просив суд стягнути з ТОВ «Агрома» надану фінансову допомогу на зворотній основі у розмірі 3 188 000,00 грн, три проценти річних від простроченої суми у розмірі 15 940,00 грн та інфляційні втрати у розмірі 31 880,00 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Ухвалою від 20 квітня 2018 року Печенізький районний суд Харківської області заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову повернув заявнику.

Рішенням від 07 серпня 2018 року Печенізький районний суд Харківської області позов ОСОБА_1 задовольнив частково.

Стягнув з ТОВ «Агрома» на користь ОСОБА_1 3 188 000,00 грн заборгованості, 31 888,00 грн інфляційних втрат, 9 957,04 грн як три проценти річних від простроченої суми.

У решті позову відмовив.

Стягнув з ТОВ «Агрома» на користь ОСОБА_1 7 984,80 грн. судового збору.

Рішення суд першої інстанції мотивував тим, що сторони фактично уклали договори поворотної фінансової допомоги (які за цивільно-правовою природою є позикою) та, оскільки відповідач не повернув кошти, отримані за зазначеними договорами, з відповідача підлягають стягненню сума позики з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення і три проценти річних від простроченої суми.

Вважав, що оскільки між сторонами існують правовідносини безстрокової позики, тому, відповідно до частини другої статті 1049 ЦК України, позика має бути повернута позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, а не протягом семи днів, як зазначає позивач, посилаючись на положення частини другої статті 530 ЦК України.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Ухвалою від 18 травня 2018 року Апеляційний суд Харківської області апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на ухвалу Печенізького районного суду Харківської області від 20 квітня 2018 року повернув без розгляду.

Постановою від 14 березня 2019 року Харківський апеляційний суд апеляційну скаргу ТОВ «Агрома» задовольнив, рішення Печенізького районного суду Харківської області від 07 серпня 2018 року скасував.

У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив.

Стягнув із ОСОБА_1 на користь ТОВ «Агрома» 12 000,00 грн судового збору.

Постанову суд апеляційної інстанції мотивував тим, що позивач не надав суду належних і достатніх доказів на підтвердження надання позики і внесення обумовлених договором коштів в касу підприємства. При цьому надані позивачем копії квитанцій до прибуткового касового ордеру не є доказом фактичного надання позики і передачі коштів відповідачу.

Короткий зміст постанови суду касаційної інстанції

Постановою від 27 травня 2020 року Верховний Суд касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 18 травня 2018 року задовольнив частково. Ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 18 травня 2018 року скасував.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного суду від 14 березня 2019 року залишив без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного суду від 14 березня 2019 року залишив без змін.

Постанову суд касаційної інстанції мотивував тим, що правильним, законним і обґрунтованим є висновок суду апеляційної інстанції про недоведеність позивачем належними і допустимими доказами позовних вимог про стягнення з відповідача суми позики у розмірі 3 188 000,00 грн, адже у силу вимог статті 1047 ЦК України належними доказами підтвердження укладення договору позики може бути або письмовий договір, або розписка, яку надає позикодавцеві позичальник, але, як установив суд, такі докази відсутні.

При цьому апеляційний суд правильно зазначив, що надані позивачем копії квитанцій до прибуткових касових ордерів не підтверджують укладення між сторонами договору позики, оскільки не підтверджують факт отримання відповідачем у борг певної грошової суми від позивача та його обов`язок повернути ці кошти, що свідчить про відсутність підстав для стягнення вказаної суми як боргу за договором позики.

Само по собі посилання у квитанціях до прибуткових касових ордерів на договір про поворотну фінансову допомогу не свідчить про його укладення та не дозволяє з`ясувати умови, щодо яких між сторонами досягнута згода.

Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції

Представник ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_2 , яка не брала участі у справі, подав апеляційну скаргу на рішення Печенізького районного суду Харківської області від 07 серпня 2018 року.

Ухвалою від 19 травня 2021 року Харківський апеляційний суд закрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою представника ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_2 , яка не брала участі у справі, на рішення Печенізького районного суду Харківської області від 07 серпня 2018 року.

Ухвалу суд апеляційної інстанції мотивував тим, що із змісту рішення Печенізького районного суду Харківської області від 07 серпня 2018 року вбачається, що ані його мотивувальна, ані резолютивна частина висновків про права, свободи, інтереси та обов`язки ОСОБА_2 не містить.

