ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 квітня 2024 року

м. Київ

справа №638/3335/17

адміністративне провадження № К/9901/3715/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Чиркіна С.М.,

суддів: Єзерова А.А., Берназюка Я.О.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Департаменту містобудування та архітектури Харківської міської ради на рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 27 серпня 2019 року (головуючий суддя Семіряд І.В.) та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 26 грудня 2019 року (головуючий суддя Макаренко Я.М., судді: Мінаєва О.М., Бегунц А.О.) у справі № 638/3335/17 за позовом ОСОБА_1 до Департаменту містобудування та архітектури Харківської міської ради про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В:

І. РУХ СПРАВИ

У 2017 році ОСОБА_1 (далі також позивачка) звернулась до Дзержинського районного суду м. Харкова з позовом до Департаменту містобудування, архітектури та генерального плану Харківської міської ради (далі також відповідач, правонаступником якого є Департамент містобудування та архітектури Харківської міської ради), в якому просила зобов`язати відповідача надати їй містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки та подати на розгляд постійно діючої комісії з питань самочинного будівництва щодо збереження самочинно побудованих нежитлових будівель під літерою «В-1», розташованих за адресою: м. Харків, вул. Дружби Народів, 206.

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 27 серпня 2019 року позов задоволено.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 26 грудня 2019 року апеляційну скаргу відповідача задоволено частково:

рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 27 серпня 2019 року скасовано;

прийнято нову постанову, якою позов задоволено частково:

зобов`язано відповідача розглянути заяву позивачки разом з поданими документами щодо збереження самочинно побудованих нежитлових будівель під літерою «В», розташованих за адресою: м. Харків, вул. Дружби Народів, 206 та прийняти відповідне рішення;

в задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

06 лютого 2020 року на адресу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга відповідача, надіслана 03 лютого 2019 року, у якій скаржник просить скасувати рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 27 серпня 2019 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 26 грудня 2019 року і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Ухвалою Верховного Суду від 12 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження. Цією ж ухвалою витребувано справу з суду першої інстанції.

10 березня 2020 року від позивачки надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому вона просить касаційну скаргу залишити без задоволення.

Ухвалою Верховного Суду від 16 квітня 2024 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження відповідно до статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також КАС України).

IІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ

В обґрунтування своїх вимог позивачка покликається на те, що 14 квітня 2015 року та 08 червня 2016 року вона зверталась до відповідача з клопотанням щодо збереження самочинно побудованих нежитлових будівель під літ. «В-1», розташованих по АДРЕСА_1 , та надання земельної ділянки для їх експлуатації та обслуговування.

Водночас під час другого звернення нею, на вимогу відповідача, 14 липня 2016 року було надано всі необхідні документи стосовно самовільно збудованого об`єкту.

Позивачка стверджує, що відповідач в порушення приписів Порядку вирішення питань, пов`язаних із самочинним будівництвом, який було затверджено рішенням 9 сесії ХМР 6 скликання за № 390/11 від 17 серпня 2011 року (далі також Порядок № 390/11), своїми листами від 05 травня 2015 року № П-8-10660/1-15.08.-39 та від 21 липня 2016 року № п-8-404/0/92-16.01.01-06, відмовив у розгляді зазначеного питання щодо збереження самовільно побудованих нежитлових будівель, мотивуючи відмову наявністю майнових спорів стосовно зазначеного об`єкту.

Представники відповідача наголошували на тому, що вимоги позивачки не ґрунтуються на приписах діючого законодавства. Водночас зазначили, що підставою відмови у розгляді зазначених позивачкою документів була наявність майнових спорів стосовно зазначеного об`єкту на момент звернення.

ІІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до технічного паспорту складеного на замовлення позивачки ОСОБА_1 ТОВ «Міжрегіональне бюро з технічної інвентаризації» станом на 23 вересня 2015 року за адресою: м. Харків, вул. Дружби Народів 206 розташована нежитлова будівля літ. «В-1», яка збудована самочинно, без відповідного дозволу.

14 квітня 2015 року, 08 червня 2016 року, 24 лютого 2017 року ОСОБА_1 неодноразово зверталась до Департаменту містобудування, архітектури та генерального плану Харківської міської ради з клопотанням щодо збереження самочинно побудованих нежитлових будівель під літ. «В-1», розташованих в АДРЕСА_1 , та надання земельної ділянки для їх експлуатації та обслуговування.

Департамент містобудування, архітектури та генерального плану Харківської міської ради своїми листами від 05 травня 2015 року № П-8-10660/1-15.08.-39, від 21 липня 2016 року № п-8-404/0/92-16.01.01-06 та від 07 березня 2017 року № П-8-7606/1-17.08.39 відмовив позивачці у розгляді зазначеного питання щодо збереження самовільно побудованих нежитлових будівель, мотивуючи відмову наявністю майнових спорів стосовно зазначеного об`єкту, вирішення яких не входить до компетенції виконавчих органів Харківської міської ради. Водночас зазначив, що після врегулювання майнового спору у відношенні самочинно побудованих нежитлових будівель під літерою «В-1», розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , зазначене питання може бути розглянуто по суті.

Також встановлено, що при звернення до відповідача з зазначеним клопотанням щодо збереження самочинно побудованих нежитлових будівель під літ. «В-1», розташованих по вул. Дружби народів, 206, відповідно до Порядку № 390/11, позивачкою був наданий передбачений пунктом 3.3 зазначеного Порядку пакет документів, відповідно до переліку складеного позивачкою.

ІV. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з неправомірності відмови Департаменту містобудування, архітектури та генерального плану Харківської міської ради згідно листів від 05 травня 2015 року № П-8-10660/1-15.08.-39, від 21 липня 2016 року № п-8-404/0/92-16.01.01-06 та від 07 березня 2017 року № П-8-7606/1-17.08.39 в збереженні самовільно побудованих нежитлових будівель, наявності у позивачки права на отримання містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки та наявності підстав у відповідача на подання на розгляд постійно діючої комісії з питань самочинного будівництва заяви щодо збереження самочинно побудованих нежитлових будівель під літерою «В-1», розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , у відповідності до приписів Порядку № 390/11 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи частково позовні вимоги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про помилкове застосування судом першої інстанції до спірних правовідносин приписів статті 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» та підпунктів 2.1, 2.2, 2.4 Порядку надання містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки, їх склад та зміст, затверджений наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 07 липня 2011 року № 109 ( далі також Порядок № 109).

Судом апеляційної інстанції зауважено, що позивачка зверталася із заявами від 14 квітня 2015 року, 08 червня 2016 року, 24 лютого 2017 року щодо збереження самочинно побудованих нежитлових будівель у відповідності до приписів Порядку № 390/11, а не щодо надання містобудівних умов та обмежень для розроблення проектної документації для здійснення будівництва.

На думку суду апеляційної інстанції, в даному випадку Управління містобудування та архітектури могло надати лише інформацію щодо відповідності об`єкта містобудівним умовам та обмеженням забудови земельної ділянки, підстави для надання містобудівних умов та обмежень відсутні.

З огляду на зазначене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог щодо зобов`язання Департаменту містобудування та архітектури Харківської міської ради надати ОСОБА_1 містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки та подати на розгляд постійно діючої комісії з питань самочинного будівництва щодо збереження самочинно побудованих нежитлових будівель під літерою «В-1», розташованих за адресою: м. Харків, вул. Дружби Народів, 206.

Водночас зі змісту приписів Порядку № 390/11 суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що за результатами розгляду заяви (клопотання) про збереження об`єкту самочинного будівництва Управління містобудування та архітектури приймає рішення про залишення такої заяви без розгляду у випадку неподання всіх необхідних документів або видає інформацію щодо відповідності об`єкту містобудівним умовам та обмеженням забудови земельної ділянки (при необхідності) та подає на розгляд постійно діючої комісії з питань самочинного будівництва.

