Постанова
Іменем України
16 вересня 2020 року
м. Київ
справа № 638/6363/19
провадження № 61-9220 св 20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - прокуратура Полтавської області, Державна казначейська служба України,
третя особа - слідчий прокуратури Полтавської області Ральський Андрій Андрійович,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу заступника прокурора Полтавської області на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 04 лютого 2020 року у складі судді Аркатової К. В. та постанову Харківського апеляційного суду від 02 червня 2020 року у складі колегії суддів: Бурлаки І. В., Хорошевського О. М., Яцини В. Б.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до прокуратури Полтавської області, Державної казначейської служби України, третя особа - слідчий прокуратури Полтавської області Ральський А. А., про відшкодування моральної шкоди.
Позовна заява мотивована тим, що колишні слідчі головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , зловживаючи службовим становищем, з`явилися до його квартири 02 вересня 2010 року з обшуком, під час якого здійснювали неправомірні дії, незаконно відкрили щодо нього кримінальне провадження, яке закрито за відсутності ознак злочину.
Ухвалою Октябрського районного суду м. Полтави від 22 листопада 2013 року зобов`язано прокурора внести відомості за його заявою до Єдиного реєстру досудових розслідувань за фактом скоєння кримінального правопорушення слідчими ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , на виконання якої 12 грудня 2013 року прокуратура Полтавської області внесла його заяву до Єдиного реєстру досудових розслідувань № 42013180000000264 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 364 КК України. У подальшому вказане кримінальне провадження об`єднано з кримінальним провадженням № 42012220090000005.
Зазначене кримінальне провадження двічі неправомірно було закрито слідчим прокуратури Полтавської області Горячуном О. О. та його постанови про закриття кримінального провадження від 22 грудня 2013 року і від 27 червня 2014 року скасовані ухвалами слідчих суддів Октябрського районного суду м. Полтави від 15 травня 2014 року та від 06 серпня 2014 року, після чого слідчого відсторонено від подальшого розслідування у вказаному кримінальному провадженні та доручено його проведення слідчому Ткаченку К. А.
Ухвалою Октябрського районного суду м. Полтави від 15 жовтня 2014 року зобов`язано слідчого Ткаченка К. А. визнати його потерпілим у кримінальному провадженні та протягом жовтня 2014 року він як потерпілий неодноразово звертався до слідчого з клопотаннями про проведення слідчих дій, які належним чином не розглянуті.
31 жовтня 2015 року слідчим Ткаченком К. А. винесено незаконну та необґрунтовану постанову про закриття вищевказаного кримінального провадження, яка скасована ухвалою слідчого судді від 16 грудня 2015 року.
У грудні 2015 року та січні 2016 року він подав клопотання про проведення слідчих дій, які він необґрунтовано залишив без розгляду.
У лютому 2016 року ухвалами суду задоволено його заяву про відвід прокурора прокуратури Полтавської області Мішуровського В. В. від нагляду за додержанням законів при проведенні досудового розслідування, а також про відвід слідчого в особливо важливих справах слідчого відділу прокуратури Полтавської області Ткаченка К. А. Проведення досудового розслідування було доручено слідчому Сорокіну І. В., який так само безпідставно не розглядав подані ним клопотання та відмовляв в їх задоволенні, а також виніс необґрунтовану постанову про закриття кримінального провадження від 31 травня 2016 року, яка скасована ухвалою слідчого судді від 04 липня 2016 року.
Ухвалами суду від 21 листопада 2016 року задоволено його заяву про відвід слідчого Сорокіна І. В. та прокурора Реви В. С. через бездіяльність вказаних посадових осіб при проведенні досудового розслідування. 19 грудня 2016 року досудове розслідування доручено слідчому Кириченку С. А., який також не виконував ухвали суду щодо зобов`язання розглянути його клопотання, безпідставно відмовляв в їх задоволенні, у зв`язку з чим був відсторонений від проведення досудового розслідування.
