ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 квітня2024 року

м. Київ

справа № 638/4869/19

провадження № 61-1999 св 23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Сакари Н. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ;

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ;

треті особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ;

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Коваля Олександра Юрійовича - на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 06 жовтня 2021 року у складі судді Латки І. П. та постанову Полтавського апеляційного суду від 16 січня 2023 року у складі колегії суддів: Триголова В. М., Дорош А. І., Лобова О. А.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , про визнання договору купівлі-продажу недійсним та зобов`язання вчинити певні дії.

Позовна заява обґрунтована тим, що 03 лютого 2010 року між ОСОБА_3 , ОСОБА_6 (продавцями) та ОСОБА_2 (покупцем) укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Харківського нотаріального округу Жовнір Я. В. та зареєстрований в реєстрі під № 365. Право власності на вказану квартиру зареєстровано за ОСОБА_2 18 лютого 2010 року КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації».

Відповідно до нотаріально оформленої заяви ОСОБА_3 від 15 серпня 2015 року, та письмових свідчень його дружини ОСОБА_7 , оформлених нотаріально 08 липня 2019 року, грошові кошти в сумі 440 000 грн за квартиру АДРЕСА_1 були отримані в повному обсязі ОСОБА_3 та ОСОБА_6 безпосередньо від ОСОБА_1 в присутності ОСОБА_2 ; вказаним особам достеменно відомо, що фактичним покупцем даної квартири є ОСОБА_1 , який за власні грошові кошти купує цю квартиру для своїх неповнолітніх дітей.

Стверджував, що саме він є дійсним покупцем спірної квартири, а договір купівлі-продажу від 03 лютого 2010 року є удаваним в частині зазначення покупця.

Ураховуючи викладене, уточнивши позовні вимоги ОСОБА_1 просив суд визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , посвідчений 03 лютого 2010 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Жовнір Я. В., зареєстрований в реєстрі за № 365, в частині покупця - ОСОБА_2 ; визнати ОСОБА_1 покупцем вказаної квартири.

Короткий зміст судових рішень судів першої інстанцій

Рішенням Дзержинського районного м. Харкова від 06 жовтня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що на момент укладання оспорюваного договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 відповідачка ОСОБА_2 перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 , який надав свою згоду на укладення цього правочину, що свідчить про те, що вказана квартира набувалась у спільну сумісну власність подружжя.

Крім того, рішенням Харківського районного суду Харківської області від 08 серпня 2018 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного суду від 01 квітня 2019 року у справі № 635/2263/15-ц, в порядку поділу спільної сумісної власності подружжя визнано за ОСОБА_4 право власності на квартиру АДРЕСА_1 та припинено право власності ОСОБА_2 на вказану квартиру.

Установивши, що заявлені позивачем вимоги стосуються прав та обов`язків ОСОБА_4 та не можуть бути розглянуті за участю останнього як третьої особи; клопотань чи заяв про залучення ОСОБА_4 до участі у розгляді справи як співвідповідача ОСОБА_1 не заявляв, а суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів, суд першої інстанції дійшов висновку про відмову ОСОБА_1 у задоволенні позову через неналежний склад відповідачів.

Додатковим рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 03 листопада 2021 року заяву ОСОБА_4 , від імені якого діє представник Чумак Р. В. , про ухвалення додаткового рішення в частині розподілу судових витрат задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000 грн та судовий збір у розмірі 384, 20 грн, а всього у розмірі 5 384, 20 грн.

Ухвалюючи додаткове судове рішення, суд першої інстанції виходив з того, що при вирішенні спору по суті судом не вирішено питання про судові витрати. Оскільки у задоволенні позову ОСОБА_1 було відмовлено, сплачений ОСОБА_4 судовий збір у розмірі 384, 20 грн за подання апеляційної скарги на ухвалу суду про забезпечення позову підлягає стягненню на його користь з позивача на підставі частин першої, дванадцятої статті 141 ЦПК України.

Визначаючи розмір витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції виходив із складності справи; обсягу послуг, наданих адвокатом під час розгляду справи; часу, витраченого адвокатом на надання відповідних послуг, врахував критерії реальності адвокатських витрат та розумності їхнього розміру, дійшов висновку про часткове задоволення заяви представника ОСОБА_4 про стягнення з позивача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000 грн.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Полтавського апеляційного суду від 16 січня 2023 року апеляційні скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Коваля О. Ю. та представника ОСОБА_4 - адвоката Чумака Р. В. залишено без задоволення.

Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 06 жовтня 2021 року та додаткове рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 03 листопада 2021 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції та зазначив, що судом першої інстанції при розгляді справи не допущено неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У лютому 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Коваль О. Ю. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 06 жовтня 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 16 січня 2023 року й передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Підставами касаційного оскарження указаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 01 березня 2021 року у справі № 473/1878/19, від 03 квітня 2019 року у справі № 712/15369/12 тощо (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України); не дослідження судами зібраних у справі доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 лютого 2023 року касаційне провадження у справі відкрито, витребувано цивільну справу № 638/4869/19 із Дзержинського районного м. Харкова.

У липні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій не враховано, що належними відповідачами у справі за позовом заінтересованої особи (не сторони договору) про визнання договору недійсним є сторони оспорюваного договору. ОСОБА_4 не є стороною оспорюваного договору купівлі-продажу від 03 лютого 2010 року та, не зважаючи на формальне надання ним згоди на укладення оспорюваного правочину, цей договір не створив для ОСОБА_4 жодних прав та обов`язків, оскільки майно за цим договором набуте не за спільні кошти подружжя Туманових, а за кошти позивача.

Отже, оскільки між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 договірні відносини не виникли, останній не може бути належним співвідповідачем у цій справі.

Вважає, що оскільки ОСОБА_4 є власником спірної квартири на підставі судового рішення у справі № 635/2263/15-ц, до нього може бути заявлено виключно віндикаційний позов про витребування спірного майна в іншому судовому провадженні.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У червні 2023 року представник ОСОБА_4 - адвокат Чумак Р. В. подав відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що підстав для скасування оскаржуваних судових рішень немає, оскільки доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про те, що судами допущено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

03 лютого 2010 року між ОСОБА_3 , ОСОБА_6 (продавцями) та ОСОБА_2 (покупцем) укладено договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Харківського нотаріального округу Жовнір Я. В. та зареєстрований в реєстрі під № 365 (а. с. 5, т. 1).

У пункті 1 вказаного договору купівлі-продажу зазначено, що ОСОБА_3 , ОСОБА_6 передають у власність на вигідних для себе умовах, а ОСОБА_2 приймає у власність на умовах купівлі-продажу квартиру АДРЕСА_1 та зобов`язується сплатити за неї обговорену суму грошей.

У пункті 7 вказаного договору купівлі-продажу зазначено, що нотаріусом доведено до відома сторін згоду від чоловіка покупця на підписання та посвідчення договору купівлі-продажу вищевказаної нерухомості.

Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 08 серпня 2018 року у справі № 635/2263/15-ц в порядку поділу спільної сумісної власності подружжя визнано за ОСОБА_4 право власності на квартиру АДРЕСА_1 ; припинено право власності ОСОБА_2 на вказану квартиру. В цій часті рішення Харківського районного суду Харківської області від 08 серпня 2018 року залишено без змін постановою Харківського апеляційного суду від 01 квітня 2019 року (а. с. 31-48, т. 1).

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 08 травня 2019 року № 165954772 та Інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 11 червня 2021 року № 261253681, державним реєстратором Департаменту реєстрації Харківської міської ради Харківської області Шеховцовою М. Є. зареєстровано право власності ОСОБА_4 на квартиру АДРЕСА_1 на підставі рішення Харківського районного суду Харківської області від 08 серпня 2018 року та постанови Харківського апеляційного суду від 01 квітня 2019 року у справі № 635/2263/15-ц (а. с. 30, 190-191, т. 1).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Коваля О. Ю. задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення першої та апеляційної інстанцій ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 стверджував, що оспорюваний договір купівлі-продажу спірного нерухомого майна є удаваним в частині зазначення покупця та просив визнати його покупцем майна за цим договором.

Відповідно до частини другої, четвертої статті 202 ЦК України правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили (стаття 235 ЦК України).