Судом апеляційної інстанції акцентовано увагу на тому, що приписами Порядку № 390/11 не передбачено відмову в розгляді клопотання щодо збереження самовільно побудованих нежитлових будівель у зв`язку із наявністю майнових спорів стосовно зазначеного об`єкту.

За такого правового регулювання, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що відмовляючи позивачці у розгляді заяви щодо збереження самовільно побудованих нежитлових будівель, у зв`язку з наявністю майнових спорів стосовно зазначеного об`єкта, відповідач діяв неправомірно, всупереч приписам цього Порядку № 390/11.

V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ВІДЗИВУ

Скаржник вважає, що рішення судів попередніх інстанцій прийнятті з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Відповідач акцентує увагу на тому, що згідно з пунктом 1.3 Порядку № 390/11 дія цього Порядку поширюється на всі підприємства, установи та організації, всіх фізичних осіб-підприємців, а також громадян (далі забудовники), які на території міста самочинно здійснили або здійснюють будівництво нових об`єктів, реконструкцію, реставрацію або капітальний ремонт існуючих об`єктів (далі - будівництво).

Стверджує, що Управління містобудування та архітектури Департаменту (далі - Управління) листами від 05 травня 2015 року № П-8-10660/1-15.08.-39, від 21 липня 2016 року № п-8-404/0/92-16.01.01-06 та від 07 березня 2017 року № П-8-7606/1-17.08.39 повідомило позивачку про наявність майнових спорів (справи № 643/14390/13-ц та № 643/1966/15-ц) щодо зазначеного об`єкта самочинного будівництва, що виключало можливість визначення дійсного забудовника.

Зауважує, що лише одна особа звернулась за вирішенням питання збереження самовільно збудованих нежитлових будівель за літ «В», проте у справі № 643/14390/13-ц за визнанням права власності зверталися три особи.

Вважає, що до вирішення майнових спорів неможливо установити належну особу, яка була забудовником, а додаткових документів на підтвердження факту одноосібного звернення позивачкою не надавалось.

З покликанням на статтю 134 Земельного Кодексу України, пункт 15 Порядку № 390/11 (в чинній редакції, зі змінами, внесеними рішенням від 20.06.2018 № 1131/18) стверджує, що питання надання земельної ділянки для збереження об`єкта будівництва не може бути вирішено у Порядку № 390/11, оскільки законодавства вимагає обов`язкове проведення земельних торгів (аукціону) для отримання такої земельної ділянки за існуючих умов, а жодних переважних прав для отримання такої земельної ділянки позивачкою поза аукціоном законодавець не визначив.

Водночас зазначає, що судами не досліджено факту подання позивачкою не повного пакету документів у відповідності до Порядку № 390/11.

Вважає, що зобов`язання судом відповідача розглянути заяву суперечить нормам Порядку № 390/11 та є формою втручання у повноваження органу.

У відзиві на касаційну скаргу позивачка стверджує про безпідставність відмов відповідача з покликанням на наявність невирішених майнових спорів, оскільки справа № 643/14390/13-ц була розглянута ще в 2015 році.

Також вважає, що інша справа - № 643/1966/15-ц за позовом прокурора про знесення нерухомого майна не є справою майнового характеру.

Акцентує увагу на тому, що протягом 2015-2016 намагалась довести відповідачу відсутність майнових спорів, проте постійно отримувала відмови.

Критично оцінює покликання скаржника на пункт 1.5 Порядку № 390/11, оскільки на час виникнення спірних правовідносин зазначений пункт був відсутній.

Щодо доводів скаржника про відсутність повного пакету документів позивачка зазначає, що суб`єктом владних повноважень не приймалося рішення про залишення заяви без розгляду з зазначених підстав.

Також вважає необґрунтованими доводи скаржника про втручання в його дискреційні повноваження.

VІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанції, згідно зі статтею 341 КАС України, здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

8 лютого 2020 року набрали чинності зміни до КАС України, внесені Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

За правилом пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» зазначеного Закону касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За наведених підстав касаційний розгляд здійснюється за правилами, що діяли до набрання чинності цим Законом, а саме за правилами КАС України в редакції зі змінами, внесеними Законом України від 19 грудня 2019 року № 394-IX.

Аналізуючи доводи, викладені у касаційній скарзі, колегія суддів Верховного Суду дійшла наступних висновків.

Закон України від 17 лютого 2011 року № 3038-VI «Про регулювання містобудівної діяльності» (далі також Закон України № 3038-VI) встановлює правові та організаційні основи містобудівної діяльності і спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 26 Закону №3038-VI забудова територій здійснюється шляхом розміщення об`єктів будівництва.

Суб`єкти містобудування зобов`язані додержуватися містобудівних умов та обмежень під час проектування і будівництва об`єктів.

Проектування та будівництво об`єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у такому порядку: 1) отримання замовником або проектувальником вихідних даних; 2) розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених статтею 31 цього Закону, її експертизи; 3) затвердження проектної документації; 4) виконання підготовчих та будівельних робіт; 5) прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів; 6) реєстрація права власності на об`єкт містобудування.

Відповідно до частин першої - п`ятої статті 29 Закону № 3038-VI основними складовими вихідних даних є: 1) містобудівні умови та обмеження; 2) технічні умови; 3) завдання на проектування.

Фізична або юридична особа, яка подала виконавчому органові сільської, селищної, міської ради або у разі розміщення земельної ділянки за межами населених пунктів - районній державній адміністрації заяву про намір щодо забудови земельної ділянки, що перебуває у власності або користуванні такої особи, повинна одержати містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва.

Містобудівні умови та обмеження надаються відповідними спеціально уповноваженими органами містобудування та архітектури на безоплатній основі.

Перелік об`єктів будівництва, для проектування яких містобудівні умови та обмеження не надаються, визначає центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері будівництва, містобудування та архітектури.

Спеціально уповноважений орган містобудування та архітектури визначає відповідність намірів щодо забудови земельної ділянки вимогам містобудівної документації на місцевому рівні.

Розгляд заяви і надання містобудівних умов та обмежень або прийняття рішення про відмову у їх наданні здійснюються спеціально уповноваженим органом містобудування та архітектури протягом семи робочих днів з дня реєстрації заяви.

Рішення про відмову у наданні містобудівних умов та обмежень приймається у разі невідповідності намірів щодо забудови земельної ділянки вимогам містобудівної документації на місцевому рівні.

Відповідно до пункту 2.1. № 109 містобудівні умови та обмеження є основною складовою вихідних даних. Містобудівні умови та обмеження надаються відповідними уповноваженими органами містобудування та архітектури на безоплатній основі протягом семи робочих днів з дня реєстрації відповідної заяви разом із документами, передбаченими п. 2.2 цього розділу, у порядку, встановленому Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності".

Для отримання містобудівних умов та обмежень до заяви замовником додаються: засвідчена в установленому порядку копія документа про право власності (користування) земельною ділянкою; ситуаційний план (схема) щодо місцезнаходження земельної ділянки (у довільній формі); викопіювання з топографо-геодезичного плану М 1:2000; кадастрова довідка з містобудівного кадастру (у разі наявності); черговий кадастровий план (витяг із земельного кадастру - за умови відсутності містобудівного кадастру); фотофіксація земельної ділянки (з оточенням); містобудівний розрахунок з техніко-економічними показниками запланованого об`єкта будівництва (пункт 2.2. Порядку № 109).

Згідно із пунктом 2.4. Порядку № 109 розгляд заяви, надання містобудівних умов та обмежень або прийняття рішення про відмову у їх видачі здійснюються спеціально уповноваженим органом містобудування та архітектури у порядку, встановленому Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності".

Підставою для відмови у видачі містобудівних умов та обмежень є невідповідність намірів забудови земельної ділянки положенням відповідної містобудівної документації на місцевому рівні.

Відмова у видачі містобудівних умов та обмежень або внесення змін до них з відповідним обґрунтуванням надається уповноваженим органом містобудування та архітектури у строк, визначений пунктом 2.1 цього розділу.

З огляду на зміст вищенаведених норм, колегія суддів вважає правильним висновок суду апеляційної інстанції, що вказаним Законом та Порядком врегульовано питання надання містобудівних умов та обмежень для розроблення проектної документації за заявою фізичної або юридичної особи про намір щодо забудови земельної ділянки, що перебуває у власності або користуванні такої особи, для проектування об`єкту будівництва.

Отже, вищевказані норми регулюють надання містобудівних умов та обмежень до моменту здійснення будівництва на підставі заяви про намір забудови земельної ділянки, що перебуває у власності або в користуванні такої особи.

Судом апеляційної інстанції зауважено, що позивачка звернулась до Департаменту містобудування, архітектури та генерального плану Харківської міської ради з клопотанням щодо збереження самочинно побудованих нежитлових будівель та надання земельної ділянки для їх експлуатації та обслуговування, а не із заявою про намір щодо забудови земельної ділянки, що перебуває у власності або користуванні.

За такого правого регулювання та встановлених обставин, Верховний Суд погоджується з позицією суду апеляційної інстанції про помилкове застосування судом першої інстанції до спірних правовідносин приписів статті 29 Закону № 3038-VI та пунктів 2.1, 2.2, 2.4 Порядку № 109.

Відповідно до частини 3 статті 24 Закону України 21 травня 1997 року № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» (далі також Закон № 280/97-ВР), органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

Згідно із підпунктом 9 пункту "а" частини першої статті 31 Закону № 280/97-ВР, до відання виконавчих органів міських рад належать власні (самоврядні) повноваження, стосовно надання відповідно до закону містобудівних умов і обмежень забудови земельних ділянок.

Так, рішенням 9 сесії Харківської міської ради 6 скликання затверджено Порядок вирішення питань, пов`язаних із самочинним будівництвом від 17 серпня 2011 року № 390/11.

Відповідно до пункту 1.2. Порядку № 390/11, цей Порядок регулює процедуру вирішення питань, пов`язаних з самочинним будівництвом на території міста Харкова, з метою визначення можливості збереження самочинного будівництва, надання земельних ділянок під самочинно побудовані об`єкти та будівництво яких розпочато самочинно.

Самочинне будівництво - це житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил (розділ 2 Порядку№ 390/11).

Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивачка не є власником або користувачем земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво.

Відповідно до пункту 3.1. Порядку № 390/11 якщо забудовник не є власником або користувачем земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, забудовник може звернутися із заявою (клопотанням) до Харківської міської ради з проханням про збереження об`єкту та надання дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки для закінчення будівництва (у разі незавершеного будівництва) або для експлуатації об`єкту (у разі вже закінченого будівництва).

Отже, чинною на час звернення позивача із вищевказаною заявою нормою Порядку 390/11 передбачено можливість збереження об`єкту самочинного будівництва та надання дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки для експлуатації об`єкту (у разі вже закінченого будівництва).

Згідно із пунктом 3.3. Порядку № 390/11 Управління містобудування та архітектури попередньо розглядає подану заяву (клопотання) та запитує у забудовника документи згідно з перелікам, зазначеним у цьому пункті.

Зазначені у пункті 3.3. документи забудовнику необхідно надати до управління містобудування та архітектури у термін до 3-х місяців з дня надходження заяви (клопотання) до Харківської міської ради.

У випадку ненадання забудовником необхідних документів до управління містобудування та архітектури у зазначений строк, заява (клопотання) залишається без розгляду, про що повідомляється забудовнику.

Відповідно до пункту 3.5. Порядку № 390/11 Управління містобудування та архітектури після отримання усіх наданих забудовником документів аналізує їх, видає інформацію щодо відповідності об`єкту містобудівним умовам та обмеженням забудови земельної ділянки (при необхідності) та подає на розгляд постійно діючої комісії з питань самочинного будівництва.

За такого правого регулювання, у відповідності до приписів вказаного Порядку, Управління містобудування та архітектури після отримання усіх наданих забудовником документів, здійснює їх аналіз, та у разі наявності всіх документів, передбачених Порядком видає інформацію щодо відповідності об`єкту містобудівним умовам та обмеженням забудови земельної ділянки.

Водночас надання за наслідками розгляду заяви містобудівних умов та обмежень для розробки проектної документації для здійснення будівництва вказаним Порядком не передбачено.

Судом апеляційної інстанції акцентовано увагу на тому, що позивачка зверталася із заявами від 14 квітня 2015 року, 08 червня 2016 року, 24 лютого 2017 року щодо збереження самочинно побудованих нежитлових будівель у відповідності до приписів Порядку № 390/11, а не щодо надання містобудівних умов та обмежень для розроблення проектної документації для здійснення будівництва.

Відтак, в цьому спірному випадку, Управління містобудування та архітектури могло надати лише інформацію щодо відповідності об`єкту містобудівним умовам та обмеженням забудови земельної ділянки, підстави для надання містобудівних умов та обмежень відсутні.

З огляду на зазначене, колегія суддів погоджується з позицією суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог щодо зобов`язання Департаменту містобудування та архітектури Харківської міської ради надати ОСОБА_1 містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки та подання на розгляд постійно діючої комісії з питань самочинного будівництва щодо збереження самочинно побудованих нежитлових будівель під літерою «В-1», розташованих за адресою: м. Харків, вул. Дружби Народів, 206.

Водночас судом апеляційної інстанції правильно зауважено, що за результатами розгляду заяви (клопотання) про збереження об`єкту самочинного будівництва Управління містобудування та архітектури приймає рішення про залишення такої заяви без розгляду у випадку неподання всіх необхідних документів або видає інформацію щодо відповідності об`єкту містобудівним умовам та обмеженням забудови земельної ділянки (при необхідності) та подає на розгляд постійно діючої комісії з питань самочинного будівництва.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, за змістом листів Департаменту містобудування, архітектури та генерального плану Харківської міської ради від 05 травня 2015 року № П-8-10660/1-15.08.-39, від 21 липня 2016 року № п-8-404/0/92-16.01.01-06 та від 07 березня 2017 року № П-8-7606/1-17.08.39 позивачці відмовлено у розгляді клопотання щодо збереження самовільно побудованих нежитлових будівель, у зв`язку з наявністю майнових спору стосовно зазначеного об`єкту з посиланням на рішення Московського райсуду м. Харкова від 04 вересня 2014 року та рішення Апеляційного суду Харківської області від 28 січня 2015 року у справі 643/14390/13-ц.

Вказано, що питання щодо збереження самовільно побудованих нежитлових будівель може бути розглянуто після остаточного вирішення майнових спорів у судовому порядку.

Проте приписами Порядку № 390/11 не передбачено відмову в розгляді клопотання щодо збереження самовільно побудованих нежитлових будівель, у зв`язку із наявністю майнових спорів стосовно зазначеного об`єкту.

Відтак, відмовляючи позивачці у розгляді заяви щодо збереження самовільно побудованих нежитлових будівель, у зв`язку з наявністю майнових спорів стосовно зазначеного об`єкту, відповідач діяв неправомірно, всупереч приписам Порядку.

Водночас судом апеляційної інстанції було встановлено, що заяву позивачки по суті розглянуто не було, документи, надані позивачкою, не перевірено, що підтверджено в судовому засіданні суду апеляційної інстанції представником відповідача.

Враховуючи, що відповідачем не було розглянуто по суті вищевказані заяви позивачки разом із доданими документами, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що належним способом захисту, необхідним для поновлення прав позивачки, є саме зобов`язання відповідача розглянути заяву позивачки з доданими до неї документами щодо збереження самочинно побудованих нежитлових будівель по вул. Дружби Народів, 206 літ. «В» та прийняти відповідне рішення.

Щодо доводів скаржника про втручання в дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень, колегія суддів зазначає таке.

Дійсно, частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

За такого правового регулювання, колегія суддів наголошує, що зобов`язання суб`єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту, застосовується лише за наявності необхідних підстав, з урахуванням фактичних обставин справи. Дійсно, у випадку невиконання обов`язку відповідачем, за наявності визначених законом умов, у суду виникають підстави для ефективного захисту порушеного права позивача шляхом, зокрема, зобов`язання відповідача вчинити певні дії, спрямовані на відновлення порушеного права, або шляхом зобов`язання прийняти рішення.

Водночас, як і будь-який інших спосіб захисту, зобов`язання відповідача прийняти рішення може бути застосовано судом за наявності необхідних та достатніх для цього підстав.

Проте в межах спірних правовідносин судом апеляційної інстанції не було зобов`язано відповідача прийняти конкретне рішення за наслідками розгляду заяви, а отже відсутнє будь-яке втручання в дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень.

Так, правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості й забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003).

Відтак, беручи до уваги, що за результатом розгляду заяв позивачки відповідачем не було прийнято жодного рішення, яке передбачено Порядком № 390/11, колегія суддів, зважаючи на встановлені судами попередніх інстанцій обставини, погоджується з обраним судом апеляційної способом захисту порушених прав позивачки, який відповідає вимогам справедливості.

Також колегія суддів зазначає, що принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень полягає у тому, щоб рішенням було прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

За приписами пункту 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Зазначені вимоги КАС не є формальними, оскільки рішення відповідача оцінюється у тому числі з приводу підстав його прийняття.

Водночас суб`єкт владних повноважень не може обґрунтовувати правомірність рішення, що оскаржується, іншими обставинами, ніж ті, що зазначені безпосередньо в листі, що оскаржується. За іншого підходу суб`єкт владних повноважень міг би самостійно та довільно змінювати (доповнювати) обґрунтування своїх дій (рішень) після їх вчинення (ухвалення), що не сумісне з принципами правової визначеності та належного урядування, які є фундаментальними для правової держави.

З огляду на зазначене, колегія суддів критично оцінює покликання скаржника на подання позивачкою неповного пакету документів та подання заяви одноособово, оскільки відповідачем не приймалося рішення з цих підстав.

Водночас Верховний Суд критично оцінює покликання скаржника на норми Порядку № 390/11 в редакції, яка була затверджена рішенням Харківської міської ради № 1131/18 від 20 червня 2018 року, оскільки на час виникнення спірних правовідносин зазначений Порядок діяв у іншій редакції.

Колегія суддів з покликанням на зміст статті 341 КАС України зауважує, що до повноважень Верховного Суду не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка. Об`єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.

Згідно із пунктом 1 частини 1 статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Враховуючи наведене, Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права при ухваленні оскаржуваного судового рішення і погоджується з висновками суду апеляційної інстанції.

Рішення суду апеляційної інстанції є законним та обґрунтованим, і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Керуючись статтями 341 345 349 350 355 356 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Департаменту містобудування та архітектури Харківської міської ради залишити без задоволення.

Постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 26 грудня 2019 року у справі № 638/3335/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду: С.М. Чиркін

А.А. Єзеров

Я.О. Берназюк