Постанова

Іменем України

31 серпня 2022 року

м. Київ

справа № 638/12920/13-ц

провадження № 61-15334св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Усика Г. І., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - Асоціація власників квартир Культури - 3,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Харківська міська рада,

особа, яка подала апеляційну скаргу, - ОСОБА_4 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргуОСОБА_4 на постанову Харківського апеляційного суду від 08 вересня 2020 року у складі колегії суддів: Хорошевського О. М., Бурлаки І. В., Яцини В. Б.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2013 року Асоціація власників квартир Культури-3 (далі - Асоціація) звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Харківська міська рада, про визнання договору купівлі-продажу недійсним, витребування майна із чужого незаконного володіння та скасування державної реєстрації права власності.

Позов обґрунтований тим, що Асоціація є об`єднанням співвласників багатоквартирних будинків, метою діяльності якої є забезпечення належного утримання будинків та прибудинкової території на АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 та захист прав членів Асоціації щодо володіння, користування та розпорядження допоміжними приміщеннями будинку, що перебувають у спільній сумісній власності членів Асоціації.

У порушення прав та інтересів співвласників багатоквартирного будинку на неподільне майно на АДРЕСА_1 рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 13 грудня 2010 року визнано право власності на нежитлові підвальні приміщення № № 10, 10-а, 11-:-21, площею 130,9 кв. м, цього будинку за ОСОБА_1 . За договором купівлі-продажу від 28 січня 2011 року ОСОБА_1 здійснив відчуження спірного майна на користь ОСОБА_2 , який 15 квітня 2013 року уклав договір купівлі-продажу нежитлових приміщень із ОСОБА_3 .

Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 06 серпня 2013 року скасовано рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 13 грудня 2010 року про визнання за ОСОБА_1 права власності на нежитлові підвальні приміщення № № 10, 10-а, 11-:-21 багатоповерхового будинку на АДРЕСА_1 , встановлено, що спірні приміщення підвалу житлового будинку належать співвласникам будинку і не підлягають відчуженню, тому відчуження ОСОБА_1 неподільного майна є неправомірним.

Просила визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлових приміщень № № 10, 10-а, 11-:-21 за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 28 січня 2011 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , витребувати спірні нежитлові приміщення у ОСОБА_3 на користь Асоціації та скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на це майно.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та попередніх судових рішень судів апеляційної та касаційної інстанцій

Справа розглядалася судами неодноразово.

Заочним рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 15 квітня 2014 року, яке залишене без змін ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 23 жовтня 2014 року (за апеляційною скаргою ОСОБА_3 ) та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 29 січня 2015 року (за касаційною скаргою ОСОБА_3 ) позов задоволено. Визнано недійсним договір купівлі-продажу нежитлових приміщень № 10, 10-а, 11-:-21, за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 28 січня 2011 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Жиляєвою Н. В. за реєстром № 251. Витребувано у ОСОБА_3 , як добросовісного набувача, на користь Асоціації нежитлові приміщення № № 10, 10-а, 11-:-21, за адресою: АДРЕСА_1 . Скасовано державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на спірні нежитлові приміщення, яка проведена приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Горішнім Є. В., на підставі договору купівлі-продажу, серія та номер: 826, від 15 квітня 2013 року, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 41658263101. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Задовольнивши позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з того, що нежитлові підвальні приміщення № № 10, 10-а, Л-:-21 є допоміжними приміщеннями багатоповерхового будинку на АДРЕСА_1 , тобто належать до категорії неподільного майна співвласників багатоквартирного будинку, тому відповідно до статті 19 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» не підлягають відчуженню.

Спірні нежитлові приміщення неправомірно вибули з володіння позивача не з його волі, на підставі заочного рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 13 грудня 2010 року, яке було скасоване рішенням Апеляційного суду Харківської області від 06 серпня 2013 року. Оскільки рішення суду, згідно з яким відчужено спірне майно на користь відповідача ОСОБА_2 , та надалі на користь відповідача ОСОБА_3 , скасовано, тому остання не набуває права власності на це майно.

