Постанова

Іменем України

14 грудня 2022 року

місто Київ

справа № 637/909/21

провадження № 61-3489св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Усика Г. І., Яремка В. В.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1 ,

заінтересована особа - Шевченківська селищна рада Харківської області як орган опіки та піклування,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду Харківської області від 20 жовтня 2021 року, постановлену суддею Островською Н. І., та постанову Харківського апеляційного суду від 28 січня 2022 року, ухвалену колегією суддів у складі Тичкової О. Ю., Маміної О. В., Пилипчук Н. П.,

ВСТАНОВИВ:

I. ФАБУЛА СПРАВИ

Стислий виклад позиції заявника

ОСОБА_1 у вересні 2021 року звернулася до суду із заявою про визнання ОСОБА_2 недієздатною, встановлення над нею опіки та призначення її, ОСОБА_1 , опікуном названої особи, заінтересована особа - Шевченківська селищна рада Харківської області як орган опіки та піклування.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою від 20 вересня 2021 року Шевченківський районний суд Харківської області залишив без руху заяву ОСОБА_1 та надав заявниці строк для усунення її недоліків.

Суд першої інстанції наголосив, що заявник на обґрунтування вимог не зазначила та не надала до суду доказів наявності у ОСОБА_2 психічних захворювань, які діагностовано лікарями та існують станом на день звернення до суду із заявою (15 вересня 2021 року), а саме виписки із історії хвороби психіатричних закладів (амбулаторної картки хворого), довідки про перебування на обліку особи у психіатричних лікувальних закладах тощо; до заяви додані копії письмових доказів, що належно не посвідчені; у справах окремого провадження сторони іменуються як заявник та заінтересовані особи, проте у заяві орган опіки та піклування Шевченківської селищної ради зазначений як зацікавлена особа.

Суд виснував, що за змістом частини другої статті 299 ЦПК України на рахунок держави у справах про визнання фізичної особи недієздатною відносяться виключно витрати, пов`язані із розглядом справи. За подання такої заяви до суду заявник повинна надати докази сплати судового збору або надати документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

На виконання ухвали суду про залишення заяви без руху заявник 20 вересня 2021 року подала до суду клопотання про звільнення її від сплати судового збору. Клопотання обґрунтовувала тим, що вона звільнена від сплати судового збору відповідно до частини другої статті 299 ЦПК України, пунктів 5, 7 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», оскільки є законним представником ОСОБА_2 . Також зазначила, що є одинокою особою, пенсіонером, який не працює (малозабезпеченою особою), перебуває у скрутному матеріальному становищі та не має змоги сплатити судовий збір. В частині вимоги суду надати медичну документацію просила витребувати такі докази з відповідних медичних закладів.

Ухвалою від 30 вересня 2021 року Шевченківський районний суд Харківської області залишив без руху заяву ОСОБА_1 та надав заявнику строк для усунення недоліків.

Залишаючи повторно без руху заяву ОСОБА_1 , суд першої інстанції зробив висновок, що заявник до клопотання про звільнення від сплати судового збору не додала належних та достатніх доказів того, що вона перебуває в скрутному матеріальному становищі, що є підставою звільнення від сплати судового збору.

Суд зауважив, що у заяві також не зазначено, чи перебуває ОСОБА_2 на обліку у психіатра та в якому медичному закладі на час звернення заявника з такою заявою до суду та чи були звернення до лікаря-психіатра, що є необхідним для призначення судової психіатричної експертизи та витребування медичної карти за місцем перебування на обліку у лікаря-психіатра, про що йдеться у клопотанні заявника. До матеріалів заяви заявник не додала доказів, які підтверджують той факт, що ОСОБА_2 продовжує хворіти та є обмежено дієздатною.

На виконання вимог зазначеної ухвали суду першої інстанції заявник подала клопотання від 11 жовтня 2021 року, у якому зазначила, що вона звільнена від сплати судового збору відповідно до частини другої статті 299 ЦПК України, а також надала докази скрутного матеріального становища у зв`язку з отриманням нею лікування.

Ухвалою від 20 жовтня 2021 року Шевченківський районний суд Харківської області заяву ОСОБА_1 визнав неподаною та повернув заявникові.

Суд першої інстанції зазначив, що заявник до клопотання про звільнення від сплати судового збору не додала належних та достатніх доказів того, що вона перебуває в скрутному матеріальному становищі, що є підставою звільнення від сплати судового збору; станом на 20 жовтня 2021 року недоліки заяви не усунуті.

Постановою від 28 січня 2022 року Харківський апеляційний суд залишив без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ухвалу Шевченківського районного суду Харківської області від 20 жовтня 2021 року - без змін.

Залишаючи апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції про повернення заяви - без змін, апеляційний суд, погоджуючись із висновками суду першої інстанції, зазначив, що за змістом частини другої статті 299 ЦПК України на рахунок держави у справах про визнання фізичної особи недієздатною відносяться саме витрати, пов`язані із розглядом справи, тобто ті, що визначені у частині третій статті 133 ЦПК України, а не визначений до сплати частиною першою статті 133 ЦПК України судовий збір. Законом України «Про судовий збір» не передбачено звільнення від сплати судового збору за подання до суду заяви про визнання фізичної особи недієздатною та призначення опікуна.

Харківський апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про те, що ані до клопотання від 28 вересня 2021 року, ані до клопотання від 11 жовтня 2021 року ОСОБА_1 не надала доказів свого скрутного матеріального становища, що підтверджували б неможливість сплати судового збору. Надані ОСОБА_1 докази доводять її статус пенсіонера, її перебування на лікуванні та визнання її опікуном ОСОБА_3 .

Посилання в апеляційній скарзі на те, що після звернення ОСОБА_1 до суду з клопотанням від 11 жовтня 2021 року суд першої інстанції протиправно не залишив її заяву без руху і не надав їй можливість усунути недоліки заяви про визнання особи недієздатною, призначення опікуна, за висновками апеляційного суду, спростовані матеріалами справи. Ухвалою суду від 30 вересня 2021 року ОСОБА_1 вже було надано можливість довести своє скрутне матеріальне становище, яке би підтверджувало її неможливість сплатити судовий збір, у клопотанні від 11 жовтня 2021 року заявник мала таку можливість, якою не скористалася. Тож підстав залишати заяву ОСОБА_1 від 15 вересня 2021 року без руху втретє в суду першої інстанції не було.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ОСОБА_1 22 лютого 2022 року із застосуванням засобів поштового зв`язку звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій просить скасувати ухвалу Шевченківського районного суду Харківської області від 20 жовтня 2021 року та постанову Харківського апеляційного суду від 28 січня 2022 року, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Узагальнені доводи осіб, які подали касаційну скаргу

Заявник зазначила, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норми матеріального права та порушили норми процесуального права, як підстави касаційного оскарження наведених судових рішень визначила таке:

- суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували правила частини другої статті 299 ЦПК України, визначаючи, щодо сплати яких судових витрат звільнена заявник під час розгляду заяви про визнання особи недієздатною та призначення такій особі опікуна;

- суди першої та апеляційної інстанцій не врахували правові висновки, викладені, зокрема у постанові Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 641/5967/16-ц (провадження № 61-38219св18), у яких наголошено, що визнання неподаною та повернення судом позовної заяви або апеляційної скарги без вирішення клопотання учасника справи про зменшення суми судового збору є безпідставними, оскільки, подаючи клопотання, заявник вправі очікувати його задоволення;

- суди першої та апеляційної інстанцій не розглянули клопотання про звільнення від сплати судового збору та відмовили у задоволенні клопотання про витребування довідок з медичних закладів.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу заінтересована особа до Верховного Суду не подавала.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою від 26 квітня 2022 року Верховний Суд відкрив касаційнепровадження у справі, а ухвалою від 06 грудня 2022 року призначив справу до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відкриваючи касаційне провадження у справі, Верховний Суд зазначив, що посилання заявника в касаційній скарзі на неврахування судами першої та апеляційної інстанцій висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2022 року у справі № 910/17048/17, не може бути підставою для відкриття касаційного провадження згідно з пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, оскільки на підставі аналізу змісту згаданого судового рішення касаційної інстанції можна зробити висновок, що у цій постанові не сформульовано правовий висновок щодо застосування правил частини другої статті 299 ЦПК України.

Підсумовуючи, наведена підстава касаційного оскарження не підлягає оцінці Верховним Судом під час розгляду по суті касаційної скарги ОСОБА_1

IV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа безпідставно не може бути позбавлена права на доступ до суду, оскільки це буде порушенням права, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), на справедливий судовий розгляд.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить згадану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, наданих сторонам у цивільних справах, а й захищає, у першу чергу, те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду.

Право на справедливий судовий розгляд, врегульоване у пункті 1 статті 6 Конвенції, потрібно розглядати як право на доступ до правосуддя.

У рішеннях ЄСПЛ визначено, що право на справедливий судовий розгляд може бути обмежено державою, лише якщо це обмеження не завдає шкоди самій суті права.

Повертаючи заяву про визнання особи недієздатною та призначення їй опікуна, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, вважав, що заявник не звільнена від сплати судового збору на підставі закону (частини другої статті 299 ЦПК України), а тому її заява підлягає поверненню у зв`язку з невиконанням вимог ухвали суду про сплату судового збору.

Верховний Суд не погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо такого тлумачення застосування частини другої статті 299 ЦПК України з огляду на таке.

Відповідно до частини другої статті 299 ЦПК України судові витрати, пов`язані з провадженням справи про визнання фізичної особи недієздатною або обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, відносяться на рахунок держави.

Наведене правило є спеціальним під час визначення того, чи повинен заявник під час звернення до суду з такими заявами сплачувати судовий збір.

За загальними правилами частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з частиною третьою статті 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що викладене у частині другій статті 299 ЦПК України правило потребує свого системного тлумачення. Це викликане тим, що, з одного боку, за визначенням до складу судових витрат входить за частиною першою статті 133 ЦПК України і судовий збір, з іншого - у справах про визнання особи недієздатною покладаються на рахунок держави саме судові витрати, пов`язані з провадженням у справі, коли перелік витрат, пов`язаних з розглядом справи закріплений у частині третій статті 133 ЦПК України.

У застосуванні частини другої статті 299 ЦПК України Верховний Суд використовує розширене її тлумачення, що відповідатиме сенсу тих правил, що визначені у цитованих статтях цього Кодексу. У такому тлумаченні Верховний Суд виходить з міркувань забезпечити узгодження між правилами, викладеними у частині другій статті 299 ЦПК України, та іншими правилами, що викладені у частинах першій та третій статті 133 ЦПК України.

Отже, здійснюючи розширене тлумачення застосування частини другої статті 299 ЦПК України, Верховний Суд дійшов переконання, що на рахунок держави у справах окремого провадження про визнання фізичної особи недієздатною відносяться усі судові витрати - як судовий збір, так і витрати, пов`язані з розглядом справи, що узгоджується з правилом частини першої статті 133 ЦПК України.

У такому тлумаченні змісту частини другої статті 299 ЦПК України Верховний Суд враховує, що частина третя статті 133 ЦПК України містить перелік виключно витрат, пов`язаних з розглядом справи, натомість у частині другій статті 299 ЦПК України йдеться саме про судові витрати, до складу яких, окрім витрат на правову допомогу, належить також судовий збір.

Верховний Суд врахував, що заявник, зважаючи на викладення та зміст норми права, сформульованої у частині другій статті 299 ЦПК України, вправі очікувати застосування її у системному зв`язку з правилами частини першої статті 133 ЦПК України. Застосування частини другої статті 299 ЦПК України у зв`язку з правилами лише частини третьої статті 133 ЦПК України призводитиме до необґрунтованого звуженого тлумачення процесуальних прав заявника та, відповідно, до неправомірного обмеження її прав на доступ до суду.

Той факт, що з 01 вересня 2015 року набрав чинності Закону України від 22 травня 2015 року № 484-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору», яким виключено пункт 9 частини другої статті 3 Закону України «Про судовий збір», згідно з яким судовий збір не справлявся за подання до суду заяви про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи, не може бути підставою для стягнення із заявника судового збору за подання заяви про визнання особи недієздатною у разі, якщо таке правило перебачено ЦПК України, а саме у частині другій статті 299 цього Кодексу.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 березня 2018 року у справі № 761/24881/16-ц (провадження № 14-57цс18) зазначила, що стаття 5 Закону України «Про судовий збір» не містить вичерпного переліку осіб, яким надано пільги щодо сплати судового збору, як і не містить позиції про те, що пільги надаються лише за пред`явлення позову.

Враховуючи, що частина друга статті 299 ЦПК України містить правило, що судові витрати, пов`язані з провадженням справи про визнання фізичної особи недієздатною або обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, відносяться на рахунок держави, з урахуванням наведених міркувань, Верховний Суд зробив висновок, що заявник звільнена від сплати судового збору за подання заяви про визнання особи недієздатною, оскільки судовий збір є складовою судових витрат. Відмінне від наведеного розуміння частини другої статті 299 ЦПК України призведе до порушення права заявника на доступ до правосуддя, доступ до суду, що є неприпустимим.

Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що у разі, якщо буквальне тлумачення норми права не дає однозначної відповіді на те, чи має особа певне право, має бути застосовано системне тлумачення норм права. У такому тлумаченні суди повинні виходити з того, що приватна особа в разі такої неоднозначності процесуальних норм права має розраховувати саме на таке їх розуміння, яке не призводитиме до обмеження її процесуальних можливостей.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, від 06 грудня 2007 року).

Європейський суд з прав людини зазначив, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, № 19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Верховний Суд встановив, що у справі, що переглядається, предметом касаційного оскарження є ухвала суду першої інстанції про повернення заяви, залишена без змін постановою апеляційного суду, а тому підстави касаційного оскарження цих судових рішень визначаються за правилами другого абзацу частини другої статті 389 ЦПК України, відповідно до якого підставами касаційного оскарження зазначених судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Підставами касаційного оскарження ухвали суду першої інстанції про повернення заяви, залишеної без змін постановою апеляційного суду, заявник визначила порушення судами правил частини другої статті 299 ЦПК України, які підтвердилися під час касаційного перегляду справи.

За таких обставин, враховуючи висновки Верховного Суду про застосування частини другої статті 299 ЦПК України, наведені у цій постанові, вирішуючи питання про відкриття провадження за заявою ОСОБА_1 про визнання фізичної особи недієздатною, суд першої інстанції повинен був врахувати, що вона звільнена від сплати судового збору відповідно до частини другої статті 299 ЦПК України, незважаючи на те, що у статті 5 Закону України «Про судовий збір» законодавець не передбачив такого правила.

Залишаючи без змін ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд помилково звужено тлумачив застосування частини другої статті 299 ЦПК України, не врахував, що наслідком такого тлумачення є неправомірне обмеження права особи на доступ до суду.

Підсумовуючи наведене, Верховний Суд дійшов переконання, що касаційну скаргу потрібно задовольнити, оскаржувану ухвалу суду першої інстанції про повернення заяви ОСОБА_1 та постанову апеляційного суду про залишення без змін ухвали суду першої інстанції скасувати і направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду, зокрема вирішення питання про відкриття провадження у справі.

Доводи касаційної скарги про необґрунтовану відмову суду першої інстанції у звільнені заявника від сплати судового збору у зв`язку з скрутним її майновим становищем Верховний Суд не досліджує, оскільки дійшов висновку, що заявник звільнена від сплати судового збору відповідно до закону.

У частині шостій статті 411 ЦПК України визначено, що підставою для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

Оскільки порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права призвело до ухвалення незаконних судових рішень, оскаржувана ухвала суду першої інстанції та постанова апеляційного суду відповідно до статті 411 ЦПК України підлягають скасуванню з передачею справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 400 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Шевченківського районного суду Харківської області від 20 жовтня 2021 року та постанову Харківського апеляційного суду від 28 січня 2022 року скасувати, справу передати до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний

Г. І. Усик

В. В. Яремко