Постанова
Іменем України
03серпня 2023 року
м. Київ
справа № 638/1702/21
провадження № 61-6717 св 23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І.,
Коломієць Г. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
представник ОСОБА_2 - адвокат Богомолов Олексій Олексійович,
треті особи: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Горішній Євгеній Вікторович, Сьома харківська міська державна нотаріальна контора,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Богомолова Олексія Олексійовича, на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова у складі судді Семіряда І. В. від 29 серпня 2022 року та постанову Харківського апеляційного суду у складі колегії суддів: Яцини В. Б.,
Бурлаки І. В., Мальованого Ю. М. від 05 квітня 2023 року,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовної заяви
У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до
ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Горішній Є. В., Сьома харківська міська державна нотаріальна контора, в якому просила суд: визнати недійсним договір дарування квартири за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 13грудня 2019 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Горішним Є. В., реєстровий № 1754 та скасувати рішення державного реєстратора приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Горішнього Є. В. від 13 грудня 2019 року про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 50215125 щодо реєстрації права власності на вказану квартиру за ОСОБА_3 , припинити право власності ОСОБА_3 на вказану квартиру.
Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що її батько - ОСОБА_4 помер
ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Харкові, після його смерті залишилося спадкове майно: квартира у АДРЕСА_2 , яка була отримана у спадщину, квартира у АДРЕСА_1 , яка придбана у шлюбі померлого з його дружиною ОСОБА_2 та за нею зареєстрована, автомобіль Рено, який придбано за час шлюбу померлого з його дружиною, грошові вклади у відділенні АТ КБ «ПриватБанк».
Вказувала, що спадкоємцями першої черги після смерті її батька -
ОСОБА_4 є:вона та його дружина - ОСОБА_2 . Після смерті батька вона та ОСОБА_2 подали до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини та була відкрита спадкова справа. Отже, вона є спадкоємницею першої черги 1/2 часток у спадщині після смерті її батька.
Зазначала, що батькові на праві спільної сумісної власності подружжя належала квартира за адресою: АДРЕСА_1 . Незважаючи на це, ОСОБА_2 13 грудня 2019 року уклала договір дарування указаної квартири її сину - ОСОБА_3 , за яким зареєстровано право власності.
Позивач вважала, що зазначеною угодою було порушені її спадкові права, договір дарування було вчинено з порушенням закону.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд її позов задовольнити.
Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 29 серпня 2022 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного суду від 05 квітня 2023 року, позов ОСОБА_1 задоволено.
Договір дарування квартири, що знаходиться за адресою:
АДРЕСА_1 , від 13 грудня 2019 року, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу, зареєстровано в реєстрі за № 1754, укладений між ОСОБА_2 та
ОСОБА_3 , визнано недійсним.
Рішення державного реєстратора приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Горішнього Є. В. від 13 грудня 2019 року про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексним номер 50215125 - щодо реєстрації права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_3 , на підставі договору дарування від 13 грудня 2019 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Горішнім Є. В., зареєстрований в реєстрі за № 1754 скасовано, припинено право власності ОСОБА_3 на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , номер запису про право власності 34639903.
Стягнуто з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 сплачену суму судового збору по 1 135,00 грн з кожного.
Судові рішення мотивовані тим, що спірна квартира була придбана ОСОБА_2 у період шлюбу з ОСОБА_4 , а тому є спільною сумісною власністю подружжя. При цьому, договір дарування, укладений ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 , є недійсним, оскільки укладений у порушення норм СК України та ЦК України, які передбачають згоду співвласника на його укладення, яка у даному випадку була відсутня.
Судом зазначено, що оскільки визнано недійсним договір дарування, на підставі якого прийнято рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень щодо реєстрації права власності на спірну квартиру, тому рішення державного реєстратора підлягає скасуванню,
з наступним припиненням права власності ОСОБА_3 на вказану квартиру.
Крім того, суд апеляційної інстанції зазначив, що посилання в апеляційній скарзі на те, що зазначена квартира була придбана за час шлюбу, але за власні кошти ОСОБА_2 , оскільки нею було продано власну квартиру 22 березня
2008 року, є необґрунтованими, так як відповідачка не надала до суду належних і допустимих доказів для спростування презумпції спільної сумісної власності на спірну квартиру, яка була придбана через значний проміжок часу (більше трьох років) після продажу належній їй на праві особистої власності квартири за адресою: АДРЕСА_3 , та за відсутності відповідних письмових доказів використання відповідачкою саме її особистих коштів на придбання спірної квартири.
