Постанова

Іменем України

04 березня 2020 року

м. Київ

справа № 638/12183/18

провадження № 61-1087св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Самощенко Олена Анатоліївна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , від імені якої діє адвокат Бреславець Марина Григорівна, на ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова від 22 серпня 2018 року, додаткову ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова від 27 серпня 2018 року у складі судді Семіряд І. В. та постанову Харківського апеляційного суду від 29 листопада 2018 року у складі колегії суддів: Коваленко І. П., Овсяннікової А. І., Сащенка І. С.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про забезпечення позову до подання нею позову до приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Самощенко О. А. про визнання зобов`язань припиненими.

На обґрунтування заяви про забезпечення позову зазначала, що їй стало відомо про намір ПАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк» відчужити право вимоги за кредитним договором та договором іпотеки, укладеними стосовно її нерухомого майна, а саме: нежитлової будівлі літ. «А», загальною площею 165,3 кв. м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Зазначає, що вона не вступала у будь-які кредитні чи іпотечні правовідносини з ПАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк», що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна.

Вважає, що у разі вчинення ПАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк» фіктивного правочину щодо продажу права вимоги, зазначене може призвести до незворотних наслідків.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд накласти арешт на нежитлову будівлю літ. «А», загальною площею 163,5 кв. м, на АДРЕСА_1 та заборонити будь-яким особам, у тому числі всім суб`єктам державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, здійснювати будь-які реєстраційні дії, вносити будь-які зміни до загальних та спеціальних розділів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру права власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна.

Короткий зміст ухвал суду першої інстанції

Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 22 серпня 2018 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено.

Заборонено відчуження нежитлової будівлі літ. «А», загальною площею 163,5 кв. м, на АДРЕСА_1 .

У іншій частині вимог відмовлено.

Ухвалу мотивовано тим, що ОСОБА_1 має намір звернутись до суду за захистом, на її думку, порушених прав, що полягає у незаконній передачі її майна ПАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк» в іпотеку. Суд вважав, що невжиття заходів забезпечення позову істотно ускладнить або взагалі унеможливить поновлення порушених прав, свобод та інтересів позивачки.

Додатковою ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 27 серпня 2018 року доповнено резолютивну частину ухвали Дзержинського районного суду м. Харкова від 22 серпня 2018 року наступним.

Заборонено будь-яким особам, у тому числі всім суб`єктам державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо нерухомого майна, зокрема, нежитлової будівлі літ. «А», загальною площею 163,5 кв. м, на АДРЕСА_1 , у тому числі, але не виключно, вносити будь-які зміни до загальних та спеціальних розділів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру права власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна.

Додаткову ухвалу мотивовано тим, що судом не було вирішено питання стосовно вимоги, яка була заявлена ОСОБА_1 у заяві про забезпечення позову.

Суд першої інстанції виходив з наявності правових підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову в частині заборони будь-яким особам, у тому числі всім суб`єктам державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо нежитлової будівлі літ. «А», загальною площею 165,3 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , у тому числі, але не виключно, вносити будь-які зміни до загальних та спеціальних розділів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Харківського апеляційного суду від 29 листопада 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова від 22 серпня 2018 року та додаткову ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова від 27 серпня 2018 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що висновок суду першої інстанції про часткове задоволення заяви ОСОБА_1 та вжиття заходів забезпечення позову є обґрунтованим.

У судовому засіданні в суді апеляційної інстанції представник ОСОБА_1 надав суду копію позовної заяви ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Самощенко О. А. про визнання зобов`язань припиненими, подану до суду 29 серпня 2018 року, а також копію ухвали Дзержинського районного суду м. Харкова від 11 вересня 2018 року про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі.

Оскільки предметом позову є визнання зобов`язань ОСОБА_1 перед Харківською філією ПАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк» у зв`язку із ліквідацією останнього припиненими, то підстави для скасування ухвали про забезпечення позову відсутні.

Додатковою ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 27 серпня 2018 року було конкретизовано ухвалу цього ж суду від 22 серпня 2018 року, тому колегія суддів відхилила доводи апеляційної скарги стосовно того, що додатковою ухвалою суд фактично змінив ухвалу суду від 22 серпня 2018 року.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У касаційній скарзі, поданій у січні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_2 , від імені якої діє адвокат Бреславець М. Г., посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, просила скасувати ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова від 22 серпня 2018 року, додаткову ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова від 27 серпня 2018 року та постанову Харківського апеляційного суду від 29 листопада 2018 року.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не надали оцінки відповідності вжитих заходів забезпечення позову до позовних вимог ОСОБА_1 . В оскаржуваних ухвалах відсутні посилання на докази, що мали бути надані позивачем на підтвердження ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду, ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивачки. Накладення заборони на відчуження майна іпотекодержателем, який є позивачем у справі, суперечить вимогам закону та нівелює суть передачі майна в іпотеку і не забезпечує виконання можливого рішення суду.