З червня 2018 року розслідування кримінального провадження доручено слідчому Ральському А. А., який продовжував бездіяльність, надавав шаблонні відповіді на його клопотання, не перевіряючи їх доводів, необґрунтовано відмовляв у задоволенні клопотань, вилучив документи з матеріалів кримінального провадження, не проводив досудового розслідування у розумні строки, що спричинило йому, як потерпілому, моральні страждання.
Тривалими неправомірними і незаконними діями прокурорів йому завдано моральної шкоди, оскільки його порушені права не поновлено, нехтування законом не припинено, досудове розслідування проводиться неналежним чином, він, інвалід ІІ групи, людина похилого віку, онкохворий, вимушений протягом тривалого часу звертатись до суду зі скаргами на бездіяльність слідчих, позбавлений відчуття безпеки, стабільності, порушено його психологічне благополуччя, він витрачає особистий час для звернення за захистом своїх прав, відчуває несправедливість, позбавлений права на доступ до правосуддя.
З урахуванням викладеного ОСОБА_1 просив суд стягнути за рахунок державного бюджету України через Державну казначейську службу України компенсацію моральної шкоди, завдану бездіяльністю відповідачів, яку він оцінив у розмірі 1 690 065 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 04 лютого 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 компенсацію моральної шкоди у розмірі 5 000 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем підтверджено належними доказами факт порушення його конституційних прав (стаття 56 Конституції України) унаслідок бездіяльності відповідачів, про що свідчать відповідні судові рішення слідчих суддів. Подальша необхідність звернення позивача до суду, як особі, постраждалої від кримінального правопорушення, для усунення перешкод у доступі до правосуддя, призвели до моральних та фізичних страждань ОСОБА_1 , який є особою похилого віку та інвалідом ІІ групи.
Суд керувався статтею 56 Конституції України, статтями 23, 1173, 1174, частиною першою статті 1176 ЦК України.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Харківського апеляційного суду від 02 червня 2020 року апеляційна скарга прокуратури Полтавської області залишена без задоволення, рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині залишено без змін. В іншій частині рішення суду не оскаржувалось та не переглядалось.
Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що доведено тривалу протиправну бездіяльність посадових осіб прокуратури Полтавської областіщодо проведення необхідної перевірки заяви ОСОБА_1 про злочин, надмірну тривалість досудового розслідування у кримінальному провадженні за його заявою, яке триває з 2013 року, неодноразове винесення слідчими прокуратури постанов про закриття кримінального провадження у спосіб, який демонструє позивачу ігнорування його доводів. Вказані обставини свідчать про заподіяння позивачу моральної шкоди, судом першої інстанції визначено її розмір відповідно до характеру та розміру душевних страждань ОСОБА_1 , виходячи із вимог розумності, виваженості і справедливості.
При цьому суд послався на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 (провадження 12-208 гс 18).
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі заступник прокурора Полтавської області просить оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 липня 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 638/6363/19 з Дзержинського районного суду м. Харкова.
У серпні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 вересня 2020 року справу за зазначеним позовом призначено до розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що реалізація позивачем права на оскарження рішень, дій та бездіяльності слідчого або прокурора і задоволення таких скарг ухвалою слідчого судді, само по собі не свідчить про незаконність прийняття рішень, які обмежують права і свободи позивача, а зводяться до реалізації права на здійснення функції контролю у порядку кримінального судочинства за діяльністю уповноважених осіб на здійснення функцій органу досудового розслідування. Водночас, скасування судом процесуальних рішень у кримінальному провадженні за скаргою позивача, є достатньою сатисфакцією. Позивачем не доведено незаконність рішень, дії чи бездіяльності відповідачів, наявність шкоди, протиправність дій її завдавача та причинний зв`язок між його діями та шкодою.
Посилається на відповідну судову практику Верховного Суду.
Доводи особи, яка подала відзив
У серпні 2020 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними і обґрунтованими, доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на їх законність не впливають. Позивачем підтверджено факт тривалої протиправної бездіяльності посадових осіб прокуратури щодо проведення необхідної перевірки його заяви про злочин, надмірну тривалість досудового розслідування у кримінальному провадженні, неодноразове винесення слідчими прокуратури постанов про закриття кримінального провадження у спосіб, який демонструє позивачу ігнорування його доводів. Таким чином, вказані обставини свідчать про завдання ОСОБА_1 моральної шкоди.
ОСОБА_1 посилався на малозначність справи.
Посилається на відповідну судову практику Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
02 вересня 2010 року на підставі подання про проведення обшуку старшого слідчого слідчого управління головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Полтавській області ОСОБА_2. та постанови судді Октябрського районного суду м. Полтави від 19 серпня 2010 року проведено обшук у квартирі АДРЕСА_1 , за місцем проживання ОСОБА_1 у межах кримінальної справи № 59100063 (а. с. 15-21, т. 1).
Постановою старшого слідчого ОСОБА_3. від 13 вересня 2010 року у кримінальній справі № 59100063 ОСОБА_1 притягнуто в якості обвинуваченого і пред`явлено йому обвинувачення у скоєнні злочину, передбаченого частиною четвертою статті 190 КК України (а. с. 24-26, т. 1).
Постановою старшого слідчого ОСОБА_2. від 21 липня 2011 року закрито кримінальну справу № 10231067 щодо ОСОБА_1 у зв`язку із відсутністю в його діях ознак злочинів, передбачених статтею 190 та статтею 358 КК України (а. с. 38-44, т. 1).
15 жовтня 2013 року ОСОБА_1 звернувся до прокурора Полтавської області Миронова А. М. із заявою про кримінальне правопорушення, вчинене начальником слідчого управління головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Полтавській області ОСОБА_5. та слідчими ОСОБА_2 і ОСОБА_3 . Заява мотивована тим, що 02 вересня 2010 року проведено обшук за місцем його проживання, у ході якого вилучені ноутбук та системний блок, до яких в подальшому внесено відомості, що стали підставою для притягнення до кримінальної відповідальності заявника та його синів.
Ухвалою слідчого судді Октябрського районного суду м. Полтави від 22 листопада 2013 року зобов`язано прокурора Полтавської області внести до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості за заявою ОСОБА_1 від 15 жовтня 2013 року про вчинене правопорушення і розпочати досудове розслідування (а. с. 45, т. 1).
Постановою старшого слідчого слідчого відділу прокуратури Полтавської області від 27 грудня 2013 року закрито кримінальне провадження №42013180000000264 від 12 грудня 2013 року у зв`язку з відсутністю у діянні співробітників слідчого управління, а саме ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , прокурора прокуратури Полтавської області ОСОБА_6 , адвоката ОСОБА_7 складу кримінальних правопорушень, передбачених частиною третьою статті 364, частиною другою статті 366 КК України (а. с. 46-51, т. 1).
Зазначена постанова ухвалою слідчого судді Октябрського районного суду м. Полтави від 15 травня 2014 року скасована, матеріали повернуто для додаткової перевірки (а. с. 52, т. 1).
Постановою старшого слідчого слідчого відділу прокуратури Полтавської області від 27 червня 2014 року закрито кримінальне провадження №42013180000000264 від 12 грудня 2013 року (а. с. 53-58, т. 1).
Ухвалою слідчого судді Октябрського районного суду м. Полтави від 06 серпня 2014 року скасовано вказану постанову слідчого слідчого відділу прокуратури від 27 червня 2014 року про закриття кримінального провадження №42013180000000264, матеріали направлено для проведення досудового розслідування (а. с. 59, т. 1).
Ухвалою слідчого судді Октябрського районного суду м. Полтави від 15 жовтня 2014 року зобов`язано слідчого прокуратури визнати ОСОБА_1 потерпілим у кримінальному провадженні № 42013180000000264 (а. с. 60, т. 1).
У жовтні 2014 року ОСОБА_1 неодноразово звертався до старшого слідчого прокуратури Полтавської області з клопотаннями щодо проведення процесуальних дій. Постановою слідчого від 23 жовтня 2014 року частково відмовлено у задоволенні клопотань ОСОБА_1 , а також 31 жовтня 2014 року, 06 листопада 2014 року, 07 листопада 2014 року надано йому відповіді щодо заявлених клопотань про вивчення матеріалів кримінальної справи № 10231067 та допиту свідків (а. с. 61-105, т. 1).
У подальшому кримінальне провадження від 12 грудня 2013 року № 42013180000000264 об`єднано з кримінальним провадженням № 42012220090000005 від 15 жовтня 2013 року.
Постановою слідчого в особливо важливих справах слідчого відділу прокуратури Полтавської області Ткаченка К. А. від 31 жовтня 2015 року закрито кримінальне провадження від 15 жовтня 2013 року №4201222090000005 у зв`язку з відсутністю у діях працівників слідчого управління головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Полтавській області складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 372 КК України (а. с. 106-108, т. 1). Вказана постанова слідчого скасована ухвалою слідчого судді Октябрського районного суду м. Полтави від 16 грудня 2015 року (а. с. 109-111, т. 1).
У січні 2016 року ОСОБА_1 неодноразово звертався до старшого слідчого прокуратури Полтавської області з клопотаннями щодо проведення процесуальних дій. У листопаді, грудні 2015 року та січні 2016 року ОСОБА_1 надано відповіді щодо неможливості розгляду його клопотань через розгляд його заяви про відвід слідчому та скарги на постанову про закриття кримінального провадження (а. с. 130-186, т. 1). 08 квітня 2016 року старшим слідчим слідчого відділу прокуратури Полтавської області Сорокіним І. В. винесено постанову про часткову відмову у задоволенні клопотань потерпілого ОСОБА_1 (а. с. 187-188, т. 1).
Постановою старшого слідчого слідчого відділу прокуратури Полтавської області Сорокіна І. В. від 31 травня 2016 року закрито кримінальне провадження № 4201222090000005 від 15 жовтня 2013 року (а. с. 126-129). Ухвалою слідчого судді Октябрського районного суду м. Полтави від 04 липня 2016 року вказану постанову слідчого скасовано (а. с. 119-120, 126-129, т. 1).
Ухвалами слідчого судді Октябрського районного суду м. Полтави від 30 вересня 2016 року скасовано постанову слідчого від 08 квітня 2016 року про часткову відмову у задоволенні клопотання та зобов`язано розглянути клопотання ОСОБА_1 від 18 січня 2016 року № 30/2, №31/2, №32/2, №33/2, №35/2, №36/2, №37/2, № 38/2, № 39/2 у відповідності до приписів статті 220 КПК України (а. с. 198-224, т. 1).
Ухвалами слідчого судді Октябрського районного суду м. Полтави від 03 березня 2017 року, 06 березня 2017 року, 10 березня 2017 року, 14 березня 2017 року скасовано постанову старшого слідчого слідчого відділу прокуратури Полтавської області Сорокіна І. В. від 18 листопада 2016 року у частині відмови у допиті слідчого ОСОБА_2 та слідчого ОСОБА_3 , зобов`язано слідчого повторно допитати свідків з урахуванням питань, викладених у клопотаннях від 18 січня 2016 року №30/2, № 31/2, №32/2, №34/2, №35/2, №36, у задоволенні решти вимог скарг відмовлено (а. с. 232-251, т. 1).
Ухвалою слідчого судді Октябрського районного суду м. Полтави від 15 червня 2017 року скасовано постанову слідчого в особливо важливих справах першого слідчого відділу управління з розслідування кримінальних проваджень слідчими органів прокуратури та процесуального керівництва прокуратури Полтавської області Кириченка С. А. від 25 травня 2017 року, зобов`язано слідчого включити до переліку питань, поставлених експерту відповідно до постанови про призначення додаткової комп`ютерно-технічної експертизи з урахуванням питань, викладених у клопотанні ОСОБА_1 від 17 травня 2017 року №46 (а. с. 254, 255, 256-258, т. 1).
Ухвалою слідчого судді Октябрського районного суду м. Полтави від 01 лютого 2016 року задоволено заяву ОСОБА_1 про відвід прокурора прокуратури Полтавської області Мішуровського В. В. від досудового розслідування кримінального провадження № 42012220090000005 (а. с. 259-260, т. 1).
Ухвалою слідчого судді Октябрського районного суду м. Полтави від 14 серпня 2018 року зобов`язано слідчого прокуратури Полтавської області розглянути клопотання ОСОБА_1 від 25 червня 2018 року та прийняти процесуальне рішення у відповідності до вимог статті 220 КК України (а. с. 262, т. 1).
Ухвалами слідчих суддів Октябрського районного суду м. Полтави від 01 лютого 2016 року, 21 листопада 2016 року, 06 квітня 2018 року, 23 листопада 2018 року зобов`язано слідчого розглянути клопотання ОСОБА_1 від 25 червня 2018 року та прийняти процесуальне рішення, задоволено заяви ОСОБА_1 про відвід слідчих та прокурорів від досудового розслідування кримінального провадження № 42012220090000005 (а. с. 272-277, т. 1).
Досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42012220090000005 здійснюється слідчим слідчого відділу прокуратури Полтавської області Ральським А. А. (а. с. 278, т. 1).
У вересні та грудні 2018 року, лютому 2019 року ОСОБА_1 неодноразово звертався до слідчого прокуратури Полтавської області Ральського А. А. з клопотаннями у кримінальному провадженні № 42012220090000005, на які йому надано відповіді від 08 жовтня 2018 року, 14 грудня 2018 року, 22 грудня 2018 року та 05 березня 2019 року (а. с. 279-296, т. 1, а. с. 1-56, т. 2).
У кримінальному провадженні № 42012220090000005 проведено судово-психологічну експертизу, з висновку якої від 18 квітня 2014 року вбачається, що ситуація, яка досліджується по справі, є психотравмуючою для ОСОБА_1 , якому спричинені страждання (моральна шкода), а також експертом визначений можливий розмір такої шкоди залежно від умислу чи необережності відповідача (а. с. 58-68, т. 2).
З виписки із медичної карти стаціонарного хворого № 1879 вбачається, що ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні державної установи «Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України по Харківській області» з 08 вересня 2017 року по 20 вересня 2017 року. Згідно з випискою ОСОБА_1 протипоказані психоемоційні навантаження (а. с. 57, т. 2).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року
№ 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга підлягає відхиленню, проте судові рішення підлягають зміні щодо порядку відшкодування шкоди.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування моральної (немайнової) шкоди (пункт 9 частини другої статті 16 ЦК України).
Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені нормами статті 1167 ЦК України, відповідно до якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець відокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі
і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У пунктах 32, 60, 61, 66, 69, 70 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 (провадження № 12-208 гс 18) зроблений висновок, що застосовуючи статті 1173 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.
Відповідно до статті 1 Конвенціїпро захист прав і основоположних свобод людини Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.
За змістом зазначеної статті поряд із негативним обов`язком, на порушення Україною якого позивач не скаржився, держава має позитивні обов`язки гарантувати ефективне використання визначених Конвенцією прав кожному, хто перебуває під її юрисдикцією. Порушення кожного з цих обов`язків є самостійною підставою відповідальності держави.
Розумність тривалості провадження повинна визначатись у контексті відповідних обставин справи та з огляду на критерії, передбачені прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема складність справи, поведінку заявника, а також органів влади, пов`язаних зі справою (див. mutatis mutandis $ 67 рішення Європейського суду з прав людини від 25 березня 1999 року у справі «Пелісьє і Сассі проти Франції» (Pelissier and Sassi v France); $ 35 рішення Європейського суду з прав людини від 27 червня 1997 року у справі «Філіс проти Греції» (№ 2, Philis v. Greece), заява № 19773/92). Стаття 13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людинине вимагає надання спеціального засобу правового захисту від надмірної тривалості провадження; достатніми можуть бути загальні конституційні та судові позови, наприклад, про встановлення позадоговірної відповідальності з боку держави.
Надмірна тривалість кримінального провадження здатна призвести до моральних страждань особи, зумовлених тривалою невизначеністю спірних правовідносин; необхідністю відвідування органів досудового розслідування; неможливістю здійснювати звичайну щоденну діяльність; підривом репутації тощо.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини позивач може претендувати на компенсацію за шкоду, спричинену надмірною тривалістю кримінального провадження, якщо доведе факт надмірної тривалості досудового розслідування і те, що тим самим йому було завдано матеріальної чи моральної шкоди, та обґрунтує її розмір.
Згідно зі статтею 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв`язку із приниженням її честі, гідності, а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості.
Аналіз положень статей 23 1174 ЦК України свідчить про те, що моральна шкода, завдана фізичній особі незаконною бездіяльністю посадової особи при здійсненні нею своїх повноважень відшкодовується державою і при визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності, виваженості і справедливості.
Ураховуючи викладене, суди, встановивши доведеними факти тривалої протиправної бездіяльності посадових осіб відповідача щодо проведення необхідної перевірки заяви ОСОБА_1 про злочин, надмірну тривалість досудового розслідування у кримінальному провадженні за його заявою, неодноразове прийняття слідчими прокуратури рішень про закриття кримінального провадження у спосіб, який для заявника демонструє ігнорування його доводів, дійшли обґрунтованого висновку про заподіяння позивачу моральної шкоди, визначивши її розмір відповідно до характеру та розміру душевних страждань, з урахуванням вимоги виваженості, розумності і справедливості.
При цьому суди дійшли правильного висновку про те, що безпідставними є доводи та посилання прокурора на відповідну практику Верховного Суду про те, що скасування судом процесуальних рішень слідчого (прокурора) про закриття кримінального провадження не є безумовною підставою для висновку про порушенням прав позивача, оскільки у цій справі правовою підставою для відшкодування шкоди є не факт скасування процесуальних рішень, а саме систематичне прийняття відповідних рішень без проведення згідно з вимогами КПК України перевірки заяви ОСОБА_1 про злочин, що свідчить про протиправну бездіяльність посадових осіб відповідача, надмірну тривалість досудового розслідування, що спростовує доводи касаційної скарги.
Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 квітня 2020 року у справі № 638/14009/17, провадження № 61-766 св 20.
Верховний Суд погоджується з висновками судів про те, що досудове розслідування у кримінальному провадженні за заявою ОСОБА_1 триває з 2013 року, що на дату звернення позивача до суду у 2019 році становило більше 5 років. За вищевказаний час відповідно до вимог КПК України орган досудового розслідування мав би прийняти відповідне процесуальне рішення. Таким чином, у зв`язку з такою тривалістю кримінального провадження ОСОБА_1 змушений відвідувати органи досудового розслідування та суду, звертатися з відповідними клопотаннями, що не входить до його звичайної діяльності та призводить до моральних страждань.
Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства.
Разом з тим при визначенні способу відшкодування шкоди суди безпідставно стягнули шкоду з Державної казначейської служби України, яка як юридична особа не завдавала позивачу шкоду. При цьому позивач просив суд стягнути шкоду з державного бюджету України через Державну казначейську службу України. Тому Верховний Суд вважає за необхідне змінити порядок стягнення шкоди і стягнути її з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України.
Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Керуючись статтями 400 409 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу заступника прокурора Полтавської області залишити без задоволення.
Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 04 лютого 2020 року та постанову Харківського апеляційного суду від 02 червня 2020 року змінити, виклавши резолютивну частину рішення суду першої інстанції наступним чином: стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь ОСОБА_1 5 000 грн на відшкодування моральної шкоди.
В іншій частині судові рішення залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: Б. І. Гулько
Г. В. Коломієць
Р. А. Лідовець
Ю. В. Черняк