Постанова

Іменем України

23 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 638/496/19

провадження № 61-18825св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Журавель В. І. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Харківська міська рада,

третя особа - Об`єднання садівничих товариств «Дружба колективів»,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 08 квітня 2019 року у складі судді Рибальченко Л. М. та постанову Харківського апеляційного суду від 03 вересня 2019 року у складі колегії суддів: Сащенко І. С., Коваленко І. П., Овсяннікової А. І.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Харківської міської ради, третя особа Об`єднання садівничих товариств «Дружба колективів», в якому з урахуванням уточнень просив визнати за ним право власності на земельну ділянку № НОМЕР_1 для ведення садівництва за адресою: АДРЕСА_1 , у «Садівничому Товаристві «Центральне» Об`єднання садівничих товариств «Дружба Колективів» в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

На обґрунтування своїх вимог посилався на те, що рішенням виконавчого комітету Харківської міської ради народних депутатів Харківської області від 24 січня 1996 року № 41 ОСОБА_3 передано в приватну власність земельну ділянку № НОМЕР_1 по АДРЕСА_1 . ОСОБА_3 виконав усі необхідні дії для приватизації земельної ділянки та отримання державного акту на земельну ділянку, однак за життя державний акт не отримав та ІНФОРМАЦІЯ_1 помер.

Він (позивач) є племінником померлого і в установлений законом строк прийняв спадщину.

Вважає, що до складу спадщини входить також зазначена вище земельна ділянка, однак постановою державного нотаріуса Десятої Харківської державної нотаріальної контори від 12 січня 2019 року йому відмовлено у видачі свідоцтва про право власності на спадщину за заповітом на цю земельну ділянку, оскільки відсутні оригінали документів, що посвідчують право власності ОСОБА_3 на неї.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Дзержинського районного суду міста Харкова від 08 квітня 2019 року в задоволені позову ОСОБА_1 відмовлено.

Суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_3 за життя у встановленому порядку державного акта на землю не одержав, реєстрацію права власності на земельну ділянку не здійснив, тому у нього не виникло право власності на вищевказану земельну ділянку.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Харківського апеляційного суду від 03 вересня 2019 року рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 08 квітня 2019 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з рішенням місцевого суду та зазначив, що ОСОБА_1 набув право на спадкування усіх прав та обов`язків, що належали його дядьку на підставі статей 1216 та 1218 ЦК України. До складу спадщини входить право на завершення процедури приватизації земельної ділянки, яку спадкодавець розпочав за життя у встановленому порядку та не завершив у зв`язку зі смертю. Проте позивачем не надано доказів того, що він як спадкоємець звертався до компетентних органів для отримання дозволу на завершення приватизації на своє ім`я після смерті дядька та йому було в цьому відмовлено. Таким чином позивачем порушено порядок завершення процедури приватизації після смерті ОСОБА_3 , що є підставою для відмови йому у позові про визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування за заповітом.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_4 подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами обох інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржені судові рішення, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга аргументована тим, що суди неповно дослідили обставини справи, не надали їм належної правової оцінки та дійшли помилкових висновків при вирішенні спору.

Суди не застосували абз. 2 пункту 1 розділу X «Перехідних положень» ЗК України, яким передбачено, що рішення про передачу громадянам України безоплатно у приватну власність земельних ділянок, прийняті органами місцевого самоврядування відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року «Про приватизацію земельних ділянок», є підставою для реєстрації права власності на земельні ділянки цих громадян або їх спадкоємців відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Державна реєстрація таких земельних ділянок здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Відзив/заперечення на касаційну скаргу не надходили

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 29 жовтня 2019 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 08 квітня 2019 року та постанови Харківського апеляційного суду від 03 вересня 2019 року.

Відкрито касаційне провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Харківської міської ради, третя особа - Об`єднання садівничих товариств «Дружба колективів», про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом.

Витребувано з Дзержинського районного суду міста Харкова цивільну справу № 638/496/19.

Ухвалою Верховного Суду від 02 вересня 2020 вищезазначену справу призначено до судового розгляду упорядку письмового провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії з п`яти суддів.

