№ 638/15073/18 - Судова практика України - Законодавство України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 червня 2025 року

м. Київ

справа № 638/15073/18

провадження № 61-1685 св 25

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Харківська міська рада,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Козуб Олег Іванович, на постанову Харківського апеляційного суду від 21 січня 2025 року у складі колегії суддів: Маміної О. В., Мальованого Ю. М., Тичкової О. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернулась з до суду позовом до приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Луценко В. С., Харківської міської ради про встановлення факту проживання однією сім`єю та визнання права власності в порядку спадкування.

Позов мотивований тим, що з березня 2005 року до липня 2018 року вона та ОСОБА_2 мешкали однією сім`єю разом з матір`ю останнього - ОСОБА_3 у її квартирі за адресою: АДРЕСА_1 . При цьому у період з 26 травня 2007 року по 08 квітня 2008 року шлюб між нею та ОСОБА_2 був зареєстрований, а після розірвання шлюбу подружжя зберегло фактичні сімейні стосунки та продовжувало проживати разом однією сім`єю.

Вказувала, що більше 13 років вони з ОСОБА_2 проживали разом, вели спільне господарство, робили поточний ремонт в квартирі, сплачували комунальні платежі, мали взаємні права та обов`язки, а саме: приймали на себе спільний обов`язок дбати про матеріальне становище сім`ї, здійснювати догляд за матір`ю ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , піклувалися про побудову сімейних відносин між собою, розподіляти обов`язки та спільно вирішували питання їхньої сім`ї.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла.

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_2

Квартира АДРЕСА_2 належала ОСОБА_3 , яка за життя склала заповіт на користь ОСОБА_2

Квартира АДРЕСА_3 належала ОСОБА_2 на підставі договору дарування від 22 лютого 2002 року.

Вказувала, що 30 серпня 2018 року вона, як єдиний спадкоємець, звернулась до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, однак їй було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину на вказане нерухоме майно з посиланням на відсутність встановленого судом факту проживання однією сім`єю зі спадкодавцем протягом п`яти років до часу відкриття спадщини.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд:

- встановити факт проживання однією сім`єю з ОСОБА_2 понад п`ять років, починаючи з 2008 року до відкриття спадщини ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

- визнати за собою в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 право власності на квартиру АДРЕСА_3 , загальною площею 44, 6 кв. м, житловою площею 29, 5 кв. м;

- визнати за собою в порядку спадкової трансмісії після смерті ОСОБА_3 право власності на квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 43, 5 кв. м, житловою площею 28, 8 кв. м.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 05 липня 2019 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного суду від 26 грудня 2019 року, позов ОСОБА_1 задоволено.

Встановлено юридичний факт спільного проживання ОСОБА_1 з ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 , однією сім`єю понад п`ять років, починаючи з 2008 року, до моменту відкриття спадщини ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Визнано за ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 право власності на квартиру АДРЕСА_3 , загальною площею 44, 6 кв. м, житловою площею 29, 5 кв. м.

Визнано за ОСОБА_1 в порядку спадкової трансмісії після смерті ОСОБА_3 право власності на квартиру АДРЕСА_2 загальною площею 43, 5 кв. м, житловою площею 28, 8 кв. м.

Рішення суду першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, мотивовано тим, що факт спільного проживання позивачки та її колишнього чоловіка після розірвання шлюбу - з 08 квітня 2008 року і до його смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 підтверджується матеріалами справи та поясненнями свідків. Інших спадкоємців ОСОБА_2 не мав, у зв`язку із чим суди дійшли висновку, що позивачка є єдиним спадкоємцем після смерті ОСОБА_2 .

Постановою Верховного Суду від 21 квітня 2021 року касаційну скаргу Харківської міської ради задоволено частково.

Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 05 липня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 26 грудня 2019 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Луценко В. С. про встановлення факту проживання однією сім`єю та визнання права власності в порядку спадкування скасовано, у задоволенні позову в цій частині відмовлено.

В іншій частині рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 05 липня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 26 грудня 2019 року скасовано, справу направлено на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова Верховного Суду мотивована тим, що судами не досліджено, чи склалися між сторонами під час їх проживання в спірний період усталені стосунки, що притаманні сім`ї, чи були вони пов`язані спільним побутом, вели спільне господарство, мали спільний бюджет. Судами не досліджувалась та не витребовувалася інформація щодо перебування ОСОБА_2 у зареєстрованому шлюбі в період з 2008 по 2018 роки; факт спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім`єю ґрунтуються лише на показах свідків.

Також Верховний Суд зазначив, що спір виник стосовно спадкування після смерті ОСОБА_2 , тому належним відповідачем у спорі про визнання права власності у порядку спадкування є спадкоємець (спадкоємці), який (які) прийняв (прийняли) спадщину, а у випадку його (їх) відсутності, усунення його (їх) від права на спадкування, неприйняття спадщини, а також відмови від її прийняття, належним відповідачем є відповідний орган місцевого самоврядування. Таким чином, нотаріус у цій справі є неналежним відповідачем, тому у задоволенні позовних вимог до нотаріуса належало відмовити саме з цих підстав.

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 11 червня 2024 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Встановлено юридичний факт сумісного проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за адресою: АДРЕСА_1 , однією сім`єю понад п`ять років, починаючи з 2008 року до моменту відкриття спадщини ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Визнано за ОСОБА_1 в порядку спадкової трансмісії право власності на квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 43, 5 кв. м, житловою площею 28, 8 кв. м.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 доведено факт спільного сумісного проживання з ОСОБА_2 однією сім`єю як чоловіка та жінки у період з 2008 року до моменту відкриття спадщини ІНФОРМАЦІЯ_1 , як показами свідків ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , так і письмовими доказами, наявними в матеріалах справи, зокрема фотокартками спільного дозвілля за різний період часу, актом за про фактичне проживання ОСОБА_1 у квартирі АДРЕСА_2 , складеним 09 грудня 2019 року головним інженером КП «Харківблагоустрій» в присутності сусідів вказаного будинку. Після розірвання шлюбу 08 квітня 2008 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , останній у шлюбі не перебував.

Також судом встановлено, що інших спадкоємців ОСОБА_2 не мав, позивачка є єдиним спадкоємцем після його смерті, у зв`язку із чим суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог про визнання за ОСОБА_1 права власності на належну спадкодавцю квартиру АДРЕСА_3 , а також права власності на квартиру АДРЕСА_2 у порядку спадкової трансмісії відповідно до приписів статті 1276 ЦК України.

Постановою Харківського апеляційного суду від 21 січня 2025 року апеляційну скаргу Харківської міської ради задоволено.

Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 11 червня 2024 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позивачка не надала суду належних, достатніх та допустимих доказів, які б свідчили про спільне проживання з ОСОБА_2 однією сім`єю, ведення спільного бюджету, господарства та побуту в періодз 2005 року по день смерті останнього ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Акт про фактичне проживання особи від 09 грудня 2019 року, складений головним інженером КП «Харківблагоустрій», апеляційний суд визнав неналежним доказом проживання позивачки із спадкодавцем, з огляду на те, що в ньому не зазначений період проживання позивачки у квартирі АДРЕСА_2 , а констатується лише факт її проживання за вказаною адресою станом на час складення акту.

Також апеляційний суд зазначив, що покази свідків, які були допитані судом першої інстанції, не можуть вважатися належними та допустимими доказами, оскільки допитані були лише родичі та друзі позивачки. Сусідів по будинку судом першої інстанції допитано не було.

Посилання позивачки на купівлю побутової техніки, здійснення нею поховання спадкодавця та оплату комунальних послуг не є достатніми підставами для встановлення факту проживання зі спадкодавцем однією сім`єю понад п`ять років.

З урахуванням викладеного, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю та визнання права власності на квартири у порядку спадкування.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

10 лютого 2025 року через підсистему Електронний суд представник ОСОБА_1 - адвокат Козуб О. І. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на недотримання апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову Харківського апеляційного суду від 21 січня 2025 року та залишити в силі рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 11 червня 2024 року.

Підставою касаційного оскарження рішення суду апеляційної інстанції заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц, у постановах Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі № 524/10054/16, від 13 вересня 2023 року у справі № 552/4291/22, від 05 жовтня 2022 року у справі № 686/15993/21, від 09 листопада 2022 року у справі № 753/10315/19, від 16 листопада 2022 року у справі № 199/3941/20 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 20 лютого 2025 року відкрито касаційне провадження у справі № 638/15073/18, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

У квітні 2025 року матеріали цивільної справи № 638/15073/18 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 09 травня 2025 року справу призначено до судового розгляду колегією з п`яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Козуба О. І. мотивована тим, що відповідно до усталеної судової практики для встановлення спільного проживання однією сім`єю до уваги береться наявність спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інші обставини, які засвідчують реальність сімейних відносин.

Вважає, що на підтвердження факту проживання понад п`ять років однією сім`єю з ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , позивачка надала достатні та достовірні докази, яким суд першої інстанції надав належну правову оцінку, на підставі яких встановив обставини спільного проживання позивачки зі спадкодавцем однією сім`єю, ведення спільного побуту, виконання взаємних прав та обов`язків, які є обов`язковими складовими для встановлення вказаного факту, та ухвалив законне та обґрунтоване рішення про задоволення позову, яке безпідставно скасовано судом апеляційної інстанції.

Апеляційний суд проігнорував вимоги статті 89 ЦПК України щодо обов`язку надати оцінку зібраним у справі доказам в цілому, а не тільки кожному доказу у справі окремо, а відповідач взагалі не надав доказів на підтвердження своїх заперечень проти позову.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

26 травня 2007 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зареєстровано шлюб, який розірвано 08 квітня 2008 року (а. с. 9, 10, т. 1).

Позивачка зазначала, що за сприяння свекрухи - ОСОБА_3 подружжя зберегло фактичні сімейні відносини, у зв`язку з чим розлучення виявилось лише формальним і вони з чоловіком продовжували проживати разом однією сім`єю до липня 2018 року.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла (а. с. 53, т. 1).

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_2 (а. с. 42, т. 1).

Відповідно до договорів-замовлень на організацію та проведення поховання від 14 липня 2017 року № 716/с-5, від 19 липня 2018 року № 747/05, акту на ритуальні послуги, квитанції, питанням захоронення померлого ОСОБА_2 та ОСОБА_3 займалась позивачка (а. с. 44-47, 54-57, т. 1).

Після смерті ОСОБА_3 та ОСОБА_2 відкрилась спадщина на належне їм майно, до якої увійшла квартира АДРЕСА_2 , яка належала ОСОБА_3 на праві власності на підставі свідоцтва про право власності на житло від 21 травня 1997 року, та квартира АДРЕСА_3 , яка належала ОСОБА_2 на підставі договору дарування від 22 лютого 2002 року, посвідченого державним нотаріусом Шостої Харківської державної нотаріальної контори Лучкіною І. М., зареєстрованого в реєстрі за № 5-791 (а. с. 64-65, 69-70, т. 1).

За життя ОСОБА_3 склала заповіт, який посвідчено 12 червня 2018 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Ємцем І. О. та зареєстровано в реєстрі за № 2906, яким належну їй квартиру АДРЕСА_2 заповіла своєму сину ОСОБА_2 (а. с. 62, т. 1).

30 серпня 2018 року ОСОБА_1 зверталась до приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Луценко В. С. із заявами про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 та ОСОБА_2 (а. с. 58, 60, т. 1).

Інші особи із заявами про прийняття спадщини не звертались.

Відповідно до акту про фактичне проживання особи від 09 грудня 2019 року, складеного головним інженером КП «Харківблагоустрій» в присутності сусідів, ОСОБА_1 фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 249, т. 1).

У судовому засіданні в суді першої інстанції свідок ОСОБА_4 пояснила, що у 2007 році ОСОБА_1 уклала шлюб з ОСОБА_2 , вони проживали однією сім`єю по АДРЕСА_1 разом з мамою ОСОБА_2 . Позивачка була вагітна від ОСОБА_2 . В подальшому позивачка розійшлася з чоловіком, але ненадовго, після чого вони знову почали проживати разом до часу, поки останній не помер.

Свідок ОСОБА_5 суду пояснила, що вона є матір`ю позивачки. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживали разом з 2005 року, вели спільне господарство, мали спільний бюджет, робили спільні покупки, сплачували комунальні послуги, відпочивали разом. Вказувала, що вони були офіційно одружені, про розлучення їй нічого не відомо. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживали разом по АДРЕСА_1 разом з мамою ОСОБА_2 до самої смерті ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .

Свідок ОСОБА_6 суду пояснила, що вона знайома з позивачкою з дитинства. ОСОБА_1 познайомила її з ОСОБА_8 , вони разом відпочивали у Судаку, Новому світі, Феодосії. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 2005 року до смерті останнього вели сімейне життя, були разом, купляли техніку, робили ремонт у квартирі. Весь час проживали разом с матір`ю ОСОБА_8 ОСОБА_3 .

Свідок ОСОБА_7 суду пояснив, що є другом сім`ї. З ОСОБА_8 познайомились на службі. Вказував, що відвозив ОСОБА_1 у поліклініку на прохання ОСОБА_8 . Декілька разів був у ОСОБА_2 в квартирі. Знав, що ОСОБА_1 жінка ОСОБА_2 . У 2015-2016 роках на прохання ОСОБА_8 передавав позику, яку у нього брав, саме ОСОБА_1 , оскільки той сказав віддати гроші його дружині.

До матеріалів справи долучено копії квитанцій про сплату комунальних послуг за квартири АДРЕСА_2 , які були оплачені позивачкою та нею підписані.

Також до матеріалів справи долучено фото різних періодів часу, на яких зображені ОСОБА_1 разом з ОСОБА_2 (а. с. 11-21, 88-98, т. 1; а. с. 194-217, 241-246, т. 3).

Відповідно до інформації, наданої на ухвалу суду Східним міжрегіональним управлінням Міністерства юстиції 26 липня 2023 року, ОСОБА_2 після розірвання шлюбу з ОСОБА_1 08 квітня 2008 року, в інших шлюбах не перебував (а. с. 184-188, т.1).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Козуба О. І. підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону постанова апеляційного суду не відповідає.

Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Юридичні факти - це життєві обставини чи факти, з якими норми права пов`язують виникнення, зміну або припинення правовідносин.

Частиною першою статті 315 ЦПК України передбачено перелік юридичних фактів, які можуть бути встановлені у судовому порядку.

Встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб в судовому порядку можливо лише тоді, коли чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення.

Суд вправі розглядати справи про встановлення факту, коли цей факт безпосередньо породжує юридичні наслідки, наприклад, якщо підтвердження такого факту необхідне заявникові для одержання в органах, що вчиняють нотаріальні дії, свідоцтва про право на спадщину.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України).

Статтею 1258 ЦК України передбачено, що спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

Відповідно до статті 1276 ЦК України, якщо спадкоємець за заповітом або за законом помер після відкриття спадщини і не встиг її прийняти, право на прийняття належної йому частки спадщини, крім права на прийняття обов`язкової частки у спадщині, переходить до його спадкоємців (спадкова трансмісія). Право на прийняття спадщини у цьому випадку здійснюється на загальних підставах протягом строку, що залишився. Якщо строк, що залишився, менший як три місяці, він подовжується до трьох місяців.

Відповідно до статті 1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

Згідно з абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року у справі № 5-рп/99 членами сім`ї є, зокрема, особи, які постійно мешкають і ведуть спільне господарство. Обов`язковими умовами для визнання їх членами сім`ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.

Законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки.

Згідно з роз`ясненнями, наданими Пленумом Верховного Суду України у пункті 21 постанови від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», при вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК України про те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Зазначений п`ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім`єю до набрання чинності цим Кодексом. До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім`єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки, зокрема, вітчим, мачуха, пасинки, падчерки.

У постанові Верховного Суду від 16 січня 2021 року у справі № 643/4186/19 (провадження № 61-10046св20) зроблено висновок, що «згідно частини другої, четвертої статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства. Отже для набуття права на спадкування за законом на підставі статті 1264 ЦК України необхідне встановлення таких юридичних фактів як: а) проживання однією сім`єю із спадкодавцем; б) на час відкриття спадщини має сплинути щонайменше п`ять років, протягом яких спадкодавець та позивач (заявник) проживали однією сім`єю. Відповідно до частини третьої статті 1268 та частини першої статті 1269 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Юридичні факти можуть бути встановлені лише для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника. Якщо постійне проживання особи зі спадкодавцем однією сім`єю не менше п`яти років на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв`язку із чим нотаріус відмовив в оформленні права на спадщину, особа, яка вважає себе спадкоємцем має право звернутися до суду для встановлення вказаних фактів в судовому порядку».

Отже для набуття права на спадкування за законом на підставі статті 1264 ЦК України необхідне встановлення двох юридичних фактів, а саме:1) проживання однією сім`єю із спадкодавцем; 2) на час відкриття спадщини має сплинути щонайменше п`ять років, протягом яких спадкодавець та особа (особи) проживали однією сім`єю.

Про проживання однією сім`єю можуть свідчити, у сукупності, наявність спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інші обставини, які засвідчують реальність сімейних відносин не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

Зазначене узгоджується з висновками, викладеними Верховним Судом у постановах від 21 березня 2019 року у справі № 461/4689/15-ц, від 10 жовтня 2019 року у справі № 520/8495/17, від 17 жовтня 2019 року у справі№ 712/1294/17, від 31 березня 2022 року у справі № 461/4532/20, від 12 січня 2023 року у справі № 754/6012/21, від 20 лютого 2023 року у справі № 520/11160/18, від 08 серпня 2023 року у справі № 752/13615/20-ц.

Для встановлення спільного проживання однією сім`єю до уваги також можуть братися показання свідків про спільне проживання та ведення спільного побуту, документи щодо місця реєстрації (фактичного проживання), фото/відео матеріали, документи, що підтверджують придбання майна на користь сім`ї, витрачання коштів на спільні цілі.

Вказане узгоджується із висновками Верховного Суду у постановах від 12 грудня 2019 року у справі № 466/3769/16, від 27 лютого 2019 року у справі № 522/25049/16-ц, від 11 грудня 2019 року в справі № 712/14547/16-ц, від 24 січня 2020 року в справі № 490/10757/16-ц, від 08 грудня 2021 року у справі № 531/295/19.

Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Звертаючись до суду з позовом про встановлення факту проживання однією сім`єю, ОСОБА_1 зазначала, що з березня 2005 року і до липня 2018 року вона та ОСОБА_2 проживали однією сім`єю разом з його матір`ю - ОСОБА_3 у її квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , мали спільний бюджет, вели спільне господарство, брали участь у витратах, пов`язаних з оплатою комунальних послуг, на спільні кошти підтримували належний стан квартири, необхідний для проживання в ній, проводили поточний ремонт, спільно харчувалися, разом опікувалися матір`ю ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , коли та важко хворіла, надавали їй допомогу.

На підтвердження факту проживання однією сім`єю з померлим ОСОБА_2 , позивачка надала суду першої інстанції ряд письмових доказів, зокрема: фотокартки із сімейного архіву за різний період часу; акт про фактичне проживання ОСОБА_1 у квартирі АДРЕСА_2 , складений 09 грудня 2019 року головним інженером КП «Харківблагоустрій», за підписами суддів вказаного будинку; копії квитанцій про оплату комунальних послуг та придбання побутової техніки, а також акти приймання-передачі товарів та здійснення розрахунків ОСОБА_1 за доставку побутової техніки за адресою: АДРЕСА_1 за 2014-2016 роки; копії медичних документів на ім`я ОСОБА_1 за 2017 рік.

Верховний Суд звертає увагу на те, що у постанові від 26 квітня 2023 року в справі № 204/1052/20 зроблено висновок, що відсутність реєстрації місця проживання спадкоємця за місцем проживання спадкодавця не є абсолютним підтвердженням того, що спадкоємець не проживав зі спадкодавцем.

Судом першої інстанції також встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 26 травня 2007 року по 08 квітня 2008 року та після розірвання шлюбу ОСОБА_2 у іншому шлюбі не перебував.

Те, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є сім`єю та тривалий час і до смерті останнього у липні 2018 року проживали разом у квартирі АДРЕСА_2 , яка належала матері ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , вели спільне господарство, мали спільний бюджет, робили спільні покупки, ремонт у квартирі, разом їздили на відпочинок, підтвердили суду і свідки ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 .

Заперечуючи проти позову ОСОБА_1 , Харківська міська рада в основу свого відзиву поклала той факт, що надані позивачкою докази не доводять її сумісне проживання разом із ОСОБА_2 у спірний періодта встановлення факту проживання однією сім`єю ОСОБА_1 зі спадкодавцем впливає на права Харківської міської ради щодо визнання спадщини відумерлою.

ЦПК України у чинній редакції визначає, що докази, тобто будь-які дані на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи, мають бути належними (стаття 77), допустимими (статті 78), достовірними (стаття 79) та достатніми (стаття 80).

Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Однак таке внутрішнє переконання не може бути свавільним, а має ґрунтуватися на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Велика Палата Верховного Суду, наголошуючи на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування, зазначила, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Подібні висновки викладені у також постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17, від 21 вересня 2022 року у справі № 645/5557/16-ц.

Вочевидь у розглядуваній справі, з урахуванням суті заявленого спору, питання застосування стандарту доказування було одним із ключових, які постали перед судами.

Вирішуючи позов ОСОБА_1 , суди мали зокрема встановити належність позивачки до кола спадкоємців четвертої черги за законом після смерті ОСОБА_2 , а саме відповісти на питання чи можна вважати доведеним проживання ОСОБА_1 зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

Суд першої інстанції, за результатами встановлення обставин справи та оцінки доказів, позитивно відповів на це питання.

Натомість апеляційний суд, фактично погодившись із тим, що позивачкою доведено факт спільного проживання в одній квартирі із ОСОБА_2 до дня смерті спадкодавця, вважав недоведеним те, що стосунки між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 були притаманні сім`ї.

Верховний Суд не може погодитись із таким висновком апеляційного суду, оскільки він не в повній мірі враховує обставини конкретної справи та необхідність застосування стандартів доказування, на які вказувала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц.

Суд першої інстанції у розглядуваній справі, задовольняючи позов, правильно оцінив надані сторонами докази в їх сукупності, встановив, що понад п`ять років до часу відкриття спадщини ОСОБА_1 і ОСОБА_2 проживали спільно у квартирі АДРЕСА_2 , що належала матері спадкодавця; після розірвання шлюбу у квітні 2008 року будь з ким у шлюбі не перебували; відомості про наявність у позивачки іншого житла в матеріалах справи відсутні; позивачка разом із спадкодавцем здійснювала облаштування квартири, у якій вони разом проживали, зокрема придбавали побутову техніку тощо.

Допитані у судовому засіданні та попереджені про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивих показань свідки підтвердили факт тривалого проживання ОСОБА_1 разом з ОСОБА_2 у квартирі його матері та наявність між ними саме сімейних відносин.

За таких обставин висновок суду першої інстанції про доведеність належності ОСОБА_1 до четвертої черги спадкоємців за законом після смерті ОСОБА_2 є переконливим і ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Встановивши, що позивачка є спадкоємцем четвертої черги за законом після смерті ОСОБА_2 , прийняла спадщину, однак позбавлена можливості оформити свої спадкові права в нотаріальному порядку, а інші спадкоємці, які б прийняли спадщину відсутні; врахувавши, що ОСОБА_2 є спадкоємцем за заповітом після смерті матері ОСОБА_3 , але не встиг прийняти спадщину, оскільки помер через три дні після її смерті, суд першої інстанції, ухвалив законне та обґрунтоване рішення про задоволення позову.

Суд апеляційної інстанції не спростував належним чином обставин, встановлених судом першої інстанції, та фактично необґрунтовано переоцінив докази, які були оцінені судом першої інстанції з дотриманням вимог закону та з урахуванням обставин, на які посилалися сторони як на підставу своїх вимог і заперечень, у зв`язку з чим скасував законне й обґрунтоване судове рішення суду першої інстанції.

Згідно зі статтею 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

За таких обставин постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до статті 141 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У зв`язку з цим із Харківської міської ради на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 17 620 грн.

Керуючись статтями 400 402 413 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Козуб Олег Іванович, задовольнити.

Постанову Харківського апеляційного суду від 21 січня 2025 року скасувати, рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 11 червня 2024 року залишити в силі.

Стягнути з Харківської міської ради на користь ОСОБА_1 судові витрати, що складаються із судового збору за подання касаційної скарги, у розмірі 17 620 (сімнадцять тисяч шістсот двадцять) грн 00 коп.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович