Постанова
Іменем України
23 вересня 2020 року
м. Київ
справа № 636/951/17
провадження № 61-3182св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач),
суддів: Дундар І. О., Журавель В. І., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного суду від 26 грудня 2018 року в складі колегії суддів: Кругової С. С., Колтунової А. І., Пилипчук Н. П.,
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2017 року ОСОБА_1 звернувся із позовом до акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк», банк) із позовом про захист прав споживачів.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 20 грудня 2013 року банк відкрив позивачу особовий рахунок № НОМЕР_1 для зарахування на нього суми банківського вкладу, на який 20 грудня 2013 року надійшли особисті кошти позивача у сумі - 16 700 грн.
18 січня 2014 року АТ КБ «ПриватБанк» відкрив позивачу особовий рахунок № НОМЕР_2 для зарахування на нього суми банківського вкладу, на який 18 січня 2014 року надійшли кошти у сумі - 38 900 доларів США.
20 листопада 2013 року АТ КБ «ПриватБанк» відкрив особовий рахунок № НОМЕР_3 для зарахування на нього суми банківського вкладу, на який 20 листопаду 2013 року надійшли кошти у сумі - 5 316 доларів США.
Позивач вказував, що вказані договори нікчемні, оскільки по ним недотримана письмова форма, а тому ОСОБА_1 має право на стягнення коштів, які містяться на рахунках на підставі статей 216 1212 1214 ЦК України.
Банком було надано платіжний інструмент картку-рахунок № НОМЕР_4 «Золота картка для виплат бонус плюс» за допомогою якої здійснюється розрахункові касові операції. Для особистого користування зазначеною карткою/рахунком № НОМЕР_4 позивач встановив особистий код - пароль (пін) доступу, через який тільки він особисто міг отримувати у банкомату інформацію про наявні кошті на рахунку та здійснювати розрахункові касові операції і просив стягнути з поточного банківського рахунку № НОМЕР_4 суму в розмірі 5 616,07 доларів США.
У червні 2014 року позивачу стало відомо, що всі його рахунки заблоковано внаслідок того, що вказані рахунки були відкриті у відділенні АТ КБ «ПриватБанк», розташованому у АР Крим. З метою отримання власних коштів з особових рахунків позивач неодноразово звертався до операторів банку, які, в свою чергу відповідали, що банк заблокував банківські рахунки і що протягом деякого часу все буде розблоковано. Також позивач на протязі червня 2014 року - жовтня 2015 року неодноразово подавав заявки до головного офісу АТ КБ «ПриватБанк» через Чугуївське відділення Харківського ГРУ АТ КБ «ПриватБанк» про розблокування особистих рахунків. На численні запити позивача надавав письмові відповіді без зазначення конкретних причин блокування рахунків та прямої відмови у видачі грошових коштів, що обліковуються на вказаних рахунках.
ОСОБА_1 просив стягнути з АТ КБ «ПриватБанк»:
суму, що відповідає сумі, яка знаходиться особовому рахунку № НОМЕР_1 у розмірі 16 700 грн;
суму, що відповідає сумі, яка знаходиться особовому рахунку № НОМЕР_2 у розмірі 38 900 доларів США;
суму, що відповідає сумі, яка знаходиться особовому рахунку № НОМЕР_3 у розмірі 5 316 доларів США;
суму, що відповідає сумі, яка знаходиться на банківському валютному рахунку № НОМЕР_4 у розмірі 5 616,07 доларів США;
відсотки за користування грошовими коштами на банківському валютному рахунку у розмірі 154,35 доларів США;
3 % річних за прострочення виконання зобов`язань у розмірі 462,97 доларів США.
Короткий зміст судових рішень суду першої інстанцій
Рішенням Чугуївського міського суду Харківської області від 05 липня 2018 року в складі судді Ковригіна О. С., позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 5 316 доларів США (140 544,31 гривень відповідно до офіційного курсу НБУ станом на 05 липня 2018 року - 26,437983 гривень за 1 долар США), що містяться на банківському рахунку № НОМЕР_3 у АТ КБ «ПриватБанк».
Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 38 900 доларів США (1 028 437,53 гривень відповідно до офіційного курсу НБУ станом на 05 липня 2018 року - 26,437983 гривень за 1 долар США), що містяться на банківському рахунку № НОМЕР_2 у АТ КБ «ПриватБанк».
Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 16 700 грн, що містяться на банківському рахунку № НОМЕР_1 у АТ КБ «ПриватБанк».
Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 5 616,07 доларів США (148 477,56 гривень відповідно до офіційного курсу НБУ станом на 05 липня 2018 року - 26,437983 гривень за 1 долар США), що містяться на банківському рахунку у АТ КБ «ПриватБанк» для виконання операцій за карткою № НОМЕР_4 .
У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:
законом не встановлено особливих вимог до форми договору банківського рахунку. Позивачем надано достатні докази, які свідчать про відкриття позивачу банківських рахунків № НОМЕР_1 , НОМЕР_2 , НОМЕР_3 , НОМЕР_4 (рахунок за номером картки) та здійснення операцій за вказаними рахунками та докази внесення грошових коштів на вказані рахунки та інформацію про подальші операції за вказаними рахунками. Водночас відповідачем не надано доказів, що підтверджують неправомірність розрахунків позивача або підтверджують факт закриття вказаних рахунків з виплатою позивачу всіх коштів з таких рахунків. Аргумент відповідача про відсутність доступу до активів банку, що знаходились на території АР Крим та неможливість надати інформацію, відхилений судом, оскільки згідно наданих позивачем виписок, листів банку та термінальних чеків, банк володіє інформацією за вказаними рахунками та продовжує здійснювати за ними певні операції;
між сторонами було укладено договори банківського вкладу, відкрито відповідні рахунки за договорами, право вимоги за якими на підставі договорів є у позивача, грошові кошти було зараховано до банку, а порушення АТ КБ «ПриватБанк» прав позивача на вільне володіння та користування зазначеними грошовими коштами є підставою для їх стягнення в судовому порядку;
посилання банку на наявність судових рішень у справі № 636/3779/14-ц за позовом ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк», зокрема, рішення апеляційного суду Харківської області від 18 серпня 2015 року, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції відхилив, зазначивши, що предмет позову у справі, що розглядається, є іншим стосовно справи № 636/3779/14-ц, факти обставин відкриття банківських рахунків з приводу яких заявлені позовні вимоги, а також розмір залишку коштів на вказаних рахунках не встановлювались у справі № 636/3779/14-ц;
стосовно позовних вимог про стягнення відсотків за користування грошовими коштами та стягнення 3 % річних за прострочення виконання зобов`язань, позивачем не надано розрахунку вказаних сум та дати початку та закінчення періоду, за який позивач просить стягнути вказані суми, тому необхідно відмовити у задоволенні вимог щодо стягнення відсотків за користування грошовими коштами в розмірі 154,32 доларів США та щодо стягнення 3 % річних за прострочення виконання зобов`язань в розмірі 462,97 доларів США.
Додатковим рішенням Чугуївського міського суду Харківської області від 10 серпня 2018 року у складі судді Ковригіна О. С., стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь держави судові витрати по сплаті судового збору у сумі 5 334 грн.
Додаткове рішення мотивовано тим, що позивач звільнений від сплати судового збору при подачі позову про захист прав споживачів і його позовні вимоги задоволені частково, то судові витрати повинні бути стягнуті пропорційно до задоволеної частини вимог, з віднесенням частини, що підлягає сплаті позивачу, - на рахунок держави та стягненням з відповідача на користь держави іншої частини судового збору.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Харківського апеляційного суду від 26 грудня 2018 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково.
Рішення Чугуївського міського суду Харківської області від 05 липня 2018 року в частині стягнення грошових коштів за особовим рахунком № НОМЕР_2 у розмірі 38 900 доларів США, за особовим рахунком № НОМЕР_1 у розмірі 16 700 грн, та за особовим рахунком № НОМЕР_3 у розмірі 5316 доларів США скасовано, провадження у справі закрито.
Рішення Чугуївського міського суду Харківської області від 05 липня 2018 року в частині стягнення 5 616,07 доларів США, що містяться на банківському рахунку № НОМЕР_4 скасовано і у цій частині в задоволенні позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» судові витрати за подання апеляційної скарги у сумі 9 900 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що:
згідно рішення апеляційного суду Харківської області від 27 липня 2016 року позовні вимоги стосовно особових рахунків: № НОМЕР_2 , № НОМЕР_1 , № НОМЕР_3 були предметом розгляду. За вказаними позовними вимогами ухвалене судове рішення по суті, яке було переглянуто судом касаційної інстанції та залишено без змін. Тому рішення апеляційного суду Харківської області від 27 липня 2016 року набрало законної сили. Оскільки у рішенні апеляційного суду Харківської області від 27 липня 2016 року були розглянуті позовні вимоги ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення грошових коштів за особовими рахунками № НОМЕР_2 , № НОМЕР_1 , № НОМЕР_3 , тобто, є рішення в якому збігаються та є тотожними сторони, предмет і підстави позову, а тому провадження у цій частині позовних вимог підлягає закриттю на підставі пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України;
на підтвердження позовних вимог про наявність коштів на особовому рахунку ОСОБА_1 надано оригінал квитанції по картковому рахунку НОМЕР_4 з якої вбачається внесення суми у розмірі 5 616,51 доларів США, відповідь від 31 березня 2016 року АТ КБ «ПриватБанк» про наявність залишку на особовому рахунку НОМЕР_4 у розмірі 5 616,51 доларів США, та відповідь банку від 16 листопада 2016 року згідно якої 26 жовтня 2015 року банк перерахував з картки НОМЕР_4 грошові кошти на погашення карткового рахунку НОМЕР_5 з метою запобігання виникнення простроченої заборгованості. Всі надані докази датовані 2016 роком, і не підтверджують наявності грошових коштів на картковому рахунку НОМЕР_4 , на час звернення із позовом та перегляду справи в апеляційному порядку. ОСОБА_1 не доведено наявність підстав для задоволення його позовних вимог в частині стягнення грошових коштів з карткового рахунку НОМЕР_4 , та не надано доказів наявності на вказаному рахунку витребуваних коштів на час розгляду справи. Колегія суддів зазначила, що позовні вимоги в частині стягнення грошових коштів з особового рахунку НОМЕР_4 є недоведеними, оскільки матеріали справи не містять належних та допустимих доказів перебування на вказаній картці витребуваних грошових коштів.
Аргументи учасників справи
У лютому 2019 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, у якій просить скасувати оскаржену постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції. При цьому посилається на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
апеляційний суд при ухваленні постанови в частині карткового-рахунку № НОМЕР_4 проігнорував письмові докази - банківські документи від 2017 року та 2018 року (копії яких були надані в суді першої інстанції), оригінали яких були досліджені в судовому засіданні судом першої інстанції, долучені до справи та прийняті як письмові докази. У матеріалах справи містяться письмові докази щодо залишку та руху коштів на картковому рахунку № НОМЕР_4 станом на 16 травня 2017 року, 15 березня 2018 року та 03 квітня 2018 року, тобто на протязі 2017 - 2018 років. Зазначенні письмові докази були дослідження у судовому засіданні та їм надано оцінку судом першої інстанції. Суд першої інстанції також зазначив, що позивачем було надано оригінали квитанцій від 16 травня 2017 року з терміналу АТ КБ «ПриватБанк» № САНЕ1062 10:44, № САНЕ7114 10 : 50 щодо залишку за картковим рахунком № НОМЕР_6 в розмірі 5616,... доларів США., посвідчену відповідачем АТ КБ «ПриватБанк» (№ 30, Херсонська філія);
відповідно до оригіналу банківської виписки № HUHP1URDQML01HLV від 15 березня 2018 року по картці/рахунку № НОМЕР_4 на дійсний час в АТ КБ «ПриватБанк» є валютний рахунок № НОМЕР_4 , який належить ОСОБА_1 та залишок грошових коштів на вказаному валютному рахунку складає 5 616,07 доларів США. Згідно наданої виписки протягом 2016-2017 років банк періодично списував з зазначеного рахунку кошти за надання балансу по рахунку;
апеляційний суд залишив без будь якої уваги зазначені письмові докази. Крім того банк в апеляційній скарзі не оскаржував докази та наявність грошових зобов`язань по картці/рахунку № НОМЕР_4 ;
у справі із 636/3779/14-ц позивач звертався із інших підстав та із іншими вимогами. Предметом судового розгляду були договори банківського вкладу, а не поточні рахунки. У подальшому позивач звернувся із вимогою про повернення банком власності - коштів з особових поточних рахунків. Позивач вимагав стягнення коштів згідно статей 216 1212 ЦК України;
встановленням обмеження щодо використання особистих коштів позивача та неповернення цих коштів (особистої власності) порушуються права власника, передбачені статтею 41 Конституції України, статтями 316-319 321 ЦК України;
відповідно до частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов`язані з порушенням їх прав. Звільнення споживачів від сплати судового збору має відбуватися не тільки у суді першої інстанції (при пред`явленні позову), але й на наступних стадіях цивільного процесу (при подачі апеляційної та касаційної скарги). Ці стадії судового захисту є єдиним цивільним процесом, завдання якого є справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушеного права.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 22 лютого 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.