Обставини справи

Суди встановили, що згідно рішення виконавчого комітету Харківської міської ради народних депутатів Харківської області від 24 січня 1996 року № 41, керуючись Декретом Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року «Про приватизацію земельних ділянок», статтями 6 57 Земельного кодексу України та рішенням ХХVІІ сесії ХХІ скликання Харківської міської Ради народних депутатів від 21 квітня 1994 року «Про приватизацію земельних ділянок у м. Харкові», громадянам України, які є членами садівничих товариств масиву «Дружба колективів», в тому числі ОСОБА_3 , передано в приватну власність земельну ділянку АДРЕСА_2 , площею 571,30 кв. м.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер.

ОСОБА_1 є єдиним спадкоємцем після смерті ОСОБА_3 , що підтверджується копією спадкової справи № 378/12, наданої Десятою Харківською державною нотаріальною конторою після смерті ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Постановою державного нотаріуса Десятої Харківської державної нотаріальної контори від 12 січня 2019 року позивачу відмовлено у видачі свідоцтва про право власності на спадщину за заповітом на земельну ділянку № НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_1 , садівничого масиву «Дружба колективів», оскільки відсутні оригінали документів, що посвідчують право власності ОСОБА_3 на вказану земельну ділянку.

Рішенням від 18 червня 2018 року № 41658290 державний реєстратор прав на нерухоме майно Щербак Ю. В. Департаменту реєстрації Харківської міської ради відмовив в державній реєстрації прав власності на зазначену вище земельну ділянку за ОСОБА_3 , оскільки подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження.

Рішенням від 23 жовтня 2018 року № РВ-6301731762018 державним кадастровим реєстратором Відділу у м. Харкові Головного управління Держгеокадастру у Харківській області відмовлено у внесенні відомостей до Державного кадастру про вказану вище земельну ділянку за заявою ОСОБА_1 .

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосування норм права

Відповідно до статті 1216 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини відповідно до статті 1218 ЦК України входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

У пункті 7 розділу X Перехідні положення ЗК України передбачено, що громадяни та юридичні особи, що одержали у власність, у тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди, земельні ділянки у розмірах, що були передбачені раніше діючим законодавством, зберігають права на ці ділянки.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019року у справі № 350/67/15-ц (провадження № 14-652цс18) зазначено, що: «на час вирішення питання про передачу земельної ділянки ОСОБА_7 у власність та затвердження акта про виніс земельної ділянки в натурі (на місцевості) порядку послідовних дій процедури та форми державного акта затверджено не було, як не було затверджено і самого нормативного акта, яким би регулювалися ці правовідносини. Законом України від 25 жовтня 2001 року № 2768-ІІІ прийнято нову редакцію ЗК України, який набрав чинності 01 січня 2002 року. Відповідно до пункту 1 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України 2002 року рішення про надання в користування земельних ділянок, прийняті відповідними органами, але не виконані на момент введення у дію цього Кодексу, підлягають виконанню відповідно до вимог цього Кодексу. Установлено, що рішення про передачу громадянам України безоплатно у приватну власність земельних ділянок, прийняті органами місцевого самоврядування відповідно до Декрету, є підставою для виготовлення та видачі цим громадянам або їх спадкоємцям державних актів на право власності на земельну ділянку за технічною документацією щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку. У разі прийняття відповідними органами рішення про погодження місця розташування об`єкта або про надання дозволу на розроблення проекту відведення земельної ділянки до 01 січня 2008 року передача в оренду таких земельних ділянок із земель державної та комунальної власності здійснюється без проведення земельних торгів (аукціонів). Декретом постановлено сільським, селищним, міським Радам народних депутатів забезпечити передачу протягом 1993 року громадянам України у приватну власність земельних ділянок, наданих їм для ведення особистого підсобного господарства, будівництва і обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), садівництва, дачного і гаражного будівництва, у межах норм, установлених ЗК України. Установлено, що передача громадянам України безоплатно у приватну власність земельних ділянок для цілей, вказаних у статті 1 цього Декрету, провадиться один раз, про що обов`язково робиться місцевими Радами народних депутатів відмітка у паспорті або документі, який його замінює. Право приватної власності громадян на земельні ділянки, передані їм для цілей, передбачених статтею 1 цього Декрету, посвідчується відповідною Радою народних депутатів, про що робиться запис у земельно-кадастрових документах, з наступною видачею державного акта на право приватної власності на землю». […] «ЗК України у редакції, чинній до 01 січня 2013 року, встановлював, що набуття права власності на земельну ділянку та перехід права власності на земельну ділянку в порядку спадкування має місце за наявності наступних юридичних фактів у їх сукупності: ухвалення рішення компетентного органу про передачу у власність земельної ділянки спадкодавцю чи укладення спадкодавцем правочинів щодо набуття права власності на земельні ділянки; виготовлення технічної документації на земельні ділянки; визначення меж земельної ділянки в натурі; погодження меж земельної ділянки із власниками чи користувачами суміжних земельних ділянок; одержання у встановленому порядку державного акта на землю; державна реєстрація права власності на земельну ділянку. Якщо зазначені вимоги спадкодавцем не дотримано - право власності на конкретні земельні ділянки не виникає та відповідно до статті 1216 ЦК України не переходить до спадкоємців у порядку спадкування, за винятком встановлених випадків, на які поширюється дія пункту 1 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України. Якщо спадкодавець не набув права власності на земельну ділянку згідно зі статтею 125 ЗК України, проте розпочав процедуру приватизації земельної ділянки відповідно до чинного законодавства України, а органами місцевого самоврядування відмовлено спадкоємцям у завершенні процедури приватизації, то спадкоємці мають право звертатися до суду із позовами про визнання відповідного права в порядку спадкування - права на завершення приватизації та одержання державного акта про право власності на землю на ім`я спадкоємця, а не права власності на земельну ділянку. Якщо видача державного акта про право власності на землю здійснюється на підставі рішення про передачу громадянам України безоплатно у приватну власність земельних ділянок, прийнятого органами місцевого самоврядування відповідно до Декрету, до спадкоємців переходить право отримати державний акт про право власності на земельну ділянку. Зазначений порядок встановлений законодавством у разі набуття права власності на земельні ділянки шляхом їх приватизації громадянами (частина третя статті 116 ЗК України). Крім того, спадкоємець нерухомого майна у разі, якщо спадкодавцю належало право користування земельною ділянкою, вправі реалізувати своє право на безоплатне набуття у власність земельної ділянки у розмірах, встановлених ЗК України та у порядку, визначеному статтями 116 118 122 ЗК України».