Суди послалися на відповідні правові висновки Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У травні 2023 року представник ОСОБА_2 - адвокат Богомолов О. О., звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 29 серпня 2022 року та постанову Харківського апеляційного суду від 05 квітня 2023 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової
палати Касаційного цивільного суду від 11 травня 2023 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано цивільну справу № 638/1702/21 з Дзержинського районного суду м. Харкова, у задоволенні клопотання представника ОСОБА_2 - адвоката Богомолова О. О., про зупинення виконання рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 29 серпня 2022 року та постанову Харківського апеляційного суду від 05 квітня 2023 року відмовлено та надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
29 травня 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга представника ОСОБА_2 - адвоката Богомолова О. О., мотивована тим, що суди, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, належним чином не встановили фактичні обставини справи та неправильно дослідили надані докази, суди застосували норму матеріального права, яка не підлягала застосуванню. Посилання позивача на постанову Верховного Суду
від 15 червня 2020 року у справі № 430/1281/14-ц є не релевантним, оскільки правова позиція сформована за наявності інших обставин справи. При цьому, зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування
частини четвертої статті 369 ЦК України за умови, що позов подає не співвласник, а його правонаступник, тому вважають, що вказана норма не підлягає застосуванню.
Вказує, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що надання згоди чоловіка на придбання майна дружиною автоматично свідчить, що майно є спільною сумісною власністю. При цьому, вказує, що немає правового висновку Верховного Суду з приводу застосування частини третьої статті 65 СК України та відповідних положень Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України в контексті спростування презумпції спільності майна подружжя.
Зазначає, що ОСОБА_2 визнає факт укладення спірного договору дарування, проте не погоджується з висновками судів, що квартира мала статус спільної сумісної власності подружжя, суди належним чином не дослідили подані докази, що квартира була придбана у 2011 році на етапі будівництва та оформлена 15 лютого 2012 року за особисті кошти ОСОБА_2 , отримані внаслідок продажу іншої нерухомості, що підтверджується як документально так і показаннями свідків, а тому не входить до спадщини.
При цьому, вказує, що суди порушили норму процесуального права, проігноровано заяву ОСОБА_2 про виклик свідків, яка стосувалася не тільки фактів укладення договорів, а й щодо походження та використання грошових коштів, проведення ремонту у спірній квартирі. Крім того, вказує, що відсутній правовий висновок Верховного Суду щодо можливості/неможливості доведення показаннями свідків обставин походження коштів для придбання майна, щодо якого існує спір про його правовий статус (особиста чи спільна сумісна власність).
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У червні 2023 до Верховного Суду надійшов відзив від ОСОБА_1 на касаційну скаргу, в якому зазначено, що доводи касаційної скарги є безпідставними, суди належним чином встановили фактичні обставини у справі та надані докази, ухвалили судові рішення з додержанням норм права.
При цьому, вказує, що ОСОБА_2 до суду не надала належних та допустимих доказів на підтвердження того, що спірна квартира придбана за її особисті кошти і квартира не мала статусу спільної сумісної власності подружжя.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року
№ 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального
кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження
у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Підставами касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: 1) відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах; 2) судами належним чином не досліджено зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 3, 4 частини другої
Касаційна скарга представника ОСОБА_2 - адвоката Богомолова О. О., задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції
в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою
для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції
в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Згідно із статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення судів ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Судами встановлено, що ОСОБА_4 є батьком ОСОБА_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серія НОМЕР_1
(а. с. 16, т. 1).
18 листопада 2000 року ОСОБА_1 уклала шлюб та змінила прізвище з « ОСОБА_1 » на « ОСОБА_1 », що підтверджується копією свідоцтва про одруження серія НОМЕР_2 та копією паспорту (а. с. 9-14, 17, т. 1).
20 квітня 2002 року ОСОБА_4 зареєстрував шлюб з ОСОБА_2
(а. с. 20, 182, т. 1).
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер, що підтверджується копією лікарського свідоцтва про смерть № 322 та копією свідоцтва про смерть
серія НОМЕР_3 , яке видане Харківським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Харківській області (а. с. 23, 181, т. 1).
27 січня 2020 року та 10 березня 2020 року ОСОБА_1 звернулася із заявою до Сьомої харківської міської державної нотаріальної контори про прийняття спадщини після смерті її батька ОСОБА_4 (а. с. 24, 25, т. 1).
Згідно з листа завідувача Сьомої харківської міської державної нотаріальної контори від 04 березня 2021 року № 431/02-14 вбачається, що нотаріальної конторою після померлого ОСОБА_4 заведено спадкову справу
№ 736/2019.
20 грудня 2019 року заяву про прийняття спадщини подала дружина
померлого - ОСОБА_2 ; 27 січня 2020 року та 10 березня 2020 року заяву про прийняття спадщини подала дочка померлого - ОСОБА_1 ; 19 червня
2020 року видано свідоцтво про право власності дружині померлого
ОСОБА_2 на 1/2 частку в праві спільної власності на автомашину на
1/2 частку грошових вкладів; 23 липня 2020 року видано свідоцтво про право на спадщину за законом дружині померлого ОСОБА_2 на 1/2 частку на праві спільної власності на квартиру, 1/4 частку на праві спільної власності на автомашину та 1/4 частку грошових вкладів; 10 вересня 2020 року видано свідоцтво право на спадщину за законом видано дочці померлого
ОСОБА_1 на 1/2 частину на праві спільної власності на квартиру,
1/4 частку на праві спільної власності на автомашину та 1/4 часту грошових коштів.