Оскільки рішенням Апеляційного суду Харківської області від 06 серпня 2013 року скасовано право власності на спірні приміщення за ОСОБА_1 , то суд дійшов висновку про право позивача, як представника спільних інтересів співвласників багатоквартирного будинку на АДРЕСА_1 , витребувати його від добросовісного набувача та повернення його ОСОБА_3 , відповідно до статті 388 ЦК України

Короткий зміст оскаржуваного судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Харківського апеляційного суду від 08 вересня 2020 року апеляційну скаргу особи, яка не брала участі у справі, - ОСОБА_4 залишено без задоволення. Заочне рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 15 квітня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 23 жовтня 2014 року залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що ОСОБА_4 до участі у розгляді справи не залучався. Під час розгляду справи судами попередніх інстанцій ОСОБА_3 не повідомляла про існування інших осіб, які повинні бути залучені до участі у справі. Правильне застосування судами норм матеріального права, що перевірено судом касаційної інстанції, свідчить про те, що спір вирішений правильно, незалежно від суб`єктного складу учасників справи та кількості осіб, залучених до її розгляду. Суди дійшли висновків, що володіння ОСОБА_3 спірним майном не є правомірним, тому немає підстав вважати, що оскаржуваним рішенням вирішено питання про права чи обов`язки ОСОБА_4 .

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У жовтні 2020 року ОСОБА_4 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Харківського апеляційного суду від 08 вересня 2020 року, просив скасувати постанову суду апеляційної інстанції, попередні судові рішення у справі та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржуване судове рішення ухвалене з порушенням норм процесуального права. Його як співвласника нежитлових приміщень не залучено до участі у справі.

Спірні нежитлові приміщення не є особистою приватною власністю ОСОБА_3 , а є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, які також належать йому як співвласнику. Без його відома суд першої інстанції позбавив його права власності на це нерухоме майно і витребував належні, в тому числі йому, нежитлові приміщення, водночас скасувавши реєстрацію права власності за його дружиною.

Суди попередніх інстанцій застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17, провадження № 14-325цс18, від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц, провадження № 14-511цс18, від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, провадження № 14-61цс18, постановах Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, провадження № 61-2446св18, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц, провадження № 61-8518св18, від 05 вересня 2018 року у справі № 461/12296/15, провадження № 61-34231св18, від 03 квітня 2019 року у справі № 369/911/17, провадження № 61-49099св18, від 29 серпня 2019 року у справі № 675/2434/16-ц, провадження № 61-16269св18, від 31 жовтня 2018 року у справі № 686/12231/16-ц, провадження № 61-4096св18, від 29 серпня 2019 року у справі № 450/1455/17, провадження № 61-4094св19, від 25 червня 2020 року у справі № 757/37669/15-ц, провадження № 61-45128св18, від 27 лютого 2019 року № 360/1938/16, провадження № 61-48003св18, від 03 червня 2020 року у справі № 2-2630/03, провадження № 61-14624св19, від 10 квітня 2019 року у справі № 235/2452/16-ц, провадження № 61-3433св19, у постанові від 05 лютого 2020 року № 521/12093/19, провадження № 61-20975 св 19, від 26 грудня 2018 року у справі № 689/1206/16-ц, провадження № 61-22896св18, від 06 серпня 2018 року у справі № 753/19602/16-ц; провадження № 61-16029св18, постанові Верховного Суду України від 17 грудня 2014 року, провадження № 6-140цс14, від 24 травня 2017 року, провадження № 6-843цс17.

Встановивши, що він як співвласник спірного майна не залучений до участі у справі, суд апеляційної інстанції мав відмовити у позові.

Незалучення його до участі у справі позбавило його права власності на спірне майно та можливості здійснювати процесуальні права під час розгляду справи.

У постанові від 05 вересня 2018 року у справі № 461/12296/15, провадження № 61-34231св18, Верховний Суд, розглянувши аналогічну справу, залишив без змін судові рішення про відмову у позові, оскільки спірні нежитлові приміщення використовувалися підприємствами на умовах оренди й не призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку. Суди не надали оцінки вказаним обставинам, учасники справи не порушували питання щодо проведення відповідної експертизи для визначення технічної характеристики і призначення спірного майна.

Дійшовши висновку про те, що оскаржуваним рішенням не вирішено питання про права чи обов`язки ОСОБА_4 , суд апеляційної інстанції не врахував пункт 3 частини першої статті 362 ЦПК України, згідно з якою суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

Аргументи інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Культури-3» (далі - ОСББ «Культури-3»), що є правонаступником Асоціації, зазначає, що суд апеляційної інстанції розглянув апеляційну скаргу ОСОБА_4 з додержанням статей 356 367 ЦПК України. ОСОБА_4 не довів, що оскаржуваним рішенням суду першої інстанції вирішено питання про його права чи обов`язки. У договорі купівлі-продажу спірного майна, за яким ОСОБА_3 є покупцем, не вказано про поширення на придбане майно режиму спільної сумісної власності подружжя. ОСОБА_3 при розгляді справи в судах не вказувала, що придбала спірне майно за час шлюбу з ОСОБА_4 . Оскільки ОСОБА_3 не набула право власності на спірне майно, то його не набув і ОСОБА_4 . Факт належності спірних приміщень саме до неподільного майна співвласників багатоквартирного будинку встановлено рішенням Апеляційного суду Харківської області від 06 серпня 2013 року у справі № 2-13393/10, тому не підлягає доказуванню. Майно вибуло із володіння власника поза його волею на підставі судового рішення, яке було скасовано, тому підлягає витребуванню власником від добросовісного набувача. Крім того, спірні підвальні приміщення мають особливий статус об`єктів цивільного захисту (бомбосховища) та не можуть перебувати у приватній власності.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 03 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.

У лютому 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 25 липня 2022 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, у складі колегії з п`яти суддів.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що Асоціація, до якої належать будинки АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 , є об`єднанням співвласників багатоквартирних будинків.

25 вересня 2001 року відповідно до «Механізму передачі житлових будинків у загальне користування об`єднанням співвласників багатоквартирних будинків», затвердженого рішенням Виконавчого комітету Харківської міської ради від 24 березня 1999 року № 251, прийнято рішення № 1658 «Про передачу майна житлових будинків АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 у загальне користування Асоціації».

Згідно з розпорядженням Управління комунального майна та приватизації Харківської міської ради від 17 травня 2002 року № 678 «Про внесення змін в договір передачі майна в повне господарське відання з ДК Виробничого житлового ремонтно-експлуатаційного підприємства (далі - ВЖРЕП) Дзержинського району м. Харкова від 30 травня 1996 року № 760» приміщення будинку та майна на АДРЕСА_1 , площею 6 409,7 кв. м, відповідно до акта прийому-передачі передано позивачу у загальне користування. Зазначеним розпорядженням зобов`язано КП «Харківське міське бюро технічної інвентарізації» провести перереєстрацію житлового будинку на АДРЕСА_1 за Асоціацією, користувачем.

Відповідно до наказу ВЖРЕП Дзержинського району м. Харкова від 22 травня 2002 року № 140 «Про зняття з балансу житлових будинків на АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 » житловий будинок на АДРЕСА_1 з 01 червня 2002 року знято з балансу ВЖРЕП.

На підставі розпорядження Управління комунального майна та приватизації Харківської міської ради від 17 травня 2002 року № 678 житловий будинок в цілому був зареєстрований КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» за Асоціацією на праві користування.

Згідно з технічним паспортом та поверховим планом житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , спірні нежитлові приміщення, площею 130,9 кв. м, що складаються з приміщень № № 10, 10-а, 11-:-21, є підвалом цьогожитлового будинку, через який проходять комунальні мережі (тепло- та водопостачання, каналізації, запірна арматура), до яких має бути забезпечений доступ в будь-який час. Ці приміщення несуть функцію допоміжних приміщень житлового будинку та є неподільним майном, яке перебуває у спільній сумісній власності співвласників багатоквартирного будинку.

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова 13грудня 2010 року ухвалено заочне рішення у справі № 2-13393/10 за позовом ОСОБА_1 до Асоціації будівельних кооперативів «Культури - 3», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Харківська міська рада, про визнання за ОСОБА_1 права власності на спірні нежитлові підвальні приміщення, яким позов ОСОБА_1 задоволено, визнано за ним право власності на спірні нежитлові приміщення.

20 січня 2011 року КП «Харківське міське бюро технічної інвентарізації» зареєструвало право власності ОСОБА_1 на спірні нежитлові приміщення.