Обґрунтовуючи підстави позову, позивач зазначав, що спадкодавець ОСОБА_3 набув право власності на передану йому у приватну власність земельну ділянку, проте державний акт не отримав. Отримати державний акт на цю земельну ділянку він (позивач) також не має можливості, оскільки з набранням чинності з 01 січня 2013 року Законом України «Про Державний земельний кадастр» та Порядком ведення Державного земельного кадастру, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року № 1051, посвідчення права власності на земельну діляну здійснюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Позивач, як спадкоємець, не має можливості іншим шляхом успадкувати і отримати право власності на земельну ділянку, окрім як через визнання цього права судом.

Між тим, право власності на землю виникає після одержання документа, що посвідчує це право, яким як станом на час отримання спадкодавцем спірної земельної ділянки, так і в подальшому є державний акт на право власності на землю, однак, як установили суди, такий документ спадкодавцю не видавався.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 635/2215/16-ц (провадження № 61-5545 св18).

За таких обставин, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Посилання позивача на те, що спірна земельна ділянка належала його дядьку ОСОБА_3 на праві власності на підставі рішення виконавчого комітету Харківської міської ради народних депутатів Харківської області від 24 січня 1996 року № 41 та рішення ХХVІІ сесії ХХІ скликання Харківської міської Ради народних депутатів від 21 квітня 1994 року «Про приватизацію земельних ділянок у м. Харкові», а відтак увійшла до складу спадкового майна і він має право на спадкування її за законом, що є підставою для визнання за ним права власності на зазначену земельну ділянку в порядку спадкування, є безпідставними з урахуванням наведеного вище.

Інші аргументи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалено без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування судових рішень, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення без змін.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги не дають підстави для висновку, що оскаржені судові рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає за необхідне касаційну залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 08 квітня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 03 вересня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. І. Крат Судді:Н. О. Антоненко В. І. Журавель Є. В. Краснощоков М. М. Русинчук