Відомостей щодо квартири за адресою: АДРЕСА_1 не надавалося. Заяв від інших спадкоємців про прийняття або про відмову від спадщини не надходило. Інших свідоцтв на спадщину не видавалося
(а. с. 72, т. 1).
Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Відповідно до положень статей 12, 81 ЦПК Україницивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 76 ЦПК України).
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Згідно з частиною першою та другою статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Аналогічні приписи містяться у частині третій статті 368 ЦК України.
При цьому частиною першою статті 61 СК України встановлено, що об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.
Статтею 203 ЦК України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.
Так, відповідно до частини першої цієї статті зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.
Частиною першою статті 719 ЦК України визначено, що договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.
Відповідно до статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).
Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.
Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом.
Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.
Згідно з частиною першою статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
Частиною першою статті 368 ЦК України передбачено, що спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.
Відповідно до статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників.
У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників.
Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.
Співвласники мають право уповноважити одного з них на вчинення правочинів щодо розпорядження спільним майном.
Правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.
Судами встановлено, що 20 квітня 2002 року ОСОБА_4 зареєстрував шлюб з ОСОБА_2 (а. с. 20, 182, т. 1).
Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно
від 13 грудня 2019 року № 192961445 підтверджується, що свідоцтво на право власності на спірну квартира
АДРЕСА_4 видано 15 лютого 2012 року виконавчим комітетом Харківської міської ради.
22 лютого 2012 року прийнято рішення про державну реєстрацію та цього ж самого дня внесено запис про приватну власність на квартиру за ОСОБА_2 .
Тобто, квартира
АДРЕСА_4 придбана ОСОБА_2 за час шлюбу з ОСОБА_4 та відповідно до положень статті 60 СК України є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Указане є презумпцією спільності майна подружжя.
Після смерті ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 його дружина ОСОБА_2 уклала договір дарування, відповідно до якого остання подарувала квартиру
АДРЕСА_4 ОСОБА_3 (а. с. 166, т. 1).
13 грудня 2019 року ОСОБА_3 , на підставі договору дарування, зареєстрував за собою право власності на квартиру
АДРЕСА_4 , що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 04 лютого 2021 року № 243133114 (а. с. 26-27, т. 1).
Таким чином, дарувальником було відчужено об`єкт спадкового майна за відсутності згоди на це іншого співвласника, а саме позивачки, як співвласника, спадкоємця, та порушення внаслідок цього її прав, які були захищені судом.
Укладення такого договору свідчить про порушення його форми і відповідно до частини четвертої статті 369, статті 215 ЦК Українинадає іншому зі співвласників право оскаржити договір з підстав його недійсності.
Ураховуючи вищевикладене, Верховний Суд погоджується з висновками судів про те, що квартира
АДРЕСА_4 була придбана ОСОБА_2 у період шлюбу з ОСОБА_4 ,
а тому є спільною сумісною власністю подружжя. При цьому, договір дарування, укладений ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 , є недійсним, оскільки укладений ОСОБА_2 у порушення норм СК України та ЦК України, які передбачають згоду співвласника на його укладення, яка у даному випадку була відсутня.
До подібних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові
від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17, провадження № 14-325 цс 18.
Посилання в касаційній скарзі на те, що зазначена квартира була придбана за час шлюбу, але за власні кошти ОСОБА_2 оскільки нею було продано власну іншу квартиру, є необґрунтованим та недоведеним відповідними доказами, так як з договору купівлі-продажу від 22 березня 2008 року вбачається, що квартира, яку відчужила ОСОБА_2 , належала їй з 16 квітня 2007 року, тобто під час перебування у шлюбі зі спадкодавцем, тому на це майно розповсюджується презумпція спільного майна подружжя. Указана презумпція відповідачкою не спростована.
Відповідно до частини третьої статті 64 СК України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.
Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.
Посилання касаційної скарги на те, що суди порушили норму процесуального права, проігноровано заяву ОСОБА_2 про виклик свідків є безпідставним, так як за змістом частини першої статті 218 ЦПК України заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.
Доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у судових рішеннях, вони зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками судів щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судами, а переоцінювати докази Верховний Суд не може в силу закону.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій - без змін.
Оскільки касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката
Богомолова О. О., залишено без задоволення, розподіл судових витрат за подання відповідної касаційної скарги Верховним Судом не здійснюється.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Богомолова Олексія Олексійовича, залишити без задоволення.
Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 29 серпня 2022 року та постанову Харківського апеляційного суду від 05 квітня 2023 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Д. Д. Луспеник
Б. І. Гулько
Г. В. Коломієць