Постанова

Іменем України

20 січня 2021 року

м. Київ

справа № 635/8483/18

провадження № 61-16738св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Олійник А. С., Погрібного С. О., Усика Г. І., Яремка В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Дундукова Вадима Валерійовича на постанову Харківського апеляційного суду від 06 серпня 2019 року у складі колегії суддів: Бровченка І. О., Колтунової А. І., Кругової С. С.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів

У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів у сумі 278 916,41 грн.

На обґрунтування позову посилався на таке. 24 липня 2000 року між ним (позикодавцем) та ОСОБА_2 (позичальником) укладений договір позики, за яким відповідач отримав грошову суму в еквіваленті 10 000 дол. США, та зобов`язався повернути зазначену суму коштів. 28 вересня 2018 року він звернувся до відповідача з вимогою про повернення грошових коштів за договором позики від 24 липня 2000 року. 10 жовтня 2018 року зазначена вимога отримана позичальником особисто. Тому строк повернення позики сплив 08 листопада 2018 року. Станом на дату звернення до суду з позовом ОСОБА_2 отримані грошові кошти йому не повернув.

Рішенням Харківського районного суду Харківського області від 24 травня 2019 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 278 916,41 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей. Розписка не містить зазначення дати повернення коштів, тому право грошової вимоги коштів виникає у позикодавця з моменту пред`явлення вимоги до позичальника. Оскільки відповідач отримав у позику кошти в еквіваленті 10 000 дол. США, то суд першої інстанції дійшов висновку про визначення еквіваленту у гривнях за офіційним курсом Національного банку України (далі - НБУ), що діяв на час звернення позивача до суду, тобто у розмірі 278 916,41 грн.

Постановою Харківського апеляційного суду від 06 серпня 2019 року рішення Харківського районного суду Харківської області від 24 травня 2019 року змінено. Позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 54 389 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що предметом позики були кошти у гривнях, розмір яких визначено в еквіваленті 10 000 дол. США. Проте розписка від 24 липня 2000 року не містить посилань на обов`язок повернення грошових коштів відповідно до курсу іноземної валюти на день платежу. Тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 54 389 грн, що в еквіваленті станом на 24 липня 2000 року (на день складання розписки)становить 10 000 дол. США.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги та позиції інших учасників

У вересні 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Дундукова В. В., у якій заявник, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Харківського апеляційного суду від 06 серпня 2019 року та залишити в силі рішення Харківського районного суду Харківської області від 24 травня 2019 року.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що сторони погодили повернення коштів відповідно до курсу іноземної валюти на день платежу. Під час укладення розписки сторони визначили, що в борг надається сума коштів, що є еквівалентом 10 000 дол. США, тому саме таку суму має повернути боржник.

У жовтні 2019 року надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому ОСОБА_2 просив касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 18 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній цивільній справі.

Ухвалою Верховного Суду від 12 січня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).

Касаційна скарга у цій справі подана у вересні 2019 року, тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі - у редакції до набрання чинності Законом № 460-IX) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Зазначеним вимогам рішення суду апеляційної інстанції не відповідає.

Суди встановили, що ОСОБА_2 24 липня 2000 року позичив у ОСОБА_1 суму коштів, яка є еквівалентом 10 000 умовних одиниць, що підтверджується копією розписки (а. с. 5). Сторони не визначили строку повернення коштів.

Позикодавець звернувся листом від 28 вересня 2018 року до позичальника з вимогою про повернення позичених коштів, еквівалент яких складає 10 000 дол. США, протягом 30 днів від дати отримання вимоги. Зазначена вимога направлена 04 жовтня 2018 року за адресою реєстрації відповідача рекомендованим листом з описом вкладення.

У частинах першій та другій статті 4 Цивільного кодексу Української РСР (далі - ЦК Української РСР) визначено, що цивільні права і обов`язки виникають з підстав, передбачених законодавством Союзу РСР і Української РСР, а також з дій громадян і організацій, які хоч і не передбачені законом, але в силу загальних начал і змісту цивільного законодавства породжують цивільні права і обов`язки. Відповідно до цього цивільні права і обов`язки виникають з угод, передбачених законом, а також з угод, хоч і не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до частини першої статті 41 ЦК Української РСР угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов`язків.

Згідно зі статтею 374 ЦК Української РСР за договором позики одна сторона (позикодавець) передає другій стороні (позичальникові) у власність грошові кошти або речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошей або рівну кількість речей того ж роду і якості. Договір позики вважається укладеним у момент передачі грошей або речей.

Відповідно до статті 375 ЦК Української РСР договір позики повинен бути укладений у письмовій формі, якщо він укладений на суму, понад встановлену цією статтею.

Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчує отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

У статті 169 ЦК Української РСР визначено, що грошові зобов`язання повинні бути виражені і підлягають оплаті в радянській валюті. Вираження і оплата грошових зобов`язань в іноземній валюті допускається лише у випадках і в порядку, встановлених законодавством Союзу РСР.

Згідно зі статтею 99 Конституції України та частиною першою статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі - Декрет) валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, якщо інше не передбачено Декретом, іншими актами валютного законодавства.

Закон передбачає обов`язкове здійснення платежів на території України в національній валюті, однак він не забороняє використання в обчисленні розміру грошових зобов`язань іноземної валюти або інших розрахункових величин.

Застосовуючи до спірних умов договору положення пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України 2003 року (далі - ЦК України), суд виходить з того, що правовідносини з виконання договору позики між сторонами тривали, відповідно до них підлягають застосуванню правила статті 533 ЦК України.

За змістом частин першої, другої статті 533 ЦК України грошове зобов`язання має бути виконане в гривнях. Якщо в зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Ця норма кореспондується із приписами статті 524 ЦК України, згідно з якими зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Тобто виконання зобов`язання у гривнях з урахуванням еквівалента іноземної валюти можливе лише у разі якщо сторони узгодили це у договорі.

У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов`язанням, визначається у гривнях за офіційним курсом НБУ, встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не передбачений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Вказана правова позиція зазначена, наприклад, у постанові Верховного Суду України від 01 березня 2017 року у справі № 6-284цс17, постанові Верховного Суду від 14 січня 2019 року у справі № 537/6309/16-ц (провадження

№ 61-43424св18).

Отже, у разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд не врахував, що істотним для розуміння дійсного змісту та умови укладеного договору є саме те, що курс гривні до іноземної валюти підлягав застосуванню й обрахунку саме на день платежу. Днем виконання зобов`язання, станом на який визначається курс валюти до курсу платежу у національній валюті, - є курс станом на день фактичного виконання грошового зобов`язання. Інше розуміння призводить до того, що боржник отримуватиме вигоду від власної протиправної поведінки, яка полягатиме у свідомому простроченні виконання свого грошового зобов`язання перед добросовісним кредитором (див. наприклад, постанову Верховного Суду від 11 листопада 2020 року у справі № 753/11009/19 (провадження

№ 61-1903св20).

Установивши, що відповідач не повернув кошти за договором позики, врахувавши умови договору та положення статті 533 ЦК України, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що сторони визначили ціну грошового зобов`язання у грошовому еквіваленті до іноземної валюти - долара США, та з урахуванням курсу валюти станом на день пред`явлення позову дійшов правильного висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 278 916,41 грн, оскільки згідно з принципом диспозитивності цивільного процесу суд не може виходити за межі заявлених позовних вимог.

З урахуванням наведеного Верховний Суд дійшов висновку, що суд апеляційної неправильно застосував норми матеріального права, порушив норми процесуального права та помилково скасував рішення суду першої інстанції, яке відповідає вимогам закону.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Оскільки апеляційний суд безпідставно скасував рішення суду першої інстанції, яке відповідає закону, постанова апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

За подання позову позивач сплатив 2 798,16 грн судового збору, а за подання касаційної скарги - 5 578,33 грн.

З урахуванням наведеного з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 8 367,49 грн - витрати зі сплати судового збору (2 798,16 грн + 5 578,33 грн).

Керуючись статтями 400 409 413 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Дундукова Вадима Валерійовича задовольнити.

Постанову Харківського апеляційного суду від 06 серпня 2019 року скасувати.

Рішення Харківського районного суду Харківської області від 24 травня 2019 року залишити в силі.

Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 8 367,49 грн - витрати зі сплати судового збору.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: А. С. Олійник

С. О. Погрібний

Г. І. Усик

В. В. Яремко