Постанова

Іменем України

18 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 636/3680/19

провадження № 61-9428св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Висоцька В. С., Калараша А. А. (суддя-доповідач), Петрова Є. В.,

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідач Квартирно-експлуатаційний відділ м. Харкова,

розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Квартирно-експлуатаційного відділу м. Харкова на рішення Чугуївського міського суду Харківської області від 20 листопада 2019 року у складі судді Ковригіна О. С. та на постанову Харківського апеляційного суду від 13 травня 2020 року у складі колегії суддів:

Овсяннікової А. І., Коваленко І. П., Тичкової О. Ю., у справі за позовом ОСОБА_1 до Квартирно-експлуатаційного відділу м. Харкова про зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Квартирно-експлуатаційного відділу м. Харкова (далі КЕВ м. Харкова) про зобов`язання вчинити певні дії.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилався на те, що він проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 та має військову вислугу більше 20 років, є учасником бойових дій.

28 березня 2008 року виконавчий комітет Чугуївської міської ради Харківської області видав ОСОБА_1 ордер на житлове приміщення № НОМЕР_2 , яким йому разом із родиною з 2-х осіб надано право на заняття приміщення за адресою: АДРЕСА_1 .

З 23 квітня 2008 року він разом зі своєю родиною проживають та зареєстровані за вказаною адресою.

ОСОБА_1 звернувся до КЕВ м. Харкова із заявою щодо виключення квартири АДРЕСА_1 з числа службових, однак отримав відмову, обґрунтовану відсутністю підстав для розгляду питання виключення житлового приміщення з числа службових.

Не погодившись із вказаною відмовою, ОСОБА_1 просив суд визнати за ним право на виключення з числа службового житла квартири за адресою: АДРЕСА_1 , зобов`язати КЕВ м. Харкова Міністерства оборони України подати до Чугуївської міської ради Харківської області клопотання з належними документами про виключення з числа службового житла однокімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_1 , житловою площею 15,3 кв. м.

Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Чугуївського міського суду Харківської області від 20 листопада 2019 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного суду від 13 травня 2020 року, позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 право на виключення з числа службового житла квартири за адресою: АДРЕСА_1 .

Зобов`язано КЕВ м. Харкова Міністерства оборони України подати до Чугуївської міської ради Харківської області клопотання з належними документами про виключення з числа службового житла однокімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_1 , житловою площею 15,3 кв. м.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що відмова КЕВ м. Харкова щодо виключення квартири з числа службових є необґрунтованою та призводить до порушення прав позивача на житло. ОСОБА_1 дотримано всі умови, що визначені чинним законодавством, однак внаслідок бездіяльності відповідача він фактично позбавлений можливості реалізувати своє право на житло.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У червні 2020 року КЕВ м. Харкова подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Чугуївського міського суду Харківської області

від 20 листопада 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 13 травня 2020 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

Ухвалою Верховного Суду від 03 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження, витребувано матеріали справи з Чугуївського міського суду Харківської області.

У грудні 2020 року справу № 636/3680/19 передано до Верховного Суду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті

400 ЦПК України).

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень

КЕВ м. Харкова зазначає пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України з посиланням на те, що необхідно відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 04 березня 2020 року у справі № 636/1514/19.

Заявник обґрунтовує необхідність відступлення від вказаного висновку тим, що порядок перебування на квартирному обліку військовослужбовців та осіб, звільнених із військової служби, і порядок забезпечення їх житлом для постійного проживання чітко визначений Законом України «Про соціальний та правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей» ЖК Української РСР, Постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2006 року № 1081, Інструкцією з організації забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, яка затверджена наказом Міністра оборони України від 31 липня 2018 року № 380.

Якщо КЕВ м. Харкова буде подано клопотання до Чугуївської міської ради про виключення квартири з числа службового житла без дотримання черговості, будуть порушені норми чинного законодавства, зокрема Порядку та Інструкції, до того ж, буде порушене переважне право на житло інших військовослужбовців, які знаходяться в першочерговій черзі перед позивачем і відповідно буде порушено принцип рівності.

В ухвалі Верховного Суду від 03 листопада 2020 року про відкриття касаційного провадження зазначено, що касаційна скарга КЕВ м. Харків подана з дотриманням вимог статті 392 ЦПК України, зокрема, касаційна скарга містить підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом другим частини другої статті 389 ЦПК України (необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду).

Доводи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу від інших учасників справи до Верховного Суду не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що ОСОБА_1 проходить військову службу у Збройних Силах України, військова частина НОМЕР_1 та згідно з витягом із послужного списку мав загальну вислугу більше 20 років, є учасником бойових дій.

(а. с. 13-14)

28 березня 2008 року виконавчим комітетом Чугуївської міської ради Харківської області видано ОСОБА_1 ордер на житлове приміщення

№ НОМЕР_2 , яким позивачу разом із його родиною з 2-х осіб надано право на заняття приміщення за адресою: кв. АДРЕСА_1 , на підставі рішення від 06 березня 2008 року № 137. Квартира має статус службової. (а. с. 15)

З 23 квітня 2008 року до моменту звернення до суду із позовом ОСОБА_1 разом із родиною: дружиною та сином проживають та зареєстровані у спірній квартирі. (а. с. 16-17)

Відповідно до довідки Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Чугуївської міської ради від 11 червня 2015 року № 149 ОСОБА_1 перебуває на обліку в управлінні соціального захисту як учасник бойових дій АТО та його внесено до Єдиного державного реєстру осіб, які мають право на пільги.

ОСОБА_1 звернувся до КЕВ м. Харкова із заявою щодо виключення житлового приміщення за адресою: кв. АДРЕСА_1 , з числа службових, однак отримав відмову, обґрунтовану відсутністю підстав для розгляду питання виключення житлового приміщення з числа службових. (а. с. 18)

Відповідно до довідки від 21 жовтня 2019 року № 6621, виданої КЕВ м. Харкова, ОСОБА_1 перебуває на квартирному обліку в Чугуївському гарнізоні у загальній черзі з 26 січня 1999 року за № 91 та першочерговій (УБД (АТО)) з 26 січня 1999 року за № 3. (а. с. 30)

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» № 460-ІХ від 15 січня 2020 року, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Перевіривши доводи касаційної скарги у межах та з підстав касаційного перегляду, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права.

Відповідно до пункту 2 статті 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» квартири, віднесені у встановленому порядку до числа службових, не підлягають приватизації. Лише після вирішення питання про зняття з даного житла статусу службового, воно може бути приватизоване на умовах і в порядку, передбаченому Законом.

Відповідно до статті 118 ЖК Української РСР службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв`язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. Жиле приміщення включається до числа службових рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті ради.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», який також встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Статтею 5 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» визначено, що учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі підрозділів всіх видів і родів ЗСУ, як в воєнний, так і в мирний час. Учасникам бойових дій надаються зокрема, такі пільги, як першочергове забезпечення житлом осіб, що потребують поліпшення житлових умов.

Відповідно до статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у порядку і відповідно до вимог, встановлених ЖК Української РСР та іншими нормативно-правовими актами.

Військовослужбовці (крім військовослужбовців строкової військової служби) та члени їх сімей, які проживають разом із ними, забезпечуються службовими жилими приміщеннями, що повинні відповідати вимогам житлового законодавства.

Військовослужбовцям, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та членам їх сімей надаються жилі приміщення для постійного проживання або за їх бажанням грошова компенсація за належне їм для отримання жиле приміщення. Такі жилі приміщення або грошова компенсація надаються їм один раз протягом усього часу проходження військової служби за умови, що ними не було використано право на безоплатну приватизацію житла з урахуванням особливостей, визначених пунктом 10 цієї статті.

Статтею 125 ЖК Української РСР передбачено, що осіб, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації, що надали їм службове жиле приміщення, не менш як десять років, не може бути виселено із службового житла.

Порядком забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2006 року № 1081, а саме пунктом 3 встановлено, що військовослужбовцям, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та членам їх сімей надається житло для постійного проживання. Забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житлом для постійного проживання проводиться шляхом надання один раз протягом усього часу проходження військової служби житла новозбудованого, виключеного з числа службового, вивільненого або придбаного у фізичних чи юридичних осіб, надання кредиту для спорудження (купівлі) житла.

Порядком забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями на сьогодні передбачено чотири способи забезпечення житлом військовослужбовців, які мають вислугу на військовій службі

20 років і більше: 1) наданням один раз протягом усього часу проходження військової служби житла новозбудованого; 2) надання один раз протягом усього часу проходження військової служби житла, виключеного з числа службового; 3) надання один раз протягом усього часу проходження військової служби житла, вивільненого або придбаного у фізичних чи юридичних осіб; 4) надання кредиту для спорудження (купівлі) житла.

У пункті 11 Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями встановлено механізм виключення житлового приміщення з числа службового, передбачено, що виключення житлового приміщення з числа службового провадиться згідно з рішенням виконавчого органу районної, міської, районної у місті ради за клопотанням начальника гарнізону, командира військової частини та квартирно-експлуатаційного органу.

Пунктом 10 розділу 7 Інструкції з організації забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, затвердженої Наказом Міністерства оборони України від 31 липня 2018 року № 380, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 06 вересня 2018 року, передбачено, що військовослужбовці, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, а також особи, звільнені з військової служби за станом здоров`я, віком, у зв`язку із скороченням штатів, особи з інвалідністю І чи ІІ групи, члени сімей військовослужбовців, які загинули (померли) або пропали безвісти під час проходження військової служби, що забезпечені службовими житловими приміщеннями незалежно від місця його знаходження, мають право на виключення цього житла з числа службового та забезпечення ним для постійного проживання за умови перебування на обліку та в порядку, визначеному пунктами 3-7 цього розділу.

Виключення квартир із числа службових для забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей здійснюється на підставі клопотання КЕУ, КЕВ (КЕЧ) району за встановленим порядком.

З огляду на викладене, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходячи з того, що позивачем дотримано всі умови, що визначені Інструкцією, зокрема, на цей час позивач є військовослужбовцем, перебуває на військовій службі, має календарну вислугу на військовій службі більше 20 років, перебуває на квартирному обліку в Чугуївському гарнізоні у загальній черзі та першочерговий (УБД (АТО)) з 26 січня 1999 року, а отже, має право на забезпечення житлом, зокрема, право на виключення житла з числа службового та забезпечення ним для постійного проживання, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.

Суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили із того, що КЕВ м. Харкова не надав доказів на підтвердження обґрунтованості відмови у поданні клопотання за заявою військовослужбовця про розгляд питання про виключення житла з числа службового при наявності позитивного рішення житлової комісії військової частини та наказу командира військової частини з цього приводу. Немотивована бездіяльність КЕВ м. Харкова обмежує права позивача на забезпечення житлом, гарантовані Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а посилання відповідача на необхідність дотримання черговості при вирішенні питання щодо виключення житла з числа службового та забезпечення ним військовослужбовця для постійного проживання колегія суддів вважає необґрунтованим.

Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від

12 листопада 2020 року у справі № 640/10473/19, від 03 лютого 2021 року у справі № 636/1480/19, від 12 жовтня 2020 року, від 04 березня 2020 року у справі № 636/1514/19, що свідчить про сталість судової практики у спірних правовідносинах.

Доводи касаційної скарги про необхідність відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 04 березня 2020 року у справі № 636/1514/19, не заслуговують на увагу, оскільки КЕВ м. Харкова не обґрунтовує належними підставами необхідність такого відступу.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів, Верховний Суд виходить із того, що у справі, що переглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних правовідносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої та апеляційної інстанцій.

Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з наданою судами оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів і обставин в тому контексті, який на думку відповідача свідчить про наявність підстав для відмови в задоволенні позовних вимог, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі

№ 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.

Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів та їх переоцінювати згідно з положеннями статті 400 ЦПК України

(в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року).

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 400 401 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Квартирно-експлуатаційного відділу м. Харкова залишити без задоволення.

Рішення Чугуївського міського суду Харківської області від 20 листопада 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 13 травня 2020 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. С. Висоцька

А. А. Калараш

Є. В. Петров