Постанова
Іменем України
11лютого 2020 року
м. Київ
справа № 638/17250/18
провадження № 61-14000св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - служба автомобільних доріг у Харківській області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова у складі судді Хайкіна В. М. від 27 травня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду у складі колегії суддів: Кіся П. В., Хорошевського О. М., Яцини В. Б., від 10 липня 2019 року,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст вимог заяви
У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до служби автомобільних доріг у Харківській області, в якому просила суд зобов'язати відповідача провести роботи по очищенню споруд водовідведення автомобільної дороги.
Короткий зміст оскаржуваних судових рішень
УхвалоюДзержинського районного суду м. Харкова від 27 травня 2019 року, залишеною без змін постановою Харківського апеляційного суду від 10 липня 2019 року, позов ОСОБА_1 залишено без розгляду, оскільки позивач, що належним чином повідомлена про час та місце розгляду справи, повторно не з`явилась в судове засідання без поважних причин.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
У касаційній скарзі, поданій у липні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій та направити справу для розгляду до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судами норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд безпідставно застосував положення статей 223 та 257 ЦПК України і залишив позов без розгляду. Суди порушили право позивача на судовий захист. Суд першої інстанції в порушення вимог процесуального закону не розглянув заяву позивача про відвід судді.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями від 25 липня 2019 року справу призначено судді-доповідачеві.
Ухвалою Верховного Суду від 30 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.
У вересні 2019 року від служби автомобільних доріг у Харківській області надійшов відзив на касаційну скаргу мотивований незгодою з її доводами та законністю й обгрунтованістю оскаржуваних судових рішень.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди установили, що належним чином повідомлений позивач повторно не з'явилась у судове засідання, призначене на 27 травня 2019 року.
Про судові засідання, призначені на 09 квітня 2019 року та 27 травня 2019 року, ОСОБА_1 була належним чином повідомлена, що підтверджується зворотніми повідомленнями про вручення поштових відправлень (а.с. 61, 67).
Заяви про розгляд справи за відсутності позивача до суду не надходило. Позивач не повідомила суд про причини неявки у судові засідання.
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Відповідно до частин першої, п`ятої статті 223 ЦПК України неявка в судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. У разі повторної неявки позивача в судове засідання без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки суд залишає позовну заяву без розгляду, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, і його нез`явлення не перешкоджає вирішенню спору.
Згідно пункту 3 частини першої статті 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо належним чином повідомлений позивач повторно не з`явився в судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез`явлення не перешкоджає розгляду справи.
Відповідно до пунктів 1, 2 частини другої статті 223 ЦПК України суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з підстав: неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого відсутні відомості про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання; першої неявки в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними.
Праву особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондує обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються його безпосередньо та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження.
У статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Відповідно до § 23 рішення ЄСПЛ від 06 вересня 2007 року, заява № 3572/03 у справі «Цихановський проти України» національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також, чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні.
Враховуючи викладене, суди, встановивши те, що позивач , будучи належним чином повідомлена про день та час розгляду справи в суді першої інстанції, не з'явилась у судові засідання, призначені на 09 квітня 2019 року та 27 травня 2019 року, і не надіслала заяви до суду про розгляд справи за її відсутністю, дійшли обґрунтованого висновку про залишення позову без розгляду, правильно застосувавши положення статей 223 257 ЦПК України. Разом з тим, законних підстав, передбачених частиною другою статті 223 ЦПК України, для відкладення розгляду справи суд першої інстанції не мав і обґрунтовано констатував відсутність у позивача зацікавленості у розгляді цієї справи внаслідок повторної неявки у судове засідання.
Колегія суддів вважає, що право ОСОБА_1 на доступ до суду не є порушеним, оскільки після усунення умов, що були підставою для залишення позову без розгляду, позивач має право звернутися до суду повторно відповідно до частини другої статті 257 ЦПК України, тому доводи касаційної скарги про порушення права позивача на судовий захист є безпідставними.
Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і підстави його відводу визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованими.
Згідно із вимогами пункту 2 частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і судом касаційної інстанції визнано підстави про відвід обґрунтованими.
Аналіз практики рішень ЄСПЛ з цього питання дає можливість прийти до висновку, що критерієм порушення суб`єктивної складової даного поняття, можуть бути висловлювання судді по суті правової проблеми, яка порушена у позові, чи щодо особи або дій заявника, ще до того, як суд під його головуванням повинен був винести рішення у справі тощо.
Стосовно об`єктивної неупередженості в рішеннях ЄСПЛ зазначено, що вона полягає у відсутності будь-яких законних сумнівів в тому, що її забезпечено та гарантовано судом, а для перевірки на об`єктивну неупередженість слід визначити, чи є факти, які не залежать від поведінки судді, що можуть бути встановлені та можуть змусити сумніватися у його неупередженості. Мова йде про ту довіру, яку суди повинні викликати в учасників цивільного процесу.
Об`єктивними обставинами, що можуть свідчити про упередженість суду, у практиці ЄСПЛ визнавались такі: члени суду, що мали розглядати справу, вже брали участь у ній у іншій процесуальній ролі, наприклад, прокурор, адвокат, суддя у суді нижчої інстанції тощо; суддя, що бере участь у справі про оспорювання законодавчих нормативних актів раніше висловлювався з цього приводу як консультант; наявність дискреційних повноважень у одного з суддів, що розглядають справу у колегіальному складі, участь судді у прийнятті законодавчих або підзаконних нормативних актів, на основі яких потім виноситься судове рішення тощо.
Доводи ОСОБА_1 про те, що суд першої інстанції не розглянув її заяву про відвід судді, ідентичні доводам її апеляційної скарги, яким суд апеляційної інстанції дав належну оцінку, зазначивши про відсутність правових підстав, передбачених статтями 36 37 ЦПК України, для відводу судді.
Надаючи оцінку заяві ОСОБА_1 про відвід судді Хайкіна В. М. у зв'язку із наявністю обставин, які заявник вважає такими, що викликають сумнів у неупередженості та об'єктивності судді, суд касаційної інстанції зазначає про їх відсутність та вважає, що посилання заявника носять характер непідтверджених припущень, які не знайшли свого правового обґрунтування. Зі змісту заяви ОСОБА_1 про відвід судді Хайкіна В. М. не убачається, що суддя виявляє упередженість та необ`єктивність щодо розгляду її позовної заяви.
За таких обставин судові рішення першої та апеляційної інстанцій ухвалені з додержанням норм процесуального права, відповідністю висновків судів обставинам справи, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Таким чином доводи касаційної скарги про порушення судами норм процесуального права є необґрунтованими.
Інші доводи касаційної скарги були предметом розгляду судів та додаткового правового аналізу не потребують, на законність судових рішень не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками судів, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова від 27 травня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 10 липня 2019 року - без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: О. В. Білоконь
О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара