Постанова

Іменем України

19 березня 2020 року

м. Київ

справа № 638/16710/14-ц

провадження № 61-3413св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Експандіа»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Експандіа» на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 22 червня 2018 року у складі судді Семіряд І. В. та постанову Харківського апеляційного суду від 05 лютого 2019 року у складі колегії суддів: Маміної О. В., Кругової С. С., Пилипчук Н. П.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів

У вересні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Експандіа» (далі - ТОВ «Експандіа») про стягнення суми авансового платежу та неустойки.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що між ним та ТОВ «Експандіа» укладений договір про надання послуг від 08 листопада 2013 року № С081113, за умовами якого відповідач зобов`язався надати йому послуги з аналізу найкращого та найбільш ефективного використання об`єкту нерухомості за адресою: АДРЕСА_1 ; результати аналізу рекомендації оформити у вигляді звіту, викладеного російською мовою, у двох друкованих екземплярах та компакт-диску із звітом у форматі «pdf», результати фінансових розрахунків у форматі Excel (за винятком формул). Порядок виконання договору обумовлений його змістом та додатками до нього.

На виконання умов зазначеного договору ним сплачений авансовий платіж у розмірі 70 відсотків від вартості послуг, а саме 110 782,98 грн, що станом на 08 листопада 2013 року еквівалентно 13 860,00 дол. США .

Підготовці та наданню фінальної версії звіту передує надання відповідачем попереднього звіту в електронній версії протягом строку, визначеного умовами вказаного договору після дати попередньої оплати першого платежу.

Строки надання та порядок прийняття послуг передбачено пунктом 5 договору про надання послуг від 08 листопада 2013 року № С081113: надання попереднього звіту - у період із 11 листопада до 25 грудня 2013 року; надання фінальної версії звіту - не пізніше 12 лютого 2014 року.

Своїх зобов`язань за договором про надання послуг від 08 листопада 2013 року № С081113 ТОВ «Експандіа» не виконало.

Із урахуванням наведених обставин, позивач, уточнивши позовні вимоги, просив суд стягнути із відповідача на його користь суму авансового платежу за гривневим еквівалентом 13 860,00 дол. США на день ухвалення рішення (день стягнення) за офіційним курсом, встановленим Національним банком України (далі - НБУ) з подальшим перерахунком, яка станом на 10 березня 2018 року в гривневому еквіваленті складає 365 183,28 грн, пеню за прострочення виконання робіт (послуг) за період із 13 лютого по 04 серпня 2014 року в розмірі 1 149 769,29 грн, проценти за користування чужими грошима за період із 04 серпня 2014 року по 10 березня 2018 року в розмірі 108 543,16 грн; три проценти за неповернення грошових коштів за період із 04 серпня 2014 року по 10 березня 2018 року в розмірі 35 109,19 грн, а всього в загальній сумі 1 658 604,92 грн та судові витрати.

У лютому 2015 року ТОВ «Експандіа» звернулося до суду із зустрічним позовом.

Зустрічний позов мотивовано тим, що ТОВ «Експандіа» вчасно приступило до виконання своїх обов`язків за договором про надання послуг від 08 листопада 2013 року № С081113 та 11 березня 2014 року направило електронну версію фінального звіту електронною поштою на адресу замовника, а також на адресу ОСОБА_2 29 березня 2014 року ТОВ «Експандіа» отримало лист від 26 березня 2014 року, який підписаний ОСОБА_1 , у якому останній підтвердив факт отримання саме фінального звіту, а також той факт, що зобов`язання ТОВ «Експандіа» за договором виконано. Вказаний лист містить детальну критику звіту, що свідчить про обізнаність ОСОБА_1 із його змістом. Таким чином ТОВ «Експандіа» виконані зобов`язання за договором про надання послуг від 08 листопада 2013 року № С081113. Проте ОСОБА_1 остаточну оплату послуг у розмірі 47 478,42 грн не здійснив. 24 квітня 2014 року ТОВ «Експандіа» направило на адресу ОСОБА_1 два паперових оригінали звіту та компакт диск (СО) із записаною на ньому електронною версією звіту разом з актом прийняття наданих послуг, а також рахунок на оплату послуг. У цьому ж поштовому відправленні містився супровідний лист, у якому обґрунтовано безпідставність претензій замовника і необхідність оплати послуг. Поштове відправлення не отримано ОСОБА_1 та повернулося відправнику у зв`язку із закінченням строку зберігання.

Із урахуванням наведеного, ТОВ «Експандіа» просило суд стягнути із ОСОБА_1 на його користь грошові кошти у загальній сумі 58 683,33 грн, яка складається із суми заборгованості за договором про надання послуг у розмірі 47 478,42 грн, трьох процентів річних від простроченої суми заборгованості у розмірі 1 139,48 грн, інфляційне збільшення боргу у розмірі 10 065,43 грн, а також судові витрати.

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 22 червня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто із ТОВ «Експандіа» на користь ОСОБА_1 суму авансового платежу за гривневим еквівалентом 13 860,00 дол. США за офіційним курсом української гривні до долару США, встановленим НБУ, що становить у розмірі 364 592,36 грн; суму неустойки за гривневим еквівалентом 13 860,00 дол. США за офіційним курсом української гривні до долару США, встановленим НБУ, що становить у розмірі 364 592,36 грн. У задоволенні інших позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. У задоволенні зустрічного позову ТОВ «Експандіа» відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного суду від 05 лютого 2019 року апеляційну скаргу ТОВ «Експандіа» залишено без задоволення. Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 22 червня 2018 року залишено без змін.

Задовольняючи частково первісний позов та відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що ОСОБА_1 виконав взяте на себе грошове зобов`язання, передбачене договором про надання послуг від 08 листопада 2013 року № С081113у частині внесення обумовленого авансового платежу, тоді як ТОВ «Експандіа» допустило порушення укладеного між сторонами договору, що є підставою для стягнення із останнього на користь ОСОБА_1 суми авансового платежу та неустойки відповідно до вимог договору.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги

У лютому 2019 року ТОВ «Експандіа» подало до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 22 червня 2018 року та постанову Харківського апеляційного суду від 05 лютого 2019 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що до спірних правовідносин не підлягаю застосуванню положення Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки послуги, які є предметом укладеного між сторонами договору, пов`язані із підприємницькою діяльністю позивача. Судами порушено правила визначення підсудності розгляду цієї справи. Суди не встановили належним чином усіх істотних обставин справи та дійшли помилкових висновків про порушення відповідачем умов укладеного між сторонами договору.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ТОВ «Експандіа» підлягає частковому задоволенню із таких підстав.

Встановлені судами обставини

08 листопада 2013 року між ОСОБА_1 , як замовником, та ТОВ «Експандіа», як консультантом, укладений договір про надання послуг № С081113. За умовами вказаного договору консультант зобов`язувався надати замовнику послуги з аналізу найкращого та найбільш ефективного використання об`єкту нерухомості за адресою: АДРЕСА_1 , у строки, передбачені договором, а замовник зобов`язувався оплатити надані послуги таким чином: протягом трьох календарних днів з дати підписання сторонами цього договору та отримання замовником рахунку на перший платіж, замовник повинен оплатити консультантові перший платіж у розмірі 70 відсотків від загальної суми винагороди за договором, яка дорівнює 110 782,98 грн, що станом на 08 листопада 2013 року за офіційним курсом НБУ є еквівалентно 13 860,00 дол. США. Протягом п`яти календарних днів після надання замовнику фінальної версії звіту, а також акта, замовник зобов`язується сплатити на користь консультанта другу (останню) частину винагороди у розмірі 30 відсотків від загальної суми винагороди, що дорівнює 47 478,42 грн, що станом на 08 листопада 2013 року за офіційним курсом НБУ еквівалентно 5 940,00 дол. США.

На виконання умов договору про надання послуг від 08 листопада 2013 року № С081113, ОСОБА_1 18 листопада 2013 року внесено 110 782,98 грн на розрахунковий рахунок ТОВ «Експандіа». У розділі «призначення платежу» зазначено: «Авансовий платіж 70 відсотків за послуги з аналізу за договором С081113».

04 серпня 2014 року ОСОБА_1 направлено вимогу ТОВ «Експандіа», у якій зазначалося, що станом на 04 серпня 2014 року ним не отримано ані попереднього звіту, ані фінального звіту. Час прострочення здачі проекту становить більше трьох місяців. У зв`язку із чим ОСОБА_1 просив товариство повернути сплачений ним аванс у розмірі 110 782,98 грн, який отриманий відповідно до договору про надання послуг від 08 листопада 2013 року № С081113 із зазначенням розрахункового рахунку.

Мотиви, із яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття «суд, встановлений законом» містить, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Підсудність цивільних справ у спорах, вирішення яких належить до повноважень конкретного суду першої інстанції, визначалося статтями 108-114 ЦПК України 2004 року (чинний на момент звернення позивачем із позовом).

За загальним правилом, якщо інше не встановлено ЦПК України 2004 року, позови до юридичних осіб пред'являються в суд за їхнім місцезнаходженням (частина друга статті 109 ЦПК України 2004 року).

Статтею 110 ЦПК України 2004 року передбачено категорії справ, для яких установлено альтернативну підсудність. Зокрема, відповідно до частини п`ятої цієї статті позови про захист прав споживачів можуть пред`являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування споживача або за місцем заподіяння шкоди чи виконання договору.

Аналогічні норми закріпленні в статтях 27 28 ЦПК України.

Як зазначено вище, 25вересня 2014 року ОСОБА_1 звернувся до Дзержинського районного суду м. Харкова із позовом до ТОВ «Експандіа» про стягнення суми авансового платежу та неустойки.

Посилаючись на порушення ТОВ «Експандіа» прав позивача як споживача, ОСОБА_1 просив суд стягнути із відповідача на його користь суму авансового платежу за гривневим еквівалентом 13 860,00 дол. США, пеню за прострочення виконання робіт (послуг) за період із 13 лютого по 04 серпня 2014 року в розмірі 1 149 769,29 грн, проценти за користування чужими грошима за період із 04 серпня 2014 року по 10 березня 2018 року в розмірі 108 543,16 грн; три проценти за неповернення грошових коштів за період із 04 серпня 2014 року по 10 березня 2018 року в розмірі 35 109,19 грн.

25 листопада 2014 року ТОВ «Експандіа» подало апеляційну скаргу на ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова від 29 вересня 2014 року про відкриття провадження у справі, обґрунтовуючи її порушенням судом правил підсудності.

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 29 грудня 2014 року апеляційна скарга ТОВ «Експандіа» відхилена, вказана ухвала місцевого суду про відкриття провадження у справі залишена без змін.

У пункті 22 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено поняття споживача. За цим визначенням споживач - це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Тобто, споживачем, права якого захищаються на підставі Закону України «Про захист прав споживачів», є лише громадянин (фізична особа), котрий придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити товари (роботи, послуги) для власних побутових потреб. На відносини по виготовленню та продажу товарів, виконанню робіт і наданню послуг громадянином, який не є підприємцем, а також на випадки придбання товарів, користування послугами громадянином лише для підприємницької діяльності або підприємствами, установами, організаціями дія цього Закону не поширюється.

Відповідно до відомостей із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ТОВ «Експандіа» здійснює такі види діяльності, зокрема, консультування з питань комерційної діяльності й керування (код КВЕД 70.22), дослідження кон`юктури ринку та виявлення громадської думки (код КВЕД 73.20).

Зі змісту укладеного між сторонами договору про надання послуг від 08 листопада 2013 року № С081113 вбачається, що його предметом є надання послуг із найкращого та найбільш ефективного використання об`єкту нерухомості за адресою: АДРЕСА_1 , які за матеріалами справи не є об`єктами житлової забудови.

У додатку 1 до договору про надання послуг від 08 листопада 2013 року № С081113 сторони передбачили, що послуги, які надаються, та формат звітності включає: 1) характеристику об`єкта аналізу та його розташування; 2) пошук і опис реалізованих об`єктів нерухомості, досвід і концепцію, яких можливо використовувати на досліджуваній ділянці, якщо такі будуть (Україна, СНД); 3) висновок щодо потенціалу розвитку об`єкта з точки зору ринкової ситуації; 4) рекомендації щодо маркетингового позиціонування складових проекту на основі аналізу розташування об`єкта дослідження та ринкової кон`юктури; 5) рекомендації щодо можливих сценаріїв використання будівлі (2-3 сценарії); 6) фінансовий аналіз сценаріїв розвитку об`єкта (аналіз будівельного бюджету; графік будівництва і оцінка прогнозованих строків здачі приміщень в оренду/строків реалізації приміщень; оцінка потенційного чистого операційного доходу від експлуатації об`єкта в річному виразі; побудова моделі дисконтованих грошових потоків (discounted cash-flow) у прогнозованому періоді; оцінка вартості продажу об`єкта в пост прогнозованому періоді, ставка капіталізації на виході з проекту; розрахунок ефективності проекту (внутрішня ставка доходності (IRR), чиста приведена вартість (NPV), строк окупності).

Враховуючи наведене, позивач у зазначеній справі не є споживачем послуг у розумінні Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки ним замовлені послуги не для власних побутових потреб, а безпосередньо пов`язані з підприємницькою діяльністю.

З урахуванням викладеного, суди попередніх інстанцій неправильно застосували положення частини п`ятої статті 110 ЦПК України 2004 року, про що заявляв відповідач при розгляді справи судом першої інстанції, що призвело до ухвалення судових рішень з порушенням правил територіальної юрисдикції (підсудності), оскільки застосуванню підлягали положення частини другої статті 109 ЦПК України 2004 року (аналогічна норма міститься у частині другій статті 27 ЦПК України) щодо пред`явлення позову до суду за місцезнаходженням відповідача.

Крім цього, Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що при визначенні територіальної юрисдикції (підсудності) цієї справа не підлягала застосуванню частина восьма статті 110 ЦПК України 2004 року (аналогічна норма міститься у частині восьмій статті 28 ЦПК України) щодо пред`явлення позову до суду за місцем виконання договору, оскільки укладений між сторонами договір не містить прямої вказівки на місце виконання, а виконання цього договору полягає у надані відповідачем послуг із найкращого та найбільш ефективного використання об`єкту нерухомості, що виконується за місцезнаходженням відповідача.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 31 ЦПК України суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.

Позови до юридичних осіб пред`являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (частина друга статті 27 ЦПК України).

Відповідно до відомостей із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань місцезнаходженням ТОВ «Експандіа» є: 03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 100.

Таким чином вказана цивільна справа підлягає розгляду у Шевченківському районному суді м. Києва.

Із урахуванням наведеного вище, Верховний Суд дійшов висновку про скасування оскаржуваних судових рішень із направленням справи на новий розгляд іншому суду, до територіальної юрисдикції (підсудності) якого належить вказана справа.

При новому розгляді справи суду необхідне звернути увагу на таке.

Щодо стягнення із відповідача на користь позивача суми авансового платежу

Відповідно до частини першої статті 901 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Положеннями статті 907 ЦК України передбачено, що договір про надання послуг може бути розірваний, у тому числі шляхом односторонньої відмови від договору, в порядку та на підставах, встановлених цим Кодексом, іншим законом або за домовленістю сторін. Порядок і наслідки розірвання договору про надання послуг визначаються домовленістю сторін або законом.

Згідно зі статтею 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

За змістом частини четвертої статті 631 ЦК України закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Отже, закінчення строку дії договору не є підставою для припинення передбачених ним зобов`язань, оскільки приписами законодавства визначено такою підставою його виконання, проведене належним чином.

У разі припинення зобов`язань сторін за договором, позивач може розраховувати на стягнення із відповідача сплаченого йому авансу на підставі статті 1212 ЦК України, оскільки її положення застосовуються також при поверненні виконаного однією із сторін у зобов`язанні у разі, коли підстава, на якій воно було набуте, відпала, тобто у разі, коли договір є припиненим.

Разом з цим за змістом статті 1212 ЦК України ця норма закону застосовується лише у тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто за допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень статті 1212 ЦК України.

При цьому доведення факту розірвання договору та припинення зобов`язань між сторонами покладається на позивача.

Сама по собі вимога про повернення авансу не може розцінюватися як вимога про розірвання договору. Вона повинна бути заявлена чітко, тобто таким чином, щоб однозначно сприймалась іншими особами.

Щодо стягнення із відповідача на користь позивача неустойки

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (частина друга статті 551 ЦК України).

Неустойка може нараховуватися на підставі домовленості сторін (розмір та підстави стягнення визначаються сторонами у договорі) та/або на підставі відповідної норми закону (розмір та підстави стягнення визначаються актами законодавства).

Умови щодо нарахування неустойки включаються у договір за згодою сторін. У разі відсутності у договорі умов щодо нарахування неустойки та якщо законом не передбачено нарахування неустойки за порушення договірних зобов`язань, то кредитор позбавлений можливості стягнути із боржника суму неустойки у випадку порушення останнім своїх зобов`язань.

Для того, щоб неустойка застосовувалася незалежно від домовленості про неї сторін договору, необхідно, щоб законом або іншим актом законодавства було визначено її конкретний розмір, а також підстави стягнення.

Задовольняючи вимоги про стягнення неустойки, суд зобов`язаний обґрунтувати її розмір, який підлягає стягненню, та зазначити норму матеріального права, на підставі якої стягнуто неустойку.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини четвертої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення за наявності підстав, які тягнуть за собою обов`язкове скасування судового рішення.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо судове рішення ухвалено судом з порушенням правил інстанційної або територіальної юрисдикції.

Частиною другою вказаної статті встановлено, що судове рішення, ухвалене судом з порушенням правил територіальної юрисдикції (підсудності), не підлягає скасуванню, якщо учасник справи, який подав касаційну скаргу, при розгляді справи судом першої інстанції без поважних причин не заявив про непідсудність справи.

Враховуючи те, що судами попередніх інстанцій порушено правила територіальної юрисдикції, що є обов`язковою підставою для скасування судових рішень, та про що заявляв відповідач при розгляді справи судом першої інстанції, тому касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржувані судові рішення - скасуванню із направленням справи на новий розгляд до суду до територіальної юрисдикції (підсудності) якого належить вказана справа, а саме Шевченківського районного суду м. Києва.

Керуючись статтями 401 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Експандіа» задовольнити частково.

Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 22 червня 2018 року та постанову Харківського апеляційного суду від 05 лютого 2019 року скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду до територіальної юрисдикції (підсудності) якого належить вказана справа, а саме Шевченківського районного суду м. Києва.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Ступак І. Ю. Гулейков Г. І. Усик