Постанова
Іменем України
08 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 638/5439/16
провадження № 61-3531св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
третя особа - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Ємець Іван Олександрович,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 27 липня 2020 року у складі судді Подус Г. С. та постанову Харківського апеляційного суду від 16 лютого 2021 року у складі колегії суддів: Бурлака І. В., Котелевець А. В., Яцини В. Б.
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Ємець І. О. про визнання заповітів недійсними.
Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її тітка
ОСОБА_4 , якій на праві власності належала квартира
АДРЕСА_1 .
Зазначала, що вона є єдиною спадкоємицею третьої черги за законом. Її тітка ОСОБА_4 проживала одна, не вступала у шлюб, дітей не мала.
З 1999 року психічний стан здоров`я її тітки погіршився. Вона стала плутатися
в подіях, не впізнавати людей, з якими була знайома багато років, стала підозрілою, їй здавалося, що за нею слідкують, її намагаються отруїти або вбити.
У серпні 1999 році ОСОБА_4 звернулася до психіатра в Український Науково-дослідний інститут експериментальної неврології та психіатрії ОСОБА_4 , де їй встановлено діагноз 1-П ст. вегето-вісцеральний пароксизм, тривожно-органічний синдром, призначено лікування та рекомендовано спостереження
у районного психіатра. Надалі стан здоров`я ОСОБА_4 погіршувався, вона скаржилася на сильні головні болі, запаморочення, у неї спостерігалися галюцинації, у зв`язку із встановленим діагнозом - дисцикуляторна енцефалопатія головного мозку 2 ст. Крім того, в неї спостерігались інші вікові захворювання, зокрема ішемічна хвороба серця, кардіосклероз, у зв`язку із чим вона була поставлена на диспансерний облік у своєму медичному закладі за місцем реєстрації. Часом вона була агресивна, погано спала, було тяжко налагодити з нею будь-який контакт.
При огляді психіатром Комунального закладу «Харківська міська клінічна лікарня швидкої та невідкладної допомоги ім. проф. Мещанінова»
ІНФОРМАЦІЯ_2 , напередодні смерті, був підтверджений діагноз - синельна деменція, яка викликана розпадом структур головного мозку, і як наслідок, втрата здібності до нормальної інтелектуальної діяльності.
Стан здоров`я ОСОБА_4 провокував її звернення до органів державної влади та правоохоронних органів зі скаргами на те, що під її квартирою у приміщенні меблевого магазину перебуває підозріла особа.
Зі слів ОСОБА_4 вона спілкувалась з ОСОБА_2 , який ніби то працював
у прокуратурі. 07 вересня 2012 року ОСОБА_4 склала заповіт на користь ОСОБА_2 , яким заповіла йому належну їй на праві власності квартиру.
15 серпня 2014 року ОСОБА_4 склала заповіт на користь ОСОБА_2 та на користь свого сусіда ОСОБА_5 , яким заповіла свою квартиру обом у рівних частках.
24 березня 2015 року її тітка склала новий заповіт на користь ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , яким заповіла належну їй квартиру в рівних частках.
09 жовтня 2015 року склала ще один заповіт на користь ОСОБА_3 .
Усі зазначені заповіти посвідчені приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Ємцем І. О.
Поведінка ОСОБА_4 на час складання заповітів не була нормальною, про що свідчать її заяви та скарги, зміст яких дає підстави вважати, що на час укладення заповітів вона знаходилася у стані, коли не розуміла значення своїх дій та не могла керувати ними і передбачати наслідки своїх дій, а її волевиявлення не відповідало внутрішній волі.
Ураховуючи викладене, просила визнати недійсними заповіти ОСОБА_4 щодо квартири АДРЕСА_1 : від 07 вересня
2012 року на користь ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Ємцем І. О. за № 2011; від 15 серпня 2014 року на користь ОСОБА_2 та ОСОБА_5 , посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Ємцем І.О. за № 2857; від 24 березня 2014 року на користь ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Ємцем І. О. за № 676; від 09 жовтня 2015 року на користь ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Ємцем І. О. за № 3983.
Короткий зміст рішень суду першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 27 липня 2020 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного суду від 16 лютого 2021 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 - відмовлено.
Суди виходили з недоведеності позивачем вимог про визнання заповітів недійсними з тих підстав, що волевиявлення ОСОБА_4 на час підписання заповіту не було вільним і не відповідало її волі, що вона перебувала у такому стані, коли не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними.
Суд першої інстанції вказав, що для встановлення психічного стану заповідача
в момент складання заповіту, який давав би підставу припустити, що особа не розуміла значення своїх дій і (або) не могла керувати ними на момент складення заповіту, суд призначає посмертну судово-психіатричну експертизу. Сторона позивача не ініціювала питання про проведення посмертної судово-психіатричної експертизи. Заповіт від 09.10.2015 року складений ОСОБА_4
є дійним та вчиненим відповідно до норм законодавства та волі спадкодавця. Стосовно попередніх заповітів ОСОБА_4 (складених до її останнього заповіту від 09.10.2015 року), то вони вважаються скасованими у відповідності ч. 2, 3 ст. 1254 ЦК України, оскільки кожний новий заповіт скасовує попередній і не відновлює заповіту, який заповідач склав перед ним.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції та вказав, що для визначення наявності у ОСОБА_4 стану психічного розладу, за якого вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними на момент укладення правочину, необхідні спеціальні знання в галузі психіатрії, однак посмертна судова психіатрична експертиза у справі не проводилась, у зв`язку
з відсутністю такого клопотання з боку позивача до суду першої інстанції. Аргументи ОСОБА_1 щодо того, що суду було відомо про її намір заявити клопотання про призначення судово-психіатричної експертизи, оскільки про це було зазначено у її клопотанні про витребування доказів з метою проведення обох експертиз, не можуть бути взяті до уваги, оскільки клопотання про витребування доказів не може підміняти собою клопотання про призначення експертизи. Обставин, які б перешкоджали позивачці з 2016 року подати до суду відповідне клопотання, нею не наведено.
Аргументи учасників справи
У березні 2021 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення суду першої та апеляційної інстанцій та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції порушено засади гласності та відкритості та обов`язок забезпечити змагальність сторін; неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи; суд визнав встановленими обставини, що мають значення для справи, які не були з`ясовані та доведені; висновки суду, викладені у рішенні, не відповідають обставинам справи. Рішення постановлено у відсутності сторін, без проведення дебатів, без повідомлення, що суд видаляється до нарадчої кімнати, з посиланням на те, що справи не слухаються у залі судового засідання у зв`язку із оголошенням карантину. Тому сторона позивача, яка витребувала докази для проведення судово- почеркознавчої експертизи та судової психолого-психіатричної експертизи, про що заявлено у клопотанні, позбавлена права на подачу клопотання для проведення судової психіатричної експертизи. При цьому позивач заяву про слухання справи за її відсутністю не подавала.
Нею надано докази, що під час складання заповітів ОСОБА_4 знаходилася
в стані, коли не розуміла значення своїх дій та не могла керувати ними, а її волевиявлення не відповідало її внутрішній волі, тому відповідно до частини першої статті 225 ЦК України, це є підставою для визнання заповітів недійсними.
Зазначала, що справа знаходилася в провадженні суду з 01 квітня 2016 року, призначалася до слухання 21 раз. Судові засідання проводилися лише тричі:
09 лютого 2017 року, в якому було заявлено клопотання про витребування доказів, 13 грудня 2017 року - в якому заявлено клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи, і третє - 17 лютого 2020 року, в якому суд вислухав сторони, заслухав свідків і оголосив перерву.
Вона заявила клопотання про витребування доказів з посиланням на те, що
в якості доказів по справі має намір просити суд призначити судово-почеркознавчу експертизу та судово-психіатричну експертизу, оскільки для вирішення справи по суті має значення, чи перебувала ОСОБА_4 на час складання заповітів в незвичайному психічному та психологічному стані
(а. с. 89-92 т.1).
27 липня 2020 року їй відмовлено у проведенні додаткової почеркознавчої експертизи. При цьому суду було відомо про її намір провести посмертну судову-психіатричну експертизу з клопотань про витребування доказів, тому не повідомляючи її представника про те, що суд має намір без надання права на додаткові пояснення, права на подачу клопотання про призначення судової психолого психіатричної експертизи, дослідження матеріалів справи
у присутності сторін, судові дебати, суд грубо порушив статтю 241 ЦПК України - видалився до нарадчої кімнати для прийняття рішення. Таким чином, її позбавлено конституційного права на повноцінний судовий захист, надання доказів, гласність та відкритість судового розгляду.
При відсутності висновків експертів щодо психологічного та психіатричного стану заповідача, інші докази, зокрема пояснення відповідача
ОСОБА_3 та приватного нотаріуса Ємець І. О., не є належними та достовірними.
У зв`язку із тим, що при розгляді справи були порушені її права на надання доказів шляхом проведення додаткової судової почеркознавчої експертизи, проведення судової посмертної психолого психіатричної експертизи, витребування оригіналу заповіту, як доказу для можливості проведення додаткової почеркознавчої експертизи, вона звернулася до апеляційного суду із апеляційною скаргою та трьома клопотаннями, зокрема із клопотанням про призначення посмертної судової психолого-психіатричної експертизи.
У справі за № 200/23453/15-ц (61-18707св19) Верховний Суд вказав, що судом апеляційної інстанції стороні позивача роз`яснюється права на проведення судової психіатричної експертизи для визначення абсолютної неспроможності померлого під час підписання заповіту. Аналогічна висновки викладені
в постанові Верховного Суду від 07 грудня 2020 року у справі № 757/31035/15-ц та від 29 квітня 2020 року у справі № 757/23700/15-ц.
Отже, належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами,
а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування - це процесуальний обов`язок суду.
Тому ухвалами Харківського апеляційного суду від 16 лютого 2021 року їй безпідставно відмовлено у витребуванні доказів, проведенні додаткової судово-почеркознавчої експертизи та призначенні посмертної судової психолого-психіатричної експертизи.
Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи не подано.
Рух справи, межі та підстави касаційного перегляду
Ухвалою Верховного Суду від 16 березня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі.
В ухвалі зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави передбачені пунктом 4 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів).
Ухвалою Верховного Суду від 14 червня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Суди встановили, що ОСОБА_1 є племінницею ОСОБА_4 , 1926 року народження, яка була сестрою її матері.
ОСОБА_4 належала на праві приватної власності квартира за адресою:
АДРЕСА_1 .
07 вересня 2012 року ОСОБА_4 склала заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Ємцем І. О., зареєстрований в реєстрі за № 2011, яким заповіла належну їй квартиру та все те, що буде в ній знаходитися, ОСОБА_2
15 серпня 2014 року ОСОБА_4 склала заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Ємцем І. О., зареєстрований в реєстрі за № 2857, яким заповіла належну їй квартиру номер
АДРЕСА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_5 по Ѕ (одній другій) частині кожному, а все те майно, що буде знаходитися у вищевказаній квартирі - ОСОБА_2
24 березня 2015 року ОСОБА_4 склала заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Ємцем І. О., зареєстрований в реєстрі за № 676, яким заповіла належну їй квартиру
ОСОБА_2 та ОСОБА_3 по Ѕ (одній другій) частині кожному.
09 жовтня 2015 року ОСОБА_4 склала заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Ємцем І. О., зареєстрований в реєстрі за № 3983, яким заповіла належну їй квартиру ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла.
Після смерті ОСОБА_4 29 січня 2016 року Шостою Харківською державною нотаріальною конторою заведено спадкову справу № 47/2016.
Згідно зі статтями 16 203 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: наявність підстав для оспорювання правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним як способу захисту є усталеним
у судовій практиці.
Тлумачення пункту 2 частини другої статті 16 ЦК України свідчить, що такий спосіб захисту як визнання правочину недійсним може застосовуватися тільки тоді, коли суб`єктивне цивільне право виникло і якщо це право порушується (оспорюється або не визнається) іншою особою.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі
і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 серпня 2021 року у справі № 522/14566/17 (провадження № 61-2392св18) вказано, що «суди зробили правильний висновок про відсутність підстав для недійсності оспорюваного договору, а також
і підстав для витребування майна, оскільки відсутнє суб`єктивне цивільне право позивача, що підлягає захисту».
Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
У частині третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити (частина перша статті 264 ЦПК України).
Звертаючись до суду з позовом про визнання заповітів недійсними
ОСОБА_1 вказувала, що вона є єдиною спадкоємицею третьої черги за законом після смерті її тітки ОСОБА_4 .
Разом з тим суди зазначеної обставини не перевірили та не встановили, чи
є позивач спадкоємцем, який прийняв спадщину ОСОБА_4 , тобто існування самого суб`єктивного цивільного права позивача, що підлягає захисту.
За таких обставин вирішення судами позовних вимог ОСОБА_1 по суті спору є передчасним.
Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу,
а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Доводи касаційної скарги, з урахуванням необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладених у постанові Верховного Суду
в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від
11 серпня 2021 року у справі № 522/14566/17 (провадження № 61-2392св18), дають підстави для висновку, що оскаржені судові рішення постановлені без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку
з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити, оскаржені судові рішення скасувати з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 400 402 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 27 липня 2020 року та постанову Харківського апеляційного суду від 16 лютого 2021 року скасувати.
Передати справу № 638/5439/16 на новий розгляд до суду першої інстанції.
З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 27 липня 2020 року та постанова Харківського апеляційного суду від 16 лютого 2021 року втрачають законну силу.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді: Н. О. Антоненко
Є. В. Краснощоков
І. О. Дундар
М. Ю. Тітов