28 січня 2011 року відповідно до договору купівлі-продажу між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності на спірні нежитлові приміщення набув ОСОБА_2

15 квітня 2013 року згідно з договором купівлі-продажу спірних нежитлових приміщень між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 право власності на ці приміщення набула ОСОБА_3

06 серпня 2013 року рішенням Апеляційного суду Харківської області задоволено апеляційну скаргу Асоціації, скасовано заочне рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 13 грудня 2010 року, ухвалено нове рішення про відмову в позові.

Апеляційний суд Харківської області встановив, що згідно з технічним паспортом та поетажним планом, спірні нежитлові приміщення відносяться до приміщень підвалу (допоміжних приміщень) та є неподільним майном, що перебуває у спільній сумісній власності співвласників вказаного житлового будинку.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційне провадження відкрито з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Касаційне провадження відкрито з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, пунктом 8 частини першої та пунктами 3, 4 частини третьої статті 411 ЦПК України.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно зі статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до статті 6 Конвенції таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі- Конвенція), кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

Разом із тим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення ЄСПЛ у справі «Жоффр де ля Прадель проти Франції» від 16 грудня 1992 року).

У справі «Беллет проти Франції» ЄСПЛ зазначив, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Вказана норма права визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення, які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків. На відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її (1) право, (2) інтерес, (3) обов`язок і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.

Верховний Суд зазначає, що судове рішення, оскаржуване незалученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є заявник, або міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах.

ОСОБА_4 зазначає, що витребувані від його дружини ОСОБА_3 нежитлові приміщення № 10, 10-а, 11-:-21, загальною площею 130,9 кв. м, в житловому будинку літ. «А-4», за адресою: АДРЕСА_1 , не є особистою приватною власністю ОСОБА_3 , а є об`єктом спільної сумісної власності подружжя і також належать йому як співвласнику, тому рішення суду першої інстанції у справі порушує його права як особи, яка не залучена до участі у справі.

Згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до статті 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.

У постанові від 30 червня 2020 року у справі № 638/18231/15-ц, провадження № 14-712цс19, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що інститут шлюбу передбачає виникнення між подружжям тісного взаємозв`язку, і характер такого зв`язку не завжди дозволяє однозначно встановити, коли саме у відносинах з третіми особами кожен з подружжя виступає у власних особистих інтересах, а коли діє в інтересах сім`ї. Саме тому законодавцем встановлена презумпція спільності інтересів подружжя і сім`ї.

Правовий режим спільної сумісної власності подружжя, винятки з якого прямо встановлені законом, передбачає нероздільність зобов`язань подружжя, що за своїм змістом свідчить саме про солідарний характер таких зобов`язань, незважаючи на відсутність в законі прямої вказівки на солідарну відповідальність подружжя за зобов`язаннями, що виникають з правочинів, вчинених в інтересах сім`ї.

У справі, яка переглядається, спірним є питання про те, чи порушуються права, свободи, інтереси та (або) обов`язки ОСОБА_4 рішенням суду першої інстанції.

Нежитлові приміщення № № 10,10-а,11-:-21, за адресою: АДРЕСА_1 придбані у зареєстрованому шлюбі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , отже, є спільною сумісною власністю подружжя, презумпція спільної сумісної власності подружжя не спростована, тому рішення суду першої інстанції у справі стосується права ОСОБА_4 як співвласника спірного майна.

Спір між подружжям щодо поділу майна подружжя на час розгляду справи та ухвалення судових рішень судами першої, апеляційної та касаційної інстанцій відсутній.

Правова визначеність передбачає дотримання принципу остаточності судового рішення, недопустимості повторного розгляду вже вирішеної справи.

Оскарження судового рішення здійснюється у порядку, передбаченому процесуальним законом.

Добросовісність є однією з основоположних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Тому дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю й повагою до інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (частина друга статті13 ЦК України).

Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

ОСОБА_3 реалізувала право на апеляційне та касаційне оскарження рішення суду першої інстанції у цій справі, діяла у цій справі в спільних інтересах: своїх та свого чоловіка ОСОБА_4 як добросовісних набувачів нежитлових приміщень № № 10,10-а,11-:-21, за адресою: АДРЕСА_1 , у спорі з власником майна про його витребування. Щодо цього майна спору між подружжям на час розгляду справи в судах немає.

Оскільки розгляд цієї справи триває з 2013 року, ОСОБА_4 , який перебуває у шлюбі з відповідачем ОСОБА_3 , яка брала участь у розгляді цієї справи, не міг не знати, що стосовно спірного майна існує судовий спір.

ОСОБА_3 клопотання про залучення до участі у справі ОСОБА_4 не заявляла.

Враховуючи обставини цієї справи, є достатні підстави вважати, що ОСОБА_4 та його дружина ОСОБА_3 діють очевидно недобросовісно, подавши у 2020 році, після перегляду справи судом касаційної інстанції, від імені ОСОБА_4 апеляційну скаргу на остаточне рішення суду першої інстанції.

Подібний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 08 грудня 2021 року у справі № 522/14240/15-ц, провадження № 61-14305св21.

Оцінюючи доводи касаційної скарги, Верховний Суд зазначає, що суд апеляційної інстанції оцінив доводи апеляційної скарги ОСОБА_4 щодо правильного застосування судом першої інстанції статті 388 ЦК України до спірних правовідносин, що підтверджено судом касаційної інстанції. Водночас суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що не можна вважати, що оскаржуваним рішенням вирішено питання про права чи обов`язки ОСОБА_4 .

З огляду на презумпцію спільної сумісної власності подружжя, висновок суду апеляційної інстанції про те, що оскаржуваним рішенням не вирішене питання про права чи обов`язки ОСОБА_4 не відповідає нормам матеріального права, а саме статтям 60 65 СК України, тому постанова суду апеляційної інстанції підлягає зміні, шляхом виключення з його мотивувальної частини посилання, що оскаржуваним рішенням не вирішене питання про права чи обов`язки ОСОБА_4 .

Доводи касаційної скарги, що незалучення ОСОБА_4 до участі у справі є підставою для скасування судових рішень, є необґрунтованими з огляду на встановлені судом апеляційної інстанції обставини, зокрема неправомірне володіння ОСОБА_3 спірним майном.

Крім того, ОСОБА_4 зазначив, що суди попередніх інстанцій застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17, провадження № 14-325цс18, від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц, провадження № 14-511цс18, від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, провадження № 14-61цс18, постановах Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, провадження № 61-2446св18, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц, провадження № 61-8518св18, від 05 вересня 2018 року у справі № 461/12296/15, провадження № 61-34231св18, від 03 квітня 2019 року у справі № 369/911/17, провадження № 61-49099св18, від 29 серпня 2019 року у справі № 675/2434/16-ц, провадження № 61-16269св18, від 31 жовтня 2018 року у справі № 686/12231/16-ц, провадження № 61-4096св18, від 29 серпня 2019 року у справі № 450/1455/17, провадження № 61-4094св19, від 25 червня 2020 року у справі № 757/37669/15-ц, провадження № 61-45128св18, від 27 лютого 2019 року № 360/1938/16, провадження № 61-48003св18, від 03 червня 2020 року у справі № 2-2630/03, провадження № 61-14624св19, від 10 квітня 2019 року у справі № 235/2452/16-ц, провадження № 61-3433св19, у постанові від 05 лютого 2020 року № 521/12093/19, провадження № 61-20975 св 19, від 26 грудня 2018 року у справі № 689/1206/16-ц, провадження № 61-22896св18, від 06 серпня 2018 року у справі № 753/19602/16-ц; провадження № 61-16029св18, постанові Верховного Суду України від 17 грудня 2014 року, провадження № 6-140цс14, від 24 травня 2017 року, провадження № 6-843цс17.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17, провадження № 14-325цс18, Верховного Суду України від 24 травня 2017 року, провадження № 6-843цс17, постановах Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, провадження № 61-2446св18, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц, провадження № 61-8518св18, від 26 грудня 2018 року у справі № 689/1206/16-ц, провадження № 61-22896св18, від 06 серпня 2018 року у справі № 753/19602/16-ц, провадження № 61-16029св18, викладено правовий висновок про те, що статті 60 70 СК України свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

У вказаних справах вирішувалося питання щодо майна подружжя, у справі, яка переглядається, спірним є питання про те, чи порушуються права, свободи, інтереси та (або) обов`язки ОСОБА_4 рішенням суду першої інстанції. Наведені висновки Великої Палати Верховного Суду, Верховного Суду та Верховного Суду України підлягають застосуванню лише в частині застосування презумпції спільної сумісної власності подружжя на спірне майно, проте не стосуються питання, чи порушуються права, свободи, інтереси та (або) обов`язки ОСОБА_4 рішенням суду першої інстанції.

Спір між подружжям щодо поділу майна подружжя на час розгляду справи та ухвалення судових рішень судами першої, апеляційної та касаційної інстанцій відсутній, тому суд апеляційної інстанції обгрунтовано не взяв ці висновки до уваги.

У постанові від 05 вересня 2018 року у справі № 461/12296/15, провадження № 61-34231св18, Верховний Суд дійшов висновку, що спірні нежитлові приміщення не відносяться до допоміжних приміщень багатоквартирного будинку, використовувалися підприємствами житлово-комунального та побутового обслуговування населення на умовах оренди й відповідно не призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку.

У справі № 461/12296/15, провадження № 61-34231св18, і справі, яка переглядається, хоча правовідносини і є подібними, проте суди встановили різні обставини.

У постановах Верховного Суду від 27 лютого 2019 року № 360/1938/16, провадження № 61-48003св18, від 03 червня 2020 року у справі № 2-2630/03, провадження № 61-14624св19, від 10 квітня 2019 року у справі № 235/2452/16-ц, провадження № 61-3433св19, від 05 лютого 2020 року № 521/12093/19, провадження № 61-20975св19, викладений правовий висновок про те, що відповідно до пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося. З огляду на вказані процесуальні норми суд апеляційної інстанції лише в межах відкритого апеляційного провадження має процесуальну можливість зробити висновок щодо вирішення чи не вирішення судом першої інстанції питань про права та інтереси особи, яка не брала участі у розгляді справи судом першої інстанції та подала апеляційну скаргу після спливу річного строку з дня складання повного тексту судового рішення. При цьому, якщо обставини про вирішення судом першої інстанції питання про права, інтереси та свободи особи, яка не була залучена до участі у справі, не підтвердились, апеляційне провадження підлягає закриттю. Тобто апеляційному суду необхідно було відкрити апеляційне провадження за апеляційною скаргою особи, а у разі з`ясування, що судовим рішенням питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки не вирішувалося, закрити апеляційне провадження відповідно до пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України.

Висновки у наведених заявником постановах не суперечать висновку, викладеному у постанові суду апеляційної інстанції.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц, провадження № 14-511цс18, від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, провадження № 14-61цс18, постановах Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі № 369/911/17, провадження № 61-49099св18, від 29 серпня 2019 року у справі № 450/1455/17, провадження № 61-4094св19, від 31 жовтня 2018 року у справі № 686/12231/16-ц, провадження № 61-4096св18, від 25 червня 2020 року у справі № 757/37669/15-ц, провадження № 61-45128св18, викладено правовий висновок, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.

У постанові Верховного Суду України від 17 грудня 2014 року, провадження № 6-140цс14, викладений правовий висновок про те, що на підставі статті 388 ЦК України власник майна може витребувати належне йому майно від будь якої особи, яка є останнім набувачем майна.

У цій справі останнім набувачем спірного майна є ОСОБА_3 , яка брала участь у справі як відповідач. Тобто позов пред`явлено до належного останнього набувача, тому відсутність посилань в постанові суду апеляційної інстанції на вказані висновки Великої Палати Верховного Суду, Верховного Суду не свідчить про неправильне вирішення справи.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Згідно із частинами першою, четвертою статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги, зміну мотивувальної частини оскаржуваного судового рішення.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки зміна мотивувальної частини оскаржуваного судового рішення не призвела до іншого результату вирішення справи, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400 409 412 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Постанову Харківського апеляційного суду від 08 вересня 2020 рокузмінити, виключивши з її мотивувальної частини посилання, що оскаржуваним рішенням не вирішене питання про права чи обов`язки ОСОБА_4 .

В іншій частині постанову Харківського апеляційного суду від 08 вересня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: А. С. Олійник

С. О. Погрібний

Г. І. Усик

В. В. Яремко