Спір за позовом ОСОБА_1 вирішено судом в межах заявлених ним вимог, наведених підстав та наданих доказів.

З огляду на принцип диспозитивності ОСОБА_2 має можливість вільно розпоряджатися своїми процесуальними і матеріальними правами, та у разі, якщо вважає, що її права порушені ОСОБА_1 , який без її згоди розпорядився спільними грошовими коштами або ТОВ «Агрома», яке за твердженням ОСОБА_2 не повертає запозичені кошти - має можливість звернутися до суду із відповідним позовом, навівши його підстави та надати докази на власний розсуд.

Фактично ОСОБА_2 не погодилася з постановою Харківського апеляційного суду від 14 березня 2019 року, якою скасовано рішення Печенізького районного суду Харківської області від 07 серпня 2018 року.

Зазначену постанову ОСОБА_2 не позбавлена можливості оскаржити в касаційному порядку.

Рішенням Печенізького районного суду Харківської області від 07 серпня 2018 року, яке наразі скасовано, права ОСОБА_2 не порушені, підстави для застосування вимог статті 370 ЦПК України відсутні.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

У касаційній скарзі, поданій у липні 2021 року до Верховного Суду,ОСОБА_2 , посилаючись на порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції та направити справу на розгляд до суду апеляційної інстанції.

У касаційній скарзі, поданій у липні 2021 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції та направити справу на розгляд до суду апеляційної інстанції.

Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції

Ухвалою від 20 липня 2021 року Верховний Суд поновив строк касаційного оскарження, відкрив касаційне провадження, витребував справу з суду першої інстанції, надіслав учасникам справи копії касаційних скарг та доданих до них документів, роз`яснив їм право подати відзив на касаційні скарги.

Підставою для відкриття касаційного провадження є абзац другий частини другої статті 389 ЦПК України.

У жовтні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи осіб, які подали касаційні скарги

Підставою касаційного оскарження ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зазначають неврахування судом апеляційної інстанцій висновків щодо застосування презумпції спільності права власності подружжя на майно, набуте у період шлюбуу подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18), частини першої статті 352 ЦПК України у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19), постановах Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 701/985/17, від 05 березня 2020 року у справі № 362/5859/14-ц, від 20 травня 2020 року у справі № 2-1704/10 (провадження № 61-1600св18).

Касаційні скарги мотивували тим, що суд апеляційної інстанції не взяв до уваги, що в апеляційній скарзі ОСОБА_2 просила скасувати постанову Харківського апеляційного суду від 14 березня 2019 року;

норми Цивільного процесуального кодексу України не забороняють апеляційне оскарження рішення суду іншими особами після його апеляційного і касаційного оскарження учасниками справи;

висновок суду апеляційної інстанції про те, що права ОСОБА_2 не порушені рішенням суду першої інстанції є помилковим, оскільки цим рішенням вирішено питання про стягнення грошових коштів, які на праві спільної сумісної власності належать не тільки позивачу, а також належать ще й особі, яка не брала участі у розгляді справи ОСОБА_2 та яка є дружиною позивача ОСОБА_1 ;

зазначення найменування чи ім`я не залученої особи у оскарженому рішенні, як і наявність саме одночасної сукупності всіх трьох інших критеріїв, зокрема права, інтересу та обов`язку у таких судових рішеннях не обов`язкове.

Відзиви на касаційні скарги не надходили.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд установив, що ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ТОВ «Агрома» про стягнення поворотної фінансової допомоги та зазначив, що надав ТОВ «Агрома» фінансову допомогу на зворотній основі на загальну суму 3 188 000,00 грн, що підтверджується відповідними квитанціями до прибуткових касових ордерів, а товариство свої зобов`язання за договорами про фінансову допомогу на зворотній основі не виконало, позику не повернуло.

Рішенням від 07 серпня 2018 року Печенізький районний суд Харківської області позов ОСОБА_1 задовольнив частково та стягнув з ТОВ «Агрома» на користь ОСОБА_1 3 188 000,00 грн заборгованості, 31 888,00 грн інфляційних втрат, 9 957,04 грн як три проценти річних від простроченої суми. У решті позову ОСОБА_1 відмовив.