Короткий зміст позиції інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 до суду не подала.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 28 січня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 , від імені якої діє адвокат Бреславець М. Г., на ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова від 22 серпня 2018 року, додаткову ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова від 27 серпня 2018 року та постанову Харківського апеляційного суду від 29 листопада 2018 року і витребувано із Дзержинського районного суду м. Харкова цивільну справу № 638/12183/18.

Ухвалою Верховного Суду від 21 лютого 2020 року справу за заявою ОСОБА_1 про забезпечення позову призначено до судового розгляду.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції до набрання чинності Законом України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ») передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і застосовані норми права

За змістом частин першої та другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачені статтею 150 цього Кодексу заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову є обмеженням суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Відповідно до положень статті 150 ЦПК України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії.

Частиною третьою статті 150 ЦПК України визначено, що заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Відповідно до роз`яснень, що містяться у пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

При вирішенні питання про забезпечення позову суд здійснює оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову з урахуванням адекватності вимог заявника, забезпечення збалансованості інтересів сторін, наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, ймовірності утруднення виконання рішення суду в разі невжиття таких заходів.

Обґрунтованою підставою для забезпечення позову має бути існування очевидної загрози порушення законних прав та інтересів позивача у справі в разі невжиття заходів забезпечення позову. Відповідно, звертаючись із заявою про забезпечення позову, особа має довести належність їй таких прав та що невжиття заходів забезпечення позову призведене до утруднення чи неможливості виконання майбутнього рішення суду, при цьому існування загрози порушення прав позивача повинно мати очевидний та об`єктивний характер.

Частиною першою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 11 вересня 2018 року відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Самощенко О. А. про визнання зобов`язань припиненими.

Предметом розгляду у цьому спорі ОСОБА_1 визначила серед іншого дослідження питання правомірності перебування нежитлової будівлі літ. «А», загальною площею 163,5 кв. м, на АДРЕСА_1 в іпотеці ПАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк», з огляду на відсутність у неї перед банком будь-яких зобов`язань.

Обґрунтовуючи доводи заяви про забезпечення позову, ОСОБА_1 зазначала про можливість вибуття з її власності вказаного нежитлового приміщення.

Частиною першою статті 33 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

З аналізу змісту статей 33, 36, 37, 39 Закону України «Про іпотеку», статей 328 335 376 392 ЦК України вбачається, що законодавцем визначено три можливих способи захисту на задоволення вимог кредитора, які забезпечені іпотекою, шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий - на підставі рішення суду, та два позасудових способи захисту: на підставі виконавчого напису нотаріуса та згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Враховуючи, що ОСОБА_1 у вказаному позові заперечує наявність у неї будь-яких грошових зобов`язань перед третіми особами, чим фактично оспорює правомірність передачі майна в іпотеку, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про необхідність забезпечення позову у визначений нею спосіб.

Колегія суддів погоджується з таким висновком, оскільки ОСОБА_1 належним чином обґрунтувала існування об`єктивних ризиків невиконання чи утруднення виконання у майбутньому можливого рішення суду у справі про визнання припиненими іпотечних правовідносин між нею і ПАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк».

У касаційній скарзі ОСОБА_2 посилається на те, що у ОСОБА_1 перед ПАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк» існує заборгованість у сумі 5 463 349,53 грн, право вимоги за якою перейшло до ОСОБА_2 за договором про відступлення права вимоги від 02 серпня 2018 року, у зв`язку з чим ОСОБА_2 як іпотекодержатель позбавлена можливості відчужити, у тому числі, права вимоги іншій особі.

Такі доводи не впливають на висновки судів попередніх інстанцій та підтверджують існування обставин, що стали підставою для передачі ОСОБА_1 майна в іпотеку, які вона по суті оскаржує.

Апеляційний суд дав правову оцінку тим самим доводам ОСОБА_2 , викладеним у апеляційній скарзі на ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова від 22 серпня 2018 року та додаткову ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова від 27 серпня 2018 року.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів зазначає, що суди попередніх інстанцій надали належну правову оцінку доводам ОСОБА_1 щодо наявності правових підстав для задоволення її заяви про забезпечення позову. Суди попередніх інстанцій правильно застосували норми ЦПК України, зокрема положення статей 149-150 цього Кодексу, встановивши наявність зв`язку між заявленими заходами забезпечення позову і предметом позовних вимог.

Згідно із статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Керуючись статтями 400 409 410 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , від імені якої діє адвокат Бреславець Марина Григорівна, залишити без задоволення.

Ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова від 22 серпня 2018 року, додаткову ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова від 27 серпня 2018 року та постанову Харківського апеляційного суду від 29 листопада 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк