Постанова

Іменем України

23 грудня 2021 року

м. Київ

справа № 638/4611/19

провадження № 61-16292св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Департамент захисту економіки Національної поліції України, прокуратура Харківської області, Київський районний суд міста Харкова, Харківський апеляційний суд, Державна казначейська служба України,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 10 червня 2021 року у складі судді Шишкіна О. В. та постанову Полтавського апеляційного суду від 16 вересня 2021 рокуу складі колегії суддів: Прядкіної О. В., Бутенко С. Б., Хіль Л. М.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Департаменту захисту економіки Національної поліції України, прокуратури Харківської області, Київського районного суду міста Харкова, Харківського апеляційного суду, Державної казначейської служби України про відшкодування збитків та моральної шкоди.

Позов мотивував тим, що з 16 серпня 2004 року до 08 вересня 2016 року він працював у регіональному відділенні Фонду державного майна України по Харківській області на посаді головного спеціаліста державної служби.

Постановою Київського районного суду міста Харкова від 07 грудня 2016 року у справі про адміністративне правопорушення № 640/16866/16-п його визнано винуватим в скоєнні правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 172-6 КУпАП за несвоєчасне подання без поважних причин електронної декларації за період з 01 січня 2016 року по 08 вересня 2016 року і призначено стягнення у виді штрафу у розмірі 850,00 грн.

Постановою апеляційного суду Харківської області від 29 березня 2017 року вказану постанову змінено, виключено з її мотивувальної частини посилання на рішення Національного агентства з питань запобігання корупції від 11 серпня

2016 року № 3, в мотивувальній частині вказаної постанови після посилань на положення статті 45 Закону України «Про запобігання корупції» доповнено посиланням на частину 2 розділу XIIIПрикінцевих положень цього Закону та абзац 2 частини 1 статті 12 Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції», в іншій частині постанову судді Київського районного суду міста Харкова від

07 грудня 2016 року залишено без змін.

Позивач вказував, що відомості відносно нього були внесені до Єдиного державного реєстру осіб, які вчинили корупційні правопорушення.

Вважав, що він безпідставно був визнаний винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення за частиною першою статті 172-6 КУпАП.

За даним фактом слідчим управлінням прокуратури Харківської області 03 лютого 2017 року розпочато досудове розслідування за частиною другою статті 365, частиною першою статті 366, частиною першою статті 367, частиною першою статті 375 та частиною другою статті 384 КК України стосовно протиправних, на думку позивача, дій відповідачів.

Стверджував, що він не повинен був подавати декларацію, оскільки на час вчинення правопорушення він не був суб`єктом правопорушення, передбаченого частиною першою статті 172-6 КУпАП, адже положення статті 45 Закону України «Про запобігання корупції»щодо подання декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, на таку особу не розповсюджувались.

ОСОБА_1 просив стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання з єдиного казначейського рахунку на його користь у рахунок відшкодування збитків та моральної шкоди грошові кошти у загальній сумі 1 001 125,60 грн.

Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Дзержинського районного суду міста Харкова від 10 червня 2021 року у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, районний суд своє рішення мотивував тим, що судове рішення щодо притягнення позивача до адміністративної відповідальності набрало законної сили і є обов`язковим для виконання. Позивачем не доведено ані заподіяння моральної шкоди внаслідок винесення постанови про притягнення його до адміністративної відповідальності, ані протиправності та незаконності винесених судових рішень.

Постановою Полтавського апеляційного суду від 16 вересня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 10 червня 2021 року залишено без змін.

Залишаючи апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

04 жовтня 2021 року ОСОБА_1 через засоби поштового з?язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 10 червня 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 16 вересня 2021 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Касаційна скарга, мотивована тим, що у ОСОБА_1 відсутній статус суб?єкта правопорушення за статтею 172-6 КУпАП. Заявник вказує, що за вказаних обставин на нього безпідставно було складено адміністративний протокол.

Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах(пункти 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Доводи інших учасників справи

Харківська обласна прокуратура, Департамент захисту економіки Національної поліції України та Харківський апеляційний суд подали до Верховного Суду відзив, у яких просять касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 10 червня 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 16 вересня 2021 року залишити без змін.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 22 жовтня 2021 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Дзержинського районного суду міста Харкова.

17 листопада 2021 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзивах на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини справи

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 працював у Регіональному відділенні Фонду державного майна України по Харківській області з 16 серпня 2004 року. Згідно наказу начальника Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області від 08 вересня 2016 року № 120 ОСОБА_1 звільнено з посади державної служби з 08 вересня 2016 року за вчинення дисциплінарного проступку.

28 жовтня 2016 року оперуповноваженим Управління захисту економіки в Харківській області Департаменту захисту економіки Національної поліції України Самохваловим М. І. відносно ОСОБА_1 було складено протокол про адміністративне правопорушення № 37 за частиною першою статті 172-6 КУпАП, а саме за несвоєчасне подання без поважних причин декларації про майно, доходи, витрати і зобов`язання фінансового характеру за період з 01 січня 2016 року по

08 вересня 2016 року за останнім місцем роботи усупереч вимог частини другої статті 45 Закону України «Про запобігання корупції». Крім того, ОСОБА_1 не подав декларації шляхом заповнення на офіційному веб-сайті Національного агентства з питань запобігання корупції.

Постановою Київського районного суду міста Харкова від 07 грудня 2016 року у справі про адміністративне правопорушення № 640/16866/16-п ОСОБА_1 визнано винним в скоєнні правопорушення, передбаченого частиною першою статті 172-6 КУпАП, а саме визнано винуватим за несвоєчасне подання без поважних причин електронної декларації за період з 01 січня 2016 року по

08 вересня 2016 року і призначено стягнення у виді штрафу у розмірі 850,00 грн, а також стягнено судовий збір у спеціальний фонд Державного бюджету України у сумі 275,60 грн.

Постановою апеляційного суду Харківської області від 29 березня 2017 року у справі про адміністративне правопорушення № 640/16866/16-п постанову Київського районного суду міста Харкова від 07 грудня 2016 року змінено.

Виключено з мотивувальної частини посилання на рішення Національного агентства з питань запобігання корупції від 11 серпня 2016 року № 3.

В мотивувальній частині вказаної постанови після посилань на положення статті 45 Закону України «Про запобігання корупції» доповнено посиланням на частину другу розділу XIII Прикінцевих положень цього Законута абзац 2 частини першої статті 12 Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції».

В іншій частині постанову залишено без змін.

Мотиви з яких виходить Верховний Суд та застосовані норми права

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування моральної (немайнової) шкоди (пункт 9 частина друга стаття 16 ЦК України).

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені нормами статті 1167 ЦК України, відповідно до якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У пунктах 5.6 і 5.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 березня

2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18) зазначено, що «шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. За відсутності підстав для застосування частини першої вказаної норми в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті -така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173 1174 ЦК України).

За загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди завданої особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні своїх повноважень виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою.

У пункті 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18) зроблений висновок, що «застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування».

Згідно із статтею 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв`язку із приниженням її честі, гідності, а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості.

У постанові Верховного Суд у складі колегії суддів Другої палати Касаційного цивільного суду від 21 лютого 2018 року у справі № 522/22008/15-ц (провадження № 61-3462св18) зроблено висновок, що «як свідчить тлумачення статей 23, 1174 ЦКморальна шкода, завдана фізичній особі незаконною бездіяльністю посадової особи при здійсненні нею своїх повноважень відшкодовується державою і при визначені розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості».

У відповідності до статей 12 13 ЦПК України сторони несуть тягар по доведенню обставин, якими обґрунтовують позовні вимоги та заперечення.

Згідно статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

У частинах першій-третій статті 89 цього ж Кодексу передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Встановивши, що судове рішення щодо притягнення позивача до адміністративної відповідальності не скасовано, набрало законної сили і є обов`язковим для виконання, районний суд, з висновком якого погодився й апеляційний суд, зробив обґрунтований висновок, що відсутні підстави вважати, що позивача незаконно притягнуто до адміністративної відповідальності і відповідно завдано моральної шкоди.

За таких обставин суди зробили правильний висновок про те, що в даному випадку позивачем не надано доказів заподіяння йому шкоди протиправним рішенням органу державної влади про притягнення його до адміністративної відповідальності та причинного зв`язку між шкодою і протиправними діяннями службової (посадової) особи органу державної влади.

Аргументи заявника про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах є безпідставними, оскільки спростовуються мотивами та посиланням Верховного Суду у цій постанові на практику Великої Палати Верховного Суду.

У справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій, під час вирішення питання доведеності усіх складових деліктної відповідальності, перевірили наведені позивачем доводи і дали належну оцінку усім наданим сторонами доказам, до переоцінки яких, в силу приписів статті 400 ЦПК України, суд касаційної інстанції вдаватись не може оскільки встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є прерогативою судів першої й апеляційної інстанцій.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вмотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду апеляційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 10 червня 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 16 вересня 2021 року - без змін, оскільки підстави для скасування судових рішень відсутні.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 10 червня 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 16 вересня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Коротун

А. Ю. Зайцев

М. Є. Червинська