У пункті 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Ухвалою Верховного Суду від 09 вересня 2020 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду
Колегія суддів частково приймає аргументи, які викладені у касаційній скарзі, з таких мотивів.
Суди встановили, що 20 грудня 2013 року, 18 січня 2014 року, 20 листопада 2013 року, між банком та ОСОБА_1 було укладено договори банківського вкладу, за умовами яких останній передав відповідачу грошові кошти, а АТ КБ «Приватбанк» зобов`язався повернути їх та виплатити проценти на умовах та в порядку, встановлених договорами.
Відповідно до заяви № SAMDNWFD0070041097400 від 20 грудня 2013 року АТ КБ «ПриватБанк» було відкрито ОСОБА_1 рахунок № НОМЕР_1 для обліку грошових коштів в валюті - українська гривня.
Згідно заяви № SAMDNWFD0070061615100 від 18 січня 2014 року АТ КБ «ПриватБанк» було відкрито ОСОБА_1 рахунок № НОМЕР_2 для зарахування грошових коштів в валюті - долари США.
Відповідно до заяви № SAMDNWFD0070019050400 від 20 листопада 2013 року АТ КБ «ПриватБанк» було відкрито ОСОБА_1 рахунок № НОМЕР_3 для обліку грошових коштів в валюті - долар США.
Згідно оригіналу квитанції від 20 листопада 2013 року у 17:36:23 на рахунок № НОМЕР_3 внесено кошти в сумі 5316 USD. Також, в матеріалах справи міститься квитанція, засвідчена 16 грудня 2015 року АТ КБ «ПриватБанк».
Відповідно до оригіналу заяви № SAMDNWFD0070019050400 від 20 листопада 2013 року про відкриття АТ КБ «ПриватБанк» ОСОБА_1 відкрито особовий рахунок № НОМЕР_3 для зарахування грошових коштів в валюті - долар США.
Згідно засвідченої 26 жовтня 2015 року АТ КБ «ПриватБанк» (ОСОБА_2) копії квитанції від 20 грудня 2013 року 17:47:03 зафіксовано внесення коштів в сумі 16 700 UAH на вказаний рахунок.
Наявність відкритого відповідачем рахунку № НОМЕР_1 , його приналежність позивачу та внесення грошових коштів і здійснення інших операцій підтверджується копією виписки № 22606002 від 07 липня 2014 року, що посвідчена АТ КБ «ПриватБанк» 26 жовтня 2015 року ( ОСОБА_2 ).
На підтвердження внесення коштів на рахунок № НОМЕР_2 позивачем надано засвідчену 26 жовтня 2015 року АТ КБ «ПриватБанк» (ОСОБА_2) копію квитанції від 18 січня 2014 року 10:22:31 про внесення коштів в сумі 38 900 USD на вказаний рахунок.
Наявність відкритого відповідачем рахунку № НОМЕР_2 , його приналежність позивачу та внесення грошових коштів і здійснення інших операцій підтверджується копією виписки № 22606002 від 07 липня 2014 року, що посвідчена АТ КБ «ПриватБанк» 26 жовтня 2015 року ( ОСОБА_2 ).
Судом першої інстанції встановлено, що згідно пояснень позивача, оригінали деяких документів надати не виявляється можливим, оскільки такі документи через тривалий час було втрачено. Позивач неодноразово звертався до відділень АТ КБ «ПриватБанк» з вимогою про видачу йому грошових коштів, однак, банком було відмовлено у видачі таких коштів, посилаючись на окупацію території АР Крим та втрати банком доступу до інформації щодо рахунків, відкритих на території АР Крим.
Аудиторським висновком аналізом первинних банківських документів від 25 березня 2016 року підтверджено наявність у АТ КБ «ПриватБанк» вказаних залишків грошових коштів на відповідних рахунках позивача.
У матеріалах справи містяться заяви позивача щодо розблокування належних йому рахунків з метою отримання коштів, що належали позивачу та були внесені на зазначені рахунки, та відповіді відповідача АТ КБ «ПриватБанк» на вказані заяви. У відповідях відповідачем не заперечується факту наявності запитуваних позивачем рахунків та факту наявності грошових коштів на таких рахунках.
Відповідно до повідомлень АТ КБ «ПриватБанк» від 24 червень 2014 року № 20.1.0.0.0\7-20140514\3329, від 16 листопада 2015 року № 20.1.0.0.0\7-20151109\1487, від 11 листопада 2014 року № 20.1.0.0.0\7-20141107\2187, від 24 червня 2014 року № 20…..1870 та інші відповідач на запити позивача визнає свої грошові зобов`язання перед позивачем, визнає наявність коштів на рахунках позивача та їх блокування, для виконання вимог ОСОБА_1 відповідач пропонував 16 червня 2014 року здійснити реструктуризацію своїх грошових зобов`язань, банк приймає усіх заходів до повернення коштів позивачу.
Згідно повідомлень, отриманих позивачем з НБ України, АТ КБ «ПриватБанк» незаконно заблокував рахунки, які банк відкрив на території АР Крим та рекомендовано останньому розблокувати їх за місцем нового проживання клієнтів.
З метою встановлення інформації про залишок грошових коштів на рахунках № НОМЕР_1 , НОМЕР_2 , НОМЕР_3 , НОМЕР_4 ухвалою суду було витребувано у АТ КБ «ПриватБанк» інформацію про наявність вказаних рахунків, власника рахунків, проведені операції та поточний залишок грошових коштів на таких рахунках.
У відповіді АТ КБ «ПриватБанк» (довідка до справи № 636/951/17-ц, б\н, від 29 вересня 2017 року, підписана керівником ВПЗ філії Харківського ГРУ ПАТ КБ «ПриватБанк» Кураксіною О. І.) відповідачем було повідомлено, що з моменту окупації АР Крим та м. Севастополя у АТ КБ «ПриватБанк» відсутній доступ до документів на паперових носіях та інформації на електронних носіях, серверах, які були розташовані на окупованій території та які б містили дані щодо укладених договорів банківського рахунку з ОСОБА_1 .
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.
Тлумачення пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України свідчить, що підставою для прийняття судового рішення про закриття провадження у справі є наявність іншого рішення суду, яке набрало законної сили та яке ухвалено між тими самими сторонами, про той самий предмет та з тих самих підстав.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У пунктах 26, 27 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 320/9224/17 (провадження № 14-225цс19) зазначено: «Згідно з пунктом 3 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами. Тобто, згідно з вказаним пунктом підставою для закриття провадження у справі є, зокрема, вирішення спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав шляхом ухвалення рішення, яке набрало законної сили, або постановлення ухвали про закриття провадження у справі».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 761/7978/15-ц (провадження № 14-58цс18) зазначено, що: «необхідність застосування пункту 2 частини першої статті 205 ЦПК України зумовлена, по-перше, неприпустимістю розгляду судами тотожних спорів, в яких одночасно тотожні сторони, предмет і підстави позову, та, по-друге, властивістю судового рішення, що набрало законної сили (стаття 223 ЦПК України). За змістом наведеної норми позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно співпадають сторони, підстава та предмет спору. Нетотожність хоча б одного з елементів не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору. У розумінні цивільного процесуального закону предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення. У матеріальному розумінні предмет позову - це річ, щодо якої виник спір».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) вказано, що «предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу».
Рішенням Чугуївського міського суду Харківської області від 10 липня 2015 року в справі № 636/3779/14-ц позов ОСОБА_1 задоволено частково:
стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 5 316,00 доларів США (140 544,31 грн відповідно до офіційного курсу НБУ станом на 05 липня 2015 року - 26,437983 грн за 1 долар США), що містяться на банківському рахунку НОМЕР_3 у АТ КБ «ПриватБанк»;
стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 38 900,00 доларів США (102 8437,53 грн відповідно до офіційного курсу НБУ станом на 05 липня 2015 року - 26,437983 грн за 1 долар США), що містяться на банківському рахунку НОМЕР_2 у АТ КБ «ПриватБанк»;
стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 16700,00 грн, що містяться на банківському рахунку НОМЕР_1 у АТ КБ «ПриватБанк»;
стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 5 616,07 доларів США (148 477,56 грн відповідно до офіційного курсу НБУ станом на 05 липня 2015 року - 26,437983 грн за 1 долар США), що містяться на банківському рахунку у АТ КБ «ПриватБанк» для виконання операцій за карткою № НОМЕР_4 ;
в задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Рішенням апеляційного суду Харківської області від 27 липня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 лютого 2017 року, апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» задоволено. Рішення Чугуївського міського суду Харківської області від 10 липня 2015 року скасовано. В задоволенні позову ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення суми відмовлено.
У справі № 636/3779/14-ц встановлено, що:
«на підтвердження своїх доводів позивач надав суду докази, що 20 листопада 2013 року, 20 грудня 2013 року та 18 січня 2014 року позивачем було внесено на відповідні особові рахунки грошові кошти, що підтверджується відповідними чеками з терміналу відповідача від 20 листопада 2013 року, 20 грудня 2013 року та 18 січня 2014 року, копії яких містяться в матеріалах справи, а також наданими суду копіями листів-відповідей відповідача, заявами позивача на відкриття депозитних рахунків, виписками про рух коштів на рахунках і чеками роздрукованими в терміналі відповідача. Відповідач не заперечує той факт, що були укладені договори і вносились позивачем кошти. Але заперечує проти стягнення їх в зазначеному позивачем розмірі, оскільки останній не надав доказів в оригіналі і міг отримати ці кошти на окупованій території Автономної Республіки Крим. Вищезазначені документи, не є належними доказами, в розумінні статті 59 ЦПК України, а тому підстав для задоволення позову не має. Судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про доведеність позову, оскільки матеріали справи не містять оригіналів наданих доказів. Копії заяв про оформлення вкладів, довідки і квитанції без обов`язкових реквізитів не можуть свідчити про дотримання письмової форми договорів банківського вкладу».
У справі № 636/3779/14-ц ОСОБА_1 обґрунтовував свої позовні вимоги невиконанням банком зобов`язань за договорами банківського вкладу і просив стягнути грошові кошти на підставі статей 1058-1061 ЦК України.
Натомість у справі, що переглядається, як свідчить аналіз позовної заяви (Т. 1, а. с. 1-6), ОСОБА_1 зазначав:
на цей час позивач не може надати оригінали договорів банківських вкладів, оскільки має лише копії, тобто, не може підтвердити додержання письмової форми договору банківського вкладу;
у зв`язку із цим, на підставі частини другої статті 1059 ЦК України, такі договори вважаються нікчемними;
тому кошти підлягають поверненню на підставі статей 216 1212 1214 ЦК України.
На ці обставини позивач вказував у відзиві на апеляційну скаргу (Т. 2, а. с. 39-44).
За таких обставин, суд апеляційної інстанції не звернув увагу, що у справі № 636/3779/14-ц були інші підстави позову, ніж у справі, що переглядається, та зробив неправильний висновок про закриття провадження у справі в частині позовних вимог.
Відповідно до статті 1074 ЦК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов`язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, передбачених законом
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 910/1238/17 (провадження № 12-83гс18) зазначено, що «відповідно до частин першої та третьої статті 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд. Частиною першою статті 1067 цього Кодексу визначено, що договір банківського рахунка укладається для відкриття клієнтові або визначеній ним особі рахунка у банку на умовах, погоджених сторонами. Договір банківського рахунка розривається за заявою клієнта у будь-який час, а залишок грошових коштів на рахунку видається клієнтові або за його вказівкою перераховується на інший рахунок в строки і в порядку, встановлені банківськими правилами (частини перша та третя статті 1071 ЦК України). Суди у справі № 910/15208/16 встановили і сторони не заперечують, що вони уклали договір міжбанківського депозиту, а позивач на виконання умов договору розмістив 20853 доларів США грошових коштів у якості суми гарантійного покриття для забезпечення розрахунків вкладника з платіжною системою Visa на відкритому відповідачем для цього рахунку. Дію договору припинено з 02 травня 2016 року, а відповідач одержані ним кошти після припинення дії договору у зв`язку зі здійсненням процедури ліквідації позивача як банківської установи всупереч умовам договору в повному обсязі не повернув. Отже, підставою для повернення банком коштів є договір міжбанківського депозиту та правовідносини сторін у цьому спорі, які регулюються нормами зобов`язального права, а договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них положень глави 83 ЦК України. Приписами частин першої та четвертої статті 1061, статті 1070 ЦК України визначено умови щодо сплати банком процентів на суму вкладу та процентів за користування коштами, що знаходяться на рахунку в банку, під час дії укладеного сторонами договору».
Згідно частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Апеляційний суд при відмові в задоволенні позовної вимоги в частині стягнення грошових коштів з особового рахунку НОМЕР_4 вважав, що вона є недоведеною, оскільки матеріали справи не містять належних та допустимих доказів перебування на вказаній картці витребуваних грошових коштів. Проте апеляційний суд не звернув увагу на те, що позивачем на підтвердження позовних вимог про наявність коштів на особовому рахунку надано оригінал квитанції по картковому рахунку НОМЕР_4 , згідно якої вбачається внесення суми у розмірі 5 616,51 доларів США, відповідь від 31 березня 2016 року АТ КБ «ПриватБанк» про наявність залишку на особовому рахунку НОМЕР_4 у розмірі 5 616,51 доларів США, та відповідь банку від 16 листопада 2016 року згідно якої 26 жовтня 2015 року банк перерахував з картки НОМЕР_4 грошові кошти на погашення карткового рахунку НОМЕР_5 з метою запобігання виникнення простроченої заборгованості. За таких обставин, апеляційний суд зробив передчасний висновок про незаконність та необґрунтованість рішення суду першої інстанції в цій частині.
Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року).
Колегія суддів приймає посилання ОСОБА_1 про неправильне застосування апеляційним судом частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів».
Системне тлумачення норм статті 5 Закону України «Про судовий збір» та статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» дозволяє зробити висновок про те, що сама по собі відсутність такої категорії осіб як споживачі серед переліку осіб, які мають пільги щодо сплати судового збору, не може безумовно означати те, що споживачі такої пільги не мають або позбавлені. Оскільки така пільга встановлена спеціальною нормою (стаття 22 Закону України «Про захист прав споживачів»), що закріплена в законі, який гарантує реалізацію та захист прав споживачів.
Звільнення споживачів від сплати судового збору має відбуватися не тільки у суді першої інстанції (при пред`явленні позову), але й на наступних стадіях цивільного процесу (при подачі апеляційної та касаційної скарги). Ці стадії судового захисту є єдиним цивільним процесом, завдання якого є справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушеного права.
Аналогічний висновок зроблений і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 761/24881/16-ц (провадження № 14-57цс18).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року в справі № 761/24672/15-ц (провадження № 14-197цс18) вказано, що «у статті 5 Закону України «Про судовий збір» визначено перелік пільг щодо сплати судового збору, у якому не передбачено звільнення від сплати судового збору споживачів - за позовами, що пов`язані з порушенням їхніх прав. Разом з тим у частині 3 статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов`язані з порушенням їх прав. Системний і комплексний аналіз зазначених норм дає правові підстави зробити висновок про те, що сама по собі відсутність такої категорії осіб, як «споживачі, які звернулися з позовними вимогами про захист порушених справ», у переліку осіб, що мають пільги щодо сплати судового збору, установленому в статті 5 Закону України «Про судовий збір», не може безумовно означати те, що споживачі такої пільги не мають, оскільки така пільга встановлена спеціальним законом, який гарантує реалізацію та захист прав споживачів, а саме Законом України «Про захист прав споживачів». Крім того, стаття 5 Закону України «Про судовий збір» не містить вичерпного переліку осіб, яким надано пільги щодо сплати судового збору, як і не містить позиції про те, що пільги надаються лише за пред`явлення позову».
У справі, що переглядається ОСОБА_1 звернувся із позовом до АТ КБ «ПриватБанк» із позовом про захист прав споживачів, про що свідчить аналіз позовної заяви з доданими до неї документами (Т. 1, а. с. 1-20).
Таким чином, апеляційний суд безпідставно поклав на ОСОБА_1 , який звернувся до суду за захистом прав споживача, судові витрати за подання апеляційної скарги.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржена постанова апеляційного суду ухвалена без додержання норм матеріального і процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, оскаржену постанову апеляційного суду скасувати і передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Керуючись статтями 400, 411 (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року) 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову Харківського апеляційного суду від 26 грудня 2018 року скасувати.
Передати справу № 636/951/17 на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції постанова Харківського апеляційного суду від 26 грудня 2018 року втрачає законну силу.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді: І. О. Дундар
В. І. Журавель
Є. В. Краснощоков
М. М. Русинчук