Постанова

Іменем України

26 жовтня 2022 року

місто Київ

справа № 638/10530/17

провадження № 61-3789св22

Верховний Суд, який діє у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «Правекс-Банк»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Харківського апеляційного суду від 26 січня 2022 року, постановлену колегією суддів у складі Пилипчук Н. П., Тичкової О. Ю., Маміної О. В.,

ВСТАНОВИВ:

І. ФАБУЛА СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «Правекс-Банк»

(далі - ПАТ КБ «Правекс-Банк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просило стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором у розмірі 379 434, 88 грн.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою від 27 вересня 2021 року Дзержинський районний суд м. Харкова залишив без задоволення заяви та клопотання ОСОБА_1 про залишення позову без розгляду; про передачу справи на розгляд до Ленінського районного суду м. Харкова; про допит в судовому засіданні відповідача як свідка; про надання правової оцінки діям представників щодо дотримання та виконання вимог Закону; про зупинення провадження у справі.

Не погодившись із зазначеною ухвалою суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні заяв про залишення позову без розгляду та посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, ОСОБА_1 звернувся до апеляційного суду з апеляційною скаргою.

Ухвалою від 29 листопада 2021 року Харківський апеляційний суд відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова від 27 вересня 2021 року, а ухвалою від 10 грудня 2021 року призначив справу до розгляду.

Ухвалою від 26 січня 2022 року Харківський апеляційний суд закрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова від 27 вересня 2021 року.

Закриваючи апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції зробив висновок про те, що заявник звернувся із апеляційною скаргою на ухвалу суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні заяви про залишення позову без розгляду, яка не підлягає оскарженню окремо від рішення суду.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ОСОБА_1 13 квітня 2022 року із застосуванням засобів поштового зв`язку направив до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова від 27 вересня 2021 року про відмову в задоволенні заяв про залишення позову без розгляду та ухвалу Харківського апеляційного суду від 26 січня 2022 року про закриття апеляційного провадження, позов ПАТ КБ «Правекс-Банк» залишити без розгляду.

Ухвалою від 04 травня 2022 року Верховний Суд відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова від 27 вересня 2021 року, оскільки зазначена ухвала не підлягає касаційному оскарженню.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

ОСОБА_1 , наполягаючи на тому, що ухвала Харківського апеляційного суду від 26 січня 2022 року постановлена з порушенням норм процесуального права, як підстави касаційного оскарження наведеного судового рішення визначив, що:

- суд апеляційної інстанції неправильно застосував положення статті 353 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) та зробив помилковий висновок про те, що ухвала суду першої інстанції не може бути оскаржена окремо від рішення суду.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Акціонерне товариство «Правекс Банк», яке є правонаступником ПАТ КБ «Правекс-Банк», у травні 2022 року надіслало до Верховного Суду відзив, у якому просило касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Харківського апеляційного суду від 26 січня 2022 року - без змін.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою від 04 травня 2022 року Верховний Суд поновив ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження ухвали Харківського апеляційного суду від 26 січня 2022 року та відкрив касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського апеляційного суду від 26 січня 2022 року.

За змістом правила частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив у межах доводів касаційної скарги правильність застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із тим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним.

У рішенні від 21 жовтня 2010 року у справі «Дія 97» проти України», заява № 19164/04 ЄСПЛ зауважив, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів.

У рішенні від 06 грудня 2007 року у справі «Воловік проти України», заява № 15123/03 ЄСПЛ зазначив, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо апеляційне оскарження існує в національному правовому порядку, держава зобов`язана забезпечити особам під час розгляду справи в апеляційних судах, в межах юрисдикції таких судів, додержання основоположних гарантій, передбачених статтею 6 Конвенції, з урахуванням особливостей апеляційного провадження, а також має братись до уваги процесуальна єдність судового провадження в національному правовому порядку та роль в ньому апеляційного суду. «Право на суд», одним із аспектів якого є право доступу, не є абсолютним і може підлягати обмеженням; їх накладення дозволене за змістом, особливо щодо умов прийнятності апеляційної скарги. Проте такі обмеження повинні застосовуватись з легітимною метою та повинні зберігати пропорційність між застосованими засобами та поставленого метою.

Відповідно до статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного перегляду справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Згідно з частиною другою статті 352 ЦПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду лише у випадках, передбачених статтею 353 цього Кодексу. Оскарження ухвал суду, які не передбачені статтею 353 цього Кодексу, окремо від рішення суду не допускається.

Заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду (частина друга статті 353 ЦПК України). Цей припис згідно з позицією Конституційного Суду України варто розуміти так, що будь-яка ухвала суду підлягає перегляду в апеляційному порядку самостійно або разом з рішенням суду (абзац п`ятий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2010 року № 3-рп/2010).

Відповідно до пункту 16 частини першої статі 353 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодозалишення позову (заяви) без розгляду.

У постанові від 12 вересня 2018 року у справі № 752/1016/17 (провадження № 61-19138сво18) Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду вирішував питання щодо можливості оскарження в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції про відмову в залишенні заяви без розгляду відповідно до пункту 15 частини першої статті 293 ЦПК України у редакції, чинній на момент подання апеляційної скарги у зазначеній справі.

У наведеній постанові Верховний Суд зробив висновки про те, що тлумачення пункту 15 частини першої статті 293 ЦПК України має відбуватися із урахуванням можливості/неможливості поновити свої права особою, яка подає апеляційну скаргу, в інший спосіб, аніж шляхом оскарження в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду.

Тлумачення пункту 15 частини першої статті 293 ЦПК України дає підстави для висновку, що законодавець передбачив право оскаржувати в апеляційному порядку окремо від рішення суду лише ухвали суду першої інстанції про залишення заяви без розгляду.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду врахував, що ухвала про відмову у залишенні заяви без розгляду не перешкоджає подальшому провадженню у справі (не є остаточним рішенням), а тому особа має право включити до апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції заперечення на ухвалу про відмову у залишенні заяви без розгляду. Також Верховний Суд врахував висновок, викладений в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 623/3792/15-ц, та дійшов переконання, що право на апеляційне оскарження учасники справи можуть реалізувати у порядку, визначеному процесуальним законом, не зловживаючи їхніми процесуальними правами у спосіб подання апеляційної скарги на ухвалу, що не може бути оскаржена до ухвалення рішення по суті спору й окремо від такого рішення. Заперечення учасників процесу щодо наявності підстав для залишення заяви без розгляду мають розглядатися судом при оскарженні рішення, ухваленого по суті спору. У зв`язку із цим право на суд, одним із аспектів якого є право доступу, в аспекті апеляційного оскарження ухвали про відмову у залишенні заяви без розгляду, підлягає обмеженню, яке застосовується з легітимною метою та зберігає пропорційність між застосованими засобами та поставленого метою.

Додатково варто врахувати, що у постанові від 12 вересня 2018 року у справі № 752/1016/17 (провадження № 61-19138сво18) Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду наголосив, що у випадку прийняття до розгляду апеляційної скарги на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду, апеляційний суд має постановити ухвалу про закриття апеляційного провадження у справі за такою скаргою.

Враховуючи те, що зміст пункту 15 частини першої статті 293 ЦПК України 2004 року є подібним за змістом до положень пункту 16 частини першої статті 353 ЦПК України у редакції, чинній на момент звернення ОСОБА_1 з апеляційної скаргою та постановлення судом апеляційної інстанції оскаржуваної ухвали, тому правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 12 вересня 2018 року у справі № 752/1016/17 (провадження

№ 61-19138сво18), підлягають врахуванню у справі, що переглядається. Отже, тлумачення пункту 16 частини першої статті 353 ЦПК України має відбуватися із урахуванням можливості/неможливості поновити свої права особою, яка подає апеляційну скаргу, в інший спосіб, аніж шляхом оскарження в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду. Ухвала про відмову у залишенні позову (заяви) без розгляду не перешкоджає подальшому провадженню у справі (не є остаточним рішенням), а тому особа має право оскаржити в апеляційному порядку ухвалу про відмову у залишенні позову (заяви) без розгляду разом з рішенням суду першої інстанції.

Постановляючи ухвалу про закриття апеляційного провадження у справі, що переглядається, апеляційний суд зробив правильний висновок про те, що ухвала Дзержинського районного суду м. Харкова від 27 вересня 2021 року в оскаржуваній частині про відмову в задоволенні заяви про залишення позову без розгляду не підлягає апеляційному оскарженнюокремо від рішення суду, оскільки не зазначена в переліку ухвал, на які можуть бути подані апеляційні скарги, згідно з частиною першою статті 353 ЦПК України. Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржена ухвала постановлена без додержання норм процесуального права.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Верховний Суд встановив, що ухвала суду апеляційної інстанції постановлена з додержанням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність судового рішення не впливають.

Враховуючи наведене, Верховний Суд зробив висновок, що касаційну скаргу потрібно залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Підстави для розподілу судових витрат не встановлені.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Харківського апеляційного суду від 26 січня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді С. О. Погрібний

І. Ю. Гулейков

О. В. Ступак