Якщо договір купівлі-продажу вчинений за множинності осіб на стороні покупця (чи продавця), то в справі за позовом одного з учасників такого договору про визнання його удаваним як відповідачі мають залучатись всі учасники правочину, а не тільки учасники правочину на стороні покупця.

Згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

У частині першій статті 68 СК України передбачено, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.

Відповідно до статті 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

Водночас факт реєстрації спірного нерухомого майна на ім`я одного з подружжя не означає, що воно належить лише цій особі.

Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 462/518/18 (провадження № 61-13422св19).

У частині першій статті 11 ЦПК України передбачено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Відповідно до частин першої, третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).

Вирішуючи питання про склад осіб, які братимуть участь у справі, суд повинен враховувати характер спірних правовідносин та визначену ним норму матеріального права, яка підлягає застосуванню.

Суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку (стаття 51 ЦПК України).

Аналіз положень статті 51 ЦПК України дає підстави для висновку, що заміна первинного відповідача належним відповідачем належить до повноважень суду першої інстанції.

У разі пред`явлення позову не до всіх належних відповідачів, суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів та має вирішити справу за тим позовом, що пред`явлений, і щодо тих відповідачів, які зазначені в ньому.

Якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача (або залучення інших співвідповідачів в окремих справах згідно зі специфікою спірних правовідносин), суд відмовляє у задоволенні позову.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та ухвалює рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

Отже, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Разом з тим, установлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

За результатами розгляду справи суд ухвалює рішення, в якому, серед іншого, робить висновок про задоволення позову чи відмову в задоволенні позову, вирішуючи питання про права та обов`язки сторін (позивача та відповідача).

У справі, що переглядається, ОСОБА_1 пред`явив позов до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 щодо визнання договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладеного між ОСОБА_3 , ОСОБА_6 як продавцями та ОСОБА_2 як покупцем, удаваним в частині покупця та визнання його, ОСОБА_1 , покупцем вказаної квартири.

Установивши, що на час укладення оспорюваного договору від 03 лютого 2010 року ОСОБА_2 перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 , який надав свою згоду на укладення цього договору; право власності на спірну квартиру зареєстровано за ОСОБА_4 в порядку поділу спільної сумісної власності подружжя на підставі судового рішення у справі № 635/2263/15-ц, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов правильного висновку, що заявлені позивачем вимоги стосуються прав та обов`язків ОСОБА_4 , а тому не можуть бути розглянуті за участю останнього як третьої особи.

Права, визначені ЦПК України для третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, і відповідача є різними за своїми правовим значеннями та впливом на процес; права відповідача значно ширші прав третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

Водночас питання щодо залучення співвідповідача при розгляді цієї справи є правом позивача, яке може бути реалізовано у встановлений ЦПК України процесуальний строк.

Позивач у цій справі клопотань про залучення до участі у справі ОСОБА_4 як співвідповідача не заявляв, тому суд першої інстанції, з яким погодися й апеляційний суд, дійшов правильного висновку, що позовні вимоги про визнання договору удаваним пред`явлені за неналежного суб`єктного складу відповідачів, що є самостійною підставою для відмови у їх задоволенні позові.

Крім того, у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2022 року у справі № 346/2238/15-ц викладено правовий висновок щодо наявності правових підстав для визнання договору удаваним в частині покупця та зазначено, що нормами ЦК України не допускається такої правової конструкції, як позов про визнання недійсним договору в частині сторони договору. Стаття 235 ЦК України не може бути підставою для визнання правочину удаваним в частині сторони, оскільки це суперечить її положенням.

Отже, є правильними висновки судів попередніх інстанції, що спір у цій справі стосуються прав та обов`язків ОСОБА_4 , який є власником нерухомого майна за оспорюваним правочином, але не був залучений до участі у справі співвідповідачем.

Доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм матеріального та процесуального права, зводяться до незгоди з висновками судів і переоцінки доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Посилання касаційної скарги на неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених у постановах Верховного Суду, є безпідставним, оскільки висновки судів попередніх інстанцій не суперечать висновкам, викладеним у зазначених заявником у касаційній скарзі постановах.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів уважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають.

Керуючись статтями 400 401 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Коваля Олександра Юрійовича - залишити без задоволення.

Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 06 жовтня 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 16 січня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. М. Осіян

О. В. Білоконь

Н. Ю. Сакара