Постановою від 14 березня 2019 року Харківський апеляційний суд апеляційну скаргу ТОВ «Агрома» задовольнив та скасував рішення Печенізького районного суду Харківської області від 07 серпня 2018 року.

У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив за недоведеністю надання позики і внесення обумовлених договором коштів в касу підприємства. Зокрема надані позивачем копії квитанцій до прибуткового касового ордеру не є доказом фактичного надання позики і передачі коштів відповідачу.

Постановою від 27 травня 2020 року Верховний Суд касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного суду від 14 березня 2019 року залишив без задоволення, а постанову Харківського апеляційного суду від 14 березня 2019 року залишив без змін, та зазначив, що висновок суду апеляційної інстанції про недоведеність позивачем належними і допустимими доказами позовних вимог про стягнення з відповідача суми позики є правильним, законним і обґрунтованим.

ОСОБА_2 , яка не брала участі у справі, подала апеляційну скаргу на рішення Печенізького районного суду Харківської області від 07 серпня 2018 року, посилаючись на те, що рішенням суду першої інстанції вирішено питання про її права, свободи, інтереси та обов`язки, оскільки грошові кошти, які ОСОБА_1 надав у позику ТОВ «Агрома», є спільною сумісною власністю подружжя.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить змінити мотивувальну частину рішення суду першої інстанції, а саме: встановити факт укладення договорів про фінансову допомогу на зворотній основі, якими є квитанції до прибуткових касових ордерів; скасувати постанову суду апеляційної інстанції та врахувати, що апеляційна скарга ТОВ «Агрома» містить інші обґрунтування та доводи.

У письмових поясненнях, наданих у суді апеляційної інстанції, ОСОБА_2 зазначала, що у суду були підстави для застосування статті 1212 ЦК України та стягнення боргу з цих підстав.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Абзацом 2 частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Межі розгляду справи судом

Підставою для відкриття касаційного провадження є абзац 2 частини другої статті 389 ЦПК України (порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права).

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Закриваючи апеляційне провадження у справі, суд апеляційної інстанції виходив з того, що із змісту рішення Печенізького районного суду Харківської області від 07 серпня 2018 року вбачається, що ані його мотивувальна, ані резолютивна частини висновків про права, свободи, інтереси та обов`язки ОСОБА_2 не містять.

Спір за позовом ОСОБА_1 вирішено судом в межах заявлених ним вимог, наведених підстав та наданих доказів.

З огляду на принцип диспозитивності ОСОБА_2 має можливість вільно розпоряджатися своїми процесуальними і матеріальними правами, та у разі, якщо вважає, що її права порушені ОСОБА_1 , який без її згоди розпорядився спільними грошовими коштами, або ТОВ «Агрома», яке за твердженням ОСОБА_2 не повертає запозичені кошти - має можливість звернутися до суду із відповідним позовом, навівши його підстави та надати докази на власний розсуд.

Вважає, що зазначену постанову ОСОБА_2 не позбавлена можливості оскаржити в касаційному порядку.

Рішенням Печенізького районного суду Харківської області від 07 серпня 2018 року, яке наразі скасовано права ОСОБА_2 не порушені, підстави для застосування вимог статті 370 ЦПК України відсутні.

Колегія суддів погоджується із висновком суду апеляційної інстанцій.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція), кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

У справі «Беллет проти Франції» ЄСПЛ зазначив, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Згідно зі статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Частиною першою статті 17 ЦПК України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси (частина третя статті 18 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

Отже, законодавець визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення, які поділяються на дві групи: учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків.

На відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її право, інтерес, обов`язок і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.

При цьому судове рішення, оскаржене особою, яка не брала участі у справі, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є заявник, або міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах.

Рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов`язки таких осіб.

В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків.

Рішення є таким, що прийняте про права, інтереси та (або) обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, лише тоді, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права, інтереси та (або) обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи. Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги.

Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 13 січня 2021 року у справі № 466/5766/13-ц (провадження № 61-13912св20) та від 29 червня 2021 року у справі № 201/751/14-ц (провадження № 61-1490св21), від 12 січня 2022 року у справі № 761/41876/18 (провадження № 61-16835св21).

Отже право на апеляційне оскарження мають особи, які не брали участі в справі, проте ухвалене судом рішення певним чином впливає на їх права та обов`язки, завдає шкоди, що може виражатися у несприятливих для них наслідках.

Якщо у разі подання апеляційної скарги особи, яка не брала участі у справі, апеляційний суд встановить, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалися, апеляційне провадження підлягає закриттю, а рішення суду першої інстанції не має переглядатися по суті (пункт 3 частини першої статті 362 ЦПК України).

Складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. ЄСПЛ зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (рішення ЄСПЛ «Дія 97» проти України» від 21 жовтня 2010 року, заява № 19164/04).

Суд апеляційної інстанції, закриваючи провадження у справі, обґрунтовано виходив з того, що ані у його мотивувальній, ані у його резолютивній частині висновків про права, свободи, інтереси та обов`язки ОСОБА_2 не міститься, а спір за позовом ОСОБА_1 вирішено судом в межах заявлених ним вимог, наведених підстав та наданих доказів.

Зокрема, апеляційний суд правильно зазначив, що з огляду на принцип диспозитивності ОСОБА_2 має можливість вільно розпоряджатися своїми процесуальними і матеріальними правами, та у разі, якщо вважає, що її права порушені ОСОБА_1 , який без її згоди розпорядився спільними грошовими коштами або ТОВ «Агрома», яке за твердженням ОСОБА_2 не повертає запозичені кошти, - має можливість звернутися до суду із відповідним позовом, навівши його підстави та надати докази на власний розсуд.

Доводи касаційної скарги про те, що права ОСОБА_2 порушені рішенням суду першої інстанції, яким вирішено питання про стягнення грошей, що на праві спільної сумісної власності належать не лише позивачу, а й особі, яка не брала участі у розгляді справи ОСОБА_2 , яка також є дружиною позивача ОСОБА_1 , є неприйнятними.

Постановою від 27 травня 2020 року Верховний Суд погодився із недоведеністю факту отримання відповідачем у борг певної грошової суми від позивача та його обов`язку повернути ці кошти, що свідчить про відсутність підстав для стягнення вказаної суми як боргу за договором позики.

У пунктах 96-98 постанови від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що процесуальний закон у визначених випадках передбачає необхідність оцінювання правовідносин на предмет подібності. З цією метою суд, насамперед, має визначити, які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовний критерій порівняння, а за необхідності - також суб`єктний і об`єктний критерії.

З-поміж цих критеріїв змістовний (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків сторін спору) є основним, а два інші - додатковими. Суб`єктний і об`єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад цих правовідносин або їх специфічний об`єкт.

Самі по собі предмет позову та сторони справи можуть не допомогти встановити подібність правовідносин за жодним із критеріїв.

Не завжди обраний позивачем спосіб захисту є належним й ефективним. Тому формулювання предмета позову може не вказати на зміст і об`єкт спірних правовідносин. Крім того, сторонами справи не завжди є сторони спору (наприклад, коли позивач або відповідач неналежний). Тому порівняння сторін справи не обов`язково дозволить оцінити подібність правовідносин за суб`єктами спірних правовідносин.

Верховний Суд відхиляє як помилкові доводи касаційних скарг про те, що суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосувавпрезумпцію спільності права власності подружжя на майно, набуте у період шлюбу у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18), оскільки у справі, що переглядається суд такої презумпції не застосовував.

Висновки суду апеляційної інстанції узгоджуються з висновками щодо застосування частини першої статті 352 ЦПК України у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19), постановах Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 701/985/17, від 05 березня 2020 року у справі № 362/5859/14-ц, від 20 травня 2020 року у справі № 2-1704/10 (провадження № 61-1600св18) та не свідчать про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права.

Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.

При цьому суд касаційної інстанції є судом права, а не факту, тому з огляду на вимоги процесуального закону не здійснює оцінку доказів, у зв`язку з тим, що це знаходиться поза межами його повноважень.

ЄСПЛ вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява № 4909/04).

Решта наведених у касаційних скаргах доводів зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції стосовно установлення обставин справи, переоцінки доказів, що виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

Наведені у касаційних скаргах доводи були предметом дослідження в суді апеляційної інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційних скарг

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційні скарги без задоволення, а ухвалу суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Харківського апеляційного суду від 19 травня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: С. Ю. Мартєв В. В. Сердюк І. М